Вступ.

1. Міжнародні стандарти екологічної сертифікації продукції.

2. Впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції.

3. Проблеми та перспективи впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

З метою контролю за якістю виробленої продукції, за дотриманням норм і вимог екологічної безпеки в процесі виробництва, запобігання шкідливого впливу забруднення навколишнього середовища на здоров'я людей вводиться система екологічної сертифікації. Сертифікат — це посвідчення на якість продукції, сировини, товару, технології виробництва і т.д.

З метою визначення впливу підприємств на навколишнє середовище і контролю за дотриманням природоохоронних норм і правил у процесі господарської діяльності розробляється екологічний паспорт (сертифікат) підприємства — нормативно-технічний документ, у якому міститься інформація про використання природних ресурсів і визначається вплив виробництва на навколишнє середовище. Екологічний паспорт розробляє власник підприємства за рахунок власних коштів, затверджує його керівник.

Екологічний менеджмент ― система управління навколишнім середовищем (система екологічного менеджменту) ― частина загальної системи управління, що включає організаційну структуру, діяльність із планування, обов’язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізу екологічної політики.

Екологічні норми і вимоги стають сьогодні одним з найбільш важливих інструментів відносин між країнами, загострення боротьби за ринки збуту продукції, екологічними бар'єрами для обмеження ввозу в країну багатьох видів промислової і сільськогосподарської продукції.

Завдання екологічного менеджменту полягає у пошуку нових шляхів і підходів до вирішення екологічних проблем при виробництві продукції.

1. Міжнародні стандарти екологічної сертифікації продукції

Система стандартів ІSO 14000 орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації речовин тощо) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технології, вимога використовувати «найкращу доступну технологію»).

Основним предметом ІSO 14000 є система екологічного менеджменту. Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації повинні виконуватися визначені процедури, повинні бути підготовлені певні документи, призначені відповідальні за визначені сфери екологічно значимої діяльності.

Стандарти серії ІSO 14000 не містять ніяких «абсолютних» вимог до впливу організації на навколишнє середовище, за винятком того, що організація в спеціальному документі (екологічній політиці) повинна оголосити про своє прагнення відповідати національному природоохоронному законодавству і національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що ІSO 14000 як міжнародні стандарти не повинні втручатися у сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником ІSO є «організаційні» підходи до якості продукції (наприклад, концепція «загального управління якістю»), згідно з якими, ключем до досягнення якості є побудова належної організаційної структури і розподіл відповідальності за якість продукції і послуг.

У впровадженні стандартів ІSO 14000 світовими лідерами є такі індустріально розвинуті країни, як Японія, Німеччина, Великобританія, Швеція.

За офіційною інформацією Міжнародної організації зі стандартизації (ІSO) станом на 01.01.2006 р. у світі сертифіковані 776,6 тисячі систем управління якістю відповідно до міжнародного стандарту ІSO серії 9001 версії 2000 року. Світовими лідерами у цій сфері є Китай, Італія, Японія, Іспанія, Велика Британія, США, Німеччина, Індія, Франція та Австралія. Крім зазначеного переліку у Європі найбільша кількість сертифікованих систем управління якістю в Угорщині (15,5 тис.), у Чеській Республіці (12,7 тис.), Туреччині (10,9 тис.), Польщі (9,7 тис.), Румунії (6,1 тис.). Лідерами з активізації робіт щодо впровадження і сертифікації систем управління якістю є Туреччина (приріст у 2,2 раза), Польща (приріст у 1,7 раза), Угорщина (приріст у 1,5 раза).

