Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти правового статусу ТОВ.

1.1. Правовий статус товариство з обмеженою відповідальністю.

1.2. Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю.

1.3. Товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, їх характеристика.

2. Особливості правового положення товариства з обмеженою відповідальністю та додаткової відповідальності

2.1. Організаційно-правова форма ТОВ в зарубіжних країнах.

2.2. Статутний фонд ТОВ і ТзДВ.

3. Правовий режим майна та порядок управління товариством з обмеженою і додатковою відповідальністю.

3.1. Правовий режим майна товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю.

3.2. Управління товариством з обмеженою і додатковою відповідальністю.

3.3. Удосконалення правового статусу товариств з додатковою відповідальністю.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. У зв'язку з розбудовою ринкової економіки в Україні перед законодавцем і юридичною наукою стоїть завдання створити правову основу ефективного використання потенціалу іноземних компаній для розвитку національної економіки. Україна має унікальну можливість будувати за кращими світовими зразками власну модель залучення іноземних інвестицій із урахуванням позитивних досягнень і прорахунків інших країн. Отже, надзвичайно важливим є дослідження правової бази та наукових напрацювань провідних постіндустріальних країн, а також міжнародних інституцій у сфері правового регулювання участі іноземних юридичних осіб в цивільних правовідносинах.

Останнім часом надзвичайно зросла зацікавленість іноземних компаній у такій формі участі в цивільних правовідносинах, як створення товариств з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ), що зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження особливостей правового положення їх на підставі законодавства, доктрини та практики провідних іноземних держав і вироблення пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства в цій сфері.

Метою цієї роботиє дослідження правового положення ТОВ в порівняльно-правовому контексті, а також вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо подальшого вдосконалення та уніфікації законодавства у цій сфері.

Зазначена мета зумовлює вирішення основних завдань:

1) здійснення порівняльно-правового аналізу правового положення ТОВ відповідно до законодавства України, ФРН, Франції та США;

2) дослідження в порівняльно-правовому контексті особливостей правової регламентації порядку створення та діяльності ТОВ та його органів;

3) визначення основних перешкод для розвитку в Україні організаційно-правової форми ТОВ;

4) розробка практичних рекомендацій стосовно вдосконалення чинного законодавства України у сфері правового регулювання ТОВ.

Об’єктом дослідженнявиступають правові засади товариства з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю.

Предметом дослідженняє порівняння правового статусу товариства з обмеженою та з додатковою відповідальністю.

1. Теоретико-методологічні аспекти правового статусу ТОВ

1.1. Правовий статус товариство з обмеженою відповідальністю

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Товариство з обмеженою відповідальністю — товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчим документом розмірів. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а із закінченням цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

У разі необхідності визначити взаємовідносини між собою особи, що засновують товариство з обмеженою відповідальністю, укладають письмовий договір. Договір про снування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статутний капітал цього товариства складається з вартості вкладів його учасників.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених ст. 88 Цивільного кодексу України має містити відомості: про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного форду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов’язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства[8, c. 121-122].

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п’ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов’язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства[9, c. 2].

1.2. Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю

Товариство з додатковою відповідальністю — об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства. У цьому випадку учасники товариства відповідають по його зобов'язаннях у межах, визначених статутом пропорційно їх часткам. При недостатності майна одного чи декількох учасників товариства для забезпечення належної з них частки додаткової відповідальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропорційно їхнім часткам у майні. ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають документи, що підтверджують їхню можливість забезпечити відповідальність у новому розмірі. Повне товариство — його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність по загальних боргах. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях усім майном, що їм належить.

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ). Відносно нього застосовуються практично всі норми, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю. Особливість його (і головна відмінність від ТзОВ) полягає в характері відповідальності учасників щодо зобов’язань товариства. Якщо учасники ТзОВ не відповідають за зобов’язаннями товариства, то в ТзДВ учасники несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за боргами товариства своїм особистим майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них. Відповідальність учасників має субсидіарний характер – вона настає тільки у випадку недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Граничний розмір відповідальності (двох-, трьох-, п’ятикратна тощо), а також її характер (часткова або солідарна) передбачається самими учасниками в установчих документах[3, c. 60-62].

