Вступ.

1.Проблеми й принципи формування стратегій економічного розвитку України

2. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

З моменту здобуття незалежності Україна увійшла в світове товариство як суверенна держава, і перед нею постала мета розробити й здійснити самостійну стратегію економічного розвитку.

На мою думку, стратегія повинна прокласти шлях до перетворення України на економічно розвинуту країну постіндустріального типу, здатну забезпечити свою оборонну міць і високий рівень життя населення. З того часу минуло півтора десятиліття; умови розвитку України, як внутрішні, так і зовнішні, змінювалися, відповідно змінювалася стратегічна політика, механізм її здійснення. Проте головна стратегічна мета залишилася незмінною.

Я вважаю, кожний етап розвитку держави потребує постановки адекватних стратегічних цілей, їх конкретизації відповідно до окремих сфер і галузей економіки. Ця думка поділяється багатьма українськими економістами. «…Якщо на початкових етапах ринкової трансформації найважливішими її інституціональними передумовами вважались лібералізація, приватизація та корпоратизація, макроекономічна стабілізація, зазначає Д. Г. Лук'яненко[1], — то на сьогодні домінує ідея здатності держави забезпечити середовище, що стимулює внутрішню і міжнародну конкурентноздатність національних підприємств та об'єднань.

1.Проблеми й принципи формування стратегій економічного розвитку України

Вирішального значення для економічного розвитку України набуває макро- і мікрозбалансована структурна політика та її інституціональне забезпечення».

Така політика конкретизується в заходи, до яких належать:

♦ системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності;

♦ ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована із внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

♦ міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної чи монопсонної залежності від окремих зарубіжних ринків;

♦ становлення власних транснаціональних економічних структур із глобальним менеджментом;

♦ забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.[13, c. 533]

Завершення 90-х років стало й часом припинення тривалої кризи в економіці України. Початок нового десятиліття ставить нові завдання, потребує уточнення й доповнення тих цілей, які визначалися раніше. В 2001 р. були розроблені «Концептуальні засади стратегій економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 pp.». Метою стратегії на наступне десятиліття проголошувалося забезпечення підґрунтя України як високорозвинутої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Якщо на попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління, то тепер ставилася нова мета — сформувати сильну державу, активізувати її регулюючу функцію і водночас здійснювати таку політику, яка не лише зберегла б, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку. [20]

Відповідно до головної мети розвитку «Концептуальні засади» визначали стратегічні пріоритети України:

1. Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Передбачалося, що до кінця 2007 р. Україна може претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. — створити реальні внутрішні передумови для вступу в ЄС.

2. Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього необхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.

3. Утвердження інноваційної моделі розвитку. Базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки.

4. Соціальна переорієнтація економічної політики. Головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян, обмеження загрозливої диференціації доходів населення, подолання бідності, утвердження сучасних європейських стандартів життя.

Згідно з «Концептуальними засадами» соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися в два етапи:

Перший етап — 2002—2004 роки. Його основна мета — зміцнити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, створити сприятливі умови для накопичення інвестиційних ресурсів, істотно розширити внутрішній попит та утверджувати на цій основі надійну стабілізацію і стале зростання.

Другий етап— 2005—2011 роки. Передбачалася комплексна модернізація підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-іноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства.

Перший етап, запланований «Концептуальними засадами», вже завершився і йому можна дати оцінку. Певні цілі досягнуто. Зокрема, економіка стабілізувалася, темпи зростання ВВП навіть перевищили планові. Проте в цілому соціально-економічний розвиток України в цей час не виправдав очікувань. Спостерігалася низька активність іноземного інвестування в економіку, диференціація доходів населення поглибилася, зросла корумпованість, монополізація економіки олігархічними структурами.

У «Концептуальних засадах» конкретизувалися напрями реформування й шляхи його здійснення. Зокрема, серед пріоритетних були визначені такі сфери: інституційні перетворення; стратегія макроекономічної політики; стратегія розвитку внутрішнього ринку та реального сектора економіки; інвестиційна та структурно-інноваційна політика; соціальна політика; зовнішньоекономічна стратегія; активна державна регіональна політика; економічна та екологічна безпека.

