referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Проведення статистико — економічного аналізу матеріальних ресурсів

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи проведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів

1.1. Підприємництво як об'єкт статистичного вивчення

1.2. Статистичне вивчення основних напрямів діяльності підприємства.

1.3. Основні фонди, їх склад і класифікація. Види та оцінка основних фондів

1.4. Статистичне вивчення амортизації і зношення основних фондів

1.5. Показники наявності, стану і динаміки основних фондів та виробничих потужностей

2. Приведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У межах ринкових (товарно-грошових) відносин виробники певних благ намагаються обміняти власні товари на інші потрібні їм матеріальні чи нематеріальні блага, при тому з таким розрахунком, щоб не лише відшкодувати витрати, пов'язані з виробництвом своїх товарів, а й отримати додатковий обсяг благ, який забезпечував би товаровиробнику можливість поліпшити умови свого життя. Отже, під підприємницькою діяльністю слід розуміти цілеспрямовану діяльність людей, орієнтовану на одержання доходу в розмірах, які повністю відшкодовували б поточні витрати виробництва благ та забезпечували їх виробнику деякий додатковий дохід (прибуток).

Статистика вивчає підприємства (фірми) за напрямами їх діяльності, застосовуючи для цього арсенал статистичних методів.

Одним із важливих факторів виробництва є капітал. Капітал — це сукупність матеріальних благ (нагромаджена праця, знаряддя праці, сировина, матеріали, дороги, мости, комп'ютери і ін.) і нематеріальних елементів (освіта, людські здібності тощо).

Щодо поняття «капітал» серед економістів є різні точки зору. Одні з них «капітал» ототожнюють з засобами виробництва. Такої позиції дотримується, наприклад, Д.Рикардо.

П.Самуельсон та Нордхаус капітал розглядають як блага довгострокового користування, що створені для виробництва інших товарів. Часто капітал трактується як сума грошей, інвестовані ресурси, що використані на виробництво товарів і послуг, їх доставку до споживача.

Капітал можна подати в таких трьох формах: засоби виробництва (продуктивний капітал), гроші (грошовий), товари (товарний капітал).

Частину продуктивного капіталу (будівлі, споруди, машини і устаткування, транспортні засоби) називають основним капіталом (основними засобами або основними фондами). Іншу частину продуктивного капіталу (сировину, матеріали, енергетичні ресурси і ін.) називають оборотним капіталом (оборотними фондами).

Продуктивний капітал залежно від функцій, які ним виконуються в процесі виробництва, поділяється на засоби праці і предмети праці. Якщо предмети праці передають продукту праці свої матеріально-речові властивості, то засоби праці своїми матеріально-речовими властивостями уможливлюють цю передачу. Отже, до предметів праці належить та частина засобів виробництва, на які людина впливає у процесі своєї діяльності, надаючи їм властивості, які задовольняють потреби суспільства.

При написанні цієї роботи необхідно розглянути такі питанням, як статистичне вивчення основних напрямів діяльності підприємства, основні фонди, їх склад і класифікація, статистичне вивчення амортизації і зношення основних фондів, показники наявності, стану і динаміки основних фондів та виробничих потужностей та проведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів.

1.Теоретико-методологічні основи проведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів

1.1. Підприємництво як об'єкт статистичного вивчення

Підприємницька діяльність — це перш за все інтелектуальна діяльність енергійної, ініціативної людини, яка повністю або частково володіє певними матеріальними цінностями і використовує їх для отримання економічної вигоди і, насамперед, привласнення додаткового продукту.

Підприємницькою називають діяльність людей, яка спрямована на виробництво благ, що призначені для задоволення не власних потреб, а потреб інших членів суспільства. Вона виникає лише в тих суспільних угрупуваннях, де переважає товарне виробництво, де матеріальні та духовні блага виробляються не лише для особистого споживання, а переважно для товарообміну з метою одержання тих благ, які необхідні підприємцю, але не можуть бути виготовлені ним особисто з достатньою ефективністю. Отже, підприємництво як вид людської діяльності виникає і існує лише в рамках товарного виробництва і ринкового товарообміну.

Підприємницька діяльність може здійснюватися за двома основними формами: індивідуальною, яка за українським законодавством називається індивідуальною трудовою діяльністю, та у формі кооперації з іншими особами. Кооперування діяльності людей в процесі виробництва різних благ може здійснюватися у різних організаційно-правових формах.

Підприємництво виконує три основних функції:

  1. мобілізує капітал, трудові, матеріальні та інформаційні ресурси;
  2. організовує виробництво, збут, рекламу продукції, маркетинг і управління;

3) здійснює роботу, пов'язану з генеруванням, розробкою та впровадженням у виробництво і торгівлю нових ідей, пропозицій, новаторства.

В умовах ринкової економіки підприємництво ґрунтується на високих моральних засадах господарської поведінки підприємця, повазі до чинного законодавства та добросовісній конкуренції.

Об'єднана єдиною метою група фізичних осіб, яка володіє необхідними засобами виробництва, утворює юридичну особу — підприємство (фірму).

Підприємницька діяльність здійснюється на мікроекономічному рівні на підприємстві, яке є первинною ланкою економіки.

Підприємництво — це не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі і включене в систему національних цінностей і традицій. В основі підприємницької діяльності лежить ряд обов'язкових умов і вимог.

По-перше, обов'язковою умовою підприємництва є свобода у виборі напрямків і методів діяльності, самостійність прийняття рішень.

По-друге, підприємництво передбачає відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки і пов'язаний з цим ризик.

Третьою вимогою підприємницької діяльності е орієнтація на комерційний успіх, одержання прибутку, що зв'язано з ринковою структурою економіки.

Отже, підприємництво починається з надання господарським системам автономії, перспектив саморозвитку через саморегулювання. Головна умова при цьому — всебічний розвиток товарно-грошових відносин, поновлення в правах товаровиробників, повернення споживачам права вибору постачальника і тим самим цілеспрямованої дії на виробника. Перебудова всіх виробничо-господарських систем на основі підприємництва дозволить позбутися елементів адміністрування, застосувати економічні методи управління.

Кожне суспільство для забезпечення нормального рівня життя займається різними видами конкретної праці. З цією метою створюються певні організаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організовують програму) і діють на основі певних правил та процедур, їх мета і характер діяльності різні. Всі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації, діяльність яких має підприємницький характер, називають підприємствами.

Підприємство — це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). Підприємство — юридична особа, що має конкретного власника, яким може виступати індивідуальний власник, група фізичних осіб (членів товариства, акціонерів, співвласників майна, інших організаційно-правових форм власності), будь-які організації (асоціації, фонди, союзи) та органи державного і господарського управління.

Кожне підприємство має історично сформовану відповідну назву — фабрика, завод, електростанція, шахта, ательє, майстерня тощо; може включати декілька виробничих одиниць-заводів, фабрик (виробниче об'єднання, комбінат).

Основними ознаками, які дозволяють вважати те чи інше підприємство, організацію, установу юридичною особою, є:

  • наявність затвердженого статуту, в якому визначені цілі, організаційна
    структура, права та обов'язки органів управління, порядок ліквідації підприємства, а також основні взаємовідносини між засновниками і власниками;
  • право нести майнову відповідальність перед контрагентами в межах,
    передбачених господарським законодавством, та наявного у власності даного підприємства майна;
  • право захищати свої майнові інтереси в судових, арбітражних і інших
    органах державної влади і управління;
  • наявність реєстраційного свідоцтва, а в окремих спеціально обумовлених випадках і ліцензії на право здійснення певних видів діяльності.

Формальними ознаками юридичної особи є наявність зафіксованої в статуті фірмової назви, наявність печатки, розрахункового рахунку у банку та ведення повного бухгалтерського обліку з складанням балансу.

Склад підприємств статистика вивчає за допомогою класифікацій.

Залежно від мети в основу класифікації можуть бути покладені різні ознаки.

За формами власності майна розрізняють підприємства:

а) приватні;

б) колективні;

в) державні;

г) спільні.

1.2. Статистичне вивчення основних напрямів діяльності підприємства.

Кожне підприємство (фірма) являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, які за ознакою спорідненості можуть бути об'єднані в окремі головні напрями.

За логікою і послідовністю стадій відтворювального процесу визначальним напрямом діяльності кожного підприємства в умовах ринкових відносин є вивчення кон'юнктури ринку, наслідки якого служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективу. Інноваційна діяльність включає науково-технічні розробки, технологічну та конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних і інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів значною мірою залежить від рівня організації комерційної діяльності.

Комерційна діяльність — це метод ведення господарства шляхом порівняння у вартісному виразі затрат і результатів господарської діяльності підприємства. Від масштабів і якості саме цього напряму діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержаного прибутку.

