ВСТУП

Актуальність теми. Господарські товариства та їх окремі організаційно-правові форми є традиційними видами ведення підприємницької діяльності в Україні з використанням механізму юридичної особи.

У сучасну епоху посилення інтенсивності процесів інтеграції створюються об’єктивні передумови для зближення різних правових систем. При цьому для вирішення завдань вивчення шляхів подальшої інтеграції України в європейську спільноту важливим є детальний теоретичний аналіз відомих вітчизняному законодавству організаційно-правових форм підприємництва та порівняння їх із характерними для зарубіжного права. Із цієї позиції необхідно досліджувати зміст національного права в зарубіжних державах, а також практику його застосування з метою подальшого використання позитивного досвіду в нормотворчості. Однією з таких організаційно-правових форм юридичних осіб є командитне товариство. Ставлення різних правових систем світу до регулювання цього виду підприємницьких юридичних осіб упродовж різних періодів часу не було однозначним, що свідчить про актуальність означеної теми та необхідність її вивчення.

Питання правового регулювання порядку створення й діяльності командитних  товариств досліджувались у працях багатьох учених, зокрема С.П. Бортникова, О.М. Вінник, В.М. Коссака, М.І. Кулагіна, В.С. Петренка, В.В. Ровного, Ю.Ю. Симонян, В.І. Цікала, В.С. Щербини, Ю.В. Яковлєва та багатьох інших. Незважаючи на це, проблема правового регулювання порядку створення й діяльності командитних  товариств в умовах реформування вітчизняного законодавства залишається актуальною.

Беззаперечним є те, що всі проведені науковцями напрацювання стали основою для позитивних змін у регламентації господарських товариств і сформували основу для їх доктринального розуміння. Водночас значні трансформації як у вітчизняних, так і у світових соціально-економічних відносинах потребують перегляду теоретичних і практичних проблем функціонування господарських товариств з метою формування основної уніфікованої концепції подальшого реформування статусу усіх їх організацій-но-правових форм. Особливої актуальності окреслене завдання набуває у зв’язку з процесами адаптації вітчизняного законодавства до норм світового співтовариства.

Широкого розповсюдження набули господарські товариства, зокрема акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Серед створених організаційно-правових форм підприємництва вони займають незначний відсоток. Особливість таких товариств, по-перше, в тому, що їх засновниками є обмежене коло осіб, пов’язаних між собою сімейними узами, професійним інтересом чи товариськими стосунками. Тобто взаємовідносини між засновниками будуються на взаємодовірі. Другий аспект проблеми полягає в тому, що такі корпоративні утворення згідно з Законом України «Про підприємства в Україні є різновидом підприємства і вважаються основною організаційно-правовою ланкою народного господарства.

Тому метою даної роботи є виокремлення найбільш загальних тенденцій змін у правовому регулюванні командитних  товариств, що дасть змогу змоделювати перелік тих правових засобів, які забезпечать комплексне їх регулювання в межах однієї концепції як фундаментальних конструкцій, призначених для ведення підприємницької діяльності.

Виходячи з мети дослідження, и поставили перед собою наступні завдання:

—         розкрити суттєві риси командитного товариства і визначити його місце серед інших організаційно-правових форм підприємництва;

—         встановити особливості правового становища командитних  товариств у зарубіжних країнах і з’ясувати перспективи запозичення українським законодавством виправданих практикою і теорією правових конструкцій;

—         здійснити комплексний аналіз чинного законодавства України про командитні товариства, порівняти його із зарубіжними аналогами та законопроектами і сформулювати пропозиції стосовно подальшого його удосконалення.

Об’єкт дослідження — цивільно-правові відносини, що виникають у процесі створення та діяльності командитних  товариств.

Предметом дослідження є чинне національне і зарубіжне законодавство про командитні та повні товариства і практика його застосування.

Методологічною основою проведеного дослідження став діалектичний метод пізнання суспільних відносин, що полягає у виявленні загальної тенденції розвитку товариств на вірі в ряді держав Європи. Узагальнення явищ і процесів при здійсненні економічної діяльності базується на системному аналізі правових дефініцій та категорій, правозастосовної і судової практики. Порівняльно-правовий метод був використаний для з’ясування переваг і недоліків командитних  товариств як організаційно-правової форми підприємництва, а формально-юридичний — при аналізі змісту правових норм національного законодавства та законодавств ряду країн.

Теоретичне та практичне значення дослідження, його результатів полягає у можливості використання висновків та пропозицій в роботі над подальшим удосконаленням Цивільного кодексу України, в розробці підзаконних нормативних актів, для удосконалення правозастосовної та судової практики. Основні положення роботи можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників для студентів юридичних вузів, а також при викладанні навчальних курсів «Цивільне право України», «Підприємницьке право України», «Корпоративне право» і «Господарське право».

Структура роботи визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (22 найм.).