Товариство з додатковою відповідальністю створюється в тих випадках, коли розміри капіталу, необхідного для початку діяльності товариства і його нормального функціонування, значно менші, ніж для забезпечення інтересів кредиторів цього товариства. В подібній ситуації немає потреби акумулювати відразу великий капітал – гарантійна функція забезпечується не розміром статутного фонду, а введенням додаткової майнової відповідальності учасників. Ця форма господарського товариства може використовуватися ще й в тому випадку, коли законом установлено заборону на здійснення певних видів діяльності товариством з обмеженою відповідальністю (наприклад, страхування). Виключно в формі товариства з додатковою відповідальністю функціонують довірчі товариства, особливості правового статусу яких визначаються Декретом КМУ "Про довірчі товариства" від 17.03.1993. Багато важливих питань щодо взаємовідносин і відповідальності учасників ТзДВ не врегульовано законодавством, тому в установчих документах доцільно закріпити такі положення: у випадку банкротства одного з учасників його відповідальність за борги товариства розподіляється між іншими учасниками; учасник, що вибув, впродовж 1 року з дня вибуття несе передбачену статутом відповідальність за всіма зобов’язаннями товариства, що виникли до його вибуття зі складу товариства; кожний учасник, що вступає в товариство, несе відповідальність також за всіма зобов’язаннями товариства, що виникли до його вступу[1, c. 20].

1.3. Товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, їх характеристика

Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Однією з особливостей змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30 відсотків зазнаваного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою.Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі.

У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

Будь-який з учасників має право вийти з товариства зі сплатою його вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі[6, c. 37-38].

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

4) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

6) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

7) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури;

8) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

9) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

10) виключення учасника з товариства;

11) визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

12) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства;

13) прийняття рішення про припинення діяльності товариства Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.

З питань, зазначених у пунктах 1, 2 і 10, у вищому органі необхідна одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді).

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як два рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, — всі учасники. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб, її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю. Особливість його (і головна відмінність від товариства з обмеженою відповідальністю) полягає в тому, що учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах[7, c. 249-251].

2. Особливості правового положення товариства з обмеженою відповідальністю та додаткової відповідальності

2.1. Організаційно-правова форма ТОВ в зарубіжних країнах

Організаційно-правова форма ТОВ, що вперше виникла в Німеччині (Закон від 29 квітня 1892 p.), виявилася настільки вдалою для організації підприємств середнього бізнесу, що поступово набула поширення в багатьох країнах. Так, ТОВ є найпоширенішою формою ведення діяльності будь-яких підприємств у ФРН (зокрема, переважна кількість дочірніх підприємств іноземних компаній створюються у ФРН у формі GmbH, тобто ТОВ, а не у формі акціонерного товариства, а також підприємств малого та середнього бізнесу у Франції та останнім часом в Україні.

Що стосується США, то до 1990 р. законодавство лише двох штатів надавало можливість створювати ТОВ. На сьогодні усі штати прийняли закони про ТОВ, а ця організаційно-правова форма провадження діяльності набуває все більшого поширення через вигідне поєднання атрибутів корпорації та партнерства. До 1995 р. не існувало примірного закону про ТОВ, на якому ґрунтувалися б закони штатів, а у липні 1997 р. лише чотири штати прийняли такий закон. Отже, законодавство про ТОВ варіює від штату до штату, хоча багато положень штатних законів про ТОВ є подібними.

