1.Предмет та завдання етики як науки.

2.Походження моралі та її історичні типи. Моральні риси української національної культури.

3.Сутність моралі, її структура та функції.

4.Специфіка професійної етики юриста.

5.Професійна мораль юриста: сутність, структура, функції.

6.Моральний зміст професійної діяльності юриста. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

7.Специфіка моральної свідомості юриста, її роль у духовному світі особи і регуляції професійної діяльності.

8.Норма як елемент моральної свідомості. Структура моральних норм та їх зв’язок з нормами права.

9.Моральні почуття та їх види. Роль моральних почуттів у мотивації діяльності юриста.

10.Принцип гуманізму: сутність і специфіка вияву в праві і діяльності юриста. Гуманізм як моральний критерій права.

11.Гуманізм і насилля. Проблема співвідношення мети та засобів у діяльності юриста.

12.Принцип справедливості — правовий та моральний зміст. Специфіка вияву справедливості у діяльності юриста.

13.Справедливість у діяльності адвоката.

14.Мораль і право, їх єдність, відмінність.

15.Справедливість як ідеал права і моралі.

16.Принцип законності і його моральний зміст. Законність та морально-правова позиція адвоката.

17.Законність у системі нормативного регулювання діяльності юриста.

18.Закон і моральна відповідальність юриста.

19.Законність і моральна культура процесуальної діяльності юриста.

20.Добро і зло як вихідні категорії етики, специфіка їх вияву у діяльності юриста.

21.Моральне зло та його вияв у правоохоронній діяльності. Засоби боротьби зі злом.

22.Професійний та моральний обов'язок юриста: зміст, структура, функції.

23.Специфіка реалізації морального обов'язку адвокатом на різних стадіях судочинства.

24.Совість як категорія етики і моральна якість юриста. Структура совісті та її роль у регуляції професійної діяльності.

25.Поняття честі, її об'єктивні та суб'єктивні сторони. Особливості честі юриста.

26.Честь і гідність як цінності професійної моралі, їх єдність і відмінність.

27.Моральні конфлікти у діяльності юриста: сутність, структура і специфіка вияву.

28. Об’єктивні та суб’єктивні причини конфліктів у діяльності юриста. Засоби попередження та подолання конфліктів.

29.Типи конфліктних осіб та засоби спілкування з ними.

30.Правила безконфліктного спілкування, раціональний і морально-психологічні методи опанування собою.

31.Поняття моральної свободи і необхідності. Свобода дії, свобода вибору — свобода волі.

32.Сутність і структура морального вибору. Специфіка його реалізації діяльності юриста.

33.Морально-правова позиція адвоката і моральний вибір.

34.Свобода морального вибору і морально-правова відповідальність юриста.

35.Зміст професійної деформації юриста: структура і форми.

36.Об'єктивні та суб'єктивні причини професійної деформації юриста та шляхи її подолання.

37.Ризик у професійній діяльності юриста. Поняття і основні риси.

38.Класифікація типів розвитку діяльності юриста. Роль розвитку у моральному виборі.

39.Професійний ризик юриста і юридична відповідальність юриста.

40.Законодавчі гарантії права на ризик. Доцільність та недоцільність ризику. Обґрунтований та необґрунтований ризик.

41.Сутність, структура та специфіка моральної культури юриста. Співвідношення моральної та професійної культури.

42.Культура моральної свідомості та поведінки юриста.

43.Культура мови як елемент професійної культури юриста. Поняття та зміст мовного етикету.

44.Моральний кодекс ведення полеміки і професійна культура адвоката.

45.Моральні основи мистецтва переконувати і приваблювати до себе опонента.

46.Моральні передумови спілкування: повага, співчуття, милосердя, любов.

47.Манери та стиль спілкування як форми вияву культури юриста.

48.Перешкоди спілкування і засоби їх подолання.

Список використаної літератури.

1. Предмет та завдання етики як науки

Етика — це наука про найбільш загальні закони становлення та історичного розвитку моралі. Предметом етики є мораль. Закономірності її становлення та вияву розглядаються етикою у трьох основних напрямках. По-перше, на рівні особистості як суб'єкта творення моральності у безпосередньому процесі спілкування (обміну досвідом людяності). По-друге, на рівні соціально-історичних форм та способів творення суспільності життя. Рівень його досконалості перевіряється рівнем людяності стосунків. Досягнутий, реально освоєний досвід відношення та перспектива його закріплюється в наукових ідеях і теоріях, що, в свою чергу, обертаючись на практику, ставлять перед нею вимогу відповідати належному рівню людяності. По-третє, на рівні вселюдського, що відкриває сутнісну єдність людства, долаючи ментально обмежені уявлення про сутність людини та цінності людського життя.

Етична теорія виконує в культурі людства специфічні завдання, зумовлені її предметом. Разом з тим, вона виконує і загальні завдання, виходячи з феномена всепроникності моралі. Завдання етики, по-перше, полягає в дослідженні закономірностей становлення моральної свідомості в онтогенезі та філогенезі, тобто окремої особи та роду людського. Завдяки цьому відкривається розуміння сутнісної єдності людського роду та окремого індивіда, що важливо, зокрема, для практики морального виховання. По-друге, вивчення етичної теорії дозволяє пізнати "механізм" формування моралі у стосунках, у діяльності творення суспільності життя, тобто його людяності. По-третє, етична теорія, обґрунтовуючи діалектичний зв'язок між намірами, засобами та наслідками людських дій, формує свідомого суб'єкта моральності. Вона допомагає усувати відчуття фатальної безпорадності перед життям та страх існування, що є результатом невиважених намірів, легковажних дій та їх небажаних наслідків. Отже, етична теорія бере безпосередню участь установленні особистості як суб'єкта свободи. Нарешті, по-четверте, етика безпосередньо причетна до розв'язання питання про кінцеву мету людського існування.

2. Походження моралі та її історичні типи. Моральні риси української національної культури

Слово "мораль" (лат. — "moralis" — моральнісний) — пізнішого походження і склалося в культурі Давнього Риму для означення вдачі, характеру. Згодом на його основі виникло поняття "moralitas" — мораль. Воно означало цінність звичаєвості та традицій для стабільності стосунків між людьми. У сучасній науці поняття "етика" усталилося в значенні особливої галузі філософського знання, а мораль — основної проблеми етики.

3. Сутність моралі, її структура та функції

Етична теорія має розгалужену систему понять, що відображають різні аспекти морального життя особи та суспільства. Так, поряд з поняттям мораль, в етиці склалося поняття моральність (рос. "нравственность"), уведене в систему етичного знання Геґелем (1770—1831).

Поняття "мораль" і "моральність" розкриваються як єдність протилежного і в русі через заперечення дають змогу простежити діалектику саморозвитку моральної свідомості в її суб'єкті — у світі людської особистості.Першою сходинкою в цьому русі є звичаєва мораль. Це феномен етнічної свідомості, сфера її компетенції — ментальне ціле (mens — розум, спосіб мислення, душевний склад).

