Вступ.

1. Національні перспективи соціально-економічного розвитку.

2. Світовий досвід щодо стабілізації національної економіки та застосування його в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасний етап соціально-економічного розвитку України в першу чергу характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання, існуванням багатьох бар’єрів щодо підвищення рівня інновацій вітчизняної економіки та підвищення їх ефективності.

Різке зниження сприйнятливості вітчизняної промисловості до інновацій обумовлене довгостроковим негативним впливом загальноекономічних проблем, пов’язаних із структурною деформованістю економіки країни, домінуванням в ній низько технологічних, сировинних виробництв, які об’єктивно малосприйнятливі до сучасних наукових досягнень, і набагато менш економічно ефективні, ніж виробництва високої технологічної укладності. Економічні реформи (приватизація, трансформація податкової, кредитної та інших економічних систем) проводились в Україні без врахування науково-технологічного фактору і його впливу на конкурентоспроможність вітчизняної продукції. В результаті цього, а також внаслідок послаблення дії інноваційних чинників за умов значного відставання інституціональних перетворень та надмірної відкритості економіки за роки реформ суттєво зросла структурна розбалансованість економіки.

1. Національні перспективи соціально-економічного розвитку

Розвиток ринкової економічної системи в Україні доцільно розглядати в контексті національної економічної політики, чинниками ефективності якої є розширене відтворення національної конкурентоспроможності та формування геоекономічного національного простору в глобальному світовому ринковому середовищі.

Національна конкурентоспроможність в довгостроковому періоді може забезпечуватись інтенсивним відтворенням людського капіталу та формуванням середнього класу громадян з прогресуючим рівнем життя. Нормативно-правові умови соціально-економічного розвитку формуються на національному рівні з використанням міжнародної правової бази. Зокрема, Конвенція МОП № 117 "Про основні цілі і нормативи соціальної політики" до функціональних обов'язків держави відносить забезпечення рівня життя, що переважає мінімальні обмеження, оптимізацію структури доходів та витрат населення, управління виробництвом та розподілом "споживчого кошика", бюджетне фінансування охорони здоров'я, освіти. Врахуємо, що в ст.1 Конституції України економічне поле нашої держави визначається соціальним, що в значній мірі пояснює паралельність використання категорій економічного та соціального розвитку.

Загальною характеристикою соціальної скерованості розвитку економіки є ступінь перерозподілу доданої вартості на потреби населення, зокрема частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті..В Україні цей показник залежить від функціональних особливостей (матеріальне виробництво, реалізація продукції, робіт та послуг), територіального чинника (частка населення у міських та сільських адміністративних пунктах), розвитку державних соціальних виплат (пенсійне забезпечення, страхування) та складає за оцінками економістів-аналітиків до 28%, а в країнах Європи до 55%. Вагомішим фактором впливу на розмір матеріального стимулювання є об'єм безпосередньої бази розподілу — валового внутрішнього продукту, що припадає на душу населення. В Україні цей показник за 2005 рік склав 7213 дол. США, в країнах першої двадцятки за індексом рівня життя він складає більше 30 тис. дол.. США. Враховуючи структуру використання валового продукту, зробимо висновок про переважання суми номінального споживання , що припадає на одного жителя в економічно розвинених країнах порівняно з Україною у 8 — 10 разів. За таких умов складно уявити правдивість тверджень уряду України про динамічний прогресуючий розвиток національної економіки та можна стверджувати про екстенсивну модель з реальними кризовими параметрами, соціальними структурними диспропорціями, відсутністю довгострокової стратегії росту національної конкурентоспроможності.

Національні перспективи соціально-економічного розвитку є пов'язаними з системним використанням ресурсного потенціалу в Україні. Актуальність цієї проблеми зростає в умовах реформування власності на виробничі ресурси та участі в цьому процесі працівників підприємства .Стосовно теоретичних наукових аспектів означеної проблеми, то потребують визначення параметри використання і відтворення ресурсів в системі взаємозв'язку з їхнім функціональним використанням (засоби праці, предмети праці, праця, фінансові результати), формою власності, чинниками впливу на національну економічну безпеку.

