referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Проблеми позначення наслідку у вигляді смерті у кримінальному кодексі України

Основним безпосереднім об’єктом злочинів проти життя, передбачених статтями розділу II Особливої частини Кримінального кодексу України (далі– КК України), є життя особи.  Ці ж суспільні відносини охороняються статтями інших розділів Особливої частини КК, де життя особи виступає додатковим або факультативним об’єктом [1, с.142].  Суспільно небезпечні наслідки у цих статтях позначені різними термінами.  У ряді випадків, зокрема у ч.3 ст.110, ч.3 ст.135, ч.3 ст.136, ч.2 ст.137, ч.3 ст.161, ст.237, ч.3 ст.286 КК та ін., законодавець сформулював наслідок, який настає від вчинення суспільно небезпечного діяння, використовуючи такі словосполучення: «загибель людей», «загибель кількох осіб», «загибель потерпілого», «смерть потерпілого», «смерть неповнолітнього», «смерть хворого», «смерть особи», «загибель людини».

Варто зазначити, що в науковій літературі з’ясуванню змісту понять «загибель людей» і «загибель кількох людей» не приділено достатньо уваги.  Дослідженню цього питання присвячені наукові роботи декількох вчених – В. О. Навроцького [2, с. 44; 3, с. 720; 4, с. 670], В. М. Бурдіна [1, с. 31], М. І. Хавронюка [5, с. 59, 60].  Ця проблема також згадується науковцями у працях, присвячених іншим питанням кримінального права.

У науковій літературі велася дискусія щодо тлумачення терміна «загибель людей».  Висловлено два погляди: 1) під цим поняттям потрібно розуміти настання смерті хоча б однієї людини [2, с. 720];  2) під цим розуміється смерть двох або більше осіб [3, с. 31]. Зокрема, В. О. Навроцький [2, с. 720] у 2001 р. зазначав, що під загибеллю людей розуміється загибель хоча б однієї особи.  В. М. Бурдін [3, с. 31] та М. І. Хавронюк [4, с. 59, 60] вказують, що наслідок у вигляді загибелі людей має місце у разі настання смерті двох або більше осіб.  Показовим є те, що у 2004 р. В.О.Навроцький [5, с. 44; 6, с. 670] змінив свою позицію і вказав, що під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більше осіб.  Тобто на сучасному етапі розвитку науки кримінального права можна стверджувати, що науковці одностайні щодо питання кількісних характеристик поняття «загибель людей» і ця проблема, зокрема в науці кримінального права, вже вирішена.  Проте Пленум Верховного Суду України (далі – ПВСУ) у своїх постановах дотримується протилежного погляду, розуміючи під поняттям «загибель людей» смерть однієї або більше осіб, і тим самим фактично ігнорує напрацювання теорії кримінального права. Зокрема,  у п. 9 Постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» вказано, що під поняттям «загибель людей» треба розуміти заподіяння смерті одній чи кільком особам.  Також тлумачення поняття «загибель людей» подане у п. 6 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля».  Воно є аналогічним тлумаченню цього поняття у Постанові ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі», тобто під загибеллю людей розуміється смерть хоча б однієї особи.

Однак варто зазначити, що використання лінгвістичного методу тлумачення права приводить до висновку, що такий підхід ПВСУ до визначення поняття «загибель людей» не відповідає правилам української мови.

Незважаючи на те, що поняття «загибель людей» розглядалося і розглядається у науковій літературі, поза увагою науковців залишилися питання співвідношення понять «загибель людей» і «загибель кількох людей», розуміння цієї проблеми у постановах ПВСУ,  інші випадки підміни термінів, вжитих у множині на однину, а також співвідношення понять «загибель потерпілого», «смерть потерпілого», «смерть неповнолітнього», «смерть хворого», «смерть особи», «загибель людини».  З’ясуванню саме цих питань буде присвячена ця наукова робота.

