Вступ.

1. Сутність та основні поняття будівельного комплексу в Україні.

1.1. Загальна характеристика будівельного комплексу.

1.2. Галузева структура будівельної промисловості.

1.2.1.Цементна промисловість.

1.2.2. Промисловість нерудних матеріалів.

1.2.3.Виробництво будівельного фаянсу й фарфору.

2. Оцінка експортних можливостей промисловості будівельних матеріалів.

2.1. Особливості промисловості будівельних матеріалів в Україні.

2.2. Пріоритетні напрямки розвитку промисловості будівельних матеріалів в умовах ринку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У виробничу інфраструктуру входить будівельний комплекс — сукупність галузей матеріального виробництва і проектно-конструкторських та пошукових організацій, які забезпечують будівництво. До складу будівельного комплексу входять такі галузі, як будівництво, промисловість будівельних матеріалів, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Промисловість будівельних матеріалів включає виробництво стінових матеріалів, цементну промисловість, видобуток і первісну обробку мінерально-будівельних матеріалів, склоробну промисловість, виробництво облицювальних, оздоблювальних матеріалів та санітарно-технічних виробів. Розміщення промисловості будівельних матеріалів визначається в основному обсягами будівельно-монтажних робіт за економічними районами та наявністю сировинного фактора. В останньому випадку розрізняють галузі переважно сировинної орієнтації — первинну обробку природних будівельних матеріалів (граніту, мармуру, облицювального, бутового каменю та ін.), виробництво цементу, цегли, азбоцементних і шиферних виробів, вогнетривких матеріалів, скла, керамічних труб, гіпсу, вапна та ін, а також галузі з орієнтацією переважно на споживача, якими є виробництво бетону, залізобетонних виробів і конструкцій, м'якої покрівлі, санітарно-технічних виробів тощо. Найпотужнішими центрами промисловості будівельних матеріалів є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Виробництво будівельних конструкцій та деталей включає в себе підприємства з виготовлення збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій, які тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів зі значним обсягом житлового і промислового будівництва (основними з них є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське та Сумське), домобудівні комбінати (найбільш потужні зосереджені в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі), а також виробництво будівельної цегли, розміщення якої орієнтується на споживача. Великі центри виробництва будівельної цегли — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Слов'янськ, Бахмут тощо.

Розвиток галузі капітального будівництва України характеризується прискоренням в останні часи тривалості виробничого циклу, збільшенням кількості нерухомих територіально закріплених об'єктів, які зводяться, а також високою залежністю виробництва від економіко-географічного положення та природно-географічних умов. Основні обсяги будівництва в Україні поки що зосереджені у великих містах, значними обсягами цивільного будівництва характеризується м. Київ. У процесі розвитку будівництва в країні виділились окремі галузі спеціалізації — промислове, комунікаційне, житлове, водогосподарське, військове та ін. Найважливішими факторами, за якими обираються райони і пункти будівництва є сировинний, трудовий, паливно-енергетичний, водний, кліматичний, фактор рельєфу та сейсмічності тощо.

1. Сутність та основні поняття будівельного комплексу в Україні

1.1. Загальна характеристика будівельного комплексу

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% — у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%.

Будівництво — головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

З усіх капітальних вкладень в економіку України, які в 2005 р. становили 824 млн грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 689 млн грн. (рис 1.1).

Проектно-конструкторські роботи в будівництві — важлива складова комплексу. Проектування зосереджене у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих навчальних закладів, значний контингент будівельників-фахівців. Такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Одеса, Львів.

Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельний камінь тощо. Галузь виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція — стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в'яжучі (цемент, вапно, будівельний гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, толь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельні кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо.

Сучасне будівництво використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, — пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, полістирилові й кумаринові плити та ін. Для їх виробництва використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують деталі з литого каменю, мінеральну вату, яку виробляють з розплавленого базальту, та нові види продукції деревообробної промисловості — деревно-стружкові плити, клеєну фанеру тощо.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох чинників — сировинного і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва і стадій технологічного процесу виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобуток і первинна обробка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в'яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а також ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, будівельного і віконного скла тощо).

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів — Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Комплексотворні функції промисловості будівельних матеріалів незначні через слабкий зв'язок її з іншими галузями виробництва щодо сировини і збуту готової продукції. У господарському комплексі економічного району вона виконує роль обслуговуючої галузі, тому сконцентрована здебільшого у великих містах. Так, у Києві є майже 40 заводів будівельних матеріалів[5, c. 138-141].

