Вступ

1. Зміст і форми зайнятості населення
2. Безробіття та його форми
3. Негативні соціально-економічні насідки, які  породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям
4. Статистичні дані ринку праці на початок 2004 року
5. Служба зайнятості в Україні

Висновки

Використана література

Вступ

         Праця і земля – два основні джерела багатства, два основні фактори зростання виробництва, бо всі інші фактори – капітал, організація, інформація – це справа рук і розуму людини. Тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективність використання робочої сили. Емпіричним шляхом доведено, що 1% зростання безробіття скорочує ВНП на 2%.

         На жаль явище безробіття не оминуло України, і ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, бачачи бідних людей, зростання злочинності та економічний спад в цілому.

         На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси  постійна боротьба племен за територію. При рабстві була присутня повна зайнятість рабів усіх рабів і відносне перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів. При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення, частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися промислами на “великій дорозі”, інші поповнювали військо, призначенням якого було завоювання нових земель. В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище — армія безробітних.І перед нами постала проблема зайнятості населення.

1.  Зміст і форми зайнятості населення

Дослідження використання продуктивних сил суспільства, розробка дієвого механізму ефективного поєднання робочої сили і засобів виробництва неможливі без вияснення суті зайнятості населення як економічної категорії, її місця і ролі в системі відтворення продукту праці і виробничих відносин. Чітке наукове обгрунтування змісту і форми зайнятості необхідне як основа формування ефективного механізму її регулювання. Зайнятість населення є однією з  найважливіших кількісних і якісних оцінок трудового потенціалу, її слід розглядати як результат загального соціально — економічного стану суспільства, безпосередньої взаємодії засобів виробництва і живої праці.

Розгляд і узагальнення наслідків наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених з питань зайнятості населення покаже, що нині відсутні єдині наукові та методичні обгрунтування змісту зайнятості, визначення суті її соціально-економічних форм.

Існування різних підходів до вирішення проблеми зайнятості населення вказують на необхідність проведення нових пошуків у цій одній з найважливіших соціально-економічних проблем, але вже у прив'язці до існуючих в Україні умов суспільного розвитку. І ми розглядаємо зайнятість населення не тільки як одну із суспільних форм руху і не лише як процес прикладання праці, а як особливу форму відносин з приводу участі трудових ресурсів у процесі праці і відтворення.

Якщо звернутися до визначення змісту зайнятості населення трудовим законодавством, то в Законі України «Про зайнятість населення» остання розглядається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Беручи до уваги те, що діяльність людини спрямована не тільки на задоволення життєво необхідних біологічних потреб, але і потреб інтелектуальних та духовних, можна визнавати двоякий характер категорії зайнятості населення. З одного боку, зайнятість носить економічний характер, оскільки праця є одним з найважливіших факторів функціонування і розвитку економіки, з другого, зайнятість за своєю суттю соціальна, тому тісно пов'язана із задоволенням людиною різних потреб у сфері праці: набуттям і підвищенням кваліфікації, трудових навиків, прагнення до творчості, самовираження.

Одночасно зайнятість слід розглядати як специфічну категорію, яка, будучи притаманною кожному ступеню розвитку суспільства, повністю визначається характером існуючих виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва. Це виявляється у всіх найважливіших сторонах функціонування системи зайнятості: в її суспільному змісті, шляхах формування пропорцій, критеріях розподілу робочих місць. Хід роздумів зводиться до того, що в умовах, коли зайнятість носить примусовий характер, чи коли вона жорстко регламентується державою, завжди відсутні або сильно деформовані мотиви трудової діяльності. В умовах же товарного виробництва і вільного підприємництва зайнятість опосередковує зацікавленість як власників засобів виробництва у зростанні доходів і примноженні власності так і найманих робітників — найбільш повній самореалізації і отриманні адекватної оцінки своєї праці.

Ключовим моментом в реформах зайнятості населення в період переходу від командно-адміністративної системи господарювання до ринку є те, що принципи загальності та обов'язковості праці змінюються принципами вільно обраної зайнятості та недопущення примусу до неї.

