Вступ. Риторика − це мистецтво красномовства, мистецтво грамотно, змістовно і захоплююче побудувати свою промову і переконливо донести свої думки до аудиторії; це особливий вид творчої діяльності, якому треба наполегливо навчатися, доцільно було б вивчати цю дисципліну більш розширено, декілька семестрів.

Загалом риторика — це мистецтво впливу. В її основі лежать дві головні категорії: розуміння і воля. Впливаючи на людей, ритор намагається вплинути на їхні думки, відчуття, рішення, опанувати їх розумом, серцем і волею.

Оскільки кожна дія є діяльністю, риторика — це також діяльність. Мова в риториці розуміється в широкому сенсі як акт, направлена дія.

Як діяльність риторика у класичному розумінні припускає:

1) певну природу (єство, або природжена якість);

2) метод, або системний виклад правил і рекомендацій;

3) практику, або письмову вправу у поєднанні з вивченням та імітацією моделей.

Від самого початку риторика розвивалася і як мистецтво, і як наука. Створення книг з риторики в своїй основі мала освітню мету. В той час до риторичних шкіл (Сиракузи, Аттіка, Афіни) приймалися хлопчики семи років. Навчання тривало доки їм не виповнювався двадцять один рік. Вони вивчали філософію, логіку, літературу, мову, математику. Особлива увага приділялася риториці.

Риторика як наука і мистецтво

Термін «риторика» традиційно розуміється двояко: як мистецтво красномовства і як павука про нього.

Красномовство здавна і по праву вважається мистецтвом. Ще в Античності склався список дисциплін, гідних вільної людини, так звані сім вільних мистецтв, першим з яких була саме риторика. І. С. Тургенєв, наприклад, вважав ораторське мистецтво унікальним даром. У романі «Рудін» він писав про свого героя: «Рудін володів майже вищої таємницею — музикою красномовства. Він умів, б’ючи по одним струнах сердець, змушувати погано дзвеніти і тремтіти й інші».

Наука про красномовство — одна з найдревніших і разом з тим сучасних гуманітарних дисциплін, у зміст якої входять філософські, психологічні, філологічні, логічні, естетичні знання. Ще у XVIII ст. саме риторику, а не математику вважали «царицею наук». Довгий час в риторичних термінах велися міркування про мистецтво. Наприклад, сучасники називали Й.С.Баха найбільшим оратором в музиці, так як його органні твори будувалися за риторичним канонам, а вже у XX ст. С. М. Ейзенштейн ввів риторику в програму навчання кінорежисерів, щоб вони осягнули таємницю впливу на масову аудиторію, були б здатні викликати різноманітні почуття глядачів: гнів, радість, захоплення, любов, ненависть.

Важко заперечувати історично сформоване своєрідність мовного спілкування в різних соціальних сферах, тому риторику можна інтерпретувати з різних точок зору, у тому числі з дуже широкою, культурологічної. Наприклад, видатний літературознавець і культуролог Ю. М. Лотман у книзі «Побут і традиції російського дворянства XVIII — першої третини XIX ст.» описав риторику балу, дуелі, карткової гри, параду, похорону.

У сучасному гуманітарному просторі все більше уваги приділяється вивченню мовного впливу, яке стає предметом дослідження цілого комплексу суміжних наук: лінгвістики, психолінгвістики, лінгвістичної прагматики, психології, теорії комунікації, соціології, конфліктології та ін. У певному сенсі можна говорити про те, що в другій половині XX ст. риторика відродилася на новій, психологічної основі: для правильного спілкування сучасній людині важливі вже не тільки досягнення формальної логіки, але й психологічні прийоми переконання.

Ключове поняття позитивної риторики — переконання, спосіб мовного впливу, що припускає застосування як раціональних, так і емоційних риторичних прийомів і засобів. У тлумачному словнику дається таке визначення дієслова «переконати» — «змусити повірити чого-небудь, запевнити в чому-небудь; умовляючи, схилити до чого-небудь, змусити погодитися на що-небудь, зробити що-небудь». Про складність цього виду мовного впливу свідчить протяжний синонімічний ряд дієслова «переконати», від якого утворений іменник «переконання»: «умовити», «схилити», «урезонити»; «запевнити», «запевнити», «вселити», «довести»; «засвідчити», «напоумити», «затвердити», «улестить», «загітувати», «обробити», «порадити», «вбити в голову», «задобрити», «зманити», «уламати», «упросити», «переконати». За кожним з наведених дієслів стоять різні аспекти комунікативних ситуацій, пов’язаних з переконанням, різні відносини між учасниками спілкування.

Переконання містить систему аргументів, приклади, факти і висновки, примус же пов’язане із застосуванням сили або відкритої загрозою. У переконанні процес аргументації будується на апеляції до співрозмовника (до його свідомості, емоціям, волі, інтересам і т.п.). Відбір власних аргументів враховує позицію, яку належить спростувати. У примусі і вселенні реалізується емоційне або фізичне тиск. Наприклад, основна мета рекламного тексту — змусити адресата (глядача, читача, слухача) придбати товар, незалежно від того, чи відчуває він потреба в ньому.

