Вступ

1. Проблеми використання та охорони водних ресурсів у промисловості і комунальному господарстві

2. Механізм використання водних ресурсів України

3. Шляхи вдосконалення раціонального використання водних ресурсів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ми живемо у світі, де все живе пов'язане з водою і значною мірою складається з води. В.І. Вернадський зазначав, що "вода стоїть осібно в історії нашої планети, не має природного тіла, яке могло б зрівнятися з нею за впливом на хід основних природних та суспільних процесів". Вода відіграє подвійну роль в житті людства. З одного боку, вона є носієм життя, формуючи умови для відтворення, розвитку, існування усіх живих організмів, природного середовища в цілому, самої людини. З іншого, вода використовується як природна сировина, виступає елементом виробничих відносин, складовою технологічних процесів практично у всіх галузях господарської діяльності людини, у виробництві багатьох видів продукції.

Роль водного фактора у підтриманні балансу природно-екологічних процесів є однією з центральних. Будь-які зміни водного режиму і водозабезпеченості зумовлюють значний прямий і непрямий вплив як на функціонування природних екосистем, так і економіку країни. Досягнутий рівень розвитку економічної науки та суспільної свідомості визначають необхідність глибокого, комплексного осмислення принципів і ролі водних ресурсів для національної економіки, розробки адекватного сучасним умовам методичного інструментарію оцінки вартості водних об’єктів, технології створення та супроводження економічно та екологічно раціональної системи управління водним господарством. Особливої уваги заслуговує проблема формування та функціонування економічного механізму водокористування, а також прогнозування соціально-економічного розвитку країни на його основі.

1. Проблеми використання та охорони водних ресурсіву промисловості і комунальному господарстві

За запасами водних ресурсів, доступними для користування, Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських держав (в Україні питне водопостачання на 2/3 забезпечується за рахунок поверхневих вод). Напруженість водогосподарсько-екологічного становища в нашій країні зумовлена двома граничними умовами: з одного боку, низькою середньорічною водозабезпеченістю — на одного мешканця припадає біля 1 тис.м куб. на рік, а це у 15 разів нижче за норму, визначену Європейською Економічною комісією ООН, і з другого, майже катастрофічним якісним станом водних джерел. Поряд з цим водні ресурси використовуються нераціонально, з порушенням екологічних вимог, що пов'язано з екстенсивним характером розвитку економіки країни, наявністю застарілих водо- та енергомістких технологій. Споживання свіжої води на одиницю виробленої продукції перевищує цей показник у порівнянні з Францією у 2,5 раза, Німеччиною — у 4,3, Великою Британією та Швецією — у 4,2 раза. Крім того, й показники середньодобового споживання води одним мешканцем в комунальному господарстві України значно вищі (рис. 1).

Природне середовище і соціально-економічні системи невіддільні одне від одного. Захист чистого водного середовища, а також загроза дефіциту води потребують комплексного та раціонального підходу до використання водних ресурсів: це об'єктивна необхідність, яка випливає з умов соціально-економічного розвитку.

Господарський комплекс України упродовж багатьох десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків, що призвело до катастрофічного екологічного стану, особливо водних систем [2]. У промисловості це висока ресурсо- та енергоємність технологій, які в 2-3 рази перевищують ресурсо- і енергоємність виробництва в розвинутих країнах; високий рівень концентрації промислових об'єктів; відсутність чи недостатня потужність очисних споруд; недосконалість технологій очищення та низька ефективність існуючих очисних споруд; відсутність правових і економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем; низький рівень екологічних знань; складне економічне становище країни в цілому. У сільськогосподарському секторі економіки це значна (50-60 %) розораність територій, яка на окремих водозборах річок сягнула 80-90 %; використання в сільськогосподарському обороті схилів, заплав річок; низький рівень агротехніки і технологій; недотримання науково обґрунтованих систем землеробства; нехтування природоохоронними, меліоративними, протиерозійними правилами, прийомами і способами. З полів щороку з поверхневим стоком виносяться в річки, озера, водосховища в середньому 11 млн.т гумусу, 0,4 млн.т фосфору, 7,0 млн.т калію. Значне забруднення землі і вод від великих тваринницьких комплексів (вони перевищують обсяг забруднень від всього міського населення). Однією з головних причин негативних наслідків антропогенного впливу на водні об'єкти є споживацьке відношення до них. Вода як природний ресурс на відміну від нафти, газу, вугілля щороку відновлюється в процесі глобального водообміну. Тому водні ресурси довго вважалися невичерпними та здатними до самоочищення. Однак збільшення впливу на водні джерела та ландшафти водозбірних басейнів призвело до порушення умов формування стоку і водного режиму, зниження самовідновлюваної спроможності водних ресурсів. Це зумовило зменшення водності річок, зниження їх біопродуктивності [3, c. 21-25].

