1. Кредитування проектів міжнародними фінансовими установами. Кредитні лінії

2. Сутність капітального бюджету проекту

Список використаної літератури

1. Кредитування проектів міжнародними фінансовими установами. Кредитні лінії

В основному діяльність міжнародних фінансових інституцій в Україні представлена Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку. Найвагомішу фінансову підтримку українських підприємств здійснюють останні дві установи, тому їхній діяльності в дисертації приділено найбільшу увагу.

В економічній літературі та періодичних виданнях часто ототожнюють функції вищезазначених міжнародних організацій, що відображає певний недолік щодо розуміння співпраці з цими установами. Тому, в дисертації визначено, що Світовий банк є організацією, яка займається проблемами розвитку країн світу, тим часом як МВФ – це орган співробітництва, діяльність якого передусім спрямована на вдосконалення світової валютної системи. ЄБРР є порівняно новою організацією, створеною для підтримання розвитку та співробітництва між країнами Європи. Вочевидь, діяльність цих інститутів є принципово різною: кожна має свої цілі, визначену структуру, різні джерела фінансування, допомагає різним категоріям країн – членів.

На відміну від використання в багатьох наукових роботах терміну “міжнародні валютно-кредитні організації” при висвітленні питань, пов’язаних саме з діяльністю таких установ у світі, в дисертаційній роботі запропоновано більш слушний термін “міжнародні фінансово-кредитні організації” (МФКО) Крім того, з нашої точки зору, найбільш точним визначенням МФКО може бути: політичні та економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою інтеграції національних економік у світове господарство, а також глобалізації та стабілізації міжнародних економічних відносин.

Як показав аналіз діяльності міжнародних установ, кожна міжнародна фінансово-кредитна організація займає свій прошарок у структурі фінансової допомоги країнам, що переживають труднощі. В цьому контексті, на нашу думку, значно покращило б ефективність діяльності МФКО в світі, якби всі міжнародні фінансові установи, розроблюючи свою довоготермінову політику, погоджували її один з одним. Головною метою операцій МФКО, на наш погляд, повинно бути не тільки сприяння розвитку країн у світі, але й подолання соціальних негараздів, в першу чергу бідності в цих державах. Тобто, політика міжнародних кредиторів повинна включати не тільки монетарні та фіскальні складові розвитку, а й потреби людей в економічному середовищі. Крім того, з нашої точки зору, міжнародні банки повинні надавати країнам, що отримують допомогу, більше самостійності і можливостей в управлінні процесами реформування. Перш за все, надання кредитних коштів не повинно використовуватися як засіб політичного тиску на уряди країн. Всі країни, що отримують фінансову допомогу міжнародних фінансово-кредитних організацій, повинні мати однакові умови доступу до кредитів в залежності від їх рейтингової оцінки[2, c. 95-97].

На сьогодні процес кредитування МФКО регламентується цілою низкою нормативних документів, насамперед законами, які свідчать про вступ України до певних фінансових установ, визначають умови зовнішнього інвестування в українську економіку та порядок отримання позик іноземних кредиторів. Головними перешкодами розвитку процесу кредитування МФКО лишаються нормативна неврегульованість багатьох питань, особливо це стосується застави, банкрутства, питання власності на землю, вимог міністерств і відомств. Крім того, значним недоліком правового забезпечення у сфері іноземного кредитування в Україні є недосконалість багатьох нормативних документів, що постійно змінюються, доповнюються, взагалі скасовуються або суперечать один одному.

Як і в багатьох країнах світу, в Україні вимоги міжнародних кредиторів щодо реформування економіки призвели до катастрофічних наслідків, які характеризувалися такими кризовими явищами як падіння ВВП, розрив господарчих зв’язків та падіння рівня виробництва, гіперінфляція. На нашу думку, вступивши на шлях радикальних економічних перетворювань, урядовцям України слід було спочатку визначити певну стратегію у відносинах з міжнародними фінансовими установами. Більш ніж десятирічний досвід співробітництва нашої країни з міжнародними кредиторами характеризується ситуацією, коли ці організації нав’язували перелік необхідних дій, які іноді суперечили інтересам нашої держави, що призвело до зростання зовнішньої заборгованості, падіння виробництва та рівня життя, втрати багатьох ринків збуту продукції українських виробників, безробіття тощо. Проте, дослідження результатів реформ надає, на наш погляд, можливість висвітлення і головних переваг співпраці України з МФКО, а саме макроекономічну стабілізацію, подолання значного дефіциту державного бюджету, формування резервів Національного банку для підтримки стабільності національної валюти, створення конкурентоспроможного середовища на ринку України, здійснення приватизаційних перетворень тощо.

