Органи реєстрації актів грома­дянського стану є правонас­тупниками органів записів актів громадянського стану, запрова­джених ще Декретом Ради Народних Комісарів УРСР «Про організацію відділів записів актів громадянського стану» від 20 лютого 1919 р. [1, 411]. Цього ж дня урядом УРСР було прийнято Декрет «Про громадянсь­кий шлюб та про ведення книг актів громадянського стану» [2]. До цього реєстрація подібних актів здійснюва­лась у церковних книгах, які велися відповідно до церковних статутів. На території, яка залишалася під владою Речі Посполитої, реєстрація актів гро­мадянського стану здійснювалася відповідно до норм уніатського та ка­толицького права. У випадках виник­нення такого юридичного факту як розлучення, сторони у присутності свідків та священика складали так звані розлучні листи, в яких обумов­лювалися права та обов´язки сторін [1,274].

Після відмежування церкви від держави остання взяла на себе обов´я­зок здійснювати реєстрацію юридич­них актів, пов´язаних з виникненням, зміною і припиненням правовідносин, що виникають між громадянином і державою. На органи реєстрації актів громадянського стану та деякі інші ор­гани, компетентні вживати заходів щодо реєстрації актів громадянського стану, держава на законодавчому рівні поклала обов´язок виконання відпо­відних функцій-завдань з виникнення, зміни або припинення прав і обо­в´язків суб´єктів відносин, які регулю­ються різними галузями права. Для з´ясування кола відносин, які нале­жать до сфери дії органів запису актів громадянського стану, які функціону­ють у системі органів Міністерства юстиції, необхідно розглянути пред­мет цього правового інституту. Науко­вий інтерес становить також і правова характеристика самих юридичних фактів, які є предметом реєстрації, од­нак ця проблема потребує досліджен­ня і висвітлення в окремій науковій праці. Тут ми лише в загальних рисах зупинимося на правовій належності цих юридичних фактів.

Органи реєстрації актів громадян­ського стану — один із різновидів органів виконавчої влади, які забезпе­чують надання громадянам та іншим фізичним особам державних управ­лінських послуг у сфері громадянсь­кого стану. На сьогодні в українському законодавстві немає навіть однознач­ного чіткого термінологічного визна­чення сфери правових відносин, щодо яких органи РАГС надають грома­дянам державні управлінські послуги. Сімейний кодекс України (СК Украї­ни) називає відповідні органи орга­нами реєстрації актів цивільного стану [3].

У Законі України від 24 грудня 1993 р. ці органи називаються органа­ми реєстрації актів громадянського стану [4]. Акти громадянського стану є відповідними юридичними фактами, з якими законодавець пов´язує виник­нення, зміну чи припинення правових відносин. Розробники проекту СК України — спеціалісти цивільного права — визнали ці відносини цивіль­но-правовими, а отже, і відповідні ак­ти — актами цивільного стану. Однак аналіз правовідносин, які виникають у зв´язку з фактами народження дити­ни, одруження людини, її смерті тощо є актами не лише цивільно-правового характеру. Адже в актах, що реєстру­ються органами РАГС, засвідчується насамперед громадянство людини, а з цим похідним від факту народження актом законодавець пов´язує цілу низ­ку відносин, які регулюються норма­ми й інших галузей права.

Що стосується правової природи реєстрації актів громадянського стану, то слід з´ясувати предмет і метод регу­лювання цього правового інституту та визначити його місце в системі ук­раїнського права. Предмет регулюван­ня завжди був пов´язаний із суспіль­ними відносинами, на які впливають правові норми відповідної галузі пра­ва [5]. Галузь права — це сукупність правових норм, що становлять само­стійну частину системи права та регу­люють якісно однорідну сферу су­спільних відносин своїм особливим методом [6]. Предметом відповідної галузі права є коло однорідних су­спільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права. «Предмет регулювання (у загальновживаному обігу — предмет), — пише І. Голосніченко, — будь-якої галузі права — це певна сукупність однорідних суспіль­них відносин, що регулюються (опосе­редковуються) нормами відповідної галузі права» [7]. Визначаючи місце правового інституту реєстрації актів громадянського (цивільного) стану, нам здається, що насамперед слід з´ясувати, до предмета якої галузі пра­ва належать відносини, що регулю­ються відповідним інститутом. Ці відносини, як свідчить практика, мо­жуть бути дотичними до трьох галузей права: цивільного, сімейного, адмі­ністративного. Тому є необхідність аналізу предметів саме цих галузей права, щоб з´ясувати, яка галузь права поглинає інститут реєстрації актів громадянського стану.