РОЗДІЛ 1. Загальні тенденції розвитку правового регулювання господарських товариств

1.1. Командитне товариство як організаційно-правова форма підприємництва

Батьківщиною товариств на вірі (командитних  товариств) вважається середньовічна Італія: уже в XII ст. зустрічається звичай спільної участі в підприємстві, за якого один з учасників товариства вів справи підприємства від свого імені (tractator), тоді як роль іншого обмежувалась внесенням грошового внеску або товару (coraraendator). У романських країнах ця форма співпраці отримала назву coraraenda, також її було прийнято в Німеччині. Саме coraraenda є прототипом сучасної командити та негласного товариства [4; 5, с. 147-148]. При цьому вперше статус командити комплексно врегулював французький Ordonnance sur le commerce 1673 р. Він, однак, виключав регулювання негласного товариства. Подібним чином питання вирішувалось у Торговому кодексі Франції (Code de commerce) 1807 р. У Німеччині командита була відома вже до кінця середньовіччя, її було утворено не з commerce, а з повного товариства за допомогою його перетворення таким чином, що деякі з учасників (або їх спадкоємці), як і раніше, вносили капітал, проте вже не брали активної участі в справах товариства, а їх відповідальність обмежувалась розміром внесеного вкладу; деякі ж з учасників відразу приймались у товариство [1]. Водночас процес інтеграції організаційно-правових форм ведення підприємницької діяльності від підприємця — фізичної особи до товариства, а потім до акціонерного товариства обумовлюється декількома причинами: концентрацією капіталу, збільшенням числа учасників, які мають єдину мету, розподілом функцій між учасниками [3, с. 9-10].

Згідно зі ст. 133 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) командитним товариством є товариство, у якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участь у діяльності товариства [4]. командитні товариства, відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства», належать до господарських товариств [3]. Загалом інтерес господарського (торгового) товариства від-повідає інтересам усіх груп його учасників із підпорядкуванням спільній цілі, окресленій в установчому документі товариства [3]. Частина 3 ст. 79 Господарського кодексу України передбачає, що господарські товариства є юридичними особами [1].

З іншого боку, в окремих наукових джерелах зазначається, що товариство має багато схожого з юридичною особою, проте до повного ототожнення цих двох понять дуже далеко [8, с. 87]. Зокрема, А.Х. Гольмстен вказував, що в товаристві наявні лише деякі риси юридичних осіб [9, с. 112].

1.2. Розвиток законодавства України про командитні товариства

Найбільш успішні моделі організаційних форм підприємництва мають урегульовуватись чинним законодавством України, що не лише підвищить його організуючу функцію, а й значно покращить вітчизняний інвестиційний клімат. Водночас слушним є твердження окремих науковців, що основне обмеження принципу свободи щодо господарських товариств зводиться до вичерпного переліку комерційних компаній. Сторони не можуть, посилаючись на принцип свободи, заснувати інші товариства, ніж ті, що визначаються в законі; натомість можливою є модифікація змісту взаємин у товаристві [17, с. 11].

Командити засновані на сімейному підприємництві та високому ступені довіри їх учасників один до одного. Окрім сімейної версії виникнення таких товариств приділяється увага купецькій, канонічній та морській (товарній) версіям.

Економічна сторона командитного товариства виявляється у виробничих відносинах між учасниками та вкладниками для досягнення мети отримання прибутку, правову сторону відображає побудований на основі засновницького договору правовий зв’язок між різними за правовим становищем групами учасників: засновників — союзи інвестицій, управління, діяльності та відповідальності; вкладників — союзи інвестицій та обмеженого управління. Для обох груп учасників командитного товариства є спільним союз інтересу.

Правове регулювання діяльності командитних  товариств в Україні започатковане Законом України «Про господарське товариство», в подальшому розвивалось в рамках інвестиційного законодавства й завершується з прийняттям нового ЦК України. Автор зазначає, що командитні товариства є різновидом підприємств як майнового комплексу та юридичної особи, й висловлюється за те, щоб було збережене і перше і друге їх тлумачення. В той же час існує застереження про складнощі які виникнуть перед законодавством і практикою у зв’язку з відмовою від організаційно-правової форми «підприємство».

Жодна юридична особа не може функціонувати поза правовими актами установчого, управлінського та розпорядчого характеру [18, с. 6]. Установчими документами суб’єкта господарювання називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими суб’єкт господарювання виникає й діє як суб’єкт права [19, с. 256].

Єдиним установчим документом командитних  товариств за законодавством України є засновницький договір, який підписується всіма повними учасниками. Варто зазначити, що окремими вченими пропонується законодавчо закріпити принцип анонімності участі вкладників у командитному товаристві, який передбачає визначення в установчому договорі лише сукупного розміру вкладів вкладників без зазначення їх персональних даних [12, с. 5]. На наше переконання, це не зовсім узгоджується з принципами відкритості й прозорості здійснення діяльності підприємницьким товариством. Після державної реєстрації як суб’єкта господарювання — юридичної особи функції засновницького договору полягають у регламентації корпоративних правовідносин, а також закріпленні правового статусу господарської організації [21, с. 9—10].

В.І. Цікало вказує, що право на участь у розподілі прибутку командитного товариства зазвичай має пропорційний характер. Як і в товариствах — об’єднаннях майна (капіталів), право на отримання частини прибутку (дивідендів) для повних учасників командитних  товариств носить умовний характер, оскільки його здійснення залежить від рішення учасників повних учасників командитного товариства. Вкладник командитного товариства, на відміну від повного учасника, має право отримувати частину прибутку товариства відповідно до його частки в складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом), незалежно від рішення учасників товариства. У разі відмови командитного товариства у виплаті його вкладнику частини прибутку товариства (дивідендів) вкладник може вимагати примусового виконання цього права в судовому порядку [22, с. 107-108].