Національні перспективи розвитку соціально орієнтованої економіки в Україні доцільно розглядати в динамічній моделі з врахуванням тенденцій розвитку макроекономічних показників, зокрема доходів населення, індексу споживчих цін, рівня безробіття, частки оплати праці в структурі валового внутрішнього продукту, середньомісячної заробітної плати. Очевидно, що реальні зміни доходів населення можуть відбуватися пропорційно до росту ВВП. З іншого боку, збільшення доходів стає фактором росту пропозиції, особливо на ринку споживчих товарів та послуг.

Особливість і гострота сучасного стану національної економіки вимагають ринкової інституціоналізації з ефективною державною участю в управлінні макро- і мікроекономічними процесами.

Нам потрібне розуміння того, що покращення ситуації в державі можливе тільки на системній основі. Ніякі, навіть гучні аматорські заходи ситуацію не виправлять. Перш за все необхідна послідовна структурна політика, орієнтована на реалізацію національних переваг, забезпечення економічної безпеки України, прискорення її інтеграції в сучасну світогосподарську систему.

Ключовим поточним завданням є вивірена в часі та в галузевих пріоритетах точкова підтримка найважливіших видів технологічних та експортних виробництв. Зарубіжний досвід показує, що і в складних фінансових умовах сильна держава може здійснювати в певних мінімальних обсягах орієнтовану промислову політику.

Україна не матиме перспектив без цілеспрямованої інноваційної політики, яка, в свою чергу, залежить від ефективності політики інвестиційної.

В найбільш загальному вигляді остання повинна враховувати як можливості внутрішнього заощадження, так і перспективи акумуляції капіталів з інших країн.

2. Світовий досвід щодо стабілізації національної економіки та застосування його в Україні

Світовий досвід доводить більш високу ефективність і надійність стратегії інвестиційної політики, яка основними джерелами інвестицій робить вітчизняний капітал, включаючи той, що перебуває за кордоном, ніж та, при якій ставка робиться на пошук джерел іноземних інвестицій. Отож, наше першочергове завдання — створити в Україні необхідні і достатні умови для використання внутрішніх джерел фінансування потреб господарчого комплексу країни, поєднати фінансову сферу із сферою реальної економіки.

Одним із внутрішніх джерел коштів для інвестування в сферу реальної економіки є проведення конструктивної політики скорочення державного споживання. Це одна із суперечностей сучасної ситуації в українській економіці: зростання державного споживання відбувається при одночасному падінні ВВП.

В цілому саме інвестиційні потоки можуть або повністю знекровити національну економіку, обминаючи її реальний сектор, або запустити дійові механізми економічного розвитку. Тому актуальною є розробка національної інвестиційної програми з виявленням реальних мотиваційних механізмів стосовно конкретних суб’єктів інвестування, визначенням його обґрунтованих обсягів, раціональної структури, напрямків, форм, пріоритетних об’єктів.

Але передумова будь-якого заохочення інвестицій в Україні – припинення, а на перших кроках – суттєве обмеження несанкціонованого перетоку капіталу за кордон.

У глобальному плані проблема перетоку капіталів може вирішуватися переважно економічними важелями. Справа в тім, що з точки зору інвестора і згідно із світовими нормами, інвестор має право переміщувати свої капітали туди, де їх вигідно вкладати. Тому сукупність заходів щодо оптимізації руху капіталів має поєднувати як ліберальні ринкові, так і адміністративно-державні важелі.

Фіскальна та грошово-кредитна політика повинна мати на меті, перш за все, забезпечення стабільної та сприятливої кон’юнктури господарювання у реальному секторі економіки.

Відродження платоспроможного сукупного попиту є найефективнішим і найдоступнішим кроком на шляху до оживлення виробництва і нормального руху товарів і грошей на ринку.

