Вступ.

1. Становлення давньоєгипетської релігії.

2. Основні риси релігії стародавнього Єгипту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Держава Давній Єгипет сформувалася в II, тис, до н.е. в долині р. Ніл. Приблизно на той час припадає зародження давньоєгипетської релігії. Це був довготривалий процес, який схематично можна уявити як злиття і трансформацію родоплемінних вірувань і культів етнічних утворень, що населяли країну.

Територія Давнього Єгипту об'єднувала 40 номів — адміністративно-територіальних одиниць, земель, населених родоплемінними утвореннями, які ще не знали класового розшарування. У І тис. до н.е. в Єгипет почали проникати арабські племена.

Релігійні уявлення Стародавнього Єгипту склалися ще в номах, де в культах номових богів переважали тотемізм і магія. Пережитки тотемізму залишилися і у загальноєгипетській релігії, яка склалася внаслідок державного об'єднання номів. До числа найбільш авторитетних тварин, що обожнювалися, відносилися бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, соколи Гор, Ібіс, Тот. Пізніше єгипетські божества стали набувати антропоморфних рис, але зооморфізм не був повністю відкинутий і, наприклад, богиня Баст зображувалася у вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот — у вигляді чоловіка з головою Ібіса.

1. Становлення давньоєгипетської релігії

Релігія давніх єгиптян була політеїстичною, що було закономірним наслідком злиття вірувань населення різних номів. В одному з тогочасних документів згадується до тисячі богів і богинь. Водночас у ній зберігалися і первісні релігійні форми — фетишизм, тотемізм, культ предків, магія, землеробський культ.

Кожне поселення, мало своє божество (предмет захоплення і шанування) у формі матеріального фетиша. Це були схрещені стріли і лук — символ богині війни і полювання, води і моря Нейт (м. Саїс); дерев'яний предмет у формі засува — символ бога Міна, який вважався таємничим господарем джерела мудрості. Особливо в пошані була р. Ніл, як і вода загалом. Обожнення її становило основу культового ритуалу обливань та очищень, які мусили виконувати всі жерці й навіть фараон.

Із тотемних вірувань поширеним був культ тварин, яких єгиптяни дуже шанували. Навіть своїх богів вони зображали у вигляді тварин, а царя — найчастіше у вигляді лева з головою людини (сфінкса). Зображували богів й у вигляді людини з головою тварини. Іменами священних тварин називали сузір'я. Особливим був ритуал поховання священних тварин: у живіт мумій крокодилів зашивали папіруси із священними текстами; на честь биків будували храми, їх мумії клали у саркофаги, а в храмах ставили золоті статуї (біблійне «поклоніння золотому тельцю» походить від цього звичаю).

Давньоєгипетське мислення було тісно пов'язане з магією, її трьома головними принципами: подібності, заміни цілого його частиною і вірою в чудодійну силу слова (магія слова). Магічні тексти вони використовували з метою вирішення земних проблем, для забезпечення померлому вічного життя в потойбічному світі, для встановлення контактів живих із померлими, богами й духами (надприродними істотами). Єгипетські маги вважалися могутніми чаклунами.

Піднесення того чи іншого політичного і релігійного центрів, в результаті приходу до влади різних династій фараонів, супроводжувалося набуттям загальноєгипетського значення місцевих культів. Так, під час правління V династії загальноєгипетського значення набуло геліопольське божество Ра (бог сонця). В епоху середнього царства домінує інший бог сонця — Амон. Осиріс як бог мертвих витісняє з кінця III тис. до н. е. іншого покровителя померлих — Анубіса. Саме Осиріс перебував у витоків виникнення в Єгипті культу вмираючого і воскресаючого бога, якого вбив його брат Сет, бог скотарства, і воскресив син, бог Гор.

Крім землеробських, чільне місце у давньоєгипетській релігії належало і культам космічних сил. Вони представлені богом землі Гебом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Від Геба і Нут народжуються Ісида та Нефтида, Осиріс і Сет. Крім них, у створенні світу беруть участь бог сонця Амон і богиня вологи Тефнут. Таким чином, створюється один з найстаріших пантеонів давньоєгипетських богів, так звана еннеада, яка панує у всьому Єгипті і незмінно присутня у релігійних текстах.

З космічними культами тісно пов'язані солярні релігійні уявлення. Сонячні боги — Ра і Амон ведуть боротьбу зі злом, що ототожнюється з чудовиськами, особливо із зміями. Вони також відповідають за зміну пір року. Періодично Тефнут, дочка Ра, вступає в з Щу, що знаменувало собою припинення посухи д народження природою нових багатих плодів. Свято повернення коханої дочки Ра відмічалося в Єгипті і в історичний період. В календарях воно звалося "днем виноградної лози і повноти Нілу".