ТОВ визнаються юридичними особами та поряд з акціонерними товариствами виступають як втілення інституту юридичної особи. Ця організаційно-правова форма поєднує в собі ознаки акціонерного товариства (концепція обмеження ризику учасників) та повного товариства (спрощена процедура формування, структура управління, оподаткування тощо). ТОВ набуло великої популярності насамперед через концепцію обмеженості ризику учасника, яка полягає в тому, що учасники несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства лише у межах вартості своїх вкладів до статутного фонду товариства. Так, згідно з німецьким законодавством, з одного боку, учасника GmbH не може бути примушено нести відповідальність, що перевищує розмір його вкладу. З іншого боку, учасники французького S.A.R.L. можуть відповідати за зобов'язаннями товариства поза межами своїх вкладів, але виключно, якщо вони погодилися нести необмежену відповідальність (шляхом видачі гарантії), або якщо учасника, який одночасно обіймав посаду директора, буде визнано судом винним у банкрутстві товариства. Законодавство США та деяких інших країн також не виключає необмежену відповідальність учасників у виняткових випадках (доктрина підняття корпоративного покриву).

Хоча принцип обмеження ризику є характерним і для акціонерного товариства, існують певні особливості, які роблять ТОВ привабливішим для інвесторів, особливо, якщо вони не потребують залучення значних фінансових ресурсів. Наприклад, процедура створення ТОВ є набагато простішою та менш тривалою. До того ж законодавство, що регламентує ТОВ, містить більше диспозитивних норм, ніж акціонерне законодавство. Для створення ТОВ вистачає лише одного учасника, в той час, як акціонерне товариство у Франції та ФРН не може бути створене одним акціонером, при цьому у Франції взагалі кількість акціонерів не може бути меншою семи. Окрім того, законодавчо встановлено мінімальний розмір статутного капіталу для ТОВ, який набагато менший, ніж для акціонерного товариства[5, c. 205-207].

Законодавство США створило додатковий стимул для обрання ТОВ (особливо на початку діяльності), який полягає в тому, що ТОВ оподатковується як партнерство, тобто не сплачує податок на прибуток. Замість цього окремо оподатковується кожний учасник, що іноді є визначальним для іноземних інвесторів при освоєнні американського ринку, адже ставки податку для учасників є майже вдвічі меншими, ніж для корпорації. Для того щоб оподатковуватися як партнерство, ТОВ має відповідати лише чотирьом із шести ознак корпорації: 1) учасники; 2) провадження діяльності з метою отримання прибутку; 3) обмежена відповідальність; 4) централізоване управління; 5) безстроковість існування; 6) необмежене відчуження часток. Найпростіше уникнути двох останніх ознак.

2.2. Статутний фонд ТОВ і ТзДВ

Статутний фонд ТОВ складається з часток, хоча відповідно до законодавства США частки учасників можуть визнаватися цінними паперами. В цьому разі при продажу такої частки учасник зобов'язаний виконати вимоги штатного та федерального законодавства про цінні папери.

Законодавець переважно встановлює імперативну норму, що надає учаснику право в будь-який час вийти з ТОВ. Однак законодавство деяких штатів США дає можливість учасникам передбачати в договорі управління заборону на вихід учасника з ТОВ. На нашу думку, доцільно надати таке право і учасникам українського ТОВ, оскільки вихід учасника може мати негативні наслідки для товариства (спричинити нестачу коштів тощо).

Одним із недоліків ТОВ у Франції та ФРН порівняно з акціонерним товариством є те, що його статутний фонд повинен бути повністю сформований на момент реєстрації. В Україні на момент реєстрації кожен учасник повинен внести принаймні 30 % вартості свого вкладу (50 % за новим Цивільним кодексом України), що позбавляє ТОВ цього недоліку (ст. 52 Закону України «Про господарські товариства»). Великим недоліком ТОВ в Україні, порівняно з французькими S.A.R.L. та німецькими GmbH, є можливість виключення з товариства учасника, який систематично не виконує чи виконує неналежним чином свої обов'язки та своїми діями перешкоджає досягненню мети товариства (ст. 64 Закону України «Про господарські товариства»).

При цьому законодавець не встановлює стандартів для визначення, що є неналежним виконанням обов'язків, а також не містить положення, що визначало б, яку компенсацію виключений учасник має отримати. Це дещо суворе положення є даниною поширеній в Україні проблемі учасників (акціонерів), які не виконують свої обов'язки перед товариством. Однак незвична природа цього права та відсутність керівництва з його впровадження є потенційною підставою для судового спору без адекватних стандартів його вирішення. Таке становище може бути не на користь іноземним інвесторам, тому, на нашу думку, ст. 64 Закону України «Про господарські товариства» слід виключити[1, c. 21-22].

