Вступ

Репродуктивна сфера — система психологічних і фізіологічних механізмів, що об’єднані для реалізації задач репродукції, до якої входить: зачаття, виношування, народження дитини, піклування про неї та виховання. За визначенням ВООЗ, під репродуктивним здоров’ям розуміють стан повного фізичного розумового та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб або недуги в усіх аспектах, що мають відношення до репродуктивної системи її функції і процесів [3, с.5].

Кілька міжнародних угод визнають ре-продуктивне здоров’я глобальним пріоритетом. Принаймні три з восьми цілі тисячолітнього розвитку (ЦТР) ООН торкаються питань репродуктивного здоров’я. Цілі 3,5 і 6 ставлять завдання сприяти гендерній рівності і більшим повноваженням жінок, покращувати материнське здоров’я, а також боротися з хворобами, які безпосередньо пов’язані з ре-продуктивним здоров’ям.

Здійснювати вищезазначені цілі пропонується через утілення чотирьох основних стратегій, що включають застосування комунікативних технологій та просвітницьких заходів щодо здорового способу життя, покращення структур охорони здоров’я, проведення досліджень статусу репродуктивного здоров’я у Європі та здійснення відповідних публікацій. Україна вже розпочала реалізацію Регіональної стратегії ВООЗ із репродуктивного здоров’я, використовуючи при цьому як інструмент Національну програму «Репродуктивне здоров’я нації» , яка спрямовує свої зусилля у стратегічних напрямках, визначених ВООЗ, на гарантування умов для безпечного материнства, формування репродуктивного здоров’я серед молоді, удосконалення системи планування сім’ї в Україні, збереження репродуктивного здоров’я населення. 

1. Вплив психологічних факторів на стан репродуктивної системи жінок

Виходячи з різних психосоматичних концепцій, слід вважати, що навіть короткочасні або швидкоплинні події можуть зробити глибокий вплив на стан організму шляхом зміни основних процесів, на які вони накладаються. Вони також можуть відігравати важливу, але не обов’язково головну роль, в етіології розладів поряд з іншими факторами. Прийнято вважати, що об’єднуючою ланкою між психологічною та тілесною сферами є афект, який може виражатися у формі туги, тривоги, побоювань. Психосоматичні хвороби, на від-міну від психогенних, можуть характеризуватися здатністю до саморозвитку. Виникнувши психогенно, вони можуть викликати в головному мозку відповідні реакції, які активізують нейроендокринну систему і викликають тим самим функціональні зміни органів і систем. Це відбувається вже незалежно від діючої психотравмуючої або стресової ситуації [5, с. 608].

Виділяють кілька видів взаємодії між психікою і соматикою, які представляють інтерес, як для лікарів, так і психологів. Істот-ним питанням є вплив, який соматичні захворювання здійснюють на психіку хворих. Гострі та хронічні інфекційні захворювання супроводжуються порушеннями психіки в рамках невротичних або психотичних клінічних картин. При соматопсихічних порушеннях є або безпосередній вплив соматичного захворювання на психіку, наприклад, астенія при інфекції, або важке соматичне захворювання, яке виступає як психічна травма, а психічні порушення при цьому є психогенної реакцією. Все ж частіше, при соматопсихічних порушеннях має місце вплив обох цих механізмів [5, с. 502].

Реакцією особистості на стрес або фрустрацію можуть бути, з одного боку, невротичні розлади, при яких спостерігаються переважно психологічні та психопатологічні прояви, а з іншого — психосоматичні розлади, які про-являються, в першу чергу, соматичними еквівалентами психічних розладів. Ці групи порушень презентують різні способи переробки внутрішньо особистісних конфліктів: психічного і соматичного.

Невротичний спосіб може проявлятися як в умовах гострого, так хронічного стресу. Психосоматичний спосіб більшою мірою по-в’язаний з хронічним впливом фрустрації і стресу [4, с. 320].

Під психосоматичними розладами ро-зуміються симптоми і синдроми порушень соматичної сфери (різних органів і систем), обумовлені індивідуально-психологічними особливостями людини і пов’язані зі стереотипами його поведінки, реакціями на стрес і способами переробки внутрішньо особистісних конфліктів.

Існує декілька моделей патогенезу психосоматичних розладів. По відношенню до даної статті наш інтерес викликають дві з них. Перша — теорія специфічного профілю особистості Фландерс Данбар; друга — теорія емоційної специфічності Франса Александера.

