Вступ.

1. Розвиток фондового ринку в Україні та поглиблення приватизаційних процесів.

2. Етап приватизації на фондовому ринку.

3. Статистичний аналіз фондового ринку в умовах ринкової трансформації в Україні.

4. Основні наслідки приватизації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Фондовий ринок є невід’ємним та важливим елементом фінансової системи ринкової економіки.

Відтак, становлення ефективного та дієвого фондового ринку є важливим етапом завершення трансформації вітчизняної економіки. В Україні фондовий ринок формально існує вже понад 15 років, з часу прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Але процес інституційного становлення, набуття необхідних якісних параметрів ринку ще далеко не завершений.

Економісти та політики аналізують проблеми розвитку вітчизняного фондового ринку, виявляють бар’єри, що перешкоджають цьому розвитку, шукають можливості, як переорієнтувати фондовий ринок на вирішення нових завдань у процесі економічного розвитку, розробляють заходи економічної політики, спрямовані на усунення перешкод формування високоефективного фондового ринку.

Метою роботи є розкриття особливостей функціонування фондового ринку на сучасному етапі, виявлення бар’єрів, що перешкоджають розвитку фондового ринку, розробка рекомендацій, спрямованих на стимулювання розвитку фондового ринку та вирішення завдань щодо залучення інвестиційних ресурсів до реального сектору економіки.

Вивченню функціонування вітчизняного фондового ринку, розкриттю його окремих аспектів присвячено роботи багатьох науковців, зокрема О. Корнійчука [3,4], В. Мінькова [5], Р. Перепелиці [6], А. Сухорукова та О. Собкевича [8], О. Шевченка [9] та інших.

1. Розвиток фондового ринку в Україні та поглиблення приватизаційних процесів

У сучасній світовій фінансовій системі фондовий ринок відіграє значну роль, оскільки він є одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів. До того ж фондовий ринок може розглядатися як один з найефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів.

Саме операції на відкритому ринку (купівля/продаж державних облігацій) є основним інструментом грошово-кредитної політики для будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовий орієнтир – рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня без ризикової процентної ставки. Залучення коштів на фінансових ринках (внутрішніх чи зовнішніх) за допомогою державних боргових зобов’язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету.

Тому дослідження розвитку фондового ринку слугують тією основою, яка сприяє визначенню певних напрямів у розбудові економіки, а відтак увага дослідників до тенденцій функціонування фондових ринків взагалі та фондових ринків країн, що перетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою. На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей.

Стан вітчизняного ринку цінних паперів характеризується постійним зростанням обсягів емісій та зміною їх структури на первинному ринку. Найбільш питому вагу серед цінних паперів, що емітуються, становлять акції та векселі. Темпи зростання векселів випереджують темпи зростання акцій. Векселі – найпопулярніший фінансовий інструмент в умовах відсутності у підприємств обігових коштів. Емісія векселів не потребує попереднього погодження з державними органами та державної реєстрації. Емітувати вексель може будь-яка юридична особа. Таке зростання випуску векселів пояснюється збільшенням дебіторської та кредиторської заборгованості і зростанням значення векселів як засобу розрахунків.

В Україні, на відміну від країн із розвинутою економікою, переважає позабіржовий ринок, що стало наслідком приватизаційних процесів попередніх років. Використання цінних паперів як символ володіння капіталом є необхідною умовою реформування відносин влади у суспільстві. Розвиток фондового ринку в Україні та поглиблення приватизаційних процесів призвели до того, що в Україні функціонують кілька тисяч акціонерних товариств і налічуються тисячі власників акцій. Фондовий ринок в Україні за часи його становлення пройшов декілька етапів розвитку. Зокрема, перший етап пов'язаний з прийняттям законодавчих нормативних документів – «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», Закону «Про приватизаційні папери», Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, про застосування векселів у господарському обороті України.