Чинне українське та німецьке законодавство не обмежує кількість учасників ТОВ. Однак відповідно до ч. 1 ст. 141 нового Цивільного кодексу України законом може встановлюватися максимальна кількість учасників ТОВ. У разі перевищення встановленої законом кількості учасників товариство підлягає перетворенню в акціонерне товариство протягом одного року, а по закінченні цього терміну — ліквідації в судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Французьке законодавство встановлює, що якщо кількість учасників S.A.R.L. перевищує 50 осіб, то воно має два роки для зменшення кількості учасників, оскільки в іншому випадку таке товариство буде автоматично ліквідовано.

Цікавим є факт обмеження французьким та американським законодавством терміну існування ТОВ. Так, строк існування S.A.R.L. не може перевищувати 99 років, а законодавство деяких штатів встановлює тридцятирічний строк функціонування товариства.

Установчими документами ТОВ є установчий договір (Франція), або статут (ФРН), або установчий договір і статут (на сьогодні Україна). Закон України «Про господарські товариства» зобов'язує включати до статуту та установчого договору однакові по суті відомості, наприклад, про розмір статутного капіталу, розмір часток учасників. Це дублювання не є об'єктивно необхідним. Така точка зору знайшла підтвердження в новому Цивільному кодексі України, який визнав статут єдиним установчим документом ТОВ, а договір про заснування товариства — договором про спільну діяльність зі створення ТОВ, який не обов'язково подавати до органу державної реєстрації.

ТОВ набуває прав юридичної особи з моменту реєстрації у відповідному державному органі (державній адміністрації, торговому чи судовому реєстрі тощо).

Цікавими є положення німецького законодавства, які передбачають, що з моменту затвердження статуту GmbH вважається створеним. Це означає, що фактично воно може вчиняти певні дії й до державної реєстрації, оскільки до нього застосовується законодавство про GmbH та положення статуту (окрім тих, що поширюються виключно на зареєстровані товариства). Засновники відповідають за зобов'язаннями товариства, які виникли протягом періоду між створенням та реєстрацією, але лише в межах їх внесків до статутного фонду. Якщо засновники не зареєструють товариство, тоді згідно з судовою практикою їхня відповідальність може бути необмеженою[13, c. 51-53].

Термін державної реєстрації ТОВ відрізняється в різних країнах. Так, у США ТОВ можуть бути зареєстровані за один-два дні, в Україні цей термін становить п'ять робочих днів з моменту подання документів, а в ФРН він взагалі законодавчо не визначений і залежить від завантаженості суду. Переважно з моменту подання документів та реєстрації GmbH проходить близько шести тижнів, хоча реєстраційний процес може зайняти набагато більше часу, якщо суддя виявить будь-які проблеми і надасть засновникам час для їх вирішення. Оскільки суд зазвичай отримує висновок промислової палати щодо найменування товариства, з метою прискорення реєстраційного процесу засновникам доцільно з'ясувати з промисловою палатою найменування GmbH до нотаріального засвідчення статуту.

Вищим органом управління ТОВ є збори учасників. З переважної більшості питань рішення на зборах учасників приймають простою більшістю голосів. В основному учасники приймають рішення переважно на зборах. Однак законодавство України, ФРН та Франції дозволяє за певних умов (переважно шляхом передбачення в статуті) приймати рішення методом опитування, що полегшує процедуру прийняття рішень, оскільки при цьому не потрібно скликати збори учасників. Особливо актуальним це є для України, тому що згідно зі ст. 61 Закону України «Про господарські товариства» учасники повинні бути повідомлені про збори принаймні за ЗО днів, що унеможливлює оперативне прийняття рішень. Слід зазначити, що відповідно до законодавства ФРН та Франції збори учасників вважаються дійсними навіть у випадку неналежного скликання або усного повідомлення про збори, якщо на таких зборах були присутні всі учасники.