Завершальним етапом послідовного циклу відтворювального процесу є після продажний сервіс, який охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації куплених на ринку товарів: машин, устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної і побутової техніки та інших видів виробничо-технічного і споживчого призначення. Цей етап є найважливішим джерелом статистичної інформації для продуцентів (тих, що виробляють певний товар) щодо надійності та довговічності виготовлених технічних засобів, а також експлуатаційних витрат, які в подальшому використовуються ними для удосконалення своєї продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури і асортименту.

До інтегрованого напряму, який пронизує всі інші напрями діяльності, належить економічна діяльність. Він є визначальним для оцінки регулювання всіх елементів у системі господарювання, в його основі є стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, система оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічна і фінансова діяльність.

Непересічне значення має соціальна діяльність підприємства, оскільки вона істотно впливає на ефективність всіх інших напрямів її діяльності. Результативність інноваційної, виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства (фірми) безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дієвості застосованого мотиваційного механізму, умов праці і життя колективу.

Статистика вивчає підприємства (фірми) за напрямами їх діяльності, застосовуючи для цього арсенал статистичних методів.

Одним із важливих факторів виробництва є капітал. Капітал — це сукупність матеріальних благ (нагромаджена праця, знаряддя праці, сировина, матеріали, дороги, мости, комп'ютери і ін.) і нематеріальних елементів (освіта, людські здібності тощо).

Щодо поняття «капітал» серед економістів є різні точки зору. Одні з них «капітал» ототожнюють з засобами виробництва. Такої позиції дотримується, наприклад, Д.Рикардо.

П.Самуельсон та Нордхаус капітал розглядають як блага довгострокового користування, що створені для виробництва інших товарів. Часто капітал трактується як сума грошей, інвестовані ресурси, що використані на виробництво товарів і послуг, їх доставку до споживача.

Капітал можна подати в таких трьох формах: засоби виробництва (продуктивний капітал), гроші (грошовий), товари (товарний капітал).

Частину продуктивного капіталу (будівлі, споруди, машини і устаткування, транспортні засоби) називають основним капіталом (основними засобами або основними фондами). Іншу частину продуктивного капіталу (сировину, матеріали, енергетичні ресурси і ін.) називають оборотним капіталом (оборотними фондами).

Продуктивний капітал залежно від функцій, які ним виконуються в процесі виробництва, поділяється на засоби праці і предмети праці. Якщо предмети праці передають продукту праці свої матеріально-речові властивості, то засоби праці своїми матеріально-речовими властивостями уможливлюють цю передачу. Отже, до предметів праці належить та частина засобів виробництва, на які людина впливає у процесі своєї діяльності, надаючи їм властивості, які задовольняють потреби суспільства.

Засоби праці виражають комплекс елементів суспільної праці, за допомогою яких людина впливає на предмети праці, вступає у виробничий контакт з природою, видозмінюючи її.

Для того, щоб визначити, куди належать певні засоби виробництва — до предметів праці чи до засобів праці, необхідно враховувати не їх фізико-хімічні властивості чи форму, а те, яку роль вони відіграють у процесі виробництва. Від того, як використовуються ті чи інші засоби, залежить у кожному конкретному випадку, чи будуть вони засобом, чи предметом праці. Так, автомобіль, який використовується для перевезення вантажів, виступає як засіб праці, а автомобіль, який перебуває у якості готової продукції на складі підприємства-виготовлювача — як предмет праці.

Серед засобів праці вирішальну роль відіграють знаряддя праці, механічні, фізичні і хімічні властивості, які людина використовує відповідно до своєї мети. Рівень розвитку техніки і технології є головним показником ступеня оволодіння суспільством силами природи і характеризує ступінь володіння нею. До основних виробничих фондів належать не всі засоби праці, а лише ті, що мають вартість, тобто створені працею, беруть участь в утворенні вартості продукту і піддаються відтворювальному процесу. Основними фондами стають об'єкти з моменту їх функціонування в якості засобів праці, тобто з моменту зарахування їх на баланс основної діяльності промислового підприємства.

Предмети праці є складовою виробничих оборотних фондів.

Основні виробничі фонди — це засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою первісну матеріально-речову форму, і поступово зношуючись, переносять свою вартість на заново створений продукт.

На практиці до основних фондів промислових підприємств не відносяться і включаються до оборотних:

а) предмети, які служать менше одного року незалежно від їх вартості;

б) предмети варістю нижче від 250 грн. за одиницю незалежно від строку їх служби (крім сільськогосподарських машин і знарядь, дорослої робочої і продуктивної худоби, включаючи дрібну і дорослу птицю), оскільки вони належать до основних фондів незалежно від їх вартості;

в) спеціальні інструменти і спеціальні пристрої незалежно від їх вартості;

г) молодняк тварин і тварини на відгодівлі;

д) спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні речі незалежно від їх
вартості і строку служби.

Основними завданнями статистики основних фондів є:

  1. визначення обсягу, складу і структури основних фондів;
  2. характеристика стану і динаміки основних виробничих фондів;
  3. вивчення рівня використання основних фондів;
  4. характеристика озброєності праці основними виробничими фондами;
  5. вивчення ефективності використання виробничих площ підприємства
    (фірми).

1.3. Основні фонди, їх склад і класифікація. Види та оцінка основних фондів

Внаслідок того, що підприємства, як правило, виконують не лише основну, а й інші види виробничої і невиробничої діяльності, склад їх основних фондів надзвичайно різноманітний. Його можна охарактеризувати за допомогою такої схеми:

Ділення основних фондів підприємства на виробничі і невиробничі дозволяє встановити їх склад за економічною ознакою.

До основних виробничих фондів належать засоби праці, які прямо чи опосередковано беруть участь у промислово-виробничій діяльності підприємства (фірми) і підсобних непромислових виробництвах інших галузей матеріального виробництва (капітальне будівництво, сільське господарство, торгівля і т.ін.).

До невиробничих відносяться основні фонди, які використовуються для задоволення культурно-побутових потреб працівників підприємства (фірми). Невиробничі основні фонди поділяються за сферами застосування праці (житлове господарство, комунальне і побутове обслуговування, освіта, фізкультура і соціальне забезпечення, наука і т.ін.).

Основні промислово-виробничі фонди підприємства складаються з комплексу різних видів засобів праці, які різняться своєю матеріальною, натуральною формою та виробничим призначенням.

Беручи до уваги різні ознаки, які властиві різним елементам основних виробничих фондів, їх поділяють на окремі групи, тобто класифікують. У практиці роботи підприємств найчастіше застосовується класифікація, згідно якої всі основні фонди поділяються на окремі групи за своїм призначенням і натурально-речовими характеристиками. Така класифікація використовується для організації обліку і планування основних фондів, характеристики їх структури, встановлення диференційованих норм амортизаційних відрахувань і розрахунку щорічного розміру амортизації, визначення технічної озброєності праці, інших техніко-економічних показників.

У нині діючій класифікації основних фондів виділяються такі групи:

I. Будівлі — об'єкти, що забезпечують нормальні умови для здійснення
виробничого процесу (корпуси цехів, адміністративні, складські, господарські, інші приміщення).

  1. Споруди — інженерно-будівельні об'єкти, які виконують технічні
    функції у виробничому процесі (шахти, нафтові і газові свердловини, греблі,
    шлюзи, канали, дамби, мости, дороги, естакади, резервуари для зберігання
    нафтопродуктів, димові труби, водонапірні башти і ін.).
  2. Передавальне устаткування — засоби праці, що призначені для передачі різних видів енергії, рідких і газоподібних речовин (електро-, тепло
    мережі, нафтопроводи і т.п.).
  3. Машини і устаткування, до яких належать такі засоби праці:
  4. силові машини і устаткування — засоби праці, за допомогою яких виробляють і перетворюють енергію (електрогенератори, електромотори,
    трансформатори і т.ін.);
  5. робочі машини і устаткування — знаряддя праці, які впливають на
    предмети праці (верстати, преси, вугільні комбайни, доменні і сталеплавильні печі і т.п.);
  6. вимірювальні і регулювальні прилади, обладнання та лабораторне
    устаткування — засоби праці, які призначені для управління, регулювання,
    контролю і вимірювання параметрів виробничого процесу;
  7. обчислювальна техніка — сукупність машин і пристроїв, які застосовуються для виконання обчислювальних робіт і управління технологічними процесами (електронно-обчислювальні машини і т.д.).

V. Транспортні засоби — засоби для переміщення вантажів і людей всередині цехів і між цехами (автомобілі, локомотиви, електрокари і т.ін.).

VI. Інструменти загального призначення — немеханізовані і механізовані знаряддя ручної праці (гайковерти, електродрелі і т.ін.).

