Різновиди та сфера використання мультиплікаторів

Вступ.

Розділ 1. Різновиди та характеристика мультиплікаторів в економіці.

1.1. Мультиплікатор інвестицій.

1.2. Грошово-кредитний мультиплікатор.

1.3. Мультиплікатор Кейнса.

Розділ 2. Використання дії мультиплікаторів у економіці.

2.1. Взаємозв’язок мультиплікатора державних витрат і мультиплікатора податків. Визначення мультиплікатора збалансованого бюджету.

2.2. Оцінка використання кредитного мультиплікатора для забезпечення економічного зростання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

По-перше, витрати та одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди. Тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження;

По-друге, будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним;

По-третє, споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому, величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового.

Таким чином, початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси різновидівта сферивикористання мультиплікаторів.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

визначити риси інвестиційного мультиплікатора;
охарактеризувати мультиплікатор Кейнса;
дослідити грошово-кредитний мультиплікатор;
проаналізувати використання дії мультиплікаторів у економіці.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема сферивикористання мультиплікаторів.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси мультиплікаторів.

Предметом дослідженнявиступає характеристика різновидів мультиплікаторів.

Розділ 1. Різновиди та характеристика мультиплікаторів в економіці

1.1. Мультиплікатор інвестицій

Попередній аналіз доводить, що рівноважним може бути тільки той рівень ВВП, який дорівнює СуВ. У дійсності фактичний ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів СуВ є інвестиції. Вплив інвестиційних змін на рівноважний ВВП можна показати за допомогою графіків (рис.1 і 2).

Із наведених графіків випливає, що рівноважний ВВП має місце за умови, коли лінія СуВ перетинається з бісектрисою (рис. 1), або коли лінія інвестицій перетинає лінію заощаджень (рис. 2). Перетин цих ліній у точці Т₁ характеризує початковий рівень рівноважного ВВП, припустимо, що в кон’юнктурі інвестиційного ринку відбулися сприятливі зрушення і зросла очікувана відсоткова ставка. Результатом цього буде розширення попиту на інвестиції, що обумовить збільшення інвестиційних витрат і сукупних витрат взагалі.

На рис. 1 такі зміни в інвестиціях викликають зміщення лінії сукупних витрат угору від початкового рівня до СуВ₃, а на рис. 2 – зміщення лінії ВІ₁ до положення ВІ₃. Кінцевим результатом цих змін є зростання рівноважного ВВП від О₁до О₃.

Може мати місце і протилежна ситуація, коли очікувана норма чистого прибутку зменшується або підвищується ставка відсотка. Підприємці відреагують на несприятливі зміни в кон’юнктурі інвестиційного ринку скороченням запланованих витрат на інвестиції. В цьому випадку лінії сукупних витрат та запланованих інвестицій (СуВ₁ до СуВ₂і ВІ₁ до ВІ₂), а рівноважний ВВП зменшиться від О₁ до О₂.

Емпіричний аналіз свідчить, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбувається і при зменшенні запланованих інвестицій.

Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором[5, c. 148-149].

Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Вперше дане поняття було введено в економічну теорію англ. економістом Каном у 1931 році. Кан відмічав, що збільшення державних витрат на громадські роботи призводить до мультиплікативного (у багато разів більшого) ефекту зайнятості. Далі дану теорію розвив Кейнс.

Економічна сутність мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

М_І = DВВП / DВІ_п,де М_І — мультиплікатор інвестицій, DВВП — зміна ВВП, DВІ_п – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

Логічне обґрунтування ефекту мультиплікатора краще навести на числовому прикладі за умов, коли вилучення мають місце лише у формі заощаджень.

Припустимо, що інвестиційний клімат у країні сприяє зростанню сукупних витрат (завдяки зростанню запланованих інвестицій) на 10 млрд. грн. Тоді, згідно з першим розглянутим вище положенням, доход інших суб’єктів ринку також зросте на 10 млрд. грн. Тобто на початковому етапі певні витрати одних перетворились в адекватні доходи інших: DВІ₁ = DВВП = 10 млрд. грн. Припустимо, що гранична схильність до споживання (ГСС) дорівнює ¾, а гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) дорівнює ¼. Тоді, згідно з другим положенням ефекту мультиплікатора, за умов будь-яких змін доходу співвідношення між споживанням і заощадженням збережеться на рівні ¾:¼. З урахуванням цих умов і третього положення ефекту мультиплікатора складемо таблицю 1.

З таблиці видно, що зростання доходу на першому, тобто початковому, етапі на 10 млрд. грн. викликає зростання споживання на 7,50 млрд. грн. (10*¾) і заощаджень на 2,50 млрд. грн. (10*¼). Заощадження є вилученнями з потоку доходи-витрати, а споживчі витрати обсягом 7,50 млрд. грн. у вигляді доходу на другому етапі ділових угод отримають інші суб’єкти ринку, і в свою чергу, будуть споживати 5,62 млрд. грн. (7,50* ¾) і заощаджувати 1,88 млрд. грн. (7,50* ¼). І так далі.

Хоча ефект перших і наступних витрат початкового приросту запланованих інвестицій з кожним черговим циклом витрат зменшується, підсумковий приріст доходу становить 40 млрд. грн., за умови, що процес іде до останньої копійки. Тобто, в кінцевому підсумку початковий приріст запланованих інвестицій на 10 млрд. грн. відповідно призводить до зростання рівноважного ВВП на 40 млрд. грн.

Отже, мультиплікатор інвестицій в цьому прикладі дорівнює:

М_І = DВВП / DВІ_п = 40/10 = 4.

Аналіз даних таблиці дає змогу зробити два висновки.

Перший висновок полягає у тому, що дія ефекту мультиплікатора закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень (10 млрд. грн.), які будуть спричинені початковим збільшенням інвестицій (на 10 млрд. грн.), компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. І це не випадково. Тільки так компенсується нерівновага в економіці, спричинена зростанням інвестиційних витрат. У такому випадку доходи (DВВП) мають зрости на 40 млрд. грн., щоб стимулювати додаткові заощадження на 10 млрд. грн. Тобто доход має збільшитись у чотири рази порівняно з початковим перевищенням інвестицій над заощадженнями, тому що заощадження становлять ¼ частку доходу.