Законодавство ФРН передбачає, що за бажанням учасників статутом GmbH може бути передбачена можливість створення ради директорів (спостережної ради), компетенція якої визначається статутом та є подібною до компетенції ради директорів акціонерного товариства. Оскільки закон надає можливість скликати збори учасників стільки разів, скільки це передбачено статутом, а компетенція зборів учасників законодавчо не обмежена, немає сенсу створювати раду директорів, особливо якщо в ТОВ незначна кількість учасників.

Виконавчим органом ТОВ може бути як одноособовий орган (директор), так і колегіальний. Слід звернути увагу на те, що в усіх країнах, які розглядаються, директор, в принципі, уособлює товариство у відносинах з третіми особами. Так, навіть якщо в статуті ТОВ учасники обмежать повноваження директора, всі угоди, укладені ним з перевищенням повноважень від імені товариства, все одно матимуть обов'язкову силу для ТОВ, якщо тільки треті особи не знали про існуючі обмеження. Єдиним засобом захисту товариства від сваволі директора в таких випадках є передбачена законодавством можливість відшкодування в судовому порядку шкоди, спричиненої директором товариству. Саме тому учасники ТОВ, як і акціонери в акціонерному товаристві, повинні мати законодавчо закріплене право на доступ до фінансової інформації та документації. Отже, на нашу думку, до Закону України «Про господарські товариства» слід внести окрему статтю щодо права учасників на інформацію, при цьому чітко та недвозначно визначивши обсяг такої інформації.

Закони про ТОВ більшості штатів США та ФРН надають право передавати повноваження з управління поточними справами товариства управляючому (який може бути юридичною особою) замість формальної структури управління. Таку можливість доцільно запровадити і в національному законодавстві, оскільки така конструкція управління може виявитися привабливою для корпоративних іноземних інвесторів.

Аналіз наведених проблем дає підстави для загального висновку про те, що законодавство України, яке регламентує ТОВ, потребує подальшого удосконалення. Доцільно було б законодавчо закріпити можливість визнання дійсними неналежно скликаних зборів учасників у випадку присутності на них усіх учасників. Також заслуговує на увагу надана німецьким законодавством можливість функціонування ТОВ протягом періоду між створенням та реєстрацією. Слід зазначити, що законодавство України містить багато прогресивних положень (наприклад, досить простий процес реєстрації), однак необхідно удосконалити порядок їх впровадження[16, c. 156-158].

3. Правовий режим майна та порядок управління товариством з обмеженою і додатковою відповідальністю

3.1. Правовий режим майна товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю

Товариство з обмеженою відповідальністю — це таке товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність лише в межах їх вкладів (часток). При заснуванні даного товариства, за чинним законодавством України, створюється статутний фонд розміром не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам (станом на січень 2002 р.), за рахунок вкладів його учасників, причому не менше 30 % вказаного в установчих документах вкладу кожен учасник має внести до моменту реєстрації ТОВ, а решту вкладу — не пізніше року з дати такої реєстрації.

Засновниками (учасниками) товариства з обмеженою відповідальністю, що створилися на базі КСП, стали колишні члени цих підприємств у кількості, як правило, до 15 чоловік. Учасниками товариства, крім фізичних осіб, можуть бути і юридичні особи. Трудова участь учасників ТОВ у його виробничій та інших видах діяльності не є обов’язковою.

Важливо зазначити, що учасник ТОВ може поступитися своїм вкладом або його частиною іншому (іншим) учасникові за його згодою або третій особі, якщо це передбачено статутом. У цьому випадку відбувається одночасний перехід до такої особи всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який поступився своєю часткою.

Учасник ТОВ за власним бажанням може вийти з його складу. При цьому йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна частка прибутку, одержаного товариством у поточному році до моменту виходу такого учасника з товариства. Учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством, розподілі прибутку й отриманні дивідендів пропорційно вкладу кожного з них у формування статутного фонду. Водночас вони повинні дотримуватися вимог статуту товариства, правил внутрішнього розпорядку та виконувати рішення зборів учасників товариства і розпорядження дирекції. Учасник ТОВ може бути виключений з товариства за одностайною згодою всіх учасників за умови, якщо він систематично не виконує своїх обов’язків щодо товариства або своїми діями перешкоджає досягненню його цілей.