У сфері сертифікації систем екологічного управління відповідно до міжнародного стандарту ІSO 14001 наступна ситуація. Станом на 01.01.2006 р. у світі сертифіковані 111,2 тисячі систем. Світовими лідерами у цій сфері є Японія, Китай, Іспанія, Італія, Велика Британія, США, Корея, Німеччина, Швеція, Франція. У Європі найбільша кількість сертифікованих систем екологічного управління у Чеській Республіці (2 122), Угорщині (993), Польщі (948), Румунії (752), Туреччині (493), Словенії (417). Лідерами з активізації робіт щодо впровадження і сертифікації систем екологічного управління у порівнянні з минулим роком є Румунія (у 2,1 раза), Болгарія (приріст у 1,9 рази), Україна та Естонія (приріст у 1,7 рази), Чехія та Російська Федерація (приріст у 1,6 раза).

В Україні станом на 30.09.2006 року вітчизняним підприємствам видано лише 1765 сертифікатів на системи управління якістю (у тому числі у Реєстрі системи УкрСЕПРО — 1181 сертифікат за ДСТУ ІSO 9001-2001) та 55 сертифікатів на системи екологічного управління (у т.ч. в Реєстрі системи УкрСЕПРО — 29 сертифікатів за ДСТУ ІSO 14001-97) вітчизняних підприємств. В цілому за 2005 рік видано в 1,3 більше сертифікатів на ці системи, ніж у 2004 році. Однак, це надзвичайно низький рівень у порівнянні з розвиненими європейськими країнами та країнами-членами ЄС (Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Словаччина, Словенія).

В Україні міжнародні стандарти ІSO серії 14000 були прийняті як національні в 1997 році. Однак їхнє впровадження здійснюється досить повільними темпами. Станом на 1 січня 2006 року в національній системі сертифікації УкрСЕПРО зареєстровані лише 23 підприємства, що впровадили й сертифікували системи управління навколишнім середовищем.

Впровадження на підприємстві системи управління якістю та екологічного управління сприяє:

• стабільному випуску продукції високого рівня якості;
• підвищенню довіри споживачів до якості продукції підприємства та розширенню ринків збуту;
• успіхові в тендерах та полегшенню укладання договорів (контрактів) на поставку продукції;
• покращенню відносин з замовником, громадськістю, місцевою владою та підвищенню іміджу підприємства;
• визначенню найбільш раціональних методів контролю за забрудненням;
• зменшенню ризику відповідальності за забруднення;
• можливості коригувати свою діяльність до того, як буде нанесено шкоду навколишньому середовищу;
• появі додаткових можливостей для інвестування;
• можливості подолання нетарифних бар'єрів для просування продукції підприємства на світовий та європейський ринки;
• використанню у рекламі продукції підприємства посилань на наявність сертифікатів на систему управління якістю та систему екологічного управління.

2. Впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції

Екологічна сертифікація може проводитися в обов'язковій і добровільній сферах.

Обов'язковій сертифікації в національній системі УкрСЕПРО підлягають об'єкти, що відповідно до чинного законодавства повинні відповідати вимогам з охорони навколишнього середовища, забезпеченню екологічної безпеки і збереженню біологічного розмаїття.

Добровільній сертифікації можуть бути піддані інші об'єкти з урахуванням сформованої міжнародної практики у відповідності зі ст. 17, 18 і 19 Закону України «Про стандартизацію і сертифікацію»"[1] .

Об'єктами обов'язкової екологічної сертифікації є:

системи управління охороною навколишнього середовища, регламентовані міжнародними стандартами, що розроблюються в технічному комітеті ІSO/TС207 «Управління охороною навколишнього середовища», у якому Україна бере участь;

продукція, шкідлива для навколишнього середовища, включаючи озоноруйнівні речовини й продукція, що їх містить, передбачувані до ввозу в Україну і вивозу з України, а також товари, увезені на митну територію України;

екологічно шкідливі технології, включаючи ті, що ввезені на митну територію України і використовуються на промислових і дослідно-експериментальних об'єктах підприємств і організацій оборонних галузей промисловості;

відходи виробництва і споживання, включаючи небезпечні й інші відходи, які є об'єктом транскордонного перевезення, і діяльність у сфері поводження з відходами;

види тварин і рослин, їхні частини або деривати, що підпадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які знаходяться під загрозою зникнення, здобуті у відкритому морі суднами під прапорами України.

