Вступ.

1. Поняття релевантних витрат.

2. Релевантні витрати і їх роль у прийнятті управлінських рішень.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

З огляду на прийняття управлінських рішень витрати поділяють на релевантні та нерелевантні, змінні і постійні, дійсні і можливі, маржинальні і середні.

Релевантні витрати — це витрати, які можуть бути зміненими внаслідок прийняття певного управлінського рішення (майбутні витрати). Нерелевантні витрати не залежать від прийнятого управлінського рішення. До них зараховують витрати минулих періодів.

Релевантними, наприклад, є витрати, пов'язані зі зберіганням запасів. До них належать лише ті статті витрат, які змінюються залежно від рівня запасів. Зокрема, витрати на зберігання матеріальних цінностей на складі складаються лише з тих витрат, які будуть змінюватися зі зміною кількості одиниць запасу. Витрати на заробітну плату працівників складу, на амортизацію устаткування і на орендну плату приміщень не належать до релевантних, оскільки на їх розмір не впливає зміна рівня запасів.

Релевантні витрати за своїм змістом відповідають класифікації таких витрат за їхнім складом, оскільки складаються із витрат на страхування, зберігання, облік матеріалів і втрати за інвестиціями в запаси внаслідок їхнього морального зносу та погіршення якості. Однак подібність за змістом не означає їхньої ідентичності, оскільки у релевантні витрати включають лише ті, що змінюються відповідно до обсягу запасів. Таким чином, умовно постійні витрати – амортизацію складських приміщень та обладнання чи орендну плату за них, заробітну плату постійних працівників складів у релевантні витрати не включають.

1. Поняття релевантних витрат

Всі витрати за ступенем залежності від обсягу продукції ( виробленої, реалізованої) поділяються на умовно-постійні (в подальшому тексті – постійні) та умовно-змінні (надалі – змінні).

Класифікацію витрат для прийняття фінансових рішень наведено на рис. 1.

Розглянемо зміст окремих видів витрат у розрізі виділених груп.

Релевантні та нерелевантні витрати

Релевантними називаються ті витрати, які змінюються в результаті прийняття рішення, а нерелевантними, відповідно, витрати, що не залежать від прийняття управлінського рішення.

До нерелевантних витрат відносять:

витрати, які вже мали місце в минулому. Так, якщо розглядати можливість заміни старого обладнання новим, то вартість старого обладнання не є релевантною, оскільки кошти на його придбання були використані раніше;

витрати, які є однаковими для всіх альтернативних варіантів реалізації фінансового рішення. Так, у випадку, коли обґрунтовується доцільність купівлі чи оренди персонального комп'ютера, витрати на придбання ПЕОМ і орендну плату будуть релевантними, а вартість програмного забезпечення — нерелевантною, оскільки вона однакова для обох альтернативних варіантів рішення.

Витрати, які складають різницю між альтернативними рішеннями в практиці фінансового менеджменту прийнято називати диференціальними. Тобто релевантні витрати — це майбутні диференціальні витрати. Основні критерії релевантності витрат представлено на рис. 2.

Релевантні витрати (Relevant Costs) – це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати (Irrelevant Costs) – це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

Наприклад, якщо керівник фірми має вибрати, викупити торгове приміщення або взяти його в оренду, то вартість торгового приміщення і сума оренди будуть релевантними витратами, а вартість торгового обладнання і зарплата продавців – нерелевантними[9, c. 62-64].

Релевантні витрати — це витрати, що можуть змінені в наслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття рішень. Наприклад, якщо керівник страхової компанії має вибрати та викупити офісні приміщення разом оргтехнікою, або взяти іх в оренду, то вартість офісного приміщення та сума оренди будуть релевантними витратами вартість оргтехніки та зарплата страхових агентів — нерелевантними. Витрати що становлять різницю між кількома наслідками рішень називають диференціальними витратами. Минулі витрати зазвичай є нерелевантними для прийняття рішення стосовно майбутніх витрат. Приміром, страхова компанія розглядає питання щодо списання застарілої комп’ютерної техніки. Вартість цих запасів є не релевантною, оскільки кошти на їх придбання вже були потрачені й їх неможливо повернути. Проте, уразі списання цих активів у страховика можуть виникнути витрати на сплату податку на додану вартість, які є релевантними щодо ухвалення рішення. Релевантна інформація це дані, що стосуються тільки конкретної проблеми, людини, мети або періоду часу. Оскільки релевантна інформація основа рішення, то необхідно домагатися її максимальної точності і відповідності проблемі. Організації може бути непросто отримати вичерпну точну інформацію з проблеми.