Таким чином, початкові інвестиції у 10 млрд. грн. спричинили ланцюгову реакцію вторинних споживчих витрат і призвели до зростання ВВП на 40 млрд. грн.

Другий висновок полягає у тому, що існує зв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання і заощадження. Доля приросту доходу, що спрямовується на заощадження (ГСЗ), визначає сумарний ефект від послідовних циклів витрат, які викликані початковою зміною доходів. Мультиплікатор і гранична схильність до заощаджень обернено залежні:

М_І=1/ГСЗ.

Згадаємо також, що ГСС+ГСЗ=1. Звідси: ГСЗ = 1-ГСС, тоді

М_І=1/ (1-ГСС).

З таблиці 1 видно, що М_І=1/ГСЗ=4.

Отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі і більший мультиплікатор[15, c. 224-227].

Початково економіка знаходилась в стані рівноваги. Якщо приватний сектор економіки збільшує інвестиційні витрати, то нові збільшені інвестиції перевищують рівноважні заощадження. Це означає, що обсяг ВВП уже не є рівноважним. Виникає питання, на скільки повинен зрости ВВП, щоб рівновагу було відновлено? Мабуть настільки, щоб стимулювати додаткові заощадження для компенсації приросту інвестицій. Тобто:

З схеми видно, що на кожному етапі угод витрати перетворюються в рівнозначну величину доходів. Але доходи на наступному етапі перетворюються в зменшену величину витрат внаслідок вилучень у формі заощаджень. Останній етап (п-й) настає тоді, коли дуже мала величина доходу не здатна перетворитися у витрати.

Якщо скласти всі доходи, створені початковою зміною інвестиційних витрат, одержимо приріст ВВП (DВВП). В умовах рівноваги приріст доходу дорівнює приросту витрат. Відношення між приростом доходу, як наслідком, і початковим приростом інвестицій, як причиною, і є мультиплікатор інвестицій.

Отже, мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі витрати, тобто від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;

мультиплікатор знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий мультиплікатор[10, c, 296-298].

1.2. Грошово-кредитний мультиплікатор

Грошово-кредитний мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку:M = 1/r

Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.

Грошова база (Monetary base MB) – сума готівкових грошей (C), які є в обігу поза банками плюс мінімальні банківські резерви (TR):

MВ = С + ТR.

Готівка поза банками є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативпий вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підвищеної сили.

Коефіцієнт депонування грошей (currency ratio – cr) характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (С) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування – це відношення попиту на готівку до депозитів: сr = С/D.

Норма фактичного резервування депозитів (reserve ratio – rr) визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів: rr=–ТR/D. При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов'язкових резервів та від розміру надлишкових резервів: rr = (R+Е)/D. Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сr, rr, МВ.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування: С = сr?D, а загальні резерви – сумою депозитів та нормою фактичного резервування: ТR = rr?D, пропозицію грошей можна визначити як: Мs = сr?D + D = D?(сr+1), а грошову базу як: МВ = сr?D + rr?D = D?(сr+rr). Звідси випливає, що

D = МВ/(сr+rr), а Мs = МВ?(сr+1)/ (сr+rr).

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (МВ) і в оберненій залежності – від коефіцієнта депонування (сr) та норми резервування (rr). Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (money multiplier – mm). m = (сr+1)/(сr+rr). Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки сr>0, а 01. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервування зменшує грошовий мультиплікатор.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через грошову базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два етапи:

• зміни у грошовій базі, які включають зміну зобов'язань центрального банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками) та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів комерційних банків);

• мультиплікативна зміна пропозиції грошей в системі комерційних банків[2, c, 151-154].

1.3. Мультиплікатор Кейнса

Споживання(витрати домашніх господарств)розглядається кейнсіанською теорією у зв’язку з національним доходом,а точніше — з кінцевим доходом суспільства, або доходом після сплати податків. Заощадження — це та частина кінцевого доходу суспільства,яка не споживається. Звідси випливає,що кінцевий доход суспільства(національний доход)дорівнює сумі споживання і заощадження: Y=C+S. Споживання (C) і заощадження(S) тісно пов'язані,їх не можна розглядати ізольовано.

Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому,що є суттєвим саме для цього пояснення .Зокрема:

1)ціни розглядаються як незмінні;

2)приймається,що рівень процента є величина стала;

3)об'єктом дослідження виступає закрита економіка,тобто не враховується зовнішня торгівля.

Наголосимо ще раз на слідуючому: сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів — споживання C і інвестиції I,які створюються заощадженнями S,тобто S=I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів,на придбання яких домогосподарства,підприємства і держава здійснюють свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те,що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.

Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або,навпаки,реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді,коли підприємства створили більше продукції,ніж здатні реалізувати,і тому змушені її частину перетворити на запаси.Другий варіант характерний для умов,коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції,а й тієї,що була в запасах.

Фактичні витрати тотожні отриманим доходам,або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y.

Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:

В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS(середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім’ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків не тільки розмір поточного доходу сім’ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.

Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

дохід домашніх господарств;
багатство, накопичине в домашньому господарстві;
рівень цін;
еконмічне очікування;
величина споживної заборгованості;
рівень оподаткування.

Величини споживання і заощадження відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв”язана з тим, що на рішення домашніх господарств “споживати” чи “зберігати” впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв”язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємоврівноважуються.

Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент – інвестиції, навпаки, мінливі.

Математично MPC — це числове значення (тангес)кута нахилу лінії споживання(дійсних витрат — AD) до осі абцис,а MPS- тангенс кута нахилу лінії заощадження (яку легко побудувати на графіку,виходячи із різниці обсягу доходу і обсягу споживання).

Функція споживання має вигляд:

де С0 — певний рівень споживання,який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімального споживання;

с — гранична схильність до споживання, що показує,яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.