Коло відносин, які регулюються цивільним правом, містить суспільні відносини, що виникають між різними суб´єктами. До них належать дві групи відносин. По-перше, це майнові відно­сини, що становлять права і обов´язки, які виникають із приводу майна — ма­теріальних благ, що мають економічну форму товару. По-друге, особисті немайнові відносини, пов´язані з майно­вими, а в деяких випадках і не по­в´язані з ними. Обидві ці групи відносин поєднує та обставина, що вони за­сновані на рівності, автономії волі й майнової самостійності учасників, тобто виникають між юридично рівни­ми і незалежними один від одного суб´єктами, у віданні яких є власне майно. Тобто це приватні відносини, що виникають між суб´єктами приват­ного права [8]. Майнові, а також і немайнові відносини, що не відповіда­ють зазначеним ознакам, не належать до предмета цивільного права і не мо­жуть регулюватися його нормами [9, 43]. Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулю­вання також поділяються на відноси­ни, пов´язані з майновими, і відноси­ни, не пов´язані з такими. Перша із за­значених груп відносин зазвичай одержує цивільно-правове оформлен­ня за допомогою категорії виключних прав. Друга група відносин стосується невідчужуваних нематеріальних благ особи, що у визначених випадках підлягають цивільно-правовому захи­сту. До предмета цивільно-правового регулювання належить також захист невідчужуваних прав і свобод людини та інших нематеріальних благ. Мова йде про такі блага, як життя і здоров´я людини, достоїнство особи, її честь і добре ім´я, ділова репутація (остання може стосуватися й юридичних осіб, у ряді випадків маючи також майновий аспект), особиста і сімейна таємниця, право на ім´я, недоторканність приват­ного життя тощо. Із приводу названих об´єктів можуть складатися лише суто особисті, немайнові відносини, тому що вони не можуть стати предметом товарообміну. Ці блага невіддільні (невідчужувані) від людської особис­тості й не можуть ні передаватися іншим особам, ні припинятися за будь-яких підстав. Цивільне право за­хищає такого роду нематеріальні блага властивими йому засобами, напри­клад, надаючи їх власникам можли­вості пред´явлення судових позовів про припинення дій, що порушують їхні права й інтереси, зокрема про спро­стування відомостей, що ганьблять особу, про майнову компенсацію мо­ральної шкоди тощо. Однак застосу­вання цивільно-правових засобів за­хисту ще не свідчить про те, що такі відносини можуть повною мірою регу­люватися цивільним правом [9, 43-48]. У теоретичній літературі була висловлена обґрунтована думка про те, що особисті немайнові відносини, не пов´язані з майновими, лише охоро­няються і захищаються, але не регулю­ються цивільним правом [10].

Сімейне право, як це випливає зі ст. 1 С К України, своїм предметом має шлюбні відносини, особисті немай­нові та майнові права й обов´язки по­дружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов´язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім´ї та родичів. Сімейне зако­нодавство: встановлює умови і поря­док вступу в шлюб, припинення шлюбу і визнання його недійсним, ре­гулює особисті немайнові й майнові відносини між членами родини, а у ви­падках, передбачених сімейним зако­нодавством, — між іншими родичами й іншими особами; визначає форми і порядок прилаштування в родину дітей, що залишилися без піклування батьків. За своєю соціальною приро­дою ці відносини поділяються на осо­бисті немайнові й майнові [11]. Більшість учених вказує на пріоритет особистих, немайнових відносин, що превалюють у змісті предмета сімей­ного права. Але є й такі серед них, що мають протилежне уявлення щодо співвідношення особистих і майнових відносин, які регулюються сімейним правом. Так, М. Антокольська вважає, що така думка про співвідношення особистих і майнових сімейних пра­вовідносин не відповідає дійсності, оскільки більшість особистих відно­син у родині сімейним правом не регу­люється і взагалі не підпадає під пра­вове регулювання [12].

