Вступ.

1. Звернення стягнення на майно боржника.

2. Звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи.

3. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника.

4. Виконання рішень у немайнових спорах.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (Стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3541-IV (3541-15) від 15.03.2006).

Порядок звернення стягнення на майно боржника регулюється Главою 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

1. Звернення стягнення на майно боржника

Звернення стягнення допускається виключно на майно, що належить боржнику на праві приватної власності, в тому числі, що належить йому на праві спільної та спільної часткової власності. Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на види майна та предмети, які визначені в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні. Так, зокрема, не допускається звернення стягнення на майно, яке використовується у професійній діяльності, дитячі речі та певний мінімум, що входить до предметів повсякденного вжитку (продукти харчування, взуття, одежа, меблі та ін.)

Відповідно статті 190 Цивільного кодексу майном визнаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майном боржника з позиції виконавчого провадження можна вважати предмети матеріального світу, що належать йому на праві приватної власності або майнові права та обов’язки. Таким майном можуть бути нерухомі речі, грошові кошти гривнях. іноземній валюті, у цінних паперах, інші цінності, а саме: ювелірні і побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, хутро тощо.

Звернення стягнення на майно боржника передбачає проведення виконавчих дій щодо виявлення майна, його арешту (опису) вилучення та примусової реалізації.

Арешт – це процесуальна дія у виконавчому провадженні, якою забороняється вільне розпорядження майном.

Арешт відбувається шляхом опису майна боржника, забороною розпоряджатися цим майном, а в разі потреби – в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

В першу чергу стягнення за виконавчими документами звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець накладає стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

При обчисленні боргу в іноземній валюті звернення стягнення на кошти борж-ника здійснюється у гривнях.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно.

Розмір стягнення на майно боржника визначається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» боржник під час проведення опису має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу.

Оцінка майна боржника у виконавчому провадженні здійснюється як державним виконавцем, так і іншими особами. Державний виконавець проводить оцінку, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки. Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна.

Майно, на яке накладено арешт, повинно належним чином зберігатися. Зберігання майна боржником або членами його сім’ї здійснюється безоплатно. Інші зберігачі можуть можуть одержувати винагороду.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із зазначеним ступенем його зносу, пошкодження або коли витрати, пов’язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця.

Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого законом порядку накладення арешту.

У всіх інших випадках по закінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі.

Реалізація арештованого майна, за винятком майна вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 Закону України «Про виконавче провадження», здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах аукціонах.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. У разі коли в місячний строк після переоцін-ки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання щодо залишення за собою непроданого майна

Якщо стягувач у 15-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

2. Звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника – юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складення відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника – юридичної особи.

Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій.

Якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника – юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

У разі відсутності у боржника – юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові – юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

1. у першу чергу – майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

2. у другу чергу – інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

3. у третю чергу – об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

Реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 Закону України “Про виконавче провадження”, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі коли в місячний строк після переоцінки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання щодо залишення за собою непроданого майна.

Якщо стягувач у 15-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

Якщо стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, то він зобов'язаний у 15-денний строк з дня повідомлення державного виконавця про виявлення бажання залишити за собою непродане майно, внести на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, якщо вартість непроданого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. З перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, стягується виконавчий збір, а залишок коштів повертається боржнику.

Майно передається стягувачу за оцінкою, за якою воно було передано на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державним виконавцем складається акт. Постанова і акт є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. У разі коли від продажу частини майна буде вилучено суму, достатню для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, штрафу, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги, за незалежною оцінкою. У разі якщо нерухомість за вказаною ціною не буде реалізована на перших торгах, то на повторних торгах початкова ціна, за якою вона реалізується, знижується не більше, ніж на 30 відсотків.

Акт про проведення прилюдних торгів затверджується начальником відповід-ного органу державної виконавчої служби і є підставою для видачі відповідним органом свідоцтва про право власності.

Це свідоцтво є підставою для видачі відповідним органом акта про право власності на земельну ділянку в порядку, передбаченому законодавством.

У випадку реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення) боржника — юридичної особи стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов'язаннями боржника — юридичної особи.

У випадку ліквідації боржника — юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. У разі направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

При направленні виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню згідно п. 7 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”.

3. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника

Порядок звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника регламентується главою 7 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається при відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

За іншими виконавчими документами державний виконавець вправі звернути стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника, не вживаючи заходів примусового звернення стягнення на майно боржника, за письмовою заявою стягувача та за погодженням з боржником.