Аналіз виконання завдань Концепції на першому етапі виявив, що вона потребує коригування з огляду на реалії соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичного оточення. Тому було прийнято новий документ — «Стратегія економічного й соціального розвитку України (2004—2015 роки). Шляхом європейської інтеграції»[20].

У «Стратегії» визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження України як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі.

Проте, я вважаю, й цей документ недостатньо враховує можливості використання економічного потенціалу України й прискорення процесу реформування економіки країни з метою її вступу до СОТ і Європейського Союзу.

Перед новим урядом нашої держави, на мою думку, постає завдання надати більш дієвого поштовху економічному розвитку й забезпечення необхідного динамізму рухові в напрямі до євроінтеграції. Перші кроки Президента В.А. Ющенка й уряду України дають підстави для сподівання на ефективну реалізацію стратегічної мети.[2, c. 128-129]

Я думаю, що найважливішою складовою стратегії розвитку України є зовнішньоекономічна політика. Україна є учасницею організацій глобального типу (ООН та її економічні структури), макрорегіонального (СНД, ОЧЕС, ГУАМ), мезорегіонального (єврорегіони). Ще знаходячись у складі СРСР, Україна стала однією із засновниць ООН у 1945 році на правах самостійного члена. Декілька разів вона обиралася непостійним членом Ради Безпеки ООН. Вона бере активну участь у роботі головного економічного органу ООН— Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР), а також в ЮНІДО, ЮНКТАД та інших органах, пов'язаних з економікою. Після здобуття незалежності Україна вступила до МВФ і Світового банку (1992). Міжнародний валютний фонд серед міжнародних організацій є найбільшим кредитором України; на другому місці — Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), та третьому— Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР).

Кредити МФВ йдуть на підтримку платіжного балансу й на погашення внутрішнього боргу України. Кошти, що надходять від Світового банку, спрямовані на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо. У структурі позик Світового банку значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі, на впровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі. Позики ЄБРР безпосередньо йдуть на розвиток виробництва, причому значна їх частина спрямовується на підтримку приватних малих і середніх підприємств. До співробітництва з ЄБРР підключаються найсолідніші комерційні банки України. В галузевому розрізі ЄБРР інвестує переважно харчову промисловість, видобуток нафти й газу, агробізнес, телекомунікації, портове господарство, а також вкладає кошти у фінансову сферу.

Серед небагатьох глобальних організацій, до яких Україна поки що не входить, але прагне увійти, є Світова організація торгівлі (COT). Доступ до неї обмежено досить жорсткими умовами, які Україна поступово виконує. Україна подала заяву про вступ до COT ще в 1993 p., а з 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів уряду України з країнами—членами СОТ про позитивну рекомендацію нашій країні щодо вступу до цієї організації. В «Концептуальних засадах» планувався вступ України до COT до 2003 року; як відомо, цього не сталося, процес переговорів триває. [12, c. 145-147]

Що ж до макрорегіональних організацій, то тут формування української стратегічної лінії відбувається непросто. Як уже зазначалося у моєму дослідженні, першим регіональним угрупованням, до якого увійшла Україна (й стала одним з його співзасновників), була Співдружність Незалежних Держав. У перші роки незалежності стратегічними партнерами України визначалися Росія, США, Польща, Німеччина. Згодом стратегічний вектор України все більш почав повертатися до Європейського Союзу. Нині вже однозначно визнано: стратегічною метою України є вступ до ЄС. Цей імператив був зафіксований ще в «Концептуальних засадах» як основне геополітичне завдання нашої держави. Після приходу до влади нового уряду в 2005 р. підтримка зусиль України щодо участі у європейській інтеграції значно активізувалася.

У зв'язку з розширенням у 2004 р. складу ЄС Україна стала безпосередньо контактувати з ним кордонами, що надало нового аспекту у взаємозв'язках нашої країни з Європейським Союзом. [15, c. 257-259]

На мою думку, європейська політика суспільства відкриває нині перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва:

♦ підвищується рівень інтеграції, включно участі України у внутрішньому ринку ЄС;

♦ розширюється політичне співробітництво;

♦ збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС; через Європейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка проектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;

♦ будуть розширені можливості для участі України в певних програмах ЄС, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв'язків, а також співробітництву у сфері охорони довкілля;

♦ буде надана підтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;

♦ поглибляться торговельні та економічні відносини, особливо після вступу України до COT.

