Вступ.

1. Поняття репродуктивної поведінки та фактори, що на неї впливають.

2. Сучасний стан репродуктивної поведінки, установки та мотивації в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сталий розвиток суспільства будь-якої країни значною мірою залежить від демографічних перспектив, які визначаються здатністю населення до простого відтворення або заміщення чисельності покоління батьків чисельністю покоління дітей. Стійка тенденція скорочення чисельності населення внаслідок зниження рівня народжуваності та підвищення рівня загальної смертності ставить під загрозу майбутнє країни. В Україні протягом останнього десятиліття відбувається суттєве скорочення середньої очікуваної тривалості життя за рахунок погіршення здоров'я, в тому числі репродуктивного.

Низький рівень народжуваності та високий рівень загальної смертності населення виводять проблему репродуктивного здоров'я і тривалості життя в ранг загальнонаціональних, а збереження репродуктивного здоров'я населення виходить за рамки суто медичного питання і стає загальнодержавною, міжсекторальною проблемою.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я репродуктивне здоров'я — це стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб репродуктивної системи або порушення її функцій, тобто репродуктивне здоров'я означає можливість задовільної та безпечної здатності до відтворення.

Охорона репродуктивного здоров'я визначена ВООЗ на глобальному рівні, як пріоритетна галузь у відповідності до Резолюції Всесвітньої Асамблеї ООН з охорони здоров'я від 1995 р.

Такий стан справ загрожує національній безпеці України і зумовлює актуальність розроблення програми "Репродуктивне здоров'я нації 2006-2015".

1. Поняття репродуктивної поведінки та фактори, що на неї впливають

Значення зміцнення репродуктивного здоров'я, як передумови і чинника підвищення рівня народжуваності, значно зростає, оскільки низький рівень здоров'я є тягарем для економіки країни і, навпаки, задовільний його рівень — це ресурс для соціального і економічного розвитку.

На рівні сім'ї поліпшення репродуктивного здоров'я зменшує імовірність безплідності чи появи небажаної вагітності, які призводять до психологічного дискомфорту сім'ї та дестабілізації шлюбно-сімейних відносин.

Емпіричні вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчать, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваності; для потреби у 3–4 дітях – соціальні, а для потреби в 1–2 дітях – психологічні. Історичне зменшення потреби в дітях виявляє себе у зміні генерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях. На думку одного з провідних дослідників, котрі працюють у галузі соціології народжуваності, А. І. Антонова, головною причиною зниження потреби сім’ї в дітях є зменшення її опосередковуючої ролі в системі „суспільство – сім’я – особистість”.

Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Вона складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи тієї кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки.

За прогнозними оцінками інтенсивність народжуваності в Україні навряд чи зростатиме найближчим часом. Найімовірніше, репродуктивні установки суттєво не зміняться протягом принаймні 5-10 наступних років; співвідношення повікових коефіцієнтів народжуваності поступово наближатимуться до західноєвропейських. Тенденції народжуваності формуватимуться насамперед під впливом матеріального добробуту та житлової забезпеченості сімей (особливо молодих), збереження у молодих людей установок на багатодітну сiм’ю, а також залежатимуть від чисельності та вікової структури жінок фертильного віку.

Зниження народжуваності є значною загрозою процесам соціального та економічного розвитку будь-якої країни, оскільки формує низку ризиків для демографічної, економічної та соціальної стабільності.

Ризики для демографічної стабільності:

— несприятливе співвідношення чисельності населення в різних вікових групах;

— збільшення темпів старіння населення в умовах зниження смертності;

— скорочення населення через зменшення чисельності представників наступних поколінь (наприклад, за умови збереження народжуваності на рівні 1,3 дитини на одну жінку дітородного віку у трьох демографічних поколіннях ( кожне тривалістю 30 років), четверте складатиме лише 25 % від чисельності першого[1].

