На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається процес становлення демократичної, соціальної та правової держави. Він характеризується гуманізацією суспільства, що передбачає внесення змін до  усіх сфер життя суспільства.

Більшість існуючих проблем  прямо чи опосередковано пов’язані з реалізацією прав і свобод людини і громадянина, забезпеченням їх гарантій та захистом порушених прав.

Актуальним питанням у кримінальному процесі на сьогодні є примирення обвинуваченого (підсудного) з потерпілим, оскільки на практиці процес примирення характеризується недостатньою законодавчою урегульованістю, що призводить до неоднорідного тлумачення закону . Ось чому належним чином я вирішила дослідити і проаналізувати введення інституту медіації у нашій державі.

Науковці, насамперед Шаланська І.В., дотримуються думки, що для успішного функціонування судової системи в Україні необхідно  запровадити процедуру примирення у кримінальних справах середньої і невеликої тяжкості, що, на їх думку, зменшить зростання злочинності у нашій державі [1, с.83].

На сьогодні модель нашого правосуддя не досить вдала та ще не повністю сформована в частині процедури примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим, однак, вважаю, що немає необхідності вирішувати цю проблему суто шляхом наслідування усталеної практики зарубіжних країн.

Ст. 46 Кримінального кодексу України (надалі – КК України) передбачає звільнення особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, у випадку відшкодування завданих ним збитків або усунення заподіяної шкоди.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” від 23.12.2005 року № 12 звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України (надалі – КПК України).

Процедура примирення складається з двох  елементів: акту прощення та відшкодування завданих особою матеріальних збитків або усунення заподіяної шкоди. На думку Дроздова О., акт прощення є обов’язковим елементом примирення, на відміну від додаткового елементу  відшкодування завданих особою збитків або усунення заподіяної шкоди [2, с.60].

Примирення обвинуваченого (підсудного) з потерпілим є досить складним процесом в силу його недостатньої законодавчої врегульованості.

Так, примирення обвинуваченого (підсудного) з потерпілим зазначається в п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК України як обставина, що виключає провадження в кримінальній справі, що зумовлює закриття порушеної кримінальної справи, а ст. 7-1 КПК України  передбачає порядок закриття провадження в кримінальній справі у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим.

Виходячи з ч. 1 ст. 8 КПК України законодавець за прокурором і слідчим закріпив право виносити мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за наявності зазначених у ст.46 КК України підстав.

Звільнення особи від відповідальності  має більш процесуальний характер, оскільки матеріальне право встановлює лише умови для звільнення особи від кримінальної відповідальності, а процес здійснення  відбувається шляхом закриття провадження кримінальної справи судом [2, с.58].

Виходячи з ч.2 ст. 8 КПК України для суду звільнення обвинуваченого, підсудного від відповідальності та закриття провадження у зв’язку з їх примиренням з потерпілим на підставі подання є обов’язком, на відміну від прокурора та слідчого.

Безперечно питання щодо звільнення обвинуваченого, підсудного від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим повинен вирішувати суд. Але все ж вважаю необґрунтованим положення законодавця, який за умов вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості у випадку примирення з потерпілим та відшкодування завданих збитків  наділяє прокурора, слідчого правом звернення  до суду щодо вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, підсудного у зв’язку з примиренням з потерпілим, а суд – обов’язком  за наявності цих же умов звільнити обвинуваченого, підсудного від кримінальної відповідальності.

Погоджуючись з думкою Дроздова О., вважаю за необхідне замінити  в ч. 1 ст. 8 КПК України слово „вправі” на „зобов’язані за згодою обвинуваченого, потерпілого ”, що забезпечить належну реалізацію ст. 46 КК України [2, с.58].

Наступним негативним моментом вважаю з точки зору матеріального права  необхідність, на думку багатьох вчених, у зв’язку з процесом гуманізації суспільства розширити підстави звільнення від відповідальності у зв’язку з примиренням винуватого з потерпілим.