Оскільки у моделі приймається,що ставка процента є стала величина(друге припущення моделі), то функція інвестицій набуває вигляду:I=I

Модель у її спрощеному варіанті має такий вигляд:

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати "кейнсіанський хрест".Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній,одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат(Y=AD),а друга заплановані витрати.Лінія що проходить під кутом 45⁰ до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка,розташована на ній,є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія ф-ції запланованих витрат(AD)має позитивний нахил до горизонтальної осі(вісь доходу),що цілком відповідає рівнянню(5),в якому сукупні витрати представлені як ф-ція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання с”: чим схильність вища,тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку(Y=AD).

Як пояснити сам процес рівноваги,користуючись "кейнсіанським хрестом"? Якщо виробництво всіх підприємств країни знаходиться на рівні Y₁, то заплановані витрати(споживання) є меншим,ніж виробництво.Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів.А маючи запаси нереалізованої продукції,вони змушені зменшувати виробництво,тобто відбувається рух від Y₁ до Y₀ .Якщо виробництво знаходиться на рівні Y ,то заплановані витрати (споживання) перевищують фактичне виробництво.Підприємства мають можливість розпродувати запаси,а їхскорочення змушує нарощувати виробництво.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит 9сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної заянятості.

Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y₀нижче потенційного Y^*(див.мал.1), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні видатки недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD= ASдосягнута. Недостача сукупного попиту надає депресивний вплив на економіку.

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ΔYскладає:

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні видатки), щоб знизити рівноважне ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y₀більший від потенційного ВНП, то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому. Що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже заняті[12, c. 236-239].

Парадокс бережливості – спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим об’ємом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то люба спроба домашніх господарств більше зберігати виявляється марною, в зв’язку зі значним спадом рівноважного ВНП, обумовленим ефектом мультиплікації.

Економіка стартує в точці А (див.мал.3). В очікуванні спаду домашні господарства намагаються побільше заощаджувати: графік заощаджень переміщається від Sдо S^”, а інвестиції залишаються на тому ж самому рівні І. В результаті споживчі витрати відносно знижуються, що викликає ефект мультиплікатора і спад сукупного доходу від Y₀доY₁. Так як сукупний доход Yзнизився то і збереження в точці В виявляються тими ж, що і в точці А.

Якщо одночасно з ростом заощаджень від Sдо S^”зростуть і заплановані інвестиції від І до І^”, то рівноважний рівень випуску залишається рівним Y₀і спад виробництва не виникає. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що складає добрі умови для економічного росту, але може відносно обмежувати рівень поточного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або економічний ріст в майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного росту.

Ріст заощаджень може піддати економіку антиінфляційному впливу в умовах, близьких до повної зайнятості ресурсів: спод споживання і послідуюче за ним скорочення сукупних видатків, зайнятості і випуску ( з ефектом мультиплікатора ) обмежують тиск інфляції попиту – сукупний попит понижується від ADщо AD₁, що супроводжується спадом виробництва від Y₁до Y₂і пониженням рівня цін від P₁доP₂(див.мал.4).

Модель Кейнсіанського хреста не дозволяє ілюструвати процес зміни рівня цін Р, так як передбачає фіксовані ціни. Хрест Кейнса конкретизує модель AD-ASдля цілей короткострокового макроекономічного аналізу з жорсткими цінами і не може бути використаний для досліджень довгострокових наслідків макроекономічної політики, зв’язаних з ростом або пониженням рівня інфляції. Виходячи з останнього рівняння моделі(Y=C+I+cY),можна визначити залежність між запланованими витратами і випуском. Для цього зробимо найпростіші перетворення і розв'яжемо його відносно Y.Матимемо:

Мультиплікатор показує,на скільки одиниць зросте випуск, якщо витрати збільшаться на одиницю. Власне формула мультиплікатора показує,що загальний випуск залежить від схильності до споживання:чим вона більша,тим більший і випуск(доход). Збільшення доходу,писав Кейнс,"дорівнює приросту загальної суми інвестицій,помноженому на мультиплікатор…"(Зміна національного доходу = мультиплікатор первісні зміни в інвестиціях або ΔY = m ΔI).

Збільшення інвестицій,стверджує Кейнс,веде до зростання зайнятості,а тому й сукупного доходу. Суспільний попит зростає тим більше, чим більша частка доходу йде на споживання і чим менша на заощадження. А чим більший попит,тим більше економічне зростання.

Ускладнимо модель,ввівши до неї державу спочатку в ролі збирача податків, а далі — в ролі економічного суб'єкта,що здійснює витрати на придбання товарів нарівні з домогосподарствами і підприємствами. Тобто врахуємо роль держави як провідника податково-бюджетної політики. Зрозуміло,що подібне доповнення було б неможливим для класичної моделі,яка ґрунтується виключно на ідеї саморегулювання економіки. Водночас воно є цілком природним для кейнсіанської моделі,яка виходить з необхідності державного втручання для забезпечення загальної рівноваги. В ускладненому варіанті модель має вигляд:

Скористаємось останнім рівнянням моделі Y=C_r+c^”(Y-T)+I_r+G_rдля визначення залежності між запланованими витратами (тепер вже з урахуванням витрат держави) і випуском. Для цього зробимо перетворення рівняння і продиференціюємо по T:

Він відображає те явище,що зростання податків на певну величину зменшує випуск на іншу(більшу)величину. Чому спостерігається ефект примноження(мультиплікації)? Зростання податків зменшує доход,що зменшує рівень споживання,а це,у свою чергу, зменшує доход, який знову зменшує споживання, і так далі.

Сукупний ефект від зростання податків дорівнює мультиплікаторові,помноженому на величину зміни податків:

ΔY = m_Y_/_T‑ ΔT.

Тепер уявімо державу в ролі суб'єкта,що витрачає доходи,тобто формує попит на ринку товарів. Як державні витрати впливають на випуск? Знову звернемося до рівняння сукупних доходів(випуску),подавши його у дещо зміненому вигляді:

Y = C_r+c”(1-t)Y + I_r+ G, де t — частка податків у сукупних доходах.

