ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. Роль держави на світовому ринку рекреаційно-туристичних послуг.

РОЗДІЛ 2. Суспільно-географічні чинники розвитку рекреаційно-туристичної спеціалізації.

2.1 Природні рекреаційні ресурси.

2.2 Історико-культурні рекреаційні ресурси.

2.3 Соціально-економічні чинники.

РОЗДІЛ 3. Сучасний стан рекреаційно-туристичного господарства Таїланду

3.1 Природоохоронна діяльність в державі та її регламентація.

3.2 Туристичне господарство, тенденції розвитку.

7.2. Характеристика туристичних районів та туристичних центрів країни, їх туристичних ресурсів.

3.3. Рекреаційне господарство (характеристика провідних курортів).

3.4 Рекреаційно-туристичне районування держави, проблеми та перспективи.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних умовах функціонування світового ринку характеризується інтенсивним розвитком усіх його складових. Одним із найважливіших, динамічно зростаючих, напрямів, що входять до його структури, є сфера послуг. Її значення у світовому масштабі постійно зростає. Це пов’язано з підвищенням впливу останньої на розвиток міжнародних зв’язків, пожвавленням економічного стану країн та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень країн світу.

Суттєвою складовою системи послуг виступає міжнародний ринок туризму. Враховуючи наявні ресурси, наша країна має значні перспективи для розвитку туристичного бізнесу. Тому розгляд української туристичної галузі з погляду конкурентоспроможності, дослідження особливостей формування та функціонування, аналіз пріоритетних тенденцій її розвитку є актуальним.

Проблематика формування міжнародної конкурентоспроможності знайшла відображення в працях багатьох науковців. Проте питання розвитку міжнародних відносин у сфері туризму в умовах глобалізації ще не знайшли достатнього відображення в літературі. До них можна віднести особливості формування конкурентних переваг у сфері міжнародного туристичного бізнесу та аналіз конкурентоспроможності національної туристичної індустрії, окремі аспекти організаційно-економічного забезпечення функціонування галузі, роль вартісних важелів у підвищенні кон’юнктури ринку туристичних послуг, формування раціонального механізму реалізації провідних напрямів розвитку сфери туристичного бізнесу

Таїланд — держава Південно-Східної Азії, що має вихід до Індійського і Тихого океанів. B рельєфі поєднуються гори (на півночі і заході, висотою до 2595 м, г. Інтханон), низовини в долинах річок (головні річки — Чаопхрая (Менам), Меконг), рівнини плато Корат на північному сході і низовини c острівними горами і розвиненим карсту на півострові Мaлакка. Таїланд — субекваторіальний, мусонний країна. Переважають тропічні ліси, на плато Корат — савана і ксерофільні pідколісся, на узбережжі — мангри.

Країну щорічно відвідують близько 10 млн. туристів, яких залучають можливості недорогого, але якісного приморського відпочинку, архітектурні пам'ятки, цікаві природні об'єкти, a також інші місця, в тому числі надзвичайно різноманітні атракціони.

Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних, методологічних і методичних аспектів формування конкурентоспроможного ринку туристичних послуг в Таїланді.

Реалізація поставленої мети зумовила потребу розв’язання таких завдань:

· дослідити сучасний стан і перспективи розвитку світового ринку туристичних послуг та ролі в ньому держави;

· визначити особливості природних, культурних та історичних ресурсів Таїланду;

· розкрити особливості організаційно-економічного забезпечення конкурентоспроможності національного туристичного ринку Таїланду;

· обґрунтувати сучасний стан рекреаційно-туристичного потенціалу Таїланду.

Об’єктом дослідженняє основні тенденції на міжнародному ринку туристичних послуг.

Предметом дослідженнявиступають теоретичні, методологічні та практичні аспекти формування конкурентоспроможного ринку туристичних послуг в Таїланді.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить комплекс методів наукового пізнання, які застосовуються до окремих структурних елементів роботи. Під час дослідження теоретичних основ аналізу світового ринку туристичних послуг використано системний, статистичний, діалектичний методи. Зокрема, при визначенні економічного змісту туристичних послуг було застосовано системно-структурний та системно-функціональний підходи. Історичний та логічний, а також методи аналізу та синтезу стали основою для дослідження конкурентних переваг Таїланду в умовах загостреної конкурентної боротьби на світовому ринку туристичних послуг.

РОЗДІЛ 1. Роль держави на світовому ринку рекреаційно-туристичних послуг

Розвиток туризму в країні має надзвичайну актуальність, оскільки він є одним із важливих чинників виходу економіки із кризи, стабільного збільшення надходжень до бюджету, позитивного впливу на стан справ у багатьох галузях, що обслуговують туризм, підвищення зайнятості населення та глобалізації світових господарських процесів. Туризм виконує важливу роль у здійсненні широкомасштабних завдань розбудови державності, входження країни до світового співтовариства, культурного та духовного відродження нації.

Аналізуючи роль держави в організації й розвитку туристичної діяльності в різних кранах світу, можна виділити три типи моделей державної участі в регулюванні цієї важливої складової національної економіки.

Перша модель припускає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на засадах та принципах ринкової “самоорганізації”. Урядові органи використовують таку модель у тих випадках, коли туризм національній економіці взагалі не дуже потрібний, або коли суб’єкти туристичного ринку займають сильні позиції, тобто здатні вирішувати свої проблеми без державної участі. Подібна модель управління індустрією туризму прийнята в США після того, як в 1997 р. була ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що відповідала за розвиток туризму в країні.

Друга модель передбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу — міністерства, що контролює діяльність усіх підприємств туристичної галузі в країні. Для її реалізації потрібні відповідні умови, а саме: значні фінансові вкладення в туристичну індустрію: зокрема у рекламну й маркетингову діяльність, інвестування в туристичну інфраструктуру тощо. Подібна модель організації управління туристичною індустрією діє в Єгипті, Мексиці, Тунісі, Туреччині та інших країнах, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет.

Третя модель переважає в розвинених європейських державах. У країнах, де використовується така модель, питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються в “надрах” певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об’єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо) [1, с. 95].

В Азії спостерігаються темпи приросту 50,45%, в країні збільшення кількості надходжень було спричинено високими темпами зростання в Китаї та його адміністративних регіонах — Гонконг та Макао. Південно-Східна Азія — особливо Таїланд, Малайзія, Камбоджа та В'єтнам — стає одним із найулюбленіших регіонів туристів, маючи попит, що випереджає надання туристичних послуг.

Збільшення кількості надходжень до Тихоокеанії здебільшого спричинені інтересом туристів до мистецтва та побуту аборигенів. Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в загальному.

Азія та Тихоокеанський регіон приваблює туристів своєю унікальною природою, а нові індустріальні країни бізнес-турами. Розважальний туризм розвинений у Японії, Південній Кореї і в Тайвані. Японська індустрія посідає друге місце у світі після США. Гонконг і Сінгапур пропонує шоп-туризм. Таїланд освоює нові пляжі на південному узбережжі країни, організовує пізнавальні поїздки в північну частину [5, c. 50].

