Вступ

Актуальність теми. Питання ефективних запобігання та протидії корупції є однією із найважливіших проблем, які намагається вирішити сучасна Українська держава. Актуальність даного питання зумовлюється тим, що корупція провокує й поглиблює суспільні кризові явища, підриває імідж України на світовій арені, негативно впливає на мікро- та макроекономічні процеси, перешкоджає налагодженню конструктивного діалогу між владою та громадськістю, руйнує засади розбудови правової держави та громадянського суспільства. Тому розробка та впровадження заходів антикорупційного спрямування є одним із першочергових завдань державної влади.

На шляху до реалізації цього завдання зроблено чимало кроків: прийнято нове антикорупційне законодавство, низку нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції; ведеться постійний діалог Української держави із світовою спільнотою щодо вироблення ефективних механізмів протидії та подолання корупції; здійснюються наукові дослідження з питань запобігання корупції та боротьби з нею; формується публіцистика антикорупційного характеру. Незважаючи на це, корупція продовжує залишатися однією із нагальних для вирішення проблем українського суспільства.

Метою роботи є дослідження основних напрямів запобігання та протидії корупції з метою подальшого напрацювання конструктивних пропозицій щодо вирішення проблеми корупції в Україні.

1. Основні заходи запобігання та протидії корупції

Державна служба характеризується як одна із найбільш сприятливих сфер для виникнення корупційних ризиків. З метою їх нейтралізації, що в кінцевому результаті має привести до посилення доброчесності влади в Україні, розробляються та пропонуються до впровадження різноспрямовані заходи.

Серед основних факторів, що сприяють виникненню корупції є недостатній рівень доброчесності окремих осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; відсутність критичного ставлення суспільства до проявів корупції; сприйняття населенням корупції як одного із засобів досягнення бажаного результату.

Для вирішення означених проблем у середньостроковому плані пріоритетних дій Уряду України до 2020 р. як інструменти організаційно-правового механізму протидії корупції запропоновано [8]: програми, уповноважені підрозділи, Єдиний державний реєстр декларацій, стандарти доброчесності, державний контроль над партійними фінансами тощо.

Запровадження антикорупційних програм у діяльності органів державної влади, обласних державних адміністрацій і рад, державних цільових фондів ставить на меті упровадження механізмів планування та контролю локальної антикорупційної політики (антикорупційних програм) на основі результатів аналізу корупційних ризиків.

Традиційно суб’єктами реалізації будь-якої політики, так само як і суб’єктами, що задіяні/представлені в організаційно-правовому управлінському механізмі, пов’язані з владними повноваженнями, виступають органи державної влади загальної та спеціальної компетенції [2].

Органами спеціальної компетенції є, зокрема:

– Національне антикорупційне бюро України, що займається попередженням, виявленням, припиненням, розслідуванням та розкриттям корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобіганням вчиненню нових;

– Національне агентство з питань запобігання корупції, що забезпечує запобігання корупції, забезпечення формування та реалізації державної антикорупційної політики, створення й забезпечення дотримання правил, які дозволять запобігти корупції,

– Спеціалізована антикорупційна прокуратура, що здійснює супровід кримінальних проваджень Національного антикорупційного бюро України.

Важливо наголосити, що для подальшої успішної роботи спеціально уповноважених органів державної влади, які реалізують державну антикорупційну політику, необхідно забезпечити:

– гарантії незалежної діяльності цих органів від інших владних суб’єктів;

– широку участь у діяльності цих органів громадянського суспільства;

– співпрацю з органами державної влади та місцевого самоврядування;

– стовідсоткове фінансове забезпечення.

Суб’єктами антикорупційної діяльності також є: Президент України, парламент, Уряд, судова влада і громадськість. Проте залишаються численні проблеми щодо уточнення функцій цих суб’єктів та, відповідно до функцій, удосконалення їхніх структур. Ключова роль тут належить Верховній Раді України, що забезпечує законодавче врегулювання всіх складових антикорупційної діяльності, особливо в контексті проведення реформи кримінальної юстиції.