При позитивних результатах перевірки органи із сертифікації видають заявникам екологічні сертифікати встановленого зразка і дозвіл на право маркування об'єктів сертифікації екологічним знаком відповідності.

Впровадження та сертифікація систем управління відповідно до вимог національних або міжнародних стандартів у першу чергу дозволить підвищити конкурентоспроможність продукції вітчизняних виробників. Другим позитивним фактором є покращення інвестиційної привабливості підприємств. Наприклад, за оцінками міжнародних реєстраторів сертифікація системи управління якістю підвищує ринкову вартість підприємства в середньому на 10 %.

Питання створення на вітчизняних підприємствах і установах систем управління набуває гострої актуальності захисту національних економічних інтересів в умовах європейської інтеграції та вступу України до СОТ.

Світова практика визнання оцінки відповідності (сертифікації) продукції свідчить, що це питання регулюється участю країни в багатосторонніх або двосторонніх угодах. Наприклад, угода між країнами ЄС, угода в межах СНД, між США і ЄС, Канадою і ЄС, Австралією і ЄС, США і Японією. Кожна країна дотримується принципу взаємності. Україна також іде таким шляхом.

В Україні харчові продукти, продовольча сировина, супутні матеріали, технологічне обладнання для їх виробництва підлягають обов’язковій сертифікації у порядку і за правилами, встановленими уповноваженим на це контрольним органом з акредитації України.

Для цього створена система державної (обов’язкової) та недержавної (добровільної) сертифікації. Перша покликана створити умови надходження насамперед безпечних для споживача товарів, друга значно ширша і призначена для сертифікації окремих аспектів товару. Широко відомі, наприклад, сертифікації систем якості виробництва (ІSO 9000), екологічного управління (ІSO 14000) тощо.

Обов’язкова сертифікація в Україні здійснюється поетапно, з урахуванням підготовки органів із сертифікації, наявності акредитованих випробувальних лабораторій, а також добровільної сертифікації. Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, постійно коригується залежно від внутрішньої ситуації у країні та її міжнародних стосунків.

Концепція стійкого розвитку держави передбачає впровадження низки заходів екологічної політики, які б давали можливість ефективно вирішувати питання економічного розвитку при максимально ефективному використанні природних ресурсів та мінімальному впливі на стан навколишнього природного середовища. У площині сучасного розвитку соціально-економічної моделі України це означає впровадження нових механізмів, які дають максимально об’єктивну інформацію споживачеві щодо якості та безпечності продукції чи послуги. Подати таку інформацію найзручніше на упаковці продукту. Водночас відомі випадки, коли використовуючи недобросовісну конкуренцію виробники обманюють споживачів. Постає питання: яким чином вирішувати такі колізії.

Щоб сповістити споживача про те, що вироблений продукт задовольняє певним стандартам та може вважатися кращим серед інших продуктів такого типу, його маркують спеціальним знаком. В різних країнах поруч із знаками відповідності є екологічні знаки, наявність яких на упаковці продукту свідчить про певні унікальні властивості чи склад продукту, процесу його виробництва та використання. Оскільки розміщувати на упаковці інформацію щодо всіх показників продукту і сировини недоцільно й практично неможливо, то наявність екологічного знаку несе в собі цілий ряд параметрів та має свій зміст. Цей знак і є тією єдиною мовою, якою говорять споживач та виробник. Наявність його на упаковці продукту означає, що останній пройшов цілий ряд досліджень і задовольняє вимогам, врахованим у процедурі присвоєння такого знаку.

Добровільна сертифікація це ефективний спосіб ще раз довести високу екологічну якість продукту та повідомити про це споживачеві. Вона не є обов’язковою, але ще раз підкреслює турботу виробника про свого клієнта і високу якість продукції. Таку сертифікацію може проводити лише орган, відповідно зареєстрований на право проведення подібної процедури уповноваженим на це національним органом з акредитації України. Цією установою і є орган добровільної сертифікації «ОДС-42» еколого-медичного науково-виробничого підприємства «Екомедсервіс» (м. Київ).

