1. Основні методологічні засади соціології як науки.

2. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ.

3. Принципи діяльності, комплексності, системності, детермінізму, історизму в соціологічному знанні

Список використаної літератури.

1. Основні методологічні засади соціології як науки

Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках XIX ст. соціологія як наука про функціонування і розвиток суспільства та його структурних елементів.

Термін «соціологія» походить від латинського слова «соціо» (суспільство) та грецького «логос» (слово, вчення). Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках XIX ст. французький філософ, соціолог Огюст Конт (1798—1857), який ототожнював соціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство. Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного суспільствознавства, отримала назву «позитивізм».

Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Сформувався він на противагу абстрактному соціально-філософському теоретизуванню. Головне для позитивізму — відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної (ґрунтованої на досвіді людини) соціальної теорії, такої ж доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії. «Позитивна філософія» О. Конта зводилася до простого нагромадження висновків окремих наук. Цей принцип він поширював і на соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі й систематизації фактів, процесів суспільного буття. Філософське їх осмислення заперечував як «схоластику» й «метафізику».

Точка зору О. Конта на соціологію панувала до кінця XIX ст. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у наукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, демографічним, правовим та іншими аспектами, став виокремлюватися й соціальний. Відповідно предмет соціології обмежувався вивченням соціальних аспектів суспільного буття.

Першим застосував «вузьке» трактування соціології як науки Еміль Дюркгейм (1858—1917) — французький соціолог і філософ, який створив так звану французьку соціологічну школу. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальних процесів і соціальних явищ суспільного життя, тобто оформилася як галузь знань, що межує з іншими суспільними науками — історією, філософією, політекономією тощо.

Розбіжності у поглядах на соціологію існують і донині, свідченням чого є майже 100 її визначень. Не вщухають дискусії і щодо предмета соціології. Попередні трактування підкреслювали об'єктивний характер соціологічної дійсності, соціальної структури суспільства, культивували ідею закономірностей, акцентували увагу на розмежуванні відображеного й відображаючого, об'єктивного і суб'єктивного чинників, до яких відносили надбудову, в тому числі й ідеологію.

Наприкінці XX ст. стала домінувати активістська соціологія, яка в трактуванні предмета науки на перше місце висунула активний чинник у соціальних відносинах — суб'єкт дії, виділила поняття «соціальна спільнота» як основоположну категорію соціологічного аналізу. У її руслі окреслилися різні підходи до визначення предмета соціології. Одні автори стверджують, що соціологія — наука про соціальні відносини; інші, пропонуючи істотні уточнення до трактування поняття «соціальні відносини», вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентровувати зусилля на аналізі суб'єктів історичної дії, а й бути інструментом самопізнання суспільства і людини. Побутує думка, що при з'ясуванні предмета соціології необхідно брати до уваги філософську орієнтацію науки, прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки, культурно-історичні традиції, постійно змінювані потреби суспільства.

Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, не тотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології має враховувати насамперед те, що вона є специфічним науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має свій самостійний предмет.

Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Будучи нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних чинників, соціологія визначає свій предмет на рівні макротеоретичного аналізу. Тому вона тісно пов'язана з соціально-філософським рівнем знань.

Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія охоплює соціологічні теорії, які вивчають особливі стани і форми буття соціальних спільнот — соціальну структуру, культуру, соціальні інститути й організації, особистості, а також процеси соціалізації індивідів у соціальних спільнотах.

Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв'язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально неповторних властивостей та якостей (це предмет психології, а з позиції соціально-типових рис як суб'єкта розвитку суспільства. Для неї особистість — не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин. Як сукупність усіх суспільних відносин, вона керується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.

Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем суто соціальним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.

Об'єктом соціологічного пізнання є сукупність соціальних зв'язків і соціальних відносин. Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані, об'єкт соціологічного пізнання виступає тільки як соціальна система.

2. Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ

Існує три види відображення суспільної думки: по-перше, стихійно висловлена суспільна думка; по-друге, висловлена суспільна думка з ініціативи державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, що звертаються безпосередньо до мас за їх побажаннями, пропозиціями, думками тощо (всенародне обговорення проектів законів, обговорення в пресі якихось актуальних проблем та ін.), по-третє, висловлення суспільної думки в процесі спеціальних соціологічних досліджень (опитів). Важливо, що суспільна думка може висловлюватись, функціонувати нібито на двох рівнях: на рівні словесному (вербальна поведінка), коли якась оцінка зовнішньо сприймається більшістю, великими масами, але не веде до конкретних дій, і на рівні діловитості. Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно з усвідомленою оцінкою. Очевидно, перехід суспільної думки від відображення до реалізації зв'язаний з процесом її об'єктивності в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю. В такому процесі і виникає зв'язок суспільної думки і суспільних відносин, які мають нормативи і оцінки. Суспільна думка—в діючому стані стає елементом суспільних відносин.

Поняття програми соціологічного аналізу

Програма соціологічного дослідження науковий документ методологічних і процедурних основ дослідження соціального об'єкту. Програма соціологічного дослідження по суті і є теорія і методологія конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загально-соціологічної теорії і спеціальних теорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідження реалізує три функції: методологічну, методичну та організаційну.

Методологічна функція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження; фіксування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідження і раніше здійсненого або паралельно виконуваного дослідження проблеми.

Методична функція програми полягає в тому, що в програмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень: теорія —факт —теорія. Методика розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу і опрацювання інформації, даних, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз одержаних результатів аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи поділу праці в дослідницькому колективі, налагодження контролю за ходом і процесом дослідження, публікацію по необхідності результатів.

Вибір об'єкта соціологічного дослідження має велике значення для його успішного здійснення, реалізації. Правильне визначення предмета соціологічного дослідження багато в чому визначає результативність. Предметом соціологічного дослідження є той бік об'єкту, що безпосередньо належить вивчати. Звичайне питання проблеми зв'язано з передбаченнями можливостей виявити закономірність або основну тенденцію суперечності. Необхідно підкреслити, що, по-перше, одному і тому ж об'єкту соціологічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окреслює межі пізнання об'єкту. По-друге, об'єкт і предмет соціологічного дослідження можуть співпадати, коли соціолог ставить завдання пізнати всю сукупність емпіричних закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального об'єкту. По-третє, предмет соціологічного дослідження має складну структуру. Варто пам'ятати, що правильний вибір предмету конкретного соціологічного дослідження визначається чіткою постановкою проблеми, формуванням мети і завдань дослідження і системним аналізом об'єкту. Визначення об'єкту і предмету, що ясно і зрозуміло в теорії, на практиці значно важче. При опрацюванні і розробці конкретного дослідження на етапі визначення його предмету обов'язковою процедурою виступає попередній системний аналіз. Його мета — побудувати гіпотетичну (або концептуальну) модель об'єкта як системи, розкривши весь комплекс його елементів і зв'язків внутрішніх і зовнішніх. Аналіз моделі об'єкту дає можливість уточнити проблемну ситуацію. Предмет створює передумови для висунення гіпотез, виділення одиниць і категорій аналізу. Велике знання в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація понять соціологічного дослідження — процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна, з допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.

Визначивши проблему, соціолог, насамперед, намагається з'ясувати її на основі наявних знань попереднього досвіду. Точніше, соціолог намагається з'ясувати, пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не пізнано. Але для повного вирішення проблеми ще недостатньо таких заходів і кроків. Тоді на основі наявних знань робляться деякі допущення, що, на його думку, повністю охоплюють і пояснюють явища, тобто формують гіпотезу. Гіпотеза в соціологічному дослідженні — наукове передбачення структури соціальних об'єктів, характеру і суті зв'язків між соціальними явищами. Основна функція гіпотези полягає в одержані нових наукових висловлювань, що удосконалюють або збагачують наявні знання. Відрізняється наукова гіпотеза тим, що нові висловлювання можна назвати науковими гіпотезами в тому випадку, якщо вони, по-перше, становлять науковий висновок з доведених положень (наприклад, законів статистики або практично одержаних даних спостережень та ін.), по-друге, становлять висловлювання, одержанні шляхом наукових висновків з метою пояснення відповідного явища; по-третє, абстраговані на емпіричних даних і підтверджені практикою або відповідною теорією. Наукова гіпотеза, і в тому її сила, може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об'єкту.