Ризики для економічної стабільності:

— втрата конкурентоспроможності національної економіки через скорочення кількості молодих кваліфікованих робітників (за результатами досліджень[2], 80 % від новітніх технологій, які засвоюються переважно молодими спеціалістами, стають застарілими протягом 10 років; у країнах, де переважають високі технології виробництва, робітники старшого віку не можуть заміщати молодих співробітників із сучасною освітою);

— посилення коливань пропозиції на ринку праці

— зниження надійності та стійкості функціонування пенсійної системи і системи соціального забезпечення;

— скорочення можливостей для державного медичного забезпечення зростаючого числа старіючого населення через обмеженість фіскальних ресурсів;

— втрата конкурентоспроможності окремих регіонів країни внаслідок поглиблення диспропорцій у віковій структурі населення.

Ризики соціальній стабільності:

— збільшення різниці в доходах сімей з дітьми і без дітей;

— посилення коливання рівня навантаження на виховні й освітні заклади, що викликаються „демографічними хвилями” різних за чисельністю когорт;

— поглиблення різниці між числом бажаних і наявних дітей у сім’ях;

— руйнація „дружнього до дітей” суспільства як загроза збереженню традицій дітонародження.

Відтак заохочення збільшення народжуваності є стратегічно важливим напрямом політики держави. Зважаючи на посилення демографічних проблем, яке спостерігається в Україні та знаходить вияв у зменшенні чисельності, старінні населення і зменшенні пропозиції та якості робочої сили, актуальність цього напряму політики видається беззаперечною.

Зважаючи на те, що напрямок демографічної політики, покликаний регулювати дітородну активність населення, має впливати на репродуктивну поведінку з метою підвищення рівня народжуваності в країні, для його формування важливою є оцінка населенням можливостей і результатів здійснення такої політики. Як показали результати спеціального обстеження, проведеного у квітні 2008 р. Інститутом демографії та соціальних досліджень[3], більша частина громадян є прихильниками заходів активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності.

Отже, незважаючи на те, що для остаточних висновків щодо ефективності нової демографічної політики пройшло мало часу від початку її впровадження, вже зараз можна говорити про її певний позитивний вплив, що знайшов своє відображення в реалізації настанов на дводітну сім’ю в деяких регіонах, збільшенні числа запланованих дітей серед певної частини населення, збільшенню числа дітей другої черговості серед старших вікових груп.

Потрібно також відмітити, що заходи зі стимулювання народжуваності, що мали місце в останні роки, призвели до певного соціального ефекту:

— запровадження спеціальної витратної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності, говорить про визнання серйозності проблеми зниження народжуваності на високому державному рівні;

— мала місце популяризація ідеї можливості підвищення народжуваності за допомогою спеціальної політики;

— привертається увага до проблем соціального сирітства, відповідального батьківства;

— відбувається руйнація стереотипу щодо того, що багатодітність – виключно результат безвідповідального ставлення до народження і виховання дітей через поширення багатодітності в сім’ях заможних і відомих людей;

— збільшується престиж материнства і батьківства;

— покращується матеріальне становище сімей з дітьми;

— відбувається зрушення в уподобаннях у бік збільшення кількості дітей.

Між тим, з нашої точки зору, потрібне подальше вдосконалення політики стимулювання народжуваності в Україні з метою поліпшення структури та підвищення ефективності її впливу. Зокрема, пронаталістська політика повинна впроваджуватись з урахуванням певних особливостей:

— заходи, спрямовані на покращення умов життя сімей з дітьми, повинні бути диференційовані залежно від кількості дітей у них (ризик бідності збільшується з кількістю дітей, а масової відмови від народження первістків не спостерігається);

— будь-яка фінансова допомога повинна бути додатком до основного джерела утримання дітей – доходу від професійної зайнятості батьків;

— вирішення проблеми підвищення народжуваності повинно бути нерозривно пов’язане зі зміцненням сім’ї, зміною шлюбної поведінки;

— достатнє правове, організаційне та фінансове забезпечення політики, спрямованої на підвищення народжуваності, гарантує її безперервність, послідовність, спадковість і тим самим забезпечує ефективність;

— моніторинг народжуваності та репродуктивної поведінки дозволить виділити найбільш значущі заходи, розробляти пропозиції щодо вдосконалення демографічної політики);

— гнучкість політики повинна проявлятися в розробці спеціальних заходів, спрямованих на різні вікові, соціальні групи, для жителів різних регіонів, місцевостей (сільська, міська);

— має відбуватись поєднання заходів, що дають короткостроковий (збільшення числа народжень як наслідок підвищення одноразових виплат при народженні дитини) і довгостроковий (зміна настанов на кількість дітей) ефект;

— потрібна синхронізація інструментів політики з метою подолання негативних ефектів від неї (вимушений вихід жінок репродуктивного віку з ринку праці, тимчасове збільшення навантаження на працююче населення за рахунок поповнення непрацюючої його частини значною кількістю утриманців – дітей) і посилення позитивних (збільшення попиту на дитячі товари і послуги, розвиток спеціальної „дитячої” інфраструктури).