У словосполученні «загибель людей» іменник, а саме – слово «людей», вживається у множині.  Тому з граматичного погляду цей іменник означає множинність людей, тобто двоє і більше.  Отже, під поняттям «загибель людей» слід розуміти смерть двох чи більше осіб.

Окрім того, як зазначалося вище, в окремих статтях Особливої частини КК України названо такий наслідок, як «загибель кількох людей».  Це поняття відрізняється від поняття «загибель людей» лише словесно. Тобто в словосполученні «загибель кількох людей», на відміну від «загибелі людей», вживається числівникова одиниця, а саме – слово «кількох», яке однозначно вказує на заподіяння смерті двом чи більше потерпілим.  Щодо іменникових частин, то в обох словосполученнях вони аналогічні і вживаються у множині.  Отже, за змістом поняття «загибель людей» і «загибель кількох людей» тотожні.

У ч.3 ст.286 КК України законодавець сформулював настання наслідку злочинного посягання, використовуючи поняття «загибель кількох людей».  Даючи тлумачення цього терміна, ПВСУ у п. 9 Постанови «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті» вказав, що загибеллю кількох людей є смерть хоча б двох потерпілих.  Із наведеного положення випливає, що ПВСУ вважає, що вживання у словосполученні «загибель кількох людей» числівникової одиниці «кількох» відрізняє це словосполучення від словосполучення «загибель людей» не лише словесно, а й змістовно.  Отже, згідно із роз’ясненням ПВСУ, слово «кількох» використовується законодавцем для позначення множини, тобто загибелі двох і більше осіб.  Проте така позиція законодавця щодо позначення різними законодавчими термінами одного поняття є не зовсім правильною, оскільки суперечить правилам української мови. Як обґрунтовувалося вище, поняття «загибель кількох людей» і «загибель людей» змістовно є однаковими і тому під поняттями «загибель людей» і «загибель кількох людей» треба розуміти загибель двох або більше осіб.  Саме тому, виходячи із принципу системності кримінального права, необхідним є внесення змін до КК України.  Зокрема, потрібно узгодити вживання термінів «загибель людей» і «загибель кількох людей» шляхом використання у КК для позначення наслідку у вигляді смерті двох або більше осіб терміна «загибель кількох людей».  Якщо ж законодавець хоче вказати на настання наслідку у вигляді смерті однієї особи, то доцільним є застосування терміна «загибель людини».

Варто також зазначити, що   роз’яснення ПВСУ певних термінів суперечать правилам лінгвістики не лише у випадку визначення співвідношення понять «загибель людей» та «загибель кількох людей» шляхом різного тлумачення їхнього змісту.  За КК України 1960 р., у ч. 2 ст. 135 вживалося таке поняття, як «нещасні випадки з людьми» (за чинним КК України ст.271 такого наслідку не передбачає).  Згідно із позицією ПВСУ під цим поняттям слід розуміти загибель однієї чи більше осіб, заподіяння одній або кільком особам тілесних ушкоджень тяжких, середньої тяжкості чи легких, які спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності (п.9 Постанови ПВСУ «Про судову практику в справах, пов’язаних із порушенням вимог законодавства про охорону праці»).  Тобто знову у словосполученні законодавець вжив іменник у множині, а ПВСУ підміняє його одниною і дає відповідне тлумачення.  Подібні порушення мають місце і в ряді інших випадків, зокрема щодо тлумачення понять «шкода здоров’ю людей» (п.11 Постанови ПВСУ «Про судову практику в справах, пов’язаних із порушенням вимог законодавства про охорону праці»), «спричинення людських жертв» (п.13 Постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).  У всіх цих випадках ПВСУ здійснює підміну термінів, вжитих у множині на однину, і фактично створює нові норми, беручи на себе функцію законодавця.

