Вступ.

1. Іоаникій Галятовський-видатний оратор і богослов.

2. Алхімія (магія) слова.

3. Мистецтво говорити. Навести приклади.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У свій час ще Платон казав, що “красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом… Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!”

Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх усякими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.

Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї будови.

Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

Істинне красномовство виникає самим природним способом із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть,— з думок і уявлень, для нас цілком буденних.

Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя й надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.

1. Іоаникій Галятовський-видатний оратор і богослов

Йоаникій Галятовський (бл. 1620 — 12.01.1688) — церковний діяч, мислитель, письменник.

Відомості про дитинство та юність Іоаникія Галятовського губляться десь у сутінках історії… У 40-х-роках 17 ст. закінчив Києво-Могилянську колегію, пізніше викладав у ній риторику; 1659-64-го був її ректором. Із 1669 року й до кінця життя І. Галятовський — архімандрит Єлецького монастиря в Черніговї. Палкий прихильник союзу України й Росії, листувався з царським двором, порушував питання про об'єднання слов'янських сил для боротьби з татаро-турецькою експансією. Сприяв зміцненню українсько-російських політичних і культурних зв'язків.

Галятовський написав низку творів, всі вони (близько 20) були надруковані за життя автора, а збірка проповідей "Ключ розуменія…" мала аж три видання.

Найбільшим досягненням української полемічної літератури другої половини 17 ст. були "Фундаменти", де Іоаникій Галятовський викладає і спростовує тридцять католицько-уніатських фундаментів єдності православ'я з Римом. Виходячи за межі "чистої теології", письменник зачіпає животрепетні питання свого часу, яскраво описує жорстокість і несправедливість, образи і знущання над православними, подає чимало побутових зарисовок релігійних зіткнень. І. Галятовський створив перший вітчизняний курс гомілетики (теорії проповіді) — трактат «Наука або способ зложення казання», доданий до збірки «Ключ розуменія».

Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі, після закінчення якого (до 1650) прийняв чернецтво на Волині. Перебував у Куп’ятицькому монастирі. Повернувшись до Києва, викладав курс риторики у Києво-Могилянському колегіумі, 1659 р. став (після Л. Барановича) його ректором. Конфлікт і боротьба з наглядачем Київ. митрополії мстиславським єп. Методієм, якого не сприймало багато представників вищого православного духівництва, примусили Галятовського виїхати з Києва (1664) і шукати притулку у львівського єп. Арсенія Желіборського. Крім Львова, Галятовський відвідав тоді Луцьк, Слуцьк, Мінськ. 1668 р. повернувся до Києва. Владнавши питання з друкуванням свого трактату "Месія правдивий", поїхав до Новгорода-Сіверського — до чернігівського архієп. Л. Барановича, який призначив його настоятелем Єлецького монастиря в Чернігові. 1670 р. Галятовський відвідує Москву, де виголошує дві промови перед царською родиною і дарує їй кілька примірників "Месії правдивого". Слідом за Є. Славинецьким, Галятовський сприяв поширенню в Росії традицій укр. проповідництва. Цю справу згодом продовжили Д. Туптало, С. Яворський, Т. Прокопович. Крім "Месії правдивого", у Москві була поширена відома збірка проповідей Галятовського — "Ключ розуміння". Помер і похований у Чернігові.