Органи влади загальної компетенції як суб’єкти антикорупційної діяльності одночасно виступають суб’єктами з підвищеним корупційним ризиком та характеризуються [5, c. 23]:

– володінням повноваженнями, що пов’язані з розподілом значних фінансових ресурсів,

– високим ступенем свободи дії, що пов’язаний зі специфікою управлінської діяльності,

– широтою контактів з іноземними організаціями, фондами, інвесторами

Аналіз окремих наукових напрацювань [1-6] та інформаційно-методичних матеріалів [7-8] дав змогу класифікувати заходи антикорупційного характеру, об’єднавши їх у групи за такими напрямами: адаптаційний, забезпечення прозорості та гласності, каральний, організаційно-управлінський, правовий, превентивний, соціально-економічний (див. таблицю).

Таблиця 1. Класифікація заходів із запобігання та протидії корупції на державній службі за напрямами

№ з/п	Класифікаційний напрям	Заходи
1	Адаптаційний	Приведення структури державної служби України у відповідність з рекомендаціями та стандартами країн-членів ЄС
2	Забезпечення прозорості та гласності	Забезпечення прозорості прийняття рішень за допомогою конкурсів, тендерів. Створення прозорої системи найму та просування по службі державних службовців. Визначення переліку інформації, яку органи державної влади зобов’язані зробити доступною з метою розвитку громадянського суспільства та формування цивілізованого підприємницького середовища. Розробка та впровадження диверсифікованої системи громадського контролю за діяльністю органів державної влади. Мінімізація контактів чиновників з громадянами за допомогою використання мережі Інтернет
3	Каральний	Створення системи ефективної протидії корупції, за якої вчинення корупційних діянь тягне неминучу відповідальність осіб, винних у їх вчиненні, з настанням негативних соціальних та службових наслідків (втрати пенсійного забезпечення; обмеження кар’єрного зростання, зайняття політичною діяльністю)
4	Організаційно- управлінський	Зменшення кількості “хабаромістких” функцій державної служби. Чітке законодавче визначення процедур прийняття управлінських рішень. Оптимізація чисельності державних структур з метою уникнення паралелізму в роботі, зменшення кількості контрольних та наглядових інстанцій
		Удосконалення механізмів контролю за достовірністю декларування державними службовцями своїх доходів та витрат; забезпечення реальних правових наслідків недостовірного декларування з урахуванням розміру прихованих надходжень. Формування єдиної міжвідомчої комп’ютерної інформаційної системи для обліку відомостей щодо фактів корупції та корупційних діянь з правом доступу до неї усіх правоохоронних органів та Головдержслужби. Закріплення обов’язку державного службовця звільнятися з посади в разі обрання у представницькі органи. Запровадження правового інституту ротації кадрів державної служби на окремих посадах. Усунення функціональних конфліктів у діяльності органів виконавчої влади. Використання в процесі застосування дозвільних процедур принципу “позитивного адміністративного мовчання”
5	Правовий	Уніфікація нормативно-правових актів у сфері державної служби України. Удосконалення правового механізму проведення атестації державних службовців. Розроблення та прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, в якому слід визначити принципи раціоналізації адміністративних процедур
6	Превентивний	Запобігання соціальним передумовам корупції та усунення причин, що спричинюють вчинення корупційних діянь
7	Соціально- економічний	Створення системи суспільних відносин, за якої правомірна поведінка службовців публічної служби є соціально престижною і вигідною. Забезпечення справедливої та адекватної оплати праці державних службовців, завдяки чому можна було б уникнути негативних проявів протегування, клановості та сімейності

Як видно з таблиці, найбільшу кількість заходів з подолання корупції на державній службі об’єднує у своєму складі організаційно-управлінський напрям. Також значну увагу дослідники питань запобігання та протидії корупції звернули на такі напрями, як забезпечення прозорості та гласності державної служби і правовий. Можна припустити, що зазначений підхід до даного питання був продиктований особливостями соціально-економічних, політичних, правотворчих процесів, умови яких і визначили основну спрямованість антикорупційних заходів.

Проте корупція, про що вже неодноразово зазначалось, своїми наслідками має не лише економічні та соціальні негаразди. Вона також впливає на суспільну мораль, руйнує духовні та культурні цінності індивіда й соціуму, перешкоджає формуванню ідейних орієнтирів нації та народу, деформує ментальність, призводячи до поглиблення в суспільстві морально-ідеологічної кризи. Така криза має всепроникний характер, вона охоплює всі суспільні й державні інституції, у тому числі державну службу.

