Вступ.

1. Характеристика ризиків в антикризовому управлінні, їх класифікація, фактори ризику.

2. Принципи здійснення антикризового управління.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах ринкової економіки, а тим більше з урахуванням фінансової та економічної кризи в державі, ризик є невід’ємним елементом підприємницької діяльності. Підприємницькі ризики створюють суттєві загрози насамперед комерційним підприємствам, діяльність яких часто пов’язана з проведенням розрахункових операцій, в тому числі з використанням інституцій банківського сектора, що об’єктивно створює труднощі для гарантування фінансового складника їх економічної безпеки. Тому прикладні рекомендації щодо управління підприємницькими ризиками комерційного підприємства в умовах фінансово-економічної дестабілізації потрібно вважати своєчасними та актуальними.

В останні роки у широкого кола підприємців і фахівців значно зріс інтерес до проблем ризику. Тому проблема сутності антикризового управління наразі одна з найбільш актуальних. Формування ринкових відносин в Україні активізувало дослідження ризику бізнесу, зокрема підприємницького, страхового і банківського, що знайшло відображення у ряді робіт як вітчизняних, так і зарубіжних вчених: В.В.Вітлінський, П.І. Верчено, В.М. Гранатуров, А.М. Дубров, Е.М. Коротков, Б.Койлі, Б.А. Лагоши, М.Г. Лапуста, В.І. Малихін, С.І. Наконечний, Т. Райс, В.П. Савчук, Н.Е. Соколинська, Е.Ю.Хрустальов, В.А. Чернов, В.В. Черкасов, Л.Г. Шаршукова, О.І. Ястремський та інших. Разом з тим проблема ризиків залишається малодослідженою – немає досить ясних понять про сутність ризику бізнесу, його різновидів, сфери використання, засобів управління ризиком. Тому постає питання щодо вибору методів зниження та оцінки ризиків. Усе це обумовлює необхідність нового підходу до антикризового управління економічними процесами, у якому враховуються невизначеність результатів господарських рішень, неминучі фактори ризику.

1. Характеристика ризиків в антикризовому управлінні, їх класифікація, фактори ризику

Ризик — це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні ризиком називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. В бізнесі ризик пов'язується насамперед з фінансовими втратами, що виникають у випадку його реалізації. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, то ними можна і треба свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов'язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

На нашу думку, антикризовий менеджмент – специфічна управлінська діяльність щодо кризового стану на підприємстві. Однією з найбільш ефективних форм забезпечення антикризового менеджменту є моделювання антикризових стратегій та побудова на їх основі механізмів подолання кризи.

На даний час теорія ризику та економічна практика виробили низку окремих показників кількісної оцінки ступеня ризику, серед яких фінансові коефіцієнти широко використовувані. Низку показників ступеня ризику можна поділити на такі, що характеризують міру ризику в абсолютному чи у відносному виражені. Наголосимо, що цей вибір залежить від сфери економічної діяльності, від цілей дослідження, від прийнятої системи гіпотез, від інформаційної ситуації, а також від його екстравертності чи інтравертності тощо [3, с.82].

У процесі своєї діяльності підприємці стикаються із сукупністю ризиків, які різняться за місцем і часом виникнення, зовнішніми і внутрішніми чинниками, що впливають на їхній рівень, і, отже, за способом їх аналізу та характеристикою.

Усі види ризиків взаємопов'язані і впливають на діяльність підприємця, перешкоджаючи прийняттю рішень і оптимізації ризику. Саме тому потрібен поглиблений аналіз складу конкретних ризиків, а також чинники їх виникнення.

В економічній літературі з проблем підприємництва немає стрункої системи класифікації підприємницьких ризиків. Існує безліч підходів до такої класифікації, які здебільшого визначаються її цілями і завданнями.

Ризик — це порівняно нове явище для українських підприємців, а тому воно потребує особливої уваги. Вивчення наукової літератури дало можливість установити, що в основу класифікації покладено різні підходи та певні ознаки класифікації, наведеної в таблиці 1.

Аналіз ретроспективних ризиків, їхнього характеру і способів зниження дає змогу точніше прогнозувати поточні й перспективні ризики.

Найпоширенішим видом економічного ризику, в якому сконцентровані окремі ризики, є зміна кон'юнктури ринку, незбалансована ліквідність (неможливість своєчасно виконувати платіжні зобов'язання), зміна рівня управління тощо.

Перші три види ризиків пов'язані між собою, і часто на практиці їх досить важко розрізнити.

