Вступ.

1. Стандартизація надання медичної допомоги як інноваційний аспект в управлінні охороною здоров'я.

2. Сучасні механізми та стандарти управління якістю в системі охорони здоров’я.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Основні напрями вдосконалення політики держави стосовно охорони здоров’я на регіональному рівні тощо сформульовані у Міжгалузевій комплексній програмі "Здоров'я нації" на 2002-2011 pp. У Програмі наголошується на необхідності впровадження і реалізації інноваційного процесу в галузі, який повинен ґрунтуватися на економічних принципах його мотивації та постійному аналізі впливу інновацій на показники здоров'я населення та діяльності системи охорони здоров'я на регіональному рівні. Як така інноваційна рушійна сила розглядаються стандарти якості надання загальнодоступної медичної допомоги, що позитивно впливатимуть на прогнозні тенденції здоров'я нації. Втілення цих стандартів у життя покладається саме на регіони.

Треба наголосити, що не досить ефективне впровадження й використання нововведень є актуальною проблемою державотворення України. Цій проблемі присвячено наукові дослідження вітчизняних науковців В.Лугового, В.Князева, В.Бакуменка [1], В. Скуратівського [2], І.Солоненко [4] доводить, що процес стандартизації загальнодоступної медичної допомоги як інноваційний процес гальмується низкою негативних чинників, серед яких можна виділити наступні:

■ скорочення державного фінансування сфери охорони здоров'я;

■ ресурсні проблеми галузі охорони здоров'я;

■ низький рівень інформаційного забезпечення в управлінні системою охорони здоров'я на різних рівнях;

■ недостатність, нескоординованість і неефективність заходів, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я населення;

■ брак сучасних медичних технологій, недостатнє володіння ними, незадовільне медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров'я.

1. Стандартизація надання медичної допомоги як інноваційний аспект в управлінні охороною здоров'я

Основною структурою, зацікавленою у якісній медичній допомозі, а отже, і в здоровому працездатному населенні, є держава. Саме її політика щодо реформування системи охорони здоров'я, впровадження інновацій у державне управління цією сферою є визначальною в створенні структурних механізмів, здатних забезпечити належну якість медичної допомоги на регіональному рівні, яка відповідає сучасним вимогам суспільства.

Комплексний підхід до використання стандартизації як основного, інноваційного фактора реформування галузі охорони здоров'я в Україні набуває особливої ваги. Це зумовлено тим, що, по-перше, це тривалий процес дослідження нових явищ нематеріального виробництва, який може давати позитивні наслідки через 10-30 років і потребує виваженої стратегії управлінської діяльності; по-друге, необхідно розробити ефективний механізм досягнення стратегічної мети управління галуззю за допомогою використання цієї інновації саме у регіональній управлінській практиці; по-третє, необхідно з'ясувати, чи можливо сучасні проблеми охорони здоров'я, найактуальнішою з яких є погіршення здоров'я населення, розв’язати шляхом впровадження цієї інновації у виробництво.

Розглядаючи процес стандартизації надання медичної допомоги як інноваційну діяльність, на регіональному рівні управління ми виділяємо в ньому наступні етапи:

■ створення наукової регіональної програми з управління розробкою та впровадженням стандартів якості надання медичної допомоги як об'єктів управління;

■ проведення експертної оцінки (в ідеалі — незалежними експертами) з визнання цих стандартів перспективними з погляду отримання соціально-економічного ефекту при їх впровадженні у сферу охорони здоров'я регіону;

■ організація управління впровадженням стандартів у діяльність закладів охорони здоров'я регіону та моніторинг якісних змін;

■ забезпечення вирішення науково-практичних проблем охорони здоров'я через формування державних та міжгалузевих програм, що сприятиме використанню бюджетів різних рівнів.