Згідно теорії специфічного профілю існують типи особистості, що предиспонують розвитку психосоматичної нозоформи. Тип особистості конституює певну особистісну рису. Так, тривожність призводить до розвитку ішемічної хвороби серця, а й гіпертрофована незалежність — до підвищеного травматизму. Набір певних психологічних характеристик (рис) й складає особистісний профіль хворого. Наприклад, Данбар описала «виразковий», «коронарний» тощо типи. На її думку, психосоматичні хворі мають деякі загальні характеристики особистості: 1) схильність до відволікання від реальності і недостатнє залучення в поточну ситуацію, 2) недостатню здатність до вербальної символізації нюансів своїх емоційних переживань.

У 40-ті — 60-ті рр. в роботах Ф. Александера була показана та роль, яку відіграють у розвитку психосоматичних захворювань фіксовані емоції. При цьому до розвитку специфічних тілесних розладів призводять не тільки такі фіксовані емоції, але й процес їх витіснення. Ф. Александером була виявлена певна психосоматична специфічність емоцій різних модальностей: вони викликають ті тілесні порушення, до яких дані емоції мають «спорідненість». Так наприклад, почуття гніву, яке стримується призводить до розвитку серцево-судинних захворювань, почуття залежності — виразковій хворобі шлунку, а витіснення сексуального бажання — бронхіальної астми. Такі емоційні шаблони реагування формуються у ранньому дитинстві. У подальшому житті ці емоційні риси реагування повторюються, актуалізуються в ситуаціях, які подібні первинним ситуаціям психотравми.

Таким чином, специфічність психосоматичних порушень пов’язана і з психологічною специфічністю, тобто з індивідуальним стереотипом емоційного реагування людини, і з психофізіологічної специфічністю — вибірко-вістю впливу емоцій, що спрямовані на ту чи іншу систему організму. Соматичні пошкодження пов’язані з «вегетативним супроводом» емоцій (симпатикотонією або ваготонією). На думку Ф. Александера, емоційно опосередковане однобічне підвищення симпатичного тонусу (симпатикотонія) лежить в основі гіпертонічної хвороби, захворювань ендокринних органів (цукровий діабет, підвищена функція щитовидної залози) і захворювань суглобів. Підвищення ж парасимпатичного тонусу, за Ф. Александером, є причиною таких хвороб, як виразкова хвороба шлунку та бронхіальна астма. Розлади, які викликані хронічним вегетативним супроводом тривалої (фіксованої) емоції, яка тривалий час не знаходить розрядки, були їм названі «вегетативним неврозом». Ф. Александер відрізняв їх від «хвороби вираження» (конверсії), коли психосоматичні симптоми є засіб символічного вираження внутрішніх конфліктів пацієнта.

Фізіологічний чинник є «слабкою ланкою», на яку припадає основний удар негатив-них емоцій — це конституціональна неповно-цінність (підвищена уразливість) тих чи інших органів. Ф. Александер наводить опис специфічного психологічного конфлікту, який при-таманний жінкам з дизменореєю. В одному випадку дизменорея почалася у жінки, коли еротична стимуляція зробила для неї сексуаль-ність емоційною вимогою. Така вимушеність зробила її опір, протест «проти жіночої ролі». В другому випадку він показав що дизменорея пов’язана з боротьбою проти власного мате-ринства, з небажанням більш мати дітей. Ф. Александер відмічав, що тривожність і почуття провини підвищили тонус автономної нервової системи і порушили баланс гормонального циклу. Дизменорея з его погляду є результатом послаблення контролю «Его» над психосексуальними конфліктами, які, «повертаючись з витиснення (пригнічення)», посилюють тривожність й загальні реакції нервової системи що призводить її до гіпертонусу.

Вище зазначений автор розглядає випадки аменореї, він вказує на те що в основі аменореї лежить неспецифічний емоційний конфлікт неприйняття своєї сексуальності. Сексуальність існує тільки в фантазійному плані, жінка мріє про справжнього чоловіка, справжнє кохання, справжні стосунки й не бажає мати нічого спільного з «брудною стороною жіночності й сексуальності». Отже певний спектр гінекологічних порушень являє собою відповідь жіночного організму на небажання «страх, провина тощо» жіночного організму актуалізувати материнство, жіночність та сексуальність.