На рівень зовнішніх ризиків впливає безліч чинників — політичних, економічних, демографічних, соціальних, географічних та ін. До внутрішніх належать ризики, зумовлені діяльністю самого підприємства і його контактної аудиторії. На їхній рівень впливає ділова активність керівництва підприємства, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики й тактики, а також виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень спеціалізації та продуктивності праці, техніки безпеки тощо.

Чисті ризики (у літературі їх іноді називають простими або статичними) характеризуються тим, що вони практично завжди призводять до втрат у підприємницькій діяльності. Причинами чистих ризиків можуть бути стихійні лиха, війни, нещасні випадки, злочинні дії, недієздатність організації і т. ін.

Спекулятивні ризики (їх іще називають динамічними або комерційними) характеризуються тим, що вони можуть нести в собі як втрати, так і додатковий щодо очікуваного результату прибуток для підприємця. Причинами спекулятивних ризиків можуть бути зміни кон'юнктури ринку, курсів валют, податкового законодавства тощо.

Найчисельнішу групу становлять ризики за сферою виникнення (галуззю діяльності). Особливості вияву ризику пов'язані не лише з тим, який конкретно суб'єкт реалізує ризиковану діяльність, а й із тим, яка сфера застосування цієї діяльності.

Ця характеристика не є загальною. Адже існують банки, де не всі види діяльності підпадають під таке визначення. [2, c.68-71]

За сферами підприємницької діяльності (виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова) розрізняють виробничий, комерційний, фінансовий ризик, а також ризик страхування.

Виробничий ризик пов'язаний із невиконанням підприємством своїх планів і зобов'язань щодо виробництва продукції, товарів, послуг, інших видів виробничої діяльності в результаті несприятливого впливу зовнішнього середовища, а також неадекватного використання нової техніки і технологій, основних і оборотних фондів, сировини, робочого часу. Серед найважливіших чинників виникнення виробничого ризику — можливе зниження передбачуваних обсягів виробництва, зростання матеріальних і/або інших витрат, сплата підвищених відрахувань і податків, низька дисципліна постачання, втрати або пошкодження і т. ін.

Комерційний ризик — це ризик, що виникає у процесі реалізації товарів і послуг, вироблених або закуплених підприємцем. Чинниками комерційного ризику є зниження обсягу реалізації внаслідок зміни кон'юнктури або інших обставин, підвищення закупівельної ціни на товари, втрати товару у процесі обороту, підвищення витрат обороту тощо.

Фінансовий ризик пов'язаний із можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов'язань. До основних чинників фінансового ризику належать знецінення інвестиційно-фінансового портфеля внаслідок зміни валютних курсів, нездійснення платежів, війни, безладдя, катастрофи тощо. Прибуток підприємця виникає в результаті продажу фінансових ресурсів із вилученням відсотків, отриманням додаткового капіталу.

Страховий ризик полягає у настанні передбаченої умови страхування події, коли страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування (страхову суму). Результатом ризику є збитки, викликані неефективною страховою діяльністю як на етапі укладення договору страхування, так і на наступних етапах — перестрахування, формування страхових резервів тощо. Основними чинниками страхового ризику є неправильно визначені страхові тарифи, азартна методологія страхування, непередбачені події тощо.

Розглянута вище класифікація, яка найчастіше зустрічається у науковій літературі, не дає повної можливості чітко визначитися з появою ризику, його оцінкою щодо зниження або ліквідації. Відсутність однозначних понять і класифікації ризиків та певного досвіду — одна з головних причин зменшення (або відсутності) інноваційно-інвестиційної активності в Україні [4, c. 56-57].

На наш погляд, найпростішу і найчіткішу класифікацію пропонує американський учений Домінік Кесерлі. Усі можливі ризики у підприємницькій діяльності, вважає він, можна об'єднати у такі основні типи ризиків: кредитні, ринкові, операційні, ризики довкілля та ризики поведінки.

Кредитні ризики — це традиційні ризики банківської сфери діяльності. Найчастіше вони виникають у разі неповернення відсотків, а потім і кредиту, а також при роботі з цінними паперами. Критичні ризики завжди вкладаються в основну вартість кредиту або в операції з цінними паперами і сплачуються у наступному періоді. У багатосторонніх угодах імовірність таких ризиків зростає.