Насамперед, на думку Шаланської І.В., слід, крім злочинів невеликої тяжкості, звільняти особу від відповідальності у випадках примирення з потерпілим також при вчиненні  злочинів середньої тяжкості [1, с.83].

Оцінюючи зазначену думку, слід підкреслити невиправданість такого положення з точки зору принципу справедливості, адже цим практично прирівнюються умови звільнення від відповідальності за злочини  середньої  і невеликої тяжкості, що є недопустимим.

Цікавою в  юридичній    літературі   є    думка науковців,   насамперед Сухарьової Н.Д., про можливість розширення умов звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим шляхом включення до вже існуючих умов також умови про відсутність у таких осіб раніше факту звільнення від відповідальності особи  за нереабілітуючими обставинами [3, с.100].

Вважаю, що ст. 46 КК України необхідно доповнити ч. 2: „обвинувачений, підсудний може бути звільнений від кримінальної відповідальності за умов, крім передбачених ч.1 ст. 46 КК України, відсутності раніше факту звільнення від відповідальності за нереабілітуючими обставинами” з метою попередження вчинення повторних злочинів.

Ще одним процесуальним питанням є порядок закріплення результатів примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим.

Так, КПК України не визначає процесуальний порядок закріплення результатів примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим, що є досить важливим питанням.

Необхідно ввести єдиний процесуальний порядок примирення шляхом закріплення результатів примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим в „акті примирення”. Доречним  є  включення  до  КПК  України  ст. 8-1, у якій закріпити основні вимоги до „акту примирення”.

Багато уваги вітчизняні і зарубіжні науковці приділили питанням створення професійної  спільноти медіаторів, повноваження яких включало б організацію і проведення примирних процедур у кримінальних справах, а також вирішення цих кримінальних справ.

На мій погляд, створення професійної  спільноти медіаторів, як окремої структури, є необґрунтованим на сучасному етапі в нашій державі в силу таких причин:

• за Конституцією України єдиним органом, який здійснює правосуддя в Україні є суд;
• функцію медіаторів вже здійснюють прокурор, слідчий, суддя.

Отже, зазначене вище дає змогу стверджувати, що створення як окремої структури професійної спілки медіаторів виключає таку необхідність.

Таким чином, на підставі поданого аналізу проблем введення інституту медіації у кримінальному процесі України пропоную наступні шляхи подолання існуючих недоліків правосуддя щодо питання примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим:

1. Замінити в ч. 1 ст. 8 КПК України слово „вправі” на „зобов’язані за згодою обвинуваченого, потерпілого”, що забезпечить належну реалізацію положення, що надає право звільняти винувату особу від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим.
2. Включити до КПК України ст. 8-1, у якій би процесуальним документом закріплення результатів примирення визнавався „акт примирення” обвинуваченого, підсудного з потерпілим, а також закріплювалися основні правила складання цього „акту” та вимоги до нього.
3. Доповнити КПК України ст. 8-2 такого змісту: „Участь захисника за вимогою обвинуваченого, підсудного у переговорах і процедурі примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим, а також забезпечення належного оформлення „акту примирення” є обов’язковим”.
4. Доповнити ст. 46 КК України ч. 2: „Обвинувачений, підсудний може бути звільнений від кримінальної відповідальності, за умови відсутності раніше факту звільнення від відповідальності за нереабілітуючими обставинами”.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шаланська І. Впровадження програм примирення (медіації) у кримінальне судочинство  України // Аналітика. –2006. –№ 8(50). – С.82-83.
2. Дроздов О. Правове регулювання звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням з потерпілим в сфері кримінального судочинства // Юридичний журнал.–2006. –№ 6(48). – С.58-62.
3. Сухарева Н. Д. Перспективы развития института освобождения от уголовной  ответственности  // Государство  и  право.–2005. –№ 7. – С.98-100.