Мораль — друга сходинка руху до самоусвідомлення себе суб'єктом моральності як з боку окремої особи, так і з боку суспільства. Мораль — явище більш високого розвитку духовності, — складний суспільний феномен. Це система норм, що відображають реально наявне та бажане в стосунках із позицій інтересів суспільства та людства. З одного боку, мораль фіксує реальний рівень розвитку людяності стосунків у конкретному соціумі в конкретний історичний період, тобто "тут" і "тепер". З іншого боку, вона містить у собі ідею досконалості стосунків та утверджує їх ідеал у конкретних образах (символах), що служать взірцем людяності як для людей певного часу, так і для людства в цілому. Такими образами моральності є герої — захисники роду (народу) або "подвижники духу" (захисники честі, гідності людини) тощо.

У моралі поняття "людина" розширює свої межі. Вона бачиться не у ментальному вимірі, а в її суспільній сутності. Мораль фіксує як бажане те, що відстоялось у практиці безпосередніх стосунків та розкрилося як найбільш адекватний спосіб реалізації сутності людини. В моралі людина поставлена у якісно відмінні від звичаєвих стосунки із суспільним світом. Вона набуває статусу суб'єкта вибору вчинків.

4. Специфіка професійної етики юриста

Професійна етика як самостійна галузь етичної науки і водночас підрозділ правознавства має своїми завданням вивчення морального змісту права, особливостей реалізації загальних принципів моралі у сфері правничої діяльності, морального потенціалу юридичної професії та особистості юриста. Юридична етика покликана обґрунтувати зміст морального ідеалу юриста-спеціаліста, дослідити причини і форми деформацій морально-професійної свідомості та запропонувати засоби їх подолання. До її предмета має бути включено також вивчення форм і методів морального виховання юридичних кадрів, шляхів удосконалення їх моральної і професійної культури.

У правовій науці та етиці накопичено певний досвід Дослідження правової практики з позицій дотримання моральних норм, розв'язання на теоретичному рівні морально-юридичних суперечностей. Сформувались такі галузі етичного знання у правознавстві, як судова та міліцейська етики і в цілому юридична етика.

5. Професійна мораль юриста: сутність, структура, функції

Діяльність працівника юридичної професії, як зазначалось, базується на загальних моральних і морально-правових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. Принципи моралі це світоглядні орієнтири моральної свідомості, що виражають її вимоги у найбільш загальному сталому вигляді. Вони складають сутність моральних аспектів діяльності і моральних відносин і є стратегією моральної поведінки людини, спільнот, суспільства. Моральні принципи об'єднують моральні норми у тій чи іншій (відповідній) сфері суспільного життя чи діяльності і є основою сталої поведінки людини. Вони є загальними для всього суспільства і особливо важливими для працівників органів прокуратури, юстиції, МВС та ін.

6. Моральний зміст професійної діяльності юриста. Вчинок як першоелемент моральної діяльності

Для професії юриста вимоги моралі мають особливий сенс, оскільки істинні законність і правопорядок у суспільстві встановлюються там, де правоохоронці спираються на принципи гуманізму, справедливості, чесності. Кожен юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обивательському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший той юрист, який вміє «грамотно» обходити закон, а не той, хто допомагає правильно його дотримуватись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і для суспільства в цілому.

Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятись від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.

Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «брати на себе».

7. Специфіка моральної свідомості юриста, її роль у духовному світі особи і регуляції професійної діяльності

Моральна свідомість є третьою складовою елемента моралі. її розглядають як специфічну форму суспільної свідомості й визначають як систему поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначити її характерні риси: моральна свідомість зароджується в процесі моральної діяльності, відображає моральну практику, а через неї економічний базис і надбудову суспільства; у моральній свідомості набувають відображення межі вільних дій людини, відповідно до сприйнятих нею моральних цінностей.

8. Норма як елемент моральної свідомості. Структура моральних норм та їх зв’язок з нормами права

В юридичній професії значна частина моральних норм, ідей, оцінних категорій набула своє закріплення в нормативно-правових актах, що регулюють той чи інший вид діяльності. Таким чином, можна стверджувати, що моральне та правове в нормативному регулюванні взаємодіють та поєднують, що дуже важливо для здійснення повноцінного регулятивного впливу. Однак поряд із цим є система моральних вимог, які не закріплюються правом, а лише усвідомлюються особою відповідно до рівня її правової та загальної культури. Це вимоги доброзичливого ставлення до оточення, чесність та порядність у взаємовідносинах із співробітниками, почуття колективізму, альтруїзму, без яких не можна сформувати належного мікроклімату у колективі. Отже, усвідомлення працівником основних ідей та норм морального походження разом з правовими приписами нормативно-правових актів є підґрунтям регуляції та саморегуляції поведінки людини і сприятиме зміцненню дисципліни, оздоровленню взаємовідносин, підвищенню ефективності в реалізації функціональних повноважень.

Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що за рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну свідомість. Якщо до першої відносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то до другої — мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається суспільною свідомістю, яка базується на суспільному бутті. Якщо людина проникається важливістю колективної ідеї, то сприймає її як особисту. Так, в умовах обстановки поваги один до одного, ввічливості, вшанування практичного досвіду, нетерпимості до правопорушень формується відповідна свідомість окремої особистості, відбувається сприйняття загальноприйнятих правил на індивідуальному рівні.

9. Моральні почуття та їх види. Роль моральних почуттів у мотивації діяльності юриста

Моральні почуття, які виявляються в юридичній діяльності, достатньо різноманітні, що виходить з широкого спектра зв'язків, які формуються в процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку можна віднести такі:

• почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед особистим інтересом або за рахунок особистого блага);

• престижно-статусні почуття, пов'язані з потребою самоствердження (почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх професійних можливостей);

• альтруїстичні почуття (бажання дати радість, надати допомогу, втішити, підбадьорити в тяжку хвилину);

• комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).

Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється крізь призму спілкування людей. Виходячи з того, що юридична професія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, з різними рівнями культури, інтелекту, то можна зазначити ту істотну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, — це оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно вироблених норм та ідеалів. По-друге, — моральні почуття є засобом регуляції відносин між людьми, соціальними групами тощо. По-третє, завдяки почуттям суспільно значущі норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню переконаність людини. По-четверте, моральні почуття є не тільки засобом регуляції, а й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більше в юристів, співробітників правоохоронних органів, є одним з найважливіших завдань морального виховання.

10. Принцип гуманізму: сутність і специфіка вияву в праві і діяльності юриста. Гуманізм як моральний критерій права

Принцип гуманізму (людяності) — провідний, засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найвищою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї, орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот, соціальних груп та інших соціальних суб'єктів на створення умов для повноцінного розвитку людини.