1.2. Галузева структура будівельної промисловості

Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Найважливішими підгалузями є виробництво стінових, рулонних покрівельних і гідроізоляційних матеріалів, азбестоцементних труб і шиферу, видобуток і переробка нерудних будівельних матеріалів, цементна промисловість, виробництво будівельної кераміки. На них припадає понад 80% усієї продукції і майже 90% зайнятих у будівельній промисловості.

1.2.1.Цементна промисловість

Цемент використовують як основний в’яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону та шлакоблоків. Перший цементний завод споруджено в 1896 р. в Донбасі (Амвросіївка). У 1913 р. в Україні працювало 12 цементних заводів, які виробляли 269 тис. т цементу. У 2005 р. виробництво цементу становило 5591 тис. т (табл. 1.1). Цементні заводи розміщені у районах видобутку сировини. На виробництво 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) потрібно 1,5 т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України — Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. За виробництвом цементу на першому місці в Україні Донецька область, потім Дніпропетровська й Харківська (Балаклія). Найбільші цементні заводи в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Вони виробляють портланд-цемент і шлакопортланд-цемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші з них у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях. Порівняно менше цементу виробляється на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей працюють Бахчисарайський (АР Крим), Ольшанський (Миколаївська область), Одеський та інші заводи.

На території України утворилися чотири великі зони виробництва цементу, південно-східна (Донецька область), північно-східна (Харківська область), центральна (Дніпропетровська) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому одне підприємство (їх в Україні 15) може виробляли 1,3 млн т цементу за рік.

Значна частина цементу витрачається на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи розміщені у місцях споживання готової продукції. Вони працюють на привізній сировині (азбест надходить з Уралу, а цемент — з найближчих цементних заводів). Найбільше шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський цементно-шиферні комбінати. Особлива увага приділяється виробництву азбестоцементних листів, плоских шиферних конструкцій і рельєфних листів.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу — в Донецькій, алунітового — в Закарпатській, глиноземно-феритового — у Львівській областях, магнезіального — в АР Крим.

Виробництво збірного залізобетону та залізобетонних конструкцій. Основна продукція цієї галузі — залізобетонні конструкції для промислового, цивільного, гідротехнічного, шляхового та інших видів будівництв (виробництво стінових матеріалів, блоків для фундаментів будинків, між поверхових перекриттів, архітектурних деталей, несучих арок, цехів, залізобетонних паль, мостових балок тощо).

Основними чинниками розміщення підприємств галузі є територіальне зосередження виробництва, наявність будівельної мінеральної сировини, трудових ресурсів, транспортних комунікацій. Виробничі галузі тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів із значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

В країні діють 25 виробничих об'єднань з виготовлення комплектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське.

Підприємства, що виробляють збірний залізобетон для гідротехнічного будівництва, є в Каховці (Херсонська область), Новомосковську (Дніпропетровська область), Арцизі (Одеська область). Збірні залізобетонні конструкції для мостів та шляхового будівництва виготовляють у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові; залізобетонні опори та інші конструкції для спорудження ліній електропередач і зв'язку — у Світловодську (Кіровоградська область), Тернополі, Білій Церкві (Київська область), Мерефі (Харківська область). Домобудівні комбінати, які є в усіх областях країни, найпотужніші — у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі. В 2005 р. вони виробляли 2496 тис. м! збірних залізобетонних конструкцій. Основні підприємства великопанельного та об'ємно-блокового домобудування в Київській,Харківській, Полтавській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій; підприємства для виробництва сталевих конструкцій — у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Житомирській, Львівській областях; виробництво алюмінієвих будівельних конструкцій — переважно на Броварському заводі (Київська область)[2, c. 216-218].

Виробництво будівельної цегли — одне з найстаріших у промисловості будівельних матеріалів. Його підгалузями є виробництва глиняної та силікатної цегли. Сировина для них є майже скрізь, тому їх розміщення зорієнтоване на споживача, бо перевезення цегли на далекі відстані економічно невигідне.

Сьогодні в цегельній промисловості важку ручну працю замінили механізми, а виробництво стало цілорічним. У високопродуктивних кільцевих тунельних печах глиняну цеглу випалюють протягом 18-36 год. її виробництво дуже матеріаломістке: на 1000 цеглин потрібно 2,5 м3 глини. Виробляють глиняну цеглу звичайну, порожнисту й пористу.

З кварцового піску з домішками вапна (на 1000 шт. цегли потрібно 2,5 м3 піску та 0,1 — 0,2 м3 вапна) виготовляють силікатну цеглу. її виробництво менш трудомістке, ніж глиняної, і на 30% дешевше.

Найбільшими виробниками будівельної цегли є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бахмут, Слов'янськ, Чернігів, Львів, Івано-Франківськ. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

1.2.2. Промисловість нерудних матеріалів

Промисловість нерудних матеріалів в Україні існує давно. Безпосередньо у будівництві використовують природний стіновий (туф, вапняки) і будівельний камінь (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Інші породи є сировиною для виробництва цементу, цегли, черепиці, скла, легких наповнювачів бетонів, в'яжучих та інших будівельних матеріалів.