Через надмірне антропогенне навантаження, яке посилилось наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС, порушення умов формування водного стоку і природної рівноваги, що зумовило зниження якості водних ресурсів, вкрай загрозливе екологічне становище склалося майже в усіх річкових басейнах нашої країни. Вода, яка використовується для виробничих та господарських потреб, повертається у природні ланки як зворотна, у вигляді стічної і несе у собі розчинні солі, хімічні речовини, частки ґрунту та біологічні відходи, не характерні для живої природи.

Комплексна екологічна оцінка стану річок басейнів Дніпра за методикою, розробленою Українським НДІ водогосподарсько-екологічних проблем, показала, що немає жодного басейну, стан котрого можна було б класифікувати, як добрий. З табл. 1 видно, що задовільно оцінений екологічний стан лише 22% річок Полісся (10% обстежених річок України), стан 33% характеризується, як поганий (39% — по Україні), 28% мають дуже поганий екологічний стан (31% — по Україні). І лише 6% обстежених річок Полісся зазнали незначних змін (2% загалом по Україні). Стосовно якості води з наведених в табл. 1 даних можна зробити висновок, що чистих річок на сьогодні в Україні не залишилось.

Лише 11% річок Полісся мають воду задовільної якості (3% — по Україні). Стан якості води решти річок характеризується від забрудненої до дуже забрудненої[5, c. 115-117].

Таблиця 1

Екологічна оцінка басейнів малих річок, %

Оцінка стану, ресурсу	Україна	Полісся
	Зикористання річкового стоку
Добрий	29	44
Задовільний	18	33
Поганий	5	17
Дуже поганий	—	—
Катастрофічний	48	6
Якість води
Дуже чиста	—	—
Чиста	—	—
Задовільної чистоти	3	11
Забруднена	20	17
Брудна	16	28
Дуже брудна	61	44
Стан басейну річки
Добрий	—	—
Зміни незначні	2	6
Задовільний	10	22
Поганий	39	33
Дуже поганий	31	28

Розвиток сучасного виробництва супроводжується зростаючим залученням водних ресурсів такими водоємкими галузями, як промисловість, сільське та комунальне господарство. Незважаючи на те, що протягом останніх десятиріч інтенсивність водокористування залишилась постійною, а подекуди скоротилась, потенційна недостача води все ще має місце, особливо у міських ареалах. Проблема забезпечення населення і народного господарства свіжою водою дедалі загострюється. Залишаються проблемами витік води із розподільчих систем та неефективне використання води. Значні обсяги споживання води в економічній діяльності, зростання скидів забруднених вод у поверхневі водойми — основні чинники антропогенного навантаження на водні ресурси.

Соціально-економічний аспект цих вимог передбачає реалізацію заходів, спрямованих на удосконалення територіально-галузевої структури і технологій водокористування; забезпечення якісною питною водою і збереження здоров'я населення; запобігання шкідливій дії забрудненої води; сприяння стабільному розвитку регіонів; міжнародне співробітництво в галузі використання і охорони водного фонду; урахування екологічних обмежень і вимог при прийнятті соціальних та економічних рішень.

Екологічний аспект розвитку водно-господарського комплексу передбачає вжиття заходів, які забезпечують охорону водних джерел, їх водозбірних територій; раціональне використання водних ресурсів; збереження біологічної різноманітності; підвищення безпеки при використанні токсичних хімічних речовин; вирішення проблеми відходів.

Однією з найактуальніших і найболючіших проблем охорони та раціонального використання водних ресурсів була і залишається проблема фінансування водоохоронних заходів. Для досягнення конкретних позитивних результатів в усьому світі визнано найбільш ефективним застосування економічних методів регулювання водокористування і водоохоронної діяльності. Водоохоронна діяльність не можлива без економічної оцінки водних ресурсів, яка має відображати їх значення у загальному національному багатстві і в народному господарстві (у виробничих процесах і споживанні) і за якою чим обмеженіші запаси води, тим більшу економічну вартість вони повинні мати[2, c. 43-45].