Ринкові ризики виникають при зміні ринкової ціни або ринкової позиції. Найвідоміші види ринкових ризиків — це ризик ліквідності (пов'язаний зі зміною ціни та ринкових позицій) і ризик попередньої оплати (пов'язаний зі зниженням банківського відсотка).

Операційні ризики — це ризики, які виникають у зв'язку із проблемами у роботі основних оперативних механізмів ринку (обладнання, комп'ютерів, отримання хибної або застарілої інформації).

Ризики навколишнього середовища пов'язані з природним, законотворчим, регулятивним, політичним і соціальним середовищем.

Ризики поведінки виникають у зв'язку з помилками персоналу. Чим складніша справа й чим більша кількість персоналу працює над нею, тим більша ймовірність помилки.

Усі перелічені ризики можуть поєднуватися, зливатися і ставати одним цілим у межах однієї або кількох угод (контрактів).

В умовах об'єктивного існування ризику і пов'язаних із ним фінансових, моральних та інших втрат постає потреба в певному механізмі, що дав би змогу якнайкраще (з погляду поставлених підприємцем або підприємством цілей) враховувати ризик, приймаючи й виконуючи господарські рішення. Таким механізмом є управління ризиком, а саме ризик-менеджмент.

Взагалі управління ризиком можна охарактеризувати як сукупність методів, прийомів і заходів, що допомагають певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів щодо уникнення або зниження негативних наслідків їх настання.

Проведення постійних досліджень і вивчення усієї можливої кількості ризиків (асортименту чи номенклатури) дає змогу виявити чинники їх виникнення і розробити ефективний механізм управління ними. Для здійснення цього пропонуються такі основні напрями роботи з ризиками (етапи):

— розпізнання ризику на підставі загальної інформації та його аналіз;

— охоплення усіх ризикових можливостей;

— проведення оцінки ризиків;

— створення й організація заходів щодо запобігання можливих втрат;

— страхування ризиків (тобто передача їх іншим компаніям);

— платежі й диверсифікація;

— консультації щодо виникнення, зниження ймовірності або ліквідації ризиків[11, c. 79-80].

Щоб знизити ймовірність виникнення кредитного ризику, необхідно, на нашу думку, постійно здійснювати аналіз і контроль кредиту й проводити диверсифікацію портфеля цінних паперів.

Вивчення і дослідження комп'ютерного аналізу поточної ринкової інформації дасть змогу прогнозувати ймовірність ринкових змін.

Постійний контроль виробничої потужності обладнання, оновлення комп'ютерної та системної бази (через кожні 5 років) допоможе знизити ймовірність виникнення операційного ризику.

Страхування і попереджувальні заходи дадуть можливість знизити (запобігти) ризики довкілля.

Сформована менеджерами фірми система контролю перевірки та прийняття певних рішень персоналом усіх рівнів значно зменшить імовірність помилок.

У процесі здійснення цих етапів ризики можуть розподілятися на добре та погано оцінені, привабливі й непривабливі, прийнятні й неприйнятні.

Для розробки чинного механізму управління ризиками рекомендуємо використовувати п'ять стратегій з управління ризиками та отримання доходу (вигоди).

1. Стратегія сегментів, яка базується на великій кількості даних про ризики та на використанні комп'ютерного аналізу про розподіл ризиків на привабливі й непривабливі (роздрібний ринок).

2. Стратегія інсайдерів, що використовується при наявності унікальних ризиків і розподілу їх на прийнятні й неприйнятні.

3. Технічна стратегія, яка складається зі збору попередньої бази інформації для прогнозування майбутніх цін (ринок торгівлі та інвестицій).

4. Стратегія висновків, коли прийняття рішень враховує вплив зовнішнього середовища (використовується при виборі цінних паперів, валют).

5. Стратегія масштабів, що враховує очікування великих періодичних втрат і пропонує заходи щодо їх зниження (або підготовки до них).

Запропоновані стратегії можуть використовуватися у різних ситуаціях разом або окремо. Залежно від обраної стратегії планується подальша діяльність підприємства з урахуванням впливу факторів внутрішнього й зовнішнього середовища. Вони допоможуть об'єктивно виявити ризики, оцінити їх і прийняти ефективне управлінське рішення. [4, c.60]

2. Принципи здійснення антикризового управління

Під принципами управління прийнято розуміти об'єктивні правила управлінської поведінки, що випливають з потреб об'єкта управління і повертаються до нього у вигляді наукового знання, за допомогою якого реалізуються завдання управління, забезпечується підвищення ефективності його потенціалу, більш досконала організація відносин об'єкта управління з середовищем.

