Вступ.

1. Особливості авторитарного політичного режиму.

2. Основні особливості та відмінності авторитарного лідерства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Політичне лідерство є одним із різновидів лідерства взагалі. Воно може бути визначене як „процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство (чи певну його частину), котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав”. Політичне лідерство є вищим рівнем лідерства взагалі, оскільки воно відображає владні відносини в суспільстві на найвищому — державному — рівні.

Загалом політичний лідер може бути визначений як авторитетна особа, яка здійснює переважний вплив на інших людей з метою інтеграції їхньої діяльності для досягнення і спільних політичних та інших цілей.

Традиційне лідерство, ґрунтується на авторитеті звичаїв. Лідер цього типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій і звичаїв. Традиційне лідерство характерне для доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів — це насамперед влада аристократичної знаті. У сучасних суспільствах традиційне лідерство виявляється, наприклад, у наслідуванні престолу в країнах з монархічною формою державного правління. Яскравим прикладом лідерства цього типу є членство у верхній палаті парламенту Великобританії довічних і спадкових лордів. Членство останніх, щоправда, нещодавно було припинено в законодавчому порядку.

Авторитарне лідерство передбачає одноособовий спрямовуючий вплив, який спирається на загрозу застосування примусу. Для авторитарного стилю характерні жорсткість мислення лідера, ігнорування інформації або аргументів, що не збігаються з його власною позицією, одноособовий вибір напрямів і цілей діяльності. Зв'язки між членами найближчого оточення лідера зведені до мінімуму і проходять через лідера й під його контролем.

1. Особливості авторитарного політичного режиму

Авторитаризмом (франц. — вплив, влада) називається політичний режим, який характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі.

Авторитарним політичним режимам притаманні такі ознаки: скасування або значне звуження політичних прав і свобод громадян; обмеження діяльності політичних партій та громадсько-політичних організацій, особливо опозиційних; відсутність поділу влади, зосередження державної влади у виконавчій гілці, наділення її функціями нормотворчості; звуження сфери гласності й виборності державних органів, сувора регламентація їх діяльності; рекрутування політичної еліти шляхом призначення згори; застосування політичних репресій.

Авторитаризм є режимом жорсткого примушування до дотримання законів та виконання непопулярних, але формально легальних вимог. А тому головною опорою авторитарних режимів є силові структури влади — армія, поліція, служба безпеки тощо.

Авторитаризм властивий політичній владі, яка постійно виявляє тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством. Нейтралізувати цю тенденцію може лише спротив громадянського суспільства, наявність у нього реальних важелів впливу на державу.

Причинами встановлення авторитарних політичних режимів можуть бути риси загальнонаціонального харизматичного політичного лідера як авторитарної особистості, надзвичайні обставини — соціальні конфлікти, стан війни, стихійні лиха тощо. Об'єктивні підстави авторитаризму можуть бути пов'язані також з активною перетворюючою діяльністю влади, особливо в умовах переходу від одного суспільного ладу до іншого. Авторитарні режими вважаються природними або виправданими в умовах зламу старих суспільних структур, у процесі переходу від традиційного до індустріального стану суспільства або від тоталітаризму до демократії. Це пов'язано зі здатністю авторитарного правління забезпечити суспільний порядок, особливо в екстремальних ситуаціях, швидко здійснити реорганізацію суспільних структур, сконцентрувати зусилля й ресурси на вирішенні актуальних конкретних завдань [2, c. 142-143].

На відміну від тоталітаризму авторитарним формам влади притаманні певні елементи демократизму, зокрема автономія особи й суспільства в неполітичних сферах, відмова від тотального контролю над суспільством, єдиної загальнообов'язкової ідеології. За авторитарних режимів зберігається недержавний сектор економіки, держава безпосередньо не втручається в економічні процеси. Пом'якшені варіанти авторитаризму допускають поділ влади, багатопартійність, діяльність громадсько-політичних організацій, проведення виборів до представницьких органів влади. Однак при цьому домінує виконавча влада, апарат правлячої партії зрощується з державним апаратом, переважають силові методи правління. Це означає наявність за авторитарного політичного режиму громадянського суспільства, підпорядкованого державі. За авторитаризму громадянське суспільство не контролює державу.

Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Вони встановлюються в умовах абсолютної і дуалістичної монархії, диктатури, правління військових хунт тощо. Авторитаризм означає різке посилення влади глави держави, який так чи інакше виконує і функції глави уряду, фактичне позбавлення парламенту прерогатив контролю за політикою держави, послаблення інститутів тиску на урядову політику, пристосування виборчої системи до потреб режиму особистої влади, зокрема використання референдумів для створення ілюзії єдності народу з главою держави. За сучасних умов авторитарними є політичні режими у так званих суперпрезидентських республіках, які переважають у країнах Латинської Америки, та монократичних республіках, що переважають в Африці. Елементи авторитаризму досить виразно проявляються в багатьох колишніх республіках СРСР, які стали незалежними державами, зокрема в Росії, Білорусі, Туркменістані, Узбекистані, Казахстані. Республіки з президентською і особливо змішаною (президентсько-парламентарною) формами правління взагалі тяжіють до авторитаризму глави держави — президента. Це пов'язано як з обранням президента на загальних виборах, що надає йому рис харизматичного лідера і дозволяє виступати від імені всього народу, так і з наданням йому широких повноважень.

