Вступ.

1. Сучасний стан екологічного страхування.

2. Недоліки діючого законодавства у сфері екологічного страхування.

3. Екологічне страхування та його перспективи впровадження в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Екологічне страхування — це механізм захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, спрямований на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення навколишнього природного середовища і відшкодування пов'язаних з таким забрудненням витрат.

Важливість та необхідність екологічного страхування продиктована наступними чинниками:

· діяльність підприємств є діяльністю підвищеної небезпеки, це стосується як стаціонарних об'єктів, так і тих суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються перевезенням небезпечних речовин, що визначає широкий перелік чинників для виникнення зобов'язань перед третіми особами відшкодувати завдану шкоду (збиток);

· наслідки забруднення навколишнього середовища можуть мати катастрофічний характер, пов'язаний з непередбачуваними та значними розмірами збитків;

· для визначення наслідків подій, які спричинили забруднення навколишнього середовища і завдали шкоди третім особам, характерна тривалість прояву, що залежить від галузі діяльності підприємства, властивостей матеріалів та речовин, що використовуються.

Українська екологічна страхова компанія зосереджує значні зусилля на розробку та впровадження різних видів екологічного страхування і пропонує укладання договорів екологічного страхування.

1. Сучасний стан екологічного страхування

Однією з основних екологічних функцій нашої держави є реалізація права громадян на безпечне для їх життя та здоров'я довкілля (екологічну безпеку) і на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням цього права, що передбачено, зокрема, ст. 50 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Відомості Верхов. Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546).

Екологічне страхування є одним з основних способів реалізації зазначеного права. Його треба розглядати в сукупності з іншими елементами економічного механізму забезпечення охорони довкілля, закріпленого у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища». Виходячи зі змісту статей 41 і 49 цього Закону можна зробити висновок, що екологічне страхування — це одне з джерел фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля. Однак та обставина, що дане страхування виконує природоохоронну, превентивну та інвестиційну функції, дозволяє вбачати у ньому важливий елемент економічного стимулювання природоохоронної діяльності і раціонального природокористування.

У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 49) немає визначення поняття екологічного страхування. Там міститься лише вказівка на те, що в Україні здійснюються добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян, їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення довкілля і погіршення якості природних ресурсів.

Порядок здійснення екологічного страхування має визначатись відповідним законодавством України. Однак його поки що немає. Є лише окремі положення про необхідність здійснення екологічного страхування (страхування екологічного ризику, відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища, від ризику радіаційного впливу), що містяться у ряді законів (ст. 50 Закону України «При природно-заповідний фонд України» — Відомості Верхов. Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 502; ст. 9 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» — Відомості Верхов. Ради України. — 1995. — № 14. — Ст. 91; статті 14 і 38 Закону України «Про відходи» — Відомості Верхов. Ради України. — 1998. — № 36—37. — Ст. 242; статті 15 і 17 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» — Відомості Верхов. Ради України. — 1995. — № 12. — Ст. 81).

Закон України «Про страхування» (Відомості Верхов. Ради України. — 1996. — № 18. — Ст. 78) визначає страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Екологічне страхування має багато спільного з традиційним страхуванням і водночас за такими характерними елементами останнього, як мета і функції, об'єкти, страхові ризики і страхові випадки, суб'єкти страхування, порядок встановлення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, багато в чому відрізняється від нього[2, c.36-38].

Метою класичного (традиційного) страхування є захист майнових інтересів страхувальників від настання наперед визначених страхових випадків. Зі змісту ж ст. 49 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» випливає, що метою екологічного страхування є захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб від шкоди, що настає у разі забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. А це зводить екологічне страхування лише до різновиду особистого і майнового страхування у його традиційному розумінні.

У науковій літературі екологічне страхування визначається як страхування відповідальності підприємств — джерел підвищеної екологічної небезпеки або власників (володільців, користувачів) «раніше забруднених» об'єктів, що становлять потенційну екологічну загрозу життєво важливим інтересам громадян та юридичних осіб. Об'єктом екологічного страхування, як зазначає Г.Сєров, виступає ризик цивільної відповідальності, що дістає вияв у пред'явленні страхувальнику майнових претензій з боку фізичних та юридичних осіб згідно з нормами цивільного законодавства про відшкодування шкоди .