  1. Виробничий інвентар і приладдя — предмети для охорони праці
    (огорожі машин, верстаки, чани і т.п.).
  2. Господарський інвентар — предмети організації конторської праці
    (меблі, друкарські машинки тощо).

IX. Інші основні засоби (технічні бібліотеки і т.ін.).

Розглянуті групи основних фондів відрізняються призначенням у виробничому процесі, конструктивними особливостями, іншими якісними параметрами, що дозволяє використовувати дану класифікацію для вирішення різних завдань загального характеру в економіко-статистичному дослідженні. Однак вона не завжди дозволяє вивчити основні фонди стосовно їх ролі у виробничому процесі, створює певні труднощі в техніко-економічних розрахунках при плануванні і дослідженні показників технічної оснащеності підприємств і ефективності їх використання. Позиції їх не завжди точно визначають технологічну структуру основних фондів у вигляді співвідношення їх активної і пасивної частин, не дають можливості вивчати галузеве походження і функціональний склад. Перешкоджають цьому укрупнені групи нині діючої класифікації основних фондів. Так, у групу «Будівлі», наприклад, входять виробничі корпуси, де розміщені цехи, майстерні і будівлі адміністративно-господарського призначення — склади, контори тощо.

Окремо слід зупинитися на групі «Споруди», яка особливо завантажена різними за своїм призначенням і матеріально-речовим складом об'єктами. Сюди відносять як споруди, що виконують, по суті, активні функції знарядь праці (шахти, свердловини, залізничні і автомобільні дороги, мости, канали), так і споруди, що забезпечують умови виробництва (огорожі, сховища і т.ін.).

Аналогічний недолік мають інші групи діючої класифікації основних фондів, що створює певні перешкоди у дослідженні співвідношення їх активної і пасивної частин, технологічної структури галузевого походження і прогресивних тенденцій.

У сучасній економічній літературі пропонуються детальніші класифікації основних фондів.

Класифікація основних фондів періодично уточнюється, вносяться певні зміни залежно від науково-технічного прогресу і утворення нових галузей народного господарства. Науково обґрунтована класифікація має велике значення для потреб планування і обліку основних фондів, вивчення їх структури і ефективності використання.

Залежно від поставлених завдань основні фонди можуть групуватися і за іншими ознаками. Особливий інтерес викликає їх ділення залежно від ступеня участі різних елементів у виробничому процесі на активну і пасивну частини. За прийнятою методологією до активної частини основних фондів відносять виробничі і силові машини та устаткування. В широкому розумінні поняття активних основних фондів, крім машин і устаткування, включає також вимірювальні та регулювальні прилади, виробничі інструменти, транспортні засоби і окремі види споруд. До пасивної частини основних фондів належать засоби праці, які забезпечують нормальні умови процесу виробництва (будівлі, споруди, виробничий та господарський інвентар, інші основні фонди).

Необхідно відзначити, що кожна галузь промисловості має властиву їй структуру основних фондів. Наприклад, для машинобудування, металообробної та легкої промисловості характерна висока питома вага машин і устаткування в загальному обсязі основних фондів, для мукомельної, круп'яної і комбікормової промисловості, — навпаки, — висока питома вага будівель і споруд.

По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%, машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%, транспортних засобів — 2,5-3,0%.

Питома вага активної частини основних виробничих фондів у їх загальному обсязі становить по промисловості в цілому 53,9%, з них у важкій промисловості — 54,2%, легкій -55,1%, харчовій — 49,2%.

Важко уявити, що у таких галузях, як паливна промисловість, активну участь у виробничому процесі беруть лише 30% основних виробничих фондів. З іншого боку, викликає сумнів правомірність віднесення до активної частини основних фондів таких споруд у галузі електроенергетики, як шлюзи і греблі електростанцій.

Планування і облік основних фондів здійснюється в натуральному і вартісному виразах. У натуральному виразі основні фонди обліковуються в розрізі окремих елементів у фізичних одиницях виміру (штуках, кілограмах, тоннах, метрах і т.ін.). Використовується він для характеристики складу основних фондів, їх технічного стану, складання балансів у розрізі окремих видів устаткування, розрахунку виробничої потужності дільниць, цехів і підприємства в цілому.

Для того, щоб визначити загальний обсяг основних фондів, охарактеризувати їх структуру, вивчити технічний стан і ступінь використання, розрахувати амортизаційні відрахування, визначити розмір плати за користування фондами і показники рентабельності роботи, необхідна вартісна (грошова) оцінка основних фондів.

Оскільки кожний вид (тип) основних фондів на певний момент має водночас кілька вартісних оцінок, що характеризуються тривалістю періоду їх функціонування, протягом якого вони зношуються, змінюються умови відтворення, розрізняють три види їх вартісної оцінки: повна первісна вартість, повна відновна вартість і залишкова вартість основних фондів.

Повна первісна вартість основних фондів — це загальна сума фактичних затрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж засобів виробництва в діючих на той час цінах. Складовим елементом повної первісної вартості основних фондів можуть бути також додаткові затрати, викликані розширенням і модернізацією засобів праці в процесі їх експлуатації. За цією оцінкою (за винятком випадків, коли проводиться переоцінка) основні фонди обліковуються на балансі підприємства протягом всього періоду функціонування. Визначають її таким чином. Нехай підприємство в січні 1996р. придбало верстат певної марки вартістю 7000 грн., затрати на його доставку становили 60 грн., а вартість монтажу- 80 грн. Звідси, повна первісна вартість верстата — 7140 грн. (7000 + 60 + 80). Якщо припустити, що в січні 2003 р. придбано другий верстат цієї ж марки, ціна якого 6420 грн., а затрати на його доставку і монтаж становили 180 грн., тоді повна первісна вартість його становитиме 6600 грн. (6420 + 180), а двох верстатів — 13740 грн. (7140 +6600). Таким чином, придбані в різні роки однакові засоби праці можуть обліковуватися на балансі підприємства за різною первісною вартістю. Це призводить до того, що розраховані на основі даних про первісну вартість основних фондів показники не завжди порівняльні.

Повна відновна вартість — це сума витрат на придбання (будівництво), включаючи витрати на доставку і монтаж за цінами і умовами виробництва на момент переоцінки основних фондів. Повна відновна вартість основних фондів визначається за матеріалами переоцінки. При цьому ліквідується різномасштабність цін, що забезпечує можливість розкрити правильне співвідношення обсягів старих і нових засобів праці, які надійшли в різні роки. Однотипні види основних фондів включаються в підсумок за однаковою вартістю незалежно від їх первісної оцінки. Так, якщо оцінити придбаний у 2000 р. верстат за цінами 2003 р., то повна відновна вартість становитиме 6600 грн., а за два верстати разом взятих — 13200 грн. (6600 + 6600).

Залишкова вартість — це та частина повної первісної вартості об'єкта основних фондів, яка ще не перенесена на продукт, її визначають як різницю між повною первісною (повною відновною) вартістю кожного об'єкта основних фондів і сумою нарахованого за весь період функціонування зношення. Якщо сума зношення придбаного у 1996 р. верстата становила у 2003 р. 4200 грн., то його залишкова вартість дорівнюватиме 2940 грн. (7140 — 4200), а двох верстатів — 9540 гр. (2940 +6600).

Дані про залишкову вартість основних фондів наводяться у річному звіті «Рух основних фондів і амортизація основних фондів».

Застосування різних видів оцінки основних фондів зумовлюється тривалим періодом їх функціонування. Зіставляючи роль і значення повної первісної і повної відновної вартості основних фондів, можна надати перевагу другому виду оцінки, особливо при вивченні їх обсягу і динаміки.

Дані про повну відновну вартість одержують на основі переоцінки основних фондів, проведення якої вимагає залучення великої кількості спеціалістів, значних затрат часу і коштів.

1.4. Статистичне вивчення амортизації і зношення основних фондів

У процесі функціонування основний капітал зношується. Розрізняють зношення фізичне і моральне. Фізичне розуміють як поступове зниження споживної вартості основних засобів внаслідок виробничого їх споживання (деформація деталей, конструкцій), а також під впливом сил природи (корозія металу, гниття дерев'яних конструкцій і т.п.). Ступінь фізичного зношення основних фондів залежить не лише від режиму їх експлуатації, кількості годин роботи на добу, робочих днів у році та інтенсивності їх використання, а й від якості і надійності виготовлених верстатів, устаткування, транспортних засобів, інших видів засобів праці. Тому підвищення якості надійності основних виробничих фондів, збільшення строків їх експлуатації є одним з найважливіших напрямів економії суспільної праці.