Формування ринку праці, в основі якого лежить співвідношення попиту на робочу силу і її пропозицію, передбачає відмову від закріпленого декларативного права на працю, як отримання гарантованого робочого місця у відповідності з покликанням, професійною підготовкою та освітою. На ринку праці таких всебічних гарантій ніхто надавати не буде. В цих умовах структура і рівень зайнятості визначаються не директивними вказівками, а структурою суспільних потреб, які в кінцевому підсумку формують пропорції між зайнятістю в матеріальному виробництві і в невиробничій сфері, за окремими територіями і сферами економіки.

Виходячи з реалій сьогодення, ми визначаємо соціально-економічну суть зайнятості населення з тих позицій, що це — особлива форма відносин між працездатним населенням, господарюючими суб'єктами (роботодавцями) і державою, яка забезпечується у відповідності з реальним попитом підприємств і організацій на робочу силу певної професії і кваліфікації та врахуванням особистих інтересів кожної людини, її соціальної захищеності.

Відповідно до стандартів Міжнародної організації праці, зайняте населення включає:

• працюючих за наймом, тобто тих осіб, які мають роботу на
  підприємствах, в організаціях і в установах різних форм власності;
• самостійно зайнятих, до яких належать: підприємці; особи,
  які зайняті творчою діяльністю; члени виробничих кооперативів; допомогаючі члени сім'ї (безоплатно працюючі на сімейних підприємствах члени сім'ї); особи, зайняті виробництвом матеріальних
  цінностей і послуг для особистого (сімейного) споживання, якщо таке виробництво складає значний внесок в загальне споживання
  сім'ї.

Організаційно-правові способи і умови використання людської праці зумовлюють різноманітні форми зайнятості населення. Відмінність між ними в основному визначається такими факторами:

• правовим регулюванням тривалості і режимів праці (робочий
  день, тиждень) може бути повним або неповним, режим праці і відпочинку — жорсткими або гнучкими;
• регулярністю трудової діяльності: робота буває постійною,
  тимчасовою, сезонною або епізодичною);
• місце виконання роботи: відрізняють зайнятість на підприємствах і надомництво;
• статусом діяльності: виділяють зайнятість основну, вторинну і
  спеціальну.

Основна зайнятість — це трудова діяльність за винагороду на основному місці роботи, яка регулюється діючим законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами підприємств.

Вторинна зайнятість визначається як трудова діяльність за винагороду на додатковому місці роботи особи, яка має основне місце роботи або навчання.

Спеціальні форми зайнятості утворюються видами трудової діяльності, що здійснюються в режимах неповного робочого дня(тижня) в умовах надомництва, гнучкого робочого часу, вахтовим способом та ін.

Для глибшого розуміння суті зайнятості населення, осмислення її системних компонентів важливе значення має дослідження тих соціально-економічних форм зайнятості, які визначають якість використання трудового потенціалу. При цьому доцільно проаналізувати природу повної, раціональної та ефективної зайнятості населення, визначити їх співвідношення, встановити умови та можливості досягнення на різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства.

Під повною зайнятістю слід розуміти реально існуюче соціально — економічне відношення, яке розвивається і збагачується по мірі розвитку продуктивних сил суспільства і означає, що кожен бажаючий працювати громадянин може знайти роботу відповідно до покликання, професійної підготовки та освіти. Слід відзначити, що підтримувати зайнятість населення на рівні, близькому до повної, в країні в цілому і тим більше, в кожному адміністративно — територіальному утворенні, вкрай важко. Для цього необхідний комплекс умов: стабільність економічного розвитку, рівновага політичних сил, активна політика держави у сфері зайнятості, могутня система соціально-правової підтримки населений.

Разом з тим повнота зайнятості населення сама по собі ще не є свідченням рівня її організації, доцільності і розумності її параметрів. У зв'язку з цим необхідно на базі повної зайнятості здійснювати перехід до раціональної і ефективної зайнятості.

Раціональна зайнятість населення розглядається як оптимальне
поєднання повної зайнятості та ефективного використання робочої
сили. Під нею слід розуміти не лише організацію збалансованості
робочої сили і засобів виробництва, але і їх результативне співвідношення. Коли мова йде про ефективну зайнятість, то рух робочої сили пов'язується з рухом матеріальних, фінансових та інших ресурсів, з ефективністю суспільного виробництва в цілому. Ефективна зайнятість передбачає відбір із можливих варіантів організації робочої сили найоптимальнішого, вибраного за сукупністю критеріїв економічної і соціальної результативності.