На нашу думку, метою екологічного страхування є забезпечення страховим захистом екологічних інтересів (матеріальних та інших) фізичних і юридичних осіб, а в окремих випадках і самого суспільства у вигляді покриття ризику аварійного (ненавмисного) забруднення навколишнього природного середовища, спричиненого як діяльністю самих страхувальників, так і причинами, що не залежать від них (стихійні природні явища), а також забезпечення економічного стимулювання заходів, спрямованих на запобігання забрудненню довкілля. Тому пріоритетною є природоохоронна мета екологічного страхування, а головне завдання останнього — компенсація завданих внаслідок забруднення навколишнього природного середовища страхувальникам, третім особам збитків і додаткове фінансове забезпечення еґкологічної без-пеки при дотриманні інтересів страховиків, страхувальників і третіх осіб.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про страхування» майнові інтереси становлять об'єкт страхування. Об'єктом екологічного страхування є екологічні інтереси, які потребують страхового захисту. За своєю суттю ці інтереси являють собою природні та соціально обумовлені потреби осіб в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки, які випливають зі змісту норм екологічного законодавства і поки що не забезпечені системою юридичних засобів захисту .

Екологічним страхуванням повинні забезпечуватися не тільки майнові, а й інші екологічні інтереси страхувальників, застрахованих або інших третіх осіб. Вони можуть бути пов'язані з проведенням превентивних заходів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища суб'єктами еколого-правових відносин; виділенням додаткових коштів для фінансування заходів по стимулюванню природоохоронної діяльності фізичних та юридичних осіб; обмеженням загального і спеціального користування конкретними природними об'єктами тощо.

Однією з основних особливостей екологічного страхування є визначення поняття страхового ризику, на випадок якого воно власне й проводиться, а також тісно пов'язаного з ним поняття страхового випадку.

У літературі немає єдності думок щодо розуміння страхового ризику і ризику взагалі. Уявляється, що найбільш прийнятним є визначення страхового ризику як ступеня імовірності настання певної події, у разі якої страховик згідно з відповідними умовами страхування зобов'язаний сплатити страхове відшкодування (страхову суму) . Такий же підхід міститься і в законодавстві України. Так, відповідно до Закону «Про страхування» (ст. 7) страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності та випадковості настання.

В екологічному страхуванні страховим ризиком є екологічний ризик, який треба розуміти як можливість випадкового (раптового, ненавмисного) забруднення довкілля, у разі настання якого заподіюється шкода екологічним інтересам громадян, юридичних осіб, а в окремих випадках і суспільства (держави). Під забрудненням навколишнього природного середовища розуміється надходження в нього різних твердих, рідких, газоподібних речовин, мікроорганізмів або енергій (у вигляді звуків, шумів, електромагнітного і радіоактивного випромінювання) у кількості, що породжує зміни властивостей компонентів природи та (або) справляє шкідливий вплив на людину, флору і фауну[18, 51-54].

Таке забруднення може бути викликане як господарською діяльністю фізичних та юридичних осіб, так і стихійними явищами природи. Господарська діяльність може призводити до забруднення довкілля, наприклад, внаслідок викидів в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами, скидів таких речовин у водні об'єкти, розміщення відходів у навколишньому природному середовищу. При цьому можливе заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, їх майну і майну юридичних осіб. Отже, саме забруднення є проміжною ланкою в системі «страхувальник — забруднення навколишнього природного середовища — шкода природі — шкода фізичним, юридичним особам, суспільним інтересам».

