Вступ

Визначення предмета економічної теорії досі залишається дискусійним. На мою думку,  доцільним використати для цього методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета науки. Такий підхід дає змогу по-новому оцінити структуру економічної теорії, зокрема її співвідношення з політичною економією та економікс, а також співвідношення двох останніх дисциплін.

У вищих навчальних закладах колишнього СРСР замість економічної теорії викладали надмірно заідеологізований, перенасичений марксистськими положеннями, нерідко перекрученими і пристосованими для потреб верхівки партійного і радянського апарату курс політичної економії. Підручник американського економіста П. Самуельсона «Економікс», перекладений російською мовою в 1964 p., був виданий малим накладом і до того ж призначався лише для наукових бібліотек.

Після розпаду СРСР в Україні було скасовано курс політичної економії і запроваджено економічну теорію, яка для багатьох викладачів зводилася до економіко, що негативно відбивалось на цих двох наукових дисциплінах, зокрема на з’ясуванні предмета економічної науки, виявом чого є суттєві розбіжності у його визначенні.

1. Особливості предмету економічної теорії

Перед будь-якою наукою стоять завдання провести аналіз реальних процесів, фактів, виявити внутрішні взаємозв’язки, визначити закономірності і тенденції змін явищ. Вони стосуються і економічної теорії. Історія становлення економічної теорії показує, що це був постійний пошук цілісного системного аналізу економічного життя суспільства, прагнення описати, пояснити і передбачити тенденції розвитку, з’ясувати закони економічного життя, обґрунтувати способи найбільш раціональних економічних вирішень.

Економічна теорія завжди привертала увагу вчених і всіх освічених людей. Так, Джордж Гордон Байрон якось зазначив: «Якби я міг вернутись і прожити заново нерозумно втрачені роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив би не римуванню, а есе на тему політичної економії». Відомий письменник Марк Твен стверджував, що » знання політекономії — першооснова вмілого керування державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». Заслуговують на увагу слова Жоржа Сіменона: «Я давно передбачив, що настане день, коли політична економія очолить усі науки». Блискучі американські професори Пол А.Самуельсон і Вільям Д.Нордгаус відзначають, що економічна теорія «не лише корисна наука, а й захоплююча сфера знання. Покоління студентів, часто несподівано для себе, відкривали, якою захоплюючою може бути теорія економіки.

Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла.

Дискусії серед економістів з цього питання не припиняються і сьогодні. В останні роки широко розповсюджується підхід до предмету економічної теорії, який спирається на використання поняття «обмежених ресурсів». В США у підручнику з економічної теорії Кемпбелл Р.Макконнелл і Стенлі Л.Брю, який витримав одинадцять видань, визначено, що вона досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Проте економічна теорія — широкопланова наука. Багатогранність, багатоаспектність її примушує окремих авторів до перечислення визначень предмету. Так, професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:

1. Наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми.
2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.
3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.
4. Наука про те, як людство розв’язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.
5. Наука про багатство.

Перелік визначень цієї науки можна збільшити ще у багато разів. Об’єднуючи різні підходи, можна прийти до узагальненого визначення, яке у П.Самуельсона і В.Нордгауса сформульовано таким чином: «Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей».

Як бачимо, загальноприйнятого визначення предмету економічної теорії немає, хоч більшість економістів визнають, що це універсальна наука про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Напрошується необхідність обґрунтування економічної теорії як суспільної науки, яка вивчає поведінку людей і груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах.

Об’єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв’язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва і його економічне зростання проходить на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія включає в себе мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. В центрі її аналізу ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці і т.д. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи. Об’єктом її дослідження виступає національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, зайнятість тощо. Мікроекономіка і макроекономіка взаємопов’язані в реальному економічному середовищі і взаємодіють одна з одною.

Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).

2. Основні точки зору на предмет економічної теорії

У результаті цього, в українській та російській фаховій літературі сформувались різні точки зору щодо предмета економічної теорії; По-перше, предметом даної наукової галузі вважають вивчення поведінки і діяльності людини або груп людей з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб [25: 12].

