Вступ.

1. Стан екологічної освіти всіх рівнів.

2. Специфіка екологічної освіти.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Ми свідомі того, що проблема екологічної освіти і виховання в Україні вкрай актуальна і має велике значення для сьогодення та майбутнього. Тому, враховуючи великий досвід громадських організацій, науковців і педагогів, необхідно об’єднати зусилля з досвідом установ системи освіти у розв’язанні проблем екологічної освіти та виховання в Україні.

Екологічна освіта та виховання – актуальна соціально-економічна та психолого-педагогічна проблема, змістом якої є формування розуміння сучасних екологічних проблем, виховання відповідальності за стан довкілля, оволодіння навичками етичної поведінки в природі. Такої мети можна досягти лише спільними зусиллями громадських організацій та державних установ.

Уряди мають надавати підтримку неформальному навчанню й освіті, оскільки наявність поінформованих громадян і обізнаних споживачів є найважливішим фактором реалізації заходів щодо забезпечення збалансованості через їхній вибір і дії, включаючи місцеві «порядки денні на ХХI століття».

Неформальне навчання і освіта, в тому числі програми підвищення поінформованості громадськості, мають бути націлені на забезпечення кращого розуміння зв'язків між соціально-економічними і екологічними проблемами на місцевому і глобальному рівнях, включаючи тимчасову перспективу. Спільноти, сім’я, засоби масової інформації та НУО є важливими суб’єктами діяльності, спрямованої на підвищення поінформованості громадськості.

1. Стан екологічної освіти всіх рівнів

Для прискорення процесу екологізації свідомості громадян країни необхідно запровадження комплексного та системного підходу до безперервної екологічної освіти через сім'ю, дитсадок, школу, вищі навчальні заклади у відповідності з прийнятою 19 лютого 2002 року Концепцією неперервної екологічної освіти в Україні. Система неперервної освіти передбачає на кожному з цих етапів логічний розвиток, поглиблення і доповнення екологічних знань.

Дошкільний вік започатковує неперервну екологічну освіту, закладає підґрунтя для формування особистості дошкільника, засвоєння в подальшому основ природничих наук у школі. Саме в цей період дитина вперше починає знайомитися з природним оточенням.

У навчальних планах підвищення кваліфікації всіх категорій працівників дошкільних закладів передбачено блок або спецкурс екологічних знань.

Наступною ланкою у системі неперервної екологічної освіти є школа, оскільки саме в шкільні роки формування особистості відбувається найінтенсивніше. Якісно нова освітня система в галузі навколишнього середовища передбачає формування особистості, здатної знаходити реальні шляхи виходу зі стану глибокої екологічної кризи, подолавши споживацьке ставлення до природи.

Сьогодні наслідки впливу діяльності людини на навколишнє середовище стають все відчутнішими, тому людство нарешті почало усвідомлювати неможливість власного існування без збереження природи у всьому її розмаїтті.

Однак, екологічна культура сучасного українського суспільства залишається низькою, і без підвищення її рівня неможливо сподіватися на позитивні зміни в навколишньому середовищі.

Загальновідомо, що поєднання навчання й виховання є важливим чинником у становленні громадянина. Саме неформальна освіта набагато повніше враховує знання та інтереси учнів, їхні пізнавальні й інтелектуальні можливості, дає змогу застосовувати здобуті знання, набуті уміння й навички у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища. Важливим є те, що розширюються безпосередні контакти учнів з природою, і вони мають змогу побачити результати своєї праці. Це посилює активність учнів, утверджує усвідомлення природи як системи цінностей.

Традиційно, в усіх школах області, проводяться весняні та осінні театралізовані свята і фестивалі екологічного спрямування: "День Землі", "День зустрічі птахів", "Свято квітів", "Краса землі моєї України", "Всесвітній фестиваль птахів" (під егідою Міжнародної спілки охорони птахів).

В системі вищої школи проблема екологічної освіти перебуває в центрі уваги навчально-виховного процесу.

Співробітники кафедр екології і загальної екології та природокористування активно працюють проводячи науково — дослідні роботи з таких напрямків:

— дослідження в області моніторингу забруднюючих речовин, реєстру викидів та їх переносу на локальному і регіональному рівнях;

— вплив токсикантів на довкілля та їх еколого-токсилогічна оцінка;

— біоіндикаційні дослідження рівнів забруднень атмосфери;

— дослідження фізичних і хімічних показників накопичення забруднювачів в біологічних об'єктах середовища та рослинних організмах;

— спінселективні фотопроцеси в озоновому шарі.

У закладах післядипломної освіти педагогічних працівників особлива увага приділяється освіті керівників навчальних закладів, від яких залежить прийняття певних рішень.

