Наслідком недостатньо обміркованої тактики політичного та соціально-економічного реформування України, явно недостатнього рівня правової пропаганди став не тільки комплекс економічних, соціальних та інших причин, які сприяють суттєвому зростанню злочинності, а й зміни системи моральних критеріїв, розмивання у масовій свідомості межі між нормою та девіантністю, правослухняною поведінкою та злочинністю. Це обумовлює розповсюдження у суспільстві духовних і моральних цінностей, норм, традицій та різних ритуалів, які впорядковують, регламентують життя та кримінальну діяльність злочинних спільнот, чим сприяють збереженню та розвитку їхньої життєдіяльності, згуртованості, кримінальної активності та мобільності, спадкоємності поколінь правопорушників та кримінальних груп – кримінальної субкультури [1, с. 172].

Треба погодитися з О. В. Старковим, на думку якого кримінальна субкультура, розвиваючись у суспільній свідомості кримінального світу, втручаючись у протистояння із загальносуспільною культурою, підживлює криміногенні мотивації у соціумі. Чим більше стає носіїв цих мотивацій, тим сильнішою стає кримінальна субкультура, яка за певних історичних умов (як, наприклад, у наш час) може загрожувати соціуму і дійсно вже в деяких верствах нашого суспільства завоювала, підкорила собі загальнолюдську культуру. Кримінальні звичаї пристосовуються до непостійного мікросередовища, тобто ним можна управляти та на нього можна впливати, хоча це і дуже складний, неоднозначний та тривалий процес, який вимагає особливого підходу та засобів впливу [2, с. 164].

На нашу думку, до цих особливих засобів впливу повинна належати пропаганда кримінального законодавства в місцях позбавлення волі, яка зможе вплинути на детермінанти поведінки засуджених, створюючи їх позитивну спрямованість щодо суспільства та негативне ставлення до кримінальних мікрогруп шляхом доведення до них усієї невигідності вчинення злочину.

У теорії та практиці застосування позбавлення волі залишається дискусійним питання щодо можливості протидії розвитку кримінальної субкультури серед засуджених до цього виду покарання. З одного боку, засуджені формально залишаються членами суспільства, а з іншого – із суспільства виключаються через специфічні умови відбування покарання. Це неминуче призводить до втрати ними суспільно корисних зв’язків і, як наслідок, відчуження від суспільства, сприйняття норм поведінки, прийнятих невеликою негативно спрямованою щодо суспільства групою.

Це зумовлює триваючу дискусію про заходи протидії кримінальній субкультурі. Автори не повністю розділяють думку О. Г. Колба який вважає, що ці заходи полягають  лише в посиленні кримінально-правової репресії за вчинення злочинів:

• законодавчого закріплення більш суворих санкцій за вчинення злочинів проти правосуддя;
• введення норми, яка б позбавляла засудженого права на умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання та заміни покарання більш м’яким у випадках вчинення ним злочину в місцях позбавлення волі;
• розроблення більш жорстких правил застосування помилування до засуджених-рецидивістів, які вчинили злочини в установах виконання покарань [3, c. 349].

Як свідчить проведене нами опитування засуджених до позбавлення волі Макіївської ВТК № 32 (м. Макіївка Донецької області) та практика судів загальної юрисдикції, жорсткі репресивні заходи втрачають свою ефективність: з кількості осіб, які вчинили злочин у 2005 р., раніше були судимими і мали не зняту або непогашену судимість 42,3 тис. осіб, або 24,2% загальної кількості засуджених [4, с. 65].

Отож для ефективної протидії кримінальній субкультурі ми пропонуємо не посилювати заходи кримінально-правової репресії, а розробити «Програму проведення пропаганди кримінального законодавства в місцях позбавлення волі», яка буде сприяти формуванню суспільно корисної мотивації поведінки засуджених через доведення до їх відома норм кримінального права, що створить умови формування у засуджених настанов правослухняної поведінки шляхом переконання у необхідності її дотримання, а не шляхом залякування жорсткими санкціями норм Кримінального кодексу (далі – КК) України.

