Вступ

Повага до різноманітних характеристик окремих членів суспільства є фундаментальним принципом демократії. Подолання нетерпимості до різноманітності, зокрема расової та етнокультурної, є одним із найскладніших викликів, які стоїть перед усіма демократичними суспільствами. У цілому світі демократіям доводиться запроваджувати закони та розробляти практики правоохоронної діяльності, щоби захистити членів груп меншин від нетолерантної поведінки.

Профайлінг – це «практика поліції, коли певний набір характеристик (профілів) використовують для пошуку та затримання особи, котра вчинила злочин (кримінальний профайлінг), чи для виявлення осіб, котрі, ймовірно, причетні до злочинної діяльності (поведінковий профайлінг)». Кримінальний і поведінковий профайлінг є припустимими та законними інструментами, які дозволяють найбільш ефективно розподіляти обмежені ресурси правоохоронних органів.

Отже, профайлінг – це абсолютно прийнятна та цілком законна форма роботи поліції, спрямована на ефективну боротьбу зі злочинністю і на забезпечення громадського порядку. Поки поліція використовує у своїй роботі профілі, базовані на інформації про індивіда, чи чинники, які є об’єктивними та статистично обґрунтованими істотними індикаторами злочинної діяльності, профайлінг є законним.

1. Поняття психологічного профайлінгу

Психологічний профайлінг (від англ. «profile» –  профіль) напрям психології, котрий вивчає методи виявлення замовчуваної, прихованої людиною інформації, її намірів (часто злочинних), нещирості, брехні, невідповідності вимогам до пошукачів при їх працевлаштуванні, методи запобігання скандалам, конфліктам, витоку важливої корпоративної та комерційної інформації, пліткам, авантюрам та іншим негативним проявам людського чинника у виробництві. Тому для повноти інформації про працівника можливі певні провокативні методи і дії.

Результати спостережень психолога профайлера дають змогу прогнозувати поведінку працівника у тих чи інших виробничих ситуаціях, прогнозувати та запобігати можливості суїциду та іншим відхиленням у здоровій поведінці. З другого боку психологічний профайлінг вивчає засоби уникнення людиною можливості розшифровки її думок і намірів, якщо матимуть місце такі несанкціоновані посягання з боку фахівців з профайлінгу.

Існує багато різновидів психологічного профайлінгу. Зокрема, медичний, страховий, сімейний, аудит-профайлінг, банківський, готельний, кримінальний, антитерористичний, профайлінг у авіаційному, водному, залізничному видах транспорту, бізнес-профайлінг, кадровий, військовий, прикордонний, митний, податковий тощо. Основним об’єктом спостереження психологів-профайлерів є невербальні (несловесні) елементи поведінки досліджуваного (навіть на відстані): міміка, жести, почерк, поза, хода, розташування кінцівок, напруженість тіла, частота дихання та серцевих скорочень, пітливість, частота кліпання повіками тощо. Непідготовлена спеціально людина не може контролювати свідомістю всі ці реакції свого організму, тому вони видають її психологічну сутність відповідно до мети дослідження. Але щоб бачити всі ці реакції організму необхідні глибокі професійні знання та навички. Кафедра медичної психології і психокорекції володіє цілим арсеналом засобів підвищення особистих здібностей навіть на фоні певних генетичних обмежень.

Майбутньому психологу профайлеру належить вивчити спадок таких наук як проксеміка, хронеміка, кінесика, гаптика, сенсорика, системологія, ольфакція, одорика, окулістика та окулесика, артнатомія, просодія, фізіогноміка, лінгвістика та паралінгвістика, дерматогліфіка, графологія, артефактинг, органопоетика, нетворкінг, аускультація, мислення (індукція та дедукція), логіка, етикет, етнічні особливості невербальної символіки тощо.

«Психологічний портрет» визначає фізичні, поведінкові чи психологічні риси злочинця, котрий скоює конкретний злочин або вид злочинів. Цей опис створюють на основі аналізу низки елементів, включно з характером злочину, способом його скоєння, а також інформацією про правопорушників, котрі чинили подібні злочини в минулому. Цю методику почали активно застосовувати в 70-х роках минулого століття при розслідуваннях серійних убивств, а згодом її поширили й на розкриття інших категорій злочинів, зокрема крадіжок авіалайнерів, наркоторгівлі й тероризму.