11. Гуманізм і насилля. Проблема співвідношення мети та засобів у діяльності юриста

Гуманізм є головною вимогою сучасної епохи, українського суспільства на сучасному етапі його розвитку. Це не лише основоположний принцип професійної моралі взагалі і юридичної діяльності зокрема, а й службовий обов'язок правоохоронця, який зобов'язує його своєчасно і швидко реагувати на соціальне і моральне зло, правопорушення, антисуспільні, протизаконні, аморальні дії. Невиконання таких професійних функцій засуджується як законом, так і громадською думкою. Без гуманного ставлення до людини правоохоронцю не стати повноцінним фахівцем. Людям цього фаху доводиться бути жорсткими, твердими у боротьбі зі злом, при захисті інтересів людини і суспільства, але у цій жорсткості — вища доброта, оскільки таким чином забезпечуються умови для стабільності суспільства, гармонійного розвитку людини, проголошеної у ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю.

12. Принцип справедливості — правовий та моральний зміст. Специфіка вияву справедливості у діяльності юриста

Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

13. Справедливість у діяльності адвоката

Справедливість — це і соціальний, і політичний, і морально-правовий регулятивний принцип, що зобов'язує враховувати всі аспекти діяльності соціальних суб'єктів (індивідів, спільнот, соціальних груп, політичних партій, громадських об'єднань і т. ін.) і встановлювати відповідність між їх заслугами і суспільним визнанням, правами і обов’язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, діянням і відплатою, метою і засобами її досягнення та ін. Невідповідність у цих співвідношеннях сприймається як несправедливість. Для утвердження справедливості у суспільстві, міжлюдських стосунках і створюється право і правоохоронні органи. Правовій системі належить головна роль у дотриманні справедливості у суспільстві, вона стоїть на перешкоді її порушень1. Справедливість відбивається у законах, які ставлять рівні вимоги до соціальних суб'єктів, запобігають порушенням інтересів, прав і свобод людини, забезпечують стабільний розвиток суспільства.

14. Мораль і право, їх єдність, відмінність

Коли стоїть завдання показати відмінності моралі і права як суспільних явищ, то звичайно наголошують на такому:

1. Мораль насамперед розглядається як найбільш давній спосіб соціальної регуляції і саморегуляції поведінки людини, що виникає і розвивається ще у доцивілізаційний період, а право, як і держава, — продукт цивілізації.

2. Право регулює тільки такі відносини між людьми та соціальними спільнотами, які виходять за межі міжособистісних і тому підлягають зовнішньому контролю; натомість мораль передусім є внутрішнім регулятором поведінки людини.

3. Мораль — універсальний регулятор поведінки людей, регулює різноманітні її види, тобто сферу впливу моральних норм на суспільні стосунки не завжди можна вкласти в певні береги; право ж регулює лише найбільш важливі і актуальні з точки зору суспільства та держави відносини, які зрештою отримують загальнообов'язкове визнання.

4. Джерелом моралі є повсякденна практична діяльність людей, і тому вона відображає належне з точки зору окремих спільнот, соціальних груп та об'єднань, суспільних інтересів, а право формулюється законодавцем і виражає загальнодержавну волю.

5. Норми моралі створюються у стихійній творчості людей, містяться в їх свідомості і не мають писемного вираження; натомість правові норми формулюються і встановлюються, як правило, у писемній формі, яка надає їм певного змісту та вказує на їх загальнообов'язковість.

6. Правові норми вводяться у дію офіційно і набувають сили у точно встановлений термін, тоді як моральні норми поширюються поступово, у міру їх сприйняття й засвоєння громадською думкою окремих спільнот, соціальних груп та об'єднань, соціальних інститутів, суспільством.

7. Правовим нормам властива детальна регламентація поведінки суб'єктів суспільного життя, моральні ж приписи виступають найчастіше як загальні, абстрактні, а не конкретні правила (принципи, табу).

8. Норми права завжди складають єдину за своєю сут-ністю, змістом та соціальним призначенням систему. Щодо моралі, то у суспільстві може існувати декілька систем моральних норм (класова, верствова, професійна, мораль спільнот, минулих соціальних систем І тих, що народжуються, тощо).

9. Виконання приписів правових норм забезпечується шляхом офіційного закріплення прав і обов'язків учасників соціальних відносин та підтримки спеціально створеними державною владою інститутами, які при необхідності можуть вдаватись до примусу; що стосується вимог моральних норм, то їх виконання забезпечується впливом громадської думки, переконаннями людей.

10. Мораль є більш гнучкою та динамічною системою соціальних норм, а право внаслідок набуття формального визначення змісту виступає як більш стабільне явище, яке може за певних умов бути консервативним (правова норма хоч і віджила своє, застаріла, але поки законодавець не скасував її, вона повинна виконуватись).

Отже, мораль і право відрізняються за багатьма параметрами, але у них багато спільного. І мораль, і право виконують загальну соціальну функцію — регулюють поведінку людей, виражають загальнолюдські уявлення про належне і справедливе.

15. Справедливість як ідеал права і моралі

Мораль і право виникли з потреби забезпечити функціонування спільнот, суспільства шляхом погодження, гармонізації різних, іноді протилежних, інтересів, підпорядкування людей певним загальним правилам поведінки. У кожній суспільно-економічній формації, національній культурі мораль і право однотипні. Вони базуються на одній соціально-економічній системі, особливостях менталітету, відбивають потреби й інтереси людей, певних верств населення, соціальних груп та об'єднань, соціальних інститутів, а то й суспільства в цілому.

16. Принцип законності і його моральний зміст. Законність та морально-правова позиція адвоката.

Принцип законності є конкретизацією принципу справедливості, тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших принципів діяльності працівників юридичної професії. З принципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціалізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, проханням, порадам і т. ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в ім'я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах суспільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення закону його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкреслює незалежність юриста від будь-якої чужої волі, але залежність від закону,

17. Законність у системі нормативного регулювання діяльності юриста

Відповідальність юристів може бути загальною або пов'язаною з професійною діяльністю. Загальна відповідальність (юридична, моральна тощо) має непрофесійний характер і настає на загальних підставах. Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, до якої юрист

притягується за вчинення дисциплінарного проступку, тобто за порушення:

• законодавства при виконанні професійних функцій;

• присяги, яка ним прийнята;

• вимог статуту відповідного об'єднання юристів.

За вчинений дисциплінарний проступок до юристів застосовують такі дисциплінарні стягнення:

• попередження;

• догана;

• пониження кваліфікаційного класу;

• пониження у посаді та звільнення з посади;

• зупинення на певний строк дії свідоцтва (ліцензії) про право на заняття приватною юридичною практичною діяльністю або його анулювання.

18. Закон і моральна відповідальність юриста

Проблема службового обов'язку посідає чільне місце у професійній культурі юриста. Усвідомлення юристом своїх службових обов'язків є необхідним елементом його деонтологічної правосвідомості та професійної культури. Його професійні вчинки контролюються сумлінням, на основі чого формується внутрішній імператив службового обов'язку. Позитивне право ніколи не досягне такої сили і легітимності, яку має внутрішній імператив службового обов'язку.