Сучасні дослідження підтверджують значний вплив психологічного фактору на репродуктивні функції жінки. До найбільш розповсюджених патологій органів репродуктивної сфери належать запальні процеси, ново-утворення, непліддя, гормональні дисфункції. У структурі гінекологічної патології найбільш поширеними є ендометріоз та міома матки, частота яких неухильно зростає [3, с. 110-116]. Поширеність міоми матки досягає 30% у жінок репродуктивного віку, з яких половина піддається радикальному оперативному втручанню, а ендометріозу — 5 — 33% серед безплідних жінок, 5 — 21% серед жінок, які звернулися до фахівців з скаргами на болі внизу живота, 7-10% при обстеженні з приводу пухлинних утворень у малому тазі. Ендометріоз займає третє місце серед усіх гінекологічних захворювань. Тривалий гінеко-логічний розлад є чинником, що суттєво трансформує усі ланки життя хворої жінки, значно знижує рівень її психічного функціонування, призводить до маніфестації суб- та власне клінічних психічних розладів [3, с. 58-61]. Гінекологічні захворювання стигматизовані переживаннями провини, сорому, тривоги, почуттям неповно-цінності [10, с. 170]. У роботі Р.Ф. Насирової [4, с. 57] за результатами клінікопсихопатологічного обстеження показано, що межові психічні розлади найбільш часто виявляються у жінок з гіперпластичними процесами ендометрію, а донозологічні стани психічних порушень — у жінок з міомою матки. У пацієнток з патологією репродуктивної системи зміни психологічної сфери пов’язані із специфічними станами адаптивно-захисного комплексу та особливостями внутрішньої картини хвороби. Жінкам з патологією репродуктивної системи характерна напруга психологічних захистів і зменшення спектра копінг-стратегій з домінуванням дезадаптивних варіантів.

Р. Ф. Насирова також показала, що гінекологічним хворим характерний високий рівень алекситимії і приховані форми пасивно агресивної поведінки — почуття провини і образи. Характерним компонентом внутрішньої картини хвороби у гінекологічних хворих є фактори: «стурбованість власним станом» і «прагнення уникнути хвороби». В якості особливих компонентів внутрішньої картини хвороби у жінок із захворюваннями репродуктивної системи запального ґенезу виступають «власна відповідальність за виникнення хвороби» і «потреба в обізнаності про хворобу»; нейроендокринного ґенезу — «звинувачення оточення в хворобі». У структурі специфічних розладів особистості у жінок, хворих на хронічні гінекологічні захворювання, переважають тривожні і залежні розлади. Особистісні особливості, що відрізняють хворих з хронічними гінекологічними захворюваннями від гінекологічно здорових жінок в рамках гуманоструктуральної моделі особистості включають високі значення за шкалами деструктивної тривоги, зовнішнього Я-відмежування дефіцитарній, інтегральній шкалах дефіцитарності.

Пацієнтки з гінекологічною патологією мають низькі суб’єктивні показники якості життя; найбільшою мірою уразливими є психічна, фізична та соціальна складові якості життя, меншою мірою погіршується рольове і сексуальне функціонування.

Формування психічних розладів при гінекологічній патології має багатофакторний характер: — соматогенний, соціогенний, психогенний і психологічний. Наслідками вищезазначених розладів є порушення партнерських стосунків, функціонування сім’ї, системи значущих ставлень, звуження кола контактів, зміни жіночої та соціальної ролей [40, с. 432; 41, с. 608; 46, с.17-24; 47, с. 36-38] тощо.

Непліддя належить до числа тих патологічних станів, які можуть суттєво впливати на психоемоційний статус, викликаючи стан хронічного стресу. У відповідь на тривалу психогенію виникає велика кількість психосоматичних захворювань із залученням інших органів і систем [5, с. 74-77].

Серед численних форм непліддя особливу групу становить непліддя «нез’ясованої етіології». За даними, що наводять різні джерела, кількість таких жінок коливається від 4 до 40 % від загальної кількості неплідних [6, с. 219]. Діагноз «нез’ясоване» («психогенне», «ідіопатичне») непліддя встановлюється в тому випадку, коли пацієнтка та її постійний партнер пройшли певне стандартне мінімальне медичне обстеження на предмет виявлення біологічних при-чин порушення репродуктивної функції і результати даного дослідження доводять біологічну фертильність пари.