Таким чином, організаційні відно­сини реєстрації актів громадянського стану не є складовими предметів ци­вільного та сімейного права. Як відо­мо, галузі права відрізняються одна від одної також за методом регулюван­ня. Правовий інститут реєстрації актів громадянського стану користується імперативним методом регулювання суспільних відносин. Це означає, що серед способів, які застосовуються при регулюванні відносин нормами цієї галузі права, переважають обо­в´язкові для виконання приписи. Вод­ночас цивільне право, як галузь права, застосовує диспозитивний метод регу­лювання. Як зазначається в юридич­ній літературі, «диспозитивні засади в цивільному праві надають можливість вибору між кількома варіантами по­ведінки в межах, встановлених зако­ном, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов´язків, розпоряджатися суб´єктив­ними правами на свій розсуд. Диспо­зитивні засади, зокрема, втілюються у диспозитивних нормах. Наявність ос­танніх пояснюється особливостями відносин власності, товарно-грошових відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання» [13]. У регулюванні сімейних відно­син переважає також диспозитивний метод правового регулювання. Диспо­зитивні начала правового регулюван­ня виявляються як в уже існуючих раніше, так і в тих, що з´явилися остан­нім часом, сімейних відносинах: шлюбний договір, угода про сплату аліментів, договір про передачу дити­ни на виховання в прийомну родину. Але це не виключає застосування імперативного способу впливу на сі­мейні відносини. У ряді інститутів сімейного права взагалі можливе за­стосування тільки імперативних норм: умови вступу в шлюб, визнання шлю­бу недійсним, позбавлення батьків­ських прав, скасування усиновлення. Однак специфіка сімейних відносин вимагає їхнього індивідуального пра­вового регулювання в кожному кон­кретному випадку, обмежуючи, на відміну від інших галузей права, мож­ливість утручання з боку держави. Цим виражається прояв диспозитив­ного начала навіть при застосуванні імперативних норм [14].

Гіпотетично можемо передбачати, що інститут реєстрації актів грома­дянського (цивільного) стану є части­ною адміністративного права. Спро­буємо довести це за допомогою аналізу предмета цієї галузі права та вказаного правового інституту. Адмі­ністративне право як галузь права ре­гулює в основному управлінські від­носини, що виникають у результаті здійснення виконавчої влади. Роль права в управлінні пов´язана з його ре­гулюючим впливом на ті суспільні відносини, через які здійснюється са­ма управлінська діяльність держави, тобто на власне управлінські відноси­ни [15]. Визначення предмета адміні­стративного права є досить складним завданням, адже зміст суспільних від­носин, що входять до нього, «завжди перебував у прямій залежності від конкретних соціально-політичних умов життя суспільства і держави» [16].

Предмет регулювання цієї галузі права багатоаспектний, адже адмініст­ративне право визначається як галузь права (система правових норм), «яка з метою забезпечення належного захис­ту прав і свобод людини і громадяни­на, виконання функцій держави регу­лює суспільні відносини у зв´язку з реалізацією: 1) виконавчої влади у сфері функціонування держави та органів місцевого самоврядування;

2)делегованих державою функцій і повноважень виконавчої влади;

3) внутрішньоорганізаційної діяль­ності всередині інших державних органів, органів місцевого самовряду­вання, адміністрацій державних під­приємств, установ і організацій;

4) права на управлінські послуги;

5) відповідальності органів виконав­чої влади, місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб у сфері державного управління» [17, 9-10].

На думку Є. Курінного, «предмет адміністративного права України — це система однорідних суспільних відно­син регулятивного та охоронного матеріального і процесуального харак­теру, в яких реалізуються права, сво­боди й обов´язки учасників владно-уп­равлінської діяльності або адміністра­тивно-правового захисту» [18]. Інші автори, незважаючи на відзначення трансформації в суспільних відноси­нах, що регулюються адміністратив­ним правом, новел, пов´язаних із за­безпеченням та захистом прав і свобод людини та громадянина, залишають у своїх визначеннях вказівку на на­явність у змісті предмета регулювання цієї галузі права суспільних відносин державного управління або пов´яза­них із державним управлінням. Так, наприклад, Є. Кубко, визначаючи предмет адміністративного права, вка­зує на те, що його складовою є «транс­формовані в нових умовах державного управління суспільні відносини» [19]. С. Гончарук вважає, що до предмета адміністративного права належать «суспільні відносини управлінського характеру, що складаються переважно у сфері державного управління у про­цесі виконання завдань і функцій ви­конавчої влади» [20]. Під предметом адміністративного права С. Ківалов розуміє «сукупність суспільних відно­син, які виникають в процесі органі­зації функціонування органів держав­ного управління і здійснення ними заходів адміністративно-правового примусу і притягнення до адміністра­тивної відповідальності» [21]. В. Богуцький предметом адміністративного права називає «суспільні відносини, які виникають у зв´язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої і різно­манітної виконавчої та розпорядчої діяльності» [22]. Отже, у всіх визна­ченнях предмета адміністративного права є вказівка на те, що воно регу­лює управлінські відносини, або відносини щодо реалізації функцій державного управління, або суспільні відносини, що виникають у процесі організації функціонування органів державного управління, чи відносини реалізації виконавчо-розпорядчої діяль­ності. Адміністративне право регулює відносини державного управління в різних сферах життєдіяльності, у тому числі в адміністративно-політичній сфері, де одним із суб´єктів є органи Міністерства юстиції України. Крім того, предмету адміністративного пра­ва належать і управлінські відносини, пов´язані з реалізацією функцій і по­вноважень виконавчої влади, делего­ваних державою органам місцевого са­моврядування [19, 8-9].