Дані визначення здебільшого запозичені з підручників західного типу. Так, із семи визначень предмета економіко П. Самуельсон найголовнішим вважає таке: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання» [28: 2]. Інші американські економісти, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, заявляють, що економікс — це «аналітична економія, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів…» [10: 7].

Таким чином, незважаючи на певні відмінності у наведених визначеннях, загальною їх особливістю є акцентування уваги на вивченні людини, її поведінки, потреб та ін. Серед близько 30 англомовних дефініцій предмета найчіткіше вираження ця точка зору отримала у визначенні англійського економіста Л. Роббінса: «Економікс — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання». [11:4]. Дане визначення є найпопулярнішим у сучасній західній економічній літературі.

Згідно з другою точкою зору, якої дотримується ряд українських та російських економістів, предметом економічної науки є «економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ» [4:36-37]. Водночас деякі автори замість конкретних назв цих суб’єктів вживають узагальнююче поняття «економічні суб’єкти» [16; 5; 7].

До третьої точки зору варто віднести думку тих вчених, які стверджують, що економічна наука досліджує «соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах» [2: 13-14].

Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему та притаманні їй закони й закономірності. Наприклад, у «Великому економічному словнику» зазначено, що економічна теорія — це «сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності» [3: 736].

П’ята основна група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з наведеним вище найпоширенішим визначенням предмета економікс. Таку Ю. Палкін вважає, що економічна теорія «вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки»; «виробничі відносини людей у тісному зв’язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису»; а також «економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ» [5: 4]. Приблизно таке ж визначення дають окремі автори предмета іншої науки — політичної економії, яка, на їх думку, «вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності та взаємодії з обмеженими продуктивними силами й політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обчислювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини» [13: 13].

Шосту точку зору представляють ті автори, які стверджують, що «зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детерміновані проблематикою багатства. Економія, політична економія, економікс відбивають не тільки історичні етапи, а й особливі складові фундаментальної економічної науки, з якими пов’язане дослідження цілком певних предметних напрямів, рівнів та сфер. Останні, проте, аж ніяк не вичерпують усього різноманіття її предметного простору. Та це й неможливо, бо для її онтології та гносеології не існує інших меж, крім меж самого багатства» [20: 61-62].

Формуванню цілісного узагальнюючого уявлення про предмет економічної теорії заважає також низка інших факторів. До них належить, по-перше, ототожнення економічної теорії з політичною економією. Цієї думки дотримуються як відомі західні економісти (П. Самуельсон, А. Маршалл та ін.), так і деякі українські вчені (Г. Башнянин, В. Бобров, І. Тивончук та ін.).

По-друге, наявність різних назв економічної теорії, серед яких найчастіше зустрічаються: «аналітична економіка», «економіка» (американські економісти Едвін Дж. Долан, Дейвід Е. Ліндсей), «теоретична економічна наука», «загальна теорія економіки», «теорія економіки» «нормативна тео-ретична економіка», «позитивна теоретична економіка», «загальна економічна теорія», «фундаментальна економічна теорія».

По-третє, значні розбіжності у поглядах різних авторів щодо структури економічної теорії. Так, одні автори в межах цієї науки виділяють макроекономіку і мікроекономіку; другі — економіко, основи економічної теорії, макроекономіку і мікроекономіку; треті — політичну економію, макроекономіку і мікроекономіку [7: 16]; четверті відносять макроекономіку та мікроекономіку до прикладних галузевих наук, кожна з яких має свої предмети і методи вивчення, «свою теорію, закони і категорії, за допомогою яких пояснює явища, які вивчає» [14: 52].

Вищевикладене пояснює необхідність критичного аналізу приведених вище точок зору з метою виділення в них окремих позитивних та негативних аспектів і обґрунтування власних теоретико-методологічних підході^ чіткого наукового визначення предмета економічної теорії.