Моральне зношення основних фондів є наслідком науково-технічного прогресу. Старі основні фонди, незважаючи на їх фізичну придатність для експлуатації, з економічного боку себе вже не виправдовують. Розрізняють два види морального зношення основних фондів. Перший проявляється в тому, що внаслідок підвищення продуктивності праці у галузях, які виготовляють верстати, машини, устаткування, затрачають на їх виробництво менше часу, і тому вартість їх знижується. При цьому машини і устаткування, які виготовлялися раніше при більш високих затратах праці, втрачають частину своєї вартості незалежно від ступеня фізичного зношення.

Другий вид морального зношення пояснюється винаходом і впровадженням у виробництво нових, більш продуктивних і досконалих машин внаслідок науково-технічного прогресу, у зв'язку з чим експлуатація старих машин стає економічно невигідною. Моральному зношенню першого і другого виду підлягають всі основні виробничі фонди підприємств, проте у різних рівнях. Порівняно з робочими машинами і устаткуванням в меншій мірі піддаються моральному зношенню виробничі будівлі.

Моральне зношення основних фондів ураховується при визначенні строків служби окремих видів засобів праці, норм амортизації, економічної ефективності капітальних вкладень. У процесі виробництва основні фонди зношуються і поступово втрачають свою вартість, яка переноситься на собівартість заново створеного продукту. З метою повного чи часткового відновлення зношення основних фондів встановлені норми амортизаційних відрахувань.

Відшкодування фізичного і морального зношення основних фондів проходить шляхом включення частини їх вартості в затрати на виробництво продукції у вигляді амортизаційних відрахувань, розміри яких залежать від норм амортизації.

Нарахування амортизації починається з кварталу наступного за кварталом їх зарахування на баланс підприємства.

Під основними фондами, що підлягають амортизації, розуміють матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в таких розмірах:

  • на будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальне устаткування — 5%;
  • на транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі, меблі, конторське (офісне) обладнання, побутові електромеханічні прилади та
    інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні
    та інші машини для автоматичної обробки інформації — 25%;
  • інші основні фонди, що не ввійшли у дві перші групи, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження — 3-15%*.

Сума амортизаційних відрахувань, що підлягає віднесенню на витрати виробництва (обігу) у звітному кварталі, визначається як добуток балансової вартості окремих основних фондів відповідної групи за станом на початок звітного кварталу та встановленої для цієї групи основних фондів норми амортизаційних відрахувань.

У разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних відрахувань після 1 січня 2003р. визначається як сума відповідних добутків первинної вартості окремих видів основних фондів та норм амортизаційних відрахувань, визначених в таких розмірах (%):

  • перший рік експлуатації — 15
  • другий рік експлуатації — 30
  • третій рік експлуатації — 20
  • четвертий рік експлуатації — 15
  • п'ятий рік експлуатації — 10
  • шостий рік експлуатації — 5
  • сьомий рік експлуатації — 5

Балансова вартість окремих видів і груп основних фондів на початок звітного кварталу для нарахування амортизації розраховується за формулою:

де БП — балансова вартість окремих основних фондів на початок звітного

кварталу;

БП-1 — балансова вартість окремих основних фондів на початок

попереднього кварталу;

ПП-1 — витрати на придбання та введення в експлуатацію основних фондів відповідних груп (крім будівель, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв); витрати на виконаний капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних фондів протягом попереднього кварталу з врахуванням транспортних, митних і страхових платежів, а також інших витрат, спричинених придбанням без урахування сплаченого податку на додану вартість. У разі самостійного виготовлення основних фондів для власних потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, пов'язаних з їх виготовленням та введенням в експлуатацію без урахування сплаченого податку на додану вартість;

ВП-1 — вартість виведених з експлуатації основних фондів (крім будівель, споруд та передавального устаткування) протягом попереднього кварталу;

АП-1 — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у попередньому кварталі. При цьому частина фактичних витрат на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення та інших видів поліпшення основних фондів відносяться на витрати виробництва (обігу) в сумі, яка не перевищувала б 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів.

ІП-І — індекс інфляції у попередньому кварталі.

Підприємства і організації всіх форм власності проводять щоквартальну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів згідно з офіційним Індексом інфляції кварталу, що передує звітному. Індексація не проводиться у тому випадку, якщо протягом кварталу, який передує звітному, індекс Інфляції не перевищував 102,5%.

Віднесення сум амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу) здійснюється щоквартально в розмірі 1/4 норми амортизаційних відрахувань. При цьому на витрати виробництва (обігу) підприємство відносить щомісячно 1/3 суми квартальних відрахувань.

Нарахування амортизаційних відрахувань на будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальне устаткування проводиться до досягнення кожним об'єктом групи балансової вартості 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість таких основних фондів відноситься на витрати виробництва (обігу) за результатами податкового періоду, в якому досягнута така вартість.

У багатьох розвинених зарубіжних країнах діє політика прискореної амортизації основних фондів. Це обумовлено високими темпами морального зношення в результаті науково-технічного прогресу, інфляції, намагання власників знизити розміри податків. У США, наприклад, амортизаційні відрахування складають біля 70 відсотків до обсягу приватних інвестицій.

Амортизаційні відрахування у більшості розвинених країн використовуються в основному на реновацію. Щодо витрат на капітальний ремонт, то вони фінансуються за рахунок капітальних вкладень і він як самостійний вид витрат не розглядається. Капітальний ремонт збільшує залишкову вартість основних фондів.

1.5. Показники наявності, стану і динаміки основних фондів та виробничих потужностей

У статистичній звітності наявність основних засобів відбивається за повною і залишковою вартістю на початок і кінець звітного року, а також їх середньорічна величина. Наявність основних фондів на кінець кожного місяця визначають за даними бухгалтерського обліку.

Якщо нововведене в експлуатацію підприємство працювало неповний рік, то середню річну вартість основних фондів слід визначати таким чином: у чисельнику формули підсумовуємо основні фонди, які рахуються на перші числа кожного місяця у періоді функціонування підприємства, знаменник при цьому залишається попереднім.

Однією з важливих умов забезпечення безперервного виробництва є стан засобів праці. Серед показників, які характеризують стан основних фондів на певний момент, головне місце в економічній літературі відводиться показникам зношення і придатності.

Суму зношення окремого об'єкта основних засобів на початок року розраховують добутком річної суми амортизаційних відрахувань на кількість років його фактичної служби. Суму зношення на всі основні засоби разом взяті визначають як різницю між їх повною і залишковою вартістю.

Відношенням нагромадженої суми зношення (амортизації) діючих основних засобів на певний момент часу (на початок чи кінець року) до їх повної первісної вартості визначають коефіцієнт зношення. Він виражає частину вартості основних засобів, передану на вироблений продукт.

Якщо відняти від 100% коефіцієнт зношення, одержимо коефіцієнт придатності основних засобів. Цей показник можна розрахувати і як відношення залишкової вартості до повної первісної (відновної) вартості основних засобів. Коефіцієнт придатності відбиває частку вартості основних засобів, яка ще не зносилася, і, отже, не передана на вироблений продукт. Як слушно відзначає професор А.К.Устинов, коефіцієнт придатності характеризує непридатність основних засобів до роботи, а тому зручніше його називати коефіцієнтом збереження основних засобів.

Слід зауважити, що сума нарахованого зношення, а отже, і коефіцієнт зношення, і коефіцієнт придатності не завжди достатньо точно відбивають ступінь фізичного зношення основних фондів, оскільки зношення засобів праці нараховується за нормами амортизації, у зв'язку з чим оцінка стану основних фондів є дещо умовною.

Уяву про наявність і динаміку основних фондів, їх зміну на окремому підприємстві, галузі чи промисловості загалом, а також про вплив на цю зміну їх надходження і вибуття дає баланс основних фондів. Останній може складатися як за окремими видами, так і за всіма основними фондами разом взятими за повною первісною (відновною) або залишковою вартістю. У балансі основних фондів за повною первісною (відновною) вартістю відбивається зміна їх фізичної маси. Джерелами даних для складання балансів за повною вартістю є річний звіт «Звіт про наявність і рух основних засобів (фондів) і амортизаційного фонду». У розділі 1 «Наявність і рух основних засобів (фондів)» подано баланс основних фондів промислового підприємства (виробничого об'єднання) за повною вартістю. У цьому ж розділі наведені дані про величину основних фондів за залишковою вартістю на кінець року. У розділі II «Склад і амортизація основних засобів (фондів)» наводяться детальні дані про наявність основних фондів у розрізі видів на початок і кінець за повною вартістю і про величину нарахованих амортизаційних відрахувань.

Дані балансів використовуються для визначення показників інтенсивності руху основних фондів — розрахунку абсолютного приросту, темпів зростання і приросту, абсолютного значення 1% приросту і відповідних середніх показників (середнього рівня, середнього абсолютного приросту, середньорічних темпів зростання і приросту і т.ін.).