Рівняння цього виду дає змогу врахувати державну податкову політику(завдяки t) ізміни в державній політиці витрат.

Цей вираз є мультиплікатором державних витрат і відображає, наскільки зміна державних витрат може змінити сукупні доходи(випуск).Загальний ефект від зміни витрат дорівнює мультиплікаторові,помноженому на величину зміни витрат (Y = m_Y/_GG).

Економічний зміст цього явища такий:більш високий доход спричиняє більше споживання,а споживання, у свою чергу, збільшує доход.

Одним із елементів так званої "кейнсіанської революції" стало те,що Дж.М.Кейнс подав теорію у вигляді моделей,в яких зв'язки між величинами піддаються обчисленню і кількісній перевірці на підставі фактичних даних. У цьому сенсі кейнсіанство є "практичною"теорією. Її практичність виявилась і в тому,що з моменту появи кейнсіанства традиційною стає професія економіста-радника уряду з питань економічної політики[13, c. 269-272].

Розділ 2. Використання дії мультиплікаторів у економіці

2.1. Взаємозв’язок мультиплікатора державних витрат і мультиплікатора податків. Визначення мультиплікатора збалансованого бюджету

Проведення дискреційної фіскальної політики передбачає свідоме маніпулювання податками і урядовими витратами з метою досягнення потенційного обсягу національного виробництва й повної зайнятості, контроль над інфляцією і прискорення економічного зростання .

З метою з’ясування результатів впливу держави засобами дискреційної фіскальної політики на економіку введемо деякі передумови:

1. Використовується спрощена модель інвестицій і чистого експорту, в якій їх розмір не пов’язаний з величиною чистого внутрішнього продукту. Чистий експорт дорівнює нулю.

2. Урядові закупівлі початково не впливають на величину приватних витрат.

3. Чисті податкові доходи уряду цілком формуються за рахунок стягування індивідуальних податків.

4. Рівень цін постійний. Економіка функціонує на кейнсіанському відрізку кривої AS₁.

5. Фіскальна політика впливає лише на фактори попиту в економіці.

Ці передумови дозволять нам отримати просте і систематизоване уявлення про те, як зміни урядових витрат і податків впливають на економіку.

Припустимо, що уряд приймає рішення здійснити закупівлі товарів і послуг на 20 млн. грн., незалежно від того яка буде величина ЧВП. В результаті збільшення державних витрат відбувається зростання величини рівноважного ЧВП. Водночас, урядові витрати підвладні ефекту мультиплікатора державних витрат. Мультиплікатор державних витрат показує, у скільки разів зростає доход при збільшенні державних витрат на одиницю продукції. Даний мультиплікатор має такий вигляд:

m = ?Y/?G = 1/1-МРС.

Важливо підкреслити, що це збільшення урядових витрат на 20 млн. грн. фінансується не за рахунок податкових надходжень. Ми моментально виявимо, що зростання податків веде до зниження величини рівноважного ЧВП. Інакше кажучи, щоб мати стимулюючий вплив державних витрат, вони повинні супроводжуватися бюджетним дефіцитом. Фундаментальні рекомендації Кейнса якраз включали ріст дефіцитного фінансування для ліквідування падіння або депресії.

При скороченні державних витрат аналогічно відчувається скорочення рівноважного ЧВП під впливом дії того ж мультиплікатора державних витрат. Водночас, уряд збирає податки. З метою виявлення впливу податків на величину рівноважного ЧВП припустимо, що уряд вводить одночасно виплачуваний акордний (паушальний) податок.

Паушальний податок – це податок постійної величини, або податок, який приносить однакову суму податкових надходжень при будь-якому ЧВП.

В нашому випадку, припустимо, що величина такого податку складає 20 млн. грн., так що уряд отримує 20 млн. грн. податкових надходжень при кожній і будь-якій величині ЧВП.

Оподаткування викликає скорочення доходу після сплати податків відносно ЧВП на величину податків. Це скорочення використовуваного доходу, в свою чергу, викличе зниження обсягів споживання й заощадження при кожному рівні ЧВП. Розмір зниження С і S визначається МРС і МРS.1

Зокрема, для визначення величини скорочення споживання потрібно помножити суму збільшення податків (20 млн. грн.) на МРС (3/4). Аналогічно: множення суми росту податків (20 млн. грн.) на МРS (1/4) дасть величину зниження заощаджень (5 млн. грн.)[8, c. 219-224].

Податки, як заощадження та імпорт, являють собою втечу із потоку внутрішніх доходів-витрат. Заощадження, імпорт і сплата податків являють собою таке використання доходу, яке не зачіпає внутрішнього споживання. Споживання тепер буде менше національного виробництва, оскільки створюється потенціальний відрив у витратах на величину заощаджень після сплати податків, імпорту плюс податки. Цей відрив може бути заповнений запланованими інвестиціями, експортом і державними закупівлями.

Отже, наші нові умови рівноваги у відповідності з аналізом потоків втечі-ін’єкції виглядають таким чином. Заощадження після виплати податків плюс імпорт плюс податки дорівнюють плановим інвестиціям плюс державні закупівлі. У символах Sa + M + T = In + X + G.

Відзначимо важливий і цікавий факт. Рівні збільшення урядових витрат і оподаткування ведуть до зростання рівноважного ЧВП. Тобто якщо G і Т збільшується на певну величину, то рівноважний рівень національного продукту також збільшується на ту ж саму величину. У нашому прикладі збільшення G і Т на 20 млн. грн. викличе зростання рівноважного ЧВП на

20 млн. грн. Основа такого так званого мультиплікатора збалансованого бюджету розкривається в нашому прикладі. Зміни урядових витрат мають прямий і безпосередній вплив на сукупні витрати. Урядові витрати – це компонент сукупних витрат, і якщо державні закупівлі збільшуються на 20 млн. грн., як у нашому прикладі, то сукупні витрати збільшуються на 20 млн. грн. Водночас, зміни суми податків впливають на сукупні витрати побічно, за рахунок зміни доходу після сплати податків і через це – зміни споживання. Зокрема, ріст нашого акордного податку веде до зменшення сукупних витрат тільки на величину податку, помноженому на коефіцієнт МРС. Тобто збільшення податку на 20 млн. грн. зменшує сукупні витрати на 15 млн. грн. (20 млн. грн. ? 3/4). Загальний результат це чисте збільшення сукупних витрат на 5 млн. грн., котре (при мультиплікаторі, рівному 4) веде до росту ЧВП на 20 млн. грн. І дорівнює первісному приросту державних витрат і податків. Тобто мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці.

