Вступ

За змістом реорганізація являє собою комплекс організаційних заходів, завдяки якому умови функціонування окремих підрозділів та організаційні параметри всього підприємства наближаються до вимог зовнішнього середовища і власного бажання суб’єкта господарювання щодо свого місця в ньому. Таким чином, реорганізація характеризує зміни в організаційно-структурних взаємозв’язках між підрозділами підприємства на всіх рівнях ієрархії, які відповідають внутрішнім і зовнішнім умовам його функціонування згідно з обраною системою стратегій.

Оскільки для підприємств важливо не лише мінімізувати негативні впливи світової фінансової кризи, а й знайти відповідні сили для подальшого економічного розвитку, то проблема проведення процесу так званого перетворення, який також може мати назву трансформації, реорганізації чи реструктуризації підприємств, є дуже актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню процесів перетворення (реструктуризації, реорганізації) підприємств, форм і методів його проведення присвячені численні публікації вітчизняних і російських авторів. Зокрема, О. Терещенком та Н. Волощанюком  розкрито економічну природу й мотиви внутрішньої та зовнішньої реструктуризації підприємств. О. Кириченком та Е. Вагановою досліджено сутність, типи і методи злиття та поглинання як найпоширеніших форм реструктуризації підприємств. С. Баглай та О. Мірошниченко розглянули сутність та напрямки таких способів реорганізації банківських установ, як злиття та приєднання.

1. Поняття та сутність реорганізації підприємства як способу поновлення ефективної діяльності

Праці вчених-економістів, в яких започатковано розгляд процесів реструктуризації підприємств, створюють підґрунтя для подальшого висвітлення цієї проблеми з огляду на сучасні реалії. Але в них бракує статистичних і фактичних матеріалів, присвячених способам реорганізації підприємств, які опинились на межі банкрутства й успішно вийшли з нього шляхом правильного вибору та зміни організаційно-правової форми свого бізнесу.

Разом з тим, сучасний фінансово-економічний стан багатьох підприємств України особливо гостро потребує подальшого дослідження способів перетворень організаційно-правової форми юридичних осіб. Зміст даної проблеми полягає в пристосуванні господарських одиниць до постійно змінюваних умов зовнішнього середовища, варіантах мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи, поновленні ефективної діяльності підприємств з урахуванням їхніх організаційно-технічних і фінансово-економічних можливостей.

Кожна модель трансформації підприємства (або, як сказано в п. 1 ст. 59 ГКУ [1], – шляхи його реорганізації) має свої особливості, які й обумовлюють їх вибір. В умовах економічної кризи правильний вибір форми, характеру й масштабів реструктуризації підприємства сприяє його розвитку та поліпшенню процесів виробництва, стає запорукою фінансового оздоровлення й подальшого існування. Так, об’єднання (з’єднання окремих підприємств у результаті приєднання одного підприємства до іншого або внаслідок одержання контролю одним підприємством над чистими активами та діяльністю іншого підприємства) у формі злиття (створення нової юридичної особи на основі двох або більше існуючих підприємств), придбання (об’єднання підприємств, при якому одна сторона може бути визначена як покупець) чи приєднання (прилучення одного або кількох підприємств до вже діючого підприємства) є інструментом, який дозволяє ефективно здійснити вихід на нові ринки, збільшити розмір фірми, знизити витрати підприємства (наприклад, ліцензійні), підвищити прибуток, поліпшити структуру капіталу, удосконалити систему управління, впровадити нові технологічні рішення тощо. А роз’єднання підприємств (термін, який пропонується авторами цієї статті) у формах поділу (розділення підприємства на два нових підприємства або більше) й виділу (відокремлення з складу підприємства структурної одиниці чи кількох структурних одиниць і створення на цій базі одного або кількох нових суб’єктів господарювання) сприяють розукрупненню бізнесу, ліквідації неприбуткових сфер і напрямків діяльності, забезпечують швидку реакцію на зміни у зовнішньому оточенні.