Тобто у період перебування на роботі у юриста виникає вже не професійний чи юридичний, а насамперед службовий обов'язок. Різновидом службового є функціональний обов'язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних функцій, яких безліч у юридичній діяльності. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускається, щоб юрист виконував невластиві йому функції. У протилежному випадку можливе притягнення його до відповідальності.

19. Законність і моральна культура процесуальної діяльності юриста

У своїй діяльності юрист керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.

Базуючись на нормативно-правових документах відповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правил загального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:

справедливість та об'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідувати букву закону;

виключення доброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезій оцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;

терпимість у стосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того що професія "юрист" накладає на свого носія певний відбиток, який формує його подальше відношення до людини, й, найчастіше — це відбиток у загальнолюдському розумінні, — негативний, адже юрист, побачивши негативні приклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низки негативних характеристик;

юрист повинен соціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частині соціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими, що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його як безпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;

юрист повинен виховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникнення правового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькі спеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування за ієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;

юрист повинен презирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійної діяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противиться здійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципів не є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позицій загальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.

20. Добро і зло як вихідні категорії етики, специфіка їх вияву у діяльності юриста

Центральною категорією моралі є добро. Добро — це вища моральна цінність, робити добро — головний регулятив морального поводження. Протилежністю добра є зло. Воно є антицінність, тобто щось несумісне з моральним поводженням. Добро й зло не є "рівноправними" початками. Зло "удруге" стосовно добра: воно лише "зворотний бік" добра, відступ від нього. Не випадково в християнстві й ісламі Бог (добро) всемогутній, а диявол (зло) здатний лише спокушати окремих людей до порушення заповідей Божих.

Поняття добра й зла лежать в основі етичної оцінки поводження людей. Уважаючи який-небудь людський учинок "добрим", "гарним", ми даємо йому позитивну моральну оцінку, а вважаючи його "злим", "поганим" — негативну.

21. Моральне зло та його вияв у правоохоронній діяльності. Засоби боротьби зі злом

Розрізняють 4 види зла:

• фізичне — все, що заподіює страждання, наприклад, хвороба.
• моральне — порушення велінь етичного закону, викликає осуд.
• соціальне — невідповідність громадської і державної організації ідеї справедливості, наприклад, нерівномірний розподіл благ між класами.
• метафізичне — недосконалість, витікає з природи буття взагалі і природи людини особливо.

22. Професійний та моральний обов'язок юриста: зміст, структура, функції

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

23. Специфіка реалізації морального обов'язку адвокатом на різних стадіях судочинства

Під обов'язком розуміють певну необхідну поведінку суб'єкта носіїв систем принципів, конкретного переліку дій, доручень, за невиконання яких передбачена відповідальність. Юрист виконує обов'язок здебільшого під впливом різних чинників — держави, закону, трудового колективу, громадськості, а також під впливом власних внутрішніх переконань.

Моральним обов'язком юриста можна вважати необхідність постійного удосконалення професійної підготовки, формування усталених гуманістично-ціннісних орієнтацій, культури, що сприяє адекватному виконанню службової діяльності.

24. Совість як категорія етики і моральна якість юриста. Структура совісті та її роль у регуляції професійної діяльності

Совість — це одна з провідних категорій етики, найбільш складне структурно-функціональне утворення моральної самосвідомості особистості, інструмент суспільної оцінки і самооцінки моральної особистості.

Достатньо складним питанням в етиці завжди було питання про природу совісті, її виникнення, різноманітність її проявів, адже совість регулює такі дії людини, про які відомо тільки їй самій, тільки совість виявляється єдиним моральним суддею людини, безособовою, але нещадною силою самозагнуздання і самоконтролю особистості.

Совість структурно і функціонально виступає як ядро моральної самосвідомості, а моральні переконання — серцевина совісті. За цим сенсом совість служить суб'єктивним вираженням моральної сутності особистості, показником рівня її соціальної моральної зрілості.

25. Поняття честі, її об'єктивні та суб'єктивні сторони. Особливості честі юриста

Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.

У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги.

Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.

26. Честь і гідність як цінності професійної моралі, їх єдність і відмінність

Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єктивну цінність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії, національності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.

Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності.

Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистості, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

27. Моральні конфлікти у діяльності юриста: сутність, структура і специфіка вияву

Юридичним конфліктом є будь-який конфлікт, в якому спір так чи інакше пов'язаний з правовими відносинами сторін (їхніми юридично значущими діями або станами), суб'єкти, мотивація їхньої поведінки, об'єкт конфлікту мають правові ознаки, а сам конфлікт тягне правові наслідки.

До юридичних належать будь-які міждержавні конфлікти, всі трудові, у багатьох випадках сімейні, виробничі, побутові та міжнаціональні конфлікти, угоди між регіонами чи гілками влади, суперечки з приводу визначення статусу нації та ін. Чимало конфліктів мають змішаний характер і містять як правові, так і неправові елементи (наприклад, конфлікти на релігійному або етнічному ґрунті).

В аспекті шляхів і засобів попередження, припинення і розв'язання конфліктів є вагомі підстави вважати, що майже кожний з конфліктів можна віднести до категорії юридичних. Адже відомо з практики, що за допомогою юридичних норм та інститутів можна врегулювати, як правило, будь-який конфлікт.

В юридичному конфлікті виділяють дві групи суб'єктів: фізичні і юридичні особи. Якщо виникає протиборство юридичних осіб, то конфлікт обов'язково набуває юридичного характеру, оскільки між цими суб'єктами складаються (або вже існують) правові відносини, і найбільш доцільно вирішити такий конфлікт саме юридичним шляхом.

Оскільки юридичний конфлікт — це своєрідний різновид соціального конфлікту, то його предмет та об'єкт можна визначити лише з урахуванням сутності явища більш широкого за змістом, яким і є конфлікт соціальний.

Отже, під предметом юридичного конфлікту слід розуміти об'єктивно існуючу чи уявну проблему юридичного характеру, яка пов'язана з визначенням прав та обов'язків сторін і має вирішуватися за допомогою юридичних засобів.

28. Об’єктивні та суб’єктивні причини конфліктів у діяльності юриста. Засоби попередження та подолання конфліктів

Юридична професія містить рису конфліктності, що передбачає дотримання цілого комплексу етичних вимог для досягнення найбільшої ефективності в роботі та збереження іміджу служителя Феміди. Але конфліктність виявляється по-різному, з різним ступенем гостроти, що передбачає використання різних форм та методів етичного спілкування.