При граничній схильності до споживання, що дорівнює ? , збільшення податків на 20 млн. грн. скоротить доход після виплати податків на

20 млн. грн. і викличе зниження споживацьких витрат на 15 млн. грн. У свою чергу, скорочення споживчих витрат на 15 млн. грн. викличе скорочення ЧВП на 60 млн. грн. (15 млн. грн. ? мультиплікатор 4 ). Розрахунки базуються на явищі мультиплікатора податків, який показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

m = — ? Y/?T-= МРС/1-МРС,

де ?Т – приріст податків.

Однак відзначимо, що приріст державних витрат на 20 млн. грн. викличе ріст ЧВП на 80 млн. грн. (20 млн. грн. ? мультиплікатор 4 ). Отже, рівень збільшення податків і урядових витрат на 20 млн. грн. приносить чисте збільшення ЧВП на 20 млн. грн. (80 – 60 ). Рівне збільшення G і Т викличе приріст ЧВП на величину, що дорівнює приросту G і Т (рис.7.3). Отже, мультиплікатор збалансованого бюджету показує, що рівні прирости урядових витрат і податків викликають збільшення обсягу рівноважного рівня виробництва на величину приросту державних витрат і податків. Якщо державні витрати (G) і податкові надходження (t) зростають на одну й ту ж величину, то й рівноважний рівень виробництва зростає на ту саму величину. Мультиплікатор збалансованого бюджету дорівнює одиниці:

m g = t = 1.

Мультиплікатор автономних витрат показує, у скільки разів загальний приріст (скорочення) сукупного доходу ?Y перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат ?А. Він визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат:

m = ?Y/?A.

Мультиплікатор відкритої економіки – у відкритій економіці доходи витікають в імпорт так само, як у заощадження.

При збільшенні державних витрат виникає “ефект витіснення” – інвестиційна конкуренція між державою і приватним сектором (домашні господарства і підприємства), що веде до перерозподілу чинників виробництва на користь держави. Збільшення державних закупівель підвищує ставки відсотка, що веде до скорочення приватних інвестицій. Скорочення реальних приватних інвестицій впливає на темпи економічного росту і рівень життя[11, c.287-290].

Сукупні державні видатки є складовою частиною сукупного попиту, вони впливають і на приватний попит, і на сукупну пропозицію в економіці. Зміна структури видатків шляхом вибіркового скорочення окремих категорій витрат не лише спричиняє скорочення сукупного попиту, але й впливає на інші характеристики економічної системи, наприклад, на розподіл доходів та розміщення ресурсів. Причому зміна різних компонентів структури державних витрат має різні наслідки для економіки. Так, скорочення державних витрат на субсидіювання виробництва сприяє ефективнішому розподілу ресурсів в економіці, оскільки завдяки цьому долається викривлення цін. А скорочення витрат на соціальні трансферти, наприклад, шляхом збільшення пенсійного віку, може спричинити зростання безробіття.

Збільшення державних видатків змінює структуру сукупного попиту, але його рівень не обов'язково змінюється на ту ж саму величину. Все залежить від обсягу державних видатків, які заміщують приватні витрати. Це заміщення має дві форми. Якщо відбувається “пряме витіснення”, коли державні видатки рівноцінно замінюють приватні (наприклад, видатки на освіту), то сукупні витрати зростають майже так, як і державні. Але державний сектор вступає в конкуренцію з приватним за залучення обмежених фінансових ресурсів, особливо коли державні витрати фінансуються за рахунок підвищення податків або позик. Тоді зростання державних витрат підвищує процентні ставки, і відбувається “фінансове витіснення” приватного сектора державним, у тому числі витіснення приватних капіталовкладень.

Оскільки державні видатки впливають на рівень цін, розміщення ресурсів, розподіл доходів, зайнятість і виробництво, вони є важливим інструментом короткострокової макроекономічної політики[3, c, 115-116].

2.2. Оцінка використання кредитного мультиплікатора для забезпечення економічного зростання

Необхідність подолання істотних відмінностей в економічному розвитку України порівняно з розвинутими країнами набуває дедалі більшої актуальності. Можливість обґрунтування низького рівня ВВП і доходів населення проблемами трансформації економіки та соціально-економічного перетворення суспільства практично вичерпана, і перед державою дві альтернативи: або знайти шлях інтенсивного виходу на рівень економік розвинутих країн, або примиритися з поступовим переходом у розряд країн-аутсайдерів у доступній для огляду історичній перспективі. Проте останнє не може бути позитивно сприйняте населенням, і якщо нині молодь шукає вихід із становища, яке створилося, шляхом як легальної, так і прихованої міграції, то в майбутньому неминучим виявом невдоволення значної частини населення стане протидія політиці держави і носіям її ідеології. Економічні проблеми можуть перерости в політичні.

Для виходу на рівень ВВП, який припадає на душу населення в США, Україні потрібно буде близько 70 років при річному прирості ВВП в 7% і за умови, що протягом усього цього періоду економіці США буде притаманне зростання в 1,75%. Подолання розриву протягом 20 років потребуватиме щорічного приросту ВВП близько 22%, а протягом 30 років — відповідно, 15%.