2. Сучасний стан репродуктивної поведінки, установки та мотивації в Україні

Головною метою державної політики в Україні є досягнення нової якості життя громадян через запровадження соціальних, економічних та демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини і суспільства. У центрі уваги — людина, задоволення її культурних, духовних та освітніх потреб, надання їй якісних медичних послуг, забезпечення реалізації демократичних прав і свобод.

Основним завданням політики Уряду щодо сім'ї, жінок, дітей та молоді є подолання тенденцій скорочення населення, посилення інституту сім'ї, державна підтримка народжуваності.

Негативні тенденції у відтворенні населення України обумовили від'ємний приріст населення, що вперше було зареєстровано в 1991 р. (-0, 8 на 1000 населення), а в 2001 році він вже становив — — 7, 5. Збільшення народжуваності протягом 2002-2007 рр. (на 9,5%) не вирішило проблем демографічної кризи. Рівень народжуваності залишається майже вдвічі нижчим за загальну смертність (16, 0 на 1000 населення).

Такий стан справ загрожує національній безпеці України і зумовлює актуальність розроблення програми "Репродуктивне здоров'я нації 2006-2015". Значення зміцнення репродуктивного здоров'я, як передумови і чинника підвищення рівня народжуваності, значно зростає, оскільки низький рівень здоров'я є тягарем для економіки країни і, навпаки, задовільний його рівень — це ресурс для соціального і економічного розвитку.

На рівні сім'ї поліпшення репродуктивного здоров'я зменшує імовірність безплідності чи появи небажаної вагітності, які призводять до психологічного дискомфорту сім'ї та дестабілізації шлюбно-сімейних відносин.

Основними проблемними питаннями репродуктивного здоров'я є: материнська та малюкова смертність, високий рівень абортів, невиношування вагітності, високий рівень ускладнень вагітності та пологів, поширеність жіночої та чоловічої безплідності, захворюваність населення інфекціями, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, онкологічна захворюваність репродуктивної сфери.

У зв'язку з тим, що материнська, перинатальна смертність та смертність немовлят вважаються одними з найчутливіших барометрів соціально-економічного благополуччя країни, їх виділяють із загальної проблеми смертності. Кожен випадок плодово-малюкових репродуктивних втрат спричиняє для держави і суспільства в цілому непрожите і "непропрацьоване" життя. Рівень смертності немовлят значною мірою визначає і середню очікувану тривалість життя людини. Особливого значення проблема рівня плодово-малюкових втрат набуває в сучасний період, коли природний приріст населення загрозливо зменшується.

На сьогоднішній день медико-соціального значення набула проблема абортів з огляду на високі показники безпосередніх та віддалених ускладнень після цієї операції, негативного впливу на сімейні відносини та на репродуктивні втрати як складові демографічних втрат, а також як значні економічні витрати в умовах обмежених економічних ресурсів.

Реалізація Національної програми "Репродуктивного здоров'я на 2001-2005 рр." показала успішність міжсекторального підходу у вирішенні проблем репродуктивного здоров'я достроковим (2003р.) досягненням запланованих очікуваних результатів, а саме позитивної тенденції основних чинників порушень репродуктивного здоров'я жінок: зниження рівня захворювань, що передаються статевим шляхом, штучного переривання небажаної вагітності та їх наслідків (невиношування, материнської та малюкової смертності).

Національна програма стала достатнім політичним і стратегічним інструментом для розв'язання багатьох з вищезгаданих проблем. Тому розробка та впровадження нової Державної програми "Репродуктивне здоров'я нації 2006-2015", що охопить значно ширше коло проблем репродуктивного здоров'я різних верств населення України, стане логічним продовженням виробленої стратегії у напрямку досягнення позитивної динаміки показників репродуктивного здоров'я європейського рівня.