Стосовно діагнозу непліддя «нез’ясованої етіології» у жінок серед спеціалістів існує дві полярні точки зору. Перша ґрунтується на тому, що «нез’ясованого» непліддя не існує, а є невстановлене, тобто жінка не пройшла медичне обстеження в необхідному обсязі чи відсутній адекватний інструментарій для проведення даного обстеження, яке б дало можливість виявити біологічну причину. Друга точка зору орієнтує на пошук психологічних причин, що утруднюють чи (або) виключають можливість зачаття дитини при повному біологічному збереженні репродуктивної системи жінки [3, с. 384].

2. Умови виникнення і методи психотерапевтичної допомоги

Соціальними наслідками безплідного шлюбу є зниження соціальної адаптованості та працездатності, підвищення кількості розлучень, погіршення демографічної ситуації. У таких пацієнток формується знижена самооцінка, пригніченість, відбувається звуження життєвого простору, є ризики зловживання алкоголем і медикаментозними засобами. Відзначається зниження професійної діяльності, фінансові складності. Страх перед майбутнім у зв’язку з ситуацією неплідності призводить до страху самотності, неспроможності, змін настрою, порушень стосунків як у власній родині, так і в батьківській сім’ї. Психоемоційний стан характеризується емоційною лабільністю, підвищеною дратівливістю. Часто у пацієнток виникають пасивні суїцидальні думки.

Таким пацієнткам рекомендується психотерапевтична корекція, яка орієнтована на допомогу в пошуку рішень проблемної ситуації, покращення якості життя, визначення мети в житті, формування позитивного ставлення до майбутнього.

Психологічні особливості жінок з гінекологічною патологією вивчені недостатньо. Існує лише невелика кількість робіт, присвячених даному питанню [8, с. 13-17]. За даними Е.А. Потьомкіної [4, с. 20] близько половини хворих на хронічні гінекологічні захворювання страждають непсихотичними психічними розладами, більшість з них складають розлади адаптації та специфічні розлади особистості. Захворювання, що зачіпає інтимну сферу особистості, є серйозним психотравмуючим чинником, подолання якого потребує значного психологічного ресурсу хворого, наявність у нього деяких психологічних особливостей.

Підводячи підсумки, можна сказати, що тяжкість перебігу гінекологічного захворювання, його хронізація, ставлення до лікування багато в чому залежать від психологічних особливостей пацієнток [8, с. 16-17]. Тому більш ефективна допомога гінекологічним хворим має спиратися на знання психологічних ланок формування та перебігу хвороби, які можуть стати мішенями психокорекційної роботи.

Вивчення психологічних особливостей жінок з гінекологічною патологією дозволить створити програму психокорекції з урахуванням як дезадаптивних складових, так й особистісних ресурсів хворих жінок. Встановлення загальних та специфічних психологічних особливостей при гінекологічній патології необхідне для визначення мішеней психокорекції та розробки ефективних заходів психологічної допомоги цьому контингенту хворих. Протягом психотерапії можна вирішити ряд задач: вивчення особистості, виявлення сутності проблеми (збір інформації), визначення наявності ресурсів у пацієнта для рішення проблем, формулювання цілей, створення алгоритму досягнення мети, навчання методикам, спрямованим на зняття напруження, тривоги, дратівливості.

Також важливо зауважити, що значну роль у забезпеченні репродуктивного здоров’я жінок може зіграти формування структурних підрозділів психологічної допомоги, які вбудовані в структуру клінічних установ (жіночих консультацій, лікарень, поліклінік) з метою консультування жінок, які мають патології репродуктивної сфери, та здорових жінок, з якими проводять можна проводити регулярні профілактичні консультації з метою виявлення деструктивних емоцій та установок, які в майбутньому потенційно можуть привести до розвитку психосоматичного захворювання. Тобто актуальною є розробка та проведення психологічної роботи серед жінок без гінекологічних захворювань з метою профілактики та запобігання розвитку соматичних ускладнень, насамперед, репродуктивної сфери на фоні негативних емоційних станів, внутрішньо особистісних та міжособистісних конфліктів, порушенні сімейних та батьківських відносин, підвищеній тривожності та сексуальних розладах.

Репродуктивне здоров’я включає гармонійність і збалансованість статевого, фізичного, психосексуального розвитку, соматичного й психічного здоров’я особистості. Репродуктивне здоров’я жінок повинно стати предметом досліджень не лише представників медичної науки та практики (генетиків, гінекологів, ендокринологів, репродуктологів), а й фахівців інших галузей, насамперед психологів і соціологів. Усебічне вивчення цього феномена, а також розробка методів особистісної психодіагностики й психологічних засобів відновлення репродуктивної функції в сучасних динамічних умовах дозволить жінкам свідомо проектувати свої дії, наміри, репродуктивну поведінку, максимально використовувати свої здібності й можливості, бути авторами власної долі, що надасть їм змогу реалізувати свій потенціал і як носія репродуктивної функції, і як соціально активної творчої особистості.