Галятовський — яскравий представник укр. духовної культури др. пол. XVII ст., засновник барокової версії вітчизняної схоластичної проповіді. На відміну від укр. проповіді XVI — поч. XVII ст., що ґрунтувалася на домонгольських традиціях (взорувалася на слова отців церкви, на давніх київ. ораторів та укладачів учительних євангелій) і не мала чітко визначеної літ. форми, проповідь Галятовський стає літературним твором, зближується з західноєвропейською католицькою проповіддю. Щоб справляти бажане враження на свою паству, навчати її, переконувати і зворушувати, Галятовський використовує, крім творів патристики, оповідні елементи — візантійський і західний легендарно-апокрифічний матеріал, хроніки (зокрема — польського історика XVI ст. М. Бєльського), книги "о звірях, птахах, гадах, рибах, деревах, зіллях, каміннях і розмаїтих водах" та казання сучасних йому казнодіїв. Характерною особливістю його проповідей була насиченість оповіданнями з елементами таємничості, незвичайності й загадковості. Проповіді Галятовського були побудовані за логічними схемами і містили чимало цитат античних і новітніх західноєвроп. авторів. Його відгуки на події сучасності дають змогу скласти уявлення про морально-етичні погляди автора і світоглядні орієнтири тогочасних українців. Серед "цнот", доброчесностей, які уславлює Галятовський, можна побачити не тільки стандартні християнські чесности — побожність, виконання всіх обрядових таїнств (молитви, посту, сповіді, причастя тощо), сувору аскетичність, покірливість, смиренність, терплячість, а й такі загальні позитивні моральні якості, як вдячність, справедливість, гостинність, людяність, прагнення допомогти ближньому, дотримування православної віри, вміння її обстоювати, готовність захищати батьківщину, жертвувати на церкву, шпиталі, визволяти і викупляти полонених. У своїх проповідях Галятовський торкався й загальнофілоських проблем, зокрема проблеми сутності людини, співвідношення у ній духовного й матеріального первнів, свободи волі й відповідальності людини за свої вчинки, розмірковувань про місце розуму, інтелекту, волі, природних афектів у психосоматичній структурі людини. Переконаний у необхідності гармонійного співіснування в людині її тілесного й духовного принципів, Галятовський наполягає на цінності земного життя, на особистій відповідальності індивіда за його вчинки, за його вибір між добром і злом, намагається вказати своїм слухачам реальні шляхи спасіння, які не передбачають зречення світу. Поділяючи світ на великий, що складається з неба і чотирьох елементів, малий (людину) і середній (увесь "народ людський"), носієм зла Галятовський вважає останній, тобто суспільство з характерним для нього несправедливим устроєм. Спосіб осягнення Бога як остаточної мети християнина Галятовський вбачає у самопізнанні. Важливою доброчесністю він уважає вченість, у тому числі й літ. працю. Торкається Галятовський і питання про справедливі та несправедливі війни, "слушную й неслушную брань". До справедливих він відносить війни за православну віру або ті, метою яких є захист батьківщини; вкрай негативно ставиться до чвар всередині країни, розглядає їх як найтяжчий гріх "братовбивства". Серед суспільних вад велику увагу приділяє несправедливості в судах.

2. Алхімія (магія) слова

Красномовство давніх часів, тобто красномовство високе й пристрасне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно є розумнішим і досконалішим, якщо ним правильно користуватися, воно завжди матиме великий вплив на людство… Якщо я не помиляюсь, наше сучасне красномовство належить до такого роду красномовства, яке критики давніх часів іменували красномовством античним, тобто помірним, вишуканим і тонким, яке більш повчало розум, ніж торкалося почуттів, і при якому промова йшла у тоні простої розмови й розвитку аргументації.

Словесне спілкування — одна із основних потреб людини. Найдавнішими навчальними закладами були школи з риторики, в яких молодь опановувала мистецтво говорити коротко, зрозуміло і виразно, вчилась уважно слухати інших. Адже мистецтво розмови починається з уміння слухати, бо, коли в розмові всі говорять одночасно, ні до чого не можна домовитись. Увага до співрозмовника — це щире і зацікавлене ставлення до людини. Ось про який епізод розповідає О. Горбовський у книжці "Через віки" (Нариси / Пер. з рос. О. Ярошенко; Худож. І. Андрєєв.- Веселка, 1986.- С. 71-88.). Якось до грецького філософа Сократа привели нового учня, який хотів оволодіти мистецтвом красномовства. Побалакавши з ним, Сократ призначив юнакові подвійну платню. "Чому подвійну?", — запитав учень. "Тому що мені доведеться навчити тебе двом наукам, — відповів філософ, — не лише говорити, але й мовчати".