Виходячи з реальних умов розвитку нашого суспільства, вважаємо за необхідне акцентувати увагу на тому, що формування ринку праці в Україні відбувається в умовах стійкого зростання пропозиції робочої сили при скороченні попиту на неї. Забезпечення повної і, тим паче, раціональної зайнятості стане можливим лише через кілька років нормального функціонування ринкового механізму.

В сучасних умовах необхідною є орієнтація на забезпечення ефективної зайнятості населення, яка бачиться як кінцевий результат становлення цивілізованого ринку праці. В даний же час забезпечення ефективної зайнятості в комплексі усіх її складових якостей і одночасно на всіх рівнях (держави, регіону, соціальної групи, окремої людини) неможливе. Це пояснюється загальним сприятливим соціально — економічним станом суспільства. Перехід до ефективної зайнятості не є одномоментним процесом, потребує поступовості, достатньої продуманості, створення надійної дієвої системи соціального захисту незайнятого населення.

2.   Безробіття та його форми

Безробіття —  це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Розрізняють такі форми безробіття:

1. фрикційне (добровільне)
2. структурне
3. циклічне
4. сезонне
5. приховане

  Особливість українського безробіття початку  90-х  років можна пояснити і специфікою його окремих видів. Незважаючи на кризовий стан економіки, циклічне  безробіття  ще  не  набуло розмаху завдяки його штучному  стримуванню  шляхом  дотування підприємств  державного  сектора.  Так    само    гальмується повільністю ринкових перетворень і структурне безробіття, головний поштовх  якому  дала  лише  реорганізація  військово-промислового комплексу. Фрикційне безробіття спричинене передусім низькою зарплатою у державному секторі.

     Намагаючись прогнозувати подальшу ситуацію з безробіттям в Україні, необхідно враховувати чинники, що діятимуть  як  у бік збільшення, так і в бік зменшення його рівня.  Зростання, зокрема, спричинятимуть:

1) потреба структурної реорганізації неефективної економіки;

2) зняття штучних обмежень щодо росту циклічного безробіття;

3) дефіцитність інвестицій для створення нових робочих місць;

4) відсутність досвіду роботи служб зайнятості, дисципліни  і відповідальності виконавчої влади.

     До чинників, які діятимуть у бік скорочення  безробіття, можна віднести:

1) безмежність незадоволеного попиту і  можливість  створення нових робочих місць у багатьох сферах, особливо у сфері  послуг;

2) дотеперішня нерозвиненість приватного сектора і  наявність тіньової економіки, які в разі  зняття  адміністративних  пут зможуть залучити значну частину непрацюючих;

3) традиційно низький рівень зарплати і слабкість профспілок, які не можуть домогтися підвищення загального рівня  зарплати і пов'язане з цим обмеження попиту на працю.

Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій. Ці форми складають вимушене, або надлишкове безробіття.

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття.  Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково  безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.

3.  Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям.

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)
2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.
3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.
4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.
5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

         Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

         Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню  інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

         Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а  підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, — наочний тому приклад.

4.  Статистичні дані ринку праці на початок 2004 року

У грудні 2003р. у пошуках роботи до державної служби зайнятості звернулося 157,0 тис. незайнятих громадян, що на 3,5%  більше, ніж у листопаді 2003р. та на 7,3% більше, ніж у грудні 2002р. Кількість зареєстрованих осіб, які були звільнені з останнього місця роботи з економічних причин, порівняно з попереднім місяцем збільшилась на 10,0% та склала 12,3 тис. осіб. 

На обліку в державній службі зайнятості на 1 січня 2004р. всього перебувало 1003,7 тис. незайнятих громадян. Кількість осіб, які у такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003р. збільшилася на 2,0%, а по відношенню до початку 2003р. скоротилася на 4,9%. Серед зазначеної категорії громадян 98,5% мали офіційний статус безробітних, з них двом третинам було призначено допомогу по безробіттю. Кількість зареєстрованих безробітних за грудень збільшилася на 4,1% та становила 988,9 тис. осіб.

