Зміна пріоритетів

Як і у всьому світі, у нашій країні спостерігається стала тенденція до підвищення темпів росту злочинності, особливо серед неповнолітніх.

Із засобів боротьби з подолання росту злочинності наша держава обрала шлях активізації інституту покарання, зокрема починаючи з 2001 року до Кримінального кодексу України внесено понад тридцять змін, безпосередньо спрямованих на розширення складів злочинів, призначення суворіших покарань. Однак вищевказаний засіб за останні сім років не підтвердив своєї ефективності та результативності.

У зв´язку із впровадженням більш жорстких покарань збільшилася кількість засуджених у місцях позбавлення волі, відповідно збільшилися витрати держави на утримання пенітенціарної системи. Разом із тим рівень злочинності не зменшився, тому слід констатувати, що обраний нашою державою шлях боротьби зі злочинністю не підтвердив своєї результативності та відповідності вимогам сучасності. Тому сьогодні поступово відбувається зміна пріоритетів у об´єктах кримінально-правової охорони, зміщення акцентів у бік примату захисту інтересів правомірно діючої особи.

Про це свідчить і низка законодавчих актів: Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 р. № 270-УІ, Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008. Саме тому сьогодні слід звернути особливу увагу на альтернативні способи подолання злочинності — процедуру примирення (медіації) у кримінальних справах, яка базується на принципах примирення конфліктуючих сторін шляхом взаємного вибачення, каяття у вчиненому, усунення завданої потерпілому моральної, майнової та фізичної шкоди. Впровадження даного способу поряд із каральним підходом дасть можливість досягти основної мети кримінального покарання — виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У науковій літературі значна увага приділялася переважно питанню розвитку та реформування примирення потерпілого та підсудного при розгляді справ приватного обвинувачення, зокрема С. А. Альпертом, С. І. Катькало, В. З. Лукашевичем, В. В. Дорошковим, В. М. Юрчишиним, С. А. Шейфером, Н.Є.Петровою [1; 2; 3; 4; 5; 6], однак останніми роками з´явилися наукові дослідження, присвячені питанню примирення потерпілого та підсудного при розгляді справ публічного обвинувачення, зокрема В. В. Землянської, Д. С. Ковриженка, В. Г. Замніуса,О.Є.Соловйової, Г. О. Усатого [7;8;9].

Автор цієї статті поставив мету з´ясувати проблеми застосування примирення з потерпілим у кримінальному процесі України у справах публічного обвинувачення, виявивши при цьому його основні переваги та недоліки у вирішенні кримінально-правових конфліктів та запропонувати шляхи їх вирішення.

Умови закриття кримінальної справи

У 2001 р. до Кримінально-процесуального кодексу України було внесено зміни до ст. 8, яка регулює порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв´язку із примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним. Необхідність внесення цих змін була зумовлена закріпленням у ст. 46 нового Кримінального кодексу України матеріальної основи даного правового інституту.

У результаті цього у кримінальному процесі з´явився інститут примирення потерпілого з обвинуваченим (підсудним) у справах публічного обвинувачення. Зазначений інститут дозволяє не притягати до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, розкаялись у своїх діях і відшкодували майнову та моральну шкоду потерпілому, і, відповідно, знизити кількість осіб, які засуджені за вчинення злочинів, що не мають великої суспільної небезпеки.

Згідно зі ст. 46 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Можливість закриття кримінальної справи у зв´язку із примиренням передбачає і ст. 8 КПК України, згідно з якою прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за наявності підстав, зазначених у ст. 46 КК України, винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Крім того, статті 248 та 282 КПК України однозначно закріплюють положення про те, що за наявності обставин, передбачених ст. 8 цього Кодексу, кримінальна справа судом закривається. На цьому наголошено і у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 р. № 12.

Таким чином, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України визначає, що для закриття кримінальної справи у зв´язку із примиренням потерпілого з обвинуваченим підсудним необхідна обов´язкова сукупність наступних умов:

1) кримінальне переслідування обвинуваченого або підсудного здійснюється вперше;

2) особа, стосовно якої здійснюється кримінальне переслідування, обвинувачується у вчиненні злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м´яке, покарання (ч. 2 ст. 12 КК України), або необережного злочину середньої тяжкості, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п´яти років (ч. 3 ст. 12 КК України);

3) примирення з обвинуваченим або підсудним підтверджено примирювальною угодою;

4) винним усунуті наслідки злочину, тобто відшкодована заподіяна потерпілому шкода.

Однак на практиці даний правовий інститут застосовується доволі рідко, і цьому чималою мірою сприяють формулювання вищевказаних законодавчих норм.

Зокрема в ст. 8 КПК України вказано, що прокурор, слідчий «вправі» закрити кримінальну справу, а в ст. 46 КК України — що особа, яка вчинила злочин, за наявності умов, визначених у даній статті, однозначно «звільняється» від кримінальної відповідальності. Як бачимо, перше законодавче формулювання допускає можливість іншого розвитку подій. В такій ситуації для закриття кримінальної справи у зв´язку із примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим необхідна наявність як і в учасників процесу, так і в представників правоохоронних органів активного бажання використати надану законом можливість,айого,нажаль, ізрізних причин не виявляють ні ті, ні інші.

