Вступ.

1. Економічна теорія як наука, її місце в системі економічних наук.

2. Єдність економічної теорії та господарської практики.

Висновки.

Література.

Вступ

Кожна наука має свій предмет вивчення. З іншими спорідненими науками вона пов'язана через об'єкт дослідження: наприклад, сукупність економічних наук об'єднується розглядом проблем народного господарства. Цільовою функцією кожної науки є розкриття і пізнання відповідних об'єктивних законів природи чи суспільства. Для цього вона користується набутими в процесі історичного розвитку загальнонауковими та спеціальними, притаманними лише їй методами пізнання об'єктивної реальності.

Якою б розмаїтою не була людська діяльність, вона повинна мати власну основу. Такою основою є економічне життя суспільства, тісно пов'язане з потребами та інтересами людей. У перекладі з грецької слово "економіка" означає мистецтво ведення домашнього господарства ("ойкос" — дім, домашнє господарство; "номос" — вчення, закон). Вперше цей термін ввів Арістотель (III ст. до н. е.).

Економічна теорія (політична економія) — це наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку і діяльність людей у виробництві, розподілі і споживанні життєвих благ з метою задоволення своїх потреб.

Економічна теорія включає в себе мікроекономіку (вивчає поведінку окремих економічних суб'єктів) і макроекономіку (досліджує функціонування національної економіки в цілому). Виділяють також мезоекономіку, яка вивчає поведінку проміжних систем або галузей народного господарства, і глобальну економіку, яка пояснює процеси світової економіки в цілому. Якщо розглядати теоретичну економіку з позицій дослідження економічних відносин, то можна виділити політичну економію, яка вивчає економічні відносини і економічні закони, і економте, що вивчає закономірності ринкової економічної системи.

1. Економічна теорія як наука, її місце в системі економічних наук

Незважаючи на виникнення економічної теорії як науки у формі економікс лише наприкінці XIX ст. (з часу виходу у світ у 1890 р. праці англійського економіста А. Маршалла "Principles of Economics"), тобто майже на три століття пізніше від політичної економії, економікс стала домінуючою не лише в країнах Заходу, але й у постсоціалістичних країнах, у тому числі в Україні. Цьому значною мірою сприяло безглузде і волюнтаристське рішення колишнього Міністерства вищої освіти України про запровадження у вузах країни економічної теорії замість політичної економії. І лише наприкінці 90-х років XX ст. політична економія була знову введена в навчальний процес, проте майже ціле десятиліття остракізму політичної економії негативно відбилося на обох науках.

Внаслідок цього, а також непродуманого механічного впровадження економікс, сформувалися такі основні точки зору щодо предмета економічної теорії. По-перше, це вивчення поведінки і діяльності людини або груп людей з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб. Слід зазначити, що ідейними витоками такого тлумачення є погляди окремих представників меркантилізму, посткласичної, передусім вульгарної (від лат. vulgar — поверхневий), політичної економії (так, французький економіст С. Сісмонді предметом політичної економії вважав "людину, її добробут, щастя людського роду"), з одного боку, і представників маржиналізму та неокласиків — з іншого (наприклад, австрійський економіст Фрідріх фон Візер називав вихідним пунктом політичної економії суб'єкта, індивіда, у якого є певні потреби, а Ф. Хайєк вважав, що "прагнення до прибутку… дозволяє найефективніше використати ресурси"). Намагаючись удосконалити такі визначення, А. Маршалл стверджував, що "з одного боку, це наука про багатство (відтворюючи при цьому думку А. Сміта. — С. М. і О. А), але з іншого — це наука про людину…".

Представник неокласичного синтезу П. Самуельсон в окремих із семи виз-начень предмета економікс називає науку, що "… вивчає людей у їх діловому житті", науку, "що вивчає багатство". Інші американські економісти (Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю) заявляють, що економікс — "це аналітична економія, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів…".

Таким чином, незважаючи на певні відмінності у наведених визначеннях, загальною їх особливістю є акцент на вивченні людини, її поведінки, потреб тощо. Найчіткішого вираження ця точка зору набула у визначеннях англійського економіста Л. Роббінса: "Економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання". Це визначення є водночас найпопулярнішим у західній економічній літературі.