Мета економічного розвитку України тепер — вихід на рівень, близький до рівня ВВП розвинутих країн на душу населення. Враховуючи, що мету і відповідні їй параметри економічного зростання у загальному вигляді визначено, економіка набуває характеру економіки "доганяючого" типу: відомі кінцева мета і майбутній шлях, структура і обсяги споживання (попит), потрібний для його задоволення рівень розвитку виробництва (пропозиція) та відповідні інвестиції. Перед ученими і політиками України стоїть завдання не копіювання досвіду, а досягнення поставленої мети шляхом вироблення власної концепції, яка дала б змогу вийти на заданий рівень розвитку за значно коротший період часу. Це, у свою чергу, потребує пошуку неординарних підходів.

Вчені наголошують на актуальності і значущості розв'язання даної проблеми, розглядаючи при цьому як ключові питання мобілізації фінансових ресурсів та необхідність розробки адекватного сучасним вимогам механізму стимулювання інвестиційної діяльності '. При цьому зазначається, що особливість ситуації полягає в тому, що, з одного боку — наявна недостатність інвестиційних вкладень і банківських ресурсів для забезпечення економічного зростання, а з другого — при діючих високих процентних ставках за кредитами відсутній значний попит на фінансування інвестиційних проектів з боку реального сектора економіки. Економічне зростання потребує відповідного рівня ресурсів банківської системи, проте її еволюційний розвиток не зможе забезпечити потрібних обсягів банківського капіталу, а залучення значного зарубіжного капіталу призведе до втрати економічної незалежності. Проблема полягає в тому, щоб знайти ресурси в національній економічній системі, які відповідають поставленим завданням як за обсягом, так і за ціною[16, c. 154-156].

Основною причиною недостатніх темпів нинішнього економічного зростання є низький рівень платоспроможного попиту населення на продукцію вітчизняних виробників. Відсутність попиту на інвестиційне кредитування з боку підприємницьких структур є закономірним наслідком, який випливає з цього слабкого первинного попиту населення на предмети споживання. Тільки поява значного за обсягами платоспроможного попиту населення на продукцію вітчизняних виробників, який розширюється у часі, надасть в їхнє розпорядження кошти і зробить можливими зростання обсягів виробництва і, у свою чергу, розширення виробництва, його модернізацію і підвищення якості продукції. А наявність сталого платоспроможного попиту на продукцію, що випускається, визначить попит підприємств на фінансування інвестиційних проектів, у тому числі за рахунок банківського кредитування.

Не можна не погодитися з висновком О. В. Дзюблюка про необхідність стимулювання економічного зростання шляхом лібералізації умов кредитування Національним банком України (НБУ) комерційних банків (КБ) із зростанням пропозиції грошей на ринку і зниженням, таким чином, ціни на кредитні ресурси. Така лібералізація механізму рефінансування комерційних банків повинна викликати зміну їх кредитної політики, при цьому "позичкові кошти мають стати складовою частиною платоспроможного попиту суб'єктів ринку нарівні з їх доходами".

Ринковій економіці притаманна невизначеність попиту і пропозиції наступних періодів: невідомо, яка нова продукція за номенклатурою і обсягами буде запропонована на ринок виробниками, невідомий також і майбутній розподіл платоспроможного попиту. "Доганяючий" характер економіки України визначає структуру і обсяги того попиту, який необхідно буде неминуче задовольнити для виходу на рівень розвинутих країн (за кількістю і якістю житла, автомобілів, побутової техніки тощо), і відповідно — на рівень тієї пропозиції, яка може бути забезпечена вітчизняними виробниками. Проблема полягає не в тому, щоб визначити майбутній попит, він відомий, а в тому, щоб перетворити його на платоспроможний. Розглянемо оцінку впливу використання кредитного мультиплікатора на економічне зростання на базі емісії НБУ.

Вплив кредитної емісії на макроекономічні показники, і в тому числі на інфляцію, залежить від використання емітованих коштів. Якщо при емісії всі гроші спрямовуються на сплату заборгованості по заробітній платі та інші аналогічні виплати, то це призведе до прямого збільшення грошей на ринку споживчої продукції (РСП). Інфляція при цьому є неминучою, а її величина буде пропорціональною відношенню величини емісії до суми коштів на цьому ринку. Але якщо кошти кредитної емісії направляються на цільове фінансування інвестиційних проектів, то результат буде іншим.

Припустимо, що Центробанком емітується достатня кількість грошей (Г) і вони направляються за цільовим призначенням на кредитування інвестиційних проектів з використанням механізму рефінансування комерційних банків за зниженою процентною ставкою, оскільки КБ отримують при цьому ресурси від НБУ за його дисконтною ставкою. Як основу такого кредитування можна розглядати умови, визначені "Тимчасовим положенням про порядок кредитування (рефінансування) Національним банком України банків, які здійснюють довгострокове кредитування" (№ 283 від 2 серпня 2003 р.). У тому випадку, коли устаткування для інвестиційних проектів закуповується позичальниками — суб’єктами господарської діяльності за імпортом, то при значних обсягах емісії це призведе до девальвації національної валюти. Проведений нами аналіз показав, що нині близько 50% коштів при кредитуванні банками інвестиційних проектів використовується позичальниками для закупівлі устаткування та матеріалів за імпортом, що може стати фактором дестабілізації фінансового ринку при значних обсягах коштів, які емітуються.

Проте у тому випадку, коли устаткування і матеріали (тобто необхідні засоби виробництва, надалі — ЗВ) придбаваються у вітчизняних виробників, то при емісії величиною Г і відношенні вартості ЗВ, які придбаваються, до оплати праці (ОП) 50/50, емітовані кошти розподіляться таким чином:

Г = 0,5ГЗВ + 0,5ГОП,(1)

де Гзв — частина коштів кредитної емісії, які йдуть на придбання ЗВ у вітчизняних виробників; Гоп — частина коштів кредитної емісії, використовуваних для оплати праці.