При кредитуванні міжнародними банками існує багато відмінностей від вітчизняної практики, а саме набагато ширший обсяг обов’язкової фінансової, технічної та маркетингової звітності, що надається кредитору, залучення міжнародних аудиторських та консалтингових компаній для перевірки діяльності позичальників, сплата додаткових платежів та комісійних банку, що значно збільшує витрати на проект. Методики визначення кредитоспроможності позичальника підбираються диференційно щодо кожного клієнта і в основному базуються на вивченні звіту про рух коштів[6, c. 105-107].

Багато уваги під час кредитування міжнародними фінансовими організаціями приділяється ефективності та окупності майбутнього проекту. Як правило, в міжнародній практиці для цього використовуються так звані дисконтні методи розрахунку ефективності потенційного проекту: метод чистої теперішньої вартості, метод граничної ефективності, метод бюджетування інвестицій та інші. Проте, з нашої точки зору, українським позичальникам буде доречно виконати власний розрахунок ефективності, оснований на традиційних методах (показники ефективності і окупності проекту) на попередній стадії відносин з МФКО для визначення доцільності нового проекту в цілому.

Дослідження динаміки кредитування Європейським банком реконструкції та розвитку українських підприємств виявило щорічне зростання загальної суми кредитного портфелю цієї установи у порівнянні з минулими роками. Так, в 2000 році темп зростання склав 143% до минулого року, в 2001 році цей показник був 123% до минулого року.

За статутом ЄБРР не менш ніж 60 % обсягу його фінансування повинні бути спрямовані на реалізацію проектів кредитування приватних підприємств. За даними цієї установи, на початок 2002 року, банк підписав в Україні 57 проектів на загальну суму близько 1,4 млрд. євро, 46 з яких призначається для реалізації у приватному секторі на загальну суму 889,7 млн. євро.

Основними галузями, на які зроблено акценти в кредитному портфелі Європейського банку реконструкції та розвитку в Україні, є фінансовий сектор (кредитні лінії для малих та середніх підприємств, кредити українським комерційним банкам) – 316,5 млн. євро (22 %), нафтогазовий комплекс – 141,2 млн. євро (10%) і харчова промисловість – 134,2 млн. євро (9 %) (Рис. 2).

На нашу думку, вищенаведені дані ще раз підтверджують висновок про більш комерційне спрямування діяльності Європейського банку реконструкції та розвитку порівнюючи з іншими міжнародними фінансово-кредитними організаціями, оскільки ця установа в побудові своєї стратегії керується не тільки політичними цілями, а й отриманням прибутку.

У багатьох випадках кредитування основною умовою початку дії міжнародної кредитної угоди для державних і деяких приватних підприємств є отримання гарантії Кабінету Міністрів України. Як і в кредитуванні приватного сектора, основними іноземними кредиторами в наданні позик підприємствам державного сектору є Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку[1, c. 142-144].

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що найбільші обсяги кредитування Європейським банком реконструкції та розвитку спрямовані в ті галузі, які мають чималі проблеми і потребують найбільших інвестицій.

Ефективність організації процесу кредитування МФКО із залученням державного гарантування значною мірою залежить від оптимального механізму надання гарантій КМУ. В Україні існує багато проблем з питань кредитування проектів під державні гарантії: недосконала державна політика щодо гарантування позик міжнародних кредитних організацій, відсутній відповідний контроль за наданням позик, нераціональний механізм повернення боргів у державний бюджет, відсутність чіткої інформації щодо зовнішнього боргу України у засобах масової інформації.

Кредитна лінія — це форма короткострокового кредиту, що надається окремими частинами (траншами) зі строком повернення кожної з них, як правило, до 90 днів, у межах встановленого ліміту (максимальної заборгованості), шляхом оплати платіжних документів позичальника на потреби, передбачені кредитною угодою. Кредитна лінія — вид кредиту, що передбачає можливість поетапного використання кредитних коштів у рамках установленого ліміту

Банківський інвестиційний кредит — це основна форма інвестиційного кредиту, за якої грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотка.

