Зміни у політичній, економічній та ідеологічній сферах України призвели до появи альтернативних профспілок. Після 1990 року крім тих, що існували раніше і правонаступником яких є Федерація профспілок України, утворились нові. Вони мають різні означення: «солідарності», «вільні», «незалежні» тощо. Новоутворені профспілки проявляють активність у взаємовідносинах із роботодавцями та найманими працівниками, намагаються дієво захищати їхні інтереси. Профспілковий плюралізм – нормальний процес, який сприяє змаганню між різними профспілками у захисті трудових прав працюючих. Таким чином, сьогодні профспілки перейшли від організаційного «монізму» до плюралізму.[1; 30]

Зміни, які відбуваються в житті нашої країни, вимагають від профспілок переоцінки головних напрямків своєї діяльності, змушують відшукувати шляхи утвердження їх у суспільстві та активного впливу на процеси, що відбуваються в ньому. Саме з цією метою 15 вересня 1999 року був прийнятий новий Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Але все ще залишається ряд питань, що вимагають негайного вирішення.

Ст.1 Закону дає таке визначення профспілки: добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності. Діяльність профспілок, як і усіх громадських організацій, базується на таких правових принципах:

Законність. Законодавство про профспілки складається з норм Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про об’єднання громадян» (оскільки інше не передбачено законом) та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Незалежність і самоврядування. Профспілки незалежні у своїй діяльності від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Цей принцип забезпечується також прямою законодавчою забороною будь-якого втручання органів державної влади та їх посадових осіб у діяльність профспілок, котре може призвести до обмеження прав профспілок або перешкодити законному здійсненню їх статутної діяльності; майновою самостійністю; правом самостійно розробляти і затверджувати свої статути; правом визначати організаційну структуру профспілки, повноваження її організаційних ланок та керівних органів, порядок формування їх складу, тобто самостійно організовувати свою внутрішню діяльність.

Добровільність. Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення створювати профспілки, вступати та виходити з них, брати участь у їх роботі. Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації будь-яких форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю; особи, що забезпечують себе роботою самостійно, навчаються у закладі освіти.

Рівність. Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права незалежно від чисельності та будь-яких інших ознак. Таким чином, у законодавстві знайшов своє відображення профспілковий плюралізм – наявність не однієї, а декількох, альтернативних профспілок.

Гласність. Інформація щодо статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Права профспілок у сфері праці – основна частина їхнього правового статусу, тобто сукупності прав і обов’язків у всіх галузях. Окрім прав у сфері праці, профспілки також наділені іншими широкими правами: правами юридичних осіб, правом власності, участі у керівництві державним соціальним фондом, в галузі екології, приватизації тощо.

Особливості правового становища профспілок обумовлені насамперед метою створення та діяльності цих громадських об’єднань. Відповідно до ст.2 Закону, метою створення профспілок є представництво трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Представництво – це форма, через яку профспілки здійснюють своє соціальне призначення – виражати інтереси працівників, захищати їх права. Ст.4 Закону «Про колективні договори і угоди»[2] визнає за профспілками та їх об’єднаннями в особі їх виборних органів беззаперечне право на ведення колективних переговорів і укладення колективного договору. На відміну від інших представницьких органів, які мають бути уповноважені трудовим колективом на ведення колективних переговорів і укладення колективного договору, профспілкова організація підприємства, установи, організації одержання від трудового колективу такого спеціального повноваження не потребує.

Хоча основною функцією профспілок на етапі переходу до ринкових відносин є захисна функція, профспілки в інтересах своїх членів зацікавлені також у належній організації виробництва і дисципліни праці на підприємствах.[5; 53,55] Обов’язковим для роботодавця є погодження з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок і доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат. Профспілкам надано право здійснювати контроль за нормуванням праці, вживати заходів щодо покращення робочих місць, використання обладнання тощо.

Питання оплати праці вирішується профспілками не лише на локальному, але й на загальнодержавному рівні. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про оплату праці» пропозиції щодо встановлення чи перегляду розміру мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії Уряд може вносити до Верховної Ради України лише після обговорення їх із об’єднанням профспілок і роботодавців. Законом України «Про межу малозабезпеченості» визначено, що склад «споживчого кошика» для розрахунків вартісної величини останньої має формуватися за участю профспілок.[3; 20] Закон України «Про охорону праці» закріплює за профспілками повноваження щодо громадського контролю більш як у 18 статтях – від розроблення норм і правил безпеки до контролю за їх практичним використанням.