Що стосується учасників процесу, то їх пасивність у питанні закриття кримінальної справи у зв´язку із примиренням пояснюється елементарною необізнаністю. Ні в ст. 49 КПК України, якавизначає права потерпілого, ні в статтях 43 і 44 КПК України, які визначають права підозрюваного та обвинуваченого, про таке право нічого не згадується. До того ж чинне законодавство не зобов´язує осіб, наділених правом здійснювати кримінальне переслідування, роз´яснювати потерпілому, що він вправі подати заяву про закриття кримінальної справи, а обвинуваченому — що у випадку примирення з потерпілим він може бути звільнений від кримінальної відповідальності. Однак саме незнання учасниками процесу підстав та умов закриття кримінальної справи у зв´язку із примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним перешкоджає реалізації такої можливості.

Повноваження прокурора

Прагнення до закриття справи за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним відсутнє і у правоохоронних органів. Формулювання в ст. 8 КПК України віддає вирішення питання про направлення справи до суду для закриття на розсуд правозастосовувача, а він, як показує практика, буває необ´єктивним і несправедливим. Вибіркове вивчення справ, закритих за примиренням сторін у 10 регіонах України у 2007 р., показало досить поширене ігнорування прокурорами стосунків між обвинуваченим і потерпілим — за наявності у справах даних про примирення, відшкодування шкоди справи направлялися до суду не для закриття згідно зі ст. 46 КК України, а для постановлення вироку.

Із числа закритих судом за примиренням справ були направлені до суду з обвинувальним висновком 83,4 відсотка. При цьому майже у всіх справах при їх судовому розгляді прокурори не заперечували проти закриття справи (лист Генерального прокурора України «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 01.08.2008 р.). Для усунення вищевказаних негативних явищ роботи слідчих та прокурорів Генеральним прокурором України 01.08.2008 р. направлено рекомендаційний лист прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів і Військово-Морських Сил України, яким зобов´язано працівників прокуратур усіх рівнів роз´яснювати потерпілим і обвинуваченим у справах про злочини невеликої тяжкості та необережні злочини середньої тяжкості положення ст. 46 КК України, та незалежно від категорії злочину — п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, їх право на примирення і можливі наслідки вирішення кримінальних справ у разі досягнення примирення та відшкодування заподіяних злочином збитків (лист Генерального прокурора України «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню» від 01.08.2008 р.).

Ще однією із процесуальних гарантій належного застосування примирення потерпілого з обвинуваченим у справах публічного обвинувачення є нагляд прокурора за процесуальною діяльністю органів дізнання і досудового слідства, при цьому його активність у здійсненні кримінального переслідування також законодавчо закріплена. Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 227 КПК України прокурор вправі вилучати від органу дізнання та передавати слідчому будь-яку справу, передавати справу від одного органу до-судового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому у випадку проведення неповного і необ´єктивного розслідування, зокрема й коли не вжито заходів для встановлення обставин, які можуть потягнути за собою звільнення від кримінальної відповідальності.

Прокурор також вправі скасувати незаконну чи необгрунтовану постанову дізнавача або слідчого про відмову у задоволенні заяви потерпілого про направлення справи до суду для закриття у зв´язку із примиренням із обвинуваченим (п. 2 ч. 1 ст. 227 КПК України). Розглядаючи кримінальну справу із обвинувальним висновком, яка надійшла від слідчого, прокурор вправі прийняти рішення про повернення справи органу дізнання або слідчому зі своїми вказівками для провадження додаткового розслідування у випадку неповного з´ясування обставин справи, які можуть стати підставою для її наступного закриття(п. 2 ч. 1 ст. 229 КПК України).

Очевидним є те, що перед тим, як затвердити обвинувальний висновок, прокурор повинен переконатися, що у справі немає підстав для її направлення до суду для закриття. Саме тому слід доповнити ст. 228 КПК України «Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком» пунктом наступного змісту: «12) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття кримінальної справи згідно зі статтями 7, 7¹,7²,8,9, 10, 11¹ цього Кодексу».

Аналіз вищевказаних повноважень прокурора у кримінальній справі, яка містить підстави для звільнення від кримінальної відповідальності у зв´язку із примиренням потерпілого з обвинуваченим, показує, що за наявності цих підстав прокурор, а також слідчий за згодою прокурора не «вправі», а однозначно «виносить» постанову про направлення цієї справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. На жаль, більшість прокурорів через надмірну завантаженість та відсутність часу настільки глибоко не аналізують дотримання слідчим процесуального законодавства, обмежуючись лише перевіркою питань, які наведені в ст. 228 КПК України.