Мета конкретного соціологічного аналізу — загальна його спрямованість, проект дії, що визначають характер і системну упорядкованість різних актів дій і операцій. Мета соціологічного аналізу визначає переважаючу орієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації, здійснення. Теоретичне дослідження спрямовується на одержання нових знань про структуру, функції, закономірності розвитку, а також розробку, складання нових методик дослідження і на обґрунтування його процедур, конкретно соціологічні дослідження спрямовуються на вирішення, реалізацію практичних завдань соціальної проблеми, побудову, складання передбачень про можливий розвиток процесу, розробку всебічно, докладно аргументованих програм удосконалення об'єкту. Програма має чітко, ясно відповісти на питання про те, на вирішення, реалізацію якої проблеми і на одержання якого результату орієнтується соціологічне дослідження, тобто яка мета дослідження.

3. Принципи діяльності, комплексності, системності, детермінізму, історизму в соціологічному знанні

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології можна розглядати й структуру соціологічного знання:

• загальна соціологічна теорія, яка дає уявлення про суспільство як цілісний організм, про систему соціальних механізмів, розкриває місце й роль основних соціальних зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу (системний аналіз, стратифікаційно-класовий підхід, генетичний аналіз, комплексний конкретно-історичний підхід, аналіз соціальних явищ у їхній взаємодії з іншими тощо). Ця теорія загального характеру відображає визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот-суб'єктів і місце у цих процесах ' людини як істоти соціальної;

• спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток і відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної;

• спеціальні соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності й функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини; емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з'ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот. Структуру соціологічного знання можна зобразити за допомогою такої схеми

Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов'язані між собою: без науково обґрунтованої теорії емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх, вибудувавши струнку систему, а сама теорія, своєю чергою, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинною соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Наука характеризується методологічним усвідомленням процесів формування і конституювання знання, яке спирається на загальнонаукові та специфічні методи (якісного і кількісного аналізу, класифікації і вимірювання, формалізації і моделювання, історичного дослідження в його еволюційних та структурно-трансформаційних варіантах тощо). Наука будує моделі, що імітують поведінку об'єктів, забезпечують математичну обчислюваність такої поведінки і можливість її передбачення. Вона також реалізує інтерпретаційні акти усвідомлення даних дослідження і нормативні процедури їх пояснення та опису.

Ідеалом науки є строгість (наявність стандартів достовірності), доказовість, інтерсуб'єктивність знання, спрямованість на збільшення прогностичної сили теорій, їх евристичності і практичної ефективності. До базових принципів науки належать: детермінізм, тобто визнання об'єктивних закономірностей; ідея елементаризму (наявності вихідних складових одиниць типу атомів, чисел, хімічних елементів, біологічних видів чи архетипів) і трансформізму (визначення об'єктів через аналіз їх змін); вимога відтворюваності досліджуваних ефектів за відповідних умов; канони раціоналізму з його припущенням інтелектуальної розмірності буття і всевладності розуму, вищою інстанцією якого виступають логіка і математика; визнання сталої цінності істинних результатів пізнання, спадкоємності його найвищих досягнень.

Нарешті, методологічно базовим для науки є доведення детермінізму та визнання об'єктивності законів природи, наявності універсальних законів, які припускають певну однаковість дії закономірностей об'єктів пізнання, тобто типові порядки явищ як передумову їх узагальнень.

Отже, наука передбачає не тільки складну систему гносеологічних процесів, ідеалів, підходів, а й низку онтологічних припущень, не кажучи вже про дисциплінарні механізми її соціальної організації. Зрозуміло, така неординарна система потребувала довгого шляху свого формування. Вона не з'явилася водночас з появою історично перших цивілізацій, подібно до того, як виникли мистецтво, мораль, релігія, філософія. Генетично наука проходить через фазу накопичення технологічного досвіду, фазу переднауки, стадію диференціації від філософії, утвердження своєї легітимності стосовно спекулятивного мислення та чисто практичних навичок.