Сучасний конкурентоспроможний ринок міжнародних туристичних послуг може оптимально розвиватися за умов формування чіткої концепції його функціонування та регулювання. До основних концептуальних підходів належать: визначення економічної сутності поняття світового ринку туристичних послуг та його ролі в системі послуг; виділення особливостей міжнародної туристичної діяльності як економічного та соціального явища; розгляд конкуренції у сфері туризму як механізму впливу та регулювання розвитку міжнародного ринку туристичних послуг шляхом використання відповідних стратегій на макро- і мікрорівні; обґрунтування пріоритетних напрямів державної політики в галузі з метою підвищення її конкурентоспроможності.

Особливість зовнішньої конкурентоспроможності за наявності більш жорстких умов існування і особливостях конкурентного середовища: в кожному конкретному регіоні діють особливі закони, культурні, соціальні та економічні цінності, до яких варто прилаштовувати власний бізнес. До того ж, ситуація ускладнюється ще й участю наднаціональних компаній (ТНК), яким місцеві компанії (внутрішні лідери) складати конкуренцію не в змозі (така ситуація спостерігається саме серед туроператорів). Тут конкуренція відбуватиметься лише за окремі частинки ринку між меншими за апетитами і розмірами компаніями [15, c. 7].

Отже, міжнародний туризм доцільно розглядати як сферу світової економіки, яка пропонує продукт, що має попит на міжнародному ринку і приносить прибутки країні-виробникові. Серед його особливостей: немобільність туристичних послуг як товару; вигідність вкладання капіталу, що дає прямий і швидкий економічний ефект; необхідність участі значної кількості робочої сили; потрійність впливу на економіку країни, що приймає; мінливість туристичної галузі під впливом комплексу чинників.

РОЗДІЛ 2. Суспільно-географічні чинники розвитку рекреаційно-туристичної спеціалізації

2.1 Природні рекреаційні ресурси

Більше 1/2- території Таїланду займають низинні рівнини; майже всю іншу частину — середньовисотні гори. Західні і північні окраїни Таїланду представляють складчато-глибові гори і горбкуваті гряди складені гранітами, вапняками, кристалічними і глинистими сланцями. Головні хребти — Кун-Тан (2012 м), Танен-Таунджи (1964 м) і Білаук-Таунг (1513 м). Найвища вершина Таїланду — гора Інтханон (2595 м).

Північно-східна частина Таїланду — велике плато Корат висотою близько 150 м, складене горизонтально залягають шарами червоних піщаників.

На південному-сході уздовж границі Таїланду і Кампучії простираються гори Кравань і Дангрек.

Між областю гір на заході і півночі і плато Корат на сході знаходиться Менамська низовина. Південну (звужену) частина Таїланду займають головним чином низинні рівнини, над якими піднімаються невеликі масиви і гірські гряди висотою до 1786 м.

Берега переважно низинні, місцями заболочені. Багато природних гаваней; уздовж західного берега і півострова Малакка тягнеться ланцюг островів і скель.

Довжина сухопутних границь 5100 км, берегової лінії — 2750 км. Площа 514 000 км².

Таїланд розташований в області дії тропічного мусону. Рік чітко поділяється на два сезони – дощьовий і сухий. Дощовий сезон триває з травня по жовтень, коли з Індійського океану дує південно-західний мусон, насичений вологістю. Сухий сезон починається у листопаді днів. Середньорічна кількість опадів по країні складає 1600 мм.

Клімат Таїланду субекваторіальний, мусонний. Літній південно-західний мусон продовжується з кінця квітня до середини листопада, зимовий північно-східний — з кінця листопада до лютого. Середньорічна температура в рівнинних і передгірних районах 22-29°С (самий теплий місяць — травень), у горах на півночі узимку знижується до 10-15°С. Середні місячні температури в невисоких районах від +22° на півночі до +28° на півдні[7, c. 42].

У більшій, широкій частині Таїланду три сезони: теплий сухий (зимовий), жаркий сухий (між зимовим і літнім мусонами) і жаркий вологий (літній). На півдні країни 2 сезони: жаркий менш вологий (зимовий) і жаркий більш вологий (літній). Опадів випадає понад 1000 мм на Менамській низовині, менше 900 мм на плато Корат, у гірських районах до 3000 мм (місцями більше) у рік. Тривалість дощового сезону від 6 до 8 місяців.

Річкова мережа Таїланду густа. Для рік характерні різкі зміни водності протягом року і високі паводки в сезон мусонних дощів. Майже всі ріки починаються в горах північних районів і впадають у Сіамську затоку. Особливе значення в житті країни має ріка Менам-Чао-Прайя, сама довга і багатоводна ріка Таїланду.

Її довжина -1200 км (судноплавна протягом 400 км від устя). Разом зі своїми припливами вона зрошує ті райони, де вирощується рис. По незліченних каналах — клонгах — вода подається з ріки на рисові поля. З травня по жовтень, у період дощів, уся низовина, по якій тече Менам-Чао-Прайя, залита водою.

Рослинність. Таїланд розташований у зоні вологих тропічних лісів. Близько 65% його площі займають джунглі. У рослинному покриві Таїланду переважають листопадні тропічні (мусонні) ліси, у яких ростуть тикове і червоне дерева, бамбук і інші. У найбільш вологих районах, головним чином у горах, на піднятих окраїнах плато Корат, на перешийку Кра і на півночі-сході приморської частини виростають вологі вічнозелені ліси. Основні породи цих лісів — діптерокарпації, хопеї, фікуси, пандануси і різні пальми. У приморській смузі на півдні розвинута мангрова рослинність. На плато Корат широко поширені савани і заросли колючих дерев і чагарників. На сухих (підвітряних) схилах гір, у зоні 700-1700 м ростуть сосново-дубові ліси, у верхній зоні гір — вічнозелені чагарники.

Одним з головних природних багатств є ліса, якими покрита більша частина території Таїланду. Зустрічаються три типи лісів: вічнозелені вологотропічні (дощьові), вологі мусонні і сухі мусонні. Найбільш широко представлені вічнозелені вологотропічні ліса, які відрізняються багатим видовим складом. Ці ліси поширені на більшій частині півострова Малакка, на берегових рівнинах південно-східних районів, в річкових долинах, а також місцями у північних гірських областях. Тут переважають велетенські дерева сімейства діптєрокарпових (янг, так`ян та ін.), різні види пальм (арєкова, сагова), а також плодові рослини, наприклад дур`ян. У ціх лісах зустрічаються різні види бамбука, пандануса [4, c. 62-63].

Вологі мусонні ліса бувають двох типів: змішані листопадні і вічнозелені. У складі цих лісів є такі породи, як тікове дерево, ксілія рубанковидна, птєрокарпус великоплідний та ін. Масиви вічнозеленого широколистяного мусонного лісу знаходяться на заході Таїланду, уздовж р. Мекхлонг і в деяких прибережних районах південного – сходу. Тут зустрічаються породи дерев, характерні для дощьового лісу. Серед них – янг, так`ян, сандалове дерево, ліани і кучеряві рослини. Під їхнім пологом ростуть папороті.

Численний і різноманітний загін мавп, які живуть у всіх районах країни. В зоні дощових лісів зустрічаються індійські слони. Із хижаків водяться тигр і леопард. Із інших хижаків в Таїланді зустрічаються червоні вовки і шакали, а із більш мілких – куниця-харза; індійський барсук, на рисових полях і узліссях лісу водяться мангусти, а також два види видр. В Таїланді зустрічається декілька ендемічних видів оленів.