Сучасний стан репродуктивного здоров'я населення вимагає нових підходів та ефективних шляхів вирішення проблеми його збереження та поліпшення.

Цією Концепцією визначаються основні засади розробки і реалізації Державної програми "Репродуктивне здоров'я нації на 2006-2015 роки", оскільки репродуктивне здоров'я (РЗ), як складова загального здоров'я, є важливим чинником забезпечення сприятливих демографічних перспектив країни, передумовою формування її демографічного і соціально-економічного потенціалу, забезпечення сталого розвитку як стратегічного завдання, що стоїть перед українським суспільством.

Репродуктивне здоров'я необхідно розглядати як частину громадського здоров'я — медико-соціальним ресурсом і потенціалом суспільства, що сприяє забезпеченню національної безпеки. Громадське здоров'я обумовлене комплексною дією соціальних, поведінкових і біологічних факторів; його поліпшення сприятиме збільшенню тривалості і якості життя, благополуччя людей, гармонійному розвиткові особистості і суспільства.

Недостатність державних гарантій соціального забезпечення майбутніх членів суспільства (народження, утримання, виховання, освіта, працевлаштування, відповідність заробітної плати повним, а не мінімальним потребам) призводить до невпевненості батьків у майбутньому своїх дітей та відмови від народження більше однієї дитини, що в свою чергу спричинює зменшення чисельності населення. Дані соціологічного вивчення стану репродуктивного здоров'я українських жінок (1999 р.) свідчать, що більшість українських жінок планують мати лише одну дитину, відкласти народження дитини або взагалі відмовитись від нього. Вже у віці 20-24 роки 30% жінок не планують народження наступної дитини, а у віці 25-29 років ця частка збільшується до 46, 4%.

Сьогодення України характеризується ще однією медико-соціальною проблемою: особливістю смертності у працездатному віці є так звана "надсмертність" чоловіків: у 2003р. показник смертності від усіх причин в працездатному віці чоловіків у 3, 6 рази перевищував смертність жінок — ( 962, 9 та 264, 2 на 100 тис. нас. відповідної статі), що є надзвичайно загрозливим як для сфери промислового виробництва, так і для відтворення нації. Незворотні втрати життя чоловіків у репродуктивному віці, який практично співпадає з працездатним, деформують статеве співвідношення у суспільстві, обумовлюють значну кількість одиноких жінок, неповних сімей та дітей-сиріт. Середня очікувана тривалість життя (СОТЖ) — інтегральний показник здоров'я населення. З 1990 до 2003р. СОТЖ в Україні скоротилася майже на 3 роки (у 1990 р. — 70, 54, у 2003 р. — 67, 6 років) і сьогодні є меншою у порівнянні з середньоєвропейськими показниками на 6, 45 роки, з країнами Євросоюзу — на 10, 39 роки.

Незважаючи на позитивні досягнення останніх років, репродуктивне здоров'я населення України залишається незадовільним, позначаючись на кожному з життєвих етапів людини.

Здоров'я дитини значною мірою визначається умовами її розвитку в утробі матері, в періоді новонародженості, дитинстві та у підлітковому віці. Відповідно до стратегії охорони здоров'я ВООЗ, здоров'я та виживання дитини характеризується складним взаємним зв'язком із здоров'ям батьків, соціальним благополуччям сім'ї та послугами з репродуктивного здоров'я.

Стан здоров'я вагітних жінок в Україні не може забезпечити очікувань народження здорового покоління: частота анемій серед вагітних, яка здебільшого залежить від соціально-економічного стану сімей, а саме від неправильного харчування, збільшилась майже в 2, 5 рази за останні роки і нею страждає більше половини вагітних. Втричі зросли хвороби сечостатевої системи, як наслідок низької репродуктивної культури та безвідповідальної статевої поведінки. Спостерігається збільшення поширеності хвороб системи кровообігу (в 1, 6 разів), значна частка яких успадкована з підліткового віку і пов'язана з нездоровим способом життя. Складна екологічна ситуація зумовлює зростання рівня захворюваності щитоподібної залози у вагітних жінок, яка за останнє десятиліття зросла майже у 10 разів.