3. Критичний аналіз поглядів сучасних економістів щодо предмета економічної теорії

Що стосується першої основної точки зору, яка стверджує, що предметом економічної теорії є поведінка і діяльність людини, групи людей, спільні дії людей, поведінка людей у діловому житті з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів, або в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг тощо, то така позиція є, на наш погляд, найменш конструктивною. Це зумовлено, по-перше, тим, що в першій частині визначення, яка повинна нести найбільшу теоретико-методологічну цінність, одне невідоме (тобто визначення предмета економічної теорії) підміняється іншим аморфним поняттям (поведінка людей), позбавленим категоріальної конструктивності.

По-друге, значна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу у своїй діяльності не переслідує максимізації прибутку. Це стосується передусім зайнятих у державному секторі економіки, у сфері послуг, різних неприбуткових організаціях та установах. Таким чином, ці зайняті, за логікою наведених визначень, перестають бути об’єктом вивчення, що не узгоджується зі змістом економіко, в якій, наприклад, при визначенні ВВП враховують доходи і витрати всіх верств населення.

По-третє, якщо дотримуватися такого визначення, то економіко не повинна жодною мірою займатися проблемами безробіття, що також суперечить змісту західної економічної науки.

По-четверте, якщо у визначенні предмета економічної теорії не акцентувати увагу у першій його частині на економічних відносинах між людьми, то це спрямовує на дослідження відносин людини до речей. Тому не дивно, що наведене вище визначення Л. Роббінса (економіка — це наука, яка ви-вчає поведінку людей з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами) є яскравим прикладом такого неконструктивного підходу.

По-п’яте, наведені вище визначення не націлюють на обґрунтування економічних законів у процесі розвитку та функціонування різних економічних систем. У кращому випадку, сформульовані західними економістами закони відображають процес взаємодії між людьми і певними матеріальними благами (а отже, речами) або між самими речами. Такими, зокрема, є закони знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва, закон зростання витрат, закон зростання відносних втрат, закон зростання граничних витрат [8: 546, 547].

По-шосте, визначення предмета економічної теорії з акцентуванням уваги на поведінці людини проповідує атомістичний, суб’єктивістський підхід до вивчення економічних явищ та процесів.

По-сьоме, таке визначення не враховує відмінностей між людьми та юридичними особами (підприємствами, фірмами, компаніями тощо), які, хоч і представлені людьми або колективами людей, але водночас мають істотні відмінності від фізичних осіб.

Найбільше, на що може претендувати визначення економічної теорії з акцентом на поведінці людей — це обмеження сфери науки такою економічною дисципліною, як маркетинг. Зокрема, однією зі складових маркетингових досліджень є вивчення поведінки споживача. З точки зору методології, це означає зведення цілого до окремих його елементів;

Додаткові теоретико-методологічні вади наведених вище визначень, які віднесені до першої групи, виникають ще й тому, що у них йдеться про поведінку людей в умовах обмеженості ресурсів або використання рідкісних ресурсів.

Але, акцентуючи увагу на вивченні рідкісних ресурсів, П. Самуельсон та інші автори припускаються при цьому серйозного алогізму. Так, в умовах капіталістичного способу виробництва робоча сила, трудові ресурси не є рідкісним ресурсом. Адже майже в кожній країні існує багатомільйонна армія безробітних, а загалом на планеті налічується майже 1 млрд. безробітних, кількість яких щорічно зростає на 50 млн. чоловік. Щодо них можна говорити лише про відносну рідкісність певних видів професій. У цьому випадку економіко, якщо виходити з логіки наведеного визначення, не повинна вивчати таку проблему економічної теорії, як ринок робочої сили, в тому числі проблеми безробіття, брати до уваги лише відсутні вакантні робочі місця. Насправді економіко розглядає ринок робочої сили, що свідчить про неузгодженість її предмета зі змістом і структурою викладеного матеріалу.

Такий же алогізм наявний щодо виробничих потужностей (одного з видів капітальних благ, як його називають західні економісти), оскільки вони у розвинених країнах під час сприятливої кон’юнктури завантажені приблизно на 75%. Загалом, за оцінками спеціалістів, за сучасних умов виготовляється така кількість продовольства, яка майже в 4 рази перевищує нормальні потреби людей, хоча в світі щорічно помирає з голоду близько 100 млн. чоловік.