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як придбання обладнання або будівництво споруд, строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом виходячи з кошторису на проект, а потім зобов’язується його погасити серіями платежів.

Револьверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, дає можливість фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частку та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування, вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на 3—5 років.

Довгострокові проектні кредитиє найбільш ризикованими кредитами, вони спрямовуються на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому повинно забезпечити надходження готівки. Як правило, проектні кредити складають основу проектного фінансування, яке передбачає відшкодування позичок за рахунок доходів від реалізації проекту.

Повноваження відбору проектів під отримання позик відносяться до компетенції банків-учасників, які беруть на себе кредитний ризик банкрутства клієнта. Підприємство, яке бажає отримати кредит, повинно звернутись до одного з банків-учасників із заявою про отримання кредиту з коштів Кредитної лінії та надати такі документи: бізнес-план, установчі документи, фінансову звітність підприємства за кілька останніх періодів, довідки про кредитну історію та рух коштів на рахунках, попередні угоди (протоколи про наміри) на поставку обладнання, яке планується закуповувати, а також документацію про майно, що пропонуєтьсяв заставу. Крім того, підприємство повинне дати змогу спеціалістам банку відвідати місце розташування виробництва, ознайомитись із робочою обстановкою, оцінити завантаженість виробництва, інфраструктуру та стадію, на якій знаходиться впровадження проекту. Банк-учасник також може вимагати будь-яку іншу документацію, яка стосується діяльності підприємства[7, c. 78-79].

Позитивними результатами співпраці українських позичальників з міжнародними банками є сприяння виходу України з глибокої економічної кризи, економічне зростання за останні роки, стабільність курсу гривні, поліпшення платіжної дисципліни в енергетичній галузі, проведення важливих реформ в сільському господарстві, суттєве скорочення заборгованості із заробітної плати та пенсій, успіхи у ході приватизації. Ці результати значно покращили кредитний імідж України.

Головним напрямом поліпшення ситуації щодо міжнародного кредитування повинні стати макроекономічні перетворення в податковій та бюджетній політиці держави. Запропоновані наступні заходи вдосконалення державної політики у цьому напрямі: прийняття закону щодо процедури отримання позик МФКО, розроблення нової стратегії співпраці з міжнародними банками, проведення заходів щодо повернення боргів Держбюжету, запровадження більш широкого висвітлення цієї проблеми у засобах масової інформації.

Основними заходами спрощення громіздкого та бюрократичного механізму кредитування із залученням гарантій уряду мають стати збільшення повноважень Міністерства фінансів, введення уніфікованої системи показників для визначення кредитоспроможності позичальників та ефективності потенційних проектів, залучення відомих вітчизняних та іноземних аудиторських компаній до цього процесу.

Необхідною умовою поліпшення процесу кредитування міжнародними фінансово-кредитними установами українських позичальників є необхідність раціоналізації вимог та бюрократичних перешкод з боку міжнародних банків.

Пропозиціями покращання роботи українських банків-агентів є наступні заходи вдосконалення операцій цих банків: розвиток консалтингових послуг щодо складання бізнес-планів та інвестиційних програм, допомога у визначенні вартості майна, що надається у заставу, можливе короткострокове кредитування для сплати фронтальних комісійних міжнародним банкам, сприяння у підписанні договорів поруки.

Українським підприємствам, що приймають рішення про отримання позик від МФКО, надано пропозиції щодо зменшення можливих негативних наслідків від коливань валютних курсів, подолання зависоких вимог іноземних банків щодо підготовки всієї документації проекту за міжнародними стандартами, непорозумінь і бюрократичних перешкод з боку міжнародних кредиторів, уникнення можливого “подорожчання” проекту за рахунок багатьох факторів.

Позитивні результати від діяльності МФКО в Україні можна вважати суттєвими тільки за умови розгляду макроекономічної стабілізації на тривалий період, а не в моменти отримання кредитних коштів, тобто результати повинні бути сталими і підтримуватися під впливом ринкових регуляторів. На сьогоднішній день політика України спрямована на підтримку кредитних відносин з МВФ, оскільки надання позик іншими світовими кредиторами та обсяг іноземних інвестицій залежать в першу чергу від стану відносин уряду України з Міжнародним валютним фондом.