З метою забезпечення практичного оволодіння сучасним змістом екологічних знань, ознайомлення з інноваційними прийомами екологізації предметів з основ наук, поетапним підходом щодо екологічного виховання школярів, оволодіння навичками визначення критеріїв екологічно вихованої особистості, а також відбору наукових методів для досягнення інтегрованих результатів у екологічній освіті школярів, до навчального плану підвищення кваліфікації вчителів базових дисциплін та інших категорій введено цикл лекцій з проблем екології. Цикл лекцій періодично змінюється. Організовано курсову перепідготовку вчителів, які викладають інтегрований предмет "Основи безпеки життєдіяльності людини"[1, c. 114-116].

2. Специфіка екологічної освіти

Формування екологічної культури особистості як мети екологічної освіти передбачає комплексний вплив на сфери свідомості: когнітивну, афективну, діяльну. Отже, екологічна освіта повинна включати загальнонаукові, морально-естетичні і практичні аспекти.

Специфіка екологічної освіти полягає в тому, що вона повинна базуватись на принципі “випереджуючого відображення”. Тобто у свідомості людини повинна відбуватись постійна оцінка можливих наслідків втручання у природу.

Специфіка екологічного виховання полягає у формуванні такого світоглядного становлення до цілісної суперсистеми “суспільство-природа”, яке базується на діяльній участі особистості в її розвитку.

Основними принципами екологічного виховання є принципи: матеріальної єдності світу, краєзнавчий, принцип комплексності, безперервності, патріотизму і т. і.

Провідним принципом екологічної освіти і виховання повинні “мислити глобально – діяти локально”.

Особливості змісту екологічної освіти школярів досить повно висвітлені в ряді праць (І.Д. Звєрєва, А.Н. Захлебного, І.Т. Суравєгіної та інших). Серед особливостей екологічної освіти необхідно відмітити наступні:

· її кінцевою метою є формування екологічної свідомості і громадянської позиції, а не тільки оволодіння певною сумою знань і вмінь;

· носієм екологічної свідомості, який детермінує вчинки є все населення країни, в ідеалі – планети, а не тільки певні групи людей;

· комплексний характер екологічної освіти і виховання означає його реалізацію засобами різноманітних предметів.

Звідси витікають і вимоги до організації екологічної освіти, яка повинна базуватись на ряді підходів:

· багаторівневої організації екологічної освіти від дошкільних закладів до закладів підвищення кваліфікації;

· екологізації навчальних предметів – екологічні аспекти присутні в усіх навчальних дисциплінах як обов’язковий компонент;

· запровадження інтегрованих узагальнюючих екологічних курсів у старших класах, вузах.

При цьому екологічну освіту потрібно розглядати як необхідний атрибут системи освітніх закладів.

Такий підхід до організації екологічної освіти продиктований в тому числі і комплексним характером екологічних проблем. Екологічні проблеми виступають тим змістовним “стержнем” інтеграції знань шкільних дисциплін. Не випадково В.І.Вернадський відмічав, що в майбутньому ми будемо об’єднуватись не за науками, а за проблемами. При розкритті суті екологічних проблем важливо опиратись на систему міждисциплінарних понять: навколишнє середовище, природні умови, ресурси, антропогенний чинник, забруднення, екологічна криза, екологічна катастрофа, моніторинг, охорона природи, екологічна культура, здоров’я[4, c. 19-20].

Суть екологічної освіти полягає в тому, щоб кожна людина могла усвідомити пріоритетні загальнолюдські цінності, щоб кожна людина знала про основні джерела порушення природної рівноваги, щоб кожна людина віддавала собі звіт за скоєне як перед самим собою, так і перед сім’єю, суспільством, державою в цілому. Все це виходить з того рівня загальнодержавної культури, яку закладено було освітою і вихованням, а саме від рівня екологічної культури.

Екокультура, в свою чергу, залежить від освіти, виховання і просвітництва [1]. Величезна роль при цьому надається саме екологічній освіті, що є основою національної безпеки країни, тому що направлена на забезпечення довгострокових інтересів суспільства. Необхідність екологічної освіти повинна сприйматися суспільством як фактор колективної безпеки [4]. Основним завданням екоосвіти є формування екологічної свідомості особистості і суспільства в цілому, почуття відповідальності у людині для вирішення екологічних проблем.

Екологічна освіта третього тисячоліття повинна стати необхідною складовою гармонійного, еколого безпечного розвитку. Підготовка громадян з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства і природи через гармонійне співіснування з нею повинна стати одним із головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем нашої держави.

Пріоритетом може бути така екологічна освіта, яка готує тих, хто навчається, до вирішення соціальних та економічних проблем, які стоять перед суспільством на місцевому, національному та глобальному рівнях. Така позиція дасть можливість перебороти відчуження системи освіти від екологічних проблем сучасного світу. При цьому знання і вміння повинні підкріплюватися конкретними діями, що призведе до формування навичок особистого досвіду.

Екологічна освіта найбільш успішно може здійснюватися тільки безперервно на протязі всього життя людини і у відповідності з соціально-психологічними періодами розвитку особистості [1]. Створення такої системи екологічної освіти повинно бути законодавчо закріпленим в якості основи державної екологічної політики як конституційної норми.