Релігія Стародавнього Єгипту мала розвинуту міфологію, включаючи поклоніння численним фетишам, велику роль у ній відігравала магія. Так, на початку першого місяця весни проходили численні містерії Осиріса. У спеціальному приміщенні храму розміщувалась зроблена з глини фігура бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісиди і Нефвдци через магічні заклинання зображували пошуки, оплакування і поховання бога.

Релігія впливала на різні сторони життя єгиптян. Так, вже у Стародавньому та Середньому Царствах були створені унікальні пам'ятки культури — гробниці фараонів Хеопса, Хефрена та Мікерина, сфінкси фараона Хефрена в Гізі і фараона Аменемхета ІІІ, портретний дерев'яний рельєф "Зодчий Хесира" та численні художні скарби з гробниць Хенену і Хені. Наприклад, піраміда Хеопса за розмірами не має собі рівних серед кам'яних будов усього світу: висота її — 146 метрів, довжина основи кожної з чотирьох граней — 230 метрів, її середина — по суті суцільний масив з кам'яних брил, у яких зроблено вузькі проходи до усипальниці фараона. Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти кам'яні блоки цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч товарних поїздів по 30 вагонів кожний. Це справді незвичайний пам'ятник необмеженої влади фараона і каторжної праці рабів. Понад сорок століть стоять ці витвори людини — піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерина — на скелястому плоскогір'ї пустелі поблизу Каїра, викликаючи у спостерігачів захоплення величчю людської праці та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю веде єдина дорога зі Сходу, від плодючих долин Нілу, дорога, що символізує шлях від життя до смерті і вічності. На початку пустелі межу її стереже велетенський сфінкс — лев з обличчям фараона Хефрена. Споглядання цього дива на фоні мертвого спекотливого моря піщаних дюн, гробової тиші й безмежжя сонячного світла викликає трепет душі, благоговіння перед життям.

Стародавні єгиптяни обожнювали природу і земну владу. Тварини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах. Збереглися цілі кладовища священних биків, баранів, кішок, крокодилів. На тотемізмі базується звіроликість єгипетських богів, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерідко зображували соколом або телям. Фараон вважався "сином сонця", з цим пов'язані і почесті, які йому віддавались, і відповідне відтворення: перехідне не цікавило, фараон зображувався величавим, звільненим від влади часу і земної реальності; у скульптурних зображеннях він спокійно-холодним, неземним як за поставою, так і за виразом обличчя та поглядом очей, відходив у вічність.

У новому царстві розквітла архітектура храмів. У цей час широко провадилось будівництво святилищ, найвідомішими з яких є храми Амона-Ра в Карнаці і Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих архітектурних споруд — маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.

Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію зображення фігур у таки спосіб: голова і ноги — в профіль, а торс — розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VІІ столітті до н.е. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф в Мемфіса "Плакальник"), але це було вже на схилі староєгипетської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.

Створення інституту жрецтва сприяло виникненню у Стародавньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Воно брало участь у керівництві державою, входило до почту фараона, приводило до влади одні фараонські династії й скидало інші. Жреці внесли помітний вклад у накопичення астрономічних, математичних і медичних знань. За цих часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й урочисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Один з них — культ померлих — демонструє специфічні уявлення єгиптян про потойбічне життя. Померла людина вважалася сплячою і тому потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси виникає ідея збереження тіла і мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються грандіозні гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда фараона IV династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти 146,5 м. її складено з 2300 тис. відшліфованих кам'яних брил, вагою 2,5 т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображували земне буття померлого, який потребував уваги до себе і після смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції єгиптян, підтримання яких було повсякденною потребою.

Лише після завоювання Єгипту персами (525 р. до н. е.) та А. Македонським релігії Стародавнього Єгипту поступаються місцем спочатку елліністичним культам, а потім — християнству та ісламу.

Як і всі землеробські народи, єгиптяни обожнювали сили природи, від яких, за уявленнями, залежав урожай. Давньоєгипетський пантеон утворювали бог сонця Ра, бог вітру Шу, який розділяв небо і землю, богиня вологи Тефнут, бог землі Геб, богиня неба Нут, а також Осіріс, який із часом став володарем неба й якого ототожнювали з Ра, його дружина Ісіда та ін. Одного із найшанованіших богів, сина Ісіди — Гора уявляли в образі сокола або людини з головою сокола, крилатого сонця. Певний час його шанували як бога полювання.