Таким чином, стандартизація надання медичної допомоги як аспект інноваційної діяльності держави є багатовимірним середовищем, що інтегрує в собі науково-технічну, виробничу діяльність та сферу споживання інноваційної продукції. Внутрішні зв'язки, що формують зазначене середовище, зумовлені суспільними відносинами, правовими відносинами, кооперацією та взаємодією суб'єктів процесу стандартизації (фізичних осіб — громадян України та юридичних осіб — закладів охорони здоров'я). Саме суб'єкти зазначеної інноваційної діяльності забезпечують продукування та залучення інтелектуального ресурсу у процес стандартизації надання медичної допомоги.

Треба наголосити, що у системі чинників, які детермінують інноваційний прогрес суспільства, чи не найважливішу роль відіграє динамізм розвитку людського потенціалу. У виступі Президента України на науково-практичній конференції 21 лютого 2003 р. "Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України" наголошується на тому, що всебічний розвиток людського потенціалу є імперативом сучасного цивілізаційного прогресу, головною складовою національного багатства і суспільного поступу, визначальним критерієм оцінки його рівня [5, с 2].

Процес стандартизації надання медичної допомоги має охоплювати всі види лікарської діяльності: від засобів і предметів праці до відносин між людьми у процесі лікарської діяльності з її умовами і результатами. Якісне зростання набуде необхідних суспільству параметрів лише тоді, коли цикл інновацій матиме початок і базуватиметься на гуманістичній складовій вітчизняної медицини. Ефективність процесу стандартизації в цьому разі характеризуватиметься синергетичним наслідком, який виходить за межі застосування тільки стандартів, оскільки у механізмі взаємодії цих ресурсів проявляється їх природна єдність. Пошук єдності стандартів якості надання медичної допомога з гуманістичною складовою української медицини є основним завданням держави в управлінні цим видом стандартизації як на центральному, так й на регіональному рівнях.

Наша країна має значний інтелектуальний потенціал, здатний суттєво динамізувати інноваційний процес у національній галузі охорони здоров'я. На цей час медичні ресурси України включають майже 200 вищих медичних навчальних закладів, закладів післядипломної освіти та науково-дослідних установ. У галузі охорони здоров'я зайнято близько 1,3 млн осіб, в тому числі 222,3 тис. лікарів. Надзвичайно важливе значення має тісна співпраця Міністерства охорони здоров'я з Академією медичних наук. Для концентрації зусиль у галузі медичної науки у 2000 р. передано із підпорядкування Міністерства охорони здоров'я до системи Академії медичних наук України вісімнадцять науково-дослідних інститутів. Однак досить потужний інтелектуальний потенціал інноваційного процесу, аспектом якого є стандартизація надання медичної допомоги, ефективно не використовується. Це, на нашу думку, пов'язано з відсутністю ефективних механізмів державного управління стандартизацією як комплексу заходів органів державної влади з реалізації та ресурсного забезпечення сфери охорони здоров'я на регіональному рівні, що спрямовані на пріоритетний розвиток інноваційної складової реформи. Має бути досягнута їх внутрішня узгодженість та скоординованість із іншими складовими державної інноваційної політики: з науково-технічною, інвестиційною, структурною, промисловою та іншими.

Можна стверджувати, що галузь охорони здоров'я посідає важливе місце в становленні нової моделі суспільного і економічного розвитку України як фактор розвитку людського потенціалу. У вищезгаданому виступі Президента України зроблено акцент на необхідності реалізації широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації всієї системи охорони здоров'я, наближенні її до стандартів ЄС, потреб внутрішнього ринку держави, суспільства [5]. Умовою стабільного інноваційного розвитку суспільства є формування такого середовища, в якому соціальний статус кожної особистості буде визначатися також й рівнем її здоров'я. У зв'язку з цим важко переоцінити процес впровадження стандартів якості у вітчизняній галузі охорони здоров'я для становлення України як соціальної держави із сталим економічним зростанням.