Постійні і змінні витрати

Змінними називають витрати, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Тобто сукупні змінні витрати перебувають у лінійній залежності від обсягу виробництва, а змінні витрати на одиницю продукції є сталою величиною.

Постійні витрати залишаються незмінними для різних обсягів виробництва за конкретний період. Тобто за певних умов господарської діяльності сукупні постійні витрати не змінюються, а постійні витрати на одиницю продукції зменшуються зі збільшенням обсягу виробництва. Слід враховувати, що сукупні постійні витрати можуть змінюватися під дією зовнішніх факторів (наприклад, зростання цін), а також у випадку, коли подальше нарощення обсягів виробництва стає неможливим за наявних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). Тому постійні витрати можна вважати незмінними лише у межах релевантного діапазону діяльності на певному проміжку часу.

На основі інформації про постійні та змінні витрати обґрунтовується необхідний розмір прибутку, обсяги виробництва, рівень цін, приймаються рішення про форму оплату праці, доцільність придбання додаткового обладнання для збільшення випуску продукції тощо. Більш детально методика обґрунтування фінансових рішень з використанням класифікації витрат на змінні й постійні розглянута в наступних розділах.

Дійсні і можливі витрати

Дійсні витрати — це такі витрати, що потребують сплати грошей або використання інших активів і відображаються в документах бухгалтерського обліку в міру їх виникнення.

Можливі (альтернативні, або умовні) витрати — це недоотриманий дохід у випадку, коли підприємство, приймаючи якийсь один альтернативний варіант дій, відмовляється від іншого фінансового рішення у зв'язку з обмеженістю ресурсів. Обмеженість ресурсів є основною причиною можливих (альтернативних) витрат, оскільки при достатніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсах підприємству непотрібно чимось жертвувати і відмовлятися від бажаного.

Можливі витрати мають місце у випадку, коли для виконання вигідного замовлення для виробництва одного виду продукції доводиться зменшувати виробництво інших рентабельних товарів, або коли у зв'язку з виробничими потребами відволікаються з обороту грошові кошти, які б могли приносити додатковий прибуток за умови їх розміщення у банківські вклади, цінні папери, перспективні інвестиційні проекти. Таких прикладів можна навести дуже багато. Тому обґрунтовуючи будь-яке фінансове рішення, необхідно детально проаналізувати, чи не спричинює воно можливі витрати через невикористання інших альтернатив. Можливі витрати додаються до дійсних витрат, пов'язаних з реалізацією прийнятого варіанта дій[2, c. 29-31].

2. Релевантні витрати і їх роль у прийнятті управлінських рішень

Управлінський облік розглядає три основні аспекти класифікації витрат за різними ознаками щодо складання фінансової звітності, прийняття рішень та контролю за їх виконанням. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними керувати. Для наглядності звернемось до таблиці 3 де розподіляються за різними ознаками класифікація витрат.

У прийнятті рішень ми маємо розділення витрат на релевантні та нерелевантні, постійні та змінні, маржинальні та середні, дійсні та альтернативні.

Релевантні витрати — це витрати, що можуть змінені в наслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати — це витрати, що не залежать від прийняття рішень. Наприклад, якщо керівник страхової компанії має вибрати та викупити офісні приміщення разом оргтехнікою, або взяти іх в оренду, то вартість офісного приміщення та сума оренди будуть релевантними витратами вартість оргтехники та зарплата страхових агентів — нерелевантними. Витрати що становлять різницю між кількома наслідками рішень називають диференціальними витратами. Минулі витрати зазвичай є нерелевантними для прийняття рішення стосовно майбутніх витрат. Приміром, страхова компанія розглядає питання щодо списання застарілої компьютерної техники. Вартість цих запасів є не релевантною, оскільки кошти на їх придбання вже були потрачені й їх неможливо повернути. Проте, уразі списання цих активів у страховика можуть виникнути витрати на сплату податку на додану вартість, які є релевантними щодо ухвалення рішення. Релевантна інформація це дані, що стосуються тільки конкретної проблеми, людини, мети або періоду часу. Оскільки релевантна інформація основа рішення, то необхідно домагатися її максимальної точності і відповідності проблемі. Організації може бути непросто отримати вичерпну точну інформацію з проблеми [3, c. 59-60].