Розглядаючи питання порушення господарським товариством своїх зобов’язань перед учасником, Вищий господарський суд України в справі № 2-11/11(2/1328/11/12) зазначив, що невиплата відповідачем позивачу вартості частини майна товариства, пропорційної частці позивача в статутному капіталі товариства, під час його виходу з товариства в строки, визначені в ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», зумовлює наслідки, передбачені за прострочення грошового зобов’язання, встановлені ст. 625 ЦК України [23]. Тому, на нашу думку, командитне товариство також нестиме перед вкладником відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ст. 625 ЦК України, у разі відмови командитного товариства у виплаті його вкладнику частини прибутку товариства (дивідендів).

1.3. Командитні товариства в зарубіжних країнах

Традиційним для вітчизняної доктрини є поділ господарських товариств на об’єднання осіб та об’єднання капіталів. Зокрема, такий поділ обґрунтовує і використовує у своїх працях О. М. Вінник [6, с. 114]. На відміну від України, де вказаний поділ має суто доктринальне значення, в окремих державах — учасницях ЄС — виокремлення товариств капіталів та товариств осіб належить до площини позитивного права, отже відображається у нормах законодавства. У цьому плані уваги потребує, наприклад, законодавство Чехії, положення Закону «Про комерційні корпорації» якої використовують таке поняття. Із цього приводу проф. Рабан зауважує, що поняття «капітальна компанія» не є в чеському праві виключно поняттям юриспруденції, оскільки вказаний Закон без-посередньо визначає капітальну компанію як товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерне товариство [2, с. 234]. На основі аналізу Закону можемо зробити висновок, що в основі ідентифікації компанії в якості такої лежить єдиний монокритерій — їх учасники не несуть відповідальності за боргами компанії за рахунок додаткових зобов’язань. Проф. Рабаном зазначається, що з теоретичної позиції певні елементи товариств капіталів відповідають іншим формам торгових корпорацій, наприклад командитним товариствам, учасники яких також відповідають за зобов’язаннями в певних межах, визначених установчими документами, або кооперативам.

Прикладне значення означений поділ товариств має і в законодавстві Австрійської Республіки. До товариств осіб належать відкрите товариство (аналог повного товариства у вітчизняному законодавстві), командитне товариство, негласне товариство, просте товариство. Цим товариствам притаманні такі ознаки: 1) право участі не відчужується і не успадковується; 2) у разі вибуття чи смерті одного з учасників товариство припиняє свою діяльність; 3) учасники несуть повну відповідальність за зобов’язаннями товариства; 4) наявна слабка організаційна єдність. Жодна з перелічених ознак не є імперативною, адже учасники можуть змінити вищезгадані диспозитивні положення в засновницькому договорі. До товариств капі-талів належать акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, для яких характерними є такі ознаки: 1) основою є майнова участь учасників; 2) високий рівень організаційної єдності; 3) корпоративні права на акцію чи частку вільно відчужуються; 4) відповідальність учасників завжди обмежена; 5) смерть чи вихід учасника не є підставою для припинення товариства [3, с. 45]. Нормативний характер має поділ господарських товариств на товариства осіб і товариства капіталів також у Республіці Польща (п. 1 і 2 ст. 4 § 1 Кодексу торгівельних товариств Польщі (далі — КТТ)). В основі такого розподілу також лежить перелік означених критеріїв і притаманна йому умовність [4].

З-поміж ознак, що відмежовують ці групи товариств, варто акцентувати увагу на вільному чи обмеженому відчуженні корпоративних прав. Розвиток доктрини та практики свідчить про те, що у подальшому саме ця ознака стане конститутивною для розподілу наявних товариств на дві групи [5, с. 46].

Умовність розподілу товариств на два досліджуваних види є характерною і для вітчизняної доктрини. Але на відміну від зарубіжних держав, вказаних вище, такий поділ має в Україні суто наукове значення та не відображається у нормах позитивного права.

Аналіз практики європейських держав дозволяє говорити про наявність іще однієї тенденції системного розвитку господарських товариств: поділ товариств на товариства капіталів та осіб не лише має де-факто умовний характер, але і відзначається тенденцією до взаємопроникнення елементів належності їх до першого чи до другого виду. Наприклад, за результатами дослідження О.      Р. Ковалишина, в Австрійській Республіці набувають популярності так звані командитні товариства з компанією на правах комплементарного учасника (учасника з повною відповідальністю) [6, с. 102]. Здобуває така форма підприємництва популярність і у Польщі. Міхал Халаса зазначає, що у таких товариствах єдиним повним учасником є товариство капіталів (ТзОВ або АТ) та вкладником, зазвичай, учасники такого ж товариства. Вони створюються для оптимізації господарських ризиків або фінансової оптимізації здійснюваної господарської діяльності [7, с. 78].

Розкриваючи другий аспект подальших модифікацій системи господарських товариств, варто зазначити те, що традиційно серед відмінностей між товариствами осіб та товариствами капіталів вказують на залежність перших від особи учасника (ведення справ та управління діяльністю здійснюється безпосередньо учасниками; вибуття або ж вихід учасника спричиняє зазвичай припинення товариства осіб, якщо інше не встановлено у засновницькому договорі), і відсутність такої залежності в других (у товариствах капіталів зміна учасників не призводить до припинення товариства).