Прикладом успішного проведення реорганізації вітчизняного та зарубіжного бізнесу можна вважати Державне підприємство «Групова збагачувальна фабрика «Слов’яносербська», створене шляхом виділу зі складу Державного підприємства «Луганськвугілля» (2008 р.), об’єднання підприємств «Український музичний альянс», якому було передано суміжні майнові права всесвітньовідомих виробників музичної відеопродукції ПП «Юкрейніен Рекордс», ТОВ «Мюзік Факторі груп», ТОВ «Б.У.М.», ЗАТ «Нова Рекордс», ТОВ «Киів Євростар» (2001 р.), корпорацію «Індустріальний Союз Донбасу», в яку увійшли ВАТ «Алчевський металургійний комбінат», ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського», ВАТ «Дніпропетровський трубний завод», ВАТ «Алчевськкокс», Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева, Армавірський металургійний завод (Росія), «ІСД – Дунаферр» (Угорщина), «ІСД – Гута Ченстохова» (Польща) (1995 р.), компанію «Digital Equipment Corporation», яка ввійшла до складу «Compaq Computer Corporation», відомої у сфері комп’ютерної індустрії, на правах дочірньої фірми (1998 р.), американську корпорацію «AT&T», від якої відокремились два підрозділи: NCR (виробник комп’ютерів і банкоматів) та «Lucent Technologies» (виробник телефонного обладнання) (1996–1997 рр.).

Особливе місце серед реорганізаційних перетворень займають процеси реструктуризації кредитних установ. За період з 1992 р. по 2006 р. в Україні зафіксовано 36 випадків реорганізації банків шляхом приєднання [6, c.41-42].

Аналіз свідчить, що процес реорганізації підприємств має постійний характер і найбільша кількість перетворень відбувається саме в умовах кризи. Але не завжди ці перетворення є добровільними. Підтвердженням цих слів може бути факт рейдерського захоплення в серпні 2008 р. у м. Донецьку колективного підприємства «Молодость», до складу якого входило 36 перукарень. Наприклад, одна з них (салон «Імідж») знаходилася у самому центрі міста (на вулиці Артема, 119). Приміщення було захоплене з усіма наслідками.

З юридичної точки зору начебто все (в тому числі купівля голосів у різний спосіб) відбувалося законно. Але співробітники салону, багато з яких пропрацювали там з дня його існування (35 років), залишилися без роботи. Зараз на місці салону «Імідж» функціонує приватний магазин.

Реорганізація підприємства (добровільна чи примусова) є достатньо складним процесом, який потребує досконалої законодавчо-нормативної бази, чітких методичних інструкцій з проведення цього процесу, відповідної кваліфікації управлінського персоналу та значних фінансових вкладень [3, c. 110-111].

2. Реорганізація підприємства та форми її проведення

У складі комплексу фінансово-економічних і організаційно-правових заходів для фінансового оздоровлення підприємства-боржника важливе значення має реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація підприємства — здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема, шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, економічно міцним підприємством, приєднання до іншого фінансово-стійкого підприємства, розподіл на самостійні підприємства, перетворення в підприємство іншої форми власності) проводиться за рішенням власника його майна або вповноваженого власником органу, а також за рішенням господарського суду.

Реструктуризація державних підприємств здійснюється відповідно до з рекомендацій, затверджених Міністерством економіки України.

Здійснення реструктуризації передбачає проведення, передусім, аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства. Він повинен містити оцінку загальної вартості майна підприємства, активів і пасивів його балансу, їх структуру, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, аналіз прибутковості та рентабельності виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності і платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства.

Отримані дані аналізу вивчаються, і на їх основі робиться висновок щодо ліквідації підприємства через процедуру оголошення його банкрутом або реорганізацію.

Коли приймається рішення про реорганізацію підприємства, складається проект заходів із реорганізації, який має включати:

• економічне обґрунтування необхідності проведення реструктуризації;
• пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;
• витрати на проведення реструктуризації та джерела їх покриття;
• заходи, спрямовані на вирішення фінансових, соціальних та інших проблем, пов’язаних з реалізацією проекту із реструктуризації підприємства [10, c. 54-55].

