Вступ

Для прогнозування розвитку подій використовуються економіко-математичні моделі. Враховуючи необхідність використання параметрів як таких характеристик стану об’єкта, що не мають кількісного виміру, методичний арсенал економічної діагностики обов’язково включає евристичні методи досліджень, передусім експертні оцінки, метод Дельфі, метод «круглого столу», метод колективної генерації ідей тощо. Значна частина методичних підходів, які використовуються у економічній діагностиці, є надбанням теорії стратегії: матричні побудови, SWOT-аналіз, конкурентний аналіз галузі та ін. Багато діагностичних процедур частково або повністю виконуються із застосуванням пакетів прикладних програм — як стандартних, так і спеціальних.

1. Інформаційна база проведення діагностування підприємства

Інформаційною базою для діагностики фінансового стану підприємства є дані:

— балансу (форма №1);

— звіту про фінансові результати (форма №2);

— звіту про pyx грошових коштів (форма №3);

— звіту про власний капітал (форма №4);

— інші дані статистичної звітності та інші оперативні дані.

Усі показники балансу та іншої бухгалтерської звітності взаємопов’язані, а їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від вірогідності поданої і систематизованої в них відповідним чином інформації.

Основні вимоги до бухгалтерської звітності з точки зоруздійснення фінансової діагностики підприємства зводяться до того, що вона повинна уможливлювати:

— оцінку динаміки та перспектив отримання прибутку підприємством;

— оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

— опрацювання обґрунтованих фінансових управлінських рішень для здійснення ефективної інвестиційної політики.

Бухгалтерський баланс складається з Активу та Пасиву і свідчить про розподіл активів та пасивів у визначений період, а також про здійснення фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність діяльності підприємства за визначений період. Якщо баланс відображає детальну постатейну характеристику фінансового стану підприємства на конкретну дату, то звіт про фінансові результати обґрунтовує порядок отримання доходів та формування витрат, а також регламентує порядок розрахунку прибутку (на відповідних рівнях) за відповідний період (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік).

Отже, у звіті про фінансові результати міститься інформація про:

— дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

— інші операційні доходи;

— фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток);

— дохід від участі в капіталі;

— інші доходи;

— фінансові доходи;

— фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток);

— фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток);

— надзвичайні доходи чи витрати;

— чистий прибуток чи збиток.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану його фінансів. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування і використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства, а також резерви поліпшення його фінансового стану у перспективі.

Для вирішення поточних і перспективних фінансово-господарських проблем підприємства необхідно володіти повною та достовірною інформацією про його фінансовий стан та результати діяльності. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень на підприємстві слід використовувати дані, які відповідають певним правилам (вимогам, нормам) і є зрозумілими та прийнятними для керівників. Для порівняння фінансових результатів, отриманих у попередньому та поточному періодах, слід використовувати лише порівнювані показники, тобто визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв, правил, стандартів. Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87. Дане положення визначає:

— мету фінансових звітів;

— склад фінансових звітів;

— поняття звітного періоду;

— якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

— вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за умов підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність визначається П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, що відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття будь-яких рішень.

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об’єднуються у відповідні розділи.

2. Особливості аналізу фактів для діагностування

Перед проведенням аналізу даних їх необхідно відредагувати і провести відбір. При цьому перевіряють їх вичерпність, ясність записів. Консультант повинен впевнитися, що при збиранні даних використовувались однакові критерії.

Потім необхідно систематизувати дані. Основними критеріями систематизації даних, що використовуються консультантом, є час, місце, відповідальність, структура, фактори впливу. Систематизація даних у часі вказує тенденції, темп змін, випадкові і періодичні коливання. Систематизація за місцем чи організаційними підрозділами допомагає досліджуванню проблеми у різних частинах організації і пошуку рішень, що пов’язані зі специфічними умовами у кожній з них. Іншим аспектом є відповідальність за факти і події. У багатьох випадках відповідальність не ідентична з тим місцем (підрозділом), де було виявлено певний факт.

Систематизація відповідно до структури одиниць і процесів дозволяє визначити, які зміни складових елементів впливають на одиницю у цілому та на загальні результати. Операції у виробничому процесі можуть систематизуватись за їх послідовністю у часі і додаватись у вигляді таблиці чи діаграми. Організаційні зв’язки та неформальні взаємовідносини в організаціях систематизуються за допомогою графіків, діаграм, таблиць та ін.

Систематизація за факторами впливу фактично є підготовкою до функціонального та причинно-наслідкового аналізу. Наприклад, зупинки у роботі обладнання можуть бути систематизовані за факторами, що викликають їх. У багатьох випадках простої систематизації (за одним критерієм) недостатньо: використовується перехресна систематизація, яка включає поєднання двох чи більше змінних (наприклад, службовці систематизуються за віковими групами, статтю чи часом роботи в організації).