Низький рівень здоров'я вагітних значно підвищує ризик материнської та дитячої патології, є причиною високої частоти ускладнених пологів (2004 р.- 63, 8% випадків), що в свою чергу є ризиком репродуктивних втрат.

Штучне переривання вагітності наносить непоправну шкоду здоров'ю і в першу чергу репродуктивному, які впливають на фертильність жінок, перебіг наступних вагітностей та пологів.

Рівень абортів та їх наслідки все ще викликають велике занепокоєння. У структурі причин материнської смертності, якій можна було запобігти, аборти і пов'язані з ними ускладнення забирають життя майже кожної десятої жінки, що померла під час вагітності. Не зважаючи на тенденцію до зниження, рівень абортів в Україні залишається найбільш високим серед країн Європи і складає 21, 1 на 1000 жінок фертильного віку; 45, 8 — на 100 вагітностей, 84 — на 100 пологів.

Спостерігається несприятлива тенденція до підвищення кількості абортів у вперше вагітних, наслідком яких є високий рівень захворюваності та ризик безплідності. (у 2004 р. у порівнянні з 1991 роком цей показник збільшився у 2 рази: у 1991 — 5, 6%, у 2004 — 12, 1% ). Реально вплинути на рівень абортів можна шляхом охоплення сучасними методами контрацепції 40%-45% жінок фертильного віку. При позитивній динаміці використання сучасних методів контрацепції, охоплення ними жінок фертильного віку все ще залишається низьким, що обумовлене як недостатньою обізнаністю жінок щодо сучасних контрацептивів та безпеки їх застосування для здоров'я, так і низькою їх доступністю внаслідок високої вартості.

Своєчасність народження бажаних дітей є підґрунтям для розуміння, що діти — це наш людський капітал та інвестиції у завтрашнє суспільство і суспільству слід піклуватися про ці інвестиції таким чином, щоб забезпечити найбільш можливі дивіденди. На фоні незадовільного стану здоров'я вагітних жінок, — очікування народження здорових дітей є сумнівним. Це підтверджується тим, що причини перинатального періоду складають 98, 2% в структурі захворюваності новонароджених основну масу, серед яких дихальні розлади, гіпоксія та розлади харчування. Такий стан здоров'я дітей при народженні є причиною збільшення поширеності захворювань серед дітей віком до 14 років (1992 р. — 130, 9 на 100 дітей, 2004 — 174, 0) та дитячої інвалідності (1992 р. — 95, 7 на 10 000 дітей, 2004 — 196, 0).

Забезпечення молодим людям найкращих можливостей в житті необхідно розглядати від зачаття до вісімнадцяти років. Аналіз стану здоров'я підлітків свідчить про негативну його тенденцію: захворюваність дівчат 15-17 років складає 8277, 3 на 10 тис., а юнаків — 8135, 0 відповідно. За останні роки в Україні загальна захворюваність дівчат зросла в 1, 7 рази, хвороб сечостатевої системи — у 4, 6 рази, запальних захворювань репродуктивних органів — у 4, 6 рази. Значний вплив на репродуктивне здоров'я цих контингентів населення має їх репродуктивна поведінка. До факторів, що впливають на репродуктивну поведінку підлітків та молоді, відносяться негативний вплив порнографії у багатьох інформаційних полях, в тому числі і пропаганда сексуального насилля, широке розповсюдження шкідливих звичок (тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія).

Одним із основних поведінкових чинників розладу репродуктивного здоров'я вважаються ІПСШ як у підлітковому, так і в дорослому віці. Зазначені інфекції нерідко стають причиною безплідності, невиношування вагітності, а також пренатального інфікування плода з можливими тяжкими наслідками і навіть вадами розвитку плода. Тривалий перебіг цієї групи хвороб також часто призводить до безплідності, а в подальшому — до онкогінекологічної патології. Як наслідок нездорового способу життя є запальні хвороби статевих органів. Частота даної патології залишається високою і має стійку тенденцію до зростання: за період з 1992 по 2004 рік вона збільшилась у 1, 4 рази (у 1992 р. — 90, 4, у 2004 р. — 130, 9 на 10 тис. жінок 18 років і старше). Щорічне виникнення репродуктивних проблем у більш як 11 тис. жінок пов'язано із позаматковою вагітністю, рівень якої значною мірою впливає на репродуктивні процеси та втрати. Доведено, що ризик виникнення позаматкової вагітності після перенесеного запального процесу статевих органів збільшується в 6-10 разів.