Потреби будівництва в Україні повністю забезпечуються власними мінеральними ресурсами. За кордоном користуються попитом цементна і скляна мінеральна сировина та будівельний камінь. Граніти, габро, лабрадорити вивозяться у країни близького та далекого зарубіжжя. В Україні є значні ресурси в'яжучої мінеральної та цегельно-черепичної мінеральної сировини.

Для виробництва будівельних матеріалів дедалі ширше використовують вторинні мінеральні відходи промисловості — розкривні породи родовищ, продукти збагачення руд та вугілля тощо.

Родовища піску й бутового каменю є майже в усіх областях України, а особливо Житомирській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Закарпатській. Підприємства з видобутку й переробки бутового каменю, сипких будівельних матеріалів розміщені в районах видобутку.

Україна славиться запасами граніту, лабрадориту, мармуру й мармуроподібних вапняків, які використовуються для будівництва доріг, набережних, облицювання станцій метро, підземних переходів, фундаментів і стін будинків, як важкий наповнювач для бетону, виготовлення пам'ятників, розподільних щитів (мармур) і сувенірів. Найбільше видобувають бутового каменю, лабродориту, габро, червоного й сірого граніту в Коростишевському, Овруцкому, Черняхівському, Малинському, Воло-царсько-Волинському, Коростенському, мармуру — в дослідно-промислових розробках Радомишльського району Житомирської області. Проте обсяг видобутку природного каменю порівняно невеликий.

Сучасне будівництво потребує різних за якістю і властивостями бетонів. Для виробництва легких пористих бетонів, з яких виготовляють стінові панелі житлових будинків, необхідні легкі наповнювачі (керамзит, термозит, сипкий перліт тощо), яких у природі немає. Керамзит — це штучний пористий матеріал, котрий виробляють з легкоплавких глинистих порід, які є в багатьох місцях України — біля Харкова, Полтави, Сум, Одеси, Кривого Рогу, Житомира, Могилева-Подільського та ін. Виробництво термозиту, який виготовляють з доменних шлаків розміщене в центрах чорної металургії. Пористий перліт виробляють з природної сировини — перліту, який залягає в Закарпатті.

У південних районах України виробляють черепашник, котрий має добрі тепло- та звукоізоляційні властивості, легко обробляється, дешевий.

Виробництво будівельної кераміки об'єднує низку підприємств, що випускають плитку фасадну керамічну, для підлоги, облицювальну глазуровану, санітарно-будівельну кислототривку кераміку, каналізаційні й дренажні труби. Будівельну кераміку виробляють з тугоплавкої або вогнетривкої глини з домішками каоліну, кварцового піску, пегматиту (котрі поширені у різних областях України, особливо в межах Українського кристалічного щита), оксидів окремих кольорових металів та інших мінеральних або органічних сполук.

Виробництво будівельної кераміки почало розвиватися в Україні ще наприкінці XIX ст., коли було споруджено Харківський керамічний завод, два заводи керамічної плитки у Слов'янську й Часовому Ярі та завод санітарно-будівельного фаянсу в Славуті. Тепер це сучасні механізовані підприємства. Працюють також керамічні заводи в Києві, Львові, Артемівську, облицювальної плитки і керамічних труб — у Харкові.

Виробництво керамічної глазурованої плитки зосереджене в Слов’янську (Донецька область), Харкові та Львові, а метласької — в Харкові та Артемівську (Донецька область). Є можливості для розвитку цього виробництва у Вінницькій та Житомирській областях з використанням місцевих каолінів; у Закарпатській, Хмельницькій і Кіровоградській на базі тугоплавких і вогнетривких глин; у південних областях — вогнетривких і тугоплавких глин Причорномор'я та Приазов'я.

Подальший розвиток галузі має бути спрямований на зростання обсягу та якості продукції для промислового й житлово-комунального будівництва (великорозмірної стінової кераміки, плиток широкої кольорової гами, легкого керамзиту, труб великого діаметра та ін.)[8, c. 258-261].

1.2.3.Виробництво будівельного фаянсу й фарфору

Будівельний фарфор і фаянс виробляють у Славуті (Хмельницька область) на комбінаті «Буд-фаянс», електроізоляційні вироби для електричної промисловості — в Первомайську (Житомирська область). У Донецькій області виробляють будівельний фаянс, електроізоляційні вироби для електро- та радіотехнічної промисловості (Слов'янськ), у Запоріжжі — високовольтні ізолятори для ЛЕП, електростанцій і підстанцій. Поки що виробництво будівельного фарфору і фаянсу не задовольняє потреб господарства України, тому ці матеріали частково завозять з Білорусі, Росії та Чехії. Наявність достатньої кількості різноманітної сировини дає можливість розширити це виробництво.