Шкода (збитки), у відшкодуванні якої зацікавлені страхувальники і потерпілі, в екологічному страхуванні має суттєві особливості. Так, в традиційному страхуванні, як правило, мають справу з прямими майновими збитками (наприклад, пошкодження або втрата майна в результаті пожежі чи протиправних дій третіх осіб), хоч в окремих випадках страхуванням можуть покриватися й непрямі збитки, завдані настанням страхового випадку (наприклад, збитки, зумовлені простоєм транспортного засобу, якому заподіяно шкоду протиправними діями третіх осіб). Але характер таких збитків зовсім інший порівняно з характером збитків в екологічному страхуванні, де їх неможливо розділити на прямі і непрямі (побічні), коли йдеться про шкоду, заподіяну забрудненням, природі, природним об'єктам (атмосферне повітря, водні об'єкти, земля, тваринний і рослинний світ), і шкоду, заподіяну громадянам, юридичним особам.

Уявляється, що як перші, так і другі збитки в екологічному страхуванні є рівнозначними і прямими. Хоча б часткове покриття цим страхуванням ризику заподіяння шкоди природним об'єктам з метою їх можливого відтворення є одним з його важливих завдань.

Треба зазначити, що у багатьох випадках екологічна шкода може бути виявлена лише через місяці або навіть роки через тривалість латентного періоду забруднення довкілля екологічно небезпечними джерелами. Особливо важко виявити та оцінити генетичну шкоду, заподіяну особі. Подібні труднощі у визначенні збитків, а отже, і розміру страхового відшкодування (страхової суми), яке має бути виплачене страховиком, характерні, наприклад, для страхування ядерних ризиків (страхування від ризику радіаційного забруднення) . Специфіка екологічних ризиків, у тому числі ядерних, породжує також великі труднощі при встановленні страховиком причинного зв'язку між страховою подією (забрудненням навколишнього природного середовища) і заподіяною шкодою, особливо тоді, коли має місце прихована форма забруднення або заподіяння шкоди довкіллю кількома джерелами.

Окремі дослідники проблем екологічного страхування, характеризуючи його специфіку, вказують на ті труднощі, які пов'язані з еколого-страховим ризиком і відшкодуванням екологічної шкоди. Зокрема вони роблять наголос на складності ідентифікації та оцінки таких ризиків (наприклад, можливості кваліфікації як аварійних безперервних надходжень шкідливих речовин в навколишнє природне середовище в обсягах, що значно перевищують тимчасово допустимі); відсутності загальної методології оцінки екологічної небезпеки того чи іншого виробництва; невизначеності меж, механізмів і обґрунтованості застосування обов'язкової форми екологічного страхування, виду збитків, що мають покриватися через систему страхування, лімітів (меж) відповідальності страховиків, строків відповідальності останніх після настання страхової події.

Як вже зазначалось, страховий випадок в екологічному страхуванні має ті ж особливості, що й страховий ризик. Треба лише зазначити, що страховий випадок — це подія, що відбулась із настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 ст. 7 Закону «Про страхування). В екологічному страхуванні страховим випадком (подією) є несподіване (ненавмисне) заподіяння шкоди (збитків) навколишньому природному середовищу, яке відбулось і в результаті якого заподіюється шкода екологічним інтересам громадян, юридичних осіб, а в окремих випадках й самого суспільства (держави).

Має свою специфіку і коло страхувальників, тобто фізичних та юридичних осіб, які уклали із страховиками договори страхування або є такими відповідно до законодавства України, і сплачують страховикам страхові платежі (внески)[5, c.264-266].

Насамперед до них належать власники екологічно небезпечних джерел (об'єктів), а також інші фізичні та юридичні особи, що здійснюють екологічно небезпечну діяльність. Внаслідок експлуатації (використання) таких об'єктів або здійснення такої діяльності імовірність екологічного ризику є досить великою. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 (ЗП України. — 1995. — № 10. — Ст. 252). Однак його розроблено для потреб екологічної експертизи відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу» (Відомості Верхов. Ради України. — 1995. — № 8. — Ст. 54). Для здійснення екологічного страхування цей перелік може використовуватись. Однак треба зазначити, що розробка і прийняття переліку саме для здійснення цього страхування вкрай необхідні.

Певну специфіку в екологічному страхуванні мають й інші його елементи, наприклад, правова форма страхування (причому пріоритет надається обов'язковій формі страхування); порядок організації та діяльності страховиків (створення спеціалізованих страхових компаній, екологічних страхових фондів та пулів); методика встановлення страхових тарифів і визначення розміру страхових платежів.