Найбільше хибність акцентування уваги на використанні обмежених або рідкісних ресурсів при визначенні предмета економічної теорії виявляється з часу розгортання інформаційної революції у розвинутих країнах світу, з середини 70-х pp. XX ст., і появи на цій основі інформаційних ресурсів. Такі ресурси, за оцінкою авторитетних західних та вітчизняних вчених, є безмежними.

Водночас обмеженими є лише окремі види невідновлюваних ресурсів.

Стосовно ж другої точки зору (згідно з якою предметом економічної теорії є економічні відносини між людьми, що складаються у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання), то важливим її недоліком є відсутність у ньому суб’єктно-об’єктних відносин. Якщо суб’єктами автори даної точки зору називають людей і соціальні групи, то об’єктів, з приводу виготовлення і привласнення яких виникають такі відносини у різних сферах суспільного відтворення, вони не називають. Крім того, суттєві розбіжності у поглядах українських та російських економістів виникають при з’ясуванні структури економічних відносин та сутності власності як економічної категорії.

Так, автори «Сучасного економічного словника» економічні відносини характеризують як відносини «…між людьми з приводу приналежності, поділу, переділу об’єктів власності» [15: 315] і стверджують, що вони виражають власність як економічну категорію. Т. Волков сукупність економічних зв’язків і відносин в їх взаємозалежності і взаємозумовленості називає відносинами між економічними суб’єктами «з приводу» виробництва, обміну і споживання матеріальних благ і послуг [24: 18]. Інші автори ототожнюють економічні відносини з виробничими [1: 19; 6: 51-52].

Друга точка зору за своїм економічним змістом близька до поглядів третьої групи вчених, які предметом економічної теорії називають соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Це виявляється в тому, що в рамках економічних (виробничих) відносин виділяють дві названі підгрупи відносин (соціально-економічні та організаційно-економічні).

На наш погляд, ототожнення економічних і виробничих відносин у сучасних умовах в теоретико-методологічному плані недоцільне.

По-перше, в межах системи економічних відносин варто виділяти окрему підсистему таких відносин, які розвиваються паралельно з прогресом техніки і визначаються ним, що слугує підставою для виокремлення категорії «техніко-економічні відносини». Останні в процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил формують технологічний спосіб виробництва. Практика засвідчує, що паралельно з прогресом техніки розвиваються такі елементи техніко-економічних відносин, як відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльності між людьми тощо. Саме ці відносини формують суспільний характер виробництва або форму виробництва, яким протистоїть відповідна форма привласнення.

Таким чином, доходимо висновку, що продуктивним силам притаманні дві форми розвитку, а отже, за певних умов і дві відповідні форми їх гальмування: суспільна форма (відносини економічної власності — форма привласнення) і техніко-економічна (техніко-економічні відносини — форма виробництва). Цей висновок має не лише важливе теоретико-методологічне значення, а й практичну значущість, оскільки для забезпечення постійного прогресу продуктивних сил необхідно, крім форм власності, вдосконалювати відносини спеціалізації та інші елементи техніко-економічних відносин.

По-друге, наприкінці XIX — на початку XX ст. почала формуватись ще одна підсистема економічних відносин — організаційно-економічні відносини, основними елементами яких є менеджмент і маркетинг. Зокрема, наукові основи менеджменту були закладені американським вченим Ф. Тейлором у таких працях, як «Менеджмент», «Принципи наукового управління» та ін.

З часу впровадження тейлоризму і широкого розповсюдження маркетингових досліджень починає формуватися, наш погляд, ще одна форма розвитку продуктивних сил — організаційно-економічна (вираженням якої є організаційно-економічні відносини). Відсутність наукових основ впровадження менеджменту і маркетингу в економічній діяльності більшості суб’єктів господарювання в Україні поки що виступає не формою розвитку продуктивних сил, а їх істотним гальмом.