Якщо розрахунковий прибуток (ПР) в результаті впровадження інвестиційного проекту становить 20% від суми коштів, які направляються на придбання засобів виробництва і на оплату праці, вартість реалізованої продукції, виробленої в результаті інвестиційного проекту (в тому випадку, коли все це відбулося протягом року), становитиме:

Т = 0,5ГЗВ + 0,5ГОП + 0,2ГПр.(2)

При кредитуванні інвестиційного проекту одна половина грошей, які емітуються, направлятиметься на придбання засобів виробництва, а інша — на оплату праці, або інакше: 0,5ГЗВ вийде на ринок засобів виробництва (РЗВ) і 0,5ГПС-на ринок предметів споживання (РПС). Поява додаткової грошової маси в сумі 0,5Г, яка направляється на придбання засобів виробництва, приводить у дію ефект мультиплікатора. На цю суму будуть закуплені засоби виробництва у підприємств-суміжників (матеріали, устаткування, інструмент тощо). Припустимо, що розподіл складових ціни засобів виробництва, які придбаваються, буде таким:

0,43В + 0,4ОП + 0,2ПР. (3)

При цьому ефект мультиплікатора в суміжних виробництвах можна оцінити, використовуючи відомі рівняння, які характеризують суспільне відтворення 3, і припускаючи, що кошти, необхідні для придбання засобів виробництва, "хвилеподібно" переливаються від одного підприємства-суміжника до іншого з пропорціональним розподілом відповідно до залежності (3). У таблиці 2.1 наведено результати наших оцінок ефекту мультиплікатора.

При розподілі отриманого прибутку на особисте споживання і на реінвестування в рівних сумах, тобто 50/50, на особисте споживання буде направлено 0,5 • Гпр і така сама величина прибутку буде капіталізована. Таким чином, додаткова грошова маса, яка вийде на РПС, становитиме: Гоп + 0,5Гпр = 0,812Г + + 0,178Г = 0,99Г = 1Г. На РЗВ, відповідно, вийде аналогічна грошова маса: Гзв + + 0,5 • Гпр ~ 1Г. Для запобігання розбалансованості попиту і пропозиції на ринку даному збільшенню платоспроможного попиту має протистояти відповідне підвищення пропозиції товарів та послуг. Залежно від спрямованості інвестиційних проектів, які кредитуються, є можливими різні варіанти: в тому випадку, коли в результаті реалізації інвестиційних проектів випускатимуться засоби виробництва, то загальний обсяг їх випуску становитиме 2Г (1,2 + 0,8), що призведе до розбалансованості даного ринку і надвиробництва ЗВ. При цьому обсяг предметів споживання залишиться без зміни, а на РПС вийде додаткова грошова маса в сумі 1Г, що призведе до інфляції. А якщо реалізація інвестиційних проектів буде направлена на збільшення предметів споживання, то на РПС вийде 1,2Г, а на РЗВ 0,8Г, що також призведе до розбалансованості як РПС, так і РЗВ.

Проведений нами аналіз споживчого кредитування ряду комерційних банків показав, що до 99,2% портфеля споживчих кредитів нині сформовано щодо продукції, яка закуповується за імпортом. І якщо абстрагуватися від частини коштів, які осідають у вітчизняних торговельних організаціях і сприяють капіталізації, то можна стверджувати, що ресурси, акумульовані комерційними банками, направляються шляхом споживчого кредитування на фінансування іноземних виробників. Таке становище вимагає вжиття заходів щодо переорієнтації грошових потоків у напрямі вітчизняних виробників[9, c. 426-428].

Тепер більшість товарів, які випускаються вітчизняними виробниками, є або неконкурентоспроможними, або близькими до цього, а іпотечне житлове будівництво перебуває на початковому етапі розвитку. Вітчизняні підприємці прагнуть до отримання прибутку і до нарощування випуску продукції, яка користується попитом на ринку. Вона має витримувати конкуренцію з товарами зарубіжних виробників щодо якості і ціни, а для цього потрібні як конструктивне удосконалення продукції, так і модернізація виробництва. Гроші для цього, у свою чергу, можуть бути отриманими тільки при сталому і значному обсягу реалізації продукції, а попиту на неї немає, оскільки продукція, яка нині випускається, неконкурентоспроможна. Населення, отримуючи споживчі кредити, вважає за краще придбавати якісніші товари імпортного виробництва, а підприємці, які отримують у банках позички за високими процентними ставками, явно ставляться в умови, за яких перемогти у ціновій конкуренції неможливо. Це замкнуте коло може бути розірване тільки шляхом формування економічної заінтересованості населення у придбанні продукції вітчизняних виробників.

Доцільно розробити механізм кредитування споживачів вітчизняної продукції на пільгових умовах (застосовуючи нижчу процентну ставку). При цьому можуть бути використаними наявні напрацювання і згаданий досвід пільгового кредитування інвестиційних проектів НБУ шляхом рефінансування КБ за дисконтною ставкою.

Механізм може бути таким. Уповноважені комерційні банки спочатку здійснюють споживче кредитування під документи торговельних організацій, які підтверджують вітчизняне походження предметів тривалого користування, за рахунок власних коштів, але за встановленою процентною ставкою, в основі якої — дисконтна ставка НБУ (тепер 7% річних) і фіксована маржа банку (наприклад, 5% річних). За поданням щомісячної звітної документації з такого кредитування НБУ рефінансує КБ на величину сформованого таким чином портфеля споживчих кредитів, причому до складу уповноважених щодо проведення таких операцій мають включатися найнадійніші банки, які дорожать своєю репутацією. Безперечно, рівень розвитку банківської справи в Україні дає змогу НБУ забезпечити ефективний контроль за цільовим використанням коштів.

Розглянемо результати одночасного використання рефінансування банків як для інвестиційного, так і для споживчого кредитування.

Припустимо, що обсяги рефінансування, які направляються на інвестиційне і споживче кредитування, дорівнюють: Г = Г_1нв = Гсп, а загальна сума рефінансування на базі кредитної емісії становить при цьому 2Г. При придбанні продукції шляхом споживчого кредитування у розпорядження підприємств надходить уся сума Г, і вона становить кошти, які направляються на придбання засобів виробництва, оплату праці і формування прибутку, тобто при структурі вартості продукції 40/40/20 виручка від її реалізації з використанням споживчого кредитування розподіляється таким чином: Г = 0,4ГЗВ + 0,4ГОП + 0,2Гцр. Анало-гічною є схема і при закупівлі засобів виробництва у суміжних виробництв.