Уявляється, що з урахуванням наведених вище особливостей екологічного страхування останнє можна визначити як систему суспільних відносин, пов'язаних із захистом екологічних (у тому числі майнових) інтересів громадян, юридичних осіб, а в окремих випадках і самого суспільства у разі настання страхових подій (екологічних аварій, іншого забруднення навколишнього природного середовища), передбачуваних договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів і знаходяться в управлінні спеціалізованих страхових компаній або екологічних страхових фондів.

Першою страховою організацією в Україні, що визначила екологічне страхування пріоритетним напрямком свого розвитку, була Українська Екологічна Страхова Компанія (УЕСК). Протягом 3,5 років існування УЕСК її клієнтами стали близько 200 підприємств. До законодавчого врегулювання обов'язкового екологічного страхування УЕСК здійснювала добровільні види страхування, а зараз надає послуги добровільного та обов'язкового страхування.

Розвиток системи екологічного страхування дозволить:

— сформувати єдину державну систему запобігання аварій, катастроф, надзвичайних ситуацій;

— створити екологічний страховий фонд для фінансування превентивних та інших заходів, спрямованих на запобігання екологічних аварій і техногенних катастроф та ліквідації їх наслідків;

— зменшити витрати підприємств по задоволенню претензій третіх осіб у зв'язку із завданим їм збитком;

— гарантувати виплату відшкодування незалежно від фінансового стану підприємств;

— виконувати функцію контролю за здійсненням суб'єктами господарювання заходів екобезпеки.

Екологічне страхування на сучасному етапі повинно стати реальним і ефективним механізмом залучення матеріальних ресурсів у діяльність щодо збереження екологічної безпеки населення і географічних територій України.

Основними проблемами для запровадження ефективного екологічного страхування є:

— низька правова свідомість та низький рівень дотримання законодавства;

— відсутність постійного моніторингу довкілля, що дало би змогу розрізняти існуюче та додаткове забруднення, яке виникло внаслідок настання аварійної ситуації;

— низька фінансова спроможність підприємств;

— відсутність статистики про техногенні аварії, що не дозволяє адекватно оцінити збитки та ризики настання;

— відсутність обміну інформацією між усіма страховими компаніями на українському ринку;

— практична відсутність взаємодії між державними структурами, науковими та комерційними установами, підприємствами, організаціями.

Співпраця між підприємствами, науковими організаціями, державними установами та страховими компаніями є гарантією мінімізації ризиків негативного впливу на довкілля[17, c.89-91].

2. Недоліки діючого законодавства у сфері екологічного страхування

Незважаючи на велику кількість законів, що вміщують еколого-страхові норми, вони не вирішують нагального завдання щодо практичного втілення екологічного страхування в Україні. Наприклад, у них тільки згадується про необхідність проведення добровільного або обов'язкового страхування; не розкриваються його поняття, мета та завдання; не визначаються важливі складові елементи такого страхування — об'єкти, суб'єкти, підстави виникнення еколого-страхових відносин тощо; відсутній правовий механізм впровадження екологічного страхування.

Слід відзначити, що екологічне страхування як обов'язкове поки що також відсутнє в переліку обов'язкових видів страхування, що містяться в ст. 6 Закону України «Про страхування». Згідно ж з ч. 4 ст. 5 цього Закону обов'язкове страхування встановлюється законами України шляхом внесення змін до ст. 6 вказаного Закону. Без прийняття відповідного закону сьогодні можливо здійснювати лише добровільне (договірне) екологічне страхування.

Значним недоліком сучасного стану правового закріплення відносин в галузі екологічного страхування в Україні є також те, що в підзаконних нормативних актах, що регулюють здійснення екологічно небезпечної діяльності, відсутні будь-які вимоги щодо наявності у суб'єкта такої діяльності фінансового забезпечення відшкодування екологічної шкоди у вигляді страхування чи іншого виду забезпечення. Так, деякі постанови Кабінету Міністрів України не передбачають для відповідних фізичних та юридичних осіб обов'язку мати будь-яке фінансове забезпечення відшкодування екологічної шкоди третім особам і навколишньому середовищу при одержанні ними дозволу в компетентних державних органах або при здійсненні ними такої екологічно небезпечної діяльності.