Екологічне маркування – один з інструментів екологічної політики товаровиробника. Знак «екологічно чистий» дає інформацію про продукцію стосовно її загальних екологічних характеристик, одного чи декількох екологічних аспектів.

Загальна мета екологічного маркування – доведення до користувачів інформації щодо впливу продукції на навколишнє середовище та навпаки – навколишнього середовища на продукцію на протязі всього життєвого циклу від створення до утилізації продукції.

Програма екологічної сертифікації є відкритою – в ній може брати участь будь-яка компанія-виробник якісної продукції. Виробники, що прагнуть до постійного розвитку, поліпшення якості продукції та послуг і виробляють національний продукт. Система екологічної сертифікації та екологічного маркування – це ланцюжок серйозних тестів та досліджень всіх етапів життєвого циклу продукту від джерела до прилавка магазину.

Зелений значок на етикетці, зображення якого нагадує обриси людини й листочка, має свій зміст й несе в собі чимало інформації. Такого виду знаки є своєрідною зрозумілою мовою, якою говорять між собою споживач та виробник у цілому світі. Відтепер і в Україні створений прецедент відкритого, відповідального та цивілізованого підходу до екологічних параметрів безпеки продукції та процесу виробництва. Це є ще одним підтвердженням реалізації прагнень України бути серед тих країн, які дбають про екологічну чистоту продуктів харчування для свого населення та піклуються про свій імідж та репутацію.

Наявність такого знаку означає, що продукт відповідає його вимогам, пройшовши низку досліджень, процес виробництва даної води мінімально впливає на її природні властивості і водночас гарантує її найвищу якість.

Такий продукт в очах споживача виглядає привабливим. Він отримує ряд переваг як при експорті, так і на внутрішньому ринку.

У країнах Західної Європи подібний стандарт існує порівняно недавно. В Україні – тільки рік. Сертифікація не є обов’язковою й здійснюється на добровільних засадах. Той, хто її проходить, стає членом своєрідного елітного клубу – клубу «екологічно чистих» продуктів. Квиток до нього вимагає виконання низки умов: наявності обов’язкових стандартів, готовності розкрити перед органом сертифікації свою технологію й інше.

З боку держави впровадження такої добровільної сертифікації – це вияв турботи про якість продукту та здоровий спосіб життя. З боку виробника – те ж саме, плюс корпоративна відповідальність перед суспільством.

3. Проблеми та перспективи впровадження систем екологічного управління та екологічної сертифікації продукції

Впровадження систем екологічного менеджменту на підприємствах, установах, організаціях — чинне законодавство передбачає три форми системи екологічного менеджменту:

а) система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств згідно ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги;

в) система екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування;

г) система екологічного менеджменту, що вмонтована до системи управління якістю згідно міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 9001-2001.

ДСТУ 3273-95 є вітчизняною розробкою і визначає систему екологічного менеджменту для забезпечення екологічної безпеки підприємств. Слід зазначити, що всі стандарти, що визначають вимоги до систем екологічного менеджменту, носять рекомендаційний характер і не є обов'язковими до застосування. ДСТУ 3273-95 стосується не всіх екологічних аспектів діяльності підприємства, а лише тихнули, що пов'язані із забезпеченням екологічної безпеки. Згідно цього стандарту система екологічного менеджменту передбачає ідентифікацію показників, що використовуються для кількісного вимірювання безпеки і встановлення граничних нормативів цих показників. Система менеджменту визначає напрямки негативного впливу діяльності даного підприємства на довкілля. Управління показниками безпечності здійснюється щодо шкірного джерела екологічної небезпеки даного підприємства. Система екологічного менеджменту охоплює такі складники: екологічна служба підприємств, обізнаність персоналу, визначення показників екологічної безпечності та їх нормативів щодо шкірного джерела екологічної небезпеки, врахування середовища розташування підприємства, рівня його технологій, ресурсоспоживання, оцінка рівня екологічної безпеки, механізм реагування на екологічні аварії, планування заходів екологічної безпеки, постійний контроль за роботою системи, застосування заходів щодо поліпшення роботи системи менеджменту екологічної безпеки.