Але це був етап, коли ще не відбувалася масова приватизація, не було напрацьованих державних регуляторних механізмів. До того ж не було необхідних фахівців, які могли професійно вести менеджмент у створенні цього фінансового сектора інвестиційної діяльності. Не була до цього підготовлена юридична база та виконавчі структури. Утворювальні акціонерні товариства формувалися як закриті, акції яких не виходили на публічні торги. Цей етап проходив майже включно по 1995р. починаючи з 1995 – 1996рр. почався другий етап становлення фондового ринку[5, c. 104-106].

У країні розпочалася масова сертифікатна приватизація. Вона продовжувалася до 2000р. За цей період практично були сформовані державні регулятори діяльності структур фондового ринку. Утворювалися суб’єкти господарської діяльності (ВАТ, ЗАТ), суб’єкти підприємницької діяльності тощо. У 1995р. Постановою ВР України була схвалена Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України (1995р.), Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996р.), Указ Президента «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» (1997р.), Програми приватизації тощо.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за цей період напрацювала регуляторні механізми своєї діяльності та діяльності різних підприємницьких структур на ринку цінних паперів та фондовому ринку. Таким чином другий етап розвитку фондового ринку – це період активних утворюючих заходів законодавчого та організаційно-виконавчого спрямування. Третій етап формування фондового ринку в Україні припадає на післяприватизаційний період, коли приватизація перейшла до грошової. Напрацьовані законодавчо-нормативні механізми та кадрове забезпечення, посилення регуляторного та організаційно-контролюючих важелів управління суб'єктами підприємницької діяльності на фондовому ринку і роботи з акціонерними товариствами. За минулі роки (1996-2004) по даних на початок року загальна вартість цінних паперів зросла з 2 млрд. грн. до 67,5 млрд. грн. Вартість акцій за емісію зросла з 0.7 млрд. у 1996 р. до 42,1 млрд. грн. на початок 2004 року. Але в структурі вартості цінних паперів майже третина припадає на векселі.

Понад 55% угод на ринку цінних паперів укладається з векселями, що дає підстави до висновку про занадто низьку ліквідність ринку цінних паперів та недосконалість механізмів монетарної політики і зв'язку з фондовим ринком. За роки ринкової трансформації економіки України фондовий ринок пройшов певні етапи свого становлення, отримав певне інституціональне забезпечення, проявилися його особливості, а також окреслились напрями його подальшої розбудови. До найважливіших внутрішніх чинників, які значною мірою впливають на становлення та подальший розвиток фондового ринку, належать:

• модель економічної та політичної системи країни;

• економічна та фінансова політика держави;

• фінансова глибина й фінансова структура макроекономіки;

• економічні цикли всередині країни;

• модель приватизації та "концентрації власності";

• модель економічної поведінки населення;

• модель фондового ринку та організації фінансування народного господарства[3, c. 24-26].

За минуле десятиліття Україна остаточно утвердила себе як суверенна держава, стала повноправним суб'єктом європейського та світового співтовариства, важливим фактором стабільності на європейському континенті.

Загальною метою економічної політики України є економічне зростання, яке конкретизується в обсягах ВНП, рівні життя населення. Серед основних заходів економічної політики, спрямованих на досягнення цієї мети, є інвестиції капіталу, реструктуризація економіки, ефективна зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній попит населення тощо. Фінансова політика як складова економічної політики держави містить заходи, методи й форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного та соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить у чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення. Саме тому фінансова політика України має бути спрямована на створення розвиненого фондового ринку як одного з ключових механізмів у межах національної моделі економічного зростання та підвищення суспільного добробуту[8].

2. Етап приватизації на фондовому ринку

Становлення такого його сегменту як фондовий ринок закономірно випливає із процесу приватизації (корпоратизації) державної власності. Приватизація як стержень економічної реформи зумовлює, в свою чергу, темпи і характер організації фондового ринку. Економічна криза в Україні призвела до стагнації фондового ринку. Але в цих складних умовах продовжують функціонувати центри сертифікатної приватизації, через які відбувається розподіл цінних паперів приватизованих підприємств.