Насамперед указане проявляється у зміщенні акцентів із належного рівня забезпечення реалізації прав учасниками на належну реалізацію ними своїх обов’язків. Відповідно, простежується залежність від особи учасника всіх товариств, незалежно від належності їх до об’єднань капіталів чи осіб. На розвиток вказаного О. М. Вінник у дисертаційному дослідженні наголошує на тому, що специфікою господарських товариств є не лише поєднання особистих і майнових зусиль, але й добровільне покладення на учасників обов’язків, спрямованих на досягнення спільного результату, певного підпорядкування приватних (особистих і групових) інтересів спільним інтересам товариства [7, с. 168].

Висновок до розділу 1

Підсумовуючи наведене та конкретизуючи деякі проблеми, необхідно вказати, що командитне товариство поєднує в собі риси повного товариства й окремі характеристики господарських товариств — об’єднань капіталів. Водночас варто погодитись, що в ході реформування чинного законодавства України доцільно забезпечити можливість створення командитних  товариств як із правами, так і без прав юридичної особи, з наділенням їх ключовими ознаками правосуб’єктності. Крім того, з метою покращення вітчизняного інвестиційного клімату необхідно розглянути можливість урегулювання чинним законодавством України деяких моделей організаційних форм господарських товариств, які є відомими за-рубіжному праву, проте не характерними для нашої держави. 

РОЗДІЛ 2. Аналіз рис командитних  товариств

2.1. Суттєві ознаки командитного товариства

Командитне товариство як спеціальна правова конструкція має такі особливості, які не характерні для інших юридичних осіб. Тому й не слід визнати юридичною особою такий започаткований союз. Сутність командитного товариства як суб’єкта підприємництва є поєднанням мети із способами та засобами її досягнення на основі союзів учасників між собою, учасників і вкладників та всіх разом і підприємницького інтересу.

У законодавстві багатьох країн світу господарські товариства, які належать до об’єднання капіталів, і персональні товариства мають навіть різну назву. Також такі персональні товариства, як повне й командитне, законодавством деяких країн не визнаються (не визнавались) юридичними особами, хоча й наділяються більшістю прав та обов’язків, притаманних останнім. Це має значні правові наслідки: такі товариства не сплачують корпоративний податок (тобто податки, що покладаються на юридичних осіб), а їхні кредитори можуть через голову товариства звертатись до його учасників із вимогою про сплату боргів товариства [10, с. 37-39]. Крім цього, у правничій літературі розглядається конструкція «усіченої» юридичної особи (як такої, що володіє лише деякими властивостями юридичної особи) [11, с. 202].

Законодавство прямо не визначає ті види діяльності, провадження яких повинно здійснюватися виключно командитними товариствами [1; 2; 3].

Як уже зазначалося, в командитному товаристві є повні учасники та вкладники. Командитне товариство поєднує в собі ознаки повного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю.

Ч.3 ст. 133 ЦК України передбачає застосування щодо командитного товариства відповідних норм про повне товариство [2]. На схожість із повним товариством вказує, зокрема, наявність у складі учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями відповідальність усім своїм майном, а з товариством з обмеженою відповідальністю — наявність осіб (вкладників), що несуть відповідальність за боргами командитного товариства тільки в межах своїх вкладів. При цьому, за ч. 7 ст. 80 ГК України, повними учасниками командитного товариства можуть бути тільки особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності [1].

Згідно зі ст. 135 ЦК України, правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов’язаннями товариства встановлюються положеннями законодавства про учасників повного товариства. Повні учасники, зокрема, здійснюють управління діяльністю командитного товариства. При цьому особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути його вкладником одночасно [2].

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками згідно із ч. 1 ст. 133 ЦК України.

Засновницький договір командитного товариства повинен містити інформацію про:

— зобов’язання учасників щодо створення товариства;

— порядок їх спільної діяльності щодо його створення;

— умови передання товариству майна учасників (ст. 88 ЦК України) [2].

Крім відомостей, передбачених ст. 88 ЦК України, засновницький договір має містити відомості про:

—         розмір та склад складеного капіталу товариства;

—         розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі;

—         сукупний розмір вкладів вкладників (ч. 2 ст. 134 ЦК України) [2].

У відповідності до ч. 3 ст. 134 ЦК України, якщо внаслідок ви-ходу, виключення чи набуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим доку-ментом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цієї статтею для командитного товариства [2].

Правовий статус учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов’язаннями товариства встановлюються положеннями ЦК України про учасників повного товариства (ч. 1 ст. 135 ЦК України) [2]. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути його вкладником одночасно. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства (ч. 1 ст. 135 ЦК України) [2].

2.2. Правовий статус командитного товариства

У юридичній літературі зазначається, що правовий статус товариства як будь-якого підприємства не вичерпується лише віднесенням його до юридичних осіб, оскільки з моменту реєстрації товариства як підприємства їх правовий статус не може не включати в себе також комплекс прав, якими користується будь-яке підприємство. Більше того, у більшості випадків у підприємницьких відносинах статус юридичної особи не має істотного значення. Якщо припустити, що товариство може діяти як підприємство й без статусу юридичної особи, то можливе виділення низки його ознак, які дозволяють йому володіти відповідною правосуб’єктністю та виступати від власного імені в підприємницьких відносинах [3, с. 14]. Так, у вітчизняній науці раніше висловлювались думки щодо необхідності забезпечення можливості створення повних товариств як із правами, так і без прав юридичної особи [12, с. 57; 13, с. 6-7]. Вважаємо таку пропозицію слушною також для командитних  товариств із наділенням останніх ключовими ознаками правосуб’єктності.