При низькому рівні заробітної плати та не надто потужних соціальних гарантіях особи, покликані виконувати функції держави, не здатні гідно забезпечити себе та свою родину і тому часто звертаються до незаконних способів “поповнення” особистого бюджету.

Проте таке твердження є справедливим лише для державних службовців V-VII категорій посад, чия матеріальна винагорода за виконану роботу рідко дозволяє жити на рівні вище середнього [1].

Насправді ж масштабні та суспільно небезпечні корупційні правопорушення здійснюються державними службовцями вищих категорій посад, чиї заробітна плата та соціальні гарантії забезпечують безбідне життя. Здавалося б, за таких обставин рівень моральності та ідеологічної спрямованості при виконанні своїх професійних обов’язків таких держслужбовців мав би бути найвищим. Натомість, моральні та ідеологічні переконання є викривленими і не відіграють для них ролі обмежувачів.

Тому цілком природною виглядає потреба разом із соціально-економічними, правовими, організаційно-управлінськими, каральними, превентивними тощо напрямами боротьби з корупцією на державній службі використовувати заходи, характер яких визначався б морально-ідеологічним спрямуванням.

Формування морально-ідеологічних антикорупційних заходів має ґрунтуватися на таких принципах:

• відповідності Конституції України, вітчизняним та міжнародним (ратифікованим Україною) антикорупційним нормативно-правовим актам;
• узгодженості із загальними засадами державної антикорупційної політики;
• застосування у вітчизняній практиці кращого зарубіжного досвіду запобігання та протидії корупції;
• відповідності засадам розбудови демократичної держави та громадянського суспільства;
• систематичного моніторингу громадської думки та узагальнення й врахування його результатів;

—  практичного використання наукових досліджень антикорупційного спрямування;

• застосування синергетичного підходу (узгодження пріоритетів морально- ідеологічних заходів із пріоритетами економічних, політичних, організаційних, управлінських, правових тощо заходів);
• врахування історичних, ментальних, географічних, геополітичних, культурних, духовних, ідеологічних тощо особливостей українського народу та особливостей розвитку окремих регіонів держави.

2. Напрями кримінально-правової політики України щодо запобігання корупції

Протидія корупції — це система заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, спрямованих на зменшення обсягів корупції, зміну характеру корупційних виявів, обмеження взаємовпливу корупції й соціальних процесів, збільшення ризику для осіб, які вчиняють корупційні правопорушення, нейтралізацію дії та усунення чинників корупції, виявлення, припинення й розслідування виявів корупції, притягнення винних у вчиненні корупційних правопорушень осіб до юридичної відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Звідси для цілей роботи під правовою протидією корупції розуміється різновид протидії корупції, який є підсистемою заходів правового характеру, відповідно, під кримінально-правовою протидією корупції — різновид правової протидії корупції, який є підсистемою заходів кримінально-правового характеру.

На сьогоднішній день висловлювалися різні погляди на причину низької ефективності механізму кримінально-правової протидії корупції в Україні. До таких причин, зокрема, зараховують: 1) недосконалість нормативного забезпечення антикорупційної діяльності; 2) вибіркове застосування антикорупційних норм; 3) низький рівень соціальної культури; 4) наявне корупційне середовище тощо.

Механізмами забезпечення реалізації концептуальних заходів у практичній площині є такі:

• політичний — наявність політичної волі до подолання корупції усіма можли­вими демократичними заходами, в тому числі морально-ідеологічними; формування та реалізація чіткої державної антикорупційної політики; об’єднання та компромісна співпраця щодо питання подолання корупції усіх політичних сил;
• економічний — обов’язкове врахування щорічних видатків на фінансування заходів, передбачених Концепцією, із державного бюджету та місцевих бюджетів; залу­чення коштів від вітчизняних та міжнародних донорських громадських організацій шляхом підготовки проектів, спрямованих на реалізацію заходів, указаних у Концепції;
• нормативно-правовий — підготовка та прийняття Верховною Радою України, центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в ме­жах їх компетенції нормативно-правових актів антикорупційного характеру і таких, мета і зміст яких співзвучні з концептуальними;
• організаційний — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України формують законодавче та нормативно-правове забезпечення реалізації заходів, передбачених Концепцією; центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забез­печують виконання законодавчих та нормативно-правових актів, спрямованих на реа­лізацію концептуальних морально-ідеологічних антикорупційних заходів; інші органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують досягнення тактичних цілей (пріоритетних завдань) Концепції;
• кадровий — залучення до реалізації Концепції фахівців у сферах юрис­пруденції, педагогіки, психології, соціології, PR-технологій, маркетингу, політології, державного управління та місцевого самоврядування тощо [8].