Значну частину робочого часу менеджер страхової компанії витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватись як довгострокових перспектив розвитку страхової компанії так і поточних проблем, що виникають у процесі операційної діяльності. Типовими для довгострокових або стратегічних рішень можуть бути інвестиції, розробка та впровадження нових видів страхування, опанування нових ринків тощо. Короткостроковими або поточними є рішення щодо використання ресурсів, обсягів відповідальності, страхових тарифів, розширення або скорочення діяльності.

Процес підготовки і прийняття рішення містить п’ять етапів:

1. Вибір мети (постановка проблеми);

2. Визначення можливих варіантів дій;

3. Збирання даних про альтернативи;

4. Аналіз кількісних показників з урахуванням якісних факторів;

5. Прийняття рішення.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облікова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, мусить бути релевантною, своєчасною, достовірною.

Релевантність означає, що дані обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся ця інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може бути оперативно передана менеджерові, оскільки з часом вона втрачає свою цінність. Нарешті, дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає в своєчасному забезпечені менеджера достовірною та релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних. Наприклад, для визначення тарифної політики слід зібрати інформацію про страхові тарифи конкурентів, попит на ці страхові послуги, витрати на ведення страхової справи.

Оскільки значна частина рішень у страховій компанії пов"язана з аналізом витрат і доходів, йдеться, насамперед, про релевантні витрати і доходи. Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення. Але розв’язання будь якої проблеми стосується лише майбутніх витрат и доходів. В таблиці №2 наведені критерії релевантності витрат і доходів, використувуючи які, ми можемо за ціми ознаками віднести до тих релевантних або нерелевантних доходів і витрат.

Витрати й доходи, що становлять різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами та доходами відповідно.

При аналізі релевантної інформації для прийняття управлінских рішень слід враховувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативні витрати [1, c. 75-77].

Дійсні витрати — витрати, потребують сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах мірою їх виникнення.

Альтернативні витрати — вигода, що втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення.

Наприклад, страхова компанія розглядає такі альтернативи: покласти страхові резерви в банк на депозит або придбати нерухомість у центрі Києва, зробити ремонт, та здавати в довгострокову оренду під офіси.

Таким чином, аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень є запорукою знаходження оптимальної альтернативи пов’язаної з визначенням доходів та витрат компанії.

Приклад

Порядок складання калькуляції деповського чи капітального ремонту вантажних вагонів власників підприємствами й виробничо-технологічними підрозділами Укрзалізниці.

Калькуляційною одиницею собівартості деповського й капітального ремонту є вагон.

Калькулювання собівартості ремонту вагонів здійснюється для визначення собівартості робіт, як при ремонті вагонів парку залізниць України, так і для ремонту вагонів власників.

Методи калькуляції собівартості робіт залежать від технічного оснащення й особливостей технології виробництва та специфіки галузі.

За цими правилами складаються планові (базові) та фактичні калькуляції.

Планові калькуляції складаються на всі види робіт на підставі планових показників. Планові калькуляції базуються на підставі вимог Правил капітального (деповського) ремонту, Технічних умов, технологічних процесів, діючих Норм витрат матеріалів та комплектуючих виробів, Норм трудомісткості робіт та діючих розцінок, що затверджені в установленому порядку, а також на прогнозних цінах встановлених на плановий період.

Фактична собівартість продукції визначається за даними бухгалтерського обліку. Виробничо-технологічні підрозділи та підприємства Укрзалізниці використовують дані аналітичного обліку за окремими видами робіт.

Як правило, фактична собівартість відрізняється від планової за рахунок впливу факторів, що не піддаються нормуванню й плануванню. Як приклад, відсутність планових поставок напівфабрикатів і придбання їх в іншого виробника за іншою ціною, використання старопридатних комплектуючих, а головне — неможливістю визначення повного обсягу необхідних робіт без огляду та розбирання вагонів. Собівартість ремонту вагонів визначається у відповідності до Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" за такими статтями [6, c. 116-117]:

Повний склад статей калькуляції, за якими виконуються розрахунки, наведено нижче.

За вищенаведеним переліком складається планова калькуляція собівартості виконуємих робіт із капітального або деповського ремонту вагонів. Планова калькуляція складається на кожному підприємстві або виробничо-технологічному підрозділі залізниці. Планова калькуляція виробничо-технологічних підрозділів затверджується на залізниці і використовується при укладанні договорів на виконання робіт із власниками вагонів для розрахунку орієнтовної суми попередньої оплати.