Скажімо, в безконфліктній ситуації або в режимі слабкого конфлікту ведення дискусії з правових питань пріоритетним критерієм моральної оцінки спілкування є його логічність або алогічність, доказова аргументація або софістична спекуляція. Коли ж йдеться про юридичну полеміку в умовах загостреної конфліктності, наприклад, під час допиту в ході попереднього слідства, тоді суто логічних критеріїв моральної оцінки юридичного діалогу недостатньо.

29. Типи конфліктних осіб та засоби спілкування з ними

Основні риси конфліктної особистості:

— прагнення домінувати, бути першим, там, де це можливо і неможливо, сказати своє останнє слово;

— бути настільки “принциповим”, що це спонукає до ворожих дій і вчинків;

— зайва прямолінійність у висловленнях і судженнях;

— критика, особливо необґрунтована, недостатньо аргументована, що не тільки дратує, а часто просто породжує конфлікт;

— поганий настрій, який часто буває благодатним ґрунтом для конфлікту;

— консерватизм мислення, поглядів, переконань, небажання перебороти застарілі традиції в колективі, що стали гальмом у його розвитку і неминуче призводять до конфлікту;

— прагнення сказати правду в очі, безцеремонне втручання в особисте життя інших, що створює складну, часом драматичну ситуацію;

— прагнення до незалежності — позитивна якість, але коли воно переростає в прагнення робити “усе, що хочу”, то зіштовхується з бажаннями і думками інших і загрожує неминучим конфліктом;

— бути наполегливим, як відомо, особливо в умовах конкуренції, дуже важливо, але наполегливість не повинна граничити з нав’язливістю;

— несправедлива оцінка вчинків і дій інших людей, приниження їхньої ролі і значимості викликає, як правило, негативну реакцію;

— неадекватна оцінка своїх можливостей і здібностей, особливо переоцінка, також призводить до конфліктних ситуацій;

— ініціатива, особливо творча, потрібна, але коли людина виявляє ініціативу там, де її не просять, це створює напружену і навіть конфліктну ситуацію.

30. Правила безконфліктного спілкування, раціональний і морально-психологічні методи опанування собою

Не існує суспільства, де не було б конфліктних людей, і якщо на вашому життєвому шляху зустрілася така людина або ви самі є таким, буде корисно знати кілька правил безконфліктного спілкування.

Не вживайте конфліктогенів, не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген. Не забувайте, що якщо не зупинитеся зараз, те пізніше зробити це буде практично неможливо. Поставте себе на місце співрозмовника: не образилися б ви, почувши подібне?

Виявляйте симпатію до співрозмовника. Це похвала, комплімент, дружня посмішка, увага, інтерес до особистості, співчуття, поважне відношення, адже кожен з нас має потребу в позитивних емоціях.

Якщо ж не вдалося уникнути конфлікту, то принципове значення для його завершення має вибір стратегії.

Суперництво полягає в нав’язуванні іншій стороні вигідного для себе рішення. Суперництво доцільне в екстремальних і принципових ситуаціях, при дефіциті часу і високій ймовірності небезпечних наслідків.

Компроміс полягає у бажанні опонентів завершити конфлікт взаємними поступками, готовністю визнати претензії іншої сторони частково обґрунтованими, готовністю простити. Компроміс ефективний у випадках розуміння опонентом, що він і суперник мають рівні можливості, задоволення тимчасовим рішенням, загрози втратити все. Сьогодні компроміс — найбільш часто використовувана стратегія завершення конфліктів.

Пристосування, або поступка, — це вимушене або добровільне відмовлення від боротьби і здача своїх позицій. Прийняти таку стратегію опонента змушують різні мотиви: усвідомлення своєї неправоти, необхідність збереження добрих відносин з опонентом, залежність від нього, загроза ще більш серйозних негативних наслідків, відсутність шансів на інший результат.

Відступ від вирішення проблеми є спробою вийти з конфлікту при мінімумі втрат. Це може бути цілком конструктивною реакцією на тривалий конфлікт, яка застосовується при відсутності сил і часу для вирішення протиріччя, прагненні виграти час, наявності труднощів у визначенні лінії свого поводження, небажанні вирішувати проблему взагалі.

І, нарешті, співробітництво вважається найбільш ефективною стратегією поводження в конфлікті. Воно припускає спрямованість опонентів на конструктивне обговорення проблеми, розгляд іншої сторони не як супротивника, а як союзника в пошуку рішення.

31. Поняття моральної свободи і необхідності. Свобода дії, свобода вибору — свобода волі

Складність вибору полягає не лише в проблемі зв'язку мети та засобів. Вона і в тому, діяти чи відмовитися від діяльності загалом, оскільки діяльністю завжди більшою або меншою мірою змінюється наявний стан буття. Трагізм вибору (мова, звичайно, іде не про пересічні ситуації) пов'язаний із тим, що особа опиняється в ситуації, коли спровоковані нею обставини обертаються як проти неї самої, так і проти інших. Свобода вибору містить у собі величезну моральну відповідальність суб'єкта. Усвідомлений вибір та спрямування волі на його здійснення засвідчують, що суб'єкт усвідомлює себе його "автором" і не переносить відповідальність з себе на обставини. Кант говорить, що гетерономія волі, тобто її слідування за об'єктом, робить волю примхливою, спричиняє до випадковості вибору. Воля, йдучи за об'єктом, може відхилятися від морального закону, оскільки визначається не ним, а предметом небайдужості. Завдяки розумному цілепокладанню стратегія діяльності рефлексується в суб'єкті. Вольова дія спирається на суб'єктивність волі. Остання визначається як смисловий центр діяльності. Виконавчий механізм як другий бік волевияву також організований змістом волі. "Воля означає вибір, що диктується не просто ситуацією цієї дії, а загальною природою суб'єкта, як вона бачиться йому самому", — говорить В. Іванов [6, с 104]. У діяльності волевияву відкривається, наскільки суб'єкт оволодів своєю людською сутністю і здатний зробити її мірилом власної життєвості. Лише в названому процесі реалізується принцип свободи волі.

32. Сутність і структура морального вибору. Специфіка його реалізації діяльності юриста

Моральний вибір і відповідальність за нього людини не покладається на неї ззовні, не визначається поза нею покладеними критеріями, а є проявом її суспільної сутності, її внутрішньої свободи.

Свобода морального вибору здійснюється в межах моральної діяльності, розкривається в суворій логіці моральної діяльності, вироблених перевагах згідно з критерієм добра і зла. Це означає, що у ставленні до іншого як до людини суб'єкт морального відношення вибирає через мотиви вибору спосіб, яким здійснюється вибір (співпереживання, співчутливість), у цілепокладанні результату вибору. Взятих у цілому й у кожному з них людина вибирає: бути їй моральним суб'єктом, справді суспільним, людським індивідом, а чи суб'єктом без моральності, частковим, функціональним, позбавленим власного стрижня, людського смислу.