Підводячи попередній підсумок вищесказаного, варто визнати логічною точку зору тих авторів, які предметом економічної теорії визначають економічні відносини між людьми у різних сферах суспільного відтворення.

Так, у підручнику російських економістів «Економіка» за редакцією А. Булатова зазначено, що «сукупність усіх економічних процесів, які відбуваються у суспільстві на основі чинних у ньому відносин власності та організаційно-правових форм, становить собою економічну систему цього суспільства» [23: 14]. В іншому підручнику — «Економічна теорія» за редакцією Ніколаєвої — стверджується, що «сукупність виробничих відносин становить певну економічну систему, і в ній основними є відносини власності»[26: 10]. Ще один російський вчений М. А. Сажина визначає економічну систему як «єдність і взаємодію техніко-економічних та соціально-економічних  відносин», закріплену організаційно-економічними відносинами, тобто системою організації й управління всією економікою та її окремими частинами [16: 22]. Є. Борисов вважає, що «економічна система — це цілісна сукупність тісно пов’язаних між собою господарських відносин, які встановлюються у  виробництві, розподілі, обміні та споживанні матеріальних і нематеріальних благ і послуг» [4: 32]. У «Сучасному економічному словнику», укладеному російськими економістами, економічна система охарактеризована як «історично сформована або встановлена, чинна в країні сукупність принципів, правил, законодавчо закріплених норм, що визначають форму і зміст основних економічних відносин, які виникають у процесі виробництва, розподілу, і обміну і споживання економічного продукту» [15: 324].

Деякі автори включають в економічну систему не лише окремі елементи економічних відносин, а й продуктивні сили. Так, у підручнику за редакцією Г. Климка і В. Нестеренка економічна система визначена як «сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності» [13: 52]. У «Великому енциклопедичному словнику», який видали російські науковці, економічна система охарактеризована як «система суспільного виробництва, тобто сукупність продуктивних сил і виробничих відносин» [3: 623].

Стосовно визначень предмета економічної теорії п’ятої основної групи економістів (які намагаються предмет політичної економії поєднати з предметом економікс), то найважливішими недоліками таких визначень у методологічному аспекті є їх еклектичний характер, тобто механічне поєднання різних неоднакових за змістом положень з двох складових економічної теорії. Крім того, в них некритично запозичене одне із західних неконструктивних визначень економікс, про що йшла мова раніше. До сказаного вище необхідно додати й те, що поняття «поведінка» тут визначено як «спосіб життя і дій» [3: 458], а отже, одне невідоме (поведінка) підведено під інше невідоме (спосіб життя і дій), яке відтак не конкретизоване. У теоретичному аспекті вадою такого механічного запозичення є акцент лише на вивченні поведінки людей у різних сферах суспільного відтворення щодо матеріальних благ і абстрагування від нематеріальних благ, виробництвом яких зайнята переважна більшість населення розвинутих країн світу. Ще однією з догм західної економічної науки у формі економікс, яку некритично запозичують автори наведених вище визначень, є твердження, що ті процеси і явища, які вивчає дана наука, відбуваються в умовах ринкової економіки. Насправді, така економіка, коли механізм ринку виконував функції регулювання економічної системи, існувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, передусім у період життя А. Сміта. Нині у розвинутих країнах світу існує соціально орієнтована ринкова економіка, або змішана економіка, або регульована ринкова економіка, що передбачає активну участь держави у процесі суспільного відтворення, тоді як ринкова економіка закріплює за державою роль захисника приватної власності, верховного арбітра при дотриманні правил вільної конкуренції — загалом, роль «нічного сторожа». Нині держава необхідна для функціонування самого ринку і для захисту капіталізму від знищення самого себе, оскільки «капітал часто є короткозорим, а ринки ірраціональними» [29: 7].

Неконструктивною, на наш погляд, є точка зору тих авторів, які предметом фундаментальної економічної науки називають багатство. Витоки такого визначення знаходимо у поглядах меркантилістів. Якщо й займатись проблемою вивчення багатства, то треба досліджувати передусім суспільну форму виробництва, обміну, розподілу і споживання багатства.