Соціально-економічний устрій України зазнав суттєвих змін, які позначились на розвитку системи охорони здоров'я. Перехід до багатоукладного господарювання призвів до появи в охороні здоров'я недержавних форм власності (акціонерної, приватної тощо), що зумовлює створення нової, адекватної сучасним умовам, моделі системи контролю якості медичної допомоги. Ця система має працювати, перш за все, на регіональному рівні, що створить передумови для досягнення загальнонаціонального ефекту покращання стану громадського здоров'я. Нова модель вимагає визначення методів експертної діяльності на рівні управлінь охорони здоров'я, чіткого розмежування повноважень між суб'єктами в сфері охорони здоров'я, подальшого розвитку системи професійної підготовки фахівців охорони здоров'я згідно з потребами регіону, удосконалення відповідної нормативної бази.

Для виконання і втілення у життя вищенаведених принципів на рівні регіону необхідно розробити програму щодо забезпечення якості медичної допомога, базисом якій слугуватимуть стандарти якості медичної допомоги, що затверджуються на державному рівні. Згідно з цією програмою проводиться розробка та наукове обґрунтування нової регіональної моделі контролю якості медичної допомога. Основою успішної розробки й втілення у життя наведеної моделі слугуватимуть підготовлені управлінські кадри. Саме такі кадри забезпечуватимуть виконання механізмів державної акредитації закладів охорони здоров'я і стандартизації медичної діяльності.

Модель контролю якості, що пропонується, має стати часткою державної програми розвитку системи стандартизації в охороні здоров'я за участю Державного комітету України з питань стандартизації, метрології та сертифікації та Міністерства охорони здоров'я України.

Інструментом реалізації контрольних функцій щодо якості медичної допомоги може стати регіональна рада охорони здоров'я, до складу якої увійдуть керівники відділів охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, представники національних організацій підприємців/працедавців, основних асоціацій та об'єднань працівників охорони здоров'я та медичної освіти, місцевих рад і недержавних організацій.

Результатом впровадження наведеної моделі може стати регулярний моніторинг виконання Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на 2002-2011 роки, організація чітко функціонуючої системи регулярної оцінки здоров'я та якості життя населення регіону відповідно до Європейської програми EuroHIS-оцінка здоров'я шляхом опитування населення, і, таким чином, наближення до стандартів якості ЄС.

Безперечно, підґрунтям на шляху впровадження інновацій у сферу медичної діяльності на регіональному рівні має стати розробка законодавчих актів та нормативно-розпорядчих документів, які забезпечуватимуть регламентацію діяльності галузі в сучасних умовах, а саме питань багатоукладності медичної допомоги, гарантованого рівня медичної допомоги, медичної діяльності, первинної медико-санітарної допомоги і сімейної медицини, спеціалізованої і стаціонарної медичної допомоги, приватної лікарської практики, загальнообов'язкового соціального медичного страхування, правового захисту пацієнтів і медичних працівників у сфері охорони здоров'я. Створення таких правових основ дасть змогу розробляти конкретні моделі діяльності закладів охорони здоров'я щодо забезпечення стандартів якості на рівні територій з урахуванням їх конкретних особливостей і втілювати їх у територіальних програмах розвитку.

Головною ціллю діяльності галузі охорони здоров'я на 2007 рік, визначеною Програмою економічного і соціального розвитку України на 2007 рік, було забезпечення високоякісної і доступної медичної допомоги, динамічний розвиток системи охорони здоров'я з орієнтацією на запобігання захворювань, формування мотивації до здорового способу життя населення і покращення демографічної ситуації.