Розробка методологічних проблем соціології спирається на певну «мережу» принципів наукового дослідження – принципи детермінізму, відображення, практики, розвитку, історизму. Вони становлять методологічну основу соціологічного дослідження, аналізу та інших проблем Уся «мережа» принципів має накладатись на будь-яку методологічну проблему, але для певної проблеми наріжним, базисним, є один з цих принципів. Принцип детермінізму є вихідним у дослідженні соціальної проблеми.

Аналіз показує, що в межах згаданих методологічних проблем соціології вивчались і викристалізовувались конкретно-наукові психологічні категорії. Формування категорій здійснювалось у рамках певних методологічних проблем.

Соціологія – одна з наук, тому на неї повною мірою поширюються загальнообов'язкові для усякого наукового аналізу правила. До їхнього числа слід віднести, насамперед, принципи:

• служіння істини, пізнання сутності й природи студійованих процесів і явищ;

• вироблення достовірною (валідної) інформації, її систематизації і теоретичного узагальнення;

• дотримання логіки побудови наукових висновків; вивчення явищ у статичному стані, так і динаміці;

• виявлення в досліджуваних об'єктах істотних і стійких зв'язків, а також мінливих властивостей;

• виявлення каузальних (причинно-наслідкових) залежностей;

• моделювання студійованих явищ і процесів;

• поєднання теоретичного і емпіричного аналізу, взаимодополняющей розробки фундаментальних і прикладних проблем;

• процесуальності і взаємоперевірки емпіричних досліджень, їх систематичності, повторення через певні проміжки часу, порівнянності надихає, направляє та одне характеру;

• порівняльного аналізу інформації, отриманої з різних джерел і на основі що вирізняються друг від друга методик; використання математико-статистичних процедур обробки і інтерпретації отриманої інформації;

• завершення досліджень формулюванням висновків і рекомендацій, мають теоретичну і практичну цінність.

Оскільки соціологія належить до розряду наук суспільство і людину, оскільки їй властиві загальні для всіх цих наук принципи:

• історико-генетичного аналізу досліджуваного явища, що передбачає з'ясування причин його народження, зміни зникнення;

• субстратного аналізу, коли за субстрат зізнаються реально що відбулися події (соціальні факти);

• багатофакторності пояснень соціальних змін;

• визнання вирішальну роль в соціальних зміни активності соціальних суб'єктів;

• суб’єктивно-діяльнісного аналізу, заснованого не тільки на фіксації і інтерпретації поведінкових актів людей, а й з'ясування того змісту, що вкладається ними в свої вчинки;

• гуманістична орієнтованість досліджень, покликаних служити людині, підвищувати його можливості для задоволення своїх потреб, інтересів, прав, для подальшого розвитку і вдосконалення індивідів і соціальних форм їх життєдіяльності.

Список використаної літератури

1. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Ред. В.П.Недашківський; Міжнародний Фонд "Відродження"; Про-грама "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". -К.: Тандем, 1996. -271 с.

2. Соціологія : Курс лекцій/ За ред. Володимира Пічі,. -Львів: Новий Світ-2000, 2002. -310 с.

3. Соціологія : Підручник для вищої школи/ За заг. ред.: В.П. Андрущенка, М.І. Гор-бача. -3-тє вид., перероб. і доп.. -К.; Харків, 1998. -334 с.

4. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

5. Соціологія : Короткий енциклопедичний словник/ Соц. асоціація України; Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

6. Соціологія : Посіб. для студ. вуз./ За ред. Городяненка. -К.: Вид. центр "Академія", 1999. -378 с.

7. Сурмін Ю. Соціологія : Методичний посібник для вищих і середніх спеціальних навчальних закладів/ Юрій Сурмін,; Юрій Сурмін. -Кіровоград: Горище, 1995. -55 с.

8. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівська богословсь-ка Академія. -2-вид., доп.. -Львів, 1998. -362 с.

9. Якуба О. Соціологія : Навчальний посібник для студ./ Олена Якуба,; Міжнародний Фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". -Харків: Константа, 1996. -191 с.