Екологічне право займає одне з провідних місць у правовій сис — темі України. Екологічна ситуація в нашій державі дуже складна, ще й досі даються взнаки наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС, не­достатньо вживається заходів щодо охорони та раціональної експлуата­ції лісів, надр, землі та інших природних ресурсів, які становлять націо­нальне багатство України, слугують задоволенню економічних потреб та екологічних інтересів людини і суспільства. Екологічне право вста­новлює правові рамки суспільних відносин з приводу використання та охорони природних об’єктів. Екологічні норми повинні забезпечити гармонійну взаємодію людини і природи, збереження навколишнього природного середовища, здоров’я нинішнього і майбутніх поколінь.

Вивчення теми доцільно розпочати з розгляду науково-методоло­гічних засад взаємодії людини (суспільства) і природи. Слід мати на увазі, що природа — це об’єктивна реальність, яка існує незалежно від суспільства, від волі і свідомості людини та розвивається за об’єктивни­ми природними законами, тобто закономірностями фізичної, хімічної, біологічної та інших форм руху матерії.

Без розуміння того, що являють собою об’єктивні закони розвит­ку природи, як вони проявляються у взаємодії з суспільством, як лю­дина впливає на природу, тобто без чіткого уявлення про сутність і структуру зв’язків у системі “людина — суспільство — природа” право­ве регулювання відносин з приводу використання, відтворення, охо­рони навколишнього природного середовища і правозастосовна дія­льність у цій сфері будуть або неефективними і навіть шкідливими, або ж недієвими. Через це вивченню власне юридичних питань у курсі екологічного права передує розгляд основних положень щодо сутнос­ті і форм взаємодії суспільства та природи, які є стратегічно важливи­ми для розробки науково-методологічних основ екологічного права.

Насамперед слід звернути увагу на екологічну єдність людини і природи, неможливість людського буття без забезпечення оптималь­них природних умов; неможливість уникнення антропогенного впли­ву на довкілля; історичну та економічну зумовленість взаємодії суспі­льства і природи. Використовуючи названі положення, екологічне право має сформувати принципи та мету подальшого розвитку людини в сфері природокористування та охорони навколишнього природного середо­вища.

Важливо засвоїти, що особливістю відносин, які регулює екологіч­не право, є два інтереси, які лежать у їхній основі: екологічний та еко­номічний. Людина є частиною природи, ланкою в системі природних зв’язків. З одного боку, вона виступає як суб’єкт, що активно впливає на природу за допомогою спеціально створених знарядь і засобів праці. Вона використовує речовини й енергію природи з метою отрима­ння необхідних людському суспільству матеріальних благ. І з вдоско­наленням засобів виробництва, розвитку науково-технічного прогресу вплив людини на природу стає все більш руйнівним.

З іншого боку, людина як частина природного середовища є не ли­ше суб’єктом споживання ресурсів, але й об’єктом природи, залежним від стану і якості довкілля, що відчуває його вплив і потребує забезпе­чення екологічної безпеки.

Звідси взаємодія людини і природи здійснюється в двох основних напрямках: а) використання природних об’єктів і ресурсів; б) охорона довкілля. При цьому використання природних ресурсів виражає еко­номічні інтереси суспільства, спрямовані на задоволення його матері­альних потреб. Охорона довкілля — це екологічні інтереси суспільного розвитку, пов’язані із забезпеченням якості та різноманіття навколи — шнього середовища. Разом з тим існує і навіть повинна переважати в цивілізованому суспільстві змішана форма взаємодії — еколого-еконо- мічна, яка передбачає раціональне природокористування, тобто науково обґрунтоване, ефективне використання природних об’єктів і ресурсів у поєднанні з природоохоронними вимогами.

Виходячи з цього, основною метою екологічного права є забезпе­чення правовими засобами балансу між екологічними й економічними інтересами суспільства, створення оптимальних правових моделей фун­кціонування відносин у сфері взаємодії людини і суспільства, які до­зволили б поєднати інтенсивне економічне зростання із підтриманням якості та безпеки навколишнього середовища.

Вивчаючи екологічне право як юридичну форму екологічних від­носин, необхідно проаналізувати основні наукові концепції щодо пра­вової природи та назви галузі права, з’ясувати поняття екологічного права та його місце в правовій системі України. При цьому бажано висвітлити аргументи, які підтверджують або спростовують ту чи ін­шу концепцію. Далі студент повинен сформулювати свій погляд щодо проблеми і, виходячи з цього, дати поняття екологічного права та з’ясу­вати його соціальну роль і призначення. Завершити вивчення вказано­го блоку проблем необхідно демонстрацією зв’язків екологічного пра­ва з іншими галузями у вітчизняній системі права.

Розгляд предмета та методу екологічного права має бути логіч­ним продовженням аналізу юридичної природи галузі. Слід з’ясувати поняття предмета екологічного права та охарактеризувати основні ви­ди суспільних відносин, які він охоплює. При аналізі методу потрібно показати співвідношення цивільно-правових і адміністративно-правових засад у регулюванні екологічних правовідносин, висвітлити специфіку способів і прийомів, за допомогою яких екологічне право впливає на поведінку суб’єктів цих відносин.

Вивчення принципів екологічного права має ґрунтуватися, з одного боку, на аналізі норм екологічного законодавства, насамперед ст. 3 За­кону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, з іншого боку — на доктринальних положеннях, розроблених у науці екологічного права. Слід дати визначення поняття принципів, навести їх перелік, охарактеризувавши кожен принцип окремо, та показати зна­чення принципів екологічного права для правозастосування та право- творчості в сфері регулювання еколого-правових відносин.

Особливу увагу слід звернути на визначення поняття системи еко­логічного права та розгляд її структурних елементів (Загальної та Особ­ливої частин, підгалузей, простих і складних інститутів). При цьому потрібно мати на увазі, що дискусії стосовно юридичної природи еко­логічного права та його місця в правовій системі України спричиняють неоднозначність трактування внутрішньої структури та побудови галузі. Отже, уявлення про систему екологічного права потребують відповідної аргументації, що має ґрунтуватися на сутності й особливостях предмета та методу (методів) еколого-правового регулювання.

Логічним продовженням розгляду системи екологічного права є вивчення поняття екологічного права як науки та навчальної дисцип­ліни, співвідношення між цими поняттями та екологічним правом як галуззю. Слід звернути увагу на історію розвитку та сучасний стан нау­ки екологічного права (при цьому подати інформацію про найбільш видатних вітчизняних і зарубіжних вчених та їхній внесок у розвиток науки екологічного права), її взаємозв’язок з іншими юридичними та неюридичними науками.

Питання джерел екологічного права та системи екологічного за­конодавства є одними з найбільш складних і проблемних у навчаль­ному курсі. По-перше, студентам слід звернути увагу на те, що норма­тивні акти є хоча й основним, але не єдиним різновидом джерел галузі. Важлива роль в еколого-правовому регулюванні належить міжнародним договорам, що у встановленому порядку набули чинності для України. Крім того, джерелами екологічного права можуть бути правові звичаї та прецеденти Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

По-друге, необхідно враховувати, що первинна кодифікація еко­логічного законодавства в основному була завершена до 1995 року, тобто до прийняття основоположних для правової системи України документів — Конституції і Цивільного кодексу. Відповідно, деякі з чин­них екологічних законів і кодексів їм не відповідають і застосовуються лише в тій частині, в якій не вступають з ними в суперечність. Нині відбувається повторна кодифікація екологічного законодавства, однак цей процес далекий від завершення, що утворює істотні проблеми в регулюванні екологічних відносин.