З метою реалізації основні завдання та заходів державної політики у сфері охорони здоров'я на найближчі роки, серед яких охорона материнства та дитинства, боротьба з ВІЛ-СНІДом, туберкульозом, онкологічними та серцево-судинними захворюваннями, надання кваліфікованої медичної допомоги мешканцям села та структурні зміни системи охорони здоров'я, які передбачають створення в Україні якісно нової системи охорони здоров'я, зокрема, запровадження договірних відносин та контрактних закупівель медичних послуг за державні кошти, розділення функцій платника та постачальника медичних послуг, а також підвищення рівня автономії закладів охорони здоров я шляхом їх реорганізації з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства Урядом було затверджено Національний план розвитку охорони здоров'я на період до 2010 року (постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.07 № 815).

Національний план передбачає і конкретні кроки для вирішення таких важливих питань, як зміцнення фінансової бази і забезпечення стабільного фінансування охорони здоров'я, забезпечення надання населенню безплатної медичної допомоги в обсягах, гарантованих державою, оптимізацію мережі закладів охорони здоров'я, відносно запитів населення, формування ефективної системи контролю і управління якістю медичної допомоги. Серед важливих чинників оздоровлення вітчизняної системи охорони здоров'я, передбачається програмно-цільовий підхід до самої галузі, проведення раціональної фармацевтичної і удосконалення інноваційної політики, удосконалення кадрової роботи, підвищення ефективності використання наукового потенціалу.

2. Сучасні механізми та стандарти управління якістю в системі охорони здоров’я

Концептуальний підхід до проблеми контролю якості медичної допомоги в Україні відбиває наукове бачення управління якістю, методології його вирішення у взаємозв'язку з політикою держави в охороні здоров'я [2, 3, 5]. Зазначена проблема важлива для державного управління охороною здоров'я й потребує подальшого вивчення.

Пропонована стаття присвячена удосконаленню сучасних механізмів контролю якості медичної допомоги (стандартизації медичної допомоги та державній акредитації медичних закладів) за умов реформування галузі охорони здоров'я в Україні й спрямована на формування науково-методологічних засад становлення державної політики якості у сфері громадського здоров'я.

Законодавча база системи забезпечення якості на сучасному етапі спирається на основний закон про охорону здоров'я «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992), постанову Кабінету Міністрів від 15 червня 1997 р. № 765 щодо застосування державної акредитації закладів охорони здоров'я, накази Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України та ін. (див. рисунок).

В Україні розроблені, затверджені МОЗ й впроваджуються в практику лікувально-профілактичних закладів тимчасові галузеві медичні стандарти стаціонарної допомоги дорослому й дитячому населенню. Стандарти створені для всіх рівнів надання медичної допомоги по 79 розділах (для дорослого населення) та 54 (для дитячого) з основних медичних спеціальностей. У галузевих стандартах окреслено види й обсяги діагностично-лікувальних процедур, терміни та бажані результати лікування. Стандарти медичних технологій подані відповідно до Міжнародної класифікації хвороб десятого перегляду для надання медичної допомоги дорослому населенню по 1028 нозологічних формах і 935 — дитячому населенню.

Впровадження галузевих медичних стандартів спрямоване на забезпечення пацієнтам гарантованого рівня й обсягів медичної допомоги. Медичні стандарти є інструментом контролю якості медичної допомоги, що здійснюється на внутрішньому рівні, відомчому, позавідомчому і незалежному. Ці стандарти ґрунтуються на досягненнях доказової медицини (Evidence — Based Medicine), які нагромаджують світовий досвід тисяч наукових досліджень з профілактики та лікування хвороб. За умов ринкових відносин вони являють собою технологічний та правовий документ взаємовідносин між медичним закладом і страховою компанією. Адже концепцією якості медичної допомоги у світовій практиці передбачено порівняння стандартних та наявних параметрів стосовно діагностики, лікування та кінцевих результатів [6].

Сучасні механізми забезпечення якості в системі охорони здоров'я.

Використання медичних стандартів слугує адекватному застосуванню сучасних технологій діагностики і лікування, виключає можливість призначення малоефективних медичних процедур і ліків, запобігає зростанню термінів лікування у лікувально-профілактичних закладах (ЛПЗ) України, що дозволяє підвищити якість медичної допомоги й отримати значний економічний ефект для галузі.