Після виконання робіт складається калькуляція собівартості за фактичними результатами, яка є підставою для пред'явлення рахунків за виконані роботи з ремонту вагонів. У випадку, коли в процесі розбирання та ремонту вагона виявлені приховані дефекти окремих вузлів і деталей, повна заміна яких не врахована при визначенні договірної (планової) вартості ремонту, то необхідність виконання таких додаткових робіт оформлюється двостороннім актом, на підставі якого укладається додаткова угода між власником вагонів й виконавцем робіт. Виконання таких робіт здійснюється при наявності гарантійних зобов'язань власника вагона на оплату.

В разі необхідності виконання додаткових обсягів робіт оплата здійснюється за фактичною калькуляцією, розрахованою виконавцем робіт на підставі укладеної додаткової угоди до договору.

При виконанні робіт з ремонту — вузли, деталі, запчастини, корисні відходи — зняті з вагону, повертаються власнику вагону чи оприбутковуються за ціною металолому або за ціною можливої їх реалізації. При цьому вартість виконаних робіт з ремонту вагонів не зменшується.

В разі оприбуткування корисних відходів підприємствами й виробничо-технологічними підрозділами Укрзалізниці (депо або заводом), вони сплачують власнику вагона вартість можливої їх реалізації, при проведенні кінцевих розрахунків за виконані роботи [8, c. 146-147].

Висновки

Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані витрати та доходи. У зв’язку з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

Очікувані (релевантні) витрати — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.

Прийняття управлінського рішення — це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління. Результати реалізації прийнятих управлінських рішень — це найбільш об'єктивна оцінка мистецтва керівника.

Релевантність означає, що данні обліку мають задовольняти конкретні інформаційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера. Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своєчасному забезпечені менеджера достовірною і релевантною інформацією.

Для прийняття управлінського рішення потрібна планова, нормативна, інструктивна, правова, статистична, облікова, наукова, та інша інформація. Незалежно від виду, вона має бути точною, повною, достовірною, надійною, зручною для сприйняття та оцінки.

Класифікують джерела інформації через необхідність їх раціонального використання, бо для підготовки та прийняття управлінських рішень доводиться користуватися найрізноманітнішими джерелами інформації.

Необхідно зауважити, що розповсюдженою в розпорядчій діяльності керівників помилкою являється зневажливе відношення до аналізу інформації, що надходить. Деякі з них залишають її без уваги, і свої розпорядження будують лише на основі інформації, одержаної особисто в процесі відвідування керованих об'єктів. Негативні моменти від цього очевидні, так як сучасні масштаби виробництва не дозволяють керівнику бачити все особисто. А якщо це так, то без регулюючого впливу залишається багато, інколи самі істотні сторони діяльності підприємства.

Список використаної літератури

1. Атамас П. Основи обліку в бюджетних організаціях: учбовий посібник/ Петро Атамас,; М-во освіти і науки України , Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 283 с.

2. Атамас П. Управлінський облік: Навчальний посібник/ Петро Атамас,; Дніпропетровський ун-т економіки та права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 439 с.

3. Белов А. Бухгалтерский учет в бюджетных учреждениях: монографія/ Анатолий Белов,. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 174 с.

4. Голов С. Управлінський облік: Підручник/ Сергій Голов,. — 3-тє вид.. — К.: Лібра, 2006. — 703 с.

5. Гуцайлюк Л. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: первинні документи та облікові реєстри: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 157 с.

6. Джога Р. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник/ Роман Джога, Світлана Свірко, Людмила Сінельник,; Ред. Роман Джога,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 483 с.

7. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 294 с.

8. Облік у бюджетних установах: Навчальний посібник/ Валентина Крива, Тетяна Корнієнко, Тетяна Сторожук.; За ред. О. А. Заїнчковського, Т. М. Сторожук; Держ. податкова адміністрація України, Академія ДПС України. — К.: Ірпінь, 2002. — 535 с.

9. Планування, облік, звітність, контроль у бюджетних установах, державне замовлення та державні закупівлі: Інтегрований комплекс: Вадим Александров, Олександр Ворона, Петро Германчук, Олександр Назарчук та ін.. — К.: АВТ, 2004. — 592 с.