Багатослів'я стомлює слухачів, збиває з думки, врешті-решт, просто надокучає. У вже знайомій тобі книжці "Академия Вежливых Наук профессора Бонуса" (Сост. Н.В. Хаткина, М.А. Хаткина.- Донецк: Сталкер, 1997.- С. 331-346.: ил.) її персонажі Куздрямчик, Тюнечка і професор Бонус на цікавих прикладах пояснюють основні правила ведення бесіди, визначають, про що і з ким можна говорити, а про що говорити не варто, якими тоном і словами слід вести бесіду. Адже недбалим і жорстоким словом можна глибоко образити людину. Ще чотири тисячі років тому у стародавньому Шумері на глиняних табличках було написано таке застереження: "Не розтуляй вуст, бережи уста, не говори відразу, якщо роздратований, бо доведеться негайно розплачуватись за необдуману річ". Були часи, коли слово образи ставало приводом для поєдинків, дуелей, на яких гинули люди. Там, де не було звичаю змивати кривду кров'ю, ображений звертався до суду.

При цьому варто враховувати, що спілкування між людьми — це не просто передача інформації, але й прагнення переконати у своїй правоті, нав'язати власна думка. Тому слова вживаються для надання впливу на інших людей. Сила слова може з величезної в писемній формі, але ще більшої — при слуховому сприйнятті. Існують спеціальні техніки підсвідомого впливу на психіку людини за допомогою використання певних мовних прийомів.

Багато успішних продавців, підприємці, політики (тобто люди, чия професія вимагає постійного спілкування) від природи є блискучими ораторами й на інтуїтивному рівні застосовують дані прийоми. У теж час мистецтву говорити переконливо й робити впливу на співрозмовника під час розмови можна навчиться, використовуючи накопичені психологією знання.

Будь-якій людині хочеться, щоб з його думкою й бажаннями вважалися, а тому кожен з вас захоче навчитися маніпулювати (у гарному змісті цього слова) навколишніми (своїми дітьми, підлеглими, начальством, діловими партнерами, клієнтами й т.д.).

Одним з найбільш діючих прийомів, що допомагають завоювати звання "прекрасного й розуміючого співрозмовника", є вміння уважно слухати інших людей, чого більшість зовсім не вміє робити.

По-перше, це викликає повагу й позитивне відношення до вас, тому що всім приємно, коли до їхньої точки зору прислухаються, приділяють їм увага й час.

По-друге, уважно вислухавши співрозмовника, вам буде легше при необхідності знайти аргументи й доводи в захист своєї позиції.

Дуже велику роль при активному слуханні грає невербальна інформація, що ви посилаєте співрозмовникові: необхідно, якщо ви слухаєте людину, дивитися йому прямо в очі. Ваша поза, жести, міміка також повинні виражати увагу до співрозмовника: краще нахилитися вперед, убік співрозмовника, чим відкинутися назад або убік ; коли ми когось уважно слухаємо, ми часто підпираємо підборіддя долонею, притискаємо вказівний палець вертикально до щоки або нахиляємо голову набік. Нахилите голову трішки вправо або вліво, і ви тим самим покажете співрозмовникові своє співчуття й зацікавленість. Частіше кивайте в знак того, що ви розумієте співрозмовника.

Що стосується підтвердження вашої уваги словесно, то тут ефективно використовувати питання, що відбивають. Ці питання випливають самі собою з інформації, що ви одержали від самого оповідача під час бесіди. Ви повторюєте його думку, використовуючи його ж слова й вираження, тільки у формі питання. Наприклад: "Так ти говориш, що навколишні зовсім не цінують тебе?".

Напевно, багато хто знають, що спілкування між людьми може здійснюватися на двох рівнях: вербальному й невербальному.

Невербальна мова спілкування містить у собі позу тіла, руху, міміку; ритм подиху; тембр, інтонацію й висоту голосу й т.д. Істотно, що співвідношення частки участі невербальної й вербальної інформації в спілкуванні співвідноситься як 5/6 до 1/6, тобто спостерігається явна перевага невербального компонента комунікації.

Установлено, що думка про незнайому людину складається в перші 30 секунд спілкування й при цьому зовсім не має значення ЩО він говорить, все вирішує ЯК він говорить, що він при цьому робить: його руху, манера триматися, інтонація голосу, міміка, зовнішній вигляд. І позбутися від цього першого враження буває потім дуже складно, як говоритися "у вас ніколи не буде другого шансу зробити перше враження".