Відповідно до другої точки зору, якої дотримується ряд українських та російських економістів, предметом економічної науки є "… економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ". Водночас деякі автори замість цих суб'єктів вживають узагальнююче поняття "економічні суб'єкти".

До представників третьої точки зору слід віднести тих вчених, які стверджують, що економічна наука вивчає "…соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах" ''. Близьким за змістом є визначення предмета даної науки іншими авторами. Зокрема, у підручнику "Основи економічної теорії" за редакцією Ю. В. Ніколенка зазначається, що економічна теорія вивчає "…а) соціально-економічні відносини; б) загальні організаційно-економічні відносини", а також "…закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної, логічно зумовленої економічної системи" п. При цьому до загальних організаційно-економічних відносин автори включають певну систему господарського механізму, а саме — систему форм і методів суспільної організації та регулювання народного господарства.

Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему і притаманні їй закони та закономірності. Наприклад, у "Великому економічному словнику" зазначається, що економічна теорія — це "сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності".

П'ята (основна) група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з наведеним вище найпоширенішим визначенням предмета економікс. Так, Ю. Палкін вважає, що економічна теорія "вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки", "виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису", а також "економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ". Приблизно таке саме визначення дають окремі автори предмета іншої науки — політичної економії, яка "вивчає всю систему економічних відносин у їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обчислювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини".

Шосту точку зору представляють ті автори, які стверджують, що "…зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детермінуються проблематикою багатства. Економія, політична економія, економікс відбивають не тільки історичні етапи, а й особливі складові фундаментальної економічної науки, з якими пов'язане дослідження цілком певних предметних напрямів, рівнів та сфер. Останні, проте, аж ніяк не вичерпують усього різноманіття її предметного простору. Та це й неможливо, бо для її онтології та гносеології не існує інших меж, крім меж самого багатства".

Формуванню цілісного узагальнюючого уявлення про предмет економічної теорії заважає також ряд інших факторів. До них належать, по-перше, ототожнення економічної теорії з політичною економією. Цієї думки дотримуються як відомі західні економісти (П. Самуельсон, А. Маршалл та ін.), так і українські вчені (Г. Башнянин, В. Бобров, І. Тивончук та ін.). По-друге, різні назви економічної теорії, серед яких найчастіше зустрічаються "аналітична економіка", "економіка" (американські економісти Едвін Дж. Долан, Дейвід Е. Ліндсей), "теоретична економічна наука", "загальна теорія економіки" (на думку В. Ковальчука, остання об'єднує політичну економію і економікс), "теорія економіки", "нормативна теоретична економіка", "позитивна теоретична економіка", "загальна економічна теорія", "фундаментальна економічна теорія". По-третє, значні розбіжності у поглядах різних авторів щодо структури економічної теорії. Так, одні автори в рамках цієї науки виділяють макроекономіку і мікроекономіку; другі — економікс, основи економічної теорії, макроекономіку і мікроекономіку; треті — політичну економію, макроекономіку і мікроекономіку 18; четверті відносять макроекономіку та мікроекономіку до прикладних галузевих наук, які мають свої предмети і методи вивчення, "свою теорію, закони і категорії, за допомогою яких пояснює явища, які вивчає".

У зв'язку з цим критично проаналізуємо наведені точки зору з метою виділення в них окремих позитивних та негативних сторін і обґрунтування на основі перелічених і своїх теоретико-методологічних підходів чіткого наукового визначення предмета економічної теорії.

Щодо першої (основної) точки зору, в якій стверджується, що предметом економічної теорії, відповідно до визначень різних авторів, є поведінка і діяльність людини, групи людей, спільні дії людей, поведінка людей у діловому житті з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів або в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг тощо, то така точка зору є, на наш погляд, найменш конструктивною. Це зумовлено, по-перше, тим, що в першій частині визначення, яка повинна мати найбільшу теоретико-методологічну цінність, одне невідоме (тобто визначення предмета економічної теорії) підміняється іншим аморфним (поведінка людей), яке взагалі позбавлене категоріальної конструктивності. Цей істотний недолік значною мірою долається у тих визначеннях, де в першій частині називаються економічні відносини, економічні системи та інші раціональні сторони дефініцій, що набувають таким чином подальшої логічної конкретизації.