2. Механізм використання водних ресурсів України

Структура споживання водних ресурсів безпосередньо визначається рівнем промислового розвитку окремих держав, їх світовою спеціалізацією та густотою населення. В середньому у світі 16,6% від загального споживання вод займає побутова сфера, 31,1% – промисловість, 52,3% – сільське господарство. Для України аналогічні показники становлять 21,2%, 45,8%, 32,6% за даними 2004 року. При цьому в Україні зафіксована тенденція постійного зростання побутового споживання води (від 18,3% у 2000 р. до 21,2% у 2004 р.), стабільність промислового водоспоживання (коливання в межах 45,8%-47,1%) і незначне падіння сільськогосподарського використання води (від 35,1% у 2000 р. до 32,6% у 2004 р.).

Виявлена динаміка і структура використання водних ресурсів України за основними секторами економіки, на наш погляд, пояснюється наступними макроекономічними факторами:

• Зростанням частки імпортованої промислової продукції, що поступово витісняє товари національного виробництва. Таким чином спостерігається імпортування не тільки певних споживчих вартостей з інших економік, але й перенесенням витрат водних ресурсів інших держав на економіку України, відбувається так званий “імпорт віртуальної (економічної) води”.
• Відсутністю стратегічного управління у водному секторі, що викликає деформацію структури забору вод, а також неефективність економічного механізму використання. Застаріла регуляторна і тарифна політика України у цій сфері зумовлює перевитрати води, низький рівень очищення стоків тощо. Сьогодні, спостерігається ситуація, коли забір води з водних об’єктів зменшується, а екологічний стан останніх погіршується швидкими темпами.
• Погіршенням технічно-експлуатаційних характеристик водогосподарського комплексу України, а також швидкими темпами його науково-технічного старіння. Сьогодні, національне водне господарство майже не відрізняється від традиційно „радянського” водогосподарського комплексу, але фундаментальні інституційні трансформації соціально-економічної системи об’єктивно потребують адекватної зміни економічного механізму використання водних ресурсів.

Дослідження технічного стану водного господарства України дозволяє нам зробити наступні висновки: 1) дефіцит фінансових ресурсів для переозброєння та розвитку техніко-технологічної бази водного сектору України призводить до експлуатації обладнання та технічних споруд, які вичерпали свій ресурс, потребують значних витрат на обслуговування та ремонти; 2) накопичені в минулому проблеми та недоліки водогосподарського комплексу України здобувають особливої актуальності на етапі стабілізації та активізації ділової активності; 3) незадовільний екологічний стан більшості водних об’єктів, що сформувався під впливом антропогенних чи природних чинників, виступає каталізатором поширення кризових проявів у суміжних галузях національної економіки (наприклад, лісовому, рибному господарстві тощо), а також до погіршення якості інших природних ресурсів[4, c. 88-90].

3. Шляхи вдосконалення раціонального використання водних ресурсів

Управління водним господарством України, повинно базуватися на: 1) системному розумінні процесів використання, охорони і відтворення водних ресурсів; 2) екосистемному підході до створення промислових та адміністративних структур використання водних ресурсів певної території, вибудовуванні ефективних процедур моделювання (прогнозування), планування, координації та контролю у сфері водокористування; 3) структуризації та політичній формалізації повноважень органів влади та місцевих громад у сфері управління водним господарством, розмежуванні сфер контролю та адресної відповідальності водокористувачів; 4) розробці раціональної рентної політики на державному рівні та формуванні ефективної системи стягування плати за водокористування, відповідно до обсягів, способу використання та впливу на водні об’єкти; 5) розробці методики порівняння альтернативних способів задоволення потреб водоспоживачів за рахунок вод різних водних об’єктів та явного чи неявного імпорту водних ресурсів; 6) удосконаленні нормативно-законодавчого поля у сфері водокористування, з огляду на Директиви Європейського Співтовариства, національних стандартів тощо.