До інших видів доходів боржника , як визначено в ст. 69 вказаного Закону, відносяться:

— доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності;

— доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському) господарстві;

— авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за вдатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію;

— суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

Відповідно до ст. 73 стягнення за виконавчим документом не може бути звернуто на наступні виплати:

— вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення працівника;

— компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку не використану протягом кількох років;

— компенсацію працівникові витрат у зв'язку з переведенням направленням на роботу чи відрядженням до іншої місцевості;

— польове забезпечення надбавки до заробітної плати, інші кошти, які виплачуються замість добових і квартирних;

— матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

— допомогу по вагітності та пологах;

— одноразову допомогу при народженні дитини;

— допомогу по догляду за дитиною;

— допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, інші допомоги на дітей, передбачені законодавством;

— допомогу на лікування;

— допомогу на поховання;

— щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території радіоактивного забруднення;

— дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання;

Також стягнення не може бути звернено на:

— суми неоподаткованого розміру матеріальної допомоги;

— грошову компенсацію за видане обмундирування і натуральне постачання;

— вихідну допомогу у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках передбачених законодавством.

Статтею 72 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що на допомогу по державному соціальному страхуванню, виплачувану в разі тимчасової непрацездатності та інших випадках, і допомогу по безробіттю, стягнення може бути звернуто тільки за рішеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

Як зазначалось вище, стягнення на заробітну плату звертається при відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна для повного покриття належних до стягнення сум. Такий порядок звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника не порушується і в тих випадках, коли у виконавчих документах зазначено місце роботи боржника.

В разі відсутності майна на яке може бути звернуто стягнення, та у випадку, якщо місце роботи боржника або джерела доходів не відомі державний виконавець направляє до Державної податкової інспекції запит з проханням повідомити джерела доходів боржника – фізичної особи з обов'язковим зазначенням прізвища, ім'я по-батькові, адреси, ідентифікаційного номеру боржника та зазначає, що інформація необхідна для виконання виконавчого листа (вказуючи номер та дату видачі).

Державний виконавець для звернення стягнення на заробіток, направляє до підприємства, установи, організації де боржник працює чи отримує доход «Розпорядження» (додаток № 32 до Інструкції) та виконавчий документ. Адміністрації підприємств, установ, організацій не мають права самостійно змінювати порядок стягнення боргу та розмір відрахувань.

На час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємств, установ, організацій державний виконавець зобов'язаний здійснювати на підставі ст.5, 6 ЗУ «Про виконавче провадження» систематичний контроль за станом виконання виконавчого документа.

Як зазначено у ст. 68 ЗУ «Про виконавче провадження» адміністрація підприємства установи організації зобов'язана у випадку зміни місця роботи або місця проживання боржника повернути виконавчий документ державному виконавцю.

При цьому при поверненні виконавчих документів у зв'язку із звільненням боржника з роботи у відповідних графах виконавчого документа робиться запис про утримання суми боргу, а в разі стягнення періодичних платежів – про час їх утримання та розмір заробітної плати за останні три місяці . Цей запис завіряється підписами відповідальних осіб та скріплюється печаткою. У супровідному листі до виконавчого документа адміністрація зазначає нове місце роботи чи навчання боржника, його місце проживання, якщо вони відомі, крім того, якщо на виконанні перебував виконавчий документ про стягнення аліментів, то необхідно зазначати окремо про розмір утриманих аліментів, розмір сплаченої заборгованості та їх залишок станом на момент повернення виконавчого документа державному виконавцю.

Копія супровідного листа направляється адміністрацією підприємства, установи, організації стягувачу для відома.

Відрахування з заробітної плати, пенсії, стипендії боржника проводиться безпосередньо адміністрацією підприємств, організацій, установ на підставі надісланих ним виконавчих документів та розпорядження.

Відповідно до вимог ст. 70 ЗУ «Про виконавче провадження» відрахування з заробітної плати по виконавчим документам здійснюються після утримання податків.

В межах, передбачених законодавством про працю, з заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості:

— у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, та збитків заподіяних злочином, — п'ятдесят відсотків заробітної плати боржника;

— за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, — двадцять відсотків;

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати п'ятдесяти відсотків заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі при відрахуванні за кількома виконавчими документами.

Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей, у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. При цьому слід враховувати положення ст. 71 відповідно до якої:

— відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми заробітної плати без урахування стягнень за вироком;

— із засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних відділеннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних закладах, відрахування проводяться з усієї заробітної плати без урахування відрахувань на витрати по їх утриманню в цих закладах.

4. Виконання рішень у немайнових спорах

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Виконання рішень у немайнових спорах регламентується главою 8 Закону України “Про виконавче провадження”. До зазначеної категорії рішень відносяться – рішення про поновлення на роботі, відібрання дитини; заборона діяльності об'єднань громадян; рішення про виселення та вселення боржника.

Статтею 76 вказаного Закону визначені загальні умови виконання рішень немайнового характеру, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення.

Так, після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення державний виконавець відповідно до ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження“ визначає йому строк добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення – п'ятнадцяти днів.

У разі повного добровільного виконання рішення боржником державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення постановою державного виконавця стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника-громадянина і в розмірі п»ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника – юридичної особи.

У випадку невиконання без поважних причин рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії та рішення про поновлення на роботі, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу – в розмірі від двох до десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника юридичну особу – від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.

У разі невиконання рішення суду після застосування зазначених санкцій і якщо його виконання може бути здійснене без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому Законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій.

У разі неможливості виконання рішень без участі боржника, при повторному порушені боржником без поважних причин строків виконання, державний виконавець накладає на нього штраф у подвійному розмірі, сплата якого не звільняє боржника від обов'язку виконати рішення.

При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність за ознаками злочину передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України – невиконання судового рішення.

Після цього виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ. При цьому державним виконавцем виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 статі 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконання рішення про поновлення на роботі.

Стаття 77 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає порядок виконання рішення по справах про поновлення на роботі, які відносяться до окремої категорії справ.

Відповідно до ст. 25 Закону якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа, і у встановленому законом порядку проводить виконавчі дії. Таким чином, негайне виконання рішення встановлює лише прискорення процедури відкриття виконавчого провадження, а не зумовлює особливості його виконання.

При виконанні рішення про поновлення на роботі державний виконавець повинен встановити, що органом, яки прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника видано відповідний акт (наказ, розпорядження, тощо) про поновлення такого працівника на роботі. Крім цього, обов'язковому з'ясуванню підлягає питання попередніх обов'язків звільненого працівника. Після встановлення, що відповідний акт про поновлення працівника на роботі видано, лише фактичний допуск до виконання обов'язків може свідчити про фактичне, повне виконання рішення суду.

У разі невиконання власником, або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує до нього штрафні санкції та інші заходи передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

При встановленні ліквідації підприємства боржника на час відкриття виконавчого провадження, державний виконавець повинен надіслати до суду, який виніс рішення, заяву про зміну порядку та способу виконання – щодо визнання працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпПу зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації (пункт 34 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду» зі змінами та доповненнями). Лише після цього, провадження може бути закінченим за п. 3 ст. 37 Закону.

Встановивши, що боржника реорганізовано, до суду надсилається зава про заміну вибулої сторони її правонаступником.

Під час виконання рішення про відібрання дитини, відповідно до ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 8.3. Інструкції про проведення виконавчих дій, державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та з залученням представників органів опіки та піклування.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» розшук громадянина-боржника або дитини оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника, та проводиться органами внутрішніх справ.

Витрати органів внутрішніх справ, пов'язані з розшуком громадянина – боржника або дитини стягуються з боржника за ухвалою суду.

У разі перешкоди з боку боржника щодо виконання рішення державний виконавець вирішує питання щодо застосування до нього штрафних санкцій у загальному порядку передбаченому ст. 87 Закону.

При виконанні рішень про відібрання дитини забороняється застосовувати до дитини заходи фізичного впливу.

Виконання рішень про заборону діяльності об'єднань громадян відноситься до особливої категорії рішень у немайнових спорах і має свої особливості примусового виконання. Державний виконавець розпочинає виконання рішення за заявою органу, уповноваженого відповідно до Закону здійснювати легалізацію такого об'єднання на основі виконавчого документа про примусовий розпуск даного об'єднання громадян. Так, легалізуючий орган подає заву про примусове виконання до державної виконавчої служби після офіційного повідомлення у друкованих засобах масової інформації про набрання чинності рішенням щодо заборони діяльності даного об'єднання громадян.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження відповідно до ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснює виконавчі дії, передбачені рішенням суду про заборону діяльності об'єднань громадян, у порядку встановленому Законом.