По-друге, значна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу у своїй діяльності не має на меті максимізацію прибутку. Це стосується передусім зайнятих у державному секторі економіки у сфері послуг, різних неприбуткових організаціях та установах. Таким чином, ці зайняті, за логікою наведених визначень, перестають бути об'єктом вивчення, що не узгоджується із змістом економікс, в якій, наприклад, при визначенні ВВП враховуються доходи і витрати всіх верств населення.

По-третє, якщо дотримуватися наведеного визначення, то економікс не повинна ніякою мірою займатися проблемами безробіття, що також суперечить змісту західної економічної науки.

По-четверте, якщо у визначенні предмета економічної теорії не акцентувати увагу в першій його частині на економічних відносинах між людьми, то це націлює на дослідження відношення людини до речей. Тому не дивно, що визначення Л. Роббінса (економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами…) є яскравим прикладом такого неконструктивного підходу.

По-п'яте, наведені визначення не націлюють на обґрунтування економічних законів у процесі розвитку та функціонування різних економічних систем. У кращому випадку сформульовані західними економістами закони відбивають процес взаємодії між людьми і певними матеріальними благами (отже, речами) або між самими речами. Такими, зокрема, є закони зменшувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва, закон зростання витрат, закон зростання відносних втрат, закон зростання граничних витрат.

По-шосте, визначення предмета економічної теорії з акцентуванням на поведінці людини проповідує атомістичний, суб'єктивістський підхід при вивченні економічних явищ та процесів.

По-сьоме, таке визначення не враховує відмінності між людьми і юридичними особами (підприємствами, фірмами, компаніями та ін.), які хоч і представлені людьми або колективами людей, але водночас мають істотні відмінності від фізичних осіб. Найбільше, на що може претендувати визначення економічної теорії з акцентом на поведінці людей, — це обмеження рамок науки такою економічною дисципліною, як маркетинг. Зокрема, однією із складових маркетингових досліджень є вивчення поведінки споживача. З точки зору методології це означає зведення цілого до окремих його елементів.

Економічна теорія відрізняється від конкретних економічних наук. Вона дає не просто опис економічних явищ і процесів в економічній системі, а показує їх взаємозв'язок і взаємообумовленість і спрямована на виділення загальних закономірностей цих явищ і процесів.

До економіки як науки тісно приєднуються економіко-математичне моделювання, економічна кібернетика, економетрія. Остання вивчає кількісні співвідношення, взаємозв'язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей і статистичних методів обробки економічної інформації.

Прикладна економіка спирається більше на досвід, практику господарювання, конкретні показники господарської діяльності. її завдання — предметний аналіз економічної діяльності, вивчення конкретних економічних ситуацій стосовно мікро- і макроекономіки.

Економіка як наука і теоретична і прикладна широко використовує дані економічної статистики. Але це не зводить економічну теорію до емпіричної науки, яка ґрунтується на досвіді.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції: практичну, яка полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних форм власності, що найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства, розробці наукових основ управління господарською практикою, обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм, у пошуку найадекватніших форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва для забезпечення зростання життєвого рівня населення. В умовах глибокої економічної кризи, що охопила в 90-х роках економіку України, практична функція економічної теорії полягає ще й у тому, щоб знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від команд-но-адміністративної до планомірно ринкової, або змішаної, економіки. Економічна теорія повинна більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, господарського механізму, ефективності форм власності, вести пошук нових організаційно-господарських форм, що відрізняє її від економікс. Важливим завданням економічної теорії є вивчення досвіду світового розвитку, запозичення на цій основі найпрогресивніших соціально-економічних форм розвитку світової цивілізації.

Отже, економічна теорія є основою економічної політики, обґрунтування правильних дій суб'єктів господарювання у сфері практичної діяльності. Ця функція економічної теорії найповніше виявляється з поділом її на нормативну (тобто таку, що не лише пояснює економічні явища і процеси, а й сприяє виробленню економічної політики, конкретних рекомендацій уряду та іншим суб'єктам господарювання) і позитивну (яка лише пояснює ці явища і процеси, з'ясовує зв'язки між ними).