До давньоєгипетського пантеону належали й місцеві герої, які, стверджувалось, були наділені незнищенною чудотворною силою, а також фараони, яких, обожнюючи, вважали живим втіленням Гора, боголюдьми. їм відводилася центральна роль у релігійній системі Давнього Єгипту. Ім'я фараона було священним, ніхто не мав права вимовляти його, щоб не зашкодити його власнику. Всі повеління фараона сприймалися як веління божі. Вважалося, що захищаючи своїх підданих, фараони здатні впливати на богів, а головний їх обов'язок — приносити жертви богам. Визнання за деякими богами космічної та універсальної сили, висунення їх на чільні місця в пантеоні зумовили виникнення монотеїзму. Так постала концепція єдиного бога в трьох особах. Водночас одне божество могло виконувати різні функції та існувати в різних іпостасях. Вважалось, що боги створили людей, аби ті служили їм. Саме це стало поштовхом для формування відповідної культової системи: будівництва храмів, вівтарів, статуй, утримання великої кількості призначених для жертвопринесення тварин. Єгиптяни вважали, що жертвопринесення є основною формою спілкування людей з богами.

Походження богів (чи існували вони взагалі та як виник світ по-різному тлумачилося в давньоєгипетській теології та народній свідомості. За одним із тлумачень, життя на Землі походить від бога землі Геба і богині неба Нут, які, породивши бога сонця Ра, вранці випускали його в світ для забезпечення життя всіх істот.

За давньоєгипетською міфологією, спочатку існував водний хаос у вигляді нерухомого океану Нун, у якому виник бог-сонце, що зійшов потім на створену ним вершину. Ра шляхом самозапліднення породив першу пару божеств: бога повітря, що розділяв небо і землю, Шу і богиню вологи Тефнут — батьків Геба і Нут. Дітьми Геба і Нут були бог творчих сил природи і потойбічного світу Осіріс, його дружина — богиня родючості, води і вітру, мореплавства, символ жіночності, сімейної вірності Ісіда, бог чужих країн, пустелі, що уособлював зло, вбивця Осіріса — Сет і во-лодарка дому Нефтида. Згодом Ра закінчив створення світу, а з^ого сліз виникли люди.

Серед давніх єгиптян популярною була легенда про Осіріса. Успадкувавши владу від свого прадіда Ра, він був четвертим із богів, що владарювали в Єгипті. Осіріс подолав людоїдство, навчив людей сіяти злакові рослини, садити виноградники, випікати хліб, виробляти пиво і вино, обробляти мідну та золоту руди, будувати міста, лікувати хворих. Жадібний до влади Сет підступно вбив Осіріса. Знайшовши його тіло, дружина Ісіда зуміла пробудити в ньому чудодійну силу і зачала від мертвого Осіріса сина. Ця легенда проголошує тріумф сімейного життя, вірності й материнської любові. Єгиптяни наділяли своїх богів усім, що було притаманне людям: психікою, здатністю старіти, хворобами, смертю?)

За твердженням давньогрецького історика Геродота, єгиптяни першими стали вивчати безсмертя душі людини, вважаючи, що, коли помирає тіло, душа переходить в іншу істоту, яка народжується тієї миті. Коли душа пройде крізь тіла усіх земних і морських тварин та птахів, вона знову вселяється в тіло новонародженої дитини. У давньоєгипетській «Книзі мертвих» йдеться про перетворення Душі на фенікса, лелеку, ластівку, змію, крокодила, тобто на тварин, які мислились єгиптянами як могутні божества, спроможні встояти перед небезпеками потойбічного життя. Перетворюючись на них, душа забезпечувала собі безсмертя.

2. Основні риси релігії стародавнього Єгипту

Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світової релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та вищою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з прадавніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в "загробний світ", у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

Важливу роль відігравало уявлення давніх єгиптян про потойбічний світ, який, вважалось, існує під землею. Особливого значення надавали вони збереженню тіла після смерті, вдаючись до муміфікації, спорудження гробниць. За ранніми уявленнями, померлий є безпорадним у могилі, й забезпечити йому потойбічне існування можуть тільки живі. Пізніше стали вважати, що померлий продовжує жити в могилі, і, крім потреби в їжі та напоях, прагне вибратися на денне світло, злітати на небо до богів тощо. Відчуває цю потребу вже не тіло, а матеріальний, хоч і невидимий людині, елемент, який може бути в могилі, а може й відлітати з людиною куди завгодно.