Висновки

Подане вище визначення предмета економічної теорії треба, на наш погляд, розглядати на рівні сутності першого порядку. Щоб поглибити його, тобто розкрити на рівні сутності другого порядку, доцільно частково врахувати думку четвертої названої групи економістів, які предметом даної науки називають економічну систему та економічні закони і закономірності її розвитку. Частково, оскільки замість економічної системи логічніше досліджувати основні складові даної системи (продуктивні сили, економічні відносини і господарський механізм) з урахуванням їх взаємодії та певною мірою ролі кожної з них у такій системі. Найчіткіше така роль з’ясована стосовно господарського механізму. Таким чином предметом економічної теорії з урахуванням переходу до глибшої сутності є економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення, а також вивчення законів та закономірностей цього процесу, цілісність і організованість якого забезпечує сучасний господарський механізм.

Водночас для системного визначення предмета економічної теорії необхідно, на нашу думку, використати методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета даної науки. У найкоротшому визначенні зафіксовано глибинну внутрішню сутність (її ядро), у розгорнутому — сутність загалом (з урахуванням основних ознак, властивостей, якісних сторін сутності), у повному — найважливіші аспекти, що виходять за межі економічної сутності й охоплюють окремі найсуттєвіші аспекти соціальних, політичних, правових, морально-етичних та інших проявів розвитку надбудовних відносин, які впливають на еволюцію економічної системи. З урахуванням сказаного, найкоротшим визначенням предмета економічної теорії є вивчення законів розвитку економічної системи; розгорнутим — обґрунтоване вище визначення (тобто економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення, а також пізнання законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і взаємоорганізованість якої забезпечує сучасний господарський механізм); повне — включає взаємодію економічної системи з надбудовними відносинами.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г. і., Лазур П. Ю., Медведев В. С Політична економія. -К„ 2000.
2. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К., 1995.
3. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна. 3-е изд.-М., 1998.
4. Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М., 1997.
5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії.-К., 1995.
6. Гош О. Гроші в системі економічних відносин // Економіка України. -2002.- №4.
7. Гриценко А. А. Економічна теорія: предмет, логіка і структура // Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції 26-27 квітня 1999р.-К.:КНЕУ, 1999.
8. Економічна енциклопедія / За ред. С. В. Мочерного. — Т. 1. — К.: Академія, 2000.
9. Економічна теорія. Мікро- та макроекономіка. Навчальний посібник / За ред. 3. Г. Ватаманюка, С. М. Панчишина. -Львів, 1998.
10. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія. Принципи, проблеми і політика. Мікроекономіка. -Львів, 1999.
11. Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.
12. Новейший философский словарь. — Минск, 1999.
13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К., 1997.
14. Павлишенко М. Політекономія — ядро економічної теорії // Економіка України. — 2002. — № 7.
15. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцев Е. Б. Современный экономический словарь. -М.: «Инфра», 1997.
16. Сажина М. А., Чибриков Г. Г. Экономическая теория. — М., 1998.
17. Самуельсон П. Економіка. -Львів, 1993.
18. Сисмонди С. Новые начала политической экономии. — Т. 1-М.
19. Словарь современной экономической теории / Под ред. Давида У. Пирса. Пер. с англ. — М.: «Инфра», 1997.
20. Тарасович В. Про предмет фундаментальної економічної науки // Економіка України. — 1998. — № 4.
21. Философский энциклопедический словарь.    —   М.:    Советская энциклопедия, 1983.
22. Хаек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма
23. Экономика: Учебник/ Под ред. А. С. Булатова. — М., 1997.
24. Экономическая теория: Учебник для вузов / Под ред. А. И. Добры-нина, Л. С. Тарасовича. — СПб., 1999.
25. Экономическая теория: Учебник для вузов / Под ред. В. Д. Камаева. — М.: Гуманитарный издательский центр «Владос», 1999. -649 с.
26. Экономическая теория: Учебник / Под. ред. И. П. Николаевой. — М., 1998.