Для того, щоб розрахувати показники динаміки, необхідно спочатку перерахувати повну первісну вартість тих матеріально-речових елементів основних фондів, які придбані після їх переоцінки, у порівняльний вигляд, тобто за відповідними цінами. Повна первісна вартість об'єктів, придбаних після переоцінки основних фондів, перераховується шляхом ділення їх первісної вартості на індекс цін капітальних вкладень.

Важливими показниками динаміки основних фондів є коефіцієнти надходження, оновлення і вибуття. Коефіцієнт надходження основних фондів визначають як відношення загальної суми основних фондів, які надійшли за звітний період, до їх вартості на кінець даного періоду. Коефіцієнт оновлення — як частку від ділення вартості нових основних фондів, які надійшли за звітний період, на їх повну вартість на кінець цього періоду. Коефіцієнт вибуття — як відношення вартості вибулих за звітний період основних фондів до їх вартості на початок періоду.

Нині діюча методологія побудови цих показників є небездоганною. По-перше, у чисельнику і знаменнику цих показників зіставляються не порівняльні величини (в чисельнику використовуються інтервальні, а у знаменнику — моментні дані). По-друге, оскільки база порівняння цих показників різна, вони між собою непорівняльні. За їх величиною важко судити про те, що переважало у звітному періоді: оновлення чи вибуття основних фондів.

Проведені розрахунки доводять, що рівні вибуття як всіх основних фондів, так і тих, які прийшли в непридатність від старості, дещо перевищують рівень їх оновлення, з чим, звичайно, не можна погодитись.

У практиці роботи підприємств з метою одержання порівняльних даних обидва коефіцієнти часто розраховують відносно однієї бази — вартості основних фондів на початок періоду, що теоретично також неправильно.

Економічна ефективність функціонування основних виробничих фондів -складне, багатофакторне явище. Вона формується під впливом результатів використання основних виробничих фондів, робочої сили і оборотних фондів.

Оцінка використання основних виробничих фондів значною мірою залежить від правильного визначення критерію і показників ефективності. Економічна наука і практика виробили систему показників ефективності використання основних фондів промисловості, в якій можна виділити дві основні групи: економічні і техніко-економічні. До складу першої увійшли показники, що пов'язані з дією закону вартості, товарно-грошових відносин і господарського розрахунку. До другої групи належать якісні і кількісні показники, за допомогою яких характеризують використання основних виробничих фондів і, передусім, їх активної частини.

Техніко-економічні показники характеризують лише окремі сторони ефективності використання основних виробничих фондів, тоді як економічні відбивають їх використання більш комплексно, систематично. До економічних показників відносять співвідношення темпів зростання випуску продукції і темпів зростання основних фондів, показники рентабельності, фондовіддачі і продуктивності праці.

Основним критерієм ефективності використання основних фондів багато економістів вважають рентабельність, яку визначають відношенням суми прибутку до середньорічної вартості основних і нормованих оборотних фондів. Перевагою цього показника є те, що він забезпечує можливість враховувати якісну сторону використання основних фондів (зниження собівартості). Однак йому властиві і певні недоліки. Найістотнішим є велика чутливість до факторів, які нерідко мало залежать від роботи підприємства і використання основних фондів (зміна цін, асортиментні зрушення).

Особливе місце в системі показників ефективності використання основних фондів посідає фондовіддача, в основу обчислення якої покладено вираження кількісного зв'язку між результатами виробництва і розмірами зужитковуваних засобів праці. Таким чином, показник фондовіддачі базується на основі співвідношення між ефектом і затратами, які пов'язані з його одержанням. У якості ефекту, тобто чисельника фондовіддачі, може виступати обсяг виробленої продукції в натуральному, умовно натуральному і вартісному виразі. Однак у натуральних вимірниках він може розраховуватися лише на підприємствах, які випускають один вид продукції. У більшості галузей промисловості фондовіддача розраховується на основі вартісних показників, виходячи з обсягу виробленої продукції у поточних (порівняльних) цінах і середньорічної вартості основних фондів (власних і орендованих) за виключенням фондів, які перебувають на консервації, в резерві і здані в оренду. Вимірниками фондовіддачі можуть виступати нормативна чиста продукція, товарна, валова продукція. В якості знаменника фондовіддачі береться величина середньорічних промислово-виробничих основних фондів за повною вартістю. Існують і інші точки зору. Одні економісти при побудові показника фондовіддачі віддають перевагу залишковій вартості основних фондів, обґрунтовуючи це тим, що вони в процесі використання втрачають свою продуктивність немов би пропорційно зношенню. Інші пропонують в якості знаменника фондовіддачі брати не вартість основних фондів, які використовувались у звітному періоді, а їх спожиту частину, тобто амортизацію основних фондів.

Всі ці методи обчислення показника фондовіддачі збагачують статистичну методологію вивчення ефективності використання основних фондів, оскільки кожен з них має свій економічний зміст.

Наявність різних точок зору щодо методології побудови показника фондовіддачі не применшує його ролі і значення в оцінці використання основних фондів.

Фондовіддача — це узагальнений показник ефективності використання основних виробничих фондів. Він досить простий, наочний і характеризує не лише рівень використання засобів праці, він відбиває і якісні зміни в динаміці основних фондів.

У галузях промисловості, як і в інших галузях народного господарства, показник фондовіддачі вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Показник фондовіддачі залежить від тривалості періоду, за який він розраховується. Отже, фондовіддача за один місяць у три рази менша, ніж за квартал, і у дванадцять разів менша, ніж за рік. Цю умову необхідно враховувати при проведенні економічних аналізів.

Характерною особливістю показника фондовіддачі є те, що його зменшення не завжди свідчить про зниження ефективності виробництва. Водночас його зростання завжди свідчить про підвищення ефективності виробництва. Так, впровадження у виробництво нової техніки нерідко призводить до зниження фондовіддачі. Однак це не може бути основою для того, щоб стверджувати про зниження ефективності використання основних фондів, оскільки ефективність їх використання може характеризуватися не зростанням рівня фондовіддачі, а економією поточних витрат виробництва і живої праці. І, отже, ефективність виробництва може зростати не лише при зростанні, а й при зниженні показника фондовіддачі. Це спостерігається тоді, коли збільшення вартості основних виробничих фондів перекривається зниженням затрат живої праці.

Одним із важливих показників ефективності використання основних фондів є фондомісткість, яку визначають як відношення середньорічної вартості основних фондів до обсягу випущеної продукції за відповідний рік. Інколи фондомісткість розглядається як величина, обернена фондовіддачі.

У зв'язку із змінами складу і структури продукції та основних виробничих фондів збільшується кількість устаткування, яке слабо або зовсім не використовується. І тоді фондомісткість не буде величиною, оберненою показнику фондовіддачі, оскільки при визначенні фондомісткості у розрахунок береться лише та частина основних фондів, яка справді потрібна для випуску продукції, тоді як при обчисленні фондовіддачі у розрахунок беруться всі основні фонди, які рахуються на балансі підприємства, об'єднання, галузі.

Показник фондомісткості перебуває у певному взаємозв'язку з показниками фондоозброєності і продуктивності праці. Остання може бути тим вищою, чим вищою буде фондоозброєність праці і нижчою при підвищенні продуктивності праці. Зростанню фондоозброєності праці повинні відповідати темпи зростання продуктивності праці. Якщо темпи зростання фондоозброєності випереджають підвищення продуктивності праці, неодмінно збільшиться фондомісткість.

Динаміку показників ефективності використання основних виробничих фондів за групою однотипних підприємств вивчають за допомогою індексів фондовіддачі (фондомісткості) змінного складу, постійного складу і структурних зрушень.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, які пов'язані як із зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини. До таких факторів можна віднести продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності, вартість одиниці устаткування, питому вагу машин і устаткування в загальній вартості основних фондів. На фондовіддачу мають певний вплив і зміна рівня матеріальних затрат, який визначають відношенням товарної продукції до вартості продукції за відрахуванням матеріальних затрат.

Під виробничою потужністю підприємства (цеху, дільниці), об'єднання, комбінату, галузі розуміють максимально можливий річний (добовий, змінний) випуск продукції або обсяг переробки сировини, визначений на основі планових річних завдань з виробництва продукції потрібної номенклатури і асортименту з урахуванням максимального використання виробничого устаткування, площ виробничих приміщень, застосування прогресивної технології, сучасних форм організації виробництва і праці.