Важливу роль відіграють профспілки у захисті працівників (членів профспілок) від незаконних звільнень з ініціативи власника. Відповідно до ст.43 КЗпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1-5, 7 ст. 40 і пю 2 і 3 ст. 41 КЗпП, може бути здійснене лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Рішення профкому дати згоду на звільнення працівника з роботи або, навпаки, відмовити у цьому є остаточним і оскарженню не підлягає. Це правило вкотре підкреслює юридичну силу і значущість рішень профспілкових органів у питаннях охорони трудових прав працівників.[7; 25]

Слід зауважити,що ст.43¹ КЗпП передбачає можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди представницького органу трудящих. Серед цих випадків вказано звільнення працівника, який не є членом профспілки, що діє на підприємстві. Аналізуючи ст.22 КЗпП, а також ст.5 Закону, ми знаходимо певні протиріччя у законодавстві. Адже, як зазначено у цих статтях, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні(!) трудового договору залежно від членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян не допускається.

На мій погляд, такий вибірковий захист працівників від необгрунтованого звільнення є не правомірним. Це спроба радше поділити професійних працівників на «своїх» і «чужих» або навіть спосіб за допомогою держави примусити працівників до вступу у профспілки. Я вважаю, що ця проблема потребує негайного вирішення.

Зміст ч.3 ст.43,ст.43 і 235 КЗпП підводить до відповіді на запитання, чи потрібна взагалі попередня згода профспілкового органу на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, коли укладення трудового договору потребує лише узгодження воль працівника і власника? Саме єдність воль обумовлює прийняття умов трудового договору. У цьому разі, як правило, немає жодного посередника, як немає його і при розірванні трудового договору за власним бажанням працівника. Але чомусь посередник з’являється, коли трудовий договір припиняється з ініціативи роботодавця.[4; 83,90]

На думку О.Процевського, складається враження, наче державою заздалегідь презюмується порушення законодавства з боку власника або уповноваженого ним органу. Навіть якщо визнати, що саме це спонукало державу залучити профспілковий орган до участі у звільненні з ініціативи роботодавця, то і тоді існує альтернатива: удосконалення законодавства про захист прав людини, а не пошуки посередника.[6; 19] Я поділяю цю точку зору, адже розірвання трудового договору – справа тих, хто його уклав з метою успішної і сумлінної праці. Якщо права і обов’язки порушують самі сторони, то втручання третьої сторони з метою підтримки когось із них є зайвим. Третя сторона має бути незалежною від суб’єктів трудового договору і мати право оцінювати їхні дії з точки зору закону та приймати щодо цього питання обов’язкове для сторін рішення. Таким «незалежним спостерігачем» може бути лише суд. На мій погляд, це найцивілізованіший та найнадійніший спосіб захисту прав людини.

Чинне трудове законодавство України встановлює для виборних представників профспілок додаткові трудові гарантії (252 КЗпП), покликані захистити їх від можливих суб’єктивних, неправомірних дій власника. Крім того, цим особам надається вільний час для виконання громадських обов’язків (участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських доручень, а також участі в роботі виборних профспілкових органів і профспілкового навчання

При звільненні членів виборних профспілкових органів підприємств, установ, організацій роботодавець, крім додержання загального порядку, повинен отримати попередню згоду органу, членами якого вони є, а також вищестоящої профспілки чи об’єднання, до складу котрого входить профспілкова організація даного підприємства, установи, організації.

Правовий статус профспілок законодавчо змінюється, удосконалюється з розвитком суспільних відносин, в яких вони беруть участь, але перш за все залежно від розвитку економічних відносин, відносин власності, соціально-політичного стану в країні. Сучасне законодавство, враховуючи характер виконання профспілками своїх функцій, найбільший акцент робить на розвитку їхнього правового статусу як суб’єкта трудового права, оскільки саме ця галузь права найбільш повно регулює сферу застосування найманої праці.

В результаті проведеного нами дослідження щодо правового статусу профспілок в Україні та їх ролі у регулюванні трудових відносин можна стверджувати, що статус профспілок визначається законодавством, яке визначає їхню загальну правоздатність , основні (статутні) права й обов’язки, а також гарантії їх реалізації. Поряд з цим, при регламентації загальних засад стосовно правового статусу профспілок законодавство виходить, з одного боку, з необхідності додержання плюралізму в організації і діяльності останніх, а з іншого – регламентує статус профспілок окремих рівнів.

Використана література:

1. Гончарова Г. Плюралізм профспілок і трудові відносини.//Право України.1999р.№10.
2. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1.07.93.- Відомості Верховної Ради України.-1993.-№36.
3. Осовий Г. Профспілковий рух в Україні:нова соціальна роль,пошук оптимальної моделі організаційних структур.//Україна:аспекти праці , №6.
4. Пилипенко П.Д. Про участь профспілок у трудових правовідносинах у світлі Закону України»Про профспілки,їх права і гарантії діяльності». //Право України,2000,№9.
5. Прокопенко В.І.Трудове право України:Підручник. –Харків,1998р.
6. Процевський О. Трансформація прав профспілок в Україні: реальність чи вимисел? //Право України,1996р.№7.
7. Трудове право України. Курс лекцій. За редакцією П.Д.Пилипенка. – «Вільна Україна» Львів, 1996 .