Майже весь Таїланд відноситься до Індо-Малайської зоогеографічної області. У лісах і в бамбукових заростях живуть самі різноманітні тварини: носороги, слони, тапіри, тигри, леопарди, дикі кішки, білки. Особливо багато там мавп. Зустрічаються не тільки макаки, але і людиноподібні — гібони. У саванах водяться антилопи, олені, що здичавіли буйволи і дикі бики — гаур і бантенг. По всій країні, у лісах і на полях, маса змій, серед них чимало отрутних, наприклад «строкаті стрічки» і величезні королівські кобри.

З древніх часів в Таїланді існували соляний і золотий промисли. У IV — VI ст. залізорудні родовища в горах Пномдек (поблизу сучасного кордону з Камбоджею) розроблялися племенами куі. Добували також золото і олов'яні руди, сіль. У VI — VIII ст. залізорудний район експлуатувався племенами кхмерів, а на заході країни монські племена добували руди олова, свинцю, срібла й золота. У XIII ст. на території країни добували руди олова і міді, на півночі країни — залізну руду.

У XIV — XVI ст. тайська держава Аютія розробляла олов'яні родовища Малаккського півострова. олово, свинець і селітра були предметами торгівлі. В період XVII — XVIII ст. гірнича справа занепадає внаслідок війни з Бірмою. Центром гірництва залишався півострів Малакка, де Сіам (стара назва Таїланду) увів монополію на видобуток олова і дорогоцінних каменів. У 30-і роки XVII ст. Сіам експортував річно 120-180 т свинцю, 90-120 т олова, 15-20 тис. кошиків солі.

Починаючи з 30-х років ХІХ ст. виникають великі гірничодобувні артілі, чисельністю в кілька сотень чоловік, які складалися здебільшого з китайських емігрантів. Відбійку руди здійснювали крім іншого струминними механізмами, причому дерев'яні помпи діяли від водяних коліс (тому роботу вели цілодобово, тільки в сезон дощів). Гірничу масу скидали з висоти гірського масиву вниз в рудопромивні колодязі, зроблені в граніті. В середині ХІХ ст. Сіам вивозив близько 300 т олова на рік.

Між горами Чайнат і Накхонсаван велася відкрита розробка залізної руди. Її на баржах вивозили в м. Тисинґ. На узбережжі Сіамської затоки з морської води випаровували сіль. У 80-і роки ХІХ ст. виробництво заліза, міді, свинцю і олова пережило кризу, викликану нестачею капіталів. У цей період англійські та австралійські компанії отримують концесії на видобуток олова, італійські добувають золоті руди на півострові Малакка. На початку XX ст. в Сіамській затоці й на острові Самуй починається розробка покладів вольфрамових руд. Для розробки розсипів застосовують драги. В 1907 р. створена найпотужніша в країні гірнича компанія, яка практично монополізує видобуток олова й золота. В XX ст. країна експортувала 17 корисних копалин, головним чином — поліметалічні руди.

В кінці XX ст. Таїланд має в своєму розпорядженні багаті ресурси корисних копалин. Надра містять природний газ, буре вугілля, олов'яні і стибієві руди, калійні солі, плавиковий шпат. Є також нафта, горючі сланці, руди міді, заліза, цинку, свинцю, мангану, вольфраму, ніобію, танталу, рідкісних земель, бариту, дорогоцінних каменів і невеликі родовища кам'яного вугілля, свинцю, золота, кухонної солі.

На початку XXI ст. у країні добувається 39 видів корисних копалин (22 нерудних, 14 металічних і 3 паливних), з яких 17 експортуються. Загальна вартість видобутої мінеральної сировини у 2001 р склала 24-25 млрд. Частка гірничодобувної промисловості — 2 % ВВП, вона є важливим джерелом валютних надходжень[1, c. 47-48].

2.2 Історико-культурні рекреаційні ресурси

Пам`ятки художньої культури Таїланду належать до бронзового віку, свідчення тому є кераміка з поховань, зразки якої можна побачити в національному музеї. В перші століття нашої ери на території цієї країни розвивалося монське та кхмерське мистецтво, що послужило основою тайській культурі, що створили численні храми, масивні, з ювелірно-тонкими деталями статуї Будди. Національне тайське мистецтво почало активно розвиватися під егідою буддизму з XIII століття: будувалися своєрідні храми (таких більше ніде немає), в скульптурі вироблювали характерні для Таїланду графічні витягнуті форми. Період розквіту Сіамської держави – в XIV – XIX століттях – з`явилися міста з прямокутним плануванням, обнесені цегельними стінами з зубцями у вигляді листків лілії. Палаци та храми багато прикрашені кольоровою мозаїкою, складним розписом та різьбою. Створювались численні витвори скульптури.

Західний вплив почав відчуватися в Таїланді з кінця XIX століття. Але країна не втратила свого екзотичного тайського обличчя. Особливо це вигадливе сполучення стародавнього Сходу та сучасного західного мегаполісу вражає в Бангкоке, де виросли будівлі багато численних банків, офісів, готелей в дусі сучасної “інтернаціональної” архітектури.

Про всі храми Таїланду неможливо розповісти навіть стисло в загальних рисах, оскільки тільки в Бангкоці налічується більш як 400 храмових споруд(Храм Ват По, Храм Ват Арун, Храм Ват Траймит, Золота гора, Великий Королівський палац, Храм Ранкової зорі та багато інших). Найбільш популярним у туристів та міського населення є Храм Смарагдового Будди – зразок класичної тайської архітектури. Храм був побудований спеціально для того, щоб розмістити там статую Смарагдового Будди, висота якої біля 75 сантиметрів. А скільки їй років – точно не знає ніхто. Відповідно тайським історичним хронікам, у 1434 році ударом блискавки зруйнована пагода в місті Чианграй, розташована в одному з північних районів Таїланду. На цьому місці в старій ступі, в якій зберігалися священні реліквії, згодом ніби то виявили золоту статую Будди. З інших джерел, її вивезли тайці як військовий трофей із Лаоса. З цього часу і починаються мандрівки Смарагдового Будди по храмам Лампанга, Чиангмая, Вьентьяна, Тонбури. Вони продовжувалися до тих пір, поки 200 років тому для нього указом тайського монарха не був побудований спеціальний храм. Через деякий час частина золотого покриття статуї осипалась, і оголився зелений камінь. Незважаючи на свою назву вона зроблена не із смарагду, а з рідкого суцільного куска ніжно-зеленуватого нефриту[11, c. 53].

Вхід в храм Смарагдового Будди охороняють дві гігантські статуї “якшей” – кам’яних сторожів китайської зовнішності, які захищають храм від всякої погані. Будда сидить на високому золоченому троні в центральному залі зі стінами покритими фресками. По сторонам від статуї розташовані дві скляні сфери, що символізують Сонце і Луну. Нижче статуї розташовані багато прикрашені вази, чаши з благовоніями, найрізноманітніші підношення та дари від високопоставлених осіб і простих тайців.

Аюттая. З Бангкоку на човні можна добратися до міста Аюттайя – столиці Таїланду з 1350 по 1776 року, розташованої в 72 кілометрах від сучасної столиці. Руїни, що залишилися від Аюттаї в результаті нападу бірманців, говорять о величі та красі цього міста.