Перейдемо безпосередньо до прийомів вербального впливу:

1. По-перше, варто згадати про те, що всі пропозиції, що містять займенники, можна розділити на дві групи: " Ти-Висловлення" і " Я-Висловлення". " Ти-Висловлення" — це спосіб повідомлення кому-небудь інформації про нього самому, його поводженні, особистісних якостях, при якому створюється враження вашої правоти й неправоти іншої людини. Звичайно люди, при виникненні якої-небудь проблеми, воліють використовувати " Ти-Висловлення", висловлюючи обвинувачення на адресу супротивника.

"Я — висловлення" — це спосіб повідомлення кому-небудь інформації про ваші власні потреби, почуття або оцінки без образи або осуду того, до кого звернене висловлення. Зрівняємо два типи висловлень на прикладі наступної ситуації: мати дорослої дочки не задоволена тим, що та нічого не робить по будинку й зовсім їй не допомагає. Що в такій ситуації, як правило, скаже батько своїй дитині?

Приблизно наступне: "Ти нічого не робиш по будинку! Від тебе ніколи не дочекаєшся допомоги! Яка ж ти ледарка!". Це приклад типового " Ти-Висловлення". Що вона цим доможеться? Природно, її висловлення викличе роздратування й захисну реакцію в дочки й у цьому випадку, безсумнівно, виникне конфлікт. Але зв'язаний він буде не стільки із самою проблемою (допомогою дочки по будинку), скільки із з'ясуванням того, чи дійсно дочка така вуж ледарка й НІКОЛИ не допомагає мамі, або все-таки вона щось іноді робить. Як видно, проблема в цьому випадку виявиться невирішеною, і обидві сторони будуть почувати себе несправедливо скривдженими.

Яким у даній ситуації могло б бути " Я-Висловлення"? Наприклад, таким: "Донечка, я дуже утомлююся на роботі й почуваю образу й несправедливе відношення до себе, коли мені доводиться робити ще всю роботу з будинку. Я розумію, ти теж утомлюєшся. Але мені буде дуже приємно, якщо ти частина домашніх справ візьмеш на себе". У цьому випадку мати відстоює свої інтереси, але при цьому не робить тиску на дочку, не ображає її. Отже, і в дочки не буде необхідності захищатися й оборонятися, затівати або загострювати конфлікт.

Звертаючись до співрозмовника у формі " Я-Висловлень", ви обговорюєте вчинок людини й виражаєте свої почуття із цього приводу, а не критикуєте його особистість. Очевидно, що в цьому випадку у вас набагато більше шансів бути почутим і вище ймовірність конструктивного рішення проблеми.

2. По-друге, треба намагатися як можна рідше використовувати у своїй лексиці частку "не", тому що вона підсвідомо звертає увагу співрозмовника саме на те, чого ви не хочете. Особливо люблять неї використовувати жінки, граючи в "загадки": замість того, щоб прямо сказати, чого їй хочеться, вона починає кокетувати: "Це мені НЕ треба, це НЕ хочу…". І в результаті виявляється тільки в програші.

3. Психологи радять частіше говорити навколишнім компліменти, щоб розташувати їх до себе. При цьому комплімент обов'язково повинен бути щирим, чесним.

4. Наступний метод називається "Стратегія: скажи ТАК". Спочатку ви повинні сказати людині кілька тверджень, з якими він погодитися, а потім своя пропозиція (вселяння). Увага! Важливо, щоб це були не просто твердження, з якими ваш співрозмовник згодний, але також вони повинні описувати те, що відбувається з ним у даний момент, а, виходить, в істинності ваших слів він може відразу переконатися.

5. Ще один метод, про яке варто розповісти — це техніка "полярна реакція". Ви, імовірно, знайомі з таким типом людей, які завжди прагнуть надходити всупереч іншим. Вони дуже уразливі з погляду вселяння, адже досить вірно побудувати фразу й вони стають рабами, виконуючи її навпаки. Допустимо, ви хочете, щоб така людина промовчала. Для цього вам досить сказати щось начебто: "Ну, зараз неодмінно бовкне що-небудь!". Після такої фрази ця людина буде ньому, як риба, і часом досить довго. Вам треба буде лише час від часу повторювати той рух голови, що ви робили, коли говорили цю фразу в перший раз.

