Поширення наркоманії та зростання злочинності у сфері обігу наркотичних засобів спонукало законодавця криміналізувати майже всі дії, пов´язані з незаконним обігом наркотиків у Кримінальному кодексі України 2001 року (далі -КК) і встановити досить суворі міри покарання за їх вчинення. Однак, розвиток сучасної кримінально-правової думки, яка базується на принципі гуманізму, надає можливість особі, за умови виконання нею дій, спеціально визначеними кримінально-правовими нормами діючого КК, уникнути кримінальної відповідальності за злочини у даній сфері.

Питання закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності були предметом дослідження багатьох науковців. До цієї проблеми звертались у своїх працях Ю. В.Баулін, СМ. Благодир, А.Я.Дубинський, Л.М.Карнєєва, В.З.Лукашевич, М.М. Михеєнко, Д.Я.Мирський, П.П.Михайленко, О.В.Наден, Д.П.Письменний, В.В.Скибицький, М.С.Строгович, Г.І.Чангулі, М.О.Чельцов та інші. Але практично не приділялось уваги процесуальній процедурі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України (далі — спеціальні підстави). Як свідчить практика існує ряд прогалин у діючому кримінально-процесуальному законодавстві, з якими стикаються слідчі та судді під час застосування вищевказаних норм.

Метою даного дослідження є розробка науково-обгрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання та самої діяльності органів дізнання, слідства та суду, яка пов´язана із застосуванням підстав звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. передбачених Особливою частиною КК України

Відповідно до ч. 4 ст. 307 КК «особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов´язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання» [2, с. 720].

Згідно із ч. 4 ст. 309 КК «особа, яка добровільно звернулась до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті» [2, с. 726].

Відповідно до ч. 4 ст. 311 КК «особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов´язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання» [2, с. 731].

Наявність у кримінальному законодавстві України даних приписів свідчить про те, що держава спрямовує свої дії не проти особи, а для особи, реалізуючи таким чином головні принципи та засади, визначені Основним законом, відповідно до якого Україна є правовою державою, а людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю [1, с. 5].

Виходячи з вищевикладеного, передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини в даній сфері є вчинення нею хоча б одного з вказаних у частинах перших ст. ст. 307, 309 та 311 КК, діянь. Що ж стосується підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, то вони виявляються в посткримінальній поведінці цієї особи, яка включає наступні елементи:

• добровільну здачу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів;
• вказування на джерело їх придбання або сприяння розкриттю злочинів, пов´язаних з їх незаконним обігом;
• добровільне звернення особи до лікувального закладу;
• початок лікування особи від наркоманії.

Під добровільною здачею наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів слід розуміти дії особи, яка мала й усвідомлювала можливість володіти ними і надалі, але з власної волі здала їх представникам влади. Таке рішення особа може прийняти з власної ініціативи з метою припинення вживання наркотиків, через страх перед відповідальністю або за порадою батьків, близьких родичів, друзів тощо. Проте добровільність може мати місце і у випадках, коли органам влади хоча і стало відомо про незаконне зберігання наркотиків, психотропних речовин чи прекурсорів, однак вони самі не можуть вилучити їх з місця схованки, а особа з власної волі видає такі засоби чи речовини. Заява про бажання добровільно здати наркотичні засоби, психотропні речовини чи прекурсори може бути усна чи письмова [7, с. 275],

Вказування на джерело придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів — це правдиве і повне повідомлення особою представникові влади про всі обставини придбання нею наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів. Термін «джерело» в даному випадку означає те, що особа придбала наркотичні засоби, наприклад, шляхом покупки, але вона має вказати не на покупку взагалі, як джерело придбання, а на те, де, коли, за що і при яких умовах, у кого, яку кількість наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів вона придбала. Особа повинна повідомити про дані особи, яка збуває наркотики та прекурсори, або назвати індивідуальні ознаки місця їх придбання (наприклад, аптека, медична установа, фармацевтичне підприємство та ін.) [7, с. 275].

Сприяння розкриттю злочинів, пов´язаних із їх незаконним обігом, — це добровільне надання даною особою органу влади відомостей, які можуть бути використані як докази у справі про незаконний обіг наркотиків чи прекурсорів. Дії, з яких складається сприяння розкриттю злочинів, можуть бути різноманітними, наприклад, вказівка на співучасників злочину; надання допомоги в їх виявленні, у необхідних випадках — затриманню і доставлению в правоохоронні органи; правдиве уявлення всіх обставин вчиненого злочину; активна участь у слідчих діях; допомога в пошуку речових доказів тощо [7, с. 275-276].

Злочинами, пов´язаними з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, визнаються злочини, передбачені ст. ст. 305 -320 КК.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р., особою хворою на наркоманію, визнається така особа, якій у встановленому порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія» [6, с. 414]. Під наркоманією у цьому Законі розуміють хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при МОЗ України, і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них.

Адресатом звернення цієї особи є лікувальний заклад, яким можуть бути як державні лікарні, диспансери, поліклініки, так і установи недержавної форми власності, зареєстровані у встановленому законом порядку.

Звернення визнається добровільним, якщо особа за своєю волею звертається до лікувального закладу, усвідомлюючи, що має можливість безперешкодно вчинювати злочин, передбачений ч. 1 ст. 309. Якщо особа звертається до лікувального закладу у зв´язку із викриттям її участі у цьому злочині, таке звернення вважається недобровільним, а вимушеним.