Авторитарний лідер намагається досягти активності підлеглих адміністративними методами. Особи з авторитарним стилем керівництва можуть стати лідерами здебільшого за умови, що вони спочатку обіймуть ту чи іншу керівну посаду, а вже потім, використовуючи свою адміністративну владу, домагатимуться громадського визнання. Авторитарний стиль лідерства є домінуючим за авторитарних і тоталітарних політичних режимів. Лідери авторитарного типу не прагнуть до поглиблення демократії і дотримуються апаратного способу висунення на керівні пости в ієрархії влади. Безпосередньою соціальною базою авторитарних лідерів є бюрократія [6, c. 96-97].

2. Основні особливості та відмінності авторитарного лідерства

Авторитарний лідер прагне підпорядкувати собі усі структури громадянського суспільства, є схильним до містики, демагогії, нетерпимий до проявів інакодумства та демократії.

Авторитарне лідерство передбачає одноосібний керівний вилив на основі загрози застосування сили, а демократичне лідерство дає змогу усім членам групи брати участь у формуванні мети діяльності групи та керівництва нею.

Іспанський політолог X. Лінц вважає авторитаризм способом правління "з обмеженим плюралізмом", таким типом консервативної влади, яка, не маючи можливості в наші дні позбавити права голосу маси людей за допомогою цензу, вдається до глобальної чи вибіркової заборони партій і профспілок. Коли дозволено тільки течії, що підтримують соціальну рівновагу, то сили, які дотримуються плюралізму, можуть законно виступати на боці влади через канал непартійних організацій чи навіть партій, дібраних за принципом конформізму.

Водночас сили, які загрожують статус-кво, приречені бути поза законом, у підпіллі. Такі системи називаються ліберальними постпарламентськими напівдиктатурами, де виконавчу владу уособлює харизматичний лідер. Вони можуть уживатись із конституційною президентською владою або навіть із колегіальним керівництвом, перетворюватися на систему нерегулярної кооптації, яка проводиться періодично для здобуття нової підтримки. Тому в схемах цього типу широко використовується поняття "корпоративний авторитарний режим" для характеристики позапарламентських відносин, які встановлюються між кооптованими соціальними чи економічними силами й центральною владою.

Виходячи з концепції "обмеженого плюралізму", політолог Жагуаріб увів поняття "необісмарківської" стратегії, напівавторитарного правління в країнах, які переживають період індустріалізації. За такого режиму держава спрямовує політичне розшарування в певне русло з метою політичної соціалізації в консервативному дусі дрібнобуржуазних і робітничих мас. Причому ця стратегія використовується не лише в галузі політичної соціалізації, а й економіки, щоб залучити іноземний капітал, створити умови для "суспільства споживання" [8, c. 105-106].

Наведені погляди не є вичерпними, але вони дають уявлення про основні підходи до означення сутності авторитаризму. Основні ознаки авторитарного режиму:

• відмова від принципів конституційності й законності (якщо конституція й зберігається, то, як правило, в суто декларативній формі), широке застосування політичних репресій;

• концентрація влади в руках уряду, глави держави чи військових; відмова від принципу поділу влади;

• відсутність центральних і місцевих представницьких органів чи перетворення їх на маріонеткові;

• мілітаризація державного апарату, різке посилення впливу військових сил; втручання армії в політичний процес, щоб покінчити з тривалою політичною кризою, з якою неможливо справитися демократичними засобами;

• наявність приватного сектора економіки, вільного від прямого державного втручання.

За авторитарного політичного режиму, тиранії лідеру-володарю не завжди були притаманні такі риси й чесноти. Спадковий володар, автократор, за якого не голосував вільний народ, міг бути підступним, жорстоким, підлим. Цікаво, що багато авторитарних лідерів і було саме такими, мало фізичні вади, а тому для них, для їх правління, режиму влади в жодному разі не підходили пряма демократія, виборність, колегіальність рішень, короткотерміновість посад. Кожен тиран мріє про увічнення себе і власного потомства. Тиран не звітується за посаду правителя, а вважає її даром долі або Бога.

Сьогодні, коли ліквідовано соціально-політичні умови для спадковості влади, за масової участі народних мас у політичному житті, плюралізму політичних доктрин та ідеологій значно зменшилися можливості виникнення авторитарних режимів. Однак, на нашу думку, це детермінується зовнішніми і внутрішніми чинниками: відсутністю великих війн, революцій, відносною стабільністю політичних, соціально-економічних систем, високим життєвим рівнем у країнах індустріального та постіндустріально-го світу. Будь-які політичні, соціально-економічні катаклізми, порушення рівноваги сил неминуче породять умови, сприятливі для появи авторитарних лідерів на верхніх щаблях влади або прояву авторитаризму в суб'єктів влади. Причому різні типи тоталітарно-авторитарних режимів визначають різні типи авторитарних лідерів. Однак передбачити всі умови, а головне, час появи таких вождів дуже важко. Існує думка, що авторитаризм притаманний великій кількості політиків, які мають догматичний склад мислення. Можливо, це й так.