Таким чином, маючи низку істотних недоліків, законодавство в галузі екологічного страхування потребує подальшого суттєвого удосконалення. Велике коло відносин у галузі екологічного страхування, екологічного, фінансового, управлінського, організаційного та іншого характеру виділяються в самостійну однорідну групу суспільних відносин, що потребує відповідної кодифікації, яка забезпечить комплексне вирішення проблем, пов'язаних з екологічним страхуванням. Сьогодні ж правові норми, що регулюють відносини в галузі екологічного страхування, розкидані по різних нормативних актах, які здебільшого не мають прямої дії, що унеможливлює створення єдиного правового механізму впровадження екологічного страхування в Україні. Тому внесення змін та доповнень до чинних нормативних актів, зокрема законів, що вже вміщують норми з екологічного страхування, або прийняття низки підзаконних нормативних актів у цілому не вирішують цієї проблеми. Більш дійовим і прийнятним для практичного втілення екологічного страхування в Україні є прийняття спеціального нормативного акта з екологічного страхування у вигляді окремого закону.

Недостатньо відпрацьований механізм взаємовідносин між страховиком, який зацікавлений у зменшенні страхових виплат (премій), а відповідно, і в зниженні імовірності небезпечних екологічних ситуацій, та страхувальниками, які зацікавлені у зменшенні страхових платежів шляхом підвищення власної екологічної безпеки. Важливою умовою тут повинен бути принцип: чим більший ризик екологічної небезпеки, тим вищими повинні бути ставки страхових виплат (премій)[9, c.109-113].

Особливо серйозним упущенням у практиці екологічного страхування є те, що кошти страхового фонду могли б стати важливим додатковим джерелом фінансування природоохоронної діяльності, забезпечення загальнодержавної та регіональних програм охорони природи та раціонального використання природних ресурсів. Крім того, екологічне страхування може не лише виступати як засіб матеріального відшкодування збитків, завданих екологічними ситуаціями, а й створювати умови для здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання з підвищеною екологічною небезпекою. Тут повинні діяти принципи страхування цивільної відповідальності.

Однією з причин недостатнього розвитку і поширення екологічного страхування в нашій країні є відсутність підготовлених, висококваліфікованих кадрів. Саме тому, на фоні загального зростання темпів надання страхових послуг, у нашій країні екологічне страхування характеризується низькими темпами розвитку. Так, у 2006 році страхові платежі за обов'язковими видами страхування відповідальності, що відносяться до екологічних видів страхування, становили лише 56,3 млн грн., що менше одного відсотка від загальної суми страхових платежів, отриманих страховими організаціями у 2006 році.

Окрім правових, розвиток ринку екологічного страхування гальмується:

— Слабкими стимулами добровільного страхування;

— Відсутністю надійних та загальноприйнятих методик оцінки ризику та розрахунку ймовірної шкоди;

— Низькою потужністю самого ринку, що позбавляє змоги здійснювати страхування небезпечних та великих за величиною екологічних ризиків.

Найголовніше, що треба зробити зараз – це запровадити принцип безумовної відповідальності за шкоду довкіллю, заподіяну будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності. Це основна загальносвітова тенденція в галузі законодавства про відповідальність за екологічну шкоду. За таких умов не треба доводити, що забруднювач діяв протизаконно або недбало. Безумовна відповідальність змушує підприємства гарантувати наявність додаткових коштів по компенсації витрат, в тому числі, і у вигляді страхування.

Останнім часом Україна почала приділяти більше уваги проблемам фінансового забезпечення екологічної політики. Відповідальність за забруднення довкілля встановлена багатьма чинними законодавчими актами, якими закладено основи обов’язкового страхування, наприклад, при транспортуванні небезпечних речовин та експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. Чи не першу в Україні спробу запровадження суворої відповідальності за забруднення довкілля треба оцінити позитивно та надалі підтримувати[5, c.43-45].