При створенні ТОВ на базі КСП нерідко в статутах таких товариств передбачені так звані асоційовані учасники. Це — фізичні особи, які здали в оренду товариству свої земельні і майнові паї. Їм надається можливість брати участь у зборах учасників ТОВ з правом дорадчого голосу . За рішенням зборів учасників ТОВ асоційованим учасникам може надаватися соціальна допомога в різних формах. Їм також надається перевага порівняно з іншими громадянами при найнятті на роботу в товариство[10, c. 80-82].

Вищим органом управління ТОВ є збори учасників, які скликаються не рідше двох разів на рік, а виконавчим — дирекція на чолі з генеральним директором або одноособовим директором. Важлива особливість управління ТОВ полягає у тому, що учасники товариства при прийнятті відповідних рішень мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді. До виключної компетенції зборів учасників товариства належить визначення основних напрямів діяльності товариства, внесення змін до його статуту, обрання голови товариства. Функціями голови товариства є ведення зборів учасників товариства й організація ведення протоколу зборів, скликання зборів учасників товариства відповідно до передбаченої статутом періодичності, надання учасникам товариства для ознайомлення книги протоколів зборів за їх вимогою, скликання позачергових зборів за вимогою учасників, які володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів. Голова товариства не має права втручатися в діяльність виконавчого органу ТОВ.

Діяльність виконавчого органу контролює ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами з числа учасників товариства.

Майно ТОВ становлять основні фонди та оборотні засоби, інші цінності, вартість яких відображена у балансі даного підприємства. Товариство є власником майна, а також землі, переданих йому учасниками у власність, виробленої продукції, одержаних доходів і іншого майна та землі, набутих у процесі господарської діяльності. Для покриття можливих збитків ТОВ створює резервний фонд в розмірі не менше 25 % від статутного фонду. Товариство за рішенням зборів учасників за рахунок відрахувань від чистого прибутку може створювати фонд матеріального заохочення, дивідендний фонд, фонд соціального розвитку та інші фонди, встановлювати їх розміри, порядок формування і використання.

ТОВ набуває права власності на землю в разі купівлі земельних ділянок (після закінчення мораторію на продаж земельних ділянок 1.01.2005 р.) або придбання їх на підставі інших цивільно-правових угод. У своїй діяльності воно використовує, крім власної землі, орендовані земельні паї (ділянки) у фізичних та юридичних осіб.

ТОВ самостійно визначає напрями господарської діяльності, на власний розсуд розпоряджається виробленою продукцією й одержаними доходами, з урахуванням своїх економічних інтересів вибирає партнерів, реалізує свою продукцію та надає послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами і тарифами, що встановлюються ним самостійно або на договірній основі[2, c. 5-6].

Джерелом формування фінансових ресурсів товариства є дохід, одержаний від усіх видів господарської діяльності , передбачених статутом, амортизаційні відрахування , кошти, одержані від продажу майна, цінних паперів, вклади учасників товариства, кредитні ресурси, а також інші надходження, не заборонені законом. Прибуток ТОВ утворюється з надходжень від усіх видів господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З прибутку від звичайної діяльності до бюджету вносяться передбачені законодавством податки та інші платежі. Чистий прибуток, одержаний після здійснення зазначених платежів, залишається у повному розпорядженні товариства. Воно самостійно визначає форми і розміри оплати праці учасників та найманих працівників. Проте заробітна плата не може бути нижчою за встановлений державою її мінімальний рівень.

ТОВ, які створені в процесі реструктуризації КСП, мали відносно невеликий статутний фонд, що формувався за рахунок майнових паїв засновників, оскільки такі товариства є правонаступниками КСП, в тому числі і їх боргових зобов’язань, то їх статутний фонд збільшувався на вартість майна, яке передавалося цим формуванням для покриття вказаних зобов’язань. Розміри землекористування більшості ТОВ досить великі завдяки оренді земельних паїв колишніх членів КСП. Водночас ТОВ орендують у них і майнові паї. Цими обставинами і зумовлюється необхідність широкого використання цими підприємствами найманої праці.