6. Дуже діючий прийом — "розрив шаблона". Його дія заснована на тім, щоб поставити людини в неспритне положення, викликати в нього замішання. Справа в тому, що в подібному стані люди вкрай уразливі до маніпуляції й легковнушаємі. Людина, що перебуває в замішанні, аби тільки вийти із цього, украй неприємного положення, зробить те, що ви просите.

7. Наступна техніка — "забовтування". Її часто використовують циганки або менеджери по продажах. Використовуючи цю техніку, ви говорите багато, часто перескакуючи з однієї теми на іншу. При цьому треба постійно тримати свідомість співрозмовника зв'язаним, задаючи питання "розумієте, так?", "адже вірно, правда?". И, коли голова вашого опонента буквально пішла навкруги, завершуєте свій "треп" необхідним вам вселянням, вимогою. Часто люди виконують його, аби тільки не повторилося все спочатку.

Дана техніка особливо ефективна, коли забовтують два чоловіки, говорячи одночасно, багато, постійно. При цьому, неодмінно, жестикулюючи й торкаючись бідолахи. Навіть самі стійкі не можуть витримати більше п'яти хвилин. Справа в тому, що тут відбувається наймогутніше перевантаження свідомості інформацією із всіх каналів сприйняття. Мова двох людей перевантажує слуховий канал; жести й рухи — зоровий, а дотику — кінестетичний.

3. Мистецтво говорити. Навести приклади

Ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлення до них. Усміхайтеся – і вони усміхатимуться у відповідь, а якщо дивитися на них насупившись, вони відповідатимуть тим же.

У розмові намагайтеся не наголошувати, що ви комусь щось довели. Натомість дайте можливість іншому сказати, що довів він.

Основні принципи мистецтва спілкування:

· Вимовляйте слово "ви" голосно, а слово "я" – пошепки.

· Якщо ви хочете зробити комусь зауваження щодо неякісно виконаної роботи, вживайте займенник "ми".

· Сумніви й підозри висловлюйте обережно.

· Будьте тактовні. Спочатку зважте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а тоді вже говоріть.

· Якщо ви хочете зберегти щось у таємниці, не розголошуйте нікоме це "по секрету". Адже ви не покладаєтеся на інших більше, ніж на самого себе.

· Коли ваш співрозмовник роздратований, то краще помовчіть, щоб не дратувати його ще більше.

· Не поспішайте говорити про свої особисті справи, труднощі, хвороби тощо, зважте, чи цікавить це інших.

· У товаристві, яке поділилося на декілька самостійних груп, краще послухайте інших і помовчіть.

· Якщо ви недостатньо обізнані з питань, які обговорюються, дайте можливість говорити тим, хто добре знається у справі.

· Промовчіть у ситуації, коли своєю розмовою ви могли б зрадити довірену вам таємницю.

· Якщо ви хочете скінчити розмову з надто балакучим співрозмовником, не давайте йому можливості для продовження розмови своїми зауваженнями та запитаннями.

· Не будьте надокучливими.

· Спілкуючись з людьми, які працюють на відповідальних посадах і дуже зайняті, намагайтеся говорити щонайстисліше і якомога коротше.

· Поганий настрій не переносьте від однієї розмови до другої.

· У деяких випадках доцільно визначити позицію партнера за допомогою запитання або зауваження, які ні до чого вас не зобов`язують.

· Для того, щоб позбутися нерішучості:

– використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні: починайте з заздалегідь підготовленої розповіді, спочатку в розмові з однією особою, у вузькому колі, а коли набудете впевненості – і в широкому;

– перед тим як говорити, кілька разів вдихніть і видихніть, говоріть не поспішаючи;

– спочатку подумайте, що ви хочете сказати і як це можна висловити якнайстисліше.

· Не говоріть багато, особливо коли йдеться про відповідальну розмову.

· У товаристві не намагайтеся переговорити всіх. Дайте й іншим можливість висловитися.

· Не повчайте інших і намагайтеся не справляти враження, ніби ви хочете повчати.