3. Екологічне страхування та його перспективи впровадження в Україні

Екологічне страхування носить форму обов'язкового та добровільного характеру. До обов'язкового екологічного страхування відносяться :

· страхування об'єктів підвищеної небезпеки;

· страхування цивільної відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів;

· страхування відповідальності експортера під час транскордонного перевезення небезпечних відходів та особи, яка відповідає за утилізацію.

Хоча нормативна база вже досить розвинена, наразі поширеним видом обов'язкового страхування є лише страхування цивільної відповідальності при перевезенні небезпечних вантажів.

Обов'язкове страхування об'єктів підвищеної небезпеки не дуже поширене через складність процесу ідентифікації класу небезпеки окремого об'єкта, але попит на цю послугу є, бо кількість об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, зовсім не відповідає кількості ідентифікованих об'єктів підвищеної небезпеки. Тому "Українська екологічна страхова компанія" розробила правила, за якими здійснює добровільне страхування об'єктів підвищеної небезпеки.

Прийняття Закону України "Про екологічний аудит" 24.06.2004 р. є показником успішного просування вперед економічних механізмів екологічної політики.

Проведення екологічного аудиту дозволяє знизити страховий платіж при здійсненні екологічного страхування. Після проведення екологічного аудиту саме підприємство та страхова компанія знають про ризики, що існують на об'єкті страхування. Відповідно, власник платить лише за них.

У таблиці подано дані щодо стану екологічного страхування в Україні у 2006 — 2007 рр.

Останнім часом в Україні почали приділяти дедалі більшу увагу екологічним проблемам. Посилилась увага уряду та парламенту і до страхування як одного з економічних чинників гарантування національної безпеки. Страхування відповідальності як ринковий механізм регулювання взаємовідносин у сфері природокористування створює економічні важелі впливу на підприємців із метою мінімізації шкідливого навантаження на природне середовище та здоров'я громадян[4, c.68-70].

Для розвитку ринку екологічного страхування необхідно насамперед перетворити проблему відшкодування збитків, заподіяних третім особам, із соціальної чи навіть політичної на суто економічну. Величезні резерви розвитку ринку полягають не в державному примусі, а в матеріальній зацікавленості у розв'язанні екологічних проблем.

Це не означає, що страхування відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, має бути виключно добровільним. Законодавче втручання уряду та парламенту може ефективно впливати на подальше становлення цієї галузі, оскільки вона найгнучкіше реагує на зміну цивільного законодавства. Тільки за умов переважно добровільного страхування підприємства, які інвестують в екологічно досконаліші технології, матимуть змогу підвищити стандарти безпеки на власному підприємстві, отримати очевидні конкурентні переваги, у тому числі й у вигляді зменшення витрат на страхування.

Шкода, заподіяна забрудненням довкілля, може і не зачіпати безпосередньо майнових та інших інтересів окремих громадян і юридичних осіб. Однак при цьому можуть потерпати суспільні інтереси, наприклад, ставати неможливим подальше загальне або спеціальне користування конкретними природними об'єктами або звужуватись (обмежуватись) таке користування. Зазначена шкода також підлягає відшкодуванню забруднювачами навколишнього природного середовища за рахунок їх коштів або страхових фондів, що утворюються відповідними страховими компаніями. У такому разі треба говорити не про особисте або майнове страхування, а про страхування відповідальності. При цьому об'єктом страхування виступає ризик відповідальності заподіювача шкоди перед третіми особами (потерпілими), коло яких заздалегідь визначити неможливо, як неможливо наперед визначити і розмір такої шкоди (збитків)[7, c.119-123].

Відсутність жорсткої установки на компенсацію збитків від забруднення середовища створює у потенційних інвесторів ілюзію, що гроші можна вкладати лише у підтримання і розвиток виробництва без врахування його впливу на довкілля. Саме тому коли необхідно платити за збитки часто трапляється так, що коштів на це відсутні.

Єдина можливість запобігання екологічним збиткам і компенсації їх частини — реалізація принципів системи екологічного страхування. Екологічне страхування є одним з ефективних способів покриття екологічних збитків[10, c. 1].