Водночас, наприклад, в англійських наукових джерелах основні відмінності між компаніями та партнерствами розглядають під такими заголовками:

1. Створення. Компанія створюється шляхом реєстрації відповідно до законодавства про компанії. Партнерство створюється шляхом укладення договору в певній конкретній формі або такій, що постає з поведінки партнерів.
2. Статус за законом. Компанія обов’язково наділяється статусом юридичної особи. Таким чином, компанія може володіти майном, укладати контракти, бути позивачем/відповідачем у суді. Партнерство, як правило, не є юридичною особою, хоча може бути позивачем/ відповідачем у суді за іменем фірми. Таким чином, партнери володіють майном фірми та є відповідальними за її контрактами.
3. Передача часток. Частки в компанії можуть вільно передаватись, якщо інше не визначається її статутом. Партнер може передавати його частку у фірмі, проте набувач автоматично не набуває статусу партнера, а лише отримує право на одержання частки прибутків.
4. Кількість учасників. Компанія може мати щонайменше двох учасників. Партнерство не може мати більше 20 учасників, хоча це правило не застосовується до всіх видів партнерств.
5. Управління. Учасники компанії не є уповноваженими брати участь у її управлінні, якщо не будуть призначені до її виконавчого органу. Партнери уповноважені управляти фірмою, якщо інше не визначається договором.
6. Органи. Учасник компанії не є її представником і не може її зобов’язувати своїми діями. Навпаки, кожен генеральний партнер є її представником.
7. Відповідальність учасників. Відповідальність учасника компанії може обмежуватись його часткою. Відповідальність генерального партнера є необмеженою. У партнерствах з обмеженою відповідальністю один або декілька партнерів можуть обмежити свою відповідальність розміром свого внеску, хоча навіть партнерство з обмеженою відповідальністю повинне мати генерального партнера.
8. Повноваження. Свою діяльність компанія здійснює відповідно до законодавства компанії, і компанія може функціонувати в межах цілей, визначених статутом, хоча вони можуть бути змінені спеціальним рішенням. Партнери можуть здійснювати будь-яку діяльність, яку бажають, доти, доки вона є законною.
9. Припинення. Жоден із членів компанії не може її ліквідувати, і смерть, банкрутство чи недієздатність учасника не означає, що компанія має бути ліквідованою. Партнерство, як правило, може бути розірване будь-яким партнером у будь-який час [14, с. 17-18].

У юридичній літературі відзначається, що командитне товариство є гібридною організаційно-правовою формою підприємництва фізичних осіб, між якими існували до моменту утворення та існують надалі довірчі відносини. Воно поєднує в собі, з одного боку, переваги індивідуального підприємництва та підприємництва зі створенням юридичної особи, а з іншого — риси повного товариства й товариства з обмеженою відповідальністю. Воно може також мати свої різновиди як акціонерна командита тощо. Гнучкість моделей командитного товариства дозволяє найкраще враховувати інтереси їх засновників. Ці моделі повинні врегульовуватись чинним законодавством, що підвищить його організуючу функцію [15, с. 8].

Наприклад, польському праву відоме командитно-акціонерне товариство як вид господарського товариства, що поєднує в собі риси командитного й акціонерного товариств. Це робить його привабливою формою ведення підприємницької діяльності. Згідно з правилами Кодексу господарських товариств у всіх справах, у яких неможливо застосувати правила повного товариства, щодо итно-акціонерного товариства застосовуються правила акціонерного товариства, насамперед правила щодо статутного капіталу, внесків засновників, акцій, наглядової ради й загальних зборів учасників товариства [16]. В Україні також відсутні такі організаційно-правові форми юридичної особи, які відповідали б партнерству з обмеженою відповідальністю (lmited liability partnership) і командитному товариству з обмеженою відповідальністю (lmited liability lmited partnership) США.

Варто також згадати про наступні законодавчі правила, що стосуються правового статусу учасників повних товариств та повних учасників командитних  товариств:

—         особа може бути учасником тільки одного повного товариства;

—         учасник повного товариства (повний учасник командитного товариства) не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства;

—         найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство»;

—         у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства (повні учасники командитного товариства) солідарно відповідають за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення (у зв’язку з цим доцільно погодитися з точкою зору, що підтвердження майнового стану засновників набуває особливого значення для кредиторів повного товариства, оскільки відповідно до законодавства кредитори, претендуючи на повне покриття боргу товариства, можуть розраховувати не лише на майно товариства, а й на сукупність майна, що належить на праві власності його учасникам [17, с. 152]);

—         учасник повного товариства (повний учасник командитного товариства) відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство (на противагу цьому окремими авторами відстоюється позиція про необхідність на законодавчому рівні закріпити механізми захисту нових учасників в разі набуття корпоративних прав на підставі цивільно-правових угод, спадкування в разі недобросовісних дій інших учасників повного товариства, шляхом внесення доповнень до ст.ст. 126,128 ЦК України [18, с. 6]);

—         учасник повного товариства (повний учасник командитного товариства), який вибув із товариства, відповідає за зобов’язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками (повними учасниками командитного товариства), що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства;

—         учасник повного товариства (повний учасник командитного товариства), який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників (інших повних учасників командитного товариства), які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства;

—         достроковий вихід учасника з повного товариства (повного учасника командитного товариства), що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин;

—         найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова «командитне товариство» або містити ім’я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія», а також слова «командитне товариство»;

—         якщо у найменування командитного товариства включене ім’я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства;

—         особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві;

—         повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства [2];

—         повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства;

—         учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва [19].