· Щоб не створити враження людини, що любить повчати, користуйтеся такими вступними словами: "Як усі ви добре знаєте…", "Я, мабуть, не скажу вам нічого нового, якщо…", "Я говорю вам те, що більшість знає, але в даному разі треба наголосити на тому, що…" і т. ін.

· Не говоріть надто багато про себе, не нарікайте на свої біди.

· Намагайтеся діяти незалежно від свого настрою.

· Чи не докучаєте ви своїм співрозмовникам зайвими подробицями?

· Не міняйте надто часто тему розмови.

· Під час обговорення якогось питання не відвертайте увагу від його суті й у своєму виступі послідовно пункт за пунктом дотримуйтеся її.

· Не говоріть з кимось про те, що інших присутніх не цікавить.

Висновки

Усе, що постає у людській свідомості, набуває форми слова. Система знаків, яку іменовано мовою, фіксує знання про світ, що оточує людину, є важливим чинником її самоусвідомлення, дає її змогу виразити свої ставлення до навколишньої дійсності. Мова виражає думку і почуття людей, вона є основним засобом їх спілкування.

Отже, одна із головних функцій мови – комунікативна, тобто функція спілкування. Виступаючи публічно, людина виражає, утверджує себе, одночасно впливаючи на інших. Красномовство – це сила, з допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізувати власну волю.

Термін “риторика” походить від грецького слова, яке означає наука про ораторське мистецтво, красномовство. Латиною поняття “красномовство” як “мистецтво говорити” позначається словом cloquentia – словенція. Наука про красномовство виникла як спроба осмислити закономірності гарного прозового мовлення, яке в активному суспільстві цінується значно менше, ніж художнє, поетичне слово. І все ж, поруч з поетами, які говорили про речі високі, використовуючи віршову форму, поставали оратори зі словом на політичні теми, промовами в суді тощо. У зв’язку з цим постала потреба вивчати закони ораторства, яке вже в античності стало справжнім мистецтвом.

Отже, риторика – це наука про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Список використаної літератури

1. Александров Д. Риторика: Учебное пособие/ Дмитрий Александров,. — М.: Флинта: Наука, 2002. — 622 с.

2. Вандишев В. Риторика: Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник/ Валентин Вандишев,. — К.: Кондор, 2003 , 2006. — 262 с.

3. Гурвич С. Основи риторики: [Навчальний посібник]/ Сократ Гурвич, Віктор Погорілко, Мирон Герман,. — К.: Вища школа, 1978. – 171 с.

4. З історії Чернігівської єпархії. Бібліографічний покажчик./ Укл. Л. Студьонова. — Ч., 1993.

5. Зарецкая Е. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации/ Елена Hаумовна Зарецкая,; Елена Зарецкая. — М.: Дело, 1998. — 475 с.

6. Києво — Могилянська академія в іменах, XVII-XVIII ст. Енциклопедичне видання./ Упор.З. І. Хижняк, за ред. В. С. Брюховецького.- К., 2001.

7. Ковельман А. Риторика в тени пирамид: Массовое сознание римского Египта/ А. Б. Ковельман,; АН СССР, Ин-т востоковедения. — М.: Наука, 1988. — 190 с.

8. Колотілова Н. Риторика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Наталія Колотілова; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 229 с.

9. Кохтев Н. Риторика: Учеб. пособие для учащихся 8-11-х кл. учеб. заведений с углубл. изуч. гума-нит. предметов, а также для лицеев и гимназий/ Николай Кохтев,. — М.: Просвещение, 1994. — 206 с.

10. Мацько Л. Риторика: Навч. посіб./ Любов Мацько, Оксана Мацько,. — К.: Вища шк., 2003. – 310с.

11. Сагач Г. Риторика: Навч. посібник для середн. і вищих навч. закладів/ Галина Сагач,; КНУ ім. Т.Г. Шевченка. — К.: Ін Юре, 2000. — 565 с.

12. Сумцов М.Ф. Иоанникий Галятовский. -М., 1884.

13. Чибісова Н. Риторика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Наталя Чибісова, Ольга Тарасова,; М-во освіти і науки України, Народна українська академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 227 с.