Але становлення фондового ринку наштовхується на великі перепони, головні серед яких — недотримання строків приватизації, неритмічність та зміна пріоритетів на кожному етапі приватизації державних підприємств, недосконала концепція масової приватизації, нерівномірність процесу приватизації по регіонах, відсутність методологічних підходів до аналізу наявної інформації. Дані, які публікуються в пресі, не можливо простежити в динаміці, бо ця інформація носить обмежений одноразовий характер. Тобто наявна інформація не відбиває дійсного стану ринку цінних паперів і робить неможливим прийняття рішень потенційними інвесторами щодо купівлі-продажу цінних паперів. Впровадження необхідного інформаційного забезпечення стану і розвитку фондового ринку сприяло б вирішенню цих проблем, чим і обумовлюється актуальність теми дисертації.

Так, на сьогодні в Україні найбільш розповсюдженим видом цінних паперів є акції, обсяг емісій яких швидко зростає, як зростає і їх частка в загальному обсягу випущених цінних паперів (табл.1). Спостерігаються зміни у галузевій структурі емісій: зменшились обсяги емісій банківськими структурами і збільшились обсяги емісій промисловими підприємствами (рис.1). Це пояснюється збільшенням кількості зареєстрованих емісій акцій приватизованих і корпоратизованих підприємств.

Первинний ринок акцій приватизованих підприємств в Україні носить неоднорідний характер як за складом учасників, так і за формами: поряд з акціями великих підприємств присутні цінні папери підприємств, що не користуються попитом. Вторинний ринок цінних паперів приватизованих підприємств має ряд особливостей: більш ровинутим порівняно з біржовим обігом є позабіржовий, головними дійовими особами якого є інвестиційні компанії, приватні або інституційні інвестори, які активно освоюють практику спекулятивних операцій з цінними паперами. Головним позабіржовим організаційно оформленим сектором фондового ринку в Україні є асоціація "Позабіржова фондова торговельна система" (ПФТС), яка реально працює з липня 1996 року[5, c. 107-108].

На сучасному етапі розвитку економіки України перед фондовим ринком необхідно поставити нові завдання, орієнтовані на вирішення проблеми забезпечення економіки інвестиційними ресурсами. На попередніх етапах становлення фондового ринку України організований фондовий ринок виконував вузькі та специфічні функції – був одним з технічних засобів під час проведення приватизації державних підприємств.

Завдяки цьому в Україні виник первинний ринок, проте з специфічними характеристиками – він використовувався лише у приватизаційних процесах, водночас як первинне розміщення акцій практично не відбувалося. Такий первинний фондовий ринок не забезпечував підприємства реальними інвестиційними ресурсами [6,c. 144]. Значна частина емісій акцій підприємствами не пов’язана з залученням інвестицій. За сучасних умов функція перерозподілу прав власності поступово вичерпує своє первинне значення – приватизація вже забезпечила виникнення критичної маси приватних власників, що забезпечує незворотність ринкових реформ. Однак у цілому фондовий ринок відігравав незначну роль у реальному зростанні вітчизняної економіки. Проте, за подальшої лібералізації економічної політики та глибшої світової інтеграції потреба у розвинутому фондовому ринку ставатиме все відчутнішою.

Основним завданням фондового ринку на даному етапі трансформації економіки України має бути мобілізація тимчасово вільних коштів населення та господарюючих суб’єктів, перерозподіл цих коштів у ті сектори економіки, що потребують додаткового фінансування для подальшого розвитку. Необхідно переорієнтувати фондовий ринок з функції перерозподілу прав власності під час приватизаційних процесів на акумулювання та перерозподіл інвестиційних ресурсів. На відміну від акумулювання та перерозподілу грошових коштів через банківську систему, фондовий ринок орієнтується на перерозподіл довготермінових грошових ресурсів, які спроможні забезпечити процес розширеного відтворення. Крім того, ресурси, залучені за допомогою фондового ринку, є дешевшими, ніж банківські. Фондовий ринок має бути альтернативним джерелом інвестиційних ресурсів і конкурувати з банківською сферою, забезпечуючи економіку відносно дешевими та довгостроковими фінансовими ресурсами[2, c. 2-4].