Обмеженість водних ресурсів, а також різноманітність напрямків їх господарського використання, з неоднаковим ступенем ефективності передбачають необхідність реалізації виваженої тарифної політики. Рентна політика розглядається державою, як спосіб вилучення частини абсолютних і додаткових доходів, отриманих від експлуатації водного об’єкту. При цьому попит на воду є нееластичним по ціні.

Системні властивості процесів управління водним господарством України дозволили сформулювати ряд методологічних постулатів, які спрямовані на удосконалення існуючих сьогодні організаційного та економічного механізмів водокористування: 1) гідрологічно, екологічно та економічно обґрунтована відокремленість водних ресурсів України повинна бути персоніфікована у водорозпорядників, які здійснюють оперативне управління на регіональному рівні; 2) соціальна і економічна відповідальність водокористувачів і водорозпорядників визначається цілями функціонування водного господарства України в цілому, реалізуються підходи “користувач платить”, “забруднювач компенсує”, “споживач визначає”; 3) організація регіональних внутрішніх ринкових механізмів визначення ціни на водні ресурси з урахуванням витрат на забір вод, витрат на експлуатацію водних об’єктів, витрат на доставку, співставлення альтернативних технологій задоволення попиту на воду в розрізі окремих споживачів та інших чинників; 4) дотримання однорідності та стабільності вимог (принципів) роботи з різними регіональними водорозпорядниками, а також функціонування водного сектору в цілому, забезпечує цілість державної системи управління водним господарством, монополістичні регіональні ринки і конкурентне середовища на загальнодержавному рівні; 5) економічна оцінка стану та використання водних ресурсів України повинна базуватися на рентній концепції, яка реалізує результатний підхід і пов’язана з майбутнім періодом корисної експлуатації / використання водних ресурсів[6, c. 2-4].

Виключна роль водних ресурсів у життєдіяльності людини і відмова ринкових механізмів товарного типу зумовлюють складність оцінки вартості водних ресурсів. Відсутність національної практики визначення ринкової вартості водних об’єктів і необхідність врахування широкого спектру як економічних, так і неекономічних чинників дали можливість розробити та переосмислити традиційні підходи, описати специфічні типи водної ренти, розробити алгоритм проведення оцінки тощо.

Проаналізувавши досвід побудови і функціонування механізмів водокористування у країнах Європи та СНД, а також опрацювавши галузеву статистичну інформацію щодо України, вдалося зробити наступні висновки: 1) трансформаційні процеси, що безперервно відбуваються у економічних системах різних країн світу вимагають постійного моніторингу та врахування екологічного фактору; 2) основою оптимального розподілу та використання водних ресурсів виступає регульований ринок води, а не державна чи міжнародна дотаційна політики; 3) актуальність побудови ефективного механізму водокористування зростає з підвищенням інтенсивності промислового розвитку та зростанням густоти населення регіону в цілому; 4) відсутність у більшості країн СНД гармонізованої до міжнародних стандартів системи статистичного моніторингу стану та ефективності використання водних ресурсів, призводить до недооцінки ролі та значення останніх для національних економік, міжнародних конфліктів; 5) динамічне зростання міжнародної торгівлі “віртуальними водними ресурсами” зменшує рівень залежності держав від природних джерел вод, що вимагає розробки адекватного методичного інструментарію підтримки управлінських рішень з урахуванням цих чинників[2, c. 46-47].

Раціональне водокористування і охорона водних ресурсів передбачають:

• оптимальний розподіл водних ресурсів як по території, так і між галузями народного господарства та максимальне забезпечення кожної з них водою;
• розробку та впровадження науково обґрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік, й особливо їх якістю, яка б врахувала глобальні і регіональні закономірності формування водних екосистем;
• упровадження науково обґрунтованої системи водокористування і водоспоживання, яка, з одного боку, максимально забезпечувала б усі галузі народного господарства водою, а з другого — не допускала таких змін у водних екосистемах, які б у майбутньому могли призвести до їх деградації і виснаження;
• розробку і впровадження методів регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму ґрунтів;
• розробку і впровадження найдосконаліших методів захисту водних ресурсів країни від евтрофікації;
• створення водоохоронних комплексів у місцях надмірної
• концентрації забруднювачів водних об'єктів і впровадження автоматизованих систем управління водоохоронними комплексами;
• розробку і впровадження комплексних систем водопостачання і каналізації та водоохоронних заходів у масштабах промислових регіонів та цілих річкових басейнів;
• розробку і впровадження безвідходних та безводних технологій, переведення промислових підприємств на оборотне водоспоживання, будівництво очисних споруд, застосування нових методів демінералізації шахтних вод;
• розробку і впровадження технічно досконалих меліоративних систем з дуже високим коефіцієнтом корисної дії, а також зрошувальних і поливних норм, які б забезпечували сільськогосподарські культури вологою і запобігали надмірній фільтрації води, заболоченню, підтопленню, затопленню, засоленню земель;
• розробку і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів;
• раціональне розміщення продуктивних сил з урахуванням водного фактора, науково обґрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах.