Одним із основних складників протидії корупції є політична воля політичного керівництва держави. Саме політична воля визначає зміст, а через це й ефективність інших основних елементів протидії корупції, тобто ефективність протидії корупції загалом. Під політичною волею розуміються дійсні наміри політичного керівництва країни реально протистояти корупції в усіх її виявах і на всіх рівнях державної влади. Для України, як, власне, і стосовно більшості пострадянських країн, політична воля є вирішальним фактором ефективної протидії корупції, який визначає зміст, а отже, й ефективність двох інших факторів — антикорупційного законодавства та діяльності правоохоронних органів.

До пріоритетних дій уряду входить переорієнтація системи безоплатної правової допомоги з надання правової допомоги окремим фізичним особам на посилення правової спроможності та правових можливостей територіальних громад, децентралізація системи безоплатної правової допомоги в цивільних та адміністративних справах, розроблення концепції та необхідної нормативно-правової бази для пілотування моделі офісів громадського захисту у кримінальних провадженнях, а також створення ефективної системи управління правовими знаннями та розвиток людського потенціалу правничої спільноти і партнерських мереж системи безоплатної правової допомоги. На наш погляд, означену принципову зміну в наданні правової допомоги може бути реалізовано тільки у фінансово спроможних громадах, забезпечених відповідним кадровим ресурсом, якого сьогодні бракує. Однак такі зміни можуть призвести до звуження можливостей отримання безоплатної правової допомоги на рівні сільських населених пунктів або взагалі до втрати такого права.

З’ясування складових організаційно-правового механізму протидії корупції дозволяє констатувати, що найбільш складними залишаються питання, пов’язані з розробленням, удосконаленням та втіленням інструментів його реалізації.

Першочерговими кроками держави на шляху подолання корупції мають стати:

– політична воля керівництва країни щодо вирішення питань протидії корупції у вищих ешелонах влади;

– закріплення повноважень на горизонтальних рівнях таким чином, щоб вони не дублювали одне одного;

– запровадження курсу навчання з державно-правових питань у вищих навчальних закладах з метою подолання необізнаності населення у цій сфері;

– залучення громадян до роботи у громадських радах, розроблення проектів управлінських рішень, громадської експертизи, фінансового контролю діяльності органів влади тощо.

Тому головне в боротьбі з корупцією — наявність свідомої, а не декларативної політичної волі лідерів держави для реалізації послідовних і дійових антикорупційних законів, стратегій і програм. Сутність же поняття «політична воля» має полягати не в намірах репресивного характеру, а в площині створення такого правового поля для діяльності державного апарату, яке б сприяло абсолютній недоцільності зловживання службовим становищем через створення відповідних стимулів і встановлення жорсткої відповідальності.

Отже, ефективність боротьби з корупцією залежить від чотирьох головних складників: 1) наявності належної правової бази антикорупційного спрямування; 2) ефективного й повного її застосування; 3) розвитку системи громадського контролю та формування антикорупційної громадської свідомості; 4) організаційно-управлінського забезпечення антикорупційної діяльності. Така теза розвинута у твердженні, що всі наведені складники можуть спрацьовувати лише в сукупності. У розгорнутому контексті видається, що ефективне й повне застосування належної антикорупційної правової бази нерозривно пов’язане з політичною волею протидіяти корупції.