3. Статистичний аналіз фондового ринку в умовах ринкової трансформації в Україні

Населення не приймає активної участі у приватизації: за даними Ощадбанку, лише 86 % громадян України отримали свої приватизаційні майнові сертифікати або відкрили приватизаційні рахунки, але не всі приватизаційні папери вкладені. Серед об'єктів, які реформували власність в 1996 р. та 1997 р., як в цілому по Україні, так і по регіонах, найбільшу питому вагу мають об'єкти групи А, серед форм власності переважає колективна, серед способів приватизації — викуп товариством покупців та продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Активними учасниками на ринку цінних є комерційні банки, які згідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" можуть здійснювати діяльність по випуску та обігу цінних паперів. Визначено місце, яке займає обсяг операцій з цінними паперами серед інших напрямків діяльності банку: найбільш доходними операціями комерційних банків України є надання коштів, послуг, операції з цінними паперами.

Аналіз фондового ринку потребує використання статистичних методів, серед яких, зокрема, запропоновано: групування ринків, видів цінних паперів та учасників ринку цінних паперів; методи аналізу ринку цінних паперів на основі комбінаційних групувань; кореляційно-регресійний аналіз для моделювання взаємозв'язку результатів операцій з цінними паперами з основними факторами, що впливають на ринок цінних паперів; методи короткострокового прогнозування; метод міжрегіональних порівнянь для аналізу пропорційності розподілу операцій з цінними паперами.

Процес становлення і розвитку фондового ринку в Україні тісно пов'язаний з процесами приватизації, які сприяють створенню акціонерних товариств, а також розвитку фондового ринку.

В умовах економічної кризи, яка призвела до стагнації фондового ринку в Україні, через центри сертифікатної приватизації найбільш ефективно відбувається розподіл цінних паперів приватизованих підприємств, оскільки придбання об'єктів проходить на конкурсних засадах.

З метою реалізації фондовим ринком завдань щодо залучення інвестиційних ресурсів та забезпечення сталого економічного розвитку необхідно усунути ряд перешкод, які заважають подальшому розвитку фондового ринку та якісному виконанню покладених на нього функцій[3, c 27-28].

До основних таких перешкод потрібно віднести наступні.

1. Психологічне неприйняття та недооцінка потенціалу фондового ринку як важливого елементу фінансової системи ринкової економіки. Фондовому ринку відводиться другорядна роль порівняно з іншими секторами фінансової системи, зокрема кредитно-банківським та спостерігається недооцінка потенціалу фондового ринку стосовно можливості акумулювання інвестиційних ресурсів населення та господарюючих суб’єктів. Недооцінка потенціалу фондового ринку спостерігається як з боку держави, так і з боку господарюючих суб’єктів та домашніх господарств.

2. Окремі характеристики вітчизняного фондового ринку загалом, та особливості його структури зокрема:

• суттєве превалювання неорганізованого ринку над організованим, що негативно позначається на прозорості фондового ринку, що відлякує іноземних інвесторів;

• наявність кількох торгових площадок, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль над операціями з цінними паперами та розповсюдження інформаційних індикаторів щодо кількісних та якісних параметрів операцій з цінними паперами;

• низька ліквідність фондового ринку;

• мала кількість цінних паперів, якими торгують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку;

• учасники фондового ринку маніпулюють цінами з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів;

• незавершеність формування інституційної інфраструктури фондового ринку, її низька якість[9, c. 37].

4. Основні наслідки приватизації

Порівнюючи окремі складові сертифікатної приватизації у країнах Центрально-Східної Європи та в Україні, автор виділяє її слабини, унаслідок яких результативність приватизації знижувалася:

§ неможливість використання приватизаційного сертифікату частинами;

§ наявність кількох видів сертифікатів, що ускладнило процес приватизації;

§ сертифікати були лише титулами власності, тому не змогли забезпечити ані припливу інвестицій, ані запровадження ефективного механізму контролю за приватизованим підприємством;

§ незважаючи на те, що приватизаційні майнові сертифікати були іменними, в Україні розвинувся їх неофіційний обіг, отже і механізми використання.

Українська фондова біржа сьогодні — це торги в системі електронного обігу цінних паперів, аукціонний продаж за грошові кошти державних пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації. Це і розвиток вторинного ринку на торгах "з голосу", на яких представлений увесь спектр основних видів цінних паперів: акції приватизованих підприємств, акціонерних товариств, венчурних компаній, державні цінні папери, ощадні, депозитні та інвестиційні сертифікати, векселі. Впроваджується торгівля опціонами та ф'ючерсами.