Найвагомішу фінансову підтримку українських підприємств здійснюють Світовий банк та ЄБРР. У практиці кредитування цими міжнародними установами українських підприємств можна відзначити галузеву спрямованість позик. В кредитному портфелі Світового банку основні акценти зроблено на розвиток ринку електроенергії, реабілітацію гідроелектростанцій, розвиток насінництва, реабілітацію та розширення теплопостачання в Києві, розвиток вугільної промисловості тощо. Частка приватних проектів в кредитному портфелі Євробанку становить 63 %, при цьому основними галузями кредитування є фінансово-банківський сектор, сільське господарство, нафтові та газові підприємства, транспорт, деякі галузі промисловості. Державний сектор в кредитному портфелі ЄБРР відповідно займає 37%, а фінансова підтримка здебільшого надається підприємствам енергетики, зв’язку, транспорту, тощо[2, c. 157-159].

2. Сутність капітального бюджету проекту

Реальні та фінансові інвестиції, як об’єкти управління мають певні особливості, які визнають процедуру організації управління вкладеним капіталом. Підприємства, які здійснюють виробничу діяльність періодично здійснюють капітальні вкладення в розвиток виробництва, для оновлення асортименту продукції і технологій, освоєння нових видів діяльності та ін.

В задачі фінансового менеджера при управлінні інвестиціями входить:

a. обґрунтування варіантів рішень про фінансування капітальних вкладень і визначення джерел їх фінансування;

b. організація фінансування капітальних вкладень;

c. моніторинг інвестиційних проектів;

d. організація виходу з проекту в випадку необхідності;

e. визначення фактичної ефективності капітальних вкладень.

На відміну від поточних рішень, рішення про капітальні вкладення передбачають витрачання значних ресурсів для отримання майбутніх вигод через 5, 10 або 20 років. Тому прийняття рішення пов’язано насамперед з вибором тих проектів, що якнайбільше відповідають політиці компанії і принесуть відчутні вигоди.

Послідовність визначення, аналізу і вибору можливих інвестицій називається Складанням капітального бюджету.

Бюджет проекту повинен відповідати програмній діяльності. Кожна бюджетна категорія повинна відображати тільки видатки проекту. Обґрунтування бюджету має пояснювати необхідність конкретних витрат і те, як будуть використовуватися кошти для виконання кожного із завдань проекту.

У бюджеті відбиваються оцінені результати скоригованого календарного плану та стратегія реалізації проекту. Тобто при плануванні витрат недостатньо знати тільки загальний обсяг капітальних вкладень в проект, але й щорічну потребу в фінансуванні, а для першого року – поквартальну та помісячну розбивку. Загальний бюджет показує витрати на проект та джерела фінансування протягом всього періоду його здійснення. Він покликаний показати, як джерела фінансування покривають капітальні та поточні витрати. При складанні бюджету повинна забезпечуватись така динаміка інвестицій, яка дозволила б виконувати проект відповідно з часовими та фінансовими обмеженнями. Крім того, зниження ризику проекту та обсягу витрат за рахунок відповідної структури джерел фінансування.

Бюджет проекту є основою для встановлення завдань окремим виконавцям, на загальному бюджеті базуються їх плани. Тобто бюджет проекту – це план дій. Крім того, це інструмент для керівництва та контролю. Порівнюючи фактичні показники з запланованими можна здійснювати, так званий, бюджетний контроль фірми.

Для узагальнення всіх попередніх розрахунків обсягів робіт, витрат, джерел фінансування розробляється баланс грошових надходжень і витрат[1, c. 112-114].

До ресурсів проекту відносяться трудові ресурси, обладнання, матеріали та грошові кошти. Планування ресурсів повинно означати визначення того, які ресурси та в якій кількості будуть використані на роботах проекту.