Виробнича потужність характеризує максимальні можливості підприємства при використанні всіх його внутрішніх резервів і постійному проведенні заходів щодо впровадження раціональних методів переробки сировини, економії паливно-енергетичних ресурсів, підвищення виходу продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають на основі даних головних цехів, дільниць, агрегатів з урахуванням впровадження розроблених заходів, спрямованих на ліквідацію вузьких місць і можливої кооперації виробництва.

Виробнича потужність підприємства, об'єднання розраховується на основі технічних норм виробітку або проектних показників продуктивності устаткування, агрегатів, використання площ, трудомісткості виробів, норм виходу продукції з сировини з урахуванням застосування передової технології, прогресивних форм організації виробництва і праці.

У деяких галузях промисловості виробнича потужність характеризується кількістю переробленої сировини за певний період часу.

На підприємствах широкого номенклатурного виробництва, коли окремі структурні підрозділи випускають комплектуючі вироби, виробнича потужність підприємства визначається як частка від ділення фонду часу устаткування на трудомісткість умовного комплексу деталей (набору деталей, що забезпечує випуск одиниці готової продукції). Однак ця методологія розрахунку виробничої потужності недосконала. Вона не забезпечує одержання кількісних характеристик виробництва споживних вартостей за будь-якою ознакою.

Виробнича потужність виражається переважно в натуральних і умовно-натуральних показниках. Виробнича потужність шахти — в тоннах, автомобільного заводу — в штуках, взуттєвої фабрики — у парах взуття, вагонобудівних заводів — у двовісних вагонах і т.ін. Останнім часом у машинобудуванні і інших галузях все частіше виробничі потужності розраховують за продукцією у грошовому виразі.

Розрізняють такі види виробничої потужності.

Проектна виробнича потужність — визначена в процесі проектування підприємства, встановлена на основі технічного завдання на будівництво, реконструкцію, розширення підприємства.

Планова виробнича потужність розраховується на певний плановий період при складанні виробничої програми підприємства на основі техніко-економічних показників виробництва.

Фактична виробнича потужність — це потужність на початок звітного року (на 1 січня) або планового періоду, яка затверджена в техпромфінплані на основі розрахунку балансу виробничої потужності.

Середньорічна виробнича потужність відбиває її збільшення або зменшення у звітному, плановому періодах внаслідок введення в експлуатацію або вибуття виробничих потужностей. Середньорічне введення чи вибуття потужності розраховується як добуток введеної чи вибулої потужності на кількість місяців, які залишаються від моменту введення або вибуття до кінця року, і діленням одержаного добутку на 12 (при безперервному виробництві). У сезонному виробництві роблять відповідний перерахунок на кількість місяців роботи у календарному році.

Головними факторами, які визначають величину виробничої потужності підприємства, є:

  • кількість ведучих машин (потокових ліній);
  • технічні норми продуктивності ведучих машин. Під технічною нормою продуктивності машин розуміють її найвищу продуктивність за одиницю часу (годину, зміну, добу), яка досягається при найповнішому використанні всіх визначальних факторів з урахуванням передового досвіду
    відповідної галузі;
  • максимально можливий фонд часу роботи ведучого устаткування у
    звітному періоді;

— асортимент випуску продукції (розрахунок виробничої потужності
проводять на основі планового асортименту).

Залежно від особливостей галузі і режиму роботи підприємств розрізняють виробничу потужність змінну, добову, річну.

Змінну потужність підприємства визначають з урахуванням продуктивності ведучого устаткування, кількості годин його роботи за кожним видом продукції. Змінна виробнича потужність може визначатись як загалом по підприємству, так і за окремими дільницями виробництва, цехів з однотипним устаткуванням.

Добову і річну потужності підприємства визначають з урахуванням кількості змін в періоді і виражають величинами, які характеризують загальний обсяг переробки сировини або випуску готової продукції.

2. Приведення статистико-економічного аналізу матеріальних ресурсів

На підприємстві ВАТ ”Продтехресурс” вибір підходів до управління нерухомістю, обладнанням і матеріалами здійснює функціональна група “Управління інфраструктурою”, яку очолює головний інженер. Функціонування груп детально описано у вступній частині.

З метою інтегрованості даних підходів в систему управління якістю взаємоузгоджено з методикою процесу “Управління інфраструктурою”, “Закупівлі”, “Розробка нової продукції”.

Постійний перегляд підходів призвів до значних змін. З 2000 року з метою централізованого управління процесом постачання основні види закупівель зосереджуються в одному відділі – відділі постачання і підпорядковані заступнику директора по зернофуражному та матеріально-технічному постачанню. Це дозволяє виробити чіткі підходи до вибору постачальників та встановленню ділового партнерства. У 2001 році здійснюється забезпечення безвідходного виробництва. У 2002році процеси управління матеріальними ресурсами приведені у відповідність вимогам ДСТУ ISO 9001-2001, скасовуються прямі замовлення начальниками виробництв з сировини і допоміжних матеріалів відділу закупівлі, при цьому управління потоками сировини, допоміжних матеріалів передається плановому відділу, що дало змогу централізовано розраховувати плани закупівель з оптимальним використанням основних ресурсів; з метою раціонального використання обладнання вводяться техпаспорти нагляду за кожною одиницею обладнання заводів, що дало змогу відслідковувати ефективність його обслуговування, крім того введення і контроль виконання графіків ППР сприяло скороченню незапланованого простою обладнання. У 2003 році за перейнятим внутрішнім досвідом техпаспорти і графіки ППР вводяться на комбікормовому заводі, започатковується впровадження екологічної програми за японською технологією.

На початку кожного року в рамках річного бізнес-плану плановий відділ складає річний план закупівель з врахуванням: запланованих об’ємів виробництва , прибутку, плану розвитку. При цьому враховуються максимальні річні об’єми літньо-осінньої заготівельної компанії зерна і витрати на неї, тому, що саме в цей період зерно є самим дешевим. Крім того, здійснення заготівельної компанії усуває ризик незапланованого простою виробництва протягом року. З метою раціонального використання фінансових ресурсів під заготівельну компанію ми беремо короткострокові кредити під вигідний відсоток погашення. Це дає змогу використовувати власний бюджет за планом розвитку.

Наприкінці кожного місяця у відповідності з річним планом закупівель плановий відділ складає план закупівель основних матеріальних ресурсів на наступний місяць, в якому вказуються вимоги до якості, ціни закупівлі, періодичність її постачання. Періодичність закупівель ПЕВ розраховує на підставі норм витрат, що встановлюються під час проектування і щорічно переглядаються дослідним шляхом виробничниками і визначених оптимальних термінів використання обігових коштів (не більше 7 днів при перевезенні залізницею, не більше 3 днів при перевезеннях автотранспортом , це мінімальні терміни доставки в межах України). З метою оптимізації обіговості коштів закупівля допоміжних матеріалів (упаковка, клей, папір) здійснюється, як правило, з дво – тижневим запасом , що є мінімальним терміном для безризиковості виробництва. Оптимальний запас матеріалів не планується у зв’язку із сезонністю роботи.

Уся сировина, що надходить, підлягає обов’язковому вхідному контролю, так як на основі точності даних про якісні показники сировини здійснюються взаєморозрахунки з постачальниками. Дані фіксуються в нормативних журналах. Якісні показники сировини, що надходить, вводяться у комп’ютерну систему. Комп’ютерна програма контролю приймання сировини немає аналогів у вітчизняній галузі. Вона забезпечує чітку простежуваність кожної партії сировини, що забезпечує безпомилковість заліку і розрахунків зі споживачами.

Окрім того, начальники виробничих підрозділів, бухгалтера по обліку та лабораторія щоденно відслідковують рух сировини на всіх виробничих об’єктах, показники також вводяться до комп’ютера з метою контролю та обліку.

При вхідному контролі матеріально-технічних ресурсів перевіряються якісні посвідчення, що підтверджують їх безпеку для оточуючого середовища і виробництва продукції (за доцільністю).

З метою раціонального використання обладнання відповідне забезпечення здійснюється службою постачання за цільовими замовленнями від керівників дільниць та служб, що складаються на підставі планів ремонту, а також згідно плану реконструкцій та розвитку виробництва з розрахунку закупівлі точно в терміни реалізації планів. Визначення вимог до нового обладнання, транспорту здійснюють самі виробничники за узгодженням з фахівцями (такий підхід підтримують всі керівники). Заявки узгоджуються з ПЕВ, головним інженером та направляються у відділ постачання.

На основі питомих витрат та річних планів виробництва службою головного енергетика на початку кожного року підраховується та запрошується річна потреба в електроенергії, службою головного механіка — в воді. Ці види ресурсів постачаються постійно місцевими організаціями за відсутністю вибору.

Загальний контроль за ефективністю використання всього нерухомого майна – будинків, споруд, обладнання, території – здійснює технічна рада на чолі з головним інженером.