Іншою важливою умовою появи авторитарних лідерів є психологічний дискомфорт, в якому минали дитячі й юнацькі роки майбутніх лідерів [2, c. 107-109].

Отже, авторитарний лідер (як інтроверт, так і екстраверт) радше сенсорик, ніж інтуїтик, етик, ірраціоналіст. Однак є багато й раціоналістів. Можна твердити, що з відомих нам чотирьох типів темпераментів у кожному маємо приклади авторитарних лідерів. Із соціонічних типів — це типи Цезаря або політика (Цезар), відтак Македонського або заохочувача (Петро І, Наполеон, В.Ленін). Чимало великих тиранів, зокрема Й.Сталін, були типом Горького (логіко-сенсорний інтроверт), його супротивник А.Гітлер теж інтроверт, більше сенсорик, певною мірою етик. Авторитарні, т. зв. «народні» лідери, частіше екстраверти (Троцький) — тип Гамлет (етико-інтуїтивний екстраверт). Немає чітко визначених правил щодо означення типу темпераменту чи соціонічного типу до авторитарності. Можна тільки стверджувати, що той чи інший тип за певних умов може стати авторитарним лідером. Поява авторитарного лідера — це переважно поєднання суб'єктивного чинника (певного типу лідера, можливо — Македонського або Цезаря) та конкретних історичних, політичних, соціально-економічних умов. Коли існують такі чинники, відбувається системний перехід. Однак ситуація, в якій з'являється черговий авторитарний лідер, виникає нечасто. Надалі починає домінувати суб'єктивний чинник — сам лідер та його команда; від їх біологічно-психологічних даних, знань, майстерності тощо, а також і від рівня організованості залежатиме реалізація мети та політичної програми. Авторитарний лідер — коваль своєї долі, самореалізується насамперед він сам. У цьому специфічність феномена авторитаризму [7, c. 116-117].

Висновки

Основні ознаки авторитаризму:

— перевага в діяльності державних органів методу адміністрування, диктату (за авторитаризму рідко застосовується компроміс із найважливіших політичних проблем);

— сильна виконавча влада;

— концентрація влади в руках одного чи декількох державних органів;

— здійснення органами виконавчої влади нормотворчих функцій;

— звуження сфери гласності та виборності державних органів;

— обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні гарантії їх забезпечення;

— відчуження народу від влади;

— відсутність єдиної ідеології;

— опора на силу й готовність влади в будь-який час застосувати масові репресії;

— при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи;

— обмеження чи заборона діяльності опозиційних до існуючого режиму об´єднань громадян;

— органи влади діють на власний розсуд (часто порушуючи при цьому закон), керуючись власним баченням політичної доцільності.

Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії. Характерно, що за авторитаризму існує і громадянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регламентації зазнає переважно політична сфера. За цього політичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити режимові свою особисту відданість і лояльність, то за авторитаризму відданість не обов´язкова, головне — відкрито не виступати проти режиму. За авторитаризму немає уніфікованої ідеології. А через поруйнованість репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів мобілізаційні можливості її застосування практично відсутні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів. Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично завжди спотворюються. Авторитарними країнами були в різні історичні періоди Радянський Союз та Італія.

Список використаної літератури

1. Антоненко В. Г. Політологія: Підручник / Ольга Володимирівна Бабкіна (ред.), Володимир Павлович Горбатенко (ред.). — 3. вид., перероб., доп. — К. : ВЦ "Академія", 2006. — 568с.

2. Бабкіна О. В., Безродний Є. Ф., Горбатенко В. П., Дмитренко С. П., Дорофей В. Т. Політологія: Посібник для студ. вузів / О.В. Бабкіна (ред.), В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Видавничий центр "Академія", 2004. — 366с.

3. Балтін В. Політологія: Навч.-метод. посіб. / Національний ун-т харчових технологій. — К. : НУХТ, 2005. — 290с.

4. Бойко О. Д., Горбатенко В. П., Денисюк С. Г., Зеленько Г. І., Коваленко А. О., Корнієнко А. О. Прикладна політологія: навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Академія, 2008. — 472с.

5. Вегеш М. М., Остапець Ю. О., Бондар В. Л., Буркало В. В., Зан М. П. Політологія: підручник / М.М. Вегеш (ред.). — 3-тє вид., перероб. і доповн. — К. : Знання, 2008. — 384с.

6. Воробйов Є. Політологія: наука про політику: Підручник для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.). — 4. вид., випр. та доп. — К. : Єдінорог, 2002. — 640с.

7. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.

8. Журавський В. С. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. — К. : Логос, 1999. — 262с.

9. Кухта Б. Політичні еліти і лідери. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — Л. : Кальварія, 1996. — 224с.

10. Суліма Є. Політичне лідерство як інститут влади (соціально- філософський аналіз): Дніпропетровський держ. ун- т. — Дніпропетровськ, 1997. — 23 с.