Підготовлені та систематизовані дані аналізують для виявлення взаємозв’язків, співвідношень і тенденцій. У залежності від характеру проблеми і цілі консультаційного завдання дані можна аналізувати по-різному. Часто використовують статистичні методи (середні величини, дисперсію, щільність розподілу, кореляцію, регресію), а також різні інші методики включно й використання математичного моделювання чи графічного будування. Статистичні та інші методи якісного аналізу мають сенс тільки у випадку, коли можуть бути виявлені якісні зв’язки. Наприклад, зв’язок поміж двома змінними може бути вимірений за допомогою кореляції, однак кореляція не пояснює характер і причини цього зв’язку.

Основним завданням консультанта є встановлення специфічного взаємозв’язку поміж різними факторами й подіями, даними, що описані, і вивчення його характеру. Якщо це можливо, взаємозв’язок виявляють кількісно і виражають як функцію (математично), де одна чи кілька залежних змінних знаходяться у специфічному зв’язку від однієї чи кількох змінних. Ціль — виявити і визначити взаємозв’язки, які носять суттєвий, а не випадковий характер.

Часто залежності відображаються і вимірюються за допомогою відносних величин. Вони допомагають визначити витрати на будь-яку діяльність і відповідний вихід продукції, вивчити, чи вірно збалансовані ресурси і обов’язки, відобразити внутрішню структуру будь-якого фактора чи ресурсу.

Аналіз причин і наслідків має за мету виявити причинні зв’язки поміж умовами і подіями. Він дає дані для планування змін і підвищення ефективності роботи. Консультант починає дослідження з одної чи кількох гіпотез відносно можливих причин проблеми. Використовуючи свій досвід, він підходить до причинного аналізу. Часто трапляються випадки, коли важко відокремити причину від наслідку. Також може статися, що існує багато причин одного нас­лідку. У цих випадках одна проблема може бути більш важливою, ніж інша. І навпаки, у одної причини може бути кілька наслідків.

Порівняння є важливим аналітичним інструментом. Основні альтернативи для порівняння звичайно застосовують при попередній діагностиці. При детальній діагностиці ці альтернативи зберігаються, але зокрема використовують глобальні оцінки для вивчення робочих деталей і вироблення рішень. Особливо цікаве для консультанта порівняння, яке допомагає встановити майбутні стандарти (потенційних досягнень) і таким чином керує відпрацюванням пропозицій. У цих випадках для порівняння часто застосовують приклади, моделі і стандарти поза межами організації.

Аналіз фактів методом силового поля має за мету прогнозування прийнятності інновацій, що мають бути впроваджені в організацію. Відомо, що на стан організації як системи впливають дві групи сил:

• сили, що спонукають до змін;
• сили, які стримують зміни.

Якщо вплив обох груп сил збалансований, система перебуває у стані організаційної рівноваги, тобто немає причин будь-що змінювати. Такий стан триває певний період і характеризується стабільністю основних показників ефективності функціонування організації. Але під впливом деструктивних факторів рівноважний стан має порушуватися.

Висновки

Метою діагнозу є поглиблено і детально вивчити проблеми клієнта, виявити сили і фактори, які спричинили її виникнення, та підготувати всю необхідну інформацію для прийняття рішення. На етапі діагностування консультант здійснює пошук та аналіз необхідних фактів та ідентифікацію проблеми.

Необхідними джерелами інформації, які використовує консультант на етапі діагностики, є записи і документи, розміщені на матеріальних носіях, результати власних спостережень консультанта та бесід з керівниками організації клієнта.

Аналіз фактів починається з їх систематизації. Підготовлені та систематизовані факти аналізують для виявлення взаємозв’язків, співвідношень і тенденцій. Встановлення причинно-наслідкових зв’язків проблеми дозволяє планувати необхідні зміни з підвищення ефективності роботи організації. Побудування силового поля дозволяє виявити сили, що сприяють підтримці нововведення та сили, що перешкоджують його впровадженню. Консультантові належить підтримувати баланс між обома групами сил з метою забезпечення життєздатності інновації.

Зворотний зв’язок надає клієнту інформацію про нові факти відносно організації та дозволяє зрозуміти методи дослідження консультанта. Завершення діагностичної роботи передбачає подання для розгляду клієнтом результатів дослідження у формі діагностичного звіту.

Список використаної літератури

1. Васильківська С. Технологія консультування: Організація консультативної взаємодії. — К. : Главник, 2005. — 95с.
2. Антошкіна Л. Управлінське консультування: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Бердянський ун-т менеджменту і бізнесу. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2008. — 156c.
3. Карамушка Л. Основи психолого-управлінського консультування: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом / Людмила Миколаївна Карамушка (ред.). — К. : МАУП, 2002. — 136с.
4. Князь С. Основи управлінського консультування: навч. посіб. для студ. напряму 0502 «Менеджмент» спец. 8.050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» / Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. — 156c.
5. Коростельов В. Управлінське консультування: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2003. — 104с.
6. Хміль Ф. Основи управлінського консультування: навч. посібник. — К. : Академвидав, 2008. — 240с.
7. Шутак І. Управлінське консультування: навч. посібник. — Херсон : Олді-плюс, 2008. — 282с.