Висновки

Екологічне страхування – страхування відповідальності суб’єктів господарювання, діяльність яких є джерелом ризику аварійного забруднення навколишнього природного середовища, за заподіяння ними шкоди майновим інтересам третіх осіб внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища.

Екологічне страхування забезпечує гарантію повного чи часткового відшкодування збитку, заподіяного внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища, обумовленого діяльністю суб’єктів господарювання, створює умови та забезпечує економічне стимулювання попередження аварійного забруднення навколишнього природного середовища. Науково-технічний прогрес впливає на розвиток людства як позитивно, так і негативно. Позитивні риси проявляються в задоволенні всіх духовних і матеріальних потреб людства, а негативний вплив — в погіршенні середовища життя і нехтуванні законів природи і космосу в цілому.

В той же час методологічна незавершеність і відсутність повноцінної нормативно-законодавчої бази знижує ефективність і обмежує сферу застосування того чи іншого інструмента в загальній системі економічних регуляторів екологічної безпеки. В такому контексті правомірна постановка задачі про удосконалювання і розвиток механізмів і інструментів, що забезпечують екологічну безпеку, в тому числі, розробки ринкових механізмів регулювання екологічного ризику і введення страхування екологічних ризиків у загальну систему таких механізмів.

На даний час можна констатувати зрушення в практичному рішенні проблеми екологічного страхування в Україні: розроблено проект Закону про екологічне страхування; уже діє цілий ряд законодавчих актів, що встановлюють відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, наприклад, що реалізують механізм обов'язкового страхування при транспортуванні небезпечних речовин і експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. Монографія. Київ: Товариство "Знання", 1998 — 374 с.

2. Бородіна Н. Страхування екологічних ризиків на підприємствах //Стандартизація. Сертифікація. Якість. — 2005. — № 6. — C. 69-72

3. Буральов Є.П. Ризики екологічного страхування// Довкілля та здоровя” — №1, (8) 1999 р. — ст. 4-7.

4. Васильченко С. Проблеми формування законодавчої моделі екологічного страхування в Україні // Юридичний журнал — 2003 — № 12 — ст. 11 — 19

5. Віленчук О. М. Концептуальні засади розвитку екологічного страхування в господарстві //Фінанси України. — 2007 . — № 5 . — С. 105 — 113

6. Віленчук О. Екологічне страхування в системі охорони природного середовища //Економіка АПК. — 2004. — № 10. — С.46-51

7. Віленчук О. М. Перестрахування екологічних ризиків: стан та перспективи розвитку в Україні //Фінанси України. — 2006. — № 11. — С.90-97. —

8. Віленчук О. Стан та перспективи розвитку екологічного страхування в аграрній сфері //Економіка АПК. — 2002. — № 5. — С.85-90

9. Гапонюк М. Передумови та перспективи розвитку екологічного страхування в Україні //Фінанси України. — 2003. — № 7. — C. 90-100

10. Гейдюнас Ю., Іващенко А. Необхідність означає доцільність. Для чого потрібне екологічне страхування в Україні // «Юр.Газета» — №15 (27) 18.08.2004

11. Гончарук Т. Економічне регулювання захисту довкілля на мікрорівні //Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — № 9. — C. 26-30

12. Гусар В.В. Роль і завдання страхових організацій у системі екологічного страхування в Україні // Матер. 2 Міжнар. наук.-практ. конф. „Розвиток страхового ринку і його кадрове забезпечення", 9-10 жовтня 2001 р. — Тернопіль, 2001.

13. Данилко В.К. Екологічне страхування: реалії та перспективи //Статистика України. — 2004. — № 3. — C. 89-91

14. Даугуль В. Поняття та особливості екологічного страхування в Україні/ //Право України. — 1999. — № 4. — C. 51-54

15. Дема Д.І. Методичні аспекти формування математичного інструментарію в системі екологічного страхування //Економіка АПК. — 2005. — № 6. — С.74-79

16. Заїкін Ю. Про екологічне страхування //Фінанси України. — 2001. — № 11. — C. 148-152