Розширення, технічне переоснащення виробництва за рахунок існуючих споруд і потужностей з метою їх максимального використання. Аналіз здійснюється на підставі таких показників, як коефіцієнт використання виробничих потужностей. За аналіз і контроль за раціональним використанням виробничих потужностей відповідає начальник планово-економічного відділу.

За останні роки за рахунок власних коштів проведені значні капіталовкладення у виробничий розвиток підприємства (43% чистого прибутку) з зростанням виділення коштів на обладнання у 1,9 рази в порівнянні з 1997 роком.

На підприємстві щорічно, у жовтні, здійснюється обстеження об’єктів інфраструктури:

  • будівель, виробничих приміщень – комісією в складі заст. гол. інженера, інженера – будівельника, нач. відповідного виробничого підрозділу;
  • комунікаційних мереж – комісією в складі гол. механіка і інженера будівельника;
  • під’їздних шляхів, комунікаційних площадок – комісією в складі заст. гол. інженера, інженера – будівельника, нач. відповідної транспортної служби;
  • зовнішньої електромережі – центральною енергетичною службою.

За результатами обстеження складається протокол обстеження відповідних об’єктів інфраструктури (такий підхід схвалюють всі опитані керівники).

Керівниками виробничих дільниць здійснюється постійний нагляд за станом споруд та території, закріпленою за дільницею. В разі потреби подається заявка на виділення будівельної бригади та матеріалів інженеру-будівельнику.

Оскільки підприємство охоплено розширеною транспортною системою здійснюється нагляд стану транспортних засобів, під´їздних шляхів службами залізничної та автомобільної ланки, начальниками виробничих ланок, згідно закріпленої території.

За стан тепломагістралей відповідає головний механік, електромереж – головний енергетик.

Нагляд за адмінбудинком здійснює інженер з нагляду за будівництвом.

Контроль за станом нерухомості здійснюється безпосередньо директором та головним інженером під час періодичного огляду виробництва.

Охорона обладнання, споруд та іншої нерухомості забезпечується відомчою охороною. Діє система протипожежної безпеки.

2. Статистика оптового товарообігу на базі підприємства ВАТ „Луганськмлин”

Групи з розвитку підходів , що пов’язані із споживачами , щорічно визначають показники вимірювання їх задоволеності за критеріями, вказаними у вступній частині.

За рахунок вдосконалення підходів і розгалуження діяльності , перелік показників і діапазон вимірювання розширюється. Так, у 1999році ми опитували постійних замовників, що закупають до 60% пластівців (які є основним джерелом доходу) за 8 показниками, кінцевих споживачів, що отоварюються у магазинах комбінату. Зараз ми опитуємо дистриб’юторів з охопленням реалізації не менше 80% круп’яної продукції в сегментації з основними її видами; представників крупних точок роздрібної торгівлі з охопленням всіх регіонів за рік, кінцевих споживачів, з охопленням 20% регіонів у квартал. У 2003 році (коли за планом сформується коло постійних замовників комбікормів) заплановано опитування замовників цієї продукції. Систему опитування постійних замовників наведено у підкр. 2а, 5д.

При опитуванні споживачів ми виявляємо рівень важливості для них наведених показників, також враховуємо ті показники, які вони вважають для себе важливими, але які є відсутні у нашому опитані. Це дозволяє нам визначати тенденції і зміни пріоритетів наших замовників. Проте аналіз опитувань за кілька років продемонстрував, що незалежно від рівня важливості показників на момент вимірювання, всі з них треба наводити при наступному опитуванні , так, як змінюється ринок-змінюються пріоритети. Пріоритетами для вдосконалення ми обираємо ті аспекти, за які ми одержуємо низькі оцінки з врахуванням рівня їх важливості для зацікавлених сторін.

За об’ємами виробництва і якістю основної продукції підприємство не має прямих вітчизняних конкурентів. Певне коло вітчизняних і зарубіжних виробників круп’яних пластівців та мюслі складають нам конкуренцію у своєму загальному числі, тому ми виявляємо наші позиції з кожного показника в загальному порівнянні з конкурентами з точки зору замовників. Нижче порівняння з конкурентами наведені за такою системою: 4.1-5,0 балів – наше підприємство суттєво перевищує всіх своїх конкурентів, 3,1-4,0 балів – деякі з конкурентів працюють на нашому рівні, 2,1-3,0 балів — багато конкурентів працюють на нашому рівні, 1,1-2,0 балів – багато конкурентів перевищують нас, 1бал – всі конкуренти перевищують наш рівень.

Негативна тенденція у рівні задоволеності замовників асортиментом продукції викликана збільшенням асортименту круп’яних виробів іншими товаровиробниками. Проте, за діаграмою розподілу сильних і слабких сторін (у відповідності з рівнем їх важливості для замовників) асортимент круп’яної продукції за рівнем задоволеності і популярністю входить в число сильних сторін і не є пріоритетним на даний момент. За запланованим впровадженням у наступному році нових видів пластівців і мюслі, що зараз розробляються і готуються до впровадження (підкр 5в.), ми очікуємо значне підвищення задоволеності асортиментомПозитивна тенденція зі структури каналів збуту викликана правильною розстановкою пріоритетів для вдосконалення і вдосконаленням підходів.

Позитивна тенденція з кваліфікації співробітників викликана вдосконаленням підходів з навчання персоналуПозитивні тенденції з умов поставки продукції викликані удосконаленням підходів. Позитивні тенденції з термінів зберігання продукції викликано підходами з навчання замовників

Ряд показників ми відслідковуємо з 2002-2003 року:

За 5-бальною системою оцінювання

Рівень задоволеності

Навчанням та інформуванням

Стратегією комбінату

Веденням діалогу

Партнерською взаємодією

Стимулюванням

Контрактною діяльністю

Методами вивчення потреб

2002

3,9

3,9

3,8

–

–

–

–

2003

Ф 4,0

П 4,0

Ф 3,9

П 3,9

Ф 4,0

П 3,9

3,8

3,5

4,0

4,5

Оцінка кращого постачальника

4,0

3,9

4,0

4,0

3,8

4,0

4,5

Нов-й КХП – кращій постачальник чи в їх числі

100%

100%

100%

100%

79%

93%

100%

(“ф” – факт, “п” – прогноз)

Результати опитування представників роздрібної торгівлі за 5-бальною системою щодо рівня важливості і задоволеності (охоплено 40% регіонів, 16анкет)

2003 р.

Рівень задоволеності

Якістю продукції

Відповід. ціни якості

Якістю і дизайном упаковки

Умовами поставки

Асорти-ментом

Розфасов-кою

рекламою

Структур-рою збуту

Термінами зберігання

п

м

п

м

п

м

п

м

п

м

п

м

п

м

п

м

п

м

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

Рівень важлив.

5

5

4,8

4,8

4,6

4,6

4,6

4,6

4,5

4,5

4,3

4,3

4,3

4,3

4,0

4,0

3,9

3,9

Задово-леність

4,7

4,5

3,9

3,8

4,4

4,5

4,2

4,2

4,4

4,0

4,0

4,0

3,6

3,5

4,0

4,0

4,0

4,5

Порівнян. з конкур.

4,7

4,5

3,0

3,8

4,0

4,5

4,0

4,0

4,0

3,9

4,0

4,0

3,0

3,0

4,0

4,0

4,5

4,5

Результати опитування кінцевих споживачів за 3-х бальною системою щодо рівня важливості і задоволеності (місце анкетування – супермаркети, виставки, ринки)

Показники

Тенденція

Рівень важли-вості

Порів-няння

1999

2000

2001

2002

І півр. 2003

Кількість регіонів

–

П

—

—

—

14

8

Ф

4

4

14

8

Кількість анкет

–

П

—

—

—

>140

>80

Ф

28

54

73

154

95

Якість пластівців

3

П

—

3

3

3

3

Ф

3

3

3

3

3

Якість мюслі

3

П

—

—

3

3

3

Ф

—

3

3

3

3

Ціна пластівців

2,8

П

—

—

2,7

2,8

2

Ф

—

2,5

2,8

2,8

2,4

Ціна мюслі

2,8

П

—

—

2,4

2,4

2,5

Ф

—

2,4

2,2

2,6

2,6

Асортимент продукції

2,7

П

—

—

2,5

2,7

2,5

Ф

—

2,3

2,6

2,7

2,5

Доступність продукції

2,7

П

—

—

2,4

2,6

3

Ф

—

2,2

2,5

2,9

3

Рекламна підтримка

2,3

П

—

—

1,8

2

2,3

Ф

—

1,4

1,7

2,2

2,2

Вага розфасовки пластівців

2,2

П

—

—

2,6

2,6

2,7

Ф

3

2,5

2,5

2,6

2,8

Вага розфасовки мюслі

2,2

П

—

—

2,3

2,4

2,5

Ф

—

2,3

2,5

2,5

2,4

Якість картонної упаковки

1,7

П

—

—

3

3

3

Ф

2,8

3

3

3

3

Якість поліетиленової упаковки

1,7

П

—

—

2,2

2,3

2,5

Ф

—

2,2

2,3

2,5

2,5

— прогноз, “п” – прогноз, “ф” – факт

Позитивна тенденція з якості продукції обумовлюється підходами з формування політики і стратегії (підкр. 1а, 2в), з управління технологіями (підкр. 4г), з управління процесами (підкр 5а, 5б).