На початок 1999 року в лістингу Української фондової біржі у відділенні офіційного котирування знаходяться акції АСК "Укррічфлот", АПБ "Україна", Укрсоцбанку, ВАбанку, ДАЕК "Західенерго", Української фінансової групи та державні цінні папери. У відділенні позаофіційного котирування знаходяться цінні папери понад 2 тисяч емітентів.

27 лютого 1995 року виданий Указ Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах", а 22 серпня 1995 року — Указ Президента України "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова", згідно з якими на УФБ та її філіях проводиться аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств.

За 1992 рік на УФБ продано 68 цінних паперів на суму 33.560.000 крб. У 1996 — 193.016.177 цінних паперів на загальну суму 31.610.424,6 грн. За 1998 р. на Українській фондовій біржі реалізовано 158.698.111 цінних паперів на загальну суму 50.153.833,14 грн., у тому числі 155.692.467 акцій приватизованих підприємств на суму 44.896.337,12 гривні.

Рік, що минув, не був для України роком позитивних зрушень у фінансово-економічній сфері. Така ситуація позначилась і на фондовому ринку. Стан ринку характеризувався певним підйомом у першому кварталі, затишшям у другому та половині третього кварталів і значним спадом протягом чотирьох останніх місяців року. Активізація ринку у першому кварталі обумовлена продажем державних пакетів акцій підприємств енергетичного комплексу[6, c. 143-144].

Незважаючи на такі коливання, погіршення загальної ситуації на ринку цінних паперів. Українській фондовій біржі за підсумками роботи у 1999 році вдалося не лише не втратити набуті позиції, але й поповнити їх новими здобутками.

Реалізація Указів Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах", "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова" та аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств, торги на вторинному ринку і продаж векселів дозволили у порівнянні з попереднім роком вдвічі збільшити обсяги біржового обігу.

Відтак зазначимо, що для підвищення ефективності роботи вітчизняних акціонерних підприємств необхідний вторинний перерозподіл прав власності, задля укрупнення пакетів акцій у руках інвесторів, зацікавлених в успішній роботі підприємств. Незважаючи на активізацію вторинного організованого ринку цінних паперів в Україні, він ще не спроможний перерозподілити пакети акцій. Річ у тім, що частка акцій в операціях купівлі-продажу на ринку цінних паперів ще незначна.

Розглянувши умови виникнення і подальшої перспективи розвитку фондового ринку в Україні, можна відмітити, що його формування відбувалося в кілька етапів. Перший етап — це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних ЦП. І хоч діяльність цих установ на РЦП була стихійною й неорганізованою, а самі ЦП мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні[6, c. 145].

Другий етап розвитку РЦП виник у зв’язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі — продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних ЦП можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, при чому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі — центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Також у цей період починається процес масової приватизації.

Оцінюючи базу масової приватизації, розглянемо кілька цифр. До середини 1998 року було приватизовано 9500 середніх великих підприємств (починаючи з 01.01.1995 року ) із глибиною приватизації 70 %, не менш як 4750 із глибиною продажу 100 %. У сертифікатних аукціонах, за даними Фонду держмайна, узяло участь понад 20 млн. громадян, через пільгову передплату було розміщено близько 7 % статутного капіталу всіх приватизованих підприємств. Отже, можна зробити висновок, що за роки проведення масової приватизації було розподілено значну частину об’єктів малої та середньої власності.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні[4, c. 53-54].

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

— активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

— бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

— поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

— концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

— розвиток ринку державних боргових зобов’язань;

— вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів;

— розробка та затвердження індексу ПФТС.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в Україні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу ЦП (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

Сьогоднішній рівень розвитку вітчизняного фондового ринку є недостатнім для забезпечення Національних інтересів України.