Грошово-кредитна політика, яка за свою мету має економічну стабілізацію, повинна здійснюватися не в межах вузької і низькоефективної взаємодії: “стискання грошової маси – зменшення відносного бюджетного дефіциту – скорочення попиту – зниження інфляції”. Ми повинні керуватися більш ширшою системою, а саме: “накопичення капіталу – розширення попиту – зростання зайнятості і виробництва – зростання бюджетних доходів – скорочення бюджетного дефіциту – зниження інфляції”. Слід перевернути політику стабілізації і починати з оздоровлення фінансів підприємств і галузей, розв’язання проблем формування і цільового використання інвестиційного потенціалу виробничої сфери, відтворення і накопичення капіталу на новій технічній основі.

Кардинальних змін потребує і власне бюджетна політика.

Немає сумніву, наприклад, щодо негативного впливу дефіциту держбюджету на економічний розвиток. Нарощування дефіциту бюджету ряд економістів пов’язують не стільки з труднощами ринкової трансформації, скільки з невідповідною економічною політикою.

Загальновідомо також, що традиційні методи фінансування дефіциту держбюджету (грошова емісія, внутрішні і зовнішні запозичення) мають певні негативні вади.

Дійсно, використання внутрішніх і зовнішніх позик для покриття дефіциту державного бюджету є більш “ринковим” інструментом, ніж додаткова грошова емісія. Проте тривале його застосування за умови збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня податкових надходжень, інвестицій тощо) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту в певних межах, перетворюючи відкриту інфляцію на відкладену.

Отже, внутрішні і зовнішні позики не варто розглядати як ефективний інструмент в бюджетній та антиінфляційній політиці держави. Внутрішній та зовнішній борг України стрімко зростає, його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат.

Особливо парадоксальною в цих умовах виглядає національна податкова політика.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять свої доходи у тіньовий сектор економіки. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів. Маємо ефект зачарованого кола.

Кардинально змінити ситуацію можна лише шляхом реформування системи оподаткування.

Як інструмент реалізації податкової політики особливого значення набуває Податковий кодекс України – систематизований законодавчий акт, який має забезпечити комплексний підхід до рішення наболілих проблем податкового права.

Прийняття єдиного Податкового кодексу дозволить побудувати стабільну, зрозумілу податкову систему, забезпечить збалансованість загальнодержавних та приватних інтересів, допоможе розвитку підприємництва, активізації інвестиційної діяльності. Це єдиний шлях нарощування національного багатства України та добробуту її громадян.

Ринки функціонують ефективно лише за умов розвинутої інституціональної інфраструктури. В перехідній економіці її формування повинно бути синхронізованим із масштабами і темпами ринкових реформ, а краще – їх випереджувати. Останнє уможливлюється лише за наявності стратегічних програм і чітко сформульованих в них цілей.

Умовою модернізації державних інститутів і ролі держави на етапі проведення глибокого економічного реформування є відмова від надмірної участі владних структур на мікрорівні і зосередження на вирішенні макропроблем: підтримка і захист приватного бізнесу, всіх форм власності, гарантія ринкової конкуренції.

Принципово важливого, якщо не ключового значення в сучасних умовах набувають соціальні фактори економічного розвитку. Взагалі людей цікавить не макроекономіка і мікроекономіка, котрі є поняттями досить абстрактними, а економіка країни, де вони живуть. Не макро- і мікроекономічні, не зовнішньоекономічні, і навіть не просто економічні реформи, а, в першу чергу, їх соціальні наслідки.

Формуючи політику економічного зростання, важливо розуміти наскільки вона відповідатиме критеріям економічної і соціальної демократії?

Основна спрямованість соціальних реформ – забезпечення зростання вагомості і домінуючої ролі доходів від трудової діяльності. Необхідно запровадити систему пріоритетів в економічній політиці, забезпечивши досягнення суттєвих змін в пропорціях доходу на користь заробітної плати, державного бюджету і виробничих інвестицій.

Ні проведення реформ заявлених, ні будь-яка їх корекція, ні реформування на принципово інших засадах неможливі, якщо політика не базується на економічному консенсусі. В його основу повинні бути закладені принципи: врахування поточних і перспективних, індивідуальних та суспільних інтересів; рівноправності всіх в умовах розвитку і в отриманні результатів суспільного прогресу; демократичності розвитку із реальною участю людей в прийнятті рішень, що впливають на їх життя.