При примусовому виконанні рішень зазначеної категорії відповідно до п. 8.7.3. Інструкції про проведення виконавчих дій, державний виконавець повинен зажадати від керівників або засновників об'єднання громадян оригінали свідоцтва про державну реєстрацію та Статут об'єднання громадян, документи органів внутрішніх справ, які підтверджують знищення печаток та штампів, дані від банківських установ про закриття рахунків, акт з податкової адміністрації про здавання звітності керівним органом об'єднання, тощо.

У разі невиконання з боку об'єднання громадян зазначених вимог, державний виконавець сам вживає заходів до виконання (вилучає свідоцтво, статут, печатку, штамп; свідоцтво та Статут передаються легалізуючому органу, печатка та штамп до органів внутрішніх прав).

Виконання рішення про виселення боржника.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку надходження виконавчого документа про примусове виселення боржника державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження та встановлюється термін для добровільного виконання судового рішення, який не може перевищувати п'ятнадцяти днів .

Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до ст.24 Закону України «Про виконавче провадження». У разі невиконання обов'язку по примусовому виселенню боржника в терміни, визначені ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність встановлену законом.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватись цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у виконавчому документі.

Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення не є перешкодою для виконання рішення.

Виселення проводиться у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ з обов'язковим описом майна державним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржникові. Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з покладенням понесених витрат на боржника. Після завершення трирічного строку не витребуване майно реалізується в порядку передбаченому для реалізації безхазяйного майна.

Зберігач майна має право на відшкодування витрат на зберігання. Такі витрат стягуються за наявності договору між органом державної виконавчої служби та зберігачем та повинні бути документально підтверджені.

У разі, якщо зберігач звертається до державної виконавчої служби із проханням відшкодувати його витрати на зберігання майна в період, коли провадження про виселення що не завершено, після перевірки документів, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій та виконує її за рахунок звернення стягнення на майно боржника.

Якщо зберігач звертається із вказаного питання після завершення провадження про виселення, державний виконавець роз'яснює йому право звернутись до суду за стягненням коштів за зберігання з боржника за окремим рішенням суду.

Передане на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник відмовляється сплатити витрати на зберігання майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника.

Про виконання рішення про виселення боржника державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

Якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надане інше жиле приміщення, держаний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого жилого приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшого в и к о нання рішення. До вирішення судом цього питання виконавчі дії не проводяться.

Якщо особа самостійно вселилась в приміщення, з кого вона була примусово виселена, повторне її вселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження в цьому випадку підлягає поновленню за постановою державного виконавця.

Виконання рішень про вселення.

Відповідно до вимог ст. 80 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець після отримання виконавчого документа встановлює строк для добровільного його виконання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа. Якщо боржник відмовився підписати акт, це фіксується в акті.

У разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача до приміщення, вказаного у виконавчому документі та його перебування в ньому.

Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час примусового вселення, не є перешкодою для виконання рішення.

У разі, якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні санкції, передбачені ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», та вселення здійснюється в присутності понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ.

Про виконання рішення про вселення стягувача державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

Висновки

Звернення стягнення допускається виключно на майно, що належить боржнику на праві приватної власності, в тому числі, що належить йому на праві спільної та спільної часткової власності. Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на види майна та предмети, які визначені в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника – юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення та складення відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника – юридичної особи.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника регламентується главою 7 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається при відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Виконання рішень у немайнових спорах регламентується главою 8 Закону України “Про виконавче провадження”. До зазначеної категорії рішень відносяться – рішення про поновлення на роботі, відібрання дитини; заборона діяльності об'єднань громадян; рішення про виселення та вселення боржника.

Список використаних джерел

1. Авер'янов В. Б. Науково-практичний коментар до законів України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження". — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 320с.

2. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навчальний посібник. – К.: Прецедент, 2005. – 192 с.

3. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: в 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань; Академия суддів України. — К. : А.С.К., 2004

4. Ніколаєв І. Примусове виконання майнових зобов’язань шляхом звернення стягнення на майно боржника // Вісник Центру комерційного права. — 2006. — № 21. — С. 9-11

5. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 476 с.

6. Цивільний процесуальний кодекс України. — К.: Атіка, 2002. — 128 с.

7. Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001