Серед чинників, які впливають на репродуктивне здоров'я значне місце займає ВІЛ-інфекція та захворюваність на СНІД. Починаючи з 1995 р. відбувається надзвичайно швидкий ріст чисельності ВІЛ-інфікованих. ВІЛ-інфекція/СНІД на сучасному етапі розвитку людства стала однією з найважливіших серед проблем здоров'я, зокрема репродуктивного. Україна знаходиться в епіцентрі епідемії ВІЛ у Східній Європі — показник кількості зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфікування майже вдвічі перевищує відповідний показник для Західної Європи, і майже в 14 разів — для Центральної Європи. Викликає стурбованість не стільки кількість ВІЛ-інфікованих, скільки швидкість, з якою поширюється інфекція, причому вже з 1995 року епідемія вийшла із середовища ін'єкційних наркоманів і розповсюджується серед так званих "благополучних" груп населення. За 2004 рік зареєстрований 12 491 ВІЛ-інфікований громадянин України, в т.ч. 2293 дитини, всього станом на 01.01.2005 р. в Україні виявлено 134 320 ВІЛ-позитивних осіб.

Важливою проблемою сьогодення стала проблема ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, що в свою чергу призводить до негативної динаміки збільшення ВІЛ-інфікованих дітей. Щорічне збільшення на 20% кількості ВІЛ-інфікованих вагітних призводить до збільшення кількості ВІЛ-інфікованих дітей. Сучасні технології на світовому рівні дозволяють майже у 100% випадків попередити ВІЛ у новонароджених. Більшість з них запроваджено в Україні, що дало можливість знизити рівень вертикальної трансмісії до 8, 2%. Проте існуючий рівень перинатального інфікування вимагає мобілізації зусиль не лише медичної галузі, а всього суспільства у боротьбі з поширенням ВІЛ серед населення України як загрозу його чисельності в значних масштабах.

Незадовільний стан репродуктивного здоров'я призводить до репродуктивних втрат за рахунок невиношування, безплідності, материнської та малюкової смертності.

Невиношуванням за даними аналізу останніх трьох років закінчується кожна десята вагітність, здебільшого як результат високої розповсюдженості абортів, інфекцій, що передаються статевим шляхом, ендокринної патології та ін. Прямі репродуктивні втрати від невиношування вагітності щорічно складають 36-40 тис. ненароджених бажаних дітей.

Про репродуктивні втрати свідчить і те, що більше 40-50% випадків перинатальної патології та смертності пов'язані або зумовлені передчасними пологами. З кожним роком зростає число маловагових дітей (з масою тіла при народженні менше 1000 грамів), питома вага їх серед новонароджених складає від 5% до 10%, а рання неонатальна смертність цих новонароджених у 18 разів вища, ніж серед доношених дітей.

Безплідність є одним із важливих показників стану репродуктивного здоров'я і патологією не тільки жінок, а й чоловіків. На сьогодні небажана безплідність стосується 10-15% українських сімей, що можна розглядати як прямі репродуктивні втрати. Оціночна кількість неплідних подружніх пар складає в Україні біля 1 млн. За науковими даними майже у 80% випадків причиною безплідності у жінок є аборт, у 15-25% — запальні хвороби статевих органів. Вирішення проблеми безплідності є важливим резервом поліпшення демографічної ситуації.

Рівень материнської та малюкової смертності є одними із найважливіших показників стану РЗ та складовими загальної смертності населення. Зусилля служби охорони материнства та дитинства в останні роки сприяли покращанню показників материнських та дитячих втрат шляхом впровадження заходів з планування сім'ї, сучасних стандартів профілактики, діагностики та лікування хвороб репродуктивної системи та надання якісної медичної допомоги, а також створення неонатологічної служби.

Зниженням за останні десять років рівня материнської смертності на 60% (2004р. — 13, 8 на 100 тис. народжених живими), малюкової — на 36% ( 9, 6 на 1000 народжених) вдалося досягнути орієнтовних показників ВООЗ (відповідно 15, 0 та 10, 0) для нашої країни відносно рівня соціально-економічного розвитку, що позитивно вплинуло на демографію населення.

Цим позитивним зрушенням у сфері репродуктивного здоров'я. сприяв комплекс заходів, здійснених протягом останніх 10 років у рамках Програми планування сім'ї та Національної програми "Репродуктивне здоров'я 2001-2005". Однак, показники материнської та малюкової смертності все ще залишаються у 2-3 рази вищі, ніж у розвинених країнах світу та Європи.

Поширеність онкологічної патології репродуктивних органів, яка є однією з провідних причин у жіночій смертності, що також призводить до втрати життів значної кількості молодих жінок, які не реалізували свою репродуктивну функцію. Так, рівень загальної захворюваності населення в Україні на онкологічну патологію протягом 1992-2002 років підвищився на 3, 1%, а жіночого населення — на 6, 4%. Щорічно помирає понад 1000 жінок працездатного віку (майже співпадає з репродуктивним) до одного року від встановлення діагнозу раку статевих органів.

Така ситуація зумовлена як індивідуальними факторами ризику (спадковість, порушення репродуктивної функції, паління, стресовий та малорухомий спосіб життя, зловживання алкоголем, надмірна вага тіла), так і впливом зовнішніх чинників , перш за все, антропогенних.

Поширеність інфекцій, що передаються статевим шляхом серед чоловіків, хвороби урогенітальної системи, рівень безплідності (50% в загальній структурі) потребує приділення уваги цій проблемі. Жіноча і чоловіча репродуктивні системи — це динамічні інтегральні структури, що забезпечують відтворення потомства, тобто реалізація репродуктивної функції залежить від стану репродуктивного здоров'я як жіночого, так і чоловічого населення. Адже на фоні низької народжуваності репродуктивне здоров'я чоловіків є додатковим несприятливим фактором негативної динаміки демовідтворення населення.

На сучасному етапі спосіб життя кожної людини вважається одним із головних чинників формування та збереження репродуктивного здоров'я. Складові здорового способу життя включають різноманітні елементи, що поширюються на всі сфери здоров'я — фізичну, психічну, соціальну, духовну. Однією з головних стратегій держави з питань здоров'я є формування у дітей і молоді стереотипу здорового способу життя (вживання якісних продуктів харчування, питної води тощо; збільшення рухової активності; попередження або відмова від шкідливих звичок: паління, вживання алкоголю, наркотиків; безпечної статевої поведінки; психогігієни).

У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й шерегом негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. В першу чергу – це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальної значущості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль у зниженні народжуваності дітей у сім’ї відіграли слабкий розвиток обслуговування і вкрай складні житлові умови. Отже, злиті раніше воєдино докорінні різновиди людської поведінки й життєдіяльності – самоохоронна, шлюбна, сексуальна й репродуктивна поведінка особистості – в результаті сексуальної й контрацептивної революції розпалися й доля народжуваності стала цілком залежною від потреби особистості й сім’ї у дітях.

Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Вона складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи тієї кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки.

Недостатнє усвідомлення батьками ролі у вихованні дітей, а також перекладання відповідальності на освітні заклади та оточуюче середовище є першопричиною численних порушень здоров'я майбутнього покоління. Лише 58% батьків обговорюють з своїми дітьми питання статевого розвитку та статевого життя, безпечної сексуальної поведінки. Понад 25% зважають на "небажання дітей обговорювати ці теми", 10% вважають, що "це за мене зроблять інші", що уособлює собою безвідповідальне ставлення до статевого виховання власних дітей.

Таке явище, як "сексуальна революція" серед молодого покоління, яка супроводжувала соціально-економічні перетворення у нашій країні на початку 90-х років стало одним із негативних чинників незадовільного стану репродуктивного та статевого здоров'я підлітків Вік "сексуального дебюту" в Україні знижується, поширюється тенденція збільшення числа статевих партнерів, що підтверджується проведеними соціологічними дослідженнями. Причин такої ситуації є декілька. В першу чергу, на свідомість та сексуальну поведінку підлітків впливають недоліки виховання в сім'ї та освітніх закладах, великий обсяг негативної інформації і все сильніше відчувається вплив низькопробної іноземної культури, в тому числі сексуальної, технологій, особливо комунікаційних.

Тенденція до збільшення з віком кількості шкідливих звичок. Особливо стрімким є зростання з віком кількості підлітків, що вживають наркотики. Найбільшу питому вагу серед причин схильності до шкідливих звичок займають: проста зацікавленість, пропозиції друзів та бажання розслабитись. У віковій групі 19-20 років із цікавості почали вживати алкоголь біля 19% опитаних дівчат та 42% юнаків. Зустрічаються, навіть, випадки, коли вживання алкоголю було запропоновано батьками (5-8%) та примушено силою (1-3%). У віковій групі 12-14 років юнаки із простої зацікавленості почали вживати алкоголь у 22% випадків, палити — 16%, вживати наркотики — біля 1%. Отриманий поведінковий "вантаж" звичок, з яким молоді люди приходять у доросле життя, має негативний вплив на загальний стан здоров'я у подальшому, на репродуктивне — зокрема.

Як інфекційні, так і неінфекційні захворювання більш розповсюджені серед малозабезпечених та соціально незахищених прошарків. Результати спеціального дослідження рівності в отриманні послуг з охорони здоров'я, проведеного Українським інститутом громадського здоров'я, свідчать, що поширеність захворювань серед малозабезпеченого населення на 45, 7% перевищує аналогічний показник у забезпечених; рівень госпіталізації осіб з низьким рівнем доходів втричі вищий, ніж осіб з доходами, вищими за середні. Більшим серед малозабезпечених є також рівень поширеності хронічних неінфекційних хвороб, наявність яких обмежує можливість заробляти на життя; незадовільні умови проживання та харчування погіршують ситуацію, а лікування виснажує і так незначні збереження. Поширеність шкідливих звичок серед малозабезпечених верств населення є більш високою, що обумовлює формування патології, пов'язаної з тютюнопалінням та зловживанням алкоголем, та, відповідно, зростання потреби у медичній допомозі.

Висновки

Перспективи вдосконалення політики стимулювання народжуваності пов’язані також із послабленням дії факторів, що призводять до відкладення народжуваності і перешкоджають реалізації репродуктивних настанов:

— конфлікт між зайнятістю і материнством;

— нестабільність зайнятості;

— високий рівень молодіжного безробіття;

— зміни в шлюбно-сімейних орієнтаціях і послаблення ролі традиційної сім’ї;

— зміни соціальних норм батьківства;

— подорожчання утримання дитини;

— підвищення ризику бідності для сімей з дітьми.

Для вирішення цієї задачі можуть бути використані наступні інструменти:

— проведення спеціальної інформаційної програми в підтримку політики стимулювання народжуваності;

— сприяння поєднанню професійної зайнятості і материнства на законодавчому рівні, розробка гнучких форм зайнятості для робітників з дітьми;

— державна підтримка сімей, що перебувають у незареєстрованому шлюбі;

— розвиток нових доступних форм послуг для дітей (сімейні дитячі сади, групи неповного дня, групи раннього розвитку й підготовки до школи);

— підтримка матерів, які не мають можливості влаштувати дитину в дошкільний заклад, шляхом введення спеціальної виплати на дитину, що не відвідує дитячий садок;

— встановлення виплати на дитину до віку, встановленого законодавством, залежно від попереднього заробітку матері з метою зменшення ризику бідності сімей з дітьми.

Список використаної літератури

1. Крисаченко В. С. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри: Монографія. — К. : НІСД, 2005. — 366 с.

2. Муромцева Ю. І. Демографія: Навчальний посібник. — К. : Кондор, 2006. — 299 с.

3. Пальян З. О. Демографічна статистика: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К. : КНЕУ, 2006. — 131 с.

4. Прибиткова І. М.Основи демографії: Навч. посібник для студ. гуманіт. і суспільн. фак. вузів . — К. : АртЕк, 1995. — 252, с.

5. Стеценко С. Г. Демографічна статистика з основами демографії: Підручник. — К. : Вища шк, 2005. — 414, с.

6. Сучасна демографічна ситуація в Україні: проблеми, перспективи, шляхи поліпшення. — К. : Б. в., 2007. — 72 с.