Північний Таїланд – не місцевість, а одне з найяскравіших явищ загальнолюдської культури. Столиця краю носить поетичну назву Чіангмай (“троянда північних гір”). Місто схоже на справжній заповідник архітектурних пам`яток та інших старожитностей. Найбільше тут буддиських храмів, збудованих у XIII-XV століттях. Серед них трапляються справжні шедеври, причому на будь-який смак. Наприклад, шпиль храму Ват-Прасингх до землетрусу 1545 року становив 90 метрів, та й нині, хоч і зменшений у півтора рази, вражає сміливістю архітектурних рішень. А сам храм пишно декорований дзеркальною мозаїкою та позолоченим орнаментом, які у променях вечірнього сонця створюють абсолютно ірреальне видовище. В найстарішому храмі Чіангмая – Ват-Чіангмун вражає обшита листами блискучої бронзи вежа, яку підпирають ряди ліпних слонів. Та найкрасивішим північним храмом Таїланду всі одностайно визнають Ват-Чедічейот, збудований королем Боромотрайлоканатом на честь двохтисячоліття Різдва. Певна річ, не Христа, а Будди (останній, як відомо, народився десь на 450 років раніше від Сина Людського). Сім шпилів і сімдесят фігур, які ніби перетікають по стінах у молитовних позах, мають здатність непомітно для споглядальника “спресовувати” час і простір.

Крокодиляча ферма Самут Пракан. Крокодиляча ферма – місце, де проходить екзотичне шоу під назвою “Ловля крокодилів руками”, в якому беруть участь людина, крокодили та змії. На фермі 40 тисяч крокодилів і невеликий зоосад, де можна побачити ручних левів, мавп, удавів, покататися на слонах.

В Таїланді є біля 50 національних парків і заповідників, які займають площу більше 25 тисяч квадратних кілометрів. Найбільш відомими і цікавими є наступні:

Національний парк Кхао Яй (200 км до північного сходу від Бангкоку). У цьому парку мешкають слони, тигри, ведмеді, росте велика кількість різних диких квітів, дерев, орхідей. В парку багато гарних водоспадів і стежин для прогулянок;

Національний парк Дої Інтханон розташований навколо найвищої вершини Таїланду (2565м над рівнем моря) в провінції Чіангмай. У лісах на висоті 1800м ростуть лишайникі дикі орхідеї. У нижній частині парку знаходиться декілька гарних водоспадів і сіл гірських народностей мео і карен.

Бангкок раніше називали Венецією Сходу: житлові квартали розміщалися уздовж притоків та клонгів річки Менам-Чао-Праї. Число клонгів (каналів) доходило до 170. Тепер їх не більше 140. Все життя проходило на воді. До наших днів зберігся звичай: ранком на Плавучому ринку йде торгівля з човнів, до середини дня базар розпливається в різні сторони[14, c. 52].

Країна відома різноманітними виробами прикладного мистецтва, в основному призначених для прикрашеня храмів. Настінний живопис в середині храмів розповідає про життя Будди та його останніх втілюваннях, до того як він народився в образі Будди. Тайскі майстери вирізали статуї Будди з каменя та дерева, виливали з бронзи, ліпили з глини.

Танець та драма – головні способи передачі стародавніх оповідань. Найважливіше джерело театральних вистав – «Рамакиян», де розповідається про викрадення прекрасної Сіти, дружини бога – царя Пра Сама, вероломним демоном Тосаканом.

2.3 Соціально-економічні чинники

Таїланд – аграрно-промислова країна. Місцева економіка базується на рибальстві і видобутку корисних копалин. Близько 70% економічно активного населення зайняті в сільському господарстві. Основні галузі промисловості: гірнича (вольфрамова, олов’яна, дорогоцінні камені та ін.), металообробна, машинобудівна, нафтохімічна, харчова, електронна, текстильна, паперова, цементна. Транспорт – автомобільний, залізничний, морський, річковий. Основні порти: Бангкок, Сонгкхла, Трат, Пхукет, Саттахіп. Міжнародний аеропорт в Бангкоку. Є регулярне авіасполучення з багатьма містами країни.

Економічно найбільш розвинений Центральний район Таїланду. У Бангкоку і його околицях зосереджена більшість промислових підприємств, банків, торгових фірм і транспортних об'єктів. На Центральній рівнині — найбільш родючі землі Таїланду. Тут вирощують рис, цукрову тростину, кукурудзу, маніок. Економічний розвиток північного сходу стримується через малородючі ґрунти, порівняно посушливий клімат і недостачу грошових ресурсів. Незважаючи на реалізацію державних програм дорожнього будівництва, поліпшення системи водопостачання і зміцнення сфери соціального обслуговування, подолати відсталість району не вдається, і він є найбільш бідним в країні. У Північному Таїланді здавна головним товаром була деревина, але в зв'язку з поширенням землеробства і надмірними вирубками площа лісів істотно скоротилася. Сьогодні на державних землях промислові лісозаготівлі заборонені. На півдні країни є безліч невеликих рибальських гаваней. Через головні місцеві порти Сонгкхла і Пхукет ведуться зовнішньоторговельні операції. Основна продукція цього району — каучук і олово.

З 1970-х років середньорічні темпи зростання економіки країни складали близько 7%, а в окремі роки досягали 13%. Валовий національний продукт з розрахунку на душу населення в 1997 оцінювався бл. 2800 дол.

Сільське господарство. З середини 1970-х років відбувалося зменшення ролі сільського господарства, в якому в 1996 було створено лише 10% ВВП проти 34% в 1973. Проте галузь задовольняє внутрішній попит на продукти харчування. Приблизно третину всієї території країни займають угіддя, що обробляються, з них половина відведена під посіви рису. Вирощують маніок, цукрову тростину, кукурудзу і ананаси, бавовник і джут. Тваринництво грає підлеглу роль. Розвинене рибальство. У харчовому раціоні таїландців риба є головним джерелом білків. У кінці 1990-х років по улову морепродуктів Таїланд займав 9-е місце в світі (бл. 2,9 млн т)[9, c. 51-52].

Обробна промисловість розвивалася бурхливими темпами в 1990-і роки і стала найважливішим сектором економіки, в якому в 1996 було створено майже 30% ВВП. Розвинені такі галузі промисловості, як електронна, нафтохімічна, збирання автомашин, ювелірна обробка. У 1960-1970-і роки виникли підприємства текстильної і харчової промисловості. Продовжується зростання випуску тютюнової продукції, пластичної маси, цементу, фанери, автомобільних шин. Населення Таїланду займається традиційними кустарними промислами — різьбленням по дереву, виробництвом шовкових тканин і лакових виробів.

Трудові ресурси Таїланду в 1997 оцінювалася в 34 млн. чол., з них 57% зайнято в сільському господарстві, 17% в промисловості, 11% в торгівлі і 15% в сфері послуг і на державній службі.

Енергетика сильно залежить від імпорту нафти. У 1982 частка нафти становила 25% вартості імпорту. Цей показник знизився до 8,8% у 1996 через загальне розширення ввезення. Енергетична криза, пов'язана зі зростанням цін на рідке паливо, змусила Таїланд шукати альтернативні підходи. Найбільш значущі результати принесло відкриття морських родовищ природного газу і розвиток ГЕС. У середині 1990-х років залежність від імпорту нафти знову зросла. Більшість населених пунктів в Таїланді електрифікована. У споживанні електроенергії перед веде ареал Бангкока. Виробництво електроенергії – 46 млрд кВт год (1990).