Висновок до розділу 2

Отже, командитне товариство — це вид господарських товариств, який поєднує в собі багато рис повного товариства та деякі характеристики господарських товариств — об’єднань капіталів. Відмінною рисою командитного товариства є правовий статус його учасників. У командитному товаристві є дві категорії учасників: повні учасники та вкладники. Щонайменше один повний учасник командитного товариства веде підприємницьку діяльність від імені товариства й відповідає без обмежень перед кредиторами за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Вкладники відповідають лише своїм вкладом, розмір якого визначається в засновницькому договорі товариства. 

РОЗДІЛ 3. Порядок створення та припинення командитного товариства

3.1. Порядок заснування та створення командитного товариства

На правовий статус учасників повних товариств та повних учасників командитних  товариств перш за все впливає та обставина, що, згідно з чинним законодавством України, ці товариства визнаються юридичними особами. З одного боку, юридична особа існує незалежно від складу учасників, має від них певну автономію й може існувати вічно; має самостійну волю, яка не співпадає з волею окремих учасників; з іншого — юридична особа має відокремлене від майна учасників своє власне майно; відповідає самостійно закріпленим за нею майном; вправі укладати від свого імені не заборонені законом угоди; може виступати позивачем та відповідачем в юрисдикційних органах від свого імені [3, с. 48-52].

Повні та командитні товариства діють на підставі засновницького договору (за винятком командитного товариства з одним повним учасником), що є їх єдиним установчим доку-ментом. На думку Н.О. Саніахметової, установчі документи — статут та/або засновницький договір необхідні для врегулювання порядку, умов узгодженої діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб’єкта підприємництва — юридичної особи [5, с. 64].

Виходячи з аналізу чинного законодавства України, можна дійти до висновку, що засновницький договір повного та командитного товариств повинен включати умови про: зобов’язання учасників створити товариство; порядок їх спільної діяльності щодо його створення; умови передання товариству майна учасників; розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників (повних учасників) у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів; форму участі у справах товариства учасників (повних учасників).

Засновницький договір командитних  товариств також повинен містити відомості про су-купний розмір вкладів вкладників, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Ю.В. Яковлєв стверджує, що засновницький договір командитного товариства відноситься до синалагматичних договорів, де інтереси сторін повністю співпадають. Він одночасно є й інвестиційним договором, у якому взаємоузгоджені інтереси двох груп сторін: учасників самих між собою і з товариством та вкладників тільки з товариством. Відстоює тезу про необхідність виділення в новому ЦК України субінституту засновницького договору в рамках договорів про сумісну діяльність, що надасть їм стабільності та буде запорукою єдності правозастосовної практики [6, с. 9].

Порівнюючи вітчизняне законодавство із зарубіжним, варто згадати, що, наприклад, англійське право поняттям «статут компанії» не оперує, натомість використовує установчі документи (меморандум і статті асоціації) як особливий договір, що включає до свого складу два односторонні договори: договір між засновниками компанії та договір між її акціонерами і компанією [7, с. 64-65]. При цьому статті асоціації повинні бути підписані тими самими двома або більше особами, котрі підписували установчий договір [8, с. 28]. Крім того, кожен партнер трактується як такий, що здійснює спільну діяльність в межах партнерства [9, с. 705]. Своєю чергою, у правовій доктрині Республіки Польща давно переважає точка зору, відповідно до якої приватне товариство, засноване на основі цивільно-правового договору, не має статусу юридичної особи. Вказана позиція знаходить своє нормативне підтвердження [10, с. 828]. Приватні товариства, як правило, протиставляються господарським товариствам. Таке протиставлення було поширене в доктрині з того погляду, що торгове право не існує в польськім праві як самостійна галузь права, а тому господарські товариства розглядаються товариствами цивільного права [10, с. 830].

Згідно з чинним законодавством України, засновницький договір підписується всіма учасниками повного товариства чи повними учасниками командитного товариства. Відтак, вкладники командитних  товариств не підписують засновницького договору. Власне, вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати п’ятдесяти відсотків складеного капіталу повного товариства.

Отже, заснування командитного товариства підпорядковується загальним правилам і включає в себе врегульовані правом фактичні умови виникнення та легалізації юридичної особи. Це виявляється в ряді послідовних спрямованих дій, що мають юридичне вираження і породжують правові наслідки. Командкомандитні товариства створюються у договірно-правовому порядку, виділяються ініціативна, організаційна та легалізаційна стадії їх заснування й визначається зміст кожної з них.

Стосовно етапу формування майна командитного товариства ми визначили, що залучення в нього іноземних інвестицій є, скоріше, винятком ніж правилом. У зв’язку з цим простежуються схеми формування майна командитного товариства. В ньому відсутні такі інституціональні структури й органи, які характерні для інших комерційних структур.

3.2. Засновницький договір командитного товариства

Ю.Ю. Симонян обґрунтовує необхідність обов’язкового укладання договору між командитним товариством та кожним вкладником з метою оформлення правовідносин, які виникають щодо реалізації корпоративних прав [11, с. 5]. Так, у США в командитному товаристві не тільки повні товариші, а й вкладники беруть участь в укладанні установчого договору [4, с. 16-17].