По-друге, економічна теорія виконує пізнавальну функцію, яка полягає в тому, щоб розкрити сутність економічних законів та категорій і форм їх вияву, властиві їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція є методологічною основою для інших майже 50 економічних дисциплін. У комплексі економічних наук виділяють галузеві (економіка промисловості, сільського господарства та ін.), міжгалузеві (економічна географія, статистика та ін.), функціональні (фінанси, менеджмент, маркетинг та ін.), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки та ін.) тощо.

По-третє, економічна теорія виконує світоглядну функцію, тобто покликана формувати новий тип економічного мислення і, отже, сучасний світогляд людини. "Ідеї економістів і політичних діячів — і коли вони правильні, і коли — помилкові, — мають, на думку Дж. Кейнса, набагато більше значення, ніж прийнято вважати, бо насправді лише вони управляють світом". Звісно, Кейнс перебільшує роль ідей, але, безперечно, цінні економічні теорії, які відповідають вимогам часу, відіграють надзвичайно важливу роль у соціально-економічному прогресі суспільства. Виходячи з названих особливостей економікс, вона частково виконує лише практичну функцію.

Щоб повніше визначити предмет економічної теорії, необхідно з'ясувати сутність двох сторін суспільного способу виробництва.

2. Єдність економічної теорії та господарської практики

Економіка як народне господарство має дві сторони вираження:

по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.

Матеріально-натуральне наповнення економіки виявляється в продуктивних силах, виробничих ресурсах суспільства, що відображають систему відносин "людина — природа". До них належить передусім робоча сила як здібність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Особливо важливими її проявами є підприємницькі здібності. Робоча сила втілюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є уречевлений фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення своїх матеріальних та духовних потреб.

Засоби виробництва поділяють на предмети і засоби праці. Перші охоплюють предмети, дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя; по-друге, технологічні процеси та енергопостачання; по-третє, автоматизовані системи управління (АСУ), електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) тощо.

Центральне місце в системі засобів праці посідають накопичені людством знання. Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені її фізичні та інтелектуальні здібності, час, який вона може приділити тому чи іншому заняттю, засоби, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети. Обмеженість наявних ресурсів була і є головною й досить жорсткою умовою, яка нашаровується об'єктивною реальністю на розміри і можливості зростання особистого та суспільного багатства. Однак це стосується конкретної людини та конкретних умов існування суспільства.

Щодо розвитку суспільства в цілому в історичній перспективі можливості людини необмежені. Протягом багатовікової історії людина суттєво розсунула рамки зазначених та інших обмежень. Проте перед індивідом, як і перед суспільством в цілому, завжди на кожному етапі постає проблема вибору напрямів та способів використання обмежених ресурсів. Її можна вирішувати різними методами, які лежать у площині економіки. Серйозною проблемою є не тільки виробництво, а й розподіл його продуктів між різними верствами населення.

Сукупність виробничих відносин у широкому розумінні представлена техніко-економічними, організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами, Суто економічні виробничі відносини, про які йдеться при визначенні конкретного предмета економічної теорії, подані переважно організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами. Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про сутність економічних явищ та процесів, почала оформлятися лише в XVII-XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.

Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин.

Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничих відносин.

У процесі організації виробництва виникають загальні організаційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці тощо, і виражають систему відносин "людина — виробництво".

Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях.

Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва — економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють, по-перше, ринкову систему, в центрі якої — товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Загальні організаційно-господарські відносини — це і відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до загальної економічної теорії.

Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв'язків "людина — людина". До них належать закономірності розвитку відносин власності (передусім на засоби виробництва), тісно пов’язаних з ними розподілу і відтворення суспільного виробництва в цілому як економічного кругообігу, який відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг.

Дослідження соціально-економічних відносин розкриває соціальні можливості інтеграційних процесів у сучасному суспільстві та управлінні господарством. Це також дає можливість визначати ступінь відповідності економічної діяльності вимогам зростання суспільного багатства і пов'язаним з ним інтересам переважної більшості членів суспільства.

Дослідження соціально-економічних відносин показує, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства.

Економічні виробничі відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.

Поняття "власність" — одне з центральних в курсі економічної

теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший — матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий — юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій — політекономічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.

До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально-економічних — приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини.

Політекономічний аспект економічної теорії охоплює також аналіз економічних законів та їхньої взаємодії.