Національною мовою є тайська. Англійська мова дуже широко розповсюджена у великих містах.

Зараз у країні проживає біля 60 млн. чоловік. Приблизно 9,5% усього населення знаходиться в Банкоці — столиці Таїланду. Протягом своєї довгої історії Таїланд охоче приймав іммігрантів. Багато хто з них були письменниками, художниками, скульпторами, танцюристами, музикантами й архітекторами, їх майстерність допомогла збагатити місцеву культуру.

Понад 85% населення зайнято в сільському і лісовому господарстві. Число робітників у промисловості, у тому числі кустарній промисловості, перевищує 400 тис. Близько 40% населення неграмотне.

Контрасти між сучасним Банкоком і іншою сільською провінцією – як, утім, і в межах одного міста між жителями різних його кварталів — відбивають соціальну напруженість, що існує усередині країни. Злочинність – часто, як результат бідності – у Банкоці й інших регіональних центрах вище, ніж у середньому по країні.

Таїланд — багатонаціональна країна, у якій нараховується понад 30 народностей і племен, переважно етнічні групи тай: кхон тай (13,5 млн.), лао (4,5 млн.), шані (до 55 тис.) та інші.

Говорять мовою тай, однак широко розповсюджена і англійська, і зосереджені головним чином у центральних, північно-східних і північних районах. Крім того, живуть китайці (близько 3 млн., в основному в містах), малайці (понад 600 тис.) — на півдні, кхмери (350 тис.) — на південно-сході. Європейців небагато (до 5 тис.).

Середня густота — понад 55 чоловік на 1 км2, а в районах нижньої течії Менама, центральної і деяких південних провінцій (30% території Таїланду) зосереджене понад 50% населення (150-200 чоловік на 1 км2). Сільське населення, — близько 80%. Міста, що нараховують населення понад 100 тисяч чоловік, — Банкок, Тонбурі.

Карени, в Таїланді також мають назву каріанг або янг, народ чи група споріднених народів, що мешкають на південному сході Бірми й на заході Таїланду. Чисельність — близько 7,4 млн осіб. Розмовляють каренськими мовами, що входять до групи тибето-бірманських мов сино-тибетської мовної родини.

Шани (самоназва — тхай ньо) (Shan і Thai Yai) — народ в Південно-Східній Азії, спорідена з лаосцями. Розмовляють шанською мовою, що належить до паратайської мовної родини.

Населяють територію Шанського національного округу (раніше — федерального штату) Бірми, а також прилеглі території Китаю, Таїланду і Лаосу.

Етнічна спільнота шанов складається з 7 племен, загальною чисельністю більше 3 мільйонів чоловік. Більшість шанів сповідують буддизм. У домашньому господарстві селяни вирощують рис і тропічні фрукти, розводять курчат і свиней[6, c. 25-26].

РОЗДІЛ 3. Сучасний стан рекреаційно-туристичного господарства Таїланду

3.1 Природоохоронна діяльність в державі та її регламентація

Глобалізація світового економічного простору та інтернаціоналізація екологічних проблем спричиняють трансформацію стратегічних орієнтирів розвитку людства в напрямку досягнення збалансованості рівнів розподілу еколого-економічних благ та раціональності використання природних ресурсів між країнами.

Всепланетарне зростання екологічних загроз змушує оцінювати їх як визначальні й спрямовуючі фактори в сфері розвитку міжнародних відносин та відповідних змін у геополітичній ситуації. Це пов’язано зі складністю і суперечливістю процесів взаємодії систем техногенної цивілізації та природи. Власне ці взаємодії відбуваються за своїми законами, які разом узяті спроможні транслювати синергетичні ефекти в майбутнє. Через це загрози в природній і техногенній сферах у найближчій перспективі можуть стати домінуючими. Ці загрози, в свою чергу, здатні створювати та активізувати ряд інших загроз, що проявляються винятково високим градієнтом посилення факторів ураження населення, навколишнього середовища в момент їх виникнення, акумуляції та розвитку.

Зокрема зміни клімату та глобальне потепління, може призвести не лише до скорочення рівня світового ВВП на 20%, але й спричинити потужні паводки в Бангладеш, В’єтнамі, Єгипті, Індії, Індонезії, Китаї, США, Таїланді, Філіппінах та Японії (можуть постраждати майже 70% найбільших міст планети, кількість населення в яких вже до 2015 р. сягне рівня 8 млн. осіб: Гонконг, Нью-Йорк, Санкт-Петербург, Сідней, Сінгапур, Олександрія, Каїр, Лос-Анджелес, Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро, Бангкок, Джакарта, Калькутта, Токіо, Шанхай та ін.).

В останні десятиліття Таїланд переживає етап найбільш динамічної трансформації природних ландшафтів, що супроводжується зниженням біорізноманіття. Якщо в 1940-х роках лісу покривали 75-80% території країни, то зараз їхня площа скоротилася втроє. В 1980-1990-ті роки темпи збезлісення в Таїланді були одні з найвищих у світі (2,5% у рік). Катастрофічні темпи деградації лісового покриву привели до фрагментації й знищення місць перебування, у результаті чого під погрозою виявилося біорізноманіття Таїланду. До 2000 р. зник олень Шомбурга (Cervus schomburgkі), під погрозою зникнення виявилися азіатський слон (Elephas maxіmus), яванський (Rhіnoceros sondіacus) і суматранський (Dіcerorhіnus sumatrensіs) носороги, азіатський тапір (Tapіrus іndіcus), бик купрей (Bos sauvelі), олень Елді (Cervus eldі) та інші види. Одним зі шляхів виходу із ситуації, що створилася, є розширення мережі охоронюваних природних територій і оптимізація управління існуючими природоохоронними об'єктами [12, c. 38].

На сьогоднішній день природоохоронна діяльність активно підтримується недержавними організаціями й деякими міністерствами. Так, Департамент по туризму щорічно вкладає 190 тис. доларів у розвиток інфраструктури в деяких національних парках, що може бути яскравим прикладом взаємовигідного співробітництва між парками й державними структурами.

Королівство Таїланд — член всіх міжнародних договорів в області охорони природи. В 1976 р. країна стала членом програми ЮНЕСКО "Людин і біосфера", що регламентує створення біосферних заповідників. В 1987 р. Таїланд ратифікував Конвенцію про Всесвітню природну й культурну спадщину. Крім того, Таїланд — член Рамсарської конвенції, Конвенції по біорізноманіттю, програми СИТЕС.

За даними на 2004 р., у країні створена розгалужена мережа охоронюваних територій: 155 природоохоронних об'єктів займають 13,66 % території. Найбільш уразливі охоронювані співтовариства — рівнинні вологі вічнозелені ліси, а також реліктові болотні й мангрові ліси.