Після терористичних атак 11 вересня 2001 року у США практика використання етнічного профайлінгу різко пожвавилася. Численні перевірки документів у мусульман, обшуки в їхніх помешканнях, масові рейди до місць їхнього компактного проживання стали доволі поширеною практикою і у США, й у країнах Європейського Союзу.

Етнічний профайлінг може мати багато форм. Деякі з них очевидні, інші – непрямі чи навіть ненавмисні. Установити, що використано етнічний профайлінг, просто, якщо практики застосовують за точними наказами, як це часто буває під час перевірок в аеропортах. Але нерідко профайлінг стає результатом кумулятивного ефекту рішень окремих офіцерів, із котрих дехто може мати расистські погляди, та багато з котрих не усвідомлюють, наскільки узагальнення й етнічні стереотипи можуть упливати на їхні суб’єктивні рішення щодо осіб, яких слід затримати і обшукати.

З огляду на це доречно згадати, що будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, базовані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою чи наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини й основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя є расовою дискримінацією, відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ратифікована Україною в 1969 році).

Цікаве, на нашу думку, визначення прямої расової дискримінації наведено й у 7-й Загальнополітичній рекомендації ЄКПРН, відповідно до якої термін «пряма расова дискримінація» означає будь-яке неоднакове поводження на таких підставах, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження, що не має об’єктивного та розумного виправдання. Неоднакове поводження позбавлене об’єктивного та розумного виправдання, якщо воно не має легітимної мети чи якщо відсутня розумна співмірність між використовуваними засобами та поставленою метою.

Таким чином, етнічний профайлінг є різновидом дискримінаційної практики, бо відмінність між об’єктами профайлінгу в такому разі полягає тільки в їхній приналежності до різних етнічних спільнот, національностей чи рас.

Відтак етнічний профайлінг, як і будь-яка інша дискримінаційна практика, заперечує один із базових принципів прав людини, а саме: рівність людей у своїй гідності й правах, – адже використання цього підходу припускає можливість необґрунтованих обмежень прав певних груп людей на підставі самого лише їхнього етнічного походження.

2. Історія профайлінгу на транспорті та останні тенденції

Історія профайлінгу та останні тенденції Історично термін «профайлінг» вперше з’явився у зв’язку з підготовкою кримінальних профайлерів (crime profilers) у США.

Теоретично, ці люди мали бути здатними визначити особистість злочинця, аналізуючи сліди, залишені на місці злочину. Одним із найвідоміших профайлерів був психіатр Джеймс А. Брассел, який зміг виробити докладний профіль так званого божевільного бомбардувальника у 1950-х, завдяки чому ФБР змогло вистежити цього злочинця.

Згідно із статтею з французької Вікіпедії, у наших сучасних суспільствах термін «профайлінг» також використовується як синонім до «аналіз поведінки» (behavioral analysis).

«Поведінковий аналіз особи складається зі спостереження за поведінкою особи у відповідь на подразники (біхевіоризм), на відміну від дослідження її думок, із такими цілями:

• зазвичай щоб допомогти йому/ї й консультацією, а також через роботу із подразниками (наприклад, винагорода/покарання), щоб уникнути шкідливої поведінки;
• іноді також щоб змусити його/її діяти таким чином, що не відповідає його/її інтересам;
• або щоб знешкодити її/його (кримінальний профайлінг).

Цей метод іноді критикують як такий, що є швидше формою тренингу, ніж допомогою у вирішенні глибинних психологічних проблем».

Для наших цілей визначимо профайлінг як комп’ютеризований метод, що включає розробку даних зі сховища даних, який уможливлює або має уможливити віднесення окремих осіб, із певним ступенем імовірності, а отже з певним похідним рівнем помилки, до певної категорії з метою вироблення окремих рішень щодо них.