Антикризове управління підприємством повинно здійснюватися з урахуванням системних та специфічних принципів (рис. 1).

До найбільш значущих системних принципів, які визначають загальні вимоги до проведення антикризового управління, належать:

1) принцип об'єктивності, використання якого передбачає врахування суті та механізмів виникнення та поглиблення кризових явищ, орієнтацію управлінського впливу не тільки на зовнішні прояви кризи, але й на глибинні першопричини виникнення кризових явищ з метою їх локалізації (блокування) або усунення;

2) принцип комплексності, який визначає необхідність системного мислення, розробку антикризових рішень з усіх напрямів діяльності підприємства, видів ресурсів, що використовуються, функціональних підсистем підприємства;

3) принцип відповідності, суть якого полягає у вивченні та типізації умов функціонування конкретного підприємства-об'єкта антикризового управління, виявленні специфічних умов та тенденцій його розвитку, врахуванні стадії життєвого циклу і наявних конкурентних переваг підприємства, часових обмежень, притаманних антикризовому процесу, особливо на етапі поглиблення кризи, якомога ширшому охопленні усіх „за" і „проти" конкретного управлінського рішення з врахуванням реалій, які мають місце;

4) принцип контролю, який передбачає здійснення постійного контролю за перебігом реалізації управлінських заходів з метою її постійної адаптації до умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, що змінюються в часі;

5) принцип оптимальності, який передбачає оптимізацію методичного інструментарію дослідження проблем підприємства та діагностики загрози його банкрутства, оптимальне співвідношення оперативних, тактичних і профілактичних антикризових заходів з врахуванням стадії кризи, ймовірного терміну виникнення ситуації банкрутства, причин і факторів, що обумовили появу кризових явищ;

6) принцип основної ланки, використання якого орієнтує на пошук та першочергове розв'язання основної проблеми ( каталізатора кризи), посилення уваги до тієї сфери (напряму) діяльності, яка обумовлює виникнення та поширення кризи або в якій подальше поглиблення кризи має найбільш негативний вплив на функціонування та життєздатність підприємства в цілому;

7) принцип законності, який передбачає знання та використання в інтересах підприємства-об'єкта антикризового управління правових засад, що регламентують здійснення підприємницької діяльності, впровадження та розгляду справи про банкрутство, обумовлюють можливості фінансового оздоровлення та санації підприємств;

8) принцип ефективності, сутність якого полягає у максимально можливому використанні потенціалу об'єкта та суб'єкта управління для формування обґрунтованої програми антикризових дій, мінімізації часових, матеріальних та фінансових витрат, пов'язаних з кризовим станом підприємства та (або) виходом з нього [5, c. 83-84].

Специфічні принципи антикризового управління диференціюються щодо механізму, процесу та системи управління.

Під механізмом антикризового управління слід розуміти сукупність засобів та методів впливу на об'єкт управління — кризові явища. Основними принципами, на яких ґрунтується механізм антикризового управління, визнаються:

1) принцип опори на антикризову свідомість — розуміння негативних наслідків виникнення та поглиблення кризи для усіх суб'єктів антикризового процесу; найважливішими характеристиками свідомості є інтереси, цінності та мотиви діяльності, від яких залежить досягнення поставленої мети;

2) принцип антикризової мотивації діяльності — його суть полягає в переважному використанні засобів мотивації, спрямованих на розв'язання кризових проблем; адміністративні або організаційні заходи не підкріплені економічною та морально-етичною мотивацією, як правило, неефективні;

3) принцип упередженості в розв'язанні проблем — швидкість поглиблення кризових явищ на певному етапі виходить з-під контролю, зміни стають незворотними, тому механізм антикризового управління має бути орієнтованим насамперед на запобігання виникненню та поглибленню кризових явищ;

4) принцип багатоваріантності розробки можливих антикризових процедур з врахуванням фактора невизначеності і ризику реалізації окремих планових заходів, необхідність розробки альтернативних заходів обумовлюється, по-перше, їх можливою нерезультативністю, по-друге, ймовірністю змін у зовнішньому оточенні, внутрішньому потенціалі, цілевизначенні власників підприємства, внаслідок чого розроблений варіант антикризових дій буде визнаний як недоцільний або неможливий для реалізації;

5) принцип реалістичності в оцінці ситуації, успіхів або невдач, які мають місце; оцінюючи можливість подолання кризи необхідно спиратися на об'єктивну реальність. Інформація про будь-які позитивні зрушення, які мають місце і є результатом антикризових заходів, має розповсюджуватися серед персоналу. Невдачі не повинні сприйматися фатально, слід зосереджувати увагу на вивченні причин низької ефективності або нерезультативності для запобігання повторенню таких помилок у майбутньому.

Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які мають бути здійснені і які формують управлінський вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання таких принципів:

1) стратегічності (цілеспрямованості) — антикризове управління не може бути ефективним, якщо воно здійснюється без певної мети або чітких завдань, коли відсутня антикризова стратегія управління;

2) послідовності розв'язання проблем — у перебігу антикризового управління необхідно ранжувати завдання та проблеми за ступенем їх важливості для досягнення кінцевої мети, враховуючи їхній вплив на розв'язання подальших завдань та швидкість антикризових перетворень;

3) своєчасності прийняття управлінських рішень, реалізація якого потребує постійного моніторингу стану господарської системи, раннього виявлення ознак кризового стану, швидкого реагування на них відповідними антикризовими заходами; ігнорування цього принципу може мати фатальні наслідки, оскільки загальновідомо, що виведення системи з глибокої кризи потребує значно більших зусиль та витрат, ніж попередження та запобігання її виникненню;

4) гнучкості, маневреності, пристосування до швидких змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства; незважаючи на доцільність розробки типової схеми антикризового процесу, специфіка конкретного підприємства може уточнювати зміст та інструментарій роботи, яка має бути здійснена на кожному етапі, ранжувати їх значущість, змінювати порядок проведення;

5) оцінки позитивних та негативних наслідків рішень, що приймаються, врахування їхнього впливу на життєдіяльність підприємства в короткостроковому та довгостроковому періодах [1, c. 69-70].

Висновки

Антикризове управління базується як на загальних закономірностях, притаманних управлінським рішенням, так і на специфічних особливостях, які пов’язані зі здійсненням антикризових процедур. Так, управління завжди цілеспрямоване. Вибір і формування цілей є вихідним пунктом у будь-якому процесі управління, зокрема, й в антикризовому. Водночас система контролю та раннього виявлення ознак кризової ситуації є специфічним атрибутом процесів антикризового управління. Застосування всієї системи антикризового управління чи її окремих елементів залежить як від ситуації, що склалася на підприємстві, так і від типу управління підприємством.

Проблематика антикризового управління підприємствами містить кілька напрямків. Головними об’єктами впливу антикризового управління є проблеми розпізнавання передкризових ситуацій, проблеми запобігання кризі, проблеми життєдіяльності організації у кризовому становищі, проблеми виходу з кризи, проблеми ліквідації наслідків кризи, методологічні проблеми антикризового управління, фінансово-економічні проблеми антикризового управління, правові проблеми антикризового управління, проблеми організації антикризового управління, соціально-психологічні проблеми антикризового управління.

Управління ризиками може відбуватися за допомогою методів диверсифікації, страхування, скоординованого управління активами і пасивами (балансом), а також хеджування. Отже, використовуються три різні, але взаємопов'язані способи управління фінансовими ризиками. Перший пов'язаний з купівлею страховки. Другим способом є управління активами і пасивами. Останнім способом, який може бути використаний сам по собі або в поєднанні з двома попередніми, є хеджування.

Список використаної літератури

1. Василенко В. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — К. : ЦУЛ, 2003. — 503с.

2. Васюренко О. В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. — 2005. — № 7. — С.68-74

3. Економічний ризик: ігрові моделі: Навч. Посібник /В.В.Вітлінський, П.І. Верчено, А.В. Сігал, Я.С. Наконечний; За ред.. д-ра екон. наук, проф.. В.В. Вітлінського. – К.: КНЕУ, 2002. – 446 с.

4. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. — 2002. — № 10. — C. 56-60

5. Гришова І. Ю. Економічна сутність фінансових ризиків у підприємстві // Економіка АПК. — 2005. — № 7. — С.83-86

6. Клапків М. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси України. — 2000. — № 1. — C. 39-46

7. Мізюк Б.М. Фінансовий механізм управління ризиками підприємств // Фінанси України. — 2003. — № 11. — C. 66-72

9. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. — 1999. — № 2. — C. 10-13

10. Роговий А. В. Фінансові ризики в системі стратегічного фінансового планування// Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 5. — C. 34 — 38

11. Харко А. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю // Фінанси України. — 2002. — № 7. — C. 79-84