На сьогоднішній екологічний туризм відіграє важливу роль у бюджеті парків. Незважаючи на те, що плата за вхід у національні парки невелика — усього 200 бат (близько 5 доларів) з іноземних громадян і 20 бат з тайців, — величезний потік туристів (особливо іноземних) дозволяє одержувати непогані доходи. Так, по даним Королівського лісового департаменту, в 2003 р. всі національні парки країни одержали 324 млн. бат, а в 2004 р. — уже 386 млн. бат у вигляді плати за відвідування, розміщення в бунгало, плати за інші послуги (кафе, ресторани, продаж сувенірів, робота гідів і т.д.), у вигляді пожертвувань громадян і благодійних організацій, штрафів за порушення природоохоронного режиму. При цьому доходи деяких національних парків зросли в кілька разів. Так, парк Ао Пханга збільшив свої доходи з 3 млн. до 38 млн. бат і займає по цьому показнику перше місце. На другому місці найстарший національний парк Таїланду — Кхао Яй — з річним доходом 37 млн. бат, трійку лідерів замикає морський парк Му До Симилан — 26 млн. бат.

Крім того, з бюджету Таїланду виділяють додаткові гроші на різні проекти. Так, в 2004 р. було виділено більше 7 млн. бат на проекти по охороні природних ресурсів охоронюваних територій, на наукові дослідження в національних парках, а також на пропаганду й розвиток туризму в національних парках.

У цілому Таїланд відрізняється сприятливою ситуацією в області охорони природи в порівнянні з іншими державами Індокитаю. У країні створена розгалужена мережа ОПТ, представлених у всіх типах екосистем і виконуючі різні функції. У цей час пріоритетним завданням є не стільки розширення мережі охоронюваних територій, скільки оптимізація керування вже існуючими природоохоронними об'єктами [3, c. 54].

3.2 Туристичне господарство, тенденції розвитку

На території країни виділяють чотири туристично-рекреаційних райони: Центральний, Північний, Північно-Східний та Південний. Кожний з них є неповторним за своїми рекреаційними ресурсами і об`єктами тяжіння туристів. Туризм є дотаційною статтею бюджету. Тому розвитку туризму приділяється значна увага. Влада Таїланду розраховує подвоїти кількість приїжджих іноземних туристів в найближчі десять років. За десятирічним планом розвитку туризму, що був схвалений урядом, воно повинно досягти 22,5 млн. чол. В найближчі п`ять років Таїланд сподівається щорічно приймати 16 млн. туристів, а прибуток від туризму повинен складати 10 млрд. доларів за рік.

З листопада по березень Таїланд являє собою найбільш перспективний напрямок для нашого туризму. Головна перевага – в ці місяці жодна з країн, окрім, мабуть, Єгипту, не може запропонувати сонце, море і пляж. Перевізник в Таїланді – “Аерофлот” – і це найкращий варіант.

Основними центрами тяжіння туристів є: Бангкок (за 2008 р. це місто відвідало 1,2 млн. іноземних туристів), Пхукет (2,2 млн. туристів), Чіангмай (1 млн. туристів), Паттайя (2,2 млн. туристів). Так лише в одному Банкоці нараховується біля 400 храмів, численні музеї та багато парків.

Комфортабельні готелі Таїланду з розвинутою сферою різноманітних послуг, з добре розвинутою інфраструктурою ні в чому не поступаються готелям європейських держав, відповідаючи найбільшим попитам готові до прийому туристів будь-якого класу. В кожному, навіть невеликому містечку можна знайти готелі, що відповідають світовим стандартам, а ціни нижче ніж на заході. Теплі і чисті прибережні води Індійського океану і чудово обладнанні пляжі роблять пляжний відпочинок в Таїланді одним з найпривабливіших у світі. Саме в Таїланді знаходиться найбільший готель у світі. Він одночасно може розмістити 3700 осіб.

Добре розвинута транспортна мережа сприяє зручному пересуванню туристів по країні. Головна роль належить залізничному, автомобільному та водному. Роль повітряного транспорту полягає у перевезенні туристів на найбільші острови країни.

Одним з найбільших об`єктів туристичного тяжіння є крокодиляча ферма та Храм Золотого Будди (в якому знаходиться найбільша у світі статуя Золотого Будди, висотою біля 130 м). Саме їм належить значний відсоток туристів.

Таїланд розташований на Індокитайському півострові, це зумовлює значну протяжність берегової смуги, що є вагомим фактором для розвитку пляжного туризму. Саме до берегової смуги тяжіють найбільші курорти країни.

7.2. Характеристика туристичних районів та туристичних центрів країни, їх туристичних ресурсів

Таїланд традиційно займає одне з перших місць за показниками розвитку міжнародного туризму. На нього приходиться більше 1/1 загального світового туристопотоку.

За характером рекреаційних ресурсів і функціональних особливостей територіальних рекреаційних систем, що формуються, Таїланд можна поділити на чотири райони: Центральний, Північний, Північно-Східний і Південний.

Центральний район займає менамську рівнину і прилягаючі до неї передгірні області, а також узбережжя Сіамської затоки.

Культурно-історичний потенціал світового значення і добре розвита рекреаційна інфраструктура — все це в сукупності зробило Центральний район ведучим рекреаційним районом країни.

Сюди належать такі туристичні центри, як: Бангкок, Хуа Хин, До Самуй, Пхи Пхи.

Великим міжнародним центром туризму і бізнесу в цьому районі є столиця Бангкок. Це найбільший торгівельний центр, найважливіший транспортний вузол країни. Він має усі необхідні умови по розміщенню туристів. Пропонує для проживання більш 200 першокласних готелів враховуючи найбільший у світі на 3700 місць.

3.3. Рекреаційне господарство (характеристика провідних курортів)

Таїланд традиційно займає одне з перших місць за показниками розвитку міжнародного туризму. На нього приходиться більше 1/1 загального світового туристопотоку.

За характером рекреаційних ресурсів і функціональних особливостей територіальних рекреаційних систем, що формуються, Таїланд можна поділити на чотири райони: Центральний, Північний, Північно-Східний і Південний.

Центральний район займає менамську рівнину і прилягаючі до неї передгірні області, а також узбережжя Сіамської затоки.

Культурно-історичний потенціал світового значення і добре розвита рекреаційна інфраструктура — все це в сукупності зробило Центральний район ведучим рекреаційним районом країни.

Великим міжнародним центром туризму і бізнесу в цьому районі є столиця Бангкок. Це найбільший торгівельний центр, найважливіший транспортний вузол країни. Він має усі необхідні умови по розміщенню туристів. Пропонує для проживання більш 200 першокласних готелів враховуючи найбільший у світі на 3700 місць.

Острів Самет в провінції Районг є основною частиною морського національного парку. Вузький, 6 кілометрів в довжину, острів Самет є одним із найкрасивіших островів Таїланду. Він облямований чудовими пляжами, сліпучими кораловими рифами і спокійною водою, ідеальною для підводного плавання і пірнання.

Національний парк Ераван знаходиться в провінції Канчанабурі. В горбкуватому і лісистому парку знаходиться семиярусний водоспад Ераван, який є одним із найкрасивіших природних каскадів Таїланду.

Національний парк Сам Рой Йот розташований в провінції Прачуап Кхири Кхан. Величезні скелі із вапняка, покриті рідким лісом, велично піднімаються над прибережними болотами і являються місцем гніздування великої кількості водоплаваючих пташок.

Парк водоспадів Кху Кхут в провінції Сонгкхла розташований на території озера Сонгкхла і займає площу більше 520 квадратних кілометрів. В цьому парку мешкає 140 видів перелітних і постійно проживаючих пташок.