Ідеально, щоб і в перехідних умовах економічний консенсус був суспільно конституйованим, а не кон’юнктурним. Для цього необхідно становлення і конструктивна взаємодія всіх інститутів держави і ринку – усталених, прозорих і зрозумілих у своїй діяльності для населення.

Висновки

Найважливішою задачею макроекономічної політики держави в середньо- та довгостроковій перспективі є забезпечення стабільності, відкритості та справедливості фінансових взаємовідносин держави і суспільства для створення тим самим основ нового соціального контакту та прискореного економічного розвитку, що базується на інноваціях, інвестиціях, структурно-технологічній модернізації вітчизняної економіки. Політика прискореного зростання людського потенціалу за рахунок підвищення якості робочої сили і її одночасного зацікавлення у високопродуктивній праці є першочерговою в числі факторів, що мають забезпечити випереджаючий розвиток на майбутнє за рахунок інновацій.

Соціальні перебудови повинні також забезпечувати необхідну соціальну стабільність, відтворення інтелектуального капіталу, зменшення соціальної нерівності, що є факторами зниження підприємницьких ризиків і запорукою розвитку в цілому.

У найближчі роки має бути закінченою реалізація основних елементів реформи влади, що дозволить забезпечити ефективність рішень, які приймаються у галузі економічної політики. В цілому передбачається, що національна політика в 2007-2015 рр. буде здійснюватися за пріоритетами, проголошеними в “Універсалі національної єдності”: висока якість життя громадян, конкурентоспроможна, заснована на знаннях економіка, ефективна та справедлива влада, інтегрована у глобальні процеси та поважана у світі держава.

Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в довгостроковій перспективі потребують вирішення фундаментальних проблем: прискореного інвестування реального сектора економіки завдяки реалізації державних заходів щодо запровадження ефективних механізмів залучення коштів населення, доходів від приватизації та створення сприятливих умов для внутрішніх і прямих іноземних інвестицій; реалізації з боку держави ефективних інституційних перетворень у напрямку реформування інститутів власності, створення ринкової інфраструктури, розвитку корпоративного руху, підвищення ефективності виробництва та обміну, реалізації програми енергозбереження; проведення жорсткої бюджетної політики шляхом зміцнення бюджетної дисципліни, підвищення контролю за видатками, скорочення пільгового оподаткування при зменшенні податкового тягаря для виробників, запровадження конкурсної системи державних закупівель; використання ефективних інструментів грошово-кредитної політики щодо забезпечення необхідної збалансованості монетарних і макроекономічних показників.

В цілому головною стратегією розвитку економіки України є входження України до групи країн, де домінує інноваційний шлях розвитку. Вихідними умовами формування ефективної економічної системи, здатної на прискорений розвиток, та відповідно сприятливого ділового клімату є остаточне утвердження прав приватної власності (перш за все, на землю та нерухомість) та забезпечення їх захисту, створення рівних умов конкуренції, розвиток стійких та ефективних фінансових інститутів та інститутів, що здійснюють адміністрування в економіці сьогодення.

Список використаної літератури

1. Бодлер І., Бугаєнко Є., Ярошенко Г. Середній клас і рівень доходів // Праця і зарплата. — 2004. — № 16.
2. Гейць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. — 2004. — № 4
3. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки.- Навч. посіб. — 6-те вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2007. — 214 с.
4. Качмарик Я. Д., Лупак Р. Л. Система рішень процесу відтворення трудового потенціалу корпоративних систем // Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні. Науковий збірник / За ред. В. Є. Швеця. — Львів: Інтереко, 2005. — 526 с. (Формування ринкової економіки в Україні. — Спец. випуск 15 (частина 1)). — с. 105 — 110
5. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасного етапі // Економіка України. — 2004. — № 5
6. http://www.ukrstat.gov.ua
7. www.zn.kiev.ua