Зменшення задоволеності ціною продукції пов’язане з направленням маркетингової стратегії , обраної на підставі високої лояльності споживачів, цін на сировину, запланованої рентабельності (підкр. 2в,4в).

Позитивні тенденції з доступності продукції і рекламної підтримки (з упаковки і розфасовки продукції), обумовлені правильним вибор пріоритетів для вдосконалень (підкр. 2в, 5б), удосконалення підходів (підкр 5в-5д).

Зменшення задоволеністю вагою розфасовки мюслі викликано підвищенням цін на сировину, круп’яні вироби, тому у ІІІ кварталі 2003 року буде введено меншу розфасовку мюслі, вагою 400гр.

Показник

Категорія споживачів

Порівняння

1999 р

2000 р

2001 р

2002 р

І півріччя 2003 р

Кількість споживачів, що віддають перевагу нашій продукції,

%

Замовники

П

—

100

90

100

100

Ф

100

100

100

100

100

Роздрібна торгівля

П

—

—

—

—

—

Ф

—

—

—

—

65

Споживачі

П

—

100

90

50

56

Ф

100

100

100

54

58

Кількість споживачів, що мають намір і надалі купувати нашу продукцію, %

Замовники

П

—

100

90

100

100

Ф

100

100

100

100

100

Роздрібна торгівля

П

—

—

—

—

—

Ф

—

—

—

—

100

Споживачі

П

—

100

100

50

56

Ф

100

100

100

56

58

— прогноз, “п” – прогноз, “ф” – факт

Висока лояльність замовників обумовлена обраною місією і цінностями підприємства (підкр. 1а), удосконаленням підходів , що пов’язані зі споживачем (підкр. 5в-5д).

Зниження у 2002році лояльності споживачів пов’язано із зростанням конкуренції на Україні з круп’яних виробів, а також переглядом питань та підвищенням вимог до них при анкетуванні споживачів (підкр. 2а,5д): значно розширився діапазон регіонів , охоплених опитуванням (включаючи регіони, в яких виробляється і реалізується своя аналогічна продукція: Луганськ, Дніпропетровськ, Черкаси, Київ), змінено формулювання питань (в них внесено перелік інших товаровиробників). Перераховані вдосконалення спрямовані на підвищення об’єктивності даних, точності прогнозування і планування вдосконалень.

З такою ж метою в 2002році ми застосували нову технологію опитування кінцевих споживачів – визначення індексу їх задоволеності фахівцями Стокгольмської школи економіки у Санкт-Петербурзі. Дослідження проведено по основному регіону (м. Київ) у листопаді за основною продукцією (пластівцями) у порівнянні з конкурентом (виробником суміжної продукції, компанією “Бістров”). За дослідженням виявлено позитивні результати і доведено високу конкурентоспроможність продукції нашої торгової марки “Геркулес”.

Нижче наведені абсолютні значення факторів задоволеності і лояльності споживачів нашої продукції і споживачів продукції конкурента за 100-бальною системою.

Фактори

Рівень важливості для нашого споживачі

Новоукраїнський КХП

Конкурент

Рівень важливості для споживача конкурента

1

Імідж продукту (ціна, репутація, якість)

0,33

84

82

0,36

2

Сприйняття смаку

0,3

81

82

0,15

3

Зручність приготування

0,14

88

85

0,12

4

Вартість

0,1

83

74

0,14

5

Асортимент

0,06

80

82

0,11

6

Харчова цінність

0,04

76

77

0,23

7

Імідж компанії-виробника

0,03

80

79

0,01

8

Доступність

0,01

89

80

0,01

9

Упаковка

0,01

81

84

0,01

10

Індекс задоволеності споживачів

—

79,1

78,8

—

11

Лояльність

0,3

81

75

0,36

Із самих важливих показників для споживача наша продукція поступається тільки у сприйнятті смаку з незначним відривом у 1 бал.

За виявленою слабою стороною актуалізовано комплексний план розвитку в рамках якого розроблюється новий вид продукції – мюслі з овочами, проводиться технологічний аудит можливостей виробництва з метою подальшого розширення його напрямів (підкр. 2б, 2в, 5в).

За результатом показника “харчова цінність” відділ маркетингу спрямував рекламну діяльність на висвітлення переваг нашої продукції перед конкурентною (підкр. 5г).

Високий рівень задоволеності і лояльності споживача обумовлюється пріоритетністю задоволення його потреб, визначеною політикою і стратегією, раціональною системою ціноутворення (підкр. 1а, 2в).

Висновки

В результаті написання цієї курсової роботи було визначено, що основні промислово-виробничі фонди підприємства складаються з комплексу різних видів засобів праці, які різняться своєю матеріальною, натуральною формою та виробничим призначенням.

Беручи до уваги різні ознаки, які властиві різним елементам основних виробничих фондів, їх поділяють на окремі групи, тобто класифікують. У практиці роботи підприємств найчастіше застосовується класифікація, згідно якої всі основні фонди поділяються на окремі групи за своїм призначенням і натурально-речовими характеристиками. Така класифікація використовується для організації обліку і планування основних фондів, характеристики їх структури, встановлення диференційованих норм амортизаційних відрахувань і розрахунку щорічного розміру амортизації, визначення технічної озброєності праці, інших техніко-економічних показників.

Планування і облік основних фондів здійснюється в натуральному і вартісному виразах. У натуральному виразі основні фонди обліковуються в розрізі окремих елементів у фізичних одиницях виміру (штуках, кілограмах, тоннах, метрах і т.ін.). Використовується він для характеристики складу основних фондів, їх технічного стану, складання балансів у розрізі окремих видів устаткування, розрахунку виробничої потужності дільниць, цехів і підприємства в цілому.

У статистичній звітності наявність основних засобів відбивається за повною і залишковою вартістю на початок і кінець звітного року, а також їх середньорічна величина. Наявність основних фондів на кінець кожного місяця визначають за даними бухгалтерського обліку.

Уяву про наявність і динаміку основних фондів, їх зміну на окремому підприємстві, галузі чи промисловості загалом, а також про вплив на цю зміну їх надходження і вибуття дає баланс основних фондів. Останній може складатися як за окремими видами, так і за всіма основними фондами разом взятими за повною первісною (відновною) або залишковою вартістю. У балансі основних фондів за повною первісною (відновною) вартістю відбивається зміна їх фізичної маси.

Оцінка використання основних виробничих фондів значною мірою залежить від правильного визначення критерію і показників ефективності. Економічна наука і практика виробили систему показників ефективності використання основних фондів промисловості, в якій можна виділити дві основні групи: економічні і техніко-економічні. До складу першої увійшли показники, що пов'язані з дією закону вартості, товарно-грошових відносин і господарського розрахунку. До другої групи належать якісні і кількісні показники, за допомогою яких характеризують використання основних виробничих фондів і, передусім, їх активної частини

Список використаних джерел

  1. Ефимова М.Р. идр. Теория статистики. — Москва: ИНФРА— 1998.
  2. Кулинич О.І. Теорія статистики. — Київ: Вища школа, 1992.
  3. Лапішко М.Л. Основи фінансово-статистичного аналізу економічних процесів.— Львів: "Світ", 1995.
  4. Статистика: Підручник. / 2-ге вид. переробл. і доповн. за наук, ред. д.е.н. С.С. Герасименка — К.: КНЕУ, 2000.
  5. Статистика. Підручник. / За ред. А.В. Головача. — К.: Вища школа, 1993.
  6. Статистика. Збірник задач. / За ред. А.В. Головача. — К.: Вища школа, 1994.
  7. Королев М. А., Фигурнов Э. Б. Статистика и экономический анализв управлении народным хозяйством. — М.: Экономика, 1977.
  8. Общая теория статистики: статистическая методология в изучении коммерческой деятельности: Учебник / А. И. Харламов, О. Э. Башина, В. Т. Бабурин и др.; Под ред. А. А. Спирина, О. Э. Башиной. — М.: Финансы и статистика, 1994.
  9. Статистика: Підручник / А. В. Головач, А. М. Єріна, О. В. Козирєв та ін. — К.: Вища шк., 1993.