Національний парк Пханг Нга . На території парку знаходяться острова із зеленого вапняка, які пронизані печерами і морськими гротами. Великий інтерес в цих місцях становить доісторичні наскельні розписи і мусульманське рибацьке село на сваях.

Морський національний парк Тарутао в провінції Сатун, розташований в 31 кілометрі від південного узбережжя Таїланду, недалеко від тайсько-малазійського морського кордону в Індійському океані. Цей парк займає територію в 1400 квадратних кілометрів і складається із 51 острова. Води навколо цих островів є самими кращими в Південно-Східній Азії для підводного плавання.

3.4 Рекреаційно-туристичне районування держави, проблеми та перспективи

Таїланд розташований на Індокитайському півострові, це зумовлює значну протяжність берегової смуги, що є вагомим фактором для розвитку пляжного туризму. Саме до берегової смуги тяжіють найбільші курорти країни.

У Бангкоці переважає пізнавальна форма міжнародного туризму. У столиці знаходяться найвідоміші культурні й історичні визначні пам'ятки: архітектурний комплекс Королівського палацу, Храм Смарагдового Будди (головної реліквії держави), Храм Висхідного сонця, Національний музей, Зміїна ферма, ферма по розведенню крокодилів і багато чого іншого.

Тут у величезному достатку представлені шедеври скульптури, настінного розпису і численні декорації, що демонструють неповторні досягнення нації в мистецтві.

До послуг туристів у Бангкоці мається безліч розваг: це нічні клуби і ресторани, бари, концертні зали, луна-парки, музеї, театри, галереї, кінотеатри, масажні салони, більярдні зали, тенісні корти, майданчики для гольфу, спортивні зали і багато чого іншого.

У самому центрі цього регіону, у 80 км від Бангкока, знаходяться руїни стародавнього міста Аюттайя.

Хуа Хин знаходиться в 198 км від Бангкока. Цей найстарійший курорт, відомий завдяки своєму протяжному пляжу, відгородженому від невеликого рибацького селища невеликою скелею. Великою визначною пам'яткою Хуа Хіна є нічний ринок, де крім численних сувенірів, варто звернути особливу увагу на вироби з місцевої бавовни, а також на морську їжу і різноманітні місцеві солодощі.

Північний район: займає 1/3 загальної площі країни. Тут виділяється саме велике місто району Чиангмай, як один з головних туристичних центрів. Він розташований на відстані 700 км від Бангкока. Чиангмай є ідеальним місцем для екскурсійних туристичних поїздок. Незважаючи на те, що за останні роки місто помітно виросло, сучасні будинки ніяк не псують красу стародавніх храмів. Для туристів пропонується величезний вибір готелів. Починаючи від розкішних класу «люкс», до недорогих, але зручних будинків для гостей, що пропонують розміщення на будь-який смак. За 2001 рік це місце відвідало 1,1 млн. іноземних туристів.

Чиангмай становить великий інтерес для аматорів пригод. Туристи можуть провести в місті кілька днів, оглядаючи храми і ринки, а потім відправиться в гірські селища, покататися в джунглях на слонах, спуститися вниз по річці на бамбукових плотах.

Чиангмай служить також «воротами» на шляху в стародавні королівства Лампхун, Лампанг, Чианграй і Чиангсан, мальовничі міста Мэхонгсон, Месалонг і Чомптхонг. Місто має у своєму розпорядженні найбагатші колекції творів мистецтва, найцінніші пам'ятники, унікальні природні визначні пам'ятки.

На кордоні з Лаосом на березі ріки Меконг знаходиться древнє місто Чианг Саен. Це місто знамените храмом Пхра Тхат Дій Тунг, що розташований на вершині гори, відкіля відкривається чудовий пейзаж навколишніх гірських вершин і мальовничих селищ народності акха.

Північно-Східний: розташований на плато Корат. Цей регіон привабливий завдяки прекрасним видам лісистих гір, національних парків, горбкуватих полів. Цей район славиться і тим, що тут були знайдені сліди найдавнішої цивілізації Бронзового віку.

У районі знаходяться одні із самих відомих історичних і культурних визначних пам'яток. У музеї містечка Бан Чианг зберігаються унікальні ювелірні і гончарні вироби, знайдені при розкопках поселень Бронзового віку. Недалеко від ріки Меконг, у містечку Пха Танемо, знаходяться доісторичні наскальні розписи. У містечку Ясотхон кожне літо проводять свято Дощу, супроводжуваний барвистим феєрверком. У містечку Сурине щорічно збираються гості з усього світу, щоб побачити традиційне листопадне Свято Слонів.

Від устя ріки Мінам – Чао – Прая до тайсько-камбоджійського кордону тягнеться Східне узбережжя з безліччю заток і чудових пляжів. Тут розташована більшість морських курортів, включаючи один із самих знаменитих курортів Азії – Паттайю. Курорт розташований на узбережжі Сіамської затоки, на 147 км на південний схід від Бангкока, за правом іменованою «Рив'єрою Таїланду». Це курорт світового значення, що залучає щорічно сотні тисяч туристів.

Паттайю вважають «Королевою Азіатських курортів». Інфраструктура курорту пропонує відпочинок на будь-який смак. Розмаїтість готелів від тихих бунгало, що потопають у зелені і квітах, до сучасних корпусів здатно задовольнити смаки як тих, хто шукає східної розкоші, так і тих, хто розраховує на спокійний сімейний відпочинок.

Аматорів активного відпочинку чекають водні види спорту: віндсерфінг і парасейлинг, катання на водяних лижах і мотоциклах, на яхтах і моторних човнах. Паттайя є визнаним центром підводного плавання і риболовлі. Завдяки особливому мікроклімату, величезному асортименту екологічно чистих продуктів, наявності розгалуженої мережі лікувально-оздоровчих і спортивних підприємств, Паттайя набуває статусу курорту санаторного типу.

За останні роки тут виникла інфраструктура, що включає в себе різні підприємства, що функціонують в області медичного обслуговування відпочиваючих. До них відносяться клініки і салони, що пропонують усі напрямки лікувально-профілактичного масажу, сауни, трав'яні лазні і мінеральні ванни, велика кількість тренажерних та інших спортивних комплексів. Для ентузіастів активного відпочинку – стрибки у воду, пірнання з маскою і підводним плаванням, стрілянина, боулинг і гольф. Головне шоу курорту – Альказар-шоу. Це барвисте костюмоване шоу за участю великої кількості артистів. Вистава рекламується як шоу за участю великої кількості артистів. Вистава рекламується як шоу трансвеститов. У цьому шоу немає жодної жінки.

До послуг відпочиваючих пропонуються численні цікаві екскурсії. Село Нонг Нуч розташоване в декількох кілометрах від центра Паттайї. На великий території знаходяться грандіозний ландшафтний парк і чудовий сад орхідей. На території парку щодня проводиться Шоу слонів, яке збирає велику кількість туристів. Слони демонструють своє уміння виконувати акробатичні етюди, малювати абстрактні картини, грати у футбол.

Банг Саре, невелике рибацьке село, розташоване у 40 км їзди на південь від Паттайї. Воно приваблює туристів тим, що тут можна організовувати полювання на акул, марлина, королівську макрель, тунця та інших мешканців Сіамської затоки.

Район відомий завдяки рибацькому селу Бан Пхе і острову Самет. Острів Самет оточений 15 бухтами з прекрасними пляжами. Коралові рифи і прозора вода ідеальні для купання, підводного плавання, риболовлі.