Розробка стандартів медичних технологій стаціонарної допомоги — це початок процесу стандартизації медичної галузі. Наступні етапи включають створення стандартів амбулаторно-поліклінічної допомоги населенню і медико-економічних стандартів.

На нашу думку, для наукової розробки й ефективного впровадження механізму стандартизації медичної допомоги необхідне створення державної Програми щодо забезпечення якості медичної допомоги. Наявність такої програми забезпечить наукове обґрунтування управління новою моделлю контролю якості медичної допомоги. Координуючу функцію щодо створення програми розвитку системи стандартизації в охороні здоров'я мають здійснювати Державний комітет України з питань стандартизації, метрології та сертифікації та МОЗ України. Для посилення громадського контролю за діяльністю ЛПЗ корисним буде створення Української асоціації з якості медичної допомоги, яка б діяла за участю комітетів, філій та інших організацій на всіх адміністративно-територіальних рівнях.

У перехідний період розбудови національної економіки стратегія державної політики в галузі охорони здоров'я передбачає забезпечення збалансованості та ефективність діяльності всіх секторів галузі незалежно від форм власності. При цьому держава зберігатиме за собою надання громадянам необхідного рівня профілактичної, лікувально-діагностичної й реабілітаційної допомоги на основі економічно виправданого бюджетного, страхового та інших видів фінансування і державного стандарту. Бюджетні ресурси на охорону здоров'я мають формуватися на підставі нормативів витрат, виходячи з державного стандарту медичної допомоги, враховуючи рівень здоров'я населення, клімато-географічні та екологічні особливості регіону.

Ще одним новітнім механізмом контролю якості медичної допомоги можна вважати державну акредитацію закладів охорони здоров'я. Вона здійснюється на основі оцінки їх діяльності згідно з вимогами стандартів, які характеризують структуру, процес та кінцеві результати роботи з метою поліпшення якості медико-санітарної допомоги з максимально можливим використанням наявних ресурсів. Протягом останніх п'яти років в Україні відпрацьовувалася технологія процесу акредитації. Проведення оцінки відповідності закладів охорони здоров'я стандартам акредитації здійснюють експерти Головної акредитаційної комісії при МОЗ України, комісій при МОЗ Автономної Республіки Крим та управліннях охорони здоров'я обласних (міських) держадміністрацій.

Акредитація закладів охорони здоров'я, що надають первинну і вторинну лікувально-профілактичну допомогу, практично завершена в Україні. По Україні акредитовано 88,2 % закладів охорони здоров'я державної і комунальної форм власності, які надають вторинну і третинну допомогу. Головним результатом процесу підготовки й проведення акредитації є виявлення та усунення недоліків, оновлення матеріально-технічної бази ЛПЗ через залучення позабюджетних коштів, реорганізація управління закладів.

За даними МОЗ (2003 p.), акредитовано 18, 5% від загальної кількості суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на медичну практику та роздрібну реалізацію лікарських засобів (юридичні особи). Проте більшість приватних закладів охорони здоров'я зволікають у проходженні державної акредитації, оскільки якість надання медичної допомоги в них не відповідає вимогам чинного законодавства. Наказом МОЗ України затверджено графік подання документів для проходження державної акредитації суб'єктами підприємницької діяльності, але треба вживати більш ефективні управлінські заходи щодо забезпечення виконання цього наказу.

Таким чином, проведення першого та другого етапів державної акредитації дозволило:

— здійснити аналіз діяльності закладів охорони здоров'я, визначити оптимальний порядок та обсяг медичної допомоги, що надається кожному конкретному ЛПЗ;

— оптимізувати мережу закладів охорони здоров'я відповідно до існуючих матеріальних та кадрових ресурсів галузі за умови виконання ст. 49 Конституції України;

— поліпшити матеріально-технічну базу закладів охорони здоров'я через залучення до процесу акредитації представників органів виконавчої влади, страхових компаній, благодійних фондів тощо;

— захистити права пацієнтів та медичних працівників;

— підготувати заклади до роботи в нових економічних умовах, у тому числі в умовах страхової медицини.