Природно, що розуміти це треба як процес взаємопов'язаних між собою уподобань, переваг. Здійснювані, наприклад, у логіці індивідуалізму прояви зверхності у ставленні до іншого спираються на мотиви утвердження над ним закономірного, коли інша людина є не метою, а засобом. І не в прилученні до неї як до іншого вбачається утвердження себе, не в почутті спільності уявляється результат, а в самоствердженні ціною іншого, в розсуспільненні, в зверхності, переживаній у почутті самовдоволення. Отже, йдеться не про одноразовий акт. Якби це було так, імперативність закону ставлення до іншого як ставлення до себе давно б усвідомилася людством у своїй глибині і серйозності. Ця істина виявляється в пророцтвах мудреців усіх культур і всіх релігій, але зостається не усвідомленою в своєму значенні для людських доль.

Свобода морального вибору, детермінована суспільною сутністю людини, накладувана нею ж і по відношенню до неї відповідальність є відповідальність перед собою за об'єктивний результат вибору, виражений у тому, яким став індивід у людському розумінні.

33. Морально-правова позиція адвоката і моральний вибір

У своїй професійній діяльності адвокат зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином зумисне сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами.

Адвокат не вправі в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.

У своєму приватному житті адвокат також зобов'язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти зумисно їх скоєнню іншими особами.

34. Свобода морального вибору і морально-правова відповідальність юриста

Юрист має змогу творчо використовувати духовно-моральні державні стандарти, пристосовуватися до будь-якого правового явища чи суспільного середовища. Головне — це вивірена духовно-моральна політика держави, яка визначає основні напрями формування норм, надає суспільним фактам цивілізованої нормативності, спонукає юриста до нормативної самоорганізації.

Дійсно, правнича етика виробляє основу для моральної нормотворчості юриста, його нормативного мислення у сфері моралі, стандартизує її, знімаючи з людини тягар індивідуального вибору, а значить, і відповідальність за цей вибір. Навіть у позитивному праві це недопустимо, оскільки юрист чинитиме шаблонно, однотипно, без внутрішнього на те переконання. Людині властиво бачити у праві настанову, яка залежить від особистої волі та думки, складової частини моральної субстанції. Звідси її прагнення вплинути на право у розумінні наближення до моральних ідеалів. Тобто юрист не підвладний правовим нормам, у нього повинна бути альтернатива, власне бачення суті справи. Звичайно, це ризиковано і відповідально. Проте індивідуальний вибір у межах, які встановлюють позитивні норми, завжди більше цінується суспільством. Свобода ставить найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності. Саме у свободі вибору правових норм, у «тягарі індивідуального вибору» полягає, якщо доцільно, соціальна сутність юриста, його служіння суспільству.

35. Зміст професійної деформації юриста: структура і форми

Аналіз посадових обов'язків співробітників правоохоронних органів свідчить про те, що в їхній діяльності часом поєднуються протилежності, які, з одного боку, філософськи доповнюють одна одну, а з іншого створюють величезні проблеми вибору, що супроводжуються невизначеністю та екстремальністю ситуацій. Це зумовлено самою сутністю правоохоронної діяльності, реалізацією владних повноважень, застосуванням примусу. Використання зброї, спеціальних засобів до правопорушників, нанесення їм тілесних ушкоджень в установлених законом випадках поєднуються одночасно з діями з надання допомоги, роз'яснення прав та організації подальшої роботи, що потребує внутрішнього спокою та виваженості у спілкуванні. Навіть сама можливість правової свідомості побачити в одній особі злочинця, що посягає на суспільний інтерес, і людину, яка є найвищою соціальною цінністю, викликає у співробітників суперечливі почуття. Робота в таких умовах, постійне емоційне напруження, пов'язане з професійним ризиком, нерідко призводять до професійних захворювань, специфічних відхилень від загальновизнаних стандартів емоційно-психічної діяльності, які називають фактами професійної деформації. Для більш детальної характеристики цього явища необхідно визначити три основні напрями його вияву: емоційний, функціональний і комунікативний. У першому напрямі спостерігаються зниження емоційної стійкості працівника, підвищена або знижена емоційність, неадекватність реагування у спілкуванні. У другому напрямі деформації спостерігаються зниження рівня ефективності в роботі, несвоєчасне, неякісне виконання обов'язку, перекладення частини обов'язків на підлеглих або оточення. Урешті-решт, у третьому напрямі виявляється втрата комунікативності, уміння цілеспрямованого спілкування, що може мати форму грубощів, внутрішньої замкнутості, відчуження, а іноді й неповаги.

Питання професійної деформації юристів — це питання їх правового виховання, моральної свідомості та культури. І проблеми, які постають у цьому руслі перед кадровими апаратами, керівництвом правоохоронних органів, є проблемами єдиного походження. Однак слід зазначити, що на деформацію правової свідомості у процесі професійної діяльності, а також на формування системи професійно-моральних якостей в процесі правового навчання впливає низка факторів внутрішнього та зовнішнього походження.

36. Об'єктивні та суб'єктивні причини професійної деформації юриста та шляхи її подолання

Зовнішні фактори — це недоліки системи політичної та економічної організації суспільства. Вони виступають як середовище, в якому має функціонувати право, а також як визначальні фактори соціального життя, які зрештою впливають на всі види соціальних відносин, у тому числі на правові відносини в правоохоронній сфері. Застої виробництва, безробіття, затримки з виплатою заробітної плати тягнуть руйнування бюджетних сфер (правоохоронна, освіта, медицина), негаразди в політичній системі призводять до чергових "чисток" або реформ правоохоронних структур, що також негативно впливає на ставлення співробітників до своїх обов'язків, професії в цілому. Так, серед зовнішніх факторів соціального життя — можливих причин деформації моральної свідомості слід назвати:

• соціальну нестабільність;

• кризу соціальних, ідейних та моральних ідеалів;

• корумпованість владних структур;

• казусність системи законодавства, низький рівень якості нормативно-правових актів, суперечності в офіційному тлумаченні законів, невиконання законів;

• низький рівень соціальної та правової захищеності співробітників правоохоронних органів;

• переважання негативних оцінок у висвітленні діяльності правоохоронних органів;

• низький соціальний престиж роботи правоохоронних структур;

• виконання співробітниками не властивих їм функцій.

Внутрішні фактори пояснюються недоліками самої правоохоронної системи, до яких слід віднести негативні традиції, стереотипи мислення, аморальні критерії оцінки, правопорушення самих співробітників, що в результаті також призводить до дефектів правової свідомості. Такі дефекти можна поділити на три групи: відображення, ставлення та мотивації. Відповідно до першої групи відносять правову недбалість, до другої — правовий нігілізм, до третьої — несприйняття особою приписів правових норм та вимог моралі.