ДСТУ ІСО 14001-97 – міжнародний стандарт, прийнятий Міжнародною організацією стандартизації. Він широко поширений у Європі, алі в Україні системи екологічного менеджменту відповідно до цього стандарту впровадили лише три підприємства: “Кока-коли”, Харківське підприємство “Екотон” і Севастопольський ЦСМ. Незважаючи на ті, що державна політика схиляється до надання переваг підприємствам, що впровадили систему екологічного менеджменту, в Україні цей напрямок розвинутий досить слабко. ДСТУ ІСО 14001-97 передбачає систему екологічного менеджменту щодо всіх екологічних характеристик підприємства, а не лише щодо забезпечення екологічної безпеки. Система екологічного менеджменту відповідно до цього стандарту передбачає:

— формування та підтримання екологічної політики підприємства;

— визначення і виконання вимог екологічного законодавства;

— наявність організаційної структури екологічного управління;

— визначення екологічних аспектів діяльності підприємства та вимінювання екологічних показників функціонування системи;

— розробка екологічних програм для планування екологічних заходів;

— визначення процедури здійснення екологічно небезпечних робіт;

— підготовку персоналу для знання процедур системи;

— налагодження інформаційних зв'язків між підрозділами підприємства, державними органами, іншими організаціями;

— управління документацією системи для підтримання її в актуальному стані;

— визначення процедури реагування на надзвичайні екологічні ситуації;

— виявлення відхилень і підготовка коригувальних і запобіжних дій;

— реєстрація екологічних характеристик та інших даних системи;

— екологічний аудит і аналіз з боку керівництва;

— постійне поліпшення системи екологічного менеджменту.

Як бачимо, у системі екологічного менеджменту важливе значення мають: визначення екологічних аспектів діяльності підприємства, визначення вимог екологічного законодавства, планування екологічних заходів для управління екологічними аспектами і постійного поліпшення результативності системи.

Алі система екологічного менеджменту може бути вбудована в систему управління якістю згідно ДСТУ ІСО 9001-2001. Екологічні характеристики є невід'ємною складовою показників якості продукції, тому загальне управління якістю передбачає врахування й екологічних характеристик. Через це багато з підприємств, які впровадили систему управління якістю (в Україні – близько 700) інтегрують систему екологічного менеджменту у свої системи управління якістю [7, с. 212].

Таким у загальних рисах є чинне законодавство України про здійснення екологічного менеджменту. Істотною проблемою ефективності законодавства про екологічний менеджмент є його розрізненість по великій кількості нормативно-правових актів. Навіть фахівцям важко дослідити всю сукупність приписів щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності, не кажучи вже про керівників окремих підприємств. Крім того, проблемою законодавства про екологічний менеджмент є його недосконалість і суперечливість: окрім того, що в нас вже досить багато прийнято актів екологічного законодавства, смороду не завжди узгоджені один з одним, доволі часто один одному суперечать. Чи не тому керівництво вітчизняних підприємств, зазвичай, мало уваги приділяє екологічним проблемам?

Безумовно, для того, щоб забезпечити ефективність екологічного менеджменту в Україні, потрібно удосконалити законодавство в цій царині. Це можна зробити або шляхом кодифікації норм законодавства про екологічний менеджмент, або шляхом його інкорпорації. Крім того, для ефективного впровадження систем екологічного менеджменту необхідно опрацювати методичні рекомендації та деталізовані інструкції щодо порядку їх впровадження, адже викладення вимог до систем екологічного менеджменту в міжнародному стандарті не завжди є зрозумілим для керівника українського підприємства. Найкращим способом удосконалення законодавства про екологічний менеджмент в Україні, на наш погляд, буде прийняття закону “Про екологічний менеджмент”, який би встановив загальні вимоги до екологічного менеджменту підприємств (як системного, так і несистемного характеру). Разом з тім, слід привести до єдиної системи й екологічне законодавство України, яку регулює порядок використання підприємствами природних ресурсів, поводження з джерелами екологічної небезпеки та взаємодію з державними екологічними органами.