Проте поняття корпоративних прав нерозривно пов’язане із невіддільними від них корпоративними обов’язками і ці поняття є неподільними. Відповідно, корпоративне право як комплексне за змістом визначається через сукупність усіх прав та обов’язків, які має особа (засновник, учасник) щодо конкретної юридичної особи [12, с. 260-262]. При цьому в юридичній літературі висловлюється точка зору, що засновник не набуває корпоративних прав та не бере участі у корпоративних відносинах. Учасником товариства стає засновник або інша особа, яка набула частку у статутному капіталі цього товариства та володіє корпоративними правами, обсяг яких пропорційний до її майнового внеску [13, с. 206].

І.Б. Саракун обґрунтовує положення, що у випадку, коли особа набула корпоративних прав на підставі договору, а можливість її участі у господарському товаристві (крім акціонерних товариств) зафіксовано рішенням зборів учасників, вона може реалізовувати їх ще до моменту внесення відповідних змін до державного реєстру (статуту, установчого договору). Адже визначальним у цьому випадку є факт укладення правочину та виявлення волі на вступ особи до товариства іншими його учасниками [14].

У юридичній літературі зазначається, що у зв’язку з присутністю в командитному товаристві двох груп учасників з різним правовим статусом, правові відносини в командкомандитному товаристві мають свою специфіку, носять корпоративний характер і складаються з внутрішніх та зовнішніх відносин, які виникають щодо реалізації майнових і немайнових (організацій-них) прав учасників командитного товариства, де визначальними є організаційні відносини щодо участі в товаристві [11, с. 9]. Регулювання внутрішніх відносин в повному і командитному товариствах (так само, як і в юридичних особах інших організаційно-правових форм) об’єктивно існує незалежно від державної реєстрації товариств як юридичних осіб [4, с. 6-7]. У свою чергу, О.М. Вінник вважає, що наявність чи відсутність в учасників корпоративних відносин корпоративних інтересів (загальнокорпоративного чи індивідуально-корпоративних) визначається як критерій їх (учасників) класифікації на два основні види: 1) суб’єктів корпоративних правовідносин або безпосередніх їх учасників (засновники та учасники господарського товариства, саме товариство) та 2) опосередкованих учасників (кредитори та облігаціонери товариства, споживачі продукції, робіт, послуг господарського товариства, територіальна громада за місцем розташування товариства, держава як організатор господарського життя та виразник публічних інтересів) [15, с. 6].

Власне, корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Однак на підставі аналізу норм чинного законодавства України можемо дійти до висновку, що вкладник командитного товариства має право: одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом); діяти від імені товариства в разі видачі йому до-віреності та відповідно до неї; переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень Закону України «Про господарські товариства» (якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства); вимагати першочергового повернення вкладу в разі ліквідації товариства; ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства; після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом); передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство; засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.

Отже, на нашу думку, доцільності встановлення обов’язку підписувати засновницький договір також із вкладниками на даний час не існує. 

3.3. Особливості припинення командитного товариства

Науковий, а також практичний інтерес викликають питання набуття, зміни та припинення прав учасників повного і командитного товариств.

Згода на передання учасником повного товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі може бути надана різними способами. Зі змісту ст. 127 Цивільного кодексу України, згідно з якою учасник повного товариства має право передати свою частку іншому учасникові або третій особі за згодою інших учасників товариства, роблять висновок, що згода має бути надана особисто кожним учасником повного товариства незалежно від розміру його частки у статутному капіталі (п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин»). Проте такий висновок прямо не передбачений законом.

Засновницьким договором повного товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення учасників товариства приймають більшістю голосів (ч. 1 ст. 121 ЦК України). Тож, спосіб надання учасниками згоди на передання частки у статутному капіталі повного товариства може бути визначений у засновницькому договорі, і полягати у наданні такої згоди більшістю голосів учасників товариства. На переконання В. М. Коссака, засновницький договір повного товариства є цивільно-правовим договором за своєю природою. Зміст його становлять істотні умови, передбачені Цивільним кодексом України. Крім цього, сторони договору можуть погодити інші умови, які вважають за потрібне [10, с. 125].

У разі відсутності згоди інших учасників на передання частки (її частини) у статутному капіталі повного товариства, способом захисту їхніх прав має бути визнання недійсним правочину, вчиненого без їхньої згоди. Переведення прав на інших учасників повного товариства у таких спорах не допускається, оскільки учасникам повного товариства не належить переважне право на придбання частки.

На передання повним учасником командитного товариства своєї частки іншим учасникам або третім особам може бути потрібна згода вкладників. У командитному товаристві повні учасники передають свою частку (її частину) іншим учасникам або третім особам, за загальним правилом, за наявності згоди інших повних учасників. Однак із цього загального правила засновницьким договором може бути встановлено вийняток.

У ч. 3 ст. 137 Цивільного кодексу України зазначено, що засновницьким договором командитного товариства, окрім прав, встановлених у ч. 2 цієї статті, можуть бути передбачені інші права вкладника. Одним із таких прав, що може бути встановлене засновницьким договором, є право вкладника надати або не надати згоду на передання повним учасником своєї частки іншій особі. Звідси, у випадках, передбачених засновницьким договором, на передання повним учасником своєї частки іншим особам потрібна згода також вкладників. Враховуючи, що законодавством не передбачено статуту як установчого акта для створення командитного товариства, засновницький договір займає важливе місце в регулюванні питань функціонування цього товариства. Він визначає права та обов’язки учасників, порядок внесення вкладів, процедуру передання прав учасника іншим особам, у тім числі спадкоємцям, покриття збитків, внесення додаткових вкладів [10, с. 124].