Навіювання відрізняється від переконання також тим, що діє на психічну сферу іншої особи без відкритого примусу, що дозволяє використовувати його в маніпулятивних цілях. Навіювання і маніпуляція (докладніше див. П. 11.2) виявляються особливо тісно пов’язаними в тому випадку, коли метою мовця є зміна свідомості об’єкта впливу.

Навіювання направлено на те, щоб забезпечити некритичність засвоєння інформації адресатом, в результаті чого можуть виникнути уявлення, що не відповідають дійсності, прагнення діяти і вірити джерелу інформації, не сумніваючись у його надійності. У деяких випадках адресат може розуміти факт навіювання (наприклад, коли мова йде про гіпноз в медичних цілях: «Зараз ви повністю розслабитеся, і ваша свідомість почне занурюватися в сон …»), але набагато частіше він цього не усвідомлює (таке, наприклад , щоденне вселяє вплив ЗМІ).

Навіювання в цілому є універсальним явищем, якому піддається кожен, але різною мірою, залежно від рівня сугестивності. Цей рівень зростає, якщо занурити людину в атмосферу групового навіювання. Подібна атмосфера існувала, наприклад, у період особливої популярності «телевізійних цілителів» А. Кашпіровського і А. Чумака.

Сьогодні потоки інформації спрямовані на читача, слухача, глядача з самих різних джерел: реклами, масової літератури, телевізійних ток-шоу, методик, пропонованих сучасними псевдоцілителя, які нібито підходять абсолютно всім, бажаючим бути «здоровими, щасливими і успішними». Нерідко ними використовується «класична» тактика трьох «так»: серія так званих закритих питань, на які можливий тільки одна відповідь — «так», потім слідує нічим не підкріплений висновок: «Хочете бути успішною людиною? Хочете не хворіти, чи не втомлюватися, щодня прекрасно виглядати, перебувати у відмінному настрої і бути затребуваним суспільством? Для цього вам потрібно тільки одне — енергія «(Л. Левшинов).

При індивідуальному і груповому вселянні особливо часто використовуються різноманітні повтори. Створюючи монотонний ритм, вони сприяють зануренню адресата в стан трансу, впливають на його підсвідомість: «У мою щитовидну залозу Бог вливає молоду, енергійну, веселу, радісне життя. Молода радісне життя наповнила щитовидну залозу, молоде життя відроджує молоде, Богом створене Божественно здорове будова щитовидної залози «(Г. Ситін).

На відміну від навіювання і примусу, переконання заперечує мовну агресію, розраховане на осмислене сприйняття мови адресатом, який повинен проробити власний шлях розуміння, так як рішення не пропонується йому в готовому вигляді.

Висновок. Отже, можна сказати, що риторика – це наука, яка вивчає ораторське мистецтво, майстерність публічного виступу перед певною аудиторією. Риторика покликана навчити ефективно впливати на аудиторію, відстоювати чи доводити свою точку зору через публічний виступ. Таким чином, риторика – це наука про мистецтво публічного виступу.

Виступ можна вважати публічним тоді, коли він відбувається безпосередньо перед досить великою й організованою аудиторією слухачів. За своєю формою він є монологом. За змістом цей виступ є офіційним висловлюванням, тобто він наперед анонсований, а прізвище виступаючого, його посада, учені й інші звання та тема доведені до слухачів заздалегідь.

Поняття аудиторія слухачів означає, що виступ доповідача (лектора чи виступаючого) слухає більше десяти осіб, оскільки менша кількість слухачів дозволяє говорити скоріше про бесіду, ніж про виступ. Найоптимальнішим із точки зору сприйняття змісту виступу є аудиторія слухачів, яка кількісно не перевищує тридцяти осіб, наперед знає час виступу та тему й зібралися для того, щоб послухати саме цього оратора. 
Список використаної літератури

1. Александров Д. Риторика : Учебное пособие/ Дмитрий Александров,. -М.: Флинта: Наука, 2002. -622 с.
2. Апресян Г. Ораторское искусство/ Грант Апресян,. -3-е изд., перераб. и доп.. -М.: Изд-во МГУ, 1998. -277 с.
3. Зарецкая Е. Риторика : Теория и практика речевой коммуни-кации/ Елена Hаумовна Зарецкая,; Елена Зарецкая. -М.: Дело, 1998. -475 с.
4. Кохтев Н. Риторика : Учеб. пособие для учащихся 8-11-х кл. учеб. заведений с углубл. изуч. гуманит. предметов, а также для лицеев и гимназий/ Николай Кохтев,. -М.: Просвещение, 2004. -206 с.
5. Мацько, Любов Іванівна Риторика : Навч. посіб./ Любов Мацько, Оксана Мацько,. -К.: Вища шк., 2003. -310 с.
6. Сагач Г. Риторика : Навч. посібник для середн. і вищих навч. закладів/ Галина Сагач,; КНУ ім. Т.Г. Шевченка. -К.: Ін Юре, 2000. -565 с.
7. Чибісова, Наталя Григорівна Риторика : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Наталя Чибісова, Ольга Тарасова,; М-во освіти і науки України, Народна українська академія. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -227 с.