Початок цивілізації на Апеннінському півострові пов’язують із заснуванням Риму (753 до н.е.). Суспільство Давнього Риму складалося з трьох триб (племен) — латинян, сабінян і етрусків. У кожній трибі було десять курій, а в курії — десять родів, які складалися з родин. Кожна курія мала спільні землю, божества, обряди. Члени курії збирались у «священному місці» (де було вогнище), приносили жертву своєму богові та здійснювали культову трапезу. Виконував релігійні церемонії куріон (військовий керівник курії).

Рід очолював «патер фаміліас», який мав необмежену владу. Члени роду, що брали участь у куріальних зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них, у римському суспільстві були ще вільні, але без політичних прав, плебеї, а також раби.

Відомостей про давньоримську релігію збереглося небагато. Очевидно, це була релігія общини з елементами тотемізму, фетишизму, магії, анімізму. Особливо вшановували римляни капітолійську вовчицю, яка, за легендами, вигодувала своїм молоком засновників міста Рема і Ромула. Святинями вважалися дерева смоковниці, під якими вовчиця годувала Рема і Ромула, священний дуб на Капітолії, якому Ромул приніс свою першу здобич — зброю та обладунки вбитого ним царя, а також пам’ятний дуб на Ватиканському пагорбі. Поклонялися римляни і різним силам природи, вірячи, що все довкола них має своїх покровителів. Значне місце посідав культ лісу, дерев, трав. Визнаними були божества першого крику дитини, першого її слова, сорому, страху та ін. Вірили римляни в геній людини, що керував її вчинками і вмирав разом з нею. Дім, сім’ю оберігали добрі генії — пенати, а сім’ю поза домом — лори.

Спершу було мало розвинутим уявлення про богів. Вони не мали індивідуальної зовнішності, статі. З часом їх образи ставали більш окресленими.

Римляни поклонялися Юпітеру — богові неба, світла, володарю погоди і дощу, носію перемоги; Юноні — богині шлюбу, материнства, жінок, дружині Юпітера; Мінерві — богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел, наук і мудрості, медицини й мистецтва; Марсу — богові війни. Уявлення про них теж із часом змінювалися. Спершу у свідомості римлян фігурували тільки символи богів. Саме в давньоримську епоху з’явилися уявлення про дволике божество Януса, яке символізувало початок і закінчення будь-якої справи. Вірили вони і в численних дрібних божеств, духів, часто вдавалися до ворожіння і магічних дій.

Поступово відбувалося злиття культів курій і триб у відносно єдину релігію. Особлива заслуга у формуванні начал давньоримської релігії належить цареві Нумі Помпілієві. Давньоримський історик Тіт Лівій (59 до н.е. — 17 н.е.) у своїй «Історії Риму» зазначає, що Нума Помпілій, здобувши владу, вирішив установити в місті порядки згідно з правом і законами. їх авторитет мав забезпечуватися страхом перед богами. Було запроваджено посаду верховного жерця бога Юпітера, оскільки цареві, який теж був верховним жерцем, доводилось часто вирушати у походи. А залишати місто без верховного жерця не можна було. Верховний жрець мав двох помічників — жерців богів Марса і Квіріна. Цар запровадив посаду понтифіка — члена найвищої колегії жерців, який мав наглядати за жертвопринесеннями. Отже, Нума Помпілій започаткував процес упорядкування релігійного культу, що мав у давньоримській релігії виняткове значення.

Релігійна свідомість давніх римлян була дуже раціональною. Вони ретельно дотримувалися всіх обрядових норм. Вважалося, що найменше порушення їх могло розсердити божество. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко внормовані: не менше — бо це зневага до бога, якому поклоняються; не більше — бо це зневага до інших богів. Потрібно було суворо дотримуватися календаря поклонінь, а також враховувати всі обставини поклоніння, жертвопринесення (сприяють вони йому чи ні).

Спершу релігійні культи відправляли родоплемінні колективи. З часом у їх середовищі зароджувалися спеціалізовані жрецькі колегії. Найдавнішою була колегія, що сформувалася навколо культу бога лісів, полів, пасовиськ, тварин — Фавна. Згодом окреслилася така їх спеціалізація: жерці-фламіни обслуговували якогось одного бога; жерці-авгури ворожили, зважаючи на особливості польоту птахів; жерці-гарусники ворожили на нутрощах тварин; жерці-весталки доглядали вогнище в храмі богині Вести. Всіх їх обирали. Хоч їх праця не оплачувалась, вони мали значний вплив у суспільстві.