Щодо вкладників командитного товариства, то межею передання ними своєї частки у статутному капіталі є не лише повідомлення про це самого товариства, але й переважне право інших вкладників. Зокрема, згідно із п. 3) ч. 2 ст. 137 Цивільного кодексу України вкладник командитного товариства має переважне право перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства.

Немає законодавчих заборон для того, щоб повний учасник передав свою частку вкладнику, а вкладник — повному учаснику. З аналізу змісту ст. 137 та 147 Цивільного кодексу України на теоретичному рівні зроблено висновок про те, що вкладник має право набувати переважно перед третіми особами тільки частку іншого вкладника, а не повного учасника; повний учасник не може бути вкладником КТ, що відповідно виключає і переважне право вкладника на придбання частки повного учасника [1, с. 142].

У разі передання частки у статутному капіталі командитного товариства не відбувається зміна статусу учасника. Правовий статус учасників командитного товариства визначається у засновницькому договорі. Згідно із ним, одні засновники набувають статусу повних учасників, інші — вкладників. У процесі діяльності командитного товариства їхній статус не змінюється навіть унаслідок придбання частки одне одного. Це означає, що у разі придбання вкладником частки повного учасника, він не стає повним учасником, а повний учасник, який придбав частку вкладника, не перетворюється на вкладника. Важливо, щоб у таких випадках сукупний розмір вкладів вкладників не перевищував п’ятдесяти відсотків складеного капіталу товариства (ч. 3 ст. 135 ЦК України). Зокрема, О. Р. Ковалишин припускає, що законодавець мав на меті захистити інтереси контрагентів, збільшивши частку повних товаришів у складеному капіталі [9, с. 123-124].

Вкладники командитного товариства мають право на придбання частки іншого вкладника переважно не лише перед третіми особами, але й перед повними учасниками. У разі передання повним учасником командитного товариства своєї частки вкладнику, застосовують дві межі здійснення цього права:

1)       наявність згоди інших повних учасників;

2)       дотримання переважного права вкладників на придбання такої частки.

Вкладники командитного товариства можуть бути виключені із нього. Виключення зі складу командитного товариства можливе із двох підстав: 1) учасник систематично не виконує чи виконує неналежно обов’язки, покладені на нього товариством; 2) учасник перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства (ч. 1 ст. 128 ЦК України).

У ст. 137 Цивільного кодексу України «Права та обов’язки вкладника командитного товариства» передбачено один обов’язок вкладника, а саме: зробити вклад до складеного капіталу. Згідно з ч. 2 ст. 138 Цивільного кодексу України вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого засновницьким договором вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором. Невиконання цього обов’язку вкладником може створювати перешкоди досягненню цілей товариства. З урахуванням принципу «свободи договору», закріпленого у ст. 3, 6 та 627 Цивільного кодексу України, треба зробити висновок про те, що засновницьким договором командитного товариства може бути встановлений правовий наслідок невиконання обов’язку про внесення вкладу у статутний капітал у вигляді виключення вкладника із командитного товариства.

Висновок до розділу 3

При вивченні законодавства у сфері діяльності командитних  товариств можна дійти висновку про недоцільність використання даної організаційно-правової форми. Дане затвердження ґрунтується на тому, що законодавство не приділяє належної уваги командитному товариству, а розглядає його більше як різновид повного товариства. Все це говорить про необхідність наявності спеціальних норм, регулюючих створення і діяльність командитних  товариств, а не розглядати їх в аспекті норм, регулюючих діяльність повних товариств. 

ВИСНОВКИ

Отже, в ході роботи ми з’ясували, що правовий статус господарських товариств регулюється у вітчизняному законодавстві багатьма галузями: цивільним правом (укладання засновницьких документів і статутів); господарським і підприємницьким правом (основна нормативна база даного інституту); кримінальним і адміністративним правом (відповідальність учасників, засновників і посадових осіб товариства); господарсько-процесуальним правом (порядок переходу внеску членів товариства у власність інших учасників) і іншими галузями права.

Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повні учасники), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства (вкладники або командитисти).

Найбільш характерною відмітною особливістю командитного товариства є встановлення додаткової, солідарної, по суті, необмеженої відповідальності повних учасників товариства всім своїм майном. Така відповідальність у командитному товаристві означає, що кожен повний учасник відповідає за зобов’язаннями товариства всім своїм майном незалежно від його частки в товаристві й від частки інших повних учасників.

Особливістю цього виду господарського товариства, як визначалося вище, є наявність у його складі двох видів учасників товариства:

—         повні учасники, правове становище яких згідно з правовим становищем учасників повного товариства: вони несуть субсидіарну майнову відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, управляють справами товариства, зобов’язані брати май-нову і персональну участь у товаристві;

—         вкладники, які, на відміну від повних учасників, після сплати ними своїх внесків не несуть додаткової відповідальності за зобов’язаннями товариства своїм майном, не беруть участі в управлінні справами товариства, але зобов’язані брати майнову участь у товаристві в розділі прибутку товариства відповідно до розмірів своїх часток (внесків); мають право вимагати першочергового (перед повними учасниками) повернення внеску в разі ліквідації товариства.

Таким чином, підводячи підсумки, можна сказати, що в сучасній науковій юридичній літературі правове становище командитного товариства не досліджене. Окремі правові питання організації і діяльності цих суб’єктів господарювання