Необхідність законодавчого закріплення прав учасників процесукримінальну справу за такою підставою, окрім того, вина М. доведена матеріалами слідства.Очевидним є те, що прокурор, затверджуючи у такій справі обвинувальний висновок, не дотримався вимог статей 8,228, 229 КПК України. Окрім того, такими діями він збільшив без будь-якої необхідності навантаження на державного обвинувача і на суд, а також витрати державного бюджету на проведення судових засідань. У результаті таких дій державний обвинувач у суді, не маючи жодних законних підстав для заперечення проти уже заявленого в суді клопотання про закриття справи у зв´язку із примиренням з підсудним, усі свої заперечення проти закриття справи звів до характеру вчиненого підсудним діяння і його суспільної небезпеки. Однак дані обставини не передбачені законом як підстава для відмови у застосуванні ст. 46 КК України і звільнення підсудного від кримінальної відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 12 КК України злочин, вчинений М. (ч. 3 ст. 15 і ч. 1 ст. 296 КК України), належить до категорії злочинів невеликої тяжкості. Матеріалами справи було встановлено, що М. вперше притягався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та місце роботи. Позитивно характеризується на роботі, доглядає за пристарілою матір´ю. Цивільний позов у справі не заявлявся. Враховуючи дані обставини суддя, керуючись статтями 46 КК України та 7¹, 8 КПК України закрив кримінальну справу у зв´язку із примиренням потерпілого з підсудним (Матеріали кримінальної справи № 45-1640 від 12.10.2003 р., розглянутої Старовижівським районним судом Волинської області / Архів Старовижівського районного суду Волинської області).

Щоб остаточно розв´язати питання про закриття кримінальної справи у зв´язку із примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним і запобігти схожим порушенням прав потерпілого і обвинуваченого, які закріплюються законодавством України, видається необхідним ст. 49 КПК України доповнити правом потерпілого на подання заяви про примирення з обвинуваченим, підсудним на підставі ст. 8 КПК України іст. 46 КК України, а в ст. 43 КПК України включити право обвинуваченого, підсудного знати про умови закриття стосовно них кримінальної справи за примиренням з потерпілим, встановлених у ст. 8 КПК України та ст. 46 КК України.

Таке законодавче закріплення прав учасників процесу дозволить урівняти в правах сторони обвинувачення та захисту, а компетентним державним органам надасть можливість активніше закривати кримінальні справи за даною підставою. Особи, які вчинили вперше злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, вправі розраховувати на звільнення від кримінальної відповідальності в обмін на виконання ними умов, які передбачені в законі.

При надходженні кримінальної справи до суду в суду вже немає жодних причин для того, щоб не розглядати питання про закриття кримінальної справи у зв´язку із примиренням потерпілого з обвинуваченим. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 237 КПК України на попередньому розгляді будь-якої кримінальної справи суддя зобов´язаний щодо кожного із обвинувачених з´ясувати питання про наявність підстав для закриття кримінальної справи, а при їх встановленні своєю мотивованою постановою відповідно до ст. 248 КПК України закрити кримінальну справу.

Якщо через будь-які причини закриття кримінальної справи за цією підставою не відбулося на стадії попереднього розгляду справи, чинне законодавство зобов´язує суд закрити кримінальну справу за примиренням потерпілого та підсудного безпосередньо в ході судового розгляду (ст. 282 КПК України). Невиконання судом положення ст. 282 КПК України є підставою для скасування судового рішення в будь-якому випадку (п. 1 ч. 2 ст. 370 КПК України).

Після внесення до КК України і КПК України запропонованих вище положень ні в кого із правозастосовувачів не виникне сумнівів у тому, що за наявності підстав, передбачених у ст. 8 КПК України, кримінальна справа у всіх випадках підлягає закриттю у зв´язку із примиренням потерпілого та обвинуваченого, підсудного. її закриття за даною підставою повинно бути не правом компетентних органів, а їх обов´язком, і що раніше вони його виконають, то менше витрат понесе держава на розгляд даної справи.

ПРИМІТКИ

1. Альперт С. А. Судопроизводство по уголовным делам, возбуждаемым по жалобе потерпевшего : учеб. пособ. / С. А. Альперт. — X., 1976. — 45 с.

2. Катькало С. И. Судопроизводство по делам частного обвинения /С.И.Катькало, В. 3. Лукашевич. — Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1972. — 208 с.

3. Дорошков В. В. Судопроизводство по делам частного обвинения / В. В. Дорошков // Рос-сийскаяюстиция. — 1995. — №9. — С. 25—28.

4. Дорошков В. В. Руководство для мировых судей. Дела частного обвинения /В.В.До-рошков. — М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — 272 с.

5. Юрчишин В. М. Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.юрид. наук :12.00.09 /В.М.Юрчишин ;Ака-демія адвокатури України. — К., 2004. — 19 с.

6. Шейфер С. А. Проблемы реформирования производства по делам частного обвинения в духе расширения частных начал в уголовном процессе РФ /С.А.Шейфер, Н. Е. Петрова// Государство и право. — 1999. — № 6. — С. 51—56.

7. 3амніус В. Передумови впровадження процедури медіації в Україні /В.3амніус,Д.Ков-риженко, В. Землянська // Часопис «Парламент». — 2004. — № 3. — С. 42—48.

8. Соловйова О. Є. Примирення сторін у кримінальному процесі України : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / О. Є. Соловйова. — X., 2006. — 225 с.

9. Усатий Г. О. Кримінально-правовий компроміс : монографія /Г.О.Усатий. —К.:Атіка, 2001. — 128 с.