Виробництво будівельного вапна й гіпсу. У 2005 р. середньорічне виробництво будівельного вапна становило 562 тис. т, будівельного гіпсу — 68,4 тис. т, технологічного вапна (використовується в цукровій та металургійній промисловості) — 7,4 млн т. Сировиною для виробництва вапна є крейда, вапняки, мармур та інші карбонатні породи. Заводи галузі розміщені в районах видобутку сировини, а готову продукцію вивозять іноді на значні відстані.

Основними виробниками будівельного вапна в Україні є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська і Чернівецька області. Найбільше виробляють вапна в Хмельницькій області, звідки понад 100 тис. т його вивозять до Черкаської та Київської областей. З Вінницької області вапно вивозять до Кіровоградської, Дніпропетровської і Черкаської областей, а з Львівської — до Рівненської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Київської.

На півдні найбільше вапна виробляє Херсонська область, звідти його вивозять до Одеської, Миколаївської та інших областей.

Виробництво крейди. У будівництві крейду використовують для малярних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як наповнювач у паперовій та азбесто-гумовій промисловості, для виробництва соди, фарб, цементу, будівельного вапна тощо.

Великі запаси крейди є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій областях. Видобуток будівельної крейди в Україні становить понад 2 млн т, а як сировини для цементної промисловості — 7,5 млн т.

Виробництво м'якої покрівлі (руберойду, толю, пергаміну) налагоджено у багатьох областях України, м'якої покрівлі — у великих містах. Найбільшим виробником останньої в Україні є Київ (18,8% від загального виробництва).

Виробництво віконного скла. В Україні функціонують 6 заводів листового і технічного скла. Найбільші з них — Лисичанський «Пролетар», Костянтинівський склоробний та завод «Автоскло» і Запорізький склоробний. Скло виробляється також на склозаводах Луганської і Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного склоподібного мармуру.

Центрами фарфорової промисловості є: Коростень, Баранівка, Городниця, Кам'яний Брід, Довбичі (Житомирська область), Дружківка (Донецька область), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська область), Синельникове (Дніпропетровська область) і Тернопіль.

Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена по території України, крім Донбасу і Придніпров'я (на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську й Запорізьку області припадає понад 30% усього виробництва продукції галузі). Високий рівень розвитку промисловості будівельних матеріалів також у Харківській (7%), Одеській і Львівській (по 5%), Хмельницькій (4,5%) областях та АР Крим (4,5%).

У перспективі передбачаються реконструкція технічної бази промисловості будівельних матеріалів, подальші механізація та автоматизація технологічних процесів, розширення випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості, а також комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, підвищення якості виробів для будівництва. Географія галузі розширюватиметься з урахуванням подальшого комплексного розвитку економічних районів та областей України, забезпечення повного виконання обсягів будівельно-монтажних робіт[4, c. 173-176].

2. Оцінка експортних можливостей промисловості будівельних матеріалів

2.1. Особливості промисловості будівельних матеріалів в Україні

Промисловість будівельних матеріалів є основним постачальником будівництву предметів праці, які складають близько половини вартості підрядних робіт і, таким чином, значно впливають на відтворювальні процеси в усіх галузях економіки держави в цілому.

В умовах розбалансованої економіки, порушення зв'язків з матеріально-технічного постачання суттєвою перешкодою для підприємств будівельних матеріалів стала їх залежність від поставок палива з Росії, Туркменістану, Казахстану. Внаслідок цього, а також погіршення будівельної діяльності, падіння платоспроможного попиту, жорстких обмежень у використанні па-ливно-енергетичних ресурсів і окремих видів сировини, що надходили за період 1991-2005 pp., скоротився випуск усіх без винятку видів будівельних матеріалів та виробів.

Обсяг і структура виробництва будівельних матеріалів залежить від таких основних чинників:

• енергетичної кризи, яка зумовила необхідність проведення структурних змін у виробництві, пошуку і запровадження енергозберігаючих технологій, змін у способах виробництва;

• спаду рівня інвестиційно-будівельної активності через дефіцит бюджетів усіх рівнів, обмеження коштів у підприємств і населення, що призвело до скорочення масштабів і зміни структури інвестицій;

• інфляційного знецінення коштів, різкого зростання цін і відповідного падіння платоспроможності споживачів будівельних матеріалів та змін у кон'юнктурі світового ринку;

• нераціональної структури будівельної продукції, коли за часів СРСР традиційно переважали обсяги будівництва промислових об'єктів;

• порушення господарських зв'язків і традиційних матеріалопотоків у економічному просторі колишнього СРСР, створення дефіциту нафтопродуктів, лісоматеріалів, окремих видів обладнання та комплектуючих;

• відсутності нормальних ринкових умов, у т. ч. конкурентного середовища в сфері промисловості будівельних матеріалів.