Очевидно, що зниження рівня корупції в усіх сферах управління прямо залежить (можливо, це навіть прямо пропорційна залежність) від зниження рівня цього явища у вищих ешелонах влади. При цьому ефективна дія чинного механізму кримінально-правової протидії корупції в Україні неможлива без політичної волі вищого керівництва держави реально протистояти цій загрозі національній безпеці, а сам цей механізм за своєю сутністю є таким, що приводиться в рух виключно за наявності волевиявлення найвищих посадових осіб держави, корупція серед яких і є найбільш небезпечною для суспільства. Саме тому запобігання корупції у вищих ешелонах влади є передумовою руйнування корупційних мереж нижчого рівня та викорінення несистемних виявів корупційних правопорушень окремих осіб, а також ефективної дії правоохоронної системи в напрямі протидії корупційним діянням. Зазначене додатково демонструє важливість подолання дії фактору політичної волі в антикорупційній діяльності в Україні.

На означених характеристиках корупції ґрунтується висновок, що в окремих випадках і щодо окремих виявів злочинності (особливо небезпечні злочини, протидія яким чинними правовими засобами не призводить до відчутного зниження негативного їх впливу на суспільство), до якої належить і корупційна, доцільним і необхідним є не відмова, а трансформація визнаних основ правової системи.

Наукові дослідження «традиційних» підстав кримінальної відповідальності за корупційні злочини не можуть сформувати знання, на основі якого можна було б сконструювати адекватний властивостям української корупції механізм кримінально-правової протидії. Приведення механізму кримінально-правової протидії корупційним злочинам у модель, яка б була адекватною властивостям української корупції та містила нові ефективні інструменти, є завданням теорії кримінального права, яке не може бути успішно вирішене без застосування сучасної наукової методології виключно на основі догматичного методу вироблення знань у юриспруденції.

Проте на такому фоні основна причина недієвості КК України поля-гає в тому, що кримінально-правова протидія найбільш небезпечним корупційним злочинам здійснюється на основі норм, застосування яких прямо залежить від волі осіб, які самі є елементами корупційних мереж. 

Висновки

У підсумку зазначимо, що заходи морально-ідеологічного напряму боротьби з корупцією повинні застосовуватись комплексно з антикорупційними заходами соціально-економічного, правового, превентивного, карального, організаційно-управлінського характеру. Лише за такого тандему запобігання та протидія корупції будуть дійсно ефективними та результативними.

Формування системи уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, в установах та організаціях має забезпечити належну реалізацію антикорупційного законодавства на національному рівні та на місцях.

Забезпечення функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надасть можливість здійснювати ефективний контроль над дотриманням вимог законодавства щодо декларування особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Підвищення рівня стандартів доброчесності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, а також громадськості є складовою комплексу заходів, спрямованих на викорінення корупції, запобігання умовам, що можуть сприяти її виникненню.

Удосконалення системи державного контролю над партійними фінансами сприятиме прозорості фінансування політичних партій з обмеженням впливу приватного капіталу на політику. 

Список використаної літератури

1. Костенко О. М. Корупція кризового типу: поняття і шляхи протидії / О. М. Костенко // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2018. — № 18.
2. Кулаковський Р. Сучасні проблеми боротьби з організованою злочинністю та корупцією / Р. Кулаковський // Юрид. журн. — 2015. — № 6.
3. Машковська І. Л. Антикорупційні ініціативи та шляхи їх реалізації в Україні / І. Л. Машковська // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2018. — № 19.
4. Методичні рекомендації з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб/затв. рішенням Національного агентства з питань запобіганнякорупції 14 лип. 2016 р. № 2. Доступне в PDF: https://nazk.gov.ua/ sites/default/ les/metodychni_rekomendaciyi.pdf.
5. Мірошник Ю. П. Організаційно-правові засади протидії корупції в органах державної влади та управління / Ю. П. Мірошник // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2017. — № 16.
6. Печенкін І. В. Сучасний стан протидії корупції органами прокуратури та її роль в системі суб’єктів здійснення такої діяльності / І. В. Печенкін. — Режим доступу : http://www.crimecenter. com.ua/index.php?option=com_content&view=artic1e&id=184:2010-05-07-12-55-26&catid=35:2010-01-24- 15-37- 14&Itemid=62
7. Скулиш Є. Корупція в Україні: основні напрями протидії в сучасних умовах / Є. Д. Скулиш // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією. — 2017. — № 16.
8. Cередньостроковий план пріоритетних дій уряду до 2020 р. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=249634799&cat_id=244828445.