Виходячи із структури КК України, можна розробити два напрями пропаганди кримінального законодавства у місцях позбавлення волі: пропаганду норм Загальної частини КК України та пропаганду норм Особливої частини КК України.

До першого напряму мають бути віднесені заходи пропаганди ст. 17, 31, 74–87, 88–91, 104–107, 108 КК України та положень, які логічно випливають з них. Наприклад, зміст ст. 17 КК України «Добровільна відмова при незакінченому злочині» можна пропагувати таким чином:

«Якщо Ви намагаєтесь вчинити злочин, але на стадії готування чи замаху, при усвідомленні можливості доведення його до кінця, вирішуєте остаточно за власною волею припинити злочинне діяння, то Ви не підлягаєте кримінальній відповідальності, якщо фактично вчинене Вами діяння не містить склад іншого злочину». Одночасно засудженим необхідно пояснити поняття закінченого та незакінченого злочину (за ст. 13 КК України) і види незакінченого злочину (ст. 14 та 15 КК України).

Щодо пропаганди норм Особливої частини КК України в місцях позбавлення волі, то  необхідно проводити пропаганду статей КК України, за якими найчастіше вчинюються злочинні діяння, для всіх засуджених з метою впливу на розповсюджену психологічну готовність кримінально налаштованих членів суспільства до вчинення несанкціонованих дій. Наприклад, до ст. 152 КК України «Зґвалтування»:

«Маючи статеві зносини із застосуванням насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, чи замислювалися Ви хоч раз, чого коштувала Ваша мінлива похіть тим людям, щодо яких Ви здійснили це діяння: занедбана честь, гідність… можливо, хтось з них вже ніколи не повернеться до нормального життя, не зможе насолоджуватися життям, перестане радіти оточуючому середовищу, чи взагалі – вчинить самогубство… Для неї це питання життя або смерті, для Вас – розваги».

Особливу увагу необхідно звернути на пропаганду норм ХVІІІ розділу Особливої частини КК України «Злочини проти правосуддя», тому що вчинення цих діянь можна очікувати від засуджених у першу чергу. Необхідно висвітлити ті наслідки, які можуть настати для засудженого за втечу з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України), дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК України), та ін., через перспективу спокійного відбування покарання та вчасного (або навіть дострокового!) звільнення від відбування покарання.

Необхідно пояснити засудженим, що за вчинення цих злочинів, як свідчить практика су­дів загальної юрисдикції, покарання, як правило, призначається за принципом часткового складання при­значених покарань (ст. 71 КК України), що призводить до збільшення за­гального терміну позбавлення волі від шести місяців до одного-двох років [5, с. 173]. Інформацію можна викласти у формі запитання: «Чи вважаєте Ви, що 2 роки Вашого життя коштують цього вчинку?» .

Аналіз статистичних даних дослідження науковців Академії управління МВС Російської Федерації та побудованої відповідно до цих даних Є. Казаковою діаграми впливу кримінальної субкультури на зміну особистості та поведінки засуджених до покарання, у вигляді позбавлення волі, свідчить про недостатню ефективність основних профілактичних засобів щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі. У перші три роки засуджені відчувають розрив звичних соціальних зв’язків та громадський осуд. Втрата корисних соціальних зв’язків та мотивації до суспільно корисної поведінки настають на п’ятий рік відбування покарання, що призводить до регресу особистості. Після 10 років відбування покарання, через негативний вплив мікросередовища та властивих йому рис кримінальної субкультури, виправлення взагалі немає жодного сенсу. У зв’язку з цим механізм протидії кримінальній субкультурі має полягати у впливі на засуджених засобами пропаганди кримінального законодавства через доведення до їхньої уваги всієї невигідності вчинення злочину. Про що свідчать і результати проведеного нами анкетування як засуджених до позбавлення волі, так і працівників Макіївської ВТК № 32 (м. Макіївка Донецької області) [6, с. 174].