План дій Україна — Європейський Союз, на мою думку, повинен визначати наступні пріоритети діяльності, зокрема:

♦ зміцнення демократичних основ в Україні, забезпеченнясвободи засобів масової інформації та свободи слова;

♦ посилення співробітництва з питань спільної сусідської та регіональної безпеки;

♦ вступ України до COT;

♦ поліпшення інвестиційного клімату в Україні запровадженням недискримінаційних, прозорих і передбачуваних умов ведення бізнесу, спрощення адміністративних процедур та боротьби з корупцією;

♦ зміцнення податкової реформи в Україні;

♦ спрощення візового режиму між Україною та ЄС;

♦ поступове наближення законодавства, норм та стандартів України до законодавства, норм та стандартів Європейського Союзу;

♦ усунення дискримінаційного ставлення до працівників-мігрантів.

План дій конкретизує заходи щодо співробітництва між Україною та ЄС за окремими напрямами та галузями. [10, c. 337-340]

Я вважаю, що особливе значення повинне приділятися взаємозв'язкам в економічній сфері.

2. Системна інтеграція у світове господарство. Інтеграційна макровзаємодія на міжрегіональному рівні. Стратегічні пріоритети.

На мою думку, важливою метою українського уряду повинна стати розробка державної стратегії сталого розвитку.

Значна увага в Плані дій приділяється торгівлі й реформі ринкових відносин. Згідно з Планом, поступово будуть скасовані всі експортні та імпортні обмеження. Буде здійснено поступове скасування експортного мита на брухт чорних металів відповідно до двосторонньої угоди між Україною та ЄС. Необхідно здійснити митну реформу з метою спрощення проходження товарів через митницю й усунення бюрократичних перепон. Поступово будуть усунені кількісні обмеження імпорту, його ліцензування.

План дій передбачає створення сприятливих умов для руху капіталу. При заснуванні компаній необхідно забезпечити повне дотримання режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Дискримінаційні заходи, що впливають на діяльність компаній ЄС та України, мають бути скасовані. Дочірні компанії або філії ЄС, а також України, мають діяти в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких діють національні компанії. Поступово скасовуються обмеження щодо заснування компаній.

План дій декларує необхідність забезпечення вільного руху капіталу, пов'язаного з прямими та іншими інвестиціями, гарантування захисту іноземних інвестицій, а також ліквідації або репатріації капіталовкладень або прибутку з них.

У сфері транспорту вважається за необхідне розробити і впровадити національну транспортну стратегію, яка включала б розвиток національної транспортної інфраструктури. Передбачається продовжувати участь у спільному розвитку транс'європейських коридорів, а також у програмі ТРАСЕКА. Буде розвиватися співробітництво у сфері супутникової навігації. Учасники Плану дій візьмуть активну участь у сприянні розвитку Дунаю з метою повного використання його потенціалу як однієї з головних складових європейського внутрішнього водного транспорту.

У галузі енергетики передбачається затвердити спільну енергетичну політику України та ЄС. Розглядається можливість участі України в Європейській енергетичній програмі. Вважається за доцільне диверсифікувати постачання нафти й газу в Україну; в цьому відношенні приділяється увага нафтопроводу Одеса—Броди—Польща. Важливе значення має впровадження реструктуризації українських вугільних шахт, безпеці їх експлуатації.

План дій передбачає також заходи щодо охорони навколишнього середовища. Зокрема, йдеться про впровадження положення Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, а також про активізацію участі України в робочій групі Дунай — Чорне море. [3, c. 114-116]

Особливого значення надається співробітництву у сфері науки, технологій та освіти. Передусім вважається за необхідне зміцнити людський, матеріальний та інституціональний потенціал України з метою поліпшення можливостей фізичних та юридичних осіб, задіяних у науково-технічній та інноваційних сферах. Передбачається обмін науковим персоналом у рамках спільних проектів та сприяння участі українських науковців у міжнародних конференціях та форумах.