Трат, провінція на кордоні з Камбоджею, відома національним морським парком До Чанг, на території якої розташовано 52 острови.

Паттайя – це місце для всіх, незалежно від того, чи приїхала людина здалеку чи ні.

Південний район: Рекреаційна комфортність клімату, неповторність і розмаїтість пейзажів і добре розвинена рекреаційна інфраструктура все це зробило Південний район одним з перших рекреаційних районів Таїланду.

Географічно Південний Таїланд простирається від Чумпхона, у 460 км від Бангкока, через Кра Істхмус на південь до тайсько-малазійської границі. На сході ця територія омивається Сіамською затокою, на заході Андаманським морем.

До самих великих курортів району відносяться острови Пхукет і Самуї. Сюди спрямовані основні потоки іноземних туристів.

Найбільший острів Таїланду — Пхукет розташований в Андаманському морі, на відстані 862 км від Бангкока.

Авіакомпанія Thai Aivways Intevnational кілька разів за день здійснює сюди авіарейси.

Пхукет також є міжнародним аеропортом, що має пряме повітряне сполучення з Гонконгом, Сінгапуром і Малайзією. З материком Пхукет зв'язаний дамбою, по якій проходить автотраса, так що літак – не єдиний спосіб доставки туристів. Щодня з Бангкока сюди відправляються «нічні» пасажирські автобуси.

За 2006 р. Пхукет відвідали 2,2 млн іноземних туристів, що на 3,7% більше, ніж у 2005 р. Середня тривалість на острові склала 5,7 днів. На острові Пхукет 303 готелі на 20,5 тис.номерів, з них 16 готелів – категорії 4* і 5*. У 2001 р. рівень зайнятості останніх склав 76,8%.

Готель можна вибрати практично на будь-якому пляжі. Усе залежить тільки від того, з якою метою турист приїхав на цей острів. Наприклад, пляж Патонг є найбільш розвиненим по своїй інфраструктурі і підійде тим, хто любить розваги і бурхливе нічне життя. Тим же, хто віддає перевагу спокійному, розміреному відпочинку, ідеально підійде пляж Панва, що викликає останнім часом величезний інтерес в українських туристів. Пляж Панва розташований на південно-східному узбережжі острова Пхукет, між пляжами Макхам і Чалонт. Поселитися на цьому пляжі можна в готелі Cape Panwa, розташованому в самому центрі пляжу Панва на вершині пагорба. Готель ідеальний для сімейного відпочинку.

ВИСНОВКИ

В ході проведеної роботи вдалося зробити такі висновки:

У світовому масштабі рекреація і туризм, безумовно, займає сьогодні значне місце серед галузей зовнішньоекономічної орієнтації, виконує найважливіші функції міждержавних обмінів, налагодження торговельно-економічних І ділових контактів. Експортуючи специфічні рекреаційно-туристичні послуги, держави нарощують свій експортний потенціал, що сприяє зростанню валютних надходжень, збільшенню податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів тощо. За допомогою туризму постійно відбувається перекачування капіталу з економічно розвинутих країн у ті, що розвиваються. Таким чином, туризм належить до найбільш ефективних індустріальних комплексів, якими не можна нехтувати, особливо при розв'язанні проблем виходу економіки з кризи за рахунок її структурної перебудови.

Розвиток конкурентоспроможного ринку міжнародних туристичних послуг потребує забезпечення ефективності функціонування галузі. Це означає використання системи наявних природних та надбаних ресурсів, можливостей, досвіду, технологій, яка дає змогу надавати послуги конкурентоспроможного характеру. Треба відзначити, що ефективність туристичного бізнесу слід розглядати у поєднанні двох її складових: економічної та соціальної.

Таїланд — одна з небагатьох азіатських держав, у яких заходи щодо охорони природи вживали дуже давно. Парки створювалися навколо храмів і інших релігійних святинь. Завдяки буддійській забороні на вбивство живих істот вони фактично функціонували як резервати дикої природи. Згодом була уведена заборона на вирубку лісів, що діяв на території країни аж до 1896 р., до створення Королівського лісового департаменту. Згодом вирубки лісів ретельно контролювалися. Юридичний статус лісові землі одержали в 1941 р. після видання Закону про ліси.

Значну загрозу для охоронюваних територій представляє триваючий процес скорочення площі лісів у результаті відведення частини земель під сільськогосподарські вгіддя й практика підсічно-вогневого землеробства. У деяких районах Таїланду природоохоронні об'єкти — це "рефугіуми" лісів у густонаселених сільськогосподарських районах, присвячені, як правило, до гірських височин. Розвиток гідроенергетики й будівництво швидкісних доріг також загрожують охоронюваним лісовим масивам.

Загалом формування політики зовнішньої конкурентоздатності підприємств має відбивати стратегічні пріоритети національної економіки. З налагодженням співпраці у цьому руслі двостороння вигода є очевидною, до того ж не треба забувати і про певну синергію від односпрямованих злагоджених зусиль: адже конкурентні підприємства – конкурентна економіка.

Отже, залучення до співпраці сильних експортоспроможних підприємств, створення умов до їхньої зовнішньої адаптації і просування на світові ринки є не тільки обов’язком держави, а і нагальною необхідністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Thailand. Дім Короля і Будди //Міжнародний туризм. — 2008. — № 5. — C. 46-58

2. Ванденко Д. Страна Изумрудного Будды : Таиланд/ Д.Ванденко //Компаньон. — 2002. — № 8. — C. 54-57

3. Гарридо Л. "Дракончик Азии" второго поколения: Таиланд/ Л.Гарридо //Бизнес. — 2002. — 1 апреля. — C. 54-55

4. Гладских Е. Неизвестный Таиланд //Компаньон. — 2004. — № 40. — C. 62-66

5. Глазовий А. Таїланд: під знаком Гаруди //Міжнародний туризм. — 2000. — № 6. — C. 50-53

6. Дудкін І. Таїланд. Екзорозвідка //Міжнародний туризм. — 2005. — № 5. — C. 22-28

7. Иванова Е. Таиланд //Мир Internet. — 2001. — № 12. — C. 42-45

8. Кошкин А. Страна райских улыбок: В Таиланде вам будут улыбаться все //Заграница. — 2002. — № 43. — C. 8-9

9. Країни Азії, Африки та Латинської Америки //Історія України. — 2007. — № 21-24. — C. 35-58

10. Николаев А. Таиланд, шестидесятые годы… //Азия и Африка сегодня. — 2001. — № 8. — C. 59-66

11. Пирогів А. Таїланд. Вічний поклик тропіків //Міжнародний туризм. — 2001. — № 6. — C. 52-54

12. Пирогів А. Таїланд: повернений рай //Міжнародний туризм. — 2001. — № 4. — C. 35-39

13. Сидоренко В. Бангкок. Порцеляновий світанок: Один зі "знакових" храмів тайської столиці та всієї країни оздоблений шматками порцеляни- Храм світанку //Міжнародний туризм. — 2009. — № 2. — C. 62-71

14. Таїланд //Бизнес +. — 2003. — 24 ноября: Стиль жизни. — C. 52

15. Чепіжко В. Таїланд стає ближчим //Урядовий кур'єр. — 2002. — 15 листопада. — C. 7