Із кожних 100 зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку на 1 січня 2004р., 47 раніше займали робочі місця, 27 – посади службовців, решту складали особи без професії або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.

Зростання обсягів зареєстрованого безробіття впродовж грудня 2003р. спостерігалось майже в усіх регіонах, крім Закарпатської, Херсонської областей та м. Києва. Найбільший приріст (від 9,7% до 7,3%) відбувся у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Чернівецькій, Житомирській областях. Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до працездатного населення працездатного віку, за грудень 2003р. в цілому по країні збільшився на 0,1відсоткового пункту та на 1 січня 2004р. становив 3,6%. Разом з тим спостерігалася значна диференціація цього показника за регіонами, де він коливався від 6,9% у Тернопільській області до 0,4% у м. Києві.

Кількість зареєстрованих безробітних у сільській місцевості у грудні 2003р. зросла в більшій мірі, ніж у міській (на 5,7% проти 2,8%) та на              1 січня 2004р. становила відповідно 449,2 тис. осіб та 539,7 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття у сільській місцевості також збільшився на 0,4 відсоткового пункту, а у міській – на 0,1 відсоткового пункту. Цей показник для сільського населення, як і раніше, значно перевищував аналогічний показник для мешканців міської місцевості та на 1 січня 2004р. становив 6,9% проти 2,6% працездатного населення працездатного віку відповідної місцевості.

За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць та вакантних посад упродовж грудня 2003р. зменшилася  на 4,1% та на 1 січня 2004р. становила 138,8 тис., що на 12,0% більше, ніж рік тому.

Навантаження незайнятого населення на вільні робочі місця загалом не змінилось і становило 7 осіб на 1 вакансію. За категоріями робочих місць цей показник складав: на місця робітників – 5 осіб, службовців – 7. На місця, що можуть бути укомплектовані робітниками, які не потребують спеціальної підготовки, навантаження складало 24 особи, а для працівників сільського господарства – 35 осіб.

За сприяння державної служби зайнятості у грудні 2003р. було працевлаштовано52,8 тис. осіб, що на 4,3% менше, ніж у листопаді 2003р. та на 3,0% більше, ніж у відповідному місяці 2002р.

Серед працевлаштованих осіб майже половину (49,3%) складали жінки, 35,2% – особи у віці до 28 років та 10,4% – особи, які потребували особливого соціального захисту. Слід зазначити, що з причини самостійного працевлаштування впродовж грудня з обліку було знято 80,2 тис. осіб, що в 1,5 раза більше, ніж працевлаштовано державною службою зайнятості у цьому місяці. Крім того, дострокову пенсію було оформлено 4,6 тис. осіб.

Важливим напрямком роботи щодо підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка. З метою отримання нової професії або спеціальності державними службами зайнятості було направлено на навчання у грудні2003р. 10,6 тис. безробітних проти 9,8тис. осіб у листопаді. Загалом за направленням цих установ у навчальних закладах усіх типів на 1 січня 2004р. проходили професійне навчання 39,2тис. безробітних, з яких більш ніж дві третини (69,0%) становили жінки та більше половини (57,7%) – особи у віці до 28 років.

Поряд з працевлаштуванням на постійній основі одним із напрямків реалізації активної політики зайнятості є організація громадських робіт. Чисельність громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які брали участь у таких роботах, порівняно з листопадом 2003р. зменшилася на
5,5 тис. осіб і на 1 січня 2004р. становила 2,2 тис. осіб, або 0,2% загальної кількості тих, що перебували на обліку.

З Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття протягом грудня 2003р. на допомогу по безробіттю було витрачено 94,3 млн.грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 796,8 тис. осіб, або 80,6%від загальної кількості тих, що мали статус безробітного на 1 січня 2004р. Середній розмір допомоги у грудні 2003р. складав 118,32 грн., що дорівнює 57,7% мінімального рівня заробітної плати, законодавчо встановленого з 1 грудня 2003р.

5. Служба зайнятості в Україні

Діяльність Державної служби зайнятості України регламентується Законом України „Про зайнятість населення” прийнятим Верховною Радою України 1 березня 1991 р. з послідуючими змінами і доповненнями.