Ця концепція профайлінгу відрізняється від кримінального профайлінгу, де метою є проникнути до розуму злочинця та зрозуміти його, але близька до поведінкового аналізу, оскільки метою є не зрозуміти мотиви, що змусили або могли змусити особу вдатись до певної поведінки, але щоб визначити певну математичну кореляцію між певними характеристиками, які індивід поділяє з іншими подібними індивідами, та даною поведінкою, яку бажано передбачити або вплинути на неї. Оскільки цей підхід залежить не від розумових здібностей людини, а від статистичного аналізу масивів чисел, які стосуються спостережень, перетворених у цифрову форму, його можна застосовувати за допомогою комп’ютера з мінімальним людським втручанням.

Слово «профіль» (фр. profil) спочатку використовувалось у сфері мистецтва. Воно означало «контури та риси обличчя, видимого з одного боку» (1621) або, більш широко, «портрет об’єкта, видимий лише з одного боку».

Із часом цей термін також розширився і став означати у переносному сенсі «всі характерні риси речі, ситуації чи категорії людей». Коли йдеться про людей, цей термін також стосується «всіх характерних рис, що демонструє особа або категорія осіб» (1925). У цьому зв’язку можна послатись на концепцію «психологічного профілю», або, конкретніше, «набору характеристик, які має демонструвати особа, щоб посідати або бути найнятою на посаду» (1967).

Профіль – це лише образ людини, що ґрунтується на різних рисах. У профілі митця риси схематично зображені; у профайлінгу встановлюється кореляція даних. У жодному разі профіль не можна прирівнювяти до особистості людини. Як ми побачимо, однією з найгостріших небезпек профайлінгу є той факт, що він має тенденцію зводити особистість до профілю, згенерованого автоматичними процесами, що можуть використовуватись як основа для ухвалення рішень.

Огляд питань (→ деякі випадково обрані ідеї) Не говорячи про підготовчу стадію збору та збереження даних (пре-профайлінг), можна запропонувати визначення профайлінгу, пов’язане з двома аспектами: створення профілю та його застосування в певній ситуації. Л. А. Байгрейв пропонує таке визначення: «По суті, профайлінг – це процес вироблення набору висновків щодо характеристик (зазвичай поведінкових) про окрему особу або колектив, післі чого ця особа/колектив (або інші особи/колективи) розглядаються у світлі цих характеристик. Як такий процес профайлінгу містить дві основні складові: (1) створення профілю – процес вироблення висновків щодо профілю; (2) застосування профілю – процес поводження із особами/ колективами у світлі цього профілю». Він не проводить розрізнення між збереженням і розробкою даних. Нам видається корисним розрізняти ці дві окремі стадії.

Як пропонувалося вище, таким чином, проведення того, що ми називаємо профайлінгом, потребує трьох ступеней:

• великої кількості оцифрованих даних від спостережень за поведінкою та характеристиками індивідів,
• визначення ймовірності відносин (кореляції) між певними зразками поведінки / характеристиками та іншими зразками поведінки чи характеристиками,
• вироблення висновків на основі певних поведінкових змінних чи помітних характеристик індивіда в загальних термінах, нових характеристик чи минулих, теперішніх чи майбутніх поведінкових змінних.

Таким чином, під профайлінгом розуміється абсолютно прийнятна й цілком законна форма роботи поліції, спрямована на ефективну боротьбу із злочинністю та забезпечення громадського порядку. У зв’язку з цим, позиція ряду авторів, які розглядають профайлінг як апріорі незаконну практику, є, на нашу думку, не зовсім вірною. До тих пір, поки поліція використовує в своїй роботі профілі, які базуються на інформації про індивіда, або фактори, які є об’єктивними та статистично обґрунтованими в якості суттєвих індикаторів злочинної діяльності, профайлінг є законним [4, с. 18].

Профайлінг, який базується на якій-небудь окремій платформі, може викликати цілком обґрунтовані приховані побоювання. В широкому розумінні було б досить нерозсудливо робити висновок про те, що профайлінг як такий є небажаним та занадто дискримінаційним, зокрема профайлінг в аеропортах, який має в цілому включати певний облік критеріїв, що базуються на встановленому стереотипі поведінки правопорушників. Належний процес профайлінгу має здійснюватися на підставі статистично встановлених показників злочинності, які визначаються за системою групування достовірних факторів  [2].

