1. Пріоритети сучасної фінансової політики України

У сучасних умовах трансформації економічної системи України розв’язання фінансових проблем є значним важелем сталого економічного і соціального розвитку як регіонів, так і країни в цілому. Ефективна фінансова система має бути стійкою, сприяти постійному пропорційному економічному зростанню регіону, чітко відстежувати міжнародні тенденції та запроваджувати їх з відповідними змінами у фінансову сферу досліджуваної території.

Нинішня фінансова політика повинна враховувати всю багатофакторність, багатокомпонентність та багатоваріантність управління фінансами для досягнення поставленої мети та виконання завдань щодо ефективного розвитку вітчизняних підприємств. Державна фінансова політика не може визначатися раз і назавжди. Навпаки, на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки вона повинна бути гнучкою та коригуватися у відповідь на зміни зовнішніх та внутрішніх факторів.

До головних завдань державної фінансової політики слід віднести:

• підвищення обсягів залучення й ефективності використання фінансових ресурсів;
• оздоровлення і структурна перебудова національної економіки;
• досягнення більш високого рівня добробуту населення за рахунок підвищення соціальної спрямованості державної фінансової політики тощо.

Дієвість державної фінансової політики залежить від ефективності її складових, а саме: бюджетної, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, боргової, цінової та митної політики. Основними напрямами вдосконалення державної фінансової політики є наступні:

1. Заходи державної політики у фінансово-економічній сфері, тобто створення сприятливих умов для економічної діяльності, формування повноцінного ринкового середовища, реформування відносин власності, а саме:

• державний захист прав приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів;
• упровадження ринкових механізмів земельно-орендних та іпотечних відносин в аграрному секторі, а також функціонування повноцінного земельного ринку;
• зміцнення та посилення надійності кредитної системи;
• розвиток і зміцнення фондового ринку та його інфраструктури, інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів;
• формування повноцінного конкурентного середовища;
• створення ефективної систему захисту інтелектуальної власності;
• адаптація і наближення до європейських стандартів системи стандартизації та сертифікації;
• посилення контролю за встановленням та дотриманням цін і тарифів на ринках природних монополій, насамперед у сфері житлово-комунального господарства, енергетики, залізничного транспорту та зв’язку;
• вдосконалення національного конкурентного законодавства;
• ефективне застосування процедур банкрутства, санації та реструктуризації підприємств-боржників, удосконалення чинного законодавства з цих питань;
• зниження рівня тінізації української економіки шляхом легалізації тіньових капіталів і розширення таким чином обсягів і темпів зростання національного багатства.

2. Заходи бюджетної політики, які передбачають стабілізацію і зміцнення фінансової системи, ефективну реалізацію бюджетними засобами визначених пріоритетів державної політики, а саме: забезпечення надійної збалансованості та реалістичності місцевих бюджетів; удосконалення міжбюджетних відносин та істотне зміцнення місцевих фінансів; підзвітність і підконтрольність з боку громадськості всіх бюджетних та позабюджетних коштів бюджетних установ; надання на кредитній та конкурсній основі всіх бюджетних та позабюджетних ресурсів у реальний сектор економіки тощо.
3. Заходи податкової політики, що спрямовані на забезпечення:

• стабільності податкової системи, її справедливості шляхом скорочення пільг асоціального характеру;
• посилення захисту прав платників податків;
• дохідливості норм і процедур оподаткування для платників податків;
• зниження загального податкового навантаження шляхом скорочення кількості податків і зменшення їх ставок;
• поступового збільшення питомої ваги прямих податків у загальних податкових надходженнях;
• звільнення від оподаткування доходів, нижчих за прожитковий мінімум;
• застосування спрощених (альтернативних) систем оподаткування для суб’єктів малого підприємництва тощо.

4. Заходи грошово-кредитної та боргової політики, а саме:

• підтримання стабільності національної грошової одиниці; забезпечення
• пріоритету національної валюти як платіжного засобу шляхом де доларизації української економіки; поступове зниження рівня інфляції до 3–5% на рік;
• зменшення вартості кредитних ресурсів, державного внутрішнього і особливо зовнішнього боргів України, а також недопущення використання зовнішніх запозичень держави для фінансування поточних бюджетних витрат;
• забезпечення максимальної прозорості сфери управління державним боргом.