    Крім вказаного Закону діяльність служби зайнятості України регламентується рядом нормативних актів Кабінету Міністрів України, наказами Президента України і локальними актами Центра зайнятості Міністерства праці і соціального захисту України.

   Служба зайнятості в Україні  впроваджена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 „Про утворення державної служби зайнятості населення України”. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 затверджено Положення про Державну службу зайнятості, згідно якому Державна служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, впроваджених для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації; працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян. Таким чином, законодавство про зайнятість населення регламентує функціонування ринку праці, який формується в Україні в результаті розвитку ринкових відносин. Згідно з Положенням Державна служба зайнятості України складається з таких структурних одиниць:

• Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України;
• Кримського республіканського  центру зайнятості, обласних, районних, міжрайонних, міських і районних в містах центрів зайнятості;
• обласних центрів професійної орієнтації;
• обласних учбових закладів професійної підготовки незайнятого населення;
• інформаційно-обчислювальних центрів;
• територіальних і спеціальних бюро зайнятості;
• центрів трудової реабілітації.

Оскільки Державний центр зайнятості вирішує проблеми, пов’язані передусім з проведенням загальнодержавної політики, реалізацією великих програм зайнятості, створенням єдиної державної інформаційно-довідкової системи, більшість функцій по регулюванню ринку праці передається, безпосередньо, на місцях обласним, міським і районним центрам. Є три основні напрямки процесу формування механізму зайнятості населення:

1. зайнятість населення;
2. формування ринку робочої сили;
3. регулювання зайнятості і забезпечення соціального захисту населення.

    Перший напрямок включає в себе встановлення чисельної вивільненої робочої сили , забезпечення працевлаштування вивільнених, формування механізму залучення незайнятого населення в суспільно-корисну діяльність і перерозподіл його з допомогою системи різноманітних сфер прикладання праці.

    Другий напрямок включає встановлення категорії громадян, які потребують працевлаштування: безробітних в результаті вивільнення з виробництва, безробітних з раніше непрацюючих осіб, що отримують допомогу по безробіттю, і тих, хто згоден пройти підготовку і перепідготовку кадрів.

    Третій напрямок передбачає створення і функціонування системи державної і регіональних (обласних) служб зайнятості. Через їх систему формується масив даних про вивільнених робітників з галузей народного господарства, збираються і концентруються дані про наявність безробітних.

    Формування системи зайнятості і надання службами зайнятості послуг громадянам України здійснюється безкоштовно, за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості.

Висновки

В сучасних умовах необхідною є орієнтація на забезпечення ефективної зайнятості населення, яка бачиться як кінцевий результат становлення цивілізованого ринку праці. В даний же час забезпечення ефективної зайнятості в комплексі усіх її складових якостей і одночасно на всіх рівнях (держави, регіону, соціальної групи, окремої людини) неможливе. Це пояснюється загальним сприятливим соціально — економічним станом суспільства. Перехід до ефективної зайнятості не є одномоментним процесом, потребує поступовості, достатньої продуманості, створення надійної дієвої системи соціального захисту незайнятого населення.

Використана література 

1. Закон України „Про зайнятість населення” //Відомості Верховної Ради. – 1991. – с.170
2. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні //Україна: аспекти праці. – 2002. — № 3. – с.13-17
3. Кузьмин М.         Аналіз державної політики зайнятості в Україні/ Марта Кузьмин, Юрій Кузьмин, Ольга Купець,; Лабораторія законодавчих ініціатив. -К.: Міленіум, 2003.
4. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібникх; МАУП. -К.: Б.в., 1997
5. Гречишкін В.      Удосконалення державного управління зайнятості населення // Україна: аспекти праці. -2003. —№ 7. — С. 17-19
6. Діденко Я.Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. -2002. —№ 2. — С. 3-7
7. Демографія, економіка праці та соціальна політика: Вип. 4. – Кіровоград, 1997
8. Аналіз державної політики зайнятості в Україні/ Марта Кузьмин, Юрій Кузьмин, Ольга Купець,; Лабораторія законодавчих ініціатив. -К.: Міленіум, 2003