На нашу думку, назріла необхідність залучення до моніторингових процедур оцінки діяльності ЛПЗ незалежних від держави професійних медичних товариств, спілок, об'єднань, що повинно поглибити державно-громадський характер управління галуззю охорони здоров'я та удосконалити процес державної акредитації медичних закладів.

Соціально-економічний устрій України зазнав суттєвих змін, які позначились на розвитку системи охорони здоров'я. Перехід до багатоукладного господарювання привів до появи в охороні здоров'я недержавних форм власності (акціонерної, приватної тощо), що зумовлює необхідність створення нової, адекватної сучасним умовам, моделі системи контролю якості медичної допомоги, методів експертної діяльності, чіткого розмежування повноважень між суб'єктами в охороні здоров'я, подальшого розвитку створення досконалої нормативної бази. Саме акредитація закладів охорони здоров'я, ліцензування медичної практики, стандартизація медичної допомоги на всіх рівнях є основними компонентами забезпечення якості в охороні здоров'я населення України на сучасному етапі.

В останні роки Комітет Верховної Ради з питань охорони здоров'я ініціював прийняття ряду законів, спрямованих на якісне удосконалення галузі.

Сьогодні ведеться робота над запровадженням обов'язкового медичного страхування, що дозволить вирішити питання з альтернативним джерелом фінансування медицини. Водночас це дозволить забезпечити належну оплату праці медпрацівникам в обмін на якісну і доступну медичну допомогу пацієнтам. Крім того, важливо законодавчо врегулювати питання захисту прав медпрацівників з одного боку і пацієнтів з іншого, а також вникнути в конкретні проблеми медицини кожного регіону. Для того, щоб вчасно і якісно надавати медичну допомогу населенню, потрібно у першу чергу знати, якої допомоги потребує медицина і пацієнти в тій, чи іншій області і виходячи з цього готувати підґрунтя для вирішення особливо актуальних питань

Критерії якості медичної допомоги і надання медичних послуг визначаються стандартами. Система охорони здоров'я утвердила свій курс — формування національної системи охорони здоров'я шляхом переходу до бюджетно-страхової моделі. Як тільки буде введена страхова медицина, стандарти та протоколи лікування будуть регламентувати роботу кожного лікаря, незалежно від типу клініки. Отже, стандартизація є одним з першочергових завдань.

У МОЗ, відповідно до стратегії ВООЗ, вперше створено департамент інспектування та контролю якості медичної допомоги. Для його діяльності сформовано робочу групу з управління охороною здоров'я та відділ наукового розвитку стандартизації (на базі Українського інституту громадського здоров'я МОЗ).

Розробляються проекти нормативно-правових актів. Проведено цикл навчальних семінарів для фахівців МОЗ України з питань стандартизації та управління якістю медичної допомоги. Утворено головну організацію метрологічної служби МОЗ України (на базі УДСЛ "Охматдит"). Проводиться акредитації закладів охорони здоров'я.

Проведено громадські обговорення проекту концепції з подальшою розробкою Державної програми "Здорова дитина на 2008-2017 роки". Активно впроваджуються сучасні перинатальні технології в акушерських стаціонарах. В переважній більшості родопомічних та дитячих закладах створено умови для спільного перебування матері і дитини та забезпечення дотримання міжнародних вимог.

Станом на 01.07.2007р. кількість діючих ліцензій складає близько 13,4 тисяч, з них 12,6 тис., що складає майже 82,0 відсотка від загальної кількості ліцензій, виданих на провадження господарської діяльності медичної практики (серед яких 7,0 тис. — фізичним особам, 5,6 тис. — юридичним особам).