Припинення діяльності ТОВ може бути здійснене шляхом його реорганізації або ліквідації на тих же засадах, що й інших видів господарських товариств.

Товариство з додатковою відповідальністю, як і товариство з обмеженою відповідальністю, має поділений на частки статутний фонд. Проте його учасники відповідають за борги не лише своїми внесками до статутного фонду, а й додатково — належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них (за умови, коли самих внесків не вистачає для покриття боргів). При цьому установчі документи передбачають межу їх відповідальності. Інші регулюючі норми щодо діяльності товариства з додатковою відповідальністю ідентичні нормам, передбаченим для товариства з обмеженою відповідальністю[4, c. 45-46].

3.2. Управління товариством з обмеженою і додатковою відповідальністю

Відповідно до ст.50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Називаючи цей вид товариства товариством "з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її в межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

Однією з особливостей змісту установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства затвердження звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;

4) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

6) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посад товариства;

7) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів то визначення його організаційної структури;

8) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками де вкладів;

9) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

10) виключення учасника з товариства;

11) визнання умов оплати праці службових осіб товариства;

12) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує статуті товариства;

13) прийняття рішення про припинення діяльності товариства. Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути вирішені інші питання[3, c. 63-65].

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом товариства і законом[11, c. 3].

3.3. Удосконалення правового статусу товариств з додатковою відповідальністю

Товариством з додатковою відповідальністю визнається засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники цього товариства несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається статутом. До товариства з додатковою відповідальністю застосовують правила Цивільного кодексу України про товариства з обмеженою відповідальністю — якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Повні товариства та товариства з додатковою відповідальністю в Україні мало поширені, вони створюються, як правило, лише за умови вимоги законодавства при здійсненні певного виду господарської діяльності. Так, відповідно до законодавства, незалежним фінансовим посередником, який має право надавати гарантії митним органам при митному оформленні товарів, що ввозяться в Україну, може бути тільки уповноважена Державною митною службою особа, створена в організаційно-правовій формі повного чи командитного товариства. Декрет Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства» від 17.03.93 р. вимагає обов'язковою для довірчих товариств організаційно-правову форму товариства з додатковою відповідальністю. Займатися страховою діяльністю, виступаючи як страховник, можуть тільки фінансові підприємства, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю.

На сьогодні в Україні діє 2013 повних товариств, 721 товариство з додатковою відповідальністю, 762 командитних товариств (за статистичними даними на 01.01.2002 р.) [1, с.49]. Учені прогнозують розширення сфер діяльності, де законодавець обумовлюватиме аналогічні вимоги і результатом цього стане швидке збільшення кількості повних, командитних та товариств з додатковою відповідальністю. Діючі зазначені товариства у своїй практичній діяльності зустрічаються з проблемами, які потребують негайного вирішення, що свідчить про актуальність удосконалення законодавства в даній сфері правовідносин.

Дослідженнями в цьому напрямі займалися Є. Кібенко, О. Вінник, І. Кучеренко, О. Слепцова, Т. Кашаніна та багато інших учених, але вдалі теоретичні розробки не завжди знаходять належне застосування в практичній діяльності господарських товариств, а з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України необхідність удосконалення законодавства про повні товариства та товариства з додатковою відповідальністю набуває нового якісного підходу, який потребує звернення до досвіду держав далекого зарубіжжя, а також держав близьких до нас за соціально-економічним, культурним і правовим становищем[16, c. 17-18].