Планування ресурсів передбачає здійснення таких етапів:

1. Загальна оцінка потреби у ресурсах та їх розподіл у часі;

2. Складання таблиці потреб у ресурсах по роботах проекту;

3. Побудова ресурсної гістограми;

4. Складання таблиці наявних ресурсів;

5. Зіставлення потреби й наявності ресурсів, визначення їх нестачі або надлишків;

6. Визначення постачальників ресурсів по проекту;

7. Оптимізацію сумарних графіків потреби в ресурсах;

8. Врахування факторів, які впливають на забезпеченість проекту ресурсами;

9. Формування графіків постачання ресурсів;

10. При необхідності використання прийомів планування в умовах обмежених ресурсів;

11. Перепланування календарного плану;

12. Контроль і побудова нових ресурсних планів і гістограм.

Планування контрактів — це процес визначення того, як потреби проекту можуть бути найкращим чином задоволені шляхом придбання ресурсів чи послуг у зовнішніх організацій.

Кошторис витрат проекту являє собою комплекс розрахунків для визначення розміру витрат на проект. Це документ, який визначає вартість проекту та є інструментом контролю й аналізу витрат грошових коштів на проект.

Бюджет проекту — план, який виражається в кількісних показниках і відображає витрати, необхідні для досягнення поставленої мети та джерела фінансування, які їх покривають.

Бюджет капітальних вкладень має такі етапи:

• Визначення потенційних проектів капітальних вкладень;

• Калькування витрат і доходів пов‘язаних із здійсненням проектів;

• Оцінка запропонованих проектів;

• Складання бюджету капітальних вкладень;

• Переоцінка проектів, що були прийняті[4, c. 63-65].

Будь-який бюджет капіталу містить такі частини:

Витрати – початкові видатки, потрібні для того, щоби розпочати здійснення проекту. Наприклад витрати на будівлі, устаткування тощо.

Вигоди – очікуване в майбутньому отримання доходів або економії на витратах унаслідок здійснення того чи іншого проекту.

Час – термін використання інвестиції.

Ризик – оцінка непевності вкладання капіталу як операцій, що спрямовані у майбутнє.

Альтернативи – аналіз та порівняння можливих варіантів реалізації проектів.

Усі методи оцінки проектів капітальних вкладень можна поділити на дві групи, рис. 2.

1) методи дисконтування грошових потоків;

2) методи, що не враховують вартість грошей у часі.

Потреба використання методів оцінювання доцільності капіталовкладень у підприємства виникає при:

· необхідність заміни застарілого обладнання новим;

· розширенні виробничих потужностей через оренду, купівлю готових або побудову приміщень;

· використанні можливостей злиття з іншим підприємством;

· плануванні випуску нових виробів;

· плануванні здійснення рекламних заходів;

· інше.

Найпоширенішими методами оцінки, що передбачають дисконтування грошових потоків є: чиста теперішня вартість та внутрішня норма прибутковості.

Період окупності (Т) – це період часу, необхідний, для повного відшкодування початкових інвестицій за рахунок чистих грошових надходжень від її використання.

Коли порівнюють два чи більше проекти, перевагу надають тим, в яких термін окупності коротший. Проте ухвалені проекти не повинні перевищувати якийсь граничний, раніше визначений термін окупності.

Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень.

За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень[7, c. 131-133].

Список використаної літератури

1. Афанасьєв М. Управління проектами: навч.-метод. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ІНЖЕК, 2007. — 271с.
2. Бардиш Г. Проектне фінансування: Підручник для студ. вищих навч. закл. / Національний банк України. Львівський банківський ін-т. — Л. : ЛБІ НБУ, 2006. — 463с.
3. Батенко Л. Управління проектами: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 231с.
4. Жуков В. Проектне фінансування: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 160с.
5. Куриленко Т. Проектне фінансування: Підручник для студ. вищих навч. закл. / Київський ун- т ринкових відносин; Міжнародний ун-т фінансів. — К. : Кондор, 2006. — 208с.
6. Пан Л. Управління проектами: Навч.-метод. забезпечення курсу:Для студ. напряму підготовки 0501:Економіка та підприємництво / Національний ун-т "Києво- Могилянська академія". Кафедра економічної теорії. — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2004. — 140с.
7. Пересада А. Проектне фінансування: Підручник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2005. — 736с.
8. Тарасюк Г. Управління проектами: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — 2. вид. — К. : Каравела, 2006. — 320с.
9. Тян Р. Управління проектами: Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Дніпропетровська академія управління, бізнесу та права. Кафедра економіки підприємства. — Д., 2000. — 222с.