Зовсім інакша справа в ситуації етнічного профайлінга. В найбільш широкому розумінні під етнічним профайлінгом розуміється будь-яка дія, вчинена представником влади відносно особи, або групи осіб з метою забезпечення безпеки або громадського порядку, яка базується на її фактичному або уявному членстві в групі, визначеної за расовою ознакою, кольором шкіри, етнічним чи національним походженням, або релігією без фактичних підстав чи обґрунтованої підозри, що призвело до нерівного поводження з цією особою або групою [3, с. 13].

В своїй 11-й загальнополітичній рекомендації Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКПРН) визначає расовий (етнічний) профайлінг як використання правоохоронними органами, без об’єктивних та розумних підстав, таких ознак як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження при контролі, стеженні чи проведенні розслідування [9, с. 41].

Фактично, етнічний профайлінг базується на припущені про наявність зв’язку між схильністю до вчинення правопорушень та етнічним походженням. Зазначений підхід описує практику використання працівниками правоохоронних органів узагальнень, які ґрунтуються на національності, етнічному походженні, релігії, а не на об’єктивних поведінкових критеріях, в якості підстав для підозри в причетності до злочинної діяльності.

На практиці етнічний профайлінг проявляється в більш прискіпливій увазі працівників правоохоронних органів до осіб, які відрізняються своєю зовнішністю від представників так званої «титульної» нації, більш частій перевірці документів, вуличних оглядах, затримані та доставлені до підрозділів поліції (міліції) без достатніх на те підстав.

У зв’язку з вищезазначеним, доречно буде згадати, що будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження,  метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних  свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя розуміється як расова дискримінація відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 21 січня 1969 року).

Цікаве, на нашу думку, визначення прямої расової дискримінації наводиться й у  7-й Загальнополітичній рекомендації ЄКРН у відповідності з яким термін «пряма расова дискримінація» означає будь-яке неоднакове поводження на таких підставах, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження, яке не має об’єктивного та розумного виправдання. Неоднакове поводження позбавлене об’єктивного та розумного виправдання, якщо воно не переслідує легітимну мету або якщо відсутня розумна домірність між засобами, що використовуються та поставленою метою [5, с. 5].

Для ефективної протидії етнічному профайлінгу в діяльності органів внутрішніх справ України необхідно вжити цілий ряд заходів, як загального, так і спеціального характеру. Щодо загальних заходів: етнічний профайлінг – це різновид дискримінації, а відтак заходи мають бути спрямовані на подолання дискримінації та расизму. В цій площині Україною вже було зроблено суттєві кроки, починаючи від ратифікації всіх міжнародних документів, які регламентують боротьбу з цими ганебними явищами, й до створення окремих підрозділів в МВС та СБУ, діяльність яких безпосередньо спрямована на протидію расизму та ксенофобії. Слід також відмітити й факт прийняття МВС окремого Плану заходів щодо протидії расизму на період до 2009 року, а згодом спільно з представниками інших міністерств та відомств був розроблений й Національний план заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2008-2009 роки.

Слід також відмітити, що існування етнічного профайлінгу в багатьох випадках обумовлено й виконанням міліцією функцій по боротьбі з нелегальною міграцією. В даному випадку зупинка й перевірка документів у осіб, які за своєю зовнішністю відрізняються від „звичайного” українця є найпростішим (хоча і незаконним) способом пересвідчитися в законності їх перебування в Україні. Незаконність перевірки документів в цій ситуації обумовлена не лише її вибірковістю, яка може розглядатися в якості дискримінаційної практики, а й тим фактом, що перевіряти документи міліція може лише при наявності підозри у вчинені правопорушення (ч. 2 с. 11 Закону України „Про міліцію”).

Висновки

Отже, профайлінг може відбуватись у багатьох контекстах, включно з питаннями безпеки, охорони та захисту. Кілька прикладів профайлінгу, про які ми чули під час розслідування:

• правоохоронець вважає особу більш імовірним підозрюваним у скоєнні злочину, оскільки вона є афроканадцем;
• працівники школи вважають поведінку дитини латиноамериканського походження неприпустимим порушенням, тоді як та сама дія з боку іншої дитини вважатиметься «дитячими пустощами»;
• приватний охоронець йде слідом за темношкірим покупцем, оскільки йому здається, що цей покупець імовірніше вкраде щось із магазину;
• арацедавець вимагає суворішої перевірки службою безпеки для працівника-мусульманина після подій 11 вересня;
• бар відмовляється обслуговувати клієнтів – представників корінного населення через побоювання, що вони нап’ються та бешкетуватимуть;
• чиновник системи кримінальної юстиції відмовляється випустити під заставу жінку латиноамериканського походження через переконання, що люди з її країни є буйними;
• хазяйка квартири вимагає, щоб студент-китаєць виїхав, оскільки вважає, що може заразитись від квартиранта атиповою пневмонією, хоча квартирант не був у лікарні, місцях або країнах, що пов’язані із високим ризиком цього захворювання.