Слід зазначити і те, що підприємства будівельного комплексу працювали буквально на знос, що в умовах економічних перетворень поставило їх на межу розвалу. Через технологічну відсталість та монополізм великих державних підприємств будівельної індустрії при сьогоднішньому співвідношенні рівнів купівельної спроможності і цін будівельний ринок перенаси-чений дорогими будівельними матеріалами. Попит на ньому стає все більш вибірковим. З одного боку, він переміщується до відносно дешевих нетрадиційних будівельних матеріалів, які мають високі споживчі якості (наприклад, вироби з пористого бетону, матеріали із золошлакових та інших відходів виробництва), з другого — підвищується попит на престижні і дорогі матеріали для індивідуального та офісного будівництва (наприклад, черепиця, високоякісні керамічні, фаянсові та столярні вироби, опоряджувальні матеріали, предмети та системи автономного життєзабезпечення садиб і будинків).

Внаслідок цього потенціал попиту на нетрадиційні високоякісні матеріали зростає, що впливає на рівень використання потужностей промисловості будівельних матеріалів. Для подальшого розвитку підприємств промисловості будівельних матеріалів та підвищення конкурентоспроможності потрібно прискорити реалізацію вже розроблених планів реструктуризації і перепрофілювання підприємств промисловості будівельних матеріалів та будівельної індустрії, у т.ч. комбінатів великопанельного домобудування, а також продовжити роботу з впровадження заходів щодо енергозбереження[3, c. 421-424].

2.2. Пріоритетні напрямки розвитку промисловості будівельних матеріалів в умовах ринку

Для визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості будівельних матеріалів в умовах ринку суттєвого значення набуває орієнтація на якісну структурну перебудову галузі за рахунок:

• переходу від нарощування абсолютних обсягів виробництва до підвищення якісних характеристик продукції як внаслідок удосконалення традиційних її видів, так і розробки та впровадження нових виробів на основі синтетичної сировини, композиційних матеріалів, виробів з необхідними споживчими властивостями;

• переводу галузі на ресурсозберігаючі технології відтворення, втілення енерго-, праце- і матеріалозберігаючих технологій та впровадження відповідного технологічного обладнання;

• забезпечення екологічної чистоти, безпеки, гігієнічності і комфортності виробництва, естетичності продукції.

Наводимо прогноз розвитку промисловості будівельних матеріалів по регіонах України. До Карпатського регіону відносяться Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області; до Подільського — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька; до Поліського — Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська; до Центрального — Київська, м. Київ, Черкаська; до Східного — Полтавська, Сумська, Харківська; до Донецького — Донецька, Луганська; до Південного — АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська; до Придніпровського — Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області (див. таблицю 2.1).

Входження України до світових ринків будівельних матеріалів можливе шляхом вирішення таких найважливіших завдань:

• створення техніки, яка б перевищувала або відповідала існуючим світовим рівням всього технологічного ланцюга, включаючи допоміжні та кінцеві операції;

• впровадження нових прогресивних ресурсозберігаючих технологій з метою зменшення витрат паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення якості продукції;

• підсилення хімічних дій у технологічних процесах;

• комп'ютеризація виробництва, впровадження мікропроцесорної техніки;

• створення екологічно чистих, зокрема безвідходних технологій;

• максимальне комбінування виробництв, у т.ч. з іншими галузями: енергетикою, хімією, металургією, видобутком та збагаченням корисних копалин;

• створення високоекономічних заводів малої потужності та пересувних технологічних установок.

Вирішення усіх окреслених завдань можливе лише за умов створення розвинутого ринку будівельних матеріалів та сучасних організаційних форм управління, адекватних вимогам ринкової економіки.

Стабілізуючим чинником розвитку виробництва будівельних матеріалів будуть експортні поставки продукції, розширення її номенклатури. В структурі експорту найбільшу частину займатимуть вироби зі скла, облицювальні вироби із природного каменю, продукція неметалорудної промисловості. Прогнозується зростання зовнішньоторговельного обороту на 1-1,2 % щорічно і досягнення позитивного сальдо торговельного балансу.

Передбачається зростання обсягу і номенклатури товарів народного споживання будівельного призначення за рахунок впровадження дрібного фасування і пакування, в першу чергу цементу, вапна, гіпсових в'яжучих, сухих будівельних сумішей[9, c. 231-233].

