referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Принципи в праві

Вступ.

1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі.

2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права.

3. Загальноправові принципи.

4. Міжгалузеві й галузеві принципи.

5. Принципи правових інститутів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У науковій і навчальній літературі принципи характеризують як загальні вимоги до суспільних відносин і їх учасників, а також як вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права і випливають з ідей справедливості й свободи, а також визначають загальну спрямованість і найістотніші риси діючої правової системи.

Поняття «принцип» у перекладі з латинської мови означає «початок», «першооснова», «первинність». З давніх давен принцип вважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної системи (в тому числі правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи. Принципи не формулюють конкретних прав і обов'язків і не завжди забезпечені конкретними законодавчими санкціями, однак від того, на яких принципах заснований правовий порядок, можна значною мірою судити про характер самої держави (демократична, тоталітарна тощо).

Провідна роль принципів забезпечується прямим чи непрямим їхнім закріпленням у нормах права. Ті засади, що не закріплені у правових приписах, можуть вважатися лише ідеями права, і належать вони до сфери правосвідомості. їх іноді називають «правовими принципами», що передують створенню системи права. У свою чергу, принципи права можуть бути прямо сформульовані в законодавстві або ж випливати з його загального смислу. При цьому вони стають орієнтиром правотворчої і правозастосовчої діяльності органів держави.

1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі

Значення принципів у праві обумовлюється тим, що вони:

· мають властивість вищої імперативності, універсальності, загальнозначущості, їм притаманні стійкість і стабільність протягом невизначено тривалого часу;

· спрямовують розвиток функціонування всієї правової системи;

· зумовлюють напрями правотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності;

· виступають найважливішим критерієм законності дій громадян, посадових осіб та інших суб'єктів права;

· сприяють подоланню прогалин у праві;

· впливають на рівень правосвідомості в суспільстві.

Система принципів базується на їх стійкому зв'язку між особами. Реалізуючи ту чи іншу правову норму, необхідно враховувати принципи всієї правової системи, які надають їй єдиної спрямованості.

Принципи права можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в кількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом.

За формою нормативного вираження принципи можна розподілити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві. За сферою дії вирізняють загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципи правових інститутів. За змістом бувають загально-соціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи. Можлива й інша класифікація, пов'язана з дослідженням специфічних принципів, властивих певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін. Розглянемо деякі з них.

2. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року, в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.).

Статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 (1) оперує категорією «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями», які характерні лише для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією. При цьому буває досить важко з'ясувати, про які принципи йдеться: про принципи права, які визнаються усіма націями, більшістю держав, групою держав з демократичним режимом, чи про інші. Водночас прогресивна правова думка сформулювала такі загальні засади, які не можуть реалізуватися незалежно від принципів організації і функціонування всієї соціальної системи, включаючи і правову. До них належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без яких право не може функціонувати. Кожен з них знаходить свій вияв як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах.

Принцип гуманізму — одна з найважливіших ціннісних характеристик цивілізованого суспільства, що визнає благо людини, його право на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інститутів.

У праві прояв принципу гуманізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцінності людської особистості, невід'ємності її прав і свобод, поважання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу особистого життя. Принцип гуманізму в праві знаходить своє втілення в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, видам примушування і покарання; заборона допуску преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип демократизму прямо випливає з принципу народовладдя. Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносної свободи від влади — державної, особистої і навіть народної. Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип справедливості передбачає його трактування як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної категорії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, з точки зору вільного населення Риму рабство цілком відповідало його уявленням про справедливість). Щодо справедливості, то як спеціально-юридична категорія вона розглядається в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі вказаний принцип виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободи як можливість вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності виражається в рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальногромадянських прав і обов'язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця мешкання, посадового стану та інших обставин.

3. Загальноправові принципи

Загальноправові принципи, характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать: єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин, гарантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип законності, поєднання стабільності і динамізму та деякі інші.

Єдність прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Цей принцип спрямований на поєднання публічних і приватноправових засад у праві, узгодження інтересів різних соціальних груп, громадян і держави в цілому. Сутність його полягає в тому, що праву користування одним суб'єктом будь-яким соціальним благом кореспондує обов'язок іншого суб'єкта виконати необхідні для суспільства дії. Носіями прав і обов'язків є громадяни і їх об'єднання, посадові особи, державні органи і держава в цілому. Конкретні прояви дії вказаного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов'язків:

загальному суб'єктивному праву (на працю, відпочинок, охорону здоров'я) кореспондує обов'язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;

загальним юридичним обов'язкам (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) відповідають суб'єктивні юридичні права конкретних осіб вимагати їх дотримання;

праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю кореспондує обов'язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

кожен суб'єкт виступає щодо іншого водночас і як носій прав і обов'язків. У відносинах по договору купівлі-продажу обов'язку продавця передати товар відповідає його право одержати за нього обумовлену договором плату, а обов'язку покупця оплатити товар відповідає право одержати товар на погоджених умовах.

Гарантованість прав і свобод громадян. Реальність здійснення прав і свобод громадян забезпечується системою політичних, економічних, організаційних, а також юридичних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою. До політичних гарантій належить наявність розвинутої системи народовладдя і демократичних форм її здійснення; до економічних — рівність усіх форм власності, економічних можливостей усіх суб'єктів суспільних відносин; до юридичних — система правових засобів, за допомогою яких реалізуються можливість захистити свої права і свободи в суді, доступність законодавства та інших нормативних актів, можливість не свідчити проти самого себе і своїх близьких родичів, відповідальність держави за незаконні дії державних органів і посадових осіб та ін.