Неорганізований ринок цінних паперів в Україні є набагато більшим, ніж ринок організований, чого нема в жодній із країн Східної Європи, що успішно розвиваються. Внаслідок цього, відсутній механізм встановлення справжньої ціни, що сприяє введенню в оману інвесторів. Неорганізований ринок створює непрозорий, неліквідний та ненадійний ринок ринок, який не існує для світової спільноти. Оскільки в світі всі показники та характеристики національного ринку розраховуються за параметрами організованого ринку, то західний інвестор вважає, що український ринок є невеликим за обсягами та неперспективним.

Існуючий підхід до приватизації не сприяє розвитку фондового ринку. Тепер, коли держава продає акції найбільш привабливих підприємств за грошові кошти виключно стратегічним інвесторам, населення України позбавлено можливості отримати частку в цих компаніях. Незважаючи на наявність вільних коштів, дрібні українські інвестори не мають фінансових інструментів для інвестування. Відсутність у вільному обігу на вторинному ринку акцій означає неможливість визначення ефективності роботи підприємства, оскільки одним із основних критеріїв ефективності в ринковій економіці є показник зростання курсової вартості акцій цього підприємства. Таким чином, оскільки приватизація є на сьогодні основним джерелом надходження акцій на ринок, приватизація лише для стратегічного інвестора веде до знищення фондового ринку України[5, c. 110-112].

Тотальне домінування документарних випусків цінних паперів не дозволяє використовувати сучасні технології депозитарних розрахунків, що робить ринок ненадійним та суттєво знижує його привабливість.

Ситуація ускладнюється тим, що український фондовий ринок за своїми параметрами менший ніж ринки країн-найближчих сусідів України. Якщо державою не будуть здійснені рішучі заходи, то, в умовах світової тенденції глобалізації ринків, торгівля акціями найбільш привабливих українських підприємств буде здійснюватися поза межами України.

Нині значні зусилля необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки та побудови її ринкової соціально зорієнтованої моделі. В Україні є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме : наявність відносно розвиненої інфраструктури; низька вартість ресурсів; сприятливе географічне положення; висока якість і дешевизна робочої сили; ненасичений вітчизняний ринок.

За цих умов основними пріоритетними напрямами розвитку українського фінансового ринку повинні бути:

— стабілізація законодавчої бази, запровадження системи врегульованих оптимальних норм і методів через найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі важелі;

— проведення адміністративної реформи і , зокрема, реформи Міністерства фінансів у напрямі вдосконалення його організаційної структури, уточнення функції, підвищення ролі і статусу;

— централізація та організаційна оформленість обігу ЦП в Україні через створення єдиної біржової системи;

— здійснення заходів щодо стимулювання внутрішнього ринку капіталів, обмеження доступу до нього нерезидентів, що сприятиме зростанню обсягів капіталу;

— запровадження та розвиток таких інститутів, як ринок застави, іпотечні кредити, споживчі кредити, на умовах доступності для вітчизняного інвестора;

— обмеження зовнішніх запозичень й розширення випуску державних і місцевих позик;

— залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств;

— розвиток різноманітної довірчої діяльності, операційного страхування;

— створення системи захисту прав інвесторів на фінансовому ринку;

— формування учасника фінансового ринку як суспільного інституту, тобто такого учасника, для якого соціально зумовлені й історично обмежені закони, норми, звички і стереотипи, що склалися у суспільстві, є настільки очевидними, що не потребують офіційних угод між контрагентами, які діють в економіці[9, c. 40].

Висновки

Ліквідний, та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки шляхом:

– акумуляції та перерозподілу інвестиційних ресурсів між різними галузями економіки та підприємствами;

– формування коректної ринкової вартості підприємств;

– утворення інформаційних індикаторів для інвесторів, індикації загального стану економіки для всіх суб’єктів господарювання;

– залучення коштів для покриття дефіциту державного та місцевих бюджетів, фінансування державних та місцевих програм розвитку;

– створення ефективної системи захисту прав та інтересів інвесторів;

– сприяння розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення та інститутів спільного інвестування.