Для забезпечення будівництва продукцією галузі темпи щорічного її приросту повинні бути на кілька відсотків вищими від приросту будівельно-монтажних робіт.

Відбудуться зміни і в структурі промисловості будівельних матеріалів з переорієнтацією її на випуск відповідних матеріалів підвищеної якості, індустріальності, технічного рівня, тобто конкурентоспроможної продукції цієї галузі. Все це сприятиме здешевленню та прискоренню будівництва, підвищенню його якості.

Значно вищими темпами порівняно з ростом обсягів товарної продукції галузі передбачається нарощування випуску ефективних матеріалів і конструкцій із заданими властивостями, які забезпечать значне зменшення маси будинків та споруд, високу енергоефективність конструктивних елементів будівель.

У структурі конструкційних матеріалів випереджуючими темпами буде зростати випуск ефективних металоконструкцій.

Суттєві зміни відбудуться в промисловості стінових матеріалів. У загальному їх обсязі зросте питома вага виробів із легких, пористих та ніздрюватих бетонів, багатошарових ефективних панелей. Враховуючи перспективи розвитку житлового будівництва, особливо малоповерхового, в галузі буде здійснюватись перехід на випуск оновленої керамічної продукції, яка задовольнятиме всі вимоги як з точки зору архітектурно-будівельних і конструктивних рішень, так і сучасних норм теплозбереження. Зміниться також структура виробництва керамічних матеріалів. Частка лицьової цегли збільшиться до 50 %, з яких 5-10 % будуть складати фасонні вироби.

При виробництві цементу будуть впроваджені енергозберігаючі технології із використанням низькосортного твердого палива з частковою заміною природного газу (до 25 %). Цементні підприємства перейдуть на сухий та напівсухий способи виробництва цементного клінкеру.

У скляній промисловості має бути проведена реконструкція скловарних печей з використанням ефективних конструкційних елементів і заходів щодо зменшення споживання природного газу та організації виробництва за євростандартами. Впроваджуватимуться технологічні лінії з випуску спеціалізованого полірованого скла з теплота сонцезахисними властивостями.

У промисловості теплоізоляційних матеріалів необхідно налагодити випуск плитних волокнистих утеплювачів, в першу чергу на основі базальтових волокон, і термоізоляційних виробів високої заводської готовності для ізоляції інженерних мереж та технологічного обладнання.

У полімерній і покрівельній промисловості слід організувати випуск якісних, екологічно чистих, дешевих і довговічних листових матеріалів для скатних покрівель малоповерхових будинків із підвищеним терміном експлуатації.

Широкого розповсюдження повинні набути вироби на основі гіпсу, які впроваджуються у житлове будівництво на заміну полімерних опоряджувальних матеріалів[6, c. 308-311].

Розвиток промисловості будівельних матеріалів у найближчій перспективі має бути пов’язаний із реальними можливостями залучення і раціональним використанням паливно-енергетичних та сировинних ресурсів, з адаптацією його до ринкових відносин. Ці чинники разом із широким використанням науково-технічних досягнень, впровадженням нових технологій та обладнання, зокрема іноземних, будуть визначати структуру потреби і використання будівельних матеріалів після стабілізації виробництва та поліпшення інвестиційної ситуації.

В Україні є можливість випуску практично всієї традиційної номенклатури будівельних матеріалів та виробів. У той же час необхідна перебудова структури виробництва конструкційних, оздоблювальних, покрівельних матеріалів для повного задоволення потреб індивідуальних, кооперативних та інших забудовників малоповерхових будинків із підвищеним терміном експлуатації. Невідкладним є вирішення проблеми дефіциту конструкційних матеріалів на базі легких металевих, азбестоцементних, монолітних залізобетонних та інших видів конструкцій, які широко розповсюджені за кордоном.

Екологічні вимоги ще більшою мірою, ніж техніко-економічні будуть визначати необхідність переорієнтації промисловості будівельних матеріалів на широке використання відходів виробництва інших галузей та утворення безвідходних виробництв.

Основним напрямом розвитку галузі повинно стати вдосконалення техніки і технології виробництва будівельних матеріалів та виробів. У той же час оцінка резервів еволюційного розвитку окремих виробництв будівельних матеріалів свідчить про вичерпність резервів традиційної техніки та технологій. Підготовленість до техніко-технологічних новацій у галузі очевидно недостатня, особливо з конструкторських робіт і проектування та створення сучасних організаційних форм управління на підприємствах галузі.

У прогнозному періоді щодо виробництва будівельних матеріалів в Україні передбачається помітне збільшення обсягів експортованої продукції при одночасному зменшенні її імпорту. За таких умов обсяги споживання продукції будуть дещо зменшуватися порівняно з її виробництвом[1, c. 168-171].