Реформування освіти в Україні буде здійснюватися в напрямках наближення до європейських стандартів у рамках Болонського процесу. Будуть розширені молодіжні обміни та співробітництво у сфері неформальної освіти молоді, посилиться міжкультурний діалог через програму «Молодь» (YOUTH).

Розвиток приватного сектора є одним з ключових завдань програми. Реалізація цього завдання полягає в допомозі підприємствам у реструктуризації, забезпеченні довгострокового фінансування приватних підприємств, зокрема через підтримку банківського й фінансового сектора. [7, c. 87-89]

Як уже говорилося, Україна реально є учасницею таких регіональних об'єднань як СНД, ОЧЕС, ГУАМ. Проблеми, пов'язані з членством нашої країни в Співдружності Незалежних Держав, розглядалися в попередньому розділі. Слід додати, що економічний простір СНД зберігає для України важливе значення. Незважаючи на те, що частка СНД в зовнішній торгівлі нашої країни останнім часом зменшується, вона залишається ще досить високою. З Росією Україна має найбільший товарообіг. Значна кількість товарів, якими ми торгуємо з партнерами із СНД, підпадає під преференційний режим, в тому числі наш імпорт енергоносіїв. Збереглося чимало виробничих зв'язків між підприємствами України і колишніх радянських республік. Більшість країн надає безвізовий режим, що полегшує вільне переміщення робочої сили.

Зовнішня торгівля України товарами та послугами (2003), млн. дол.

Країна	Експорт України	Імпорт України	Товарообіг
Усього	27 328	24 409	51 737
Країни СНД, вт. ч.:	8372	11 845	20 217
Росія	6505	8935	15 440
Казахстан	324	498	822
Туркменістан	189	1748	1937
Білорусь	370	360	730
Молдова	516	69	585
Країни ЄС, вт, ч.:	5310	6153	11463
Німеччина	1535	2371	3906
Італія	1314	658	1972
Нідерланди	521	306	827
В. Британія	530	649	1179
Франція	190	545	735

Зовнішньоекономічна діяльність України з країнами СНД регулюється Постановою Кабінету Міністрів України про «Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав—учасниць СНД». Це положення регулює поставки продукції (сировини, матеріалів, деталей, вузлів) для спільного виготовлення кінцевої продукції. Між підприємствами укладаються договори, на основі яких здійснюється митне оформлення продукції. Ця продукція звільнюється від обкладення ввізним або експортним митом, акцизним збором та іншими податками.

У межах СНД найважливіше значення мають наші стосунки з Росією. Вона визнана, поряд з ЄС і США, нашим стратегічним партнером. У «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» зазначається, що наші економічні відносини з Росією органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом нашої держави. Наголошується, що ці стратегічні стосунки мають грунтуватися на принципах добросусідства, партнерства, рівності та взаємної вигоди. Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері «Концептуальні засади» вважають:

♦ співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

♦ науково-технічне та інноваційне співробітництво;

♦ розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

♦ інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків, формування спільних промислово-фінансових груп (ПФГ);

♦ розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

♦ взаємне розширення ринку трудових ресурсів;

♦ спільний розвиток регіонів, що становлять інтерес для обох країн; взаємовигідне використання спільних зон господарської діяльності та розвиток контактних територій;

♦ співробітництво в протидії тінізації економіки та нелегальній міфації.

Що ж до СНД, то очевидно, що ця організація потребує серйозного реформування. Ті цілі, що ставилися в момент її заснування в 1991 р., не в усьому відповідають сьогоднішнім реаліям. Ще більше це стосується механізму функціонування організації. Головна мета реформування — перетворення СНД з переважно політичної організації, якою вона є, на організацію, яка активно працювала б у напрямі поглиблення економічної інтеграції між країнами-членами. В такому разі участь України в СНД була б доцільною і ефективною.