Таким чином, майбутній розвиток фондового ринку неможливий без реформування більшості складових ринку та усунення перешкод, що заважають цьому розвитку. Має бути переосмислена та суттєво підвищена роль фондового ринку у залученні інвестиційних ресурсів та спрямуванні їх на оновлення виробничого потенціалу, створення умов для становлення потужних інституційних інвесторів. З метою якісної перебудови фондового ринку України та спрямування його на реалізацію завдань інвестиційно-інноваційної сфери політика держави щодо цього має бути зосереджена на наступному:

– роз’яснення потенційних можливостей, налагодження тісного співробітництва в рамках міжнародних організацій з метою створення позитивного іміджу українського фондового ринку серед зарубіжних та вітчизняних інвесторів;

– чітке визначення прав та обов’язків емітентів та інвесторів, підвищення вимог до корпоративного управління, узгодження законодавства відповідно міжнародних норм та сучасних вимог розвитку капіталу в Україні, прийняття закону «Про акціонерні товариства»;

– лібералізація валютного регулювання з метою доступу вітчизняних підприємств до міжнародних ринків капіталу та спрощення доступу до внутрішнього ринку зарубіжних інвесторів;

– розширення кількості фінансових інструментів, доступних для інвесторів, повноцінне впровадження в обіг похідних цінних паперів;

– розбудова національної депозитарно-клірингової системи, створення єдиного центрального депозитарію корпоративних цінних паперів, вдосконалення обліку прав власності на цінні папери, запровадження міжнародних стандартів обліку прав власності на цінні папери та розвиток системи обігу цінних паперів та деривативів, спрощення процедури проведення розрахунків за угодами з цінними паперами за участю нерезидентів;

– запровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку з метою забезпечення прозорості фондового ринку та підвищення привабливості вітчизняних емітентів серед іноземних інвесторів;

– змінення механізму приватизації акцій підприємств, що перебувають у державній власності. Соціально-економічна політика з першочерговим продажем через організовану біржу невеликих пакетів акцій з метою оцінки реальної ринкової вартості підприємства та створення умов для зростання його капіталізації;

– розробка та впровадження нормативно-методичного інструментарію емісії приватних інвестиційних цінних паперів для роздрібного продажу індивідуальним інвесторам;

– погодження нормативної бази та регулювання ринку фінансових послуг відповідно до світових стандартів;

– здійснення емісії державних боргових цінних паперів, зокрема муніципального рівня, для роздрібного продажу, з цільовим спрямуванням коштів на розвиток;

– концентрація торгівлі цінними паперами на організованому ринку, діяльність якого відповідає міжнародним стандартам.

Список використаної літератури

1. Архієреєв С. І., Зінченко Я. В. Валютні ризики іноземних інвесторів та валютна політика України Стратегічна панорама – 2003. – №2 – http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=epol1&issue=2003_2.

2. Григоренко Е. Проблемы и перспективы развития рынка коллективных инвестиций в Украине. Взгляд УАИБ // Материалы ІІ ежегодной конференции «Управление финансовыми активами: коллективное финансирование. – 2006. – С. 1-8.

3. Корнійчук О. Системні проблеми фондового ринку України та їх вплив на реалізацію національних інтересів у фінансовій сфері // Економічний Часопис-XXI – 2006. – № 3-4.

4. Корнійчук О. Формування конкурентоспроможного фондового ринку України в контексті європейського досвіду // Економічний Часопис-XXI. – 2005. – № 11-12.

5. Міньков В. І. Деякі особливості розвитку фондового ринку України // Фінанси України – 2005. – № 12. – С. 104–114.

6. Перепелиця Р. Формування інституціональної структури фондового ринку в післяприватизаційний період // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. – 2006. – Выпуск 103-4. – С. 143– 148.

7. Річний звіт Асоціації «ПФТС» за 2005 рік – http://www.pfts.com/files/annual/PFTS-2005_UKR.pdf.

8. Сухоруков А. І., Собкевич О. В. Роль фондового ринку у забезпеченні економічної безпеки України // Стратегічна панорама – 2006. – № 1. http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/2006_1.php.

9. Шевченко О., Червяченко Є. Ринок корпоративних облігацій України: стан та проблеми розвитку // Банківська справа – 2005. – № 4 – с. 37-41.

10. http://www.pfts.com.