Лише за умови безперервності екологічних освіти, виховання і просвітництва ми зможемо підвищити екологічну свідомість людей, згодом – перейти до більш конкретних заходів і засобів, забезпечивши шлях нашої держави до сталого розвитку. Тоді і знайдуться кошти на сучасні методи захисту довкілля від техногенного навантаження, а більшість екологічних катастроф і проблем можна буде передбачити і ліквідувати ще до їх виникнення, або на першій стадії розвитку.

Згідно “Концепції екологічної освіти в Україні” [7] складовими компонентами екологічної освіти є — екологічні знання, екологічне мислення, екологічний світогляд, екологічна етика.

Кожному компоненту відповідає певний рівень екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на всіх рівнях, особливо вищих. Умовно поділяють наступні узагальнені рівні екологічної зрілості — початковий (інформативно-підготовчий), основний (базово-світоглядний), вищий, профільно-фаховий (світоглядно-зрілий).

Особливу небезпеку становить розрив між екологічними знаннями та можливістю керівників підприємств приймати управлінські рішення, основані на недостатній освідомленості про екологічні наслідки господарської діяльності в конкретній місцевості, регіоні, країні, світі. За статистикою, 15% керівничої еліти світу приймає рішення, від яких залежить доля 85% ресурсів планети [3], по збереженню та відновленню чи забрудненню довкілля. Недостатність екологічних знань у всіх сферах суспільства лежить в основі більшої частини порушень природоохоронного законодавства і є причиною бездіяльності керівництва і неадекватної реакції населення [3].

Таким чином, саме за допомогою обов’язкового ведення, удосконалення і безперервності екологічної освіти можна передбачати і прогнозувати діяльність, упереджувально відноситися до своїх дій у природокористуванні, без чого не можна перебороти системну кризу, запобігати подальшому розвитку глобальних екопроблем і вийти на траєкторій стійкого розвитку.

Висновки

У найважливіших міжнародних документах останнього десятиріччя, присвяченим проблемам навколишнього середовища і гармонійного розвитку людства, велика увага приділяється екологічній культурі і свідомості, інформованості населення щодо екологічної ситуації у світі, регіоні, на місцях проживання, його обізнаності з можливими шляхами вирішення нагальних екологічних проблем.

В Україні глибоко усвідомлюють необхідність створення передумов для збалансування інтересів суспільства і можливостей природи, соціально-економічного розвитку й довкілля. Саме на цих постулатах базується Концепція переходу України до сталого розвитку.

Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля неможливо впроваджувати без становлення на сучасному рівні освіти та виховання громадян суспільства. Оскільки наше життя неможливо відокремити від навколишнього природного середовища, то потрібно, щоб освіта мала екологічне спрямування. Екологічна освіта має базуватися на принципах глобальності, високоморальності та систематичності.

Мета екологічної освіти в тому, щоб пробудити в усіх вікових групах населення занепокоєність станом природного середовища та поєднати екологічне мислення і екологічну поведінку з розумінням того, що все у світі взаємопов'язане, що певна дія людини викликає часом непередбачені наслідки впливу на природу. Таким чином, екологічна освіта стає способом життя людини на сучасному етапі її існування на Землі.

Список використаної літератури

1. Авраменко Н.Л. Екологія в системі освіти // Збірник наукових праць науково-методичної конференції “Людина та навколишнє середовище – проблеми безперервної екологічної освіти в вузах”. – Одеса: вид-во ОДАХ, 2000. – С.113.

2. Быстряков И.К. Эколого-экономические проблемы развития производственных сил: (теоретические и методические аспекты)/ Под ред. С.И.Дорогунцова. – К., ООО «Международное финансовое агенство», 1997. – 255с.

3. Грачев В.А., Егорова Л.В. Экологическая культура как важнейший элемент духовного возрождения // Материалы Международного екологического конгресса “Новое в экологии и безопасности жизнедеятельности” / Под ред. Н.И. Иванова. – СПб.: Балт.гос.тех.ун-т, 2000. – 1 Т. – С.428-431.

4. Желібо Є.П., Авраменко Н.Л. Підвищення екологічної культури населення як складової стійкого розвитку держави// Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта — 2002”, — Том 2. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 19-20.

5. Концепція сталого розвитку України. – К., 1997. – 17с.

6. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию. Перевод с англ.. – М.: Прогресс, 1989, — 376 с.

7. Про концепцію екологічної освіти в Україні// Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – № 7. – 2002. – С.3-23.

8. Реймерс Н.Ф. Экология: теория, законы, правила, принципы и гипотезы. – М.: Россия молодая, 1994. – 367 с.

9. Урсул А. Переход России у устойчивому развитию. Ноосферная стратегия. – М.: Ноосфера, 1998.– 500 с.