Окрему увагу варто звернути на ще одну проблему вживання та співвідношення термінів, використаних у КК України.  Зокрема, ця проблема стосується понять «загибель потерпілого» (ч.1 ст.415 КК України), «смерть потерпілого» (ч.2 ст. 121, ч.2 ст. 134, ч.3 ст. 136, ч.2 ст. 286, ст. 287, ст. 288, ч.3 ст. 314, ч.2 ст. 414 КК України), «смерть неповнолітнього» (ч.2 ст. 137 КК України), «смерть особи» (ч.3 ст. 135, ч.2 ст. 381 КК України), «загибель людини» (примітка до ст. 188, ч.3 ст. 258  КК України) та «смерть хворого» (ч.3 ст. 139 КК України).  Використання лінгвістичного методу тлумачення права приводить до висновку, що всі згадані вище словосполучення використовуються законодавцем для вказівки на настання одного і того ж наслідку, а саме – настання смерті однієї особи.  Тобто ці поняття є тотожними за змістом і відрізняються лише за словесним формулюванням.  Таке різноманіття словесних форм для позначення настання одного і того ж наслідку, на нашу думку, є незрозумілим і недоречним.  Ця проблема штучно створюється законодавцем і призводить до неоднозначного розуміння кримінального закону.   Ex ambiquo controversia nascitur [неясність породжує суперечність].

В основу розмежування понять «загибель потерпілого», «смерть потерпілого», «смерть неповнолітнього», «смерть хворого», «смерть особи», «загибель людини» можна покласти два критерії:

1) термін, за допомогою якого позначається суб’єкт, якому заподіюється смерть;

2)    зміст понять «смерть» та «загибель».

Щодо першого критерію, то для вказівки на суб’єкт, якому заподіюється смерть, законодавець використовує такі слова: особа, людина, потерпілий, неповнолітній та хворий.  Кожне з цих понять має певне значення. „Людина” – це будь-яка особа, кожний, особа як утілення високих інтелектуальних і моральних властивостей [7, с. 499].  Як зазначають П.С. Матишевський [8, с.6], А.М. Ришелюк [2, с. 10; 6, с. 10], людина – це істота біологічна, індивід з його природними благами (життя, фізичне і психічне здоров’я, свобода, честь і гідність).  Тобто під терміном «людина» слід розуміти фізичну особу.

Термін  «особа» визначається як окрема людина, індивід [7, с.685]. Матишевський  П. С. визначив особу як людину, яка носієм суспільних відносин, виробник матеріальних цінностей і громадянин у відносинах із державою [8, с. 6].  Поняття «особа» характеризує людину як істоту соціальну.  Тобто у згаданих вище значеннях терміни «людина» та «особа» характеризують один і той же об’єкт, а саме – фізичну особу, з різних сторін:  перший – як істоту біологічну, другий – як істоту соціальну.

Життя – це природне благо, тому, позбавляючи фізичну особу життя, ми позбавляємо її блага, яким вона володіє з огляду на те, що є істотою біологічною, а не соціальною.  Тобто позбавити життя можна не лише особу, яка проживає у суспільстві, а й існує ізольовано від нього.  Тому доцільним було б для позначення заподіяння смерті фізичній особі використовувати термін «людина».  Коли ж кримінально-правовій охороні підлягають права людини як соціальної істоти (наприклад, політичних, соціально-економічних прав), то потрібно вживати термін „особа”.

Щодо поняття «потерпілий», то ним є особа, якій злочином завдано фізичної, матеріальної чи моральної шкоди [2, с.14]. Коли людина позбавляється життя, то їй заподіюється фізична шкода.   Поняття «загибель потерпілого», «смерть потерпілого» вживаються у складах злочинів, передбачених у КК України, де життя особи виступає додатковим або факультативним об’єктом.  Незрозумілим у такій ситуації є те, яку саме людину слід розуміти під поняттям „потерпілий”:  особу, яка є суб’єктом суспільних відносин, що становлять основний безпосередній об’єкт цього злочину, чи особу, яка не є учасником цих відносин, а є суб’єктом суспільних відносин, що формують додатковий або факультативний об’єкт.  На наш погляд, у згаданих вище ситуаціях потерпілим може бути будь-яка людина.  Тобто це може бути особа, яка виступає або не виступає учасником суспільних відносин, що формують основний безпосередній об’єкт конкретного складу злочину, але якій у результаті посягання на цей об’єкт була заподіяна смерть.  Тому слово «потерпілий» у словосполученнях  «загибель потерпілого» і «смерть потерпілого» необхідно замінити словом «людина».