37. Ризик у професійній діяльності юриста. Поняття і основні риси

Професійний ризик має суттєве значення особливо в умовах реформ, коли можлива швидка зміна існуючих законодавчих актів, що регулюють діяльність підприємства, та прийняття нових. Також можливе приєднання України до певних міжнародних актів, що забороняють використання певних хімічних засобів захисту рослин та тварин. Потрібно враховувати, що правовий ризик доцільно розглядати як на національному рівні, так і на місцевому. Зумовлено це тим, що місцеві органи влади мають право вводити місцеві податки та збори, які можуть справляти істотний вплив на економіку товаровиробників.

Найбільш поширеною є класифікація ризиків за джерелами виникнення. До неї звертаються практична всі автори, які досліджують цей аспект проблеми ризиків. При цьому спостерігаються деякі відмінності в виділенні кількості груп ризиків та включення конкретних ризиків в ту чи іншу групу. Дуже часто ці відмінності зумовлені тим, що класифікація проводиться з прив`язкою до конкретного виду діяльності.

38. Класифікація типів розвитку діяльності юриста. Роль розвитку у моральному виборі

Моральна культура юриста передбачає стійкій імунітет проти зла, моральну чистоту, вихованість, що виключає виникнення суб'єктивізму, душевної глухоти, зловживання владою, службовим становищем тощо. Чинити опір злу може лише той, хто сам надійно захищений від нього. Ця захищеність базується на чистій совісті, розвинутих почуттях обов'язку, професійної честі і особистої відповідальності, інших моральних якостях юриста, які і є продуктом моральної культури. Мабуть, це, висловлюючись відомими словами, холодний розум, гаряче серце і чисті руки.

Важливою складовою моральної культури юриста є здатність і готовність до моральної рефлексії (самопізнання, самоаналізу, самооцінки), саморегуляції, і, зрештою, самовиховання (самовдосконалення). Необхідність морального вдосконалення соціально зрілою особистістю переживається як потреба і стає джерелом її активності. Юрист має бути відповідальним за свою професійну і загальнокультурну самоосвіту.

В процесі самовиховання (самоперевиховування) можуть переборюватись емоційна глухота, нещирість, нетерпимість, догматична прямолінійність тощо, а також вироблятись моральні якості, які підносять особистість як людину і фахівця.

Чим вище моральна культура юриста, тим ефективніше він виконує службові обов'язки, тим відповідальніше ставиться до процесу і результатів своєї професійної діяльності.

39. Професійний ризик юриста і юридична відповідальність юриста

Юристи повинні мати певні якості у багатьох сферах життєдіяльності, а саме:

у соціальній сфері — намагання встановити істину, справед-ливість, гуманізм, чесність;

у пошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто, цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли;

у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід до розв'язання завдань; проникливість;

у сфері засвідчувальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидко узагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;

у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість; організаторські здібності;

у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівноваженість; тактовність; вміння чітко формулювати свої думки.

Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:

у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;

у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домі-нанти (юридичний азарт);

у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення;

у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово;

в організаційній сфері — нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;

у комунікативній сфері — імпульсивність, надмірна сором’язливість, груба поведінка.

40. Законодавчі гарантії права на ризик. Доцільність та недоцільність ризику. Обґрунтований та необґрунтований ризик

Ризикованій ситуації притаманні такі основні умови: наявність невизначеності; наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидністю вибору); зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи — прийняти рішення.

Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від юриста (суб'єктів прийняття рішень).

До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо юристів): рівень спеціалізації, організація праці, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб'єкта прийняття рішень.

Обґрунтований ризик — варіант прийняття рішення, що забезпечує для даних умов досягнення потрібного результату з найменшими сукупними витратами, вибраний в оптимальні строки, на основі передбачуваних вигод з можливими негативними наслідками.

Необґрунтований (авантюрний) ризик — сумнівний захід, справа, почата без врахування реальних сил, умов і можливостей з розрахунком на випадковий успіх, але в більшості випадків приречене на провал. Авантюра — це різновид ризику, що об`єктивно має значну ймовірність неможливості досягнення поставленої мети, хоча особи, що приймають такі рішення можуть їх не усвідомлювати.

41. Сутність, структура та специфіка моральної культури юриста. Співвідношення моральної та професійної культури

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юристів. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Як було вже зазначено, їхня робота пов'язана зі забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, зі служінням праву, а ,отже, справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють у більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть у мирний час їхня діяльність часто пов'язана з ризиком для життя та здоров'я, зі значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань. Моральні якості, що наповнюють поняття моральної культури, завжди становили ціннісну характеристику особи та відігравали важливу роль у всіх сферах людської діяльності, особливо в тих, де реалізується життєво важливий суспільний інтерес, — політика, економіка, правоохоронна, соціальний захист населення, мистецтво, освіта. Крім того, відомо, що з ускладненням соціальної обстановки або конкретної ситуації, в якій доводиться виконувати свій професійний обов'язок, роль морального фактора значно зростає, про що свідчать приклади історії нашого суспільства.

Поділ культури на професійну, етичну та інші складові досить умовний, тому що пов'язаний із тими завданнями, які стоять перед дослідником. По суті, професійна культура за змістом може збігатися з будь-яким із названих вище компонентів. Так, професійна культура політичного діяча збігається з поняттям політичної культури, а професійна культура юриста — з поняттям правової культури. При цьому слід зазначити, що невід'ємним компонентом будь-якої професійної культури є моральна культура.

42. Культура моральної свідомості та поведінки юриста

У моральній свідомості особи незалежно від її професійної спрямованості (політик, юрист, економіст) можна виділити два структурних рівні: теоретичний (раціональний) та психологічний (почуттєвий). Обидва рівні необхідні та взаємодоповнюючі складові одного цілого, які лише умовно можна відокремити один від одного. Однак не можна не помітити й різниці між ними. Змістом теоретичного рівня є знання, погляди, ідеали, принципи та норми моралі, моральні потреби та уявлення. Цей рівень моральної свідомості формується досить довго — протягом усього життя особи, і є стійким та визначальним для будь-якої сфери соціальної діяльності.

Для працівників юридичної сфери знання про принципи та ідеали моралі вважаються необхідними, оскільки дають змогу зробити моральний вибір, тобто визначити свою лінію поведінки відповідно до соціального ідеалу, приймати рішення в межах закону, яке б не суперечило потребам та інтересам суспільства. Це, у свою чергу, стверджує авторитет юридичної професії, сприяє підвищенню авторитету права, а, отже, зміцненню режиму законності та правопорядку. Аморальні вчинки працівників юридичних установ призводять до значних втрат духовного та матеріального характеру, правового нігілізму, свавілля влади.

Другим рівнем моральної свідомості, як було зазначено вище, є психологічний (почуттєвий). Він складається з моральних почуттів, емоцій, симпатій, антипатій, оцінних критеріїв. Моральні почуття досить різні, класифікуються за різними підставами і можуть виявлятися зовні в актах людської поведінки: сміх, радість, доброзичливість у стосунках, а іноді навпаки — гнів, незадоволеність, роздратованість, нанесення психічної або фізичної образи.