Реалізація підприємствами інвестиційних проектів тягне за собою потребу у засобах виробництва, які випускаються суміжними галузями, а їх потреба у засобах виробництва викликає аналогічну ланцюгову реакцію або ефект мультиплікатора. У наведених рівняннях відображається тільки "перша хвиля" мультиплікації — процес, що відбувається при придбанні засобів виробництва, необхідних для збільшення випуску предметів споживання і реалізації інвестиційних проектів. На такі цілі надходить 0,5ГЗВ від коштів кредитної емісії на пряме інвестиційне кредитування і 0,4ГЗВ від коштів емісії, що надходять шляхом споживчого кредитування. Аналогічно визначається формування коштів у результаті наступних хвиль ефекту мультиплікатора. При цьому підсумкові дані кредитної емісії величиною 2Г зведено в таблиці 2.2.

Дані таблиці 2.2 показують, що при загальній сумі емісії 2Г на РПС вийде додаткова грошова маса в сумі 1,8Г і така сама сума 1,8Г вийде на РЗВ. В тому випадку, якщо в результаті інвестиційного кредитування випускатиметься продукція виробничого призначення, збільшення товарної маси на РПС може становити тільки 1,0Г. А якщо кредитовані інвестиційні проекти повністю буде орієнтовано на випуск предметів споживання, то на РПС відбудеться збільшення пропозиції товарної маси на суму 2,2Г. І те, й інше є неприпустимим, оскільки призведе до розбалансованості ринку (див. рис). Аналогічне становище і на ринку засобів виробництва[4, c. 349-352].

З огляду на те, що як рефінансування КБ, так і кредитування банками суб'єктів господарської діяльності і населення здійснюються з дотриманням принципів кредитування (поворотності, терміновості, платності, цільового використання коштів та забезпеченості кредитного ризику засобами позичальника або третіх осіб), істотним стабілізуючим фактором інтенсифікації економічного зростання на базі кредитного мультиплікатора є поворотність і платність коштів та відповідні протилежно спрямовані оборотні грошові потоки в міру реалізації кредитування (оплата процентів і повернення кредиту). Кредитні ризики при цьому беруть на себе кредитори — комерційні банки та їх позичальники. Кошти кредитної емісії мають забезпечити початковий запуск кредитного мультиплікатора до такого рівня економічного зростання, при якому починається генерування нових ресурсів — як за рахунок депозитного мультиплікатора, так і за рахунок зростання доходів підприємницьких структур та домогосподарств — з розміщенням коштів у банках у формі різних депозитів, що відбито в таблиці 2.2. Збільшення доходів приведе також до відповідного зростання надходжень до бюджету і позабюджетних фондів.

Важливо зазначити, що при грошовій емісії в розмірі 2,0Г збільшення обсягів виробництва, відповідно до даних рисунка, становитиме 3,6Г. Тобто, якщо підтримуватиметься збалансованість ринків, то при кредитній емісії в 10% від грошової маси збільшення ВВП може становити 18%. Це дуже істотне зростання ВВП, яке може бути здійсненим в умовах України.

На рисунку показано, що при одночасному направленні коштів кредитної емісії на інвестиційне і на споживче кредитування сфера можливої інфляції істотно скорочується і регулювання грошово-кредитного обігу може забезпечити ефективне таргетування інфляції. Заходи регулювання збалансованості попиту і пропозиції можуть бути різними. Але основним у даному випадку є регулювання структури розподілу коштів кредитної емісії, тобто направлення їх шляхом рефінансування КБ на фінансування виробництва засобів виробництва або предметів споживання.

Розглянута модель стимулювання економічного зростання шляхом кредитної емісії показує принципову можливість використання кредитного мультиплікатора для забезпечення прискореного розвитку економіки України з реальною можливістю стримування інфляції. Для цього потрібні погоджені дії як НБУ, так і комерційних банків. НБУ має забезпечити регулювання зростання грошової маси і структури обсягів рефінансування банків на макроекономічному рівні, а на комерційні банки покладається цільове та ефективне розміщення коштів кредитної емісії, отриманих ними від НБУ шляхом рефінансування. Для доведення результатів досліджень до практичного впровадження потрібні дальші дослідження моделювання кредитної емісії (кредитного мультиплікатора) в динаміці, з урахуванням "поширення" в економіці коштів по всій сукупності потоків і відображенням впливу поворотних грошових потоків у вигляді погашення кредитів і оплати відповідних процентів[1, c. 338-341].

Висновки

Мультиплікатор — це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни у сукупному обсязі виробництва Вперше термін ввів англійський економіст Кан, 1931 р. Мультиплікатор — економічний показник, що характеризує ступінь, за якого збільшення інвестиційного попиту чи самих інвестицій породжує зміну обсягів випуску продукції та попиту на неї (а отже, і доходів) Кількісно мультиплікатор більше одиниці і дорівнює відношенню ВВП до зміненого обсягу інвестицій.

Грошовий мультиплікатор використовується державними інститутами грошової системи для макроекономічного прогнозування пропозиції грошей і регулювання грошової маси. Важливу роль у цьому процесі відіграє центральний (національний) банк, який контролює грошову базу.

Співвідношення грошової маси і маси товарів та послуг є основним питанням стабільної грошової системи і визначає купівельну спроможність грошей.

Купівельна спроможність визначає кількість товарів і послуг, які можна купити на грошову одиницю.

Очевидно, що з підвищенням рівня цін купівельна спроможність грошей знижується і навпаки.

Мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється на споживчі витрати, тобто від ГСС Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;

Мультиплікатор знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий мультиплікатор. Такий мультиплікатор називають простим тому, що він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але насправді вилучення можуть здійснюватися і у вигляді податків та імпорту Такий мультиплікатор, який враховує все це, називається складним.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Ревер-чук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стерео-тип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. — К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.

referat-ok.com.ua