Всього в системі охорони здоров'я акредитовано 2786 закладів, з яких 434 мають вищу категорію. Протягом першого півріччя акредитовано 179 закладів охорони здоров'я, з них 72 на вищу категорію. Проведено метрологічну атестацію 257 вимірювальних лабораторій 232 закладів охорони здоров'я.

За результатами 10 перевірок дотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики за перше півріччя 2007р. МОЗ України було анульовано 3 ліцензії суб'єктів господарювання; видані розпорядження 4 суб'єктам господарювання щодо усунення порушень Ліцензійних умов та одна справа передана до Генеральної Прокуратури.

Висновки

Сучасний етап розвитку охорони здоров'я України характеризується багатоукладністю системи та переходом до ринкових механізмів управління. В нових умовах розвитку галузі проблема якості в охороні здоров'я вирішується за допомогою розробки й впровадження сучасних і ефективних компонентів забезпечення якості медичної допомоги (стандартизації, ліцензування, акредитації закладів охорони здоров'я тощо). Застосування нових механізмів контролю якості на основі цих процесів суттєво змінює функції та структуру існуючої системи.

Створення системи якості в охороні здоров'я, що розгортається через структуру, систему спрямування свого становлення та розвитку, є програмною метою Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002-2011 pp., де зазначено, що в Україні має сформуватись нова модель системи контролю якості медичної допомоги, яка слугуватиме процесу безперервного підвищення якості медичної допомоги населенню. У системі охорони здоров'я на всіх рівнях управління розпочато процес розробки й впровадження ефективних механізмів контролю якості, і саме у даній галузі державного управління було розпочато впровадження нових технологій. На цьому наголошується у ряді наукових публікацій, присвячених даній проблемі. М.Білинська зазначає, що найпершими умовами побудови системи управління якістю в Україні є сприйняття концепції управління якістю як основи політики держави стосовно охорони здоров'я та розуміння, що стандарти медичної допомоги становлять основу оцінки якості лікування, а також опосередковано — оцінки якості професійної підготовки фахівців охорони здоров'я.

Список використаної літератури

1. Білинська М. Методологія побудови національної системи управління якістю вищої медичної освіти // Управління сучасним містом. — 2002. — № 3,7-9 (7). — С 155-160.
2. Вороненко Ю.В. Стан та перспективи подальшого реформування надання медичної допомоги в Україні // Медична освіта. — 2000. — № 3. — С 5-12.
3. Дейкун М. Наукове обґрунтування деяких напрямів розвитку медичної допомоги на сучасному етапі соціально-економічних реформ//Лікарська справа.-1999.-№ 6.- С 131-135.
4. Луговий В., Князев В., Бакуменко В., Сурмім Ю. Концептуальне забезпечення діяльності Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Української Академії державного управління при Президентові України // Вісн. УАДУ — 2003. — № 1. -С 11-25.
5. Міжрегіонарна галузева програма "Здоров'я нації на 2002-2011 роки. — К., 2002. -113 с.
6. Нижник Н. Проблеми управління охороною здоров'я // Укр.мед.вісті. -1997. — Лип.-груд. -№2-3 (57-58).-С 40-41.
7. Права людини і професійні стандарти в документах міжнародних організацій / Україна, 2002.-С 245.
8. Скуратівський В. Гуманітарні, соціальні та економічні пріоритети інноваційного розвитку України // Вісн. УАДУ — 2003. — № 2. — С 374-379.
9. Солоненко І. Аналіз державної політики з реформування галузі охорони здоров'я // Упр. сучас. містом. — 2001. — № 10-12(4). — С 54-59.
10. Утвердження інноваційної моделі розвитку економічних перетворень: Виступ Президента України на наук.-практ.конф. "Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України" // Уряд, кур'єр. — 2003. — 21 лют. — № 34.