5. Заходи щодо ефективного формування, використання та управління фінансовими ресурсами суб’єктів господарювання, оптимізація структури активів підприємств; ресурсне збалансування процесу формування і відновлення основних фондів; збільшення величини і частки власних коштів в обороті; перехід на ефективні методи ціноутворення тощо.

Дослідження підходів до розкриття змісту фінансової політики показало, що вона розглядається як сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів, фінансових ресурсів, фінансових відносин для здійснення своїх функцій та завдань, виявлених у системі форм і методів управління ними. Загальним у визначені змісту фінансової політики є те, що вона включає такі основні елементи:

• концепцію розвитку фінансів;
• головні напрями використання фінансових ресурсів;
• здійснення практичних дій з досягнення цілей фінансової політики.

Тому слід визнати, що фінансова політика безпосередньо пов’язана з державним регулюванням фінансових ресурсів з метою підвищення реального рівня життя громадян. При цьому фінансову політику необхідно розглядати не лише як науку чи систему наукових знань про фінанси, але як і мистецтво управління.

Таким чином, фінансова політика – це завжди пошук балансу, оптимального на цей час співвідношення кількох напрямів розвитку національної економіки та вибір найбільш ефективних методів і механізмів їх досягнення. Фінансова політика не лише структуризована, але і системна, тобто повинна бути пов’язана з усіма елементами загальної економічної політики і раціонально взаємопов’язана по своїх структурних елементах.

Саме цим обумовлена необхідність комплексного, системного підходу до побудови і реалізації фінансової політики. Вона не може бути незмінною на різних етапах і циклах соціально-економічного розвитку країни. Це припускає періодичне введення в фінансову політику нових елементів, корекцію або скасування попередніх. Комплексність фінансової політики передбачає, що внесення поправок у показники і механізми реалізації фінансової політики потребує сценарної оцінки варіантів з урахуванням прямих і непрямих наслідків їх впливу на економіку країни. Отже, впровадження ефективних заходів державної фінансової політики сприятиме стабілізації та економічному розвитку національної економіки.

Література:

1. Короткий огляд виступів у рамках наукової конференції «Фінансова політика України за сучасних умов» // Фінанси України. — 2012. — № 12. — С. 24-68
2. Опарін В. Системний підхід до формування державної фінансової політики [Текст] / В. Опарін // Економіка України. — 2011. — № 9. — С. 93-95
3. Юхименко П. І. Сучасні тенденції та стратегія фінансової політики України // Фінанси України. — 2010. — № 10.- С.101-110
4. Череп, Алла. Грошово-кредитна політика України в умовах фінансової кризи // Журнал європейської економіки. — 2008. — № 4. — С. 438-445

2. Чи знаходиться інфляція в Україні під контролем Національного банку України?

Сучасна монетарна політика Національного банку дедалі більше концентрується на контролюванні інфляційних процесів. З одного боку, це пояснюється законодавчим зобов’язанням, покладеним на Національний банк щодо забезпечення цінової стабільності в державі. З другого боку, є чітке розуміння щодо втрат для бізнесу й населення від високої та нестабільної інфляції.

Як і очікувалося, базова та споживча інфляція у 2012 році продовжили зниження відповідно до 5.3% та 1.9% (0.1% та 0.3% за березень). Це сталося завдяки стриманій монетарній політиці у попередні періоди, а також високому врожаю сільгосппродукції та дії вторинних ефектів від зниження цін на сирі продукти у 2011 році (див. графіки 1, 2). Істотний вплив на зниження темпів інфляції мало також стримування тарифів на послуги, котрі регулюються адміністративно.

Продовження зниження індексу цін виробників (ІЦВ) до 6.5% у річному вимірі зумовлено зниженням темпів зростання світової економіки, що пов’язано переважно з кризою у Європі та відповідним зниженням цін на основні статті українського експорту на світових ринках. Ці чинники зумовили зниження темпів зростання, а також відповідне зниження цін у добувній та обробній галузях вітчизняної промисловості (див. графік 1). Зокрема триває тенденція до зниження світових цін на метали (на 11.1% за останні 12 місяців), що визначає тенденцію динаміки цін у металургії та обробленні металу (річне зростання цін уповільнилося до 0.2% після досягнення в III кварталі попереднього року збільшення понад 22%).