Застосовуючи порівняльний метод дослідження, маємо можливість про­вести паралель між відносинами, що регулюються адміністративним пра­вом, і правовідносинами інституту реєстрації актів громадянського (ци­вільного) стану. Нами окреслено поняття та предмет адміністративного права. Залишається для порівняння сформулювати предмет правового інституту реєстрації актів громадянсь­кого (цивільного) стану, оскільки в юридичній літературі цей сегмент пра­вових відносин не визначено.

Реєстрація є внесенням відомостей до реєстру, під яким розуміється письмовий перепис (список) [23]. В. Нагребельний дає таке визначення реєстрації: «Реєстрація (пізньолат. Registratio — внесення до списку, пе­реліку) — внесення до відповідних списків, реєстрів або спеціальних книг чи журналів окремих відомостей щодо будь-яких осіб» [24].

Особливістю актів громадянського (цивільного) стану є обов´язковість їх реєстрації. Оскільки реєстрація цих актів є засвідченням державою юри­дичних фактів, то цю реєстрацію мож­на назвати офіційною, а також держав­ною. У частині 2 ст. 1 Закону України «Про органи реєстрації актів грома­дянського стану» від 24 грудня 1993 р. № 3807-ХІІ прямо вимагається обов´язкова реєстрація актів грома­дянського стану в органах реєстрації таких актів [4]. Тобто законодавець вказує не лише на обов´язковість цьо­го виду реєстрації, а й називає суб´єкт відносин реєстрації — органи РАГС та в деяких випадках інші органи влади та місцевого самоврядування. Реєст­рація, яка здійснюється органами РАГС, може розглядатися як функція державного управління, виконання якої покладено на органи Міністерст­ва юстиції України. Ця функція на­правлена на реалізацію громадянами своїх прав і свобод. Якщо розглядати відносини, які мають виглядати як предмет правового інституту реєст­рації актів громадянського (цивільно­го стану), з позиції місця і ролі держа­ви в їх реалізації, то можна сказати, що насамперед держава повинна викону­вати завдання забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина. Конституція України проголошує такі права громадян, як право на життя, здоров´я, свободу пересування та віль­ний вибір місця проживання, право на житло, створення сім´ї, матеріальне за­безпечення непрацездатних тощо. Для реального забезпечення цих прав дер­жава має виконувати ряд функцій, на­правлених на їх реалізацію. «Відпо­відно до принципу реальності права держава розглядає права і свободи лю­дини та громадянина як такі, що ма­ють загальне регулятивне імператив­но-правове значення та виступають як базовий критерій в оцінці організації і діяльності всіх органів державного уп­равління й держави в цілому. Проте проголошення прав і свобод людини і громадянина на рівні Конституції не означає автоматичної реалізації цих прав, а створює лише передумови, що є першим кроком до їх втілення» [25]. Реєстрація актів громадянського (ци­вільного) стану є потребою як окремої особи, так і суспільства в цілому, якому необхідно з´ясування кількості громадян із метою забезпечення їх засобами життєдіяльності. Функції держави стосовно суспільства (грома­дянського суспільства) — це основні напрями її діяльності, націленої на вирішення спільних справ для цього суспільства [26]. Забезпечення реалі­зації прав і свобод громадян є нічим іншим, як функцією держави, яка реа­лізується різними способами, в тому числі й способом здійснення держав­ного управління в цій сфері. «Держав­не управління як специфічний різно­вид діяльності органів держави, — пише В. Авер´янов, — існувало і про­довжує існувати цілком об´єктивно… Його основне призначення — органі­зація виконання правових актів та інших рішень державних органів шляхом різного роду владно-розпорядчого впливу на суспільні відносини та про­цеси» [27]. Звичайно, це визначення, яке дається вченим, є важливим, але не повністю втілює зміст суспільних відносин, які складають державне управління. На мою думку, точніше визначив поняття державного управ­ління І. Голосніченко, який з цього приводу зазначив, що «державне управління — це підзаконна, юридич­но-владна діяльність органів держави виконавчо-розпорядчого характеру, що спрямована на реалізацію законів, практичне виконання завдань і функ­цій держави, за допомогою якої здійс­нюється організуючий вплив на су­спільні відносини у сферах економіки, соціально-культурного і адміністра­тивно-політичного будівництва» [17, 19]. Сутнісним призначенням держав­ного управління є реалізація завдань і функцій держави, але засноване воно на підзаконності та владності. У нашо­му випадку розглядаємо як функцію держави забезпечення нею прав і сво­бод людини та громадянина. Об´єк­тивізація цих прав і свобод здійс­нюється шляхом реалізації різних функцій державного управління (на­приклад охорони громадського поряд­ку), у тому числі шляхом реєстрацієї актів громадянського (цивільного) стану. Досліджуваний правовий інсти­тут регулює не лише дії органів реєст­рації актів громадянського стану, а й пов´язані з цим організаційні відноси­ни. Організаційні відносини щодо ви­конання реєстрації, сама реєстрація, визначення компетенції органів, що її здійснюють, є предметом регулювання інституту адміністративного права «реєстрація актів громадянського стану». Система норм права, які регу­люють ці відносини, становить само­стійний правовий інститут, що є скла­довою відповідної галузі.