Підприємства будівельної індустрії технологічно зв'язані з процесом будівництва, працюють за його замовленням, мають адресність. Досвід будівництва в розвинених країнах світу свідчить, що будівельні металоконструкції ефективні при використанні практично у всіх будівлях, інженерних спорудах, особливо при значних прогонах, висоті, навантаженнях. Для виготовлення будівельних металоконструкцій в Україні існують виробничі потужності майже на 1 млн. т/рік. Попит на ці конструкції на внутрішньому і зовнішньому ринках зумовлений такими їх якостями, як надійність, легкість, міцність та відносно низька вартість. Не дивлячись на деякі недоліки (низькі показники корозієстійкості та вогнетривкості), їх використання та виробництво в Україні має велику перспективу.

Цьому сприяє розвинута сировинна і виробнича база. За випуском сталі на душу населення (1097 кг) Україна перевищує високорозвинені країни (в США — 335, ФРН — 613, Японії — 806 кг), а за використанням металоконструкцій — значно поступається їм. Особливо це стосується використання легких металоконструкцій: в США -0,134, Франції — 0,087, ФРН — 0,171, Японії -0,367, Великій Британії — 0,248, а в Україні — лише 0,008, тобто на порядок менше.

Крім того, в Україні накопичився значний фонд сталевих будівельних конструкцій, обсяг якого складає більше 35 млн. тонн. Значна їх частина має пошкодження, ураження корозією, що є найпоширенішою причиною аварій. Уже зараз необхідна масова заміна профнастилу із оцинкованої сталі, річна потреба в якій становить сотні тисяч квадратних метрів у рік. Враховуючи зростання попиту на металеві будівельні конструкції, в першу чергу легкі, а також надлишкові потужності для випуску звичайних металоконструкцій і цілком недостатні для легких, слід організувати на рядових заводах випуск легких ефективних металоконструкцій. Структурні зрушення в розвитку промисловості будівельних матеріалів вбачаються не завдяки збільшенню потужностей з випуску традиційних матеріалів, а насамперед за рахунок задоволення будівельного ринку асортиментом матеріалів із заздалегідь заданими якостями.

Нагальним для розвитку економіки є зменшення енерговитрат у будівельному комплексі та в процесі експлуатації його продукції. Ця вимога стає ще більш актуальною у зв'язку з введенням нових норм щодо теплозахисту будинків. Встановлені нові значення термічних опорів стін та перекриттів у 2 — 2,5 раза перевищують попередні нормативи. Стали жорсткішими вимоги щодо теплозахисту вікон, встановлені нові контрольні показники теплових потоків для різноманітних типів житлових та громадських будівель. До 25 % використаного палива в Україні витрачається для теплопостачання житлових будинків і будівель, зокрема найбільше на опалення (понад 75 %) та гаряче водопостачання.

Панельні будинки старих серій споруджувалися без детальних розрахунків теплоопору. Найближчими роками в Україні доведеться реконструювати понад 72 млн. м² таких будинків та подвоїти обсяг будівництва нового житла. Наприклад у Німеччині, яка першою розпочала реконструкцію старого житлового фонду, виділивши на це 60 млрд. марок, за короткий період було утеплено близько півтора мільйона квартир, решта реконструйовано із застосуванням нових матеріалів та конструкцій. У результаті витрати тепла зменшились відразу на третину. В Угорщині розпочали виконання загальнодержавної програми модернізації будинків, частково за рахунок населення з наданням значних пільг на тривалий термін. Великий обсяг робіт із утеплення житлового фонду виконується в країнах Балтії.

Актуальною є розробка та впровадження у виробництво конструкцій зі зменшеними тепловитратами. Для реалізації заходів щодо енергозбереження в будівельному комплексі потрібно організувати випуск не тільки теплоізоляційних матеріалів усього їх асортименту, а й забезпечити виробництво та встановлення лічильників тепла, терморегуляторів тощо[7, c. 243-246].

Основними напрямами підвищення енерго-ефективності для найбільш енергоємних підгалузей промисловості будівельних матеріалів є:

у цементній промисловості:

• перехід до напівсухого та сухого способу виробництва цементу, використання якого зменшує енерговитрати на 25 %;

• покращання підготовки сировинних матеріалів шляхом їх попередньої декарбонізації, при якій металоємність пічних агрегатів зменшується на 20 %, а зняття клінкеру з 1 м3 оборотної печі зростає у 2,5 рази;

• підвищення рівня використання теплових вторинних енергетичних ресурсів обертових циліндричних печей, що працюють за мокрим способом, при якому питомі витрати палива зменшуються майже у 2 рази;

у промисловості стінових матеріалів:

• розробка і впровадження нових технологій, що зберігають енергію, та нового високопродуктивного обладнання;'

• модернізація і реконструкція старого технологічного обладнання, де головним заходом щодо зменшення витрат палива є переведення заводів на випуск пустотілої цегли та збільшення її питомої ваги в загальному обсязі виробництва, що забезпечує скорочення витрат палива на 15-20 %;

• використання відходів інших галузей як добавок та сировини, особливо золи ТЕЦ, паливних шлаків, інших відходів, які містять паливні складові, та збільшення за рахунок цього виробництва стінових матеріалів, що дасть змогу скоротити питомі витрати палива на 10-12 кг;

• використання вторинних енергетичних ресурсів, наприклад, шляхом суміщення сушки та випалювання цегли в гідротермальних умовах, метод якого полягає у термообробці в середовищі пару при його надлишковому тиску, а також високошвидкісної сушки з витратами палива на випаровування в обсязі 4606 КДж/кг за раз проти 6280-6700;

• використання високошвидкісних керамічних пальникових пристроїв, завдяки яким час на випалювання у печах періодичної дії скорочується до 50, а витрати палива — до 20 %;

у промисловості збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів:

• зменшення матеріалоємності виробництва;

• розробка та удосконалення енергозберігаючих технологій виробництва легких наповнювачів;

• раціональне використання сталі;

• використання економних видів армування;

• удосконалення режимів теплової обробки бетону;

• зменшення тривалості та температур технологічних процесів;

• використання гнучких технологій виробництва з сезонним плануванням режимів теплової обробки залізобетонних виробів;

• зменшення невиробничих втрат паливно-енергетичних ресурсів;

• використання різноманітних способів геліо-термообробки бетону та інших технологій, що базуються на використанні нетрадиційних поновлюючих джерелах енергії.

До енергозберігаючих технологій необхідно віднести: введення в бетонну суміш хімічних добавок, зниження температури з 85-100 до 65-75 °С та тривалості нагріву від 8-10 до 5-6 год., нагрів бетону з використанням електроенергії та продуктів згорання природного газу, а також модернізацію енергоспоживаючих установок шляхом теплоізоляції корпусу, підвищення рівня їх завантаження, оснащення вимірювальною апаратурою контролю за витратами енергоресурсів, автоматизованому управлінню режимами теплової обробки виробів. У виробництві інших будівельних матеріалів енергозбереження можна досягти за рахунок:

• віконного скла — шляхом удосконалення систем скловаріння та впровадження електричного та газоелектричного варіння;

• вапна — модернізацією діючих та впровадженням нових системи крутильних і шахтних печей, розширенням використання фракційної сировини, впровадженням систем корисного використання енергії;

• будівельної кераміки, мінеральної вати та сантехнічних виробів — через удосконалення технологій та обладнання;

• черепиці, фаянсу, керамзиту та інших пористих заповнювачів — шляхом впровадження нових опалювальних агрегатів, модернізації обладнання тощо[3, c. 431-433].

Висновки

Промисловість будівельних матеріалів — комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. До неї належать галузі: цементна, азбестоцементних виробів, збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів, стінових матеріалів, будівельної кераміки, будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини, нерудних будівельних матеріалів, пористих заповнювачів та ін.

За економічним призначенням продукція промисловості будівельних матеріалів належить до виробництва засобів виробництва (група А) і є основною частиною матеріально-технічної бази будівництва, забезпечує зростання обсягів капітального будівництва та його технічний прогрес на основі впровадження ефективних матеріалів і конструкцій. Ця промисловість має велике значення для індустріалізації будівництва, зниження його вартості, економії металу і деревини, підвищення ефективності капітальних вкладень у народне господарство. Розвиток промисловості будівельних матеріалів в Україні пов'язаний з наявністю будівельної сировини.

Слід відзначити, що проблеми експорту будівельної продукції України на галузевому рівні до даного часу в науковій літературі розглядалися лише фрагментарно.

Список використаної літератури

1. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . — К.: Кондор, 2004. — 293 с.

2. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. — К.: Академвидав, 2002. — 367 с.

3. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 726 с.

4. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. — К.: Національна академія управління, 2004. — 272 с.

5. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/ За ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова. — 7-ме вид., стереотип. . — К.: Знання, 2005. — 350 с.

6. Розміщення продуктивних сил України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів/ Михайло Пушкар, Михайло Ковтонюк, Микола Петрига та ін.; Ред. Євген Качан,. — К.: Юридична книга, 2002. — 550 с.

7. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 317 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.

9. Чернюк Л. Розміщення продуктивних сил України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Людмила Чернюк, Дмитро Клиновий,. — К.: ЦУЛ, 2002. — 440 с.