Отже, розробка методологічної бази, тобто діагностичних та корекційних методів для роботи таких профілактично- корекційних кабінетів є актуальною для України у зв’язку із складною демографічною ситуацією в державі. Існування таких центрів психологічної допомоги з розробленою методологічною базою, які працюють одночасно із клінічними службами в рамках планових обстежень дозволить вчасно виявляти та коректувати деструктивні зміни в психологічному стані жінок, що буде сприяти покращенню репродуктивного здоров’я нації в цілому. 

Висновки

У цілому для жінок з порушенням репродуктивної функції на відміну від здорових жінок властиві такі особливості:

• загальна інфантильність, яка проявляється в незрілості особистісної сфери;
• викривлена або незріла статево- рольова ідентифікація;
• неадекватні форми реагування на стресові ситуації, наприклад, інфантильні чи дезадаптивні стилі поведінки;
• емоційна нестабільність;
• підвищений рівень особистісної та реактивної тривожності;
• пригнічена агресія різної спрямованості;
• ускладнені стосунки з іншими людьми, у першу чергу з близькими;
• деструктивний досвід стосунків з власною матір’ю.

У дослідженні Т. А. Федорової були виявлені порушення в емоційній і сексуальній сферах у жінок з неплідністю «нез’ясованого» ґенезу. Так, у 71,1 % жінок виявлені емоційна лабільність, почуття неповноцінності, самотності, зміна емоційного стану в предменструальному періоді («синдром очікування вагітності»); у 52,4 % зниження або відсутність статевого потягу; у 61,9 % — зниження якості або відсутність оргазму. Автор звертає увагу саме на те, що, власне, неплідність є первинною ланкою по відношенню до цих порушень. Не-плідність призводить до порушення міжособистісних стосунків, відчуття нестабільності сімейного стану, а розлучення і нові шлюби спостерігалися у досліджуваній групі у п’ять разів частіше, ніж у контрольній.

У жінок з «нез’ясованим» непліддям відзначаються риси психічного інфантилізму, схильність до депресивних реакцій, підвищена тривожність, невпевненість у собі, нестійка самооцінка А. Т. Терещиним були виявлені порушення емоційного стану у жінок з неплідністю, що викликані гіпоталамо-гіпофізарною дисфункцією (92 %), більше половини обстежених жінок зазнали впливу тривалих психотравмуючих ситуацій (53,3 %) і частина жінок піддавалася впливу короткотривалих стресових ситуацій (14 %). У більшості жінок був виявлений підвищений рівень тривожності (69 %).

Типи жінок, що страждають на неплідність:

• незрілі, чутливі, розбірливі жінки, примхливі в стосунках з чоловіками та схильні до функціональних розладів;
• агресивно-домінуючі жінки, що не визнають власну жіночність;
• жінки, що відіграють роль матері, які несвідомо відчувають, що нездатні скопіювати свого чоловіка у дітях і тому переносять свій материнський інстинкт на догляд за ним;
• жінки, що присвятили себе кар’єрі чи іншим інтересам. 