Ідеальна модель законодавства про екологічний менеджмент винна складатися з закону, який установлює загальні положення про екологічний менеджмент, а також уніфікованої системи природно-ресурсного законодавства, законодавства про екологічно небезпечну діяльність і про управління в галузі екології. Добрі опрацьований кожний елемент цієї системи дозволити забезпечити її ефективність. Іншим складником державної політики щодо екологічного менеджменту має статі інформування керівників підприємств про законодавчі моделі екологічного менеджменту, адже багато хто з їх просто не знає про можливість впровадження таких систем на своєму підприємстві

Висновки

Система сертифікації набуває особливого значення в наш час — час становлення ринкових відносин, час інвестицій, час широкого міжнародного співробітництва. Ринкові механізми і використання системи екологічної сертифікації та ліцензування створюють підґрунтя для розвитку нових напрямків економічної діяльності в галузі природокористування, таких, як екологічний маркетинг, екологічний менеджмент та екологічний аудит.

Узгоджений з органами місцевого самоврядування і природоохоронними органами, екологічний паспорт підлягає реєстрації. Основу екологічного паспорта становлять узгоджені і затверджені показники виробництва, розрахунки ГДВ і ГДС, дозволи на природокористування (ліцензії), паспорти пило-, газо- і водоочисних споруд, статистична звітність, результати інвентаризації джерел забруднення, нормативно-технічні документи тощо. Екологічний паспорт доповнюють і коригують при зміні технології виробництва, заміні устаткування.

Екологічний паспорт складається з таких розділів:

1) загальні відомості про підприємство;

2) природно-кліматична характеристика району розташування підприємства;

3) відомості про технологію виробництва;

4) сертифікат на сировину;

5) характеристика земельних ресурсів і ділянки, на якій розташоване підприємство;

6) характеристика викидів в атмосферу;

7) характеристика відходів виробництва;

8) розміщення відходів виробництва;

9) характеристика екологічної діяльності підприємства, в тому числі:

— витрати на природоохоронні заходи;

— платежі за викиди і скиди;

— платежі за використання природних ресурсів.

Подібні екологічні паспорти (сертифікати) розробляються на окремі види природних ресурсів, готову продукцію виробництва, на технологію виробничого процесу. З метою обліку природних ресурсів складаються також кадастри.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про стандартизацію і сертифікацію»
2. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-практичний посібник.- К., 2002. – 332 с.
3. Екологічна політика та менеджмент: інформаційний сервіс / Британська Рада в Україні ; Британська Рада в Україні. — К. : Б.в., Б.р. — 23 с.
4. Екологічне управління: підручник для студентів екологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / Василь Шевчук, Юрій Саталкін, Георгій Білявський та ін. — К. : Либідь, 2004. – 429 с.
5. Екологічний менеджмент і аудит : навчальний посібник / Сергій Літвак, Сергій Рижков, Вадим Скороходов та ін. ; М-во освіти і науки України, Південнослов’янський ін-т Київського славістичного ун-ту. — К. : Професіонал, 2005. – 104 с.
6. Екологічний менеджмент: навчальний посібник / В. Ф. Семенов, О. Л. Михайлюк, Т. П. Галушкіна, Г. В. Крусір та ін.; За ред. В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлюк ; М-во освіти і науки України, ОДЕУ. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 407 с.
7. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. – Суми, 2000. – 317 с.
8. Лукьянихин В. А. Экологический менеджмент: принципы и методы: монография / В. А. Лукьянихин, Н. Н. Петрушенко. — Сумы : Университет. книга, 2004. — 407 с.07. — 311 с.