 

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Музиченко П. Історія держави і права України. — К., 2000. — С. 411.

2.Іванов В. Історія держави і права України. — К., 2007. — С. 414.

3.Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 135.

4.Про органи реєстрації громадянського стану : Закон України від 24 грудня 1993 р. № 3807-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 14. — Ст. 78.

5.Шемшученко Ю. С, Бобровник С. В. Правове регулювання // Юридична енциклопедія. — К., 2003.-Т. 5.-С. 40-41.

6.Теория государства и права / под ред. С. С. Алексеева. — М., 1985. — С. 279; Проблемы общей те­ории права и государства : учеб. для вузов / под общ. ред. В. С. Нерсесянца. — М., 2002. — С. 328-329.

7.Адміністративне право України : академ. курс : підруч. : у 2 т. / редкол. В. Б. Авер´янов (голо­ва). — К., 2004. — Т. 1. Загальна частина. — С. 67.

8.Гражданское право : учеб. / под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — М., 1996. — Ч. 1. — С. 7-8.

9.Гражданское право : учеб. : в 2 т. / отв. ред. Е. А. Суханов. — М., 1988. — Т. 1. — С. 43.

10. Иоффе О. С. Охрана чести и достоинства граждан // Советское государство и право. — 1962. — №7. -С. 62.

11. Муратова А. И., Тарсамаева П. Ю. Семейное право : учеб. пособие. — М., 1999. — С. 6.

12. Антокольская М. В. Семейное право : учеб. — М., 1996. — С. 10.

13. Цивільне право України : підруч. : у 2 кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгарт та ін. / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. — К., 1999. — С. 9.

14. Муратова А. И., Тарсамаева Н. Ю. Семейное право : учеб. пособие. — М., 1999. — С. 10.

15. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер´янова. — К., 2002. — С. 62.

16. Гриценко І. С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права : моногр. — К., 2007.

17. Голосніченко І. П., Стахурський М. Ф. Золотарьова Н. І. Адміністративне право України : навч. посіб. / за заг. ред. І. П. Голосніченка. — К., 2005. — С. 9—10.

18. Курінний Є. В. Предмет і об´єкт адміністративного права України : моногр. — Дніпропетровськ, 2004. — С. 34.

19. Кубко Є. Б. Про предмет адміністративного права // Право України. — 2000. — № 4. — С. 6.

20. Гончарук С. Т. Адміністративне право України : навч. посіб. — К., 2000. — С. 7—8.

21. Адміністративне право України : підруч. / за заг. ред. С. В. Ківалова. — Одеса, 2003. — С. 8.

22. Адміністративне право України : підруч. для юрид. вузів і ф-тів / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін. / за ред. Ю. П. Битяка. — X., 2000. — С. 19.

23. Словарь русского языка : в 4 т. — М., 1987. — Т. III. — С. 697.

24. Нагребельний В. П. Реєстрація // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 261.

25. Права громадян у сфері виконавчої влади : адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / за заг. ред. В. Б. Авер´янова. — К., 2007. — С. 48; Заєць А. П. Правова держава в кон­тексті новітнього українського досвіду. — К., 1999. — С. 111.

26. Проблемы общей теории государства и права : учеб. для вузов / под общ. ред. В. С. Нерсесян-ца. — М., 2002. — С. 629.

27. Державне управління : проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер´янова. — К., 2003. — С. 13.