Під час розгляду значення пропаганди кримінального законодавства щодо осіб, які засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, виникає запитання щодо можливості протидії кримінальній субкультурі стосовно засуджених до довічного позбавлення волі. Здавалося б, всі заходи в цьому випадку втрачають свою ефективність і піддають сумніву досягнення основного принципу пенітенціарної педагогіки – принципу виправлення засудженого. Саме в цьому разі, на нашу думку, необхідно звернутися до пропаганди кримінального законодавства.

Це обумовлено тим, що соціальні, політичні й економічні зміни в суспільстві  можуть стати чинниками переосмислення більшості сталих положень теорії та практики кримінально-правових покарань: до особи може бути застосоване помилування, передбачене ст. 87 КК України; особа може бути звільнена від відбування довічного позбавлення волі на підставах, передбачених ст. 74 КК України (наприклад депеналізація, декриміналізація). Тому головним завданням виправних закладів має бути створення такого мікросередовища та умов відбування покарання, які б у повному обсязі сприяли блокуванню кримінальної субкультури. Це, на нашу думку, – доведення до відома засуджених змісту заохочувальних норм, передбачених КК України, шляхом використання можливостей пропаганди кримінального законодавства в місцях позбавлення волі. Для того, щоб зберегти соціальну адаптованість  особи, необхідно виробити в неї стимули для збереження контактів з суспільством. Отож, наприклад, нагадування їй, що «актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87 КК України)», буде сприяти формуванню суспільної спрямованості засудженого та протидіяти впливу кримінальної субкультури.

Концептуальне положення – засудження не повинно базуватися на основі виключення людини із суспільного спілкування, на жорстких умовах відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Це, вважають автори, сприяє позитивному ставленню засуджених до елементів кримінальної субкультури, їх сприйняттю, культивуванню та поширенню. Як зазначає О. М. Литвак, «в Україні приниження людської гідності та насильство не є, так би мовити, de jure компонентами покарання у виді позбавлення волі, але de fakto супроводжують в’язня протягом всього строку перебування у слідчих ізоляторах, колоніях, тюрмах» [7, с. 264].

Таким чином, під пропагандою кримінального законодавства у місцях позбавлення волі слід розуміти системне поширення, поглиблене роз’яснення норм кримінального права щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі, з метою протидії поширенню та становленню кримінальної субкультури, соціальної адаптації засудженого до умов відбування покарання, формування у засуджених готовності, вмінь та навичок у вирішенні соціальних проблем, відвернення негативних наслідків засудження, розвитку суспільно корисної мотивації поведінки засудженого  в умовах ізоляції від суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Криминология: приглашение к дискуссии: Монография / Авт. кол: А. В. Баляба, Э. В. Виленская, Э. А. Дидоренко, Б. Г. Розовский. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. – 318 с.
2. Преступность среди социальных подсистем. Новые концепции и отрасли криминологии / Под ред. Д. А. Шестакова. – С.Пб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 353 с.
3. Колб. О. Г. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі: Навч. посіб. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005. – 494 с.
4. Назимко Є. С. Пропаганда кримінального законодавства як фактор протидії кримінальній субкультурі // Наукова робота курсантів та студентів / Науково-дослідна робота Донецького юридичного інституту у 2006 році: події та творчі здобутки: Матеріали підсумкової наук. конф. – Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. – С.64, 65.
5. Маслюк А. М. Вплив релігійних чинників на виховання неповнолітніх засуджених // Проблеми пенітенціарної теорії і практики / Редкол.: В. М. Синьов (голов. ред.) та ін. – К.: КІВС, 2002. – 167 с.
6. Назимко Є. С., Курочка М. В. Вплив громадських організацій на виправлення злочинця під час відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк // Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах. Тези ІІ Міжнародної наукової студентської конференції. – Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2006. – с.172-175.
7. Литвак О. М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 304 с.