Хоча будь-хто може зазнати профайлінгу, переважно його жертвами стають представники небілої раси. Комісія чула про більшість випадків профайлінгу від людей, що визначались як корінне населення, афроканадці, араби, китайці та вихідці з Південно-Східної та Південної Азії, латиноамериканці й мусульмани. Кілька осіб, що описали себе як білі, також взяли участь у розслідуванні та пригадали, що були свідками випадків профайлінгу або зазнали профайлінгу в результаті своїх відносин із особою з однієї з цих громад.

Відносно всіх форм расової дискримінації і неправомірних дій співробітників правоохоронних органів на ґрунті расизму:

— забезпечувати, щоб законодавство, що забороняє пряму і непряму расову дискримінацію, поширювалося на діяльність правоохоронних органів;

— здійснювати підготовку співробітників правоохоронних органів з питань прав людини, включаючи право на свободу від расизму і расової дискримінації, а також відносно діючих юридичних норм проти расизму і расової дискримінації;

— вживати заходи з тим, щоб співробітники поліції усвідомлювали, що акти расової дискримінації і неправомірні дії співробітників правоохоронних органів на ґрунті расизму не будуть терпимі;

— надавати підтримку і створювати механізми консультацій для жертв расової дискримінації або неправомірних дій правоохоронних органів на ґрунті расизму;

— забезпечувати ефективне розслідування заяв про расову дискримінацію або неправомірні дії поліції на ґрунті расизму, а також забезпечувати належним чином відповідне покарання осіб, що вчинили такі діяння;

— створити орган, незалежний від поліції і прокуратури, якому було б доручено розслідувати заяви про расову дискримінацію і неправомірні дії поліції на ґрунті расизму.

Список використаної літератури

1. Волынский-Басманов Ю. М., Тюфякова (Каменева) М. Е. Профайлинг и психологическое тестирование как способ предупреждения терактов // Вестн. Моск. унJта МВД России, 2007, № 7.
2. Профайлинг: К проблеме выявления лиц с противоправными намерениями: Учеб. пособие. — М.: НУЦ «АБИНТЕХ», 2009.
3. Смуров М. Ю., Куклев Е. А., Козлов Ю. П. и др. Система авиационной безопасности быстрого реагирования на АНВ и прогноз рисков возможных последствий // Труды VI межд. науч. практ. конф. «Терроризм и безопасность на транспорте» в рамках деловой программы VII Межд. форума «Технологии безопасности». — М.: ВЦ Крокус Экспо, 2007. — Т. 2. — С.108–110.
4. Безопасность России: Правовые, социально-экономические и научно-технические аспекты. Человеческий фактор в проблемах безопасности / Рук. авт. колJва Н. А. Махутов. — М.: МГФ «Знание», 2008.
5. Марьин М. И., Касперович Ю. Г. Психологическое обеспечение антитеррористической деятельности. — М.: Изд. центр «Академия», 2007.
6. Куклев Е. А. Оценивание безопасности сложных систем на основе моделей рисков //Матер. XV межд. конф. «Проблемы управления безопасностью сложных систем». — М.: ИПУ РАН, 2008. — С 88–92.
7. Панкратов А. Н. Манипуляции в общении и их нейтрализация. — М.: Изд-во Института психологии , 2000.
8. Осипов А. А. Справочник психолога по работе в кризисных ситуациях, Ростов/н Д., Феникс, 2005.
9. Коняєва А. П., Лисенко В. П., Тітова Т. М., Фурман А. В. Етичний кодекс товариства психологів України, К., Донецьк, 1993
10. Белоусов В. А. Феномен «кодирования», Журнал практического психолога, М.: Фолиум., 1998, №3