Організаційно-економічні та соціально-економічні виробничі відносини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (наприклад, "товар", "вартість", "прибуток", "національний доход" тощо). Економічні категорії відбивають сутність економічних явищ і процесів.

Економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-на-слідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.

Розрізняють економічні закони всезагальні, загальні та специфічні.

Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними-силами і-виробничими відносинами, їхню взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства. Загальні закони відображають взаємозв'язок міжпродуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони Товарного виробництва).

Специфічні закони розкривають рівень розвитку організаційно та соціально-економічних виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибутку). Так, відносини "товар — товар" на певному етапі трансформуються у "товар — гроші-товар" і згодом — у "гроші-товар-гроші", залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з іншого — окремі її сфери.

Загальною основою дії економічних законів є об'єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. .Біологічна сутність людини відображає її об'єктивні природні характеристики. Соціальна сутність є породженням об'єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об’єктивною реальністю, яка створює саму людину. Розрізняються сутність економічного закону, механізм його дії та використання. Щодо економічних законів застосовують такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність тощо. За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання неможливе без пізнання економічних законів.

Слід зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролі та значення, яка тісно пов'язана з проблемою форм власності, також займає важливе місце у розмежуванні двох сторін розвитку економічної теорії. На сучасному етапі державне регулювання економіки має поєднуватися з ринковим через різні форми суспільної та приватної власності. Нині не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартості чи організації ефективного функціонування господарства. Лише діалектичне поєднання їх дає можливість розкрити економічну теорію в усій її багатогранності. Одвічним є питання, як забезпечити зростання суспільного багатства та його використання в інтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному аспекті є вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.

Висновки

Економічна теорія є методологічним фундаментом цілого комплексу наук: галузевих (транспорт, сільське господарство, будівництво, промисловість, економіка торгівельної справи тощо), функціональних (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент, прогнозування тощо), міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика тощо).

Економічна теорія є однією із суспільних наук поряд з історією, філософією, правом тощо. У системі економічних наук загальна економічна теорія займає чільне місце. Вона враховує досягнення конкретних економічних наук, а також соціології, психології, історії, філософії, без яких отримані економічні висновки можуть бути помилковими (взаємозв'язок економічної теорії з іншими науками див. па схемі «Взаємозв'язок економічних наук»).

В економічній теорії (політичній економії), за термінологією А.Сміта, виділяють два напрями залежно від сфери застосування результатів: позитивна (дескриптивна) економіка і нормативна теоретична економіка.

Є багато сучасних визначень поняття "економічна наука". Серед них головними є ті, що визначають її як науку, що вивчає: 1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва; 2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства; 3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.

Література

1. Бадрак О., Шостая Л. Цілі та пріоритети сталого розвитку України // "Економіка України" №10, 2002.
2. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. К., 1995
3. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.
4. Кривєнко К.Т., Савчук В.С, Бєляєв О.О. та ін. Політична економія. К., 2001
5. Мочерний С., Устинко О. Предмет економічної теорії // Економіка України" №9, 2003.
6. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.
7. Основи економічної теорії. За ред. проф. Ю. В. Ніколенка. К., 1998, с 6.
8. Павлишенко М. Політекономія ядро економічної теорії // Економіка України" №7, 2002.- с.52-54
9. Тарасевич В. Про предмет фундаментальної економічної науки. // Економіка України . — № 4, 1998, с 61-62
10. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с
11. Земляков І. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Ігор Земляков, Ігор Рижий, Василь Савич,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -352 с.
12. Карич Д. Маркетинг на підприємствах / Драгомир Карич,. -К., 1994. -95 с.
13. Маркетинг у прикладах і завданнях: Навч. посібник / За ред. С. М. Ілляшенка. -Суми: Університетська книга, 2006. -399 с.
14. Мостенська Т. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Тетяна Мостенська,; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технол.. -К.: Кондор, 2005. -238 с.
15. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. -К.: Академія, 2001. -279 с.
16. Основи підприємницької діяльності : Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. -Кіровоград, 2004. -223 с.
17. Щербань В. Маркетинг: Навчальний посібник/ Володимир Щербань,; М-во освіти і науки України, Черкаська академія менеджменту. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -202 с.