У сучасних умовах водогосподарчі баланси основних басейнів рік є позитивними. Водозабір на побутові й господарські цілі не перевищує в середньому 5-7 % від щорічно поновлюваних ресурсів. Не очікується істотного росту споживання води й у найближчі 10-15 років.

Раціональне використання водних ресурсів пов'язане із проведенням різних організаційних і технічних заходів. Показниками раціонального використання води є: відношення обсягу водовідведення до обсягу отриманої свіжої води; кратність використання води, тобто відношення валового водоспоживання до обсягу споживання свіжої води; кількість підприємств, що припиняють скидання неочищених і незнешкоджених стічних вод, до загальної кількості підприємств. Особливо важливе значення мають зменшення абсолютного обсягу водоспоживання за рахунок скорочення безповоротних втрат і дотримання науково обґрунтованих норм і лімітів водоспоживання.

Основним резервом підвищення ефективності використання водних ресурсів є скорочення споживання в основних водоспоживчих галузях, особливо це ставиться до свіжої води. Другий напрямок — ліквідація численних втрат води на всіх етапах її використання. Більші втрати відзначаються також безпосередньо у водо споживачів[1, c. 47-50].

Висновки

Отже, підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що пошук ефективних зв'язків між економікою і природними водноресурсними системами, між водопотребами соціально-економічного розвитку і поліпшенням екологічних умов існування людини має важливе значення для стабілізації й оздоровлення екологічної ситуації в країні, оскільки суспільство сягнуло такого ступеню залучення водних ресурсів в господарський обіг, що вони перетворились в головний лімітуючий чинник соціально-економічного розвитку країни. Використання водних ресурсів — невід'ємна складова природокористування, яка є найбільш економічно та соціально зорієнтованою формою зв'язку людини з довкіллям, бо на відміну від інших галузевих виробничих комплексів, які сформувались на базі територіального зосередження сировинних і трудових ресурсів, водно-господарський комплекс охоплює всю територію країни: жодна сфера діяльності та життя населення не можлива без використання води.

Водноресурсна складова сталого розвитку розглядається як одна з найважливіших природно-господарських ланок в структурі водно-господарського комплексу країни, розвиток якого повинен задовольняти соціально-економічні та екологічні вимоги.

За умов економічної кризи це питання набуває особливої гостроти, оскільки під час реформування фінансової системи та адаптації її до ринкових умов були втрачені попередні джерела витрат на водоохоронні потреби. Якщо у період існування планової економіки головним джерелом коштів на водоохоронну діяльність був держбюджет, то сьогодні в державному та місцевому бюджетах витрати на охорону водноресурсних об'єктів значно скоротились.

Список використаної літератури

1. Гривнак К. Водні ресурси та плата за їх використання //Вісник податкової служби України. — 2000. — № 5. — C. 47-50
2. Климчик О. Проблеми використання та охорони водних ресурсів //Статистика України. — 2001. — № 1. — C. 43-47.
3. Паламарчук М. Еколого — економічні проблеми використання водних ресурсів //Економіка АПК. — 2000. — № 10. — C. 21-25
4. Пономаренко О.В. Визначення вартості водних ресурсів України.// Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. — К.: РВПС України НАН України, 2006. — Ч. 2. — С. 88-94.
5. Пономаренко О.В. Основи побудови сучасного економічного механізму використання водних ресурсів // Стратегія економічного розвитку: Наук. зб. – Вип.16. – К.: КНЕУ. – 2005. – С.115-120.
6. Тимошенко С. Управління водним господарством України: шляхи удосконалення // Водне господарство України. Науково-технічний часопис. – 2004. – №5-6. – С.2-4.