Список використаної літератури

1. Авдеенок Л. Н. Особенности психотерапевтической работы в комплексной терапии женщин с бесплодием / Л. Н. Авдеенок, Р. Ф. Насырова, Л. С. Сотникова // Сибирский вестник психиатрии и наркологи. — 2009. — № 5, с.74-77.
2. Адамян Л. Г. Роль современной гормонмодулирующей терапии в комплексном лечении генитального эндометриоза/ Л.Г. Адамян, Е.Н.Андреева // Проблемы репродукции.- 2011.- 36.- С. 66-77.
3. Адамян Л. Г. Эндометриозы. / Адамян Л.Г, В. И. Кулаков .- Издательство: Медицина, 2006.- С. 110-116.
4. Актуальные вопросы акушерства и гинекологии: сб. науч. тр. -Петрозаводск, 2007. — 219 с.
5. Александров А. А. Психотерапия: Учебник для ву-зов/ А.А. Александров.- СПб.: Питер, 2004.- 480 с.
6. Александер Ф. Психосоматичекая медицина. Прин-ципы и применение/ Франц Александер.- М.: Ин-т общегуманитарных исследований, 2004.- 333с.
7. Алексейчик А. Е. Библиотерапия/ А. Е.Алексейчик// Руководство по психотерапии.- Т.: Медицина, 1985.— С. 304-319.
8. Алекситимия и методы ее определения при погра- ничних психосоматических расстройствах / [Д. Б. Ересько, Г. Л. Исурина, Е. В. Кайдановская, Б. Д. Карвасарский]. — СПБ.: 2005.- 25 с.
9. Ананьев В. А. Психология здоров’я / В. А. Ананьев. — Санкт-Петербург, 2006. — 384 с.; Кулаков С. А. Основы психосоматики / С. А. Кулаков. — Санкт-Петербург, 2003. — 288 с. Ananiev, V. A. (2006).
10. Банщиков В. М. Медицинская психология./ Банщиков В. М., Гуськов В., Мягков И. Ф.- М.: «Медицина»,1967.- С.163-215.
11. Барлоу Д. Н. Происхождение эндометриоза — все еще задача. / Д.Н. Барлоу. // Международный конгресс по эндометриозу 22-26 апреля. — М, 1996.- С. 40-47.
12. Баскаков В. П. Клиника и лечение эндометриоза / В.П. Баскаков .- Л.: Медицина, 1990.-240 с.
13. Баскаков В. П. Эндометриоидная болезнь / Баскаков В.П., Цвелев Ю.В., Кира Е.Ф. — СПб.: Издательство Н-JI, 2002. -452 с.
14. Бедненко Г. Б. Архетипы женственности/ Галина Борисовна Бедненко.- М.: Независимая фирма «Класс», 2005.- 320 с.
15. Бесплодие в супружестве / под. ред. И. Я. Юнды. — Киев, 1999. — 344 с.
16. Блох М. Е. Личностные и социально- психологические характеристики женщин репродук-тивного возраста с гинекологической патологией на этапе планирования беременности: ареф. дис. канд.мед.наук/ М. Е. Блох.- СПб, 2012.- 20 с.
17. Богуславская Д. В. Эндометриоз и бесплодие (обзор литературы) / Богуславская Д. В., Лебович Д. И. // Проблемы репродукции.- 2011.- № 2. С. 69-73.
18. Брехман Г. И. Синдром психоэмоционального напряжения и миома матки/ Брехман Г. И.// Акушер-ство и гинекология.- 1990.- №2.- С. 13-17.
19. Бройтигам В. Психосоматическая медицина/ Брой- тигам В., Кристиан П., Рад М.- М.: Гэотар Медици- на,1999.- 376с.
20. Вопросы репродуктологии: сб. науч. тр. — Харьков, 2003 -200 -234 c.
21. Вотчал Б. Е. Взаимоотношение психики и сомати- ки в клинике внутренних болезней/ Вотчал Б. Е. // Роль психического фактора в происхождении, течении и лечении соматических болезней: тезисы докладов. — М.: Всесоюзное научное медицинское общество невропатологов и психиатров, 1972.- С.79-86.
22. Голомбок С. Психологические реакции у бесплод-ных пациентов / пер. с англ. // Андрология, репродук-ция и сексуальные расстройства. — Москва, 1993. — Т. 2. — № 2. — С. 4-13.
23. Дидактичні технології викладання питань репродуктивного здоров’я: навч. посібник/ Ю.В. Вороненко, A. І. Бойко, Н.Г. Гойдаті ін.. — К.: Книга-плюс, 2011. — 192 с.
24. Ермошенко Б. Г. Роль психологических факторов при бесплодии (обзор литературы) / Б. Г. Ермошенко, B. А. Крутова // Успехи современного естествознания. 2005. № 8. С. 17-20.
25. Клиническая психология/ Под ред. Б. Д. Карва- сарского. — Спб.: Питер, 2002. — с.498-793.
26. Косырев В. Н. Клиническая психология. Тамбов, 2005. С. 43-45.
27. Маркова М. В. Феномен бесплодия супружеской пары с позиции медицинской психологии // Всесвіт соціальної психіатрії, медичної психології та психосоматичної медицини.- Т. 1. — № 1 (1). — С. 57-62.
28. Макаренко А. О. Особливості механізмів психологічного захисту жінок із дезадаптивними станами внаслідок гістеректомії в ранньому післяопераційному періоді / А. О. Макаренко // Медицинская психология. — 2010. — Т.5. — №2 (18). — С. 95- 99.