Стверджуючи, що від церемонії захоронення залежало життя померлого у потойбічному світі, нерідко її організовували з особливою пишнотою. За часів, коли влада фараонів була особливо авторитетною, жерці вважали недопустимим поміщати фараона та вельмож у понурому світі підземелля разом із звичайними людьми. Це знайшло відображення в написах на стінах пірамід V і VI династій («Текстах пірамід»), які свідчать, що фараон і вельможі продовжують своє життя у світі зірок. Водночас вони не заперечували існування підземного царства померлих.

Тоді набула визнання легенда про існування підземного царства мертвих, де знаходилися «країна щастя» Іару (Іалу) та «поле очерету» — давньоєгипетський рай. Оскільки загробне життя давні єгиптяни вважали продовженням життя земного (вельможа і там був вельможею, раб — рабом), а померлого сприймали як реально існуючого, здатного приносити лихо чи допомагати своїм близьким на землі, то живі намагалися іноді встановити контакт із померлими родичами через листи. Завдяки цьому, на їхню думку, земний та потойбічний світи перебували у взаємозв'язку та взаємодії.

Поширеним було й обожнювання фараона, якого вважали сином бога сонця та символом добробуту й розквіту країни, носієм найвищої божественної сили. Він виконував найважливіші ритуали, в тому числі урочистий обряд першого орання: прокладаючи першу борозну, мовби запліднював нільську долину від імені богів.

Централізація держави сприяла посиленню влади жерців, які перебирали на себе функції чиновників культового центру, слугуючи при цьому якомусь із могутніх місцевих богів.

Жрецтво (старосл. жрети — приносити жертву) — група людей, яка в політеїстичних релігіях виконує функції посередника між віруючими і надприродними силами, а також здійснює релігійні обряди.

Жерці вважалися учнями бога мудрості та знання, першого філософа Єгипту Тота, який тільки їм відкривав свої знання, володіли великими маєтностями. Був час, коли жерці не підлягали владі царя, а їх посада успадковувалася.

Богам приносили численні жертви, на їх честь будували величезні храми, а наймогутніших із них, наприклад бога сонця Ра, проголошували батьками правителя. Будучи адміністраторами і служителями храмів, жерці зосередили у своїх руках важливі важелі керівництва країною. Вони здійснювали релігійні ритуали, особливо під час свят: у дні, пов'язані зі значними міфічними подіями, а також подіями в житті фараона, на початку місяця та року тощо. Під час свят спеціально прикрашали та ілюмінували храми, організовували пишні процесії з музикою, піснями, танцями. Найвеличніпіим святом було вшанування Осіріса, яке вивершувала процесія з розігруванням містерії його смерті та воскресіння. На потреби культу, ритуалу та релігійних свят витрачалося чимало грошей, у них брало участь багато людей.

Давньоєгипетське мистецтво було храмовим і поховальним, символізувало перетворення тлінного життя на вічність. Тому саркофаги, піраміди та храми будували з металу або твердих кам'яних порід, демонструючи цим прагнення до безсмертя. Земне життя вважалося фрагментом потойбічного, а піраміда — сходами, які ведуть фараона на небо. Піраміди були не лише гробницями, у них клали все, що оточувало фараона за його життя.

Естетичні погляди ще не відігравали особливої ролі, але ремісники намагалися у своїх виробах втілювати певну ідею. В цьому і полягає велич давньоєгипетського мистецтва, таємниця його впливу на наступні покоління. Храм вважали домівкою бога. Тому він нагадував світ, близький богові. Стеля храму мала вигляд усіяного зорями неба, на стінах було зображено пишні дерева та кущі або віруючих, які несуть у дар богові плоди своєї праці. Найсвященнішим вважався золотий горизонт з уподібненим сонцю богом, що підноситься над ним. Усі розміри ретельно розраховано згідно з таблицями бога мудрості та знання Тота або богині мудрості Сашат.

При храмах були скрипторії — майстерні, в яких складали, переписували релігійно-магічні, історичні, літературні, медичні та інші тексти, а також бібліотеки, архіви. «Будинки життя» (так ще називали храми) мали величезне значення у збереженні та передаванні писемної культури. За уявленнями вони створені богами і перебували під їхньою опікою.

Однак релігійне життя не завжди було спокійним: час від часу відбувалися релігійні перевороти. Один із них пов'язаний з діяльністю фараона-реформатора Аменхотепа IV (XIV ст. до н.е.), який прийняв ім'я Ехнатона. Він зрікся віри своїх предків, установив культ сонячного диска — Атона. За його наказом у давніх єгипетських написах намагалися знищити не тільки імена богів, а й саме поняття «бог», замінивши його словом «володар», а знак бога— знаком, який позначає фараона. Навіть сонце на завершальному етапі реформи сприймали не як бога, а як царя. Відтоді у світі мали правити лише два царі: Сонце-Атон та його син Ехнатон.