Відповідно до Постанови пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» [4, с. 271] особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, яке здійснюється виключно судом, незалежно від того, коли вона вчинила дії, які дають для цього підстави, але до закінчення судового слідства.

Звільнення ж від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи із зазначених підстав має здійснюватись за правилами, передбаченими ст. ст. 7, 7-1, 7-2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) [4,с. 271-272].

Тобто, як ми бачимо, звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у даній сфері фактично здійснюється за аналогією. Самостійні норми, які б регулювали процесуальний порядок звільнення особи за спеціальними підставами, у КПК відсутні. Це, в свою чергу, викликає багато суперечностей, особливо на стадії судового розгляду кримінальних справ відповідних категорій, що в деяких випадках призводить до скасування вищестоящими судами постанов про звільнення особи від кримінальної відповідальності, винесених нижчестоящими судами.

На сьогоднішній день так і не визначено процесуальний статус особи до та після прийняття відносно неї рішення суддею.

Не слід забувати, що Україна — правова держава, в якій одним з основних принципів є принцип законності, що полягає у відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, а також у неухильному дотриманні їхніх вимог всіма суб´єктами права. Таким чином, встановлення будь-якої зі спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності може бути тільки в межах кримінально-процесуальної діяльності (це також стосується стадії порушення кримінальної справи).

На практиці досить часто перед органами дізнання та досудового слідства стає питання про кримінально-процесуальну форму, у вигляді якої повинно бути оформлене їх рішення. В даному випадку доцільно було б доповнити КПК кримінально-процесуальною нормою, що передбачала б таку обставину, що виключає провадження в кримінальній справі, як наявність однієї з підстав звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачені Особливою частино Кримінального кодексу України. Тобто КПК буде передбачати кримінально-процесуальну підставу для відмови в порушенні кримінальної справи, яка співпадає з кримінально-правовими нормами, які передбачають звільнення особи від кримінальної відповідальності, що передбачені Особливою частиною КК України.

Що стосується моменту прийняття рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності (в тому числі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів) га її подальшого процесуального статусу, то на цей рахунок досить цікавою являється думка Григор´єва М. В., який вважає, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи або про закриття кримінальної справи повинна бути винесена негайно після того, як буде доведено наявність однієї з підстав звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачені КК. В даних випадках, якщо розслідування проводиться з метою встановлення інших, причетних до злочину осіб (наприклад, тих, що збули заявнику наркотичні засоби або прекурсори), особа, звільнена від кримінальної відповідальності буде фігурувати в справі в якості свідка. Та обставина, що покази даної особи будуть неодмінно стосуватися її особистої вини, не може бути перешкодою для перебування в справі в якості підозрюваного[8, с. 20].

Іноді на практиці виникають ситуації, коли по справі необхідно встановити ті чи інші обставини, без яких складно прийняти правильне рішення про звільнення осіб від кримінальної відповідальності за спеціальними підставами (наприклад, добровільність здачі наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів). Процесуальний статус особи виявляється невизначеним. В даному випадку допит даної особи в якості свідка навряд можна було б вважати правильним, пред´явлення обвинувачення, коли не виключена можливість добровільної здачі — правомірним.

Найбільш оптимальним варіантом вирішення питання про процесуальний статус особи, яка притягується до розслідування до винесення постанови про закриття кримінальної справи відносно неї, в зв´язку з наявністю спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності, на думку Григор´єва М. В., було б доповнення кримінально-процесуальної норми, яка визначає статус підозрюваного та його права, відповідним пунктом, що дозволило б визнати дану особу підозрюваним до тих пір, доки або не відпадуть підстави до її підозри, або їй не буде пред´явлено обвинувачення [8, с. 20].

Таким чином, можна зробити висновок, що жодна з передбачених КПК обставин, що виключають провадження у кримінальній справі та її закриття не розрахована на випадки встановлення будь-якої з підстав звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачені Особливою частиною КК України, а це, в свою чергу, являється ускладнюючим фактором, що викликає ускладнення в практичній діяльності органів дізнання та досудового слідства. З цього слідує, що діючий КПК потребує доповнень у вигляді кримінально-процесуальних норм, які б регулювали процесуальний порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності за спеціальними підставами та визначали б процесуальний статус даної особи, що в решті-решт призвело б до усунення існуючих протиріч в органах слідства та суду.

Література:

1. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІУ від 08.12.2004 р. К.: Велес, 2007. — 48 с.
2. Науково- практичний коментар Кримінального кодексу України: 3-тє видання, переробл. та доповн, / За ред. М. І, Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: «Атіка», 2005. — 1064 с.
3. Кримінально-процєсуальний кодекс України: [станом на 10 жовтня 2007 р.]. — К.: Велес, 2007. — 168 с.
4. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справа (Серія: «Кодекси і закони України»). — К.: Видавничий дім «Скіф», 2006, — 472 с.
5. Маляренко В, Т. Про закриття кримінальної справи (окремі аспекти) //´ Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 3. С 56-62.
6. Оперативно-розшукова діяльність. Нормативно-правове регулювання. // Ю.Я.Кондратьев, О.М.Джужа, Д.Й. Никифорчук, В. В. Матвійчук — К.: КНТ, 2005. — 552 с.
7. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. — К.: Атіка, 2004. — 296 с.
8. Григорьев Н. В. Процессуальные аспекты освобождения от уголовной ответственности по специальным основаниям, предусмотренной особенной-частью УК РСФСР. Автореферат. — М.: МВШМ МВД Российской Федерации, 1992 г. — 22 с.
9. Наден О. В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини у сфері у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. — X.: Право, 2003.- 224с.