Одним із питань, яке необхідно вирішити, регулювання порядку виходу учасника із повного товариства, зокрема, визначення належної суми виплати. Закон України «Про господарські товариства» використовує поняття -«частка учасників» тільки при регулюванні порядку уступки частки, успадкуванні частки (ст. 69) і виділення частки за вимогою кредитора (ст. 73). В інших випадках при визначенні порядку розрахунків з учасниками застосовується поняття «внесок». Так, у разі виходу або виключення учасника йому повертають вартість внеску згідно з балансом, складеним на день виходу учасника, і частину прибутку, отриманого товариством протягом даного року (ст. 71). Це викликає певні труднощі на практиці, оскільки учасники, які виходять з повного товариства, претендують не тільки на повернення сплаченого ними внеску, а й на частину збільшеного в ході діяльності товариства майна. При цьому законодавець не надає учасникам повного товариства права закріплювати в засновницьких документах інший порядок розрахунків при виході учасників із товариства. Такий підхід викликає критику суб'єктів господарювання при створенні повних товариств.

З метою задоволення практичних потреб господарюючих суб'єктів прийнято Цивільний кодекс України, який передбачає інший підхід, зокрема, у ст. 130 «Розрахунки у разі виходу, виключення з повного товариства» вказується, що учаснику виплачують вартість частини майна товариства пропорційно частці його у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором. Передбачене регулювання вирішує лише частину проблем, що виникають на практиці. У ході господарської діяльності повні та товариства з додатковою відповідальністю мають таку проблему, як визначення поняття «майно», частка в якому підлягає зверненню у випадку виходу учасника або у інших передбачених законом випадках. Ані Закон України «Про господарські товариства», ані прийняті Цивільний та Господарський кодекси не містять визначення поняття майна у випадках правового регулювання розрахунків з учасниками товариства, що є необхідним, оскільки поняття майна в законодавстві має кілька значень, а саме: майно як сукупність речей (основні та оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображується на самостійному балансі) і як сукупність прав та обов'язків певної особи, що характеризують її майнове становище. До складу майна в останньому випадку слід включати речі, активи підприємства, а також борги (пасиви) суб'єкта господарювання[14, c. 268-269].

Висновки

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова “товариство з обмеженою відповідальністю”.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова “товариство з додатковою відповідальністю”.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Список використаної літератури

1. Амірова Ю. Товариство з обмеженою відповідальністю: переваги і недоліки //Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 3. — C. 20-22
2. Вінник О. Закрите акціонерне товариство і товариство з обмеженою відповідальністю:порівняльна характеристика і проблеми вдосконалення правового регулювання //Предпринимательство, хозяйство и право. — 2007. — № 8. — C. 3-7
3. Гулик А. Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю//Бухгалтерія. — 2004. — 26 січня. — C. 60-65
4. Єфімов О. Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю (проблеми права та бухгалтерського обліку)/ О.Єфімов //Вісник податкової служби України. — 2003. — № 3. — C. 44-48
5. Зразки цивільно-правових документів: Науково-практичний посібник / Юрій Виштак, Алла Климик, Ірина Клімагіна та ін.; За ред. Віталія Кузнєцова,. — К. : Істина, 2006. — 709 с.
6. Кобилянський В. Товариство з обмеженою відповідальністю у нових Кодексах //Все про бухгалтерський облік. — 2005. — 3 лютого. — C. 37-38
7. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. — К.: Знання , 2005. – 583 с.
8. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. — К.: Алерта. – 2004. — Ч. 1. — 2004. — 327 с.
9. Статут товариства з обмеженою відповідальністю //Юридичний Вісник України. — 2004. — 24-30 червня
10. Супрун О. Адаптація внутрішньогосподарського механізму товариств з обмеженою відповідальністю до ринкових умов/ О. Супрун //Економіка АПК. — 2003. — № 11. — С.80-86
11. Установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю //Юридичний Вісник України. — 2003. — 24-30 травня
12. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. — 2-ге вид. пе-ре-роб. і доп.. — К.: Істина, 2007. — 815 с.
13. Хєда С. Особливості правового положення товариства з обмеженою відповідальністю //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 9. — C. 51-53.
14. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. — К.: КНТ, 2006. — 477 с.
15. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент, 2005. — 448 с.
16. Шеремет О. Правове положення повних товариств та товариств з додатковою відповідальністю // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 11. — С. 17-20.