Використовуючи словосполучення  «смерть неповнолітнього» та «смерть хворого», законодавець вказує на додаткові ознаки потерпілого, а саме – на його вік та стан здоров’я відповідно. Саме цим обмежується коло осіб, які можуть бути потерпілими від злочинів, у яких наслідок злочинного діяння полягає у заподіянні смерті неповнолітньому або хворому.  Тобто  поняття «смерть неповнолітнього» та «смерть хворого» співвідносяться із поняттями «загибель потерпілого», «смерть потерпілого», «смерть особи», «загибель людини» як спеціальне та загальне.  Хотілося б звернути увагу, що А.О. Байда [9, с.8] цілком обґрунтовано вказує на недосконалість вживання терміна «смерть хворого» у конструкціях певних складів злочинів і пропонує замінити іменникову одиницю у цьому словосполученні на слово «пацієнт».

Як зазначалося вище, другим критерієм розмежування понять «загибель потерпілого», «смерть потерпілого», «смерть неповнолітнього», «смерть хворого», «смерть особи», «загибель людини» є зміст понять «смерть» та «загибель».  «Загибель» – це втрата життя, смерть, зазвичай передчасна (від нещасного випадку, в бою і т. ін.);  припинення існування чого-небудь [7, с. 289].  «Смерть» – це припинення життєдіяльності організму і загибель його, фізіологічна смерть [7, с. 1153].  Порівняння визначень цих понять приводить до висновку, що їх основною відмінністю є те, що загибель характеризується ознакою раптовості.  Однак це не має жодного кримінально-правового значення, і тому диференціація законодавцем летального результату є зайвою.

Згадану вище проблему вживання понять «загибель потерпілого», «смерть потерпілого», «смерть неповнолітнього», «смерть хворого», «смерть особи», «загибель людини» можна було б вирішити шляхом уніфікації вживання словосполучень для позначення настання наслідку у вигляді позбавлення життя (смерті) фізичної особи.  Тобто загалом для позначення цього наслідку необхідно вживати словосполучення «смерть людини». Варто зазначити, що цим словосполученням охоплюватиметься заподіяння смерті будь-якій фізичній особі, зокрема неповнолітньому та хворому.  Однак якщо законодавець вважає за необхідне обмежити коло потерпілих від злочину, то замість терміна «смерть людини» необхідно вживати терміни «загибель людини», «смерть неповнолітнього» та «смерть пацієнта».

Отже, даючи тлумачення певним термінам і поняттям, вжитим у КК України, потрібно звертати увагу на те, щоб така діяльність узгоджувалася не лише з напрацюваннями правових наук, а й нормами інших неправових дисциплін, зокрема з правилами української мови.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Кримінальне право України: Особлива частина:  Підруч. для студ. юрид. вузів і факультетів / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, С. Я. Лихова та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. – К.:  Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
  2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
  3. Бурдін В. М. До питання граматичного тлумачення окремих термінів КК України // Актуальні проблеми кримінального та кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування:  Зб. тез доп. Регіон. круглого столу (21–22 лютого 2003 р.). – Хмельницький, 2003.
  4. Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 500 с.
  5. Навроцький В. О. «Загибель людей» як вид злочинних наслідків:  проблеми встановлення змісту та кваліфікації // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи:  Матеріали наук.-практ. конф. [Харків] 22–23 квітня 2004 р. / Ред. кол.: В. В Сташис та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2004.
  6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.
  7. Великий Тлумачний Словник Сучасної Української Мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.
  8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., переробл. та доповн. / Відп. ред.. С. С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
  9. Байда А. О. Відповідальність за незаконну лікувальну діяльність за КК України (аналіз складу злочину, питання кваліфікації):  Автореф. дис … канд. юрид. наук. – Х., 2006. – 20 с.