43. Культура мови як елемент професійної культури юриста. Поняття та зміст мовного етикету

У такті юридичного спілкування значну роль відіграє культура мови. У разі виникнення спору важливим є як зміст слова, так і форма його вираження. Вміло знайдений тон, правильне акцентування, виразна дикція — все це благодійно відображається на прагматиці процесу обговорення правових питань, на психологічному стані учасників співбесіди (спору), сприяє налагодженню емоційного напруження. Від умілого використання лексичних можливостей мови, її виразності залежать ясність вираження думок, їх правильне сприйняття. Словесна неохайність чи обмеженість мовних засобів можуть зіпсувати не тільки авторитет виступаючого, а й престиж самої позиції, яку він представляє.

44. Моральний кодекс ведення полеміки і професійна культура адвоката

Юрист покликаний затверджувати і захищати головні цінності суспільства, захищаючи права громадян. Тому так важливі для нього:

• повага до людей;
• розуміння почуття їхнього особистого достоїнства, випробуваного горя, приниження, тривог;
• прагнення віддавати себе цілком боротьбі за людину, його права, духовне здоров'я, схоронність особистої власності;
• готовність прийти на допомогу, підтримати товариша, громадянина;
• увічливість, тактовність і етичність у спілкуванні;
• культура поводження в колективі, серед людей;
• принциповість і справедливість у рішенні людських проблем;
• вимогливість, гуманність, демократичність, повага права іншої людини на свою думку, позицію і вибір рішення;
• чесність і ін.

45. Моральні основи мистецтва переконувати і приваблювати до себе опонента

Переконання — дія побудована на тому, щоб за допомогою логічного обґрунтовування добитися згоди від людини, що приймає інформацію.

Спілкування — це комунікація, тобто обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями і т.д. Зміст конкретної комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про погоду або суперечка про політику, рішення ділових питань з партнерами і ін. Комунікація в спілкуванні завжди значуща для її учасників, оскільки обмін повідомленнями відбувається не без причини, а ради досягнення якихось цілей, задоволення якихось потреб і т.д.

Інтерактивна сторона ділового спілкування полягає в організації взаємодії між людьми, тобто в обміні не тільки знаннями і ідеями, але і діями. Дія — головний зміст спілкування. Описуючи його, ми часто використовуємо терміни дій. Наприклад _він наніс мені удар» або _він підстроївся під мене». Також дуже важливо уміти співвідносити дії і ситуацію. Адже одна і та ж ситуація може бути по-різному висвітлена» партнерами і відповідно їх дії в одній і тій же ситуації можуть бути різними.

46. Моральні передумови спілкування: повага, співчуття, милосердя, любов

Мораль — це система етичних цінностей, які признаються людиною. Мораль — найважливіший спосіб нормативної регуляції суспільних відносин, спілкування і поведінки людей в самих різних суспільному життю. Норми моралі одержують свій ідейний вираз в загальних уявленнях, заповідях, принципах про те, як повинен себе звістки. Мораль завжди припускає наявність певного етичного ідеалу, зразка для наслідування. Проте в моралі належне далеко не завжди співпадає з сущим. Більше того, на всьому протязі розвитку моральної свідомості внутрішнім стрижнем і структури його зміни є «суперечливо-напружене співвідношення понять сущого і потрібного».

Професійна етика є багатозначним поняттям. По-перше, це певні кодекси поведінки людей при виконанні ними своєї професійної діяльності. По-друге, це теорія даних кодексів, способи їх обґрунтовування. Актуальній є проблема співвідношення професійної етики і загальнолюдської моралі. В цілому, дане співвідношення є різновидом діалектичного відношення частини і цілого. Не можна підміняти загальнолюдську мораль професійній. Існує тільки одна мораль, яка і є загальнолюдській, а всі інші специфічні етичні системи є лише її різновидом.

47. Манери та стиль спілкування як форми вияву культури юриста

Розрізняють два види спілкування: вербальне і невербальне. Спілкування, здійснюване за допомогою слів, називається вербальним. При невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні (несловесні) знаки (пози, жести, міміка, інтонація, погляди і т.д.).

Мова здатна точно і неупереджено фіксувати інтелектуальні міркування людини, служити засобом передачі однозначно трактованих повідомлень. Саме тому мова успішно використовується для закріплення і передачі різного роду наукових ідей, а також координації спільної діяльності, для осмислення душевних переживань людини, його взаємин з людьми.

Невербальні засоби спілкування частіше всього використовуються для встановлення емоційного контакту із співбесідником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди насправді думають об інших.

48. Перешкоди спілкування і засоби їх подолання

Успішна діяльність адвоката багато в чому залежить від вміння спілкуватись, від підходу до підзахисного, взаємодії з суддею, слідчим, прокурором.

Незважаючи на широке застосування технічних можливостей в пошуковій роботі, основним усе-таки залишається одержання необхідних зведень від конкретних осіб шляхом їхнього допиту чи опитування. У якій би формі він ні проводився, слідчому необхідно установити специфічні відносини з опитуваною особою, мотивувати його чи створити спеціальні умови, у яких дана особа повідомить потрібну інформацію, іноді — сховати щирі цілі опитування, не породити в опитуваної особи підозр у небажаному для нього напрямку використання зведень і ін.

Для створення сприятливого психологічного клімату в спілкуванні необхідно виконувати такі дії:

Зменшуйте фізичну і соціальну дистанцію. Починаючи з першого контакту, привітайте партнера щирою усмішкою, доброзичливим поглядом і міцним рукостисканням, встаньте йому назустріч, зверніться по імені та по батькові з легким поклоном убік.

Постійно показуйте ваше бажання зрозуміти позицію партнера. Уясніть, що він хоче, і після цього викладайте свої докази і пропозиції з позиції його інтересів, розкривайте їх на користь саме йому.

Намагайтесь виявити якості свого партнера, виражайте свою зацікавленість у перспективах розвитку ваших взаємовідносин, ставтесь із розумінням до думок і бажань співбесідника.

Виражаючи власні почуття, враховуйте емоційний стан партнера. Дотримуйтесь дружелюбного тону.

Підкресліть рівність позицій, шукайте спільне в інтересах і думках, поводьтесь спокійно і доброзичливо, але без небажаних поступок.

Емоційно підтримуйте розмову, активно і уважно слухайте. Партнер буде бачити ваше бажання його слухати й співпереживати і тому проникнеться за це почуттям вдячності.

Список використаної літератури

1. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. — 2-ге вид., перероблене. — К.: Знання , 2006. — 487 с.

2. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — X.: Право, 2002.

3. Лозовой В. Професійна етика юриста: підручник/ Віктор Лозовой, Олександр Петришин,; Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого . — Х.: Право, 2004. — 171 с.

4. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання , 2007. — 483 с.

5. Сливка С. Професійна культура юриста (теоретико-методичний аспект): монографія/ Степан Сливка. — Львів: Світ, 2000. — 333 с.