Принцип відповідальності за вину. Однією з підстав юридичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність принципу полягає в тому, що застосування заходів юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до власника джерела підвищеної безпеки за безвинне заподіяння шкоди, тобто за об'єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносить до правопорушення, а це означає, що загальна дія вказаного принципу не порушується.

Принцип законності. Цей принцип виражається в системі вимог суворого і неухильного дотримання законів і відповідних їм підзаконних актів усіма суб'єктами суспільних відносин. Свій вияв він знаходить у правотворчій і правозастосовчій діяльності. Цей принцип означає також верховенство закону в системі юридичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, несуперечність норм, що становлять діючу систему права, обов'язковість норм права для всього населення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність та ін.

Принцип поділу права на публічне і приватне, на відносно самостійні галузі та інститути. Дія вказаного принципу притаманна праву України, бо цей поділ сформулювався і тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім'ї. Галузі права, призначення яких — забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічно-правових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (особисто-вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, в межах яких суб'єкти здійснюють права, що їм належать, у будь-якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

Поєднання стабільності,! динамізму. Право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій установлюється правопорядок як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування.

4. Міжгалузеві й галузеві принципи

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в кількох галузях науки. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш-менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

· незалежність суддів і підкорення їх тільки законам;

· здійснення правосуддя тільки судом;

· рівність прав учасників судового розгляду;

· всебічність, повнота й об'єктивність з'ясування обставин справи;

· ніхто не може бути суддею у власній справі;

· усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу;

· національна мова судочинства;

· доступність судового захисту та багато інших.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загальнодозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни і юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклу галузей і побудована на забороні виходити за її межі.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей — це не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь праву. Так, процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих принципів. Поява ринку праці і капіталу, наприклад, сприяла становленню ряду нових принципів галузі трудового права. За часів соціалістичної системи господарювання за будь-яким роботодавцем все ж стояла держава, тому основні умови трудового договору з працівником (розмір зарплати, терміни договору, тривалість відпусток та ін.) були значною мірою усередненими. В умовах Ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають:

· свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми й виду реалізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудових відносини при встановленні державою обов'язкового мінімуму прав найманого працівника;

· державний нагляд і контроль за умовами праці найманих працівників;

· принцип обов'язковості умов договорів про працю, в тому числі вимоги дисципліни і підлеглості працівника організаторам виробництва в процесі праці;

· принцип розподілу за кількістю і якістю праці, що відповідає екстенсивному типу виробництва, модифікується в принцип оплати праці найманого працівника за його результатами відповідно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю;

· нарешті, більшого значення набуває принцип забезпечення працівника при настанні непрацездатності, а також матеріального забезпечення в разі безробіття, що зафіксовано на міжнародно-правовому рівні.

З часом зникли такі принципи, як переважна охорона соціалістичної власності і її необмежена віндикація, принцип планування, керівна і спрямовуюча роль КПРС та інші, що вихолощували зміст галузі цивільного права. Водночас з'явилися принципи, сформульовані в процесі багатовікової історії розвитку тієї чи іншої галузі, які або не згадувалися взагалі, або мали другорядний, підпорядкований щодо згаданих вище принципів характер. Йдеться про принципи єдності правового регулювання майнових і особистих немайнових відносин незалежно від їхніх суб'єктів, рівності учасників цивільних правовідносин, повного поновлення порушеного стану суб'єктів цивільного права та ін.

Не міг не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового трактування права, а також загальні тенденції до гуманізації й демократизації правової системи в цілому.

5. Принципи правових інститутів

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права.|Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права. Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:

· законність покарання в розумінні конкретного його прояву;

· визначеність покарання у вироку суду;

· обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку;

· гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його людську гідність;

· індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);

· справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду.

Інститутам цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно-правових відносин, інституту судового рішення, перегляду цивільних справ, виконання судових рішень і багатьом іншим, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, що і зумовлює їх нормальне функціонування. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

· виконання судових рішень державними виконавцями;

· швидке й реальне виконання судових рішень;

· мирова угода у виконавчому провадженні;

· диспозитивність виконавчого провадження;

· повернення стягнення на майно боржника та ряд інших.

Різноманітність розглянутих принципів дозволила дослідникам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи можуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

Висновки

Принципи права — це вихідні положення (початку) права, що є основою його втримування.

Міжгалузеві виражають загальне в утримуванні декількох суміжних (родинних) галузей права (наприклад, загальними для таких галузей права, як карно-процесуальне й цивільно-процесуальне право, є принцип гласності судочинства й принцип змагальності при відправленні правосуддя).

Галузеві лежать в основі втримування тої або іншої галузі права й виражають особливості тої або іншої конкретної галузі права. Наприклад, принципом цивільного права є принцип повного відшкодування збитків.

Роль, значення принципів права в правовій системі визначається їхньою природою. Принципи права в концентрованому виді виражають утримування права, у чинність чого вони мають значення керівних початків при здійсненні державою (його органами, посадовими особами) правотворческой, правозастосовної діяльності. Норми права створюються на основі принципів права. Останні є "несучими конструкціями" всієї системи права, усього масиву норм права. Принципи права можуть застосовуватися при рішенні конкретних юридичних справ, наприклад, при необхідності застосовувати аналогію права як кошти подолання пробілу в праві.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Тарас Григорович Андрусяк,; Фонд сприяння розвитку української правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів: Фонд "Право для України", 1997. — 198 с.

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. — К.: МАУП, 2003. — 238 с.

3. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. — К.: Юрінком, 1997. — 317 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. — Х.: Право, 2002. — 427 с.

5. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. — К.: Кондор, 2006. — 475 с.

6. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. — 3-тє вид., змін. і доп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 243 с.

7. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. — К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006. — 355 с.

8. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 174 с.