Я вважаю, що в такому контексті слід розглядати й участь України в Єдиному економічному просторі (ЄЕП). Потенційно наша країна може отримати економічні вигоди завдяки режиму вільної торгівлі, що передбачає ця організація. Важливо тільки, щоб угоди, які підписуються в рамках ЄЕП, не суперечили цілям вступу України до ЄС. [11, c. 164-166]

Висновки

Отже, в ході роботи, ми дослідили проблеми формування стратегії економічного розвитку в Україні, і зробили наступні висновки. Стратегічним напрямом зовнішньоекономічної політики України відносно глобальних економічних організацій є однозначна активізація участі нашої держави в їх функціонуванні.

Вступ до Європейського Союзу нині є головною метою, визначальним вектором стратегічної політики України. Дата вступу нашої країни до ЄС поки що не визначена; Україна у відносинах з цією організацією має статус «сусідства». Звісно, що такий статус не зовсім відповідає устремлінням України на шляху інтеграції в європейське співтовариство; українська громадськість сподівалася на здобуття статусу асоційованого члена Європейського Союзу. Проте очевидно, що нашій країні належить ще пройти певний період подальшого реформування економіки, підвищення її макроекономічних показників, щоб увійти до європейської спільноти на рівних. Є підстави сподіватися, що з приходом до влади в Україні нового уряду й більш прихильним ставленням до нашої країни з боку європейських держав після помаранчевої революції цей процес прискориться зусиллями обох сторін.

На мою думку, економічна інтеграція на макрорегіональному рівні — веління часу; вона випливає із закономірностей процесу глобалізації й поширюється, включаючи все нові й нові країни. Тому Україна не повинна залишатися поза процесом регіональної інтеграції, вона має брати участь в інтеграційних об'єднаннях різного типу, якщо це відповідає її інтересам.

Список використаної літератури

1. Білорус О. Г., Лук'яненкоД. Г. та ін. Глобалізація і безпека розвитку. — К.: КНЕУ, 2001.

2. Глобалізація і економіка України. — К.: «Логос», 1999.

3. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / За ред. Білоруса О. Г. — К.: ВІПОЛ, 1998.

4. Економіка зарубіжних країн. Навчальний посібник / За ред. Козака Ю. Г., Ковалевсъкого В. В., Ржепішевського К. І.— К.: ЦУЛ, 2003. — 352 с

5. Лук'яненко Д. Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 7 3 с.

6. Міжнародна економіка. Навч. посібник / За ред. Козака Ю. Г., Ковалевського В. В., Ржепішевського К. I. — К.: ЦУЛ, 2004. — 672 с.

7. Міжнародні організації. Навчальний посібник / За ред. Козака Ю. Г. та Ковалевського В. В.—К.: ЦУЛ, 2003. — 288 с.

8. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. Колесова В. П. и Осъмовой М. Н. — М.: Флинта, 2000. — 480 с.

9. Мировая экономика / Под ред. Николаевой И. П. — М.: ЮНИТИ,

2000.— 575 с.

10 Новицъкий В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. — К.: КНЕУ, 2003. — 948 с.

11. Пахомов Ю. К, Филипенко А. С, Лукьяненко Д. Г., Макогон Ю. В., Громенкова С. В. Международные стратегии экономического развития. Киев — Донецк, 2001. — 239 с.

12. Соколенко С. І. Глобалізація і економіка України. — К.: Логос, 1999. —539 с.

13. Стратегії економічного розвитку. Монографія / За ред. Лук'яненкаД. Г. — К., 2001. — 538 с.

14. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). Інститут економічного прогнозування / За ред. Гейця В.М. — К.: Логос, 1999.

15. Україна на шляху до Європи. — К.: Фенікс, 2001. — 343 с.

16. Філіпенко А. С, Рогач О., Шнирков О. І. та ін. Світова економіка. Підруч.—К.: Либідь, 2000.—582с.

17. Циганкова Т. М. Міжнародні організації. Навч. посібник.— К., 1998

18. Шреплер Х.-А. Международные экономические организации. Справочник. — М.: Международные отношения, 1999. — 456 с.

19. Щербанш Ю. А., Рожков К. Л., Рыбалкин В. К, Фишер Г. Международные экономические отношения. Интеграция. — М.: ЮНИТИ, 1997. —128 с.

20. http:old.europexxi.kiev.ua/ukrainian.