Проте початок відновлення зовнішнього попиту на продукцію металургії в перші місяці 2012 року зумовив підвищення цін на метали в березні на 0.7% (0.2 в. п. – внесок в ІЦВ), що позначилося на динаміці цін у супутніх галузях виробництва.

З початку 2012 року протягом першого кварталу базова інфляція практично зупинилася на нульовому рівні. У річному вимірі базова інфляція зменшується вже півроку. Саме базова інфляція є основним показником, який характеризує інфляцію попиту, а її динаміка переважно залежить від монетарної політики Національного банку.

Низький показник базової, а також споживчої інфляції в цілому є результатом збалансованої монетарної політики Національного банку у 2011й 2012 роках. Таку політику регулятор проводить і у 2013 році.

Збалансованість монетарної політики полягала в тому, що, з одного боку, зміна норм обов’язкового резервування стримувала надмірне зростання вільної банківської ліквідності і запобігала різким коливанням процентних ставок на міжбанківському ринку, а стабільний курс гривні утримував імпортовану інфляцію на низькому рівні. З другого боку, монетарна політика не перешкоджала економічному зростанню – за результатами 2011 року реальний ВВП зріс на 5.2%.

Дуже показовим є те, що зміна цін за загальною номенклатурою товарів та послуг споживчого кошика нині в Україні є досить рівномірною. Так, у березні з 335 товарів та послуг лише на 31 ціни зросли більш як на 1%, а на 24 товари та послуги – знизилися більш як на 1%. Тобто зміна переважної більшості складових споживчого кошика відбувається в достатньо вузькому коридорі, що свідчить як про більшу передбачуваність зміни цін на окремі групи товарів, так і про зниження рівня інфляційних очікувань населення та бізнесу.

З метою посилення ефективності монетарної політики щодо забезпечення цінової стабільності Національний банк розпочав поступовий перехід до режиму з інфляційним номінальним якорем, який має кількісні цілі щодо майбутньої інфляції.

Основними заходами, які були реалізовані з початку 2010 року, є внесення поправок до Закону “Про Національний банк України”. Вони посилили незалежність та встановили чіткий мандат монетарної політики щодо забезпечення цінової стабільності.

Було запроваджено низку нових інструментів для вдосконалення трансмісійного механізму та суттєво поліпшено взаємодію з фіскальною політикою уряду. Також запроваджено певні заходи щодо поліпшення внутрішньої та зовнішньої комунікації Національного банку, проведено технічні приготування для посилення гнучкості обмінного курсу та посилення процентної політики.

Отже, поточний стан економіки України та досвід інших країн свідчать про те, що поступовий перехід до інфляційного таргетування може бути найкращим шляхом забезпечення цінової стабільності. Створення значно глибшого фінансового ринку та кращих умов для утримання низької інфляції зменшить чутливість української економіки до зовнішніх шоків. Виважена фіскальна політика має зробити вагомий внесок у підтримку макроекономічної стабільності. Невиправдано експансійна фіскальна політика призведе до зростання боргового навантаження та додаткового інфляційного тиску.

Відсутність деяких необхідних умов для реалізації успішного інфляційного таргетування не є аргументом проти початку переходу до нього. Навпаки, якщо уряд та НБУ досягнуть консенсусу щодо кількісної траєкторії інфляції й узгодять фіскальну та монетарну політику, це стимулюватиме швидше введення інституційних і технічних вимог для виконання цього завдання та якіснішого макроекономічного менеджменту.

Література:

1. Петрик О. Інфляція в Україні та її прогнозування в Національному банку // Вісник Національного банку України. — 2012. — № 5. — С. 8-12
2. Селіверстов В.В. Аналіз впливу окремих інструментів монетарної політики на темпи інфляції в Україні [Текст] / В. В. Селіверстов // Фінанси України. — 2012. — № 4.- С.41-49
3. Волошенко, А.В. Дослідження інфляцієутворюючих чинників в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 9. — С. 83-92
4. Попов В. Українська економіка в параметрах інфляції та безробіття [Текст] / В. Попов // Економіка України. — 2011. — № 11. — С. 69-79
5. Макаренко М. Дослідження інфляційних чинників в Україні // Банківська справа. — 2011. — № 3. — С. 3-10