У «сонцепоклонінні» Ехнатона простежується властивий давньоєгипетській релігії струмінь солярного монотеїзму. Ехнатон мовби довів до логічного завершення концепцію про царя — «сина Сонця», яка бере свій початок від уявлення про Сонце як царя. Проте ігнорування Ехнатоном осірістичних уявлень, основою чого була віра у потойбічне життя, знищення у написах слова «бог», знаків, що символізували його, надають цьому вченню відтінку навмисної боротьби проти богів.

Реформи Ехнатона мали помітний вплив на єгипетську культуру. Саме тоді виник своєрідний імпресіонізм у мистецтві, про що свідчать численні храмові розписи: пейзажні композиції, вишукані барельєфи; вперше у давньоєгипетському мистецтві з'являються зображені в побуті світські постаті царя й цариці. Тоді з'явилося багато творів світської літератури, у тому числі й любовної лірики («Пісні насолоди серця»).

Під впливом релігійної реформи Ехнатона відбулося посилення етичного елементу в давньоєгипетській релігії. На той час припадає поява 125-ої глави «Книги мертвих» з її ідеєю морального загробного суду, який відбувався у Чертозі двох істин. Він засідає у повному складі на чолі з «великим богом» — Ра. Тут присутній цар загробного світу бог Осіріс та ще 42 божества —• демони. Кожне з них «відає» певним гріхом. Вступивши до Чертога двох істин, померлий вітає «великого бога», а потім виголошує свою так звану «негативну сповідь», яка є зводом моральних заповітів давнього єгиптянина: «Я не робив неправди проти людей, я не був жорстоким до тварин, я не робив гріхів у Місті Істини; …я не був байдужим, коли бачив зло, я не відбирав нічого у жебрака, я не порушував божественної запоруки; я не шкодив служителю в очах його хазяїна; я не отруював; я не змушував нікого ридати; я не вбивав; я не наказував убивати…» За порушення цього морального кодексу карали загробним судому

Після цього підсудний запевняв кожного з 42 божеств-демонів, що не робив гріха, яким воно «відає». Суд міг виправдати чи приректи на знищення душі підсудного у пащі чудовиська. Ідея загробного суду, заснованого на моральних принципах, — одна з найважливіших рис давньоєгипетської релігії.

Висновки

Релігія Давнього Єгипту вплинула на античний світ. У VII ст. до н.е. в Греції склалась космогонія, згідно з якою началом світу вважали яйце, запліднене вітром. Поширений у греко-римському світі був культ Ісіди (богині-матері страждальців).

Багато ідей давньоєгипетської релігії увійшли до Біблії: уявлення про Бога, який створює світ за допомогою слова, існування потойбічного життя тощо. Простежуються вони в книзі Екклезіастовій, лейтмотивом якої є розчарування: «все є суєта та томління духу». До біблійних текстів увійшло багато моральних сентенцій.

Неоціненним є вплив давньоєгипетської релігії на християнство, особливо на його символіку, догматичні та моральні конструкції. Деякі єгипетські релігійні уявлення проникли через Рим у християнську релігію Британії, Галлії тощо. У Франції довго зберігався образ богині Ісіди: її статуя стояла на південній стіні абатства Сен-Жермен де-Пре до 1514 р. Сприймали її як іпостась християнської богородиці. Окремі давньоєгипетські релігійні елементи побутують у християнстві майже незавуальовано, інші — у видозміненій формі.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство : Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. -К.: Дакор, 2006. -509 с.

2. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Кучер,; Нар. укр. акад.. -3-є вид., перероб. і доп.. -К.: Кондор, 2004. -643 с.:

3. Лубський В.Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. -К.: Академвидав, 2002,2003. -431 с.

4. Релігієзнавство : Курс лекцій/ А. Г. Баканурський, Г. Л. Баканурський, Н. І. Ко-вальова та ін.; Під наук. ред. Г. Є. Краснокутського, В. Г. Спринсяна; М-во освіти і науки України, Одеський нац. політех. ін-т. -2-ге вид.. -К.: ВД "Професіонал, 2006. -301 с.

5. Титов В. Релігієзнавство : Підручник для студ. вузів/ Во-лодимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право, 2004. -269 с.

6. Яроцький П. Релігієзнавство : Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. -К.: Кондор, 2004. -305 с.