Реструктуризація (реорганізація) підприємства може включати в собі такі заходи:

• заміна керівника підприємства;
• відокремлення від підприємства непрофільних структурних підрозділів;
• продаж зайвих основних фондів та устаткування;
• розподіл великих підприємств на низку невеликих;
• часткова або повна приватизація; часткове закриття;
• проведення процедури банкрутства та ін.

Реструктуризація може бути: фінансова, оперативна та стратегічна.

Фінансова реструктуризація передбачає зміни структури та розмірів власного й позичкового капіталу та інших пасивів підприємства. При цьому зміну структури пасивів можна здійснювати шляхом:

• відстрочки погашення кредиторської заборгованості;
• одержання додаткових кредитів;
• списання заборгованості чи її частки;
• збільшення статутного фонду;
• зниження процентної ставки по заборгованості;
• заморожування інвестиційних вкладень;
• отримання від інвесторів нових інвестицій.

Оперативна реструктуризація полягає у визначенні головних видів діяльності і розробці конкретних пропозицій, а також заходів по ліквідації недоліків у господарсько-фінансовій діяльності підприємства з мінімальними витратами. Вона здійснюється в короткостроковому періоді й коли підприємство вирішує питання підвищення платоспроможності та ліквідності за рахунок власних ресурсів у рамках переважно  санаційної  реструктуризації.   Основними  шляхами  цієї реструктуризації можуть бути:

• скорочення чисельності працюючих;
• удосконалення організації виробництва;
• удосконалення управління грошовими потоками;
• економія витрат;
• вилучення збиткових видів діяльності;
• підвищення контролю за якістю продукції та витрачанням фінансових ресурсів.

Стратегічна реструктуризація полягає у розробці та здійсненні довгострокових заходів для зміцнення виробництва та фінансового стану підприємства. Вона здійснюється за рахунок залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:

• реструктуризація організаційної структури підприємства та реструктуризація власності;
• запровадження нових технологій;
• придбання та установка нового обладнання;
• розробка нових видів продукції;
• пошук нових ринків збуту;
• підвищення кваліфікації персоналу.

Практика багатьох країн свідчить, що єдиного рецепту реструктуризації не існує. Вона може здійснюватися в багатьох напрямах, у різних умовах, спрямовуватися на різні результати за допомогою різних заходів та з різними ресурсами.

Вибір конкретних реорганізаційних заходів має бути індивідуальним по кожному підприємству і залежить від рівня економічного стану підприємства, що реорганізовується. Однак при проведенні реструктуризації підприємства шляхом його розукрупнення обов’язковими умовами є наявність бізнес-планів створюваних заново підприємств [11, c. 17-18].

При проведенні санації державних підприємств шляхом їх реорганізації, яка передбачає повну або часткову зміну власника, його статутного фонду, розроблені умови реструктуризації узгоджуються з органом, який керує державним майном, і антимонопольним комітетом у межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації погоджуються з відповідним органом приватизації.

У разі розукрупнення підприємства, яке реструктурується, нові підприємства, які виділяються, отримують статус нової юридичної особи і майно на основі розподільного балансу. При злитті підприємства, яке знаходилося в кризовому стані, з фінансово стійким підприємством підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус. При поглинанні фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором підприємство-боржник також втрачає свою юридичну самостійність.

Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за боржником, його адміністрацією, якщо боржник сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом.

Найбільш оптимальною організаційно-правовою формою юридичної особи — боржника для проведення санаційної реструктуризації, як свідчить практика фінансового оздоровлення підприємства в країнах з розвиненою ринковою економікою, є створення акціонерного товариства. У цьому випадку в створеному товаристві з’являється можливість легко замінити власника статутного фонду шляхом укладання угоди між санатором і акціонером про передачу частки акцій санатору в обмін на погашення ним боргу суспільства. Це сприяє фінансовому оздоровленню підприємства.

Показниками ефективності реструктуризації підприємств можуть бути:

• зростання продуктивності праці за рахунок запровадження сучасної системи машин, автоматизованих ліній та ін.;
• зниження витрат виробництва;
• досягнення і ріст прибутковості;
• збільшення обсягів виробництва та продажу продукції;
• ріст грошових надходжень;
• поновлення платоспроможності та ліквідності.

Для активізації процесів реорганізації підприємств з метою підвищення ефективності діяльності доцільно приділити увагу вдосконаленню нормативно-правової бази щодо регулювання процедури проведення організаційно-економічного перетворення підприємств або прийняти відносно самостійний закон із чітким визначенням термінів, понять, порядку проведення, особливостей правового регулювання з урахуванням галузевої специфіки. Необхідним є впровадження статистичного обліку кількості реорганізованих підприємств з метою покращення якості аналізу і прогнозування динаміки цього процесу на рівні підприємств, регіонів, галузей економіки, держави в цілому.

Важливим є організаційно-правове забезпечення розробки інструкцій, відповідних методик, докладних практичних рекомендацій щодо форм проведення реорганізаційних перетворень підприємств з урахуванням накопиченого зарубіжного та вітчизняного досвіду проведення реструктуризації та застосуванням положень чинного українського законодавства, яке регулює цей процес [9, c. 18-19].

Слід забезпечити менеджерам вищого рівня та фахівцям підприємств можливість одержання теоретичних знань і практичних навичок щодо проведення реорганізації підприємств на сучасному етапі світової фінансової кризи.

Запропоновані заходи дозволять підприємствам приймати більш виважені та обґрунтовані рішення щодо реорганізації форми ведення бізнесу в умовах кризи, сприятимуть подоланню тимчасових техніко-економічних і фінансових труднощів. Представлені в статті результати досліджень і пропозиції щодо підвищення ефективності процесів реструктуризації підприємств у сучасних умовах будуть корисні співробітникам державних і місцевих органів управління, менеджменту суб’єктів господарювання всіх форм власності, науковцям, викладачам, аспірантам, студентам вищих навчальних закладів, слухачам курсів підвищення кваліфікації [2, c. 113].

Висновки

Підсумовуючи все вищевикладене слід зазначити, що сутність реорганізації підприємств полягає в проведенні організаційно-економічного перетворення, в результаті якого змінюється організаційна форма або правовий статус юридичної особи. Основними варіантами (видами, моделями, формами) трансформації підприємств є їх об’єднання, приєднання, злиття, перетворення, придбання, виділ (виділення), поділ, поглинання, захоплення. Оскільки єдиного підходу до цих нових явищ в економіці ще немає, то, узагальнюючи всі джерела інформації, логічно вважати, що основними варіантами перетворення підприємств є об’єднання й роз’єднання. Роз’єднанням пропонується вважати протилежний об’єднанню процес, тобто вихід підприємства з об’єднання чи розділ одного існуючого підприємства на два або більше суб’єктів господарювання й створення на цій базі двох або кількох нових юридичних осіб. Об’єднання можуть відбуватися або на основі добровільної згоди у формі приєднання чи злиття, або в примусовий спосіб у формі поглинання чи захоплення (рейдерства). Роз’єднання відбувається у вигляді виділу (виділення) і поділу. Всі ці процеси (окрім придбання) відносяться до того чи іншого способу (варіанта) організаційно-економічного перетворення (реорганізації, трансформації, реструктуризації) підприємства. Процес придбання підприємств не можна відносити до форм реорганізації, бо він може здійснюватися як при їх об’єднанні, так і після роз’єднання.

Проведений аналіз дозволив також дійти висновку, що в офіційній статистиці не проводиться облік кількості організаційно-економічних перетворень підприємств (на рівні господарських одиниць, регіонів, галузей економіки, держави). Фахівцям підприємств і науковцям бракує можливостей для аналізу та оцінки ефективності процесів реструктуризації. Наприклад, у таких вагомих виданнях, як «Статистичний щорічник України за 2008 рік», «Україна у цифрах у 2008 році» та інших зовсім немає інформації про кількість підприємств, які змінили свою організаційно-економічну форму, кількість збанкрутілих підприємств, кількість справ, які завершилися мировою угодою, кількість ліквідованих підприємств-банкрутів тощо. І хоча з екранів телебачення говориться про банкрутство, наприклад банків «Надра», «Укргазбанк», «Промінвестбанк», ці процеси жодним чином не відображені в офіційній статистиці. Ще й досі немає чіткого визначення термінів з проблематики реорганізації юридичних осіб у різних нормативно-законодавчих документах. Відчувається нестача інструктивних матеріалів методичного характеру з проведення процедури реструктуризації підприємств. Є Методичні вказівки щодо проведення реструктуризації, але вони стосуються тільки державних підприємств  і вже досить застарілі, бо затверджені ще в січні 1998 року. Через недостатню державну підтримку, недосконалість законодавчої бази, брак кваліфікованих фахівців і низку інших причин банкрутами стають потенційно життєздатні підприємства, в тому числі й ті, що належать до пріоритетних галузей економіки України та є для держави стратегічно важливими об’єктами. Уникнути процедури ліквідації при банкрутстві чи самоліквідації й продовжити свою діяльність підприємство як юридична особа може в іншому, видозміненому стані.

Тестове завдання

9. Предметом фінансового аналізу підприємства є…

• майно та капітал підприємства;
• основні та оборотні кошти підприємства;
• прибуток та цінні папери підприємства;
• фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання;
• фінанси підприємства.

10. Методи фінансового аналізу – це…

• комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства;
• статистичні методи;
• математичні методи;
• формалізовані методи;
• неформалізовані методи.

11. До неформалізованих методів фінансового аналізу належать:

• метод арифметичних різниць;
• балансовий метод;
• метод відносних чисел;
• метод побудови системи показників;
• метод побудови системи аналітичних таблиць.

12. До формалізованих методів фінансового аналізу належать:

• метод ланцюгових підстановок;
• метод відсоткових чисел;
• психологічні методи;
• морфологічні методи;
• метод експертних оцінок. 

13. До моделей фінансового аналізу належать…

• кореляційна модель;
• дескриптивна модель;
• індексна модель;
• предикативна модель;
• нормативна модель. 

14. Які показники відносять до групи показників ліквідності та платоспроможності?

• маневреність власних оборотних коштів;
• коефіцієнт концентрації залученого капіталу;
• частка виробничих запасів у активах;
• заборгованість кредиторам;
• коефіцієнт покриття запасів.

Список використаної літератури

1. Ванькович Д. В. Удосконалення механізму реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств // Фінанси України. — 2004. — № 9.- С.112-117
2. Данько М. Реорганізація підприємств у контексті формування корпоративних структур // Економіка України. — 2007. — № 1. — С. 64-70
3. Дзюба С.Г. Реорганізація підприємств як спосіб поновлення ефективної діяльності // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 11. — С. 108-114
4. Єлінек Е. Реорганізація підприємств шляхом перетворення / Елла Єлінек // Дебет-Кредит. — 2008. — 20 жовтня. — С. 50-56
5. Єфімов, О. Реорганізація підприємств: юридичні аспекти // Бухгалтерія (Додаток до газети «Бізнес»). — 2009. — 30 листопада. — С. 36-40
6. Львова І. Реорганізація підприємств: збереження зв‘язків — запорука успіху а // Бухгалтерія. — 2009. — 30 листопада. — С. 41-45
7. Реорганізація та ліквідація підприємств // Все про бухгалтерський облік. — 2009. — 13 березня : Спецвипуск. — С. 5-77
8. Харитонов, А. Реорганізація шляхом перетворення // Все про бухгалтерський облік. — 2006. — 6 липня. — С. 7-14
9. Ходаковська, О. Реорганізація підприємства // Вісник податкової служби України. — 2004. — № 32. — С. 17-21
10. Церетелі Л. Реорганізація підприємств шляхом злиття і приєднання // Вісник податкової служби України. — 2004. — № 47. — С. 54-62
11. Шевченко Н. Особливості припинення господарських товариств шляхом реорганізації // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 10. — С. 16-19
12. Шевченко Н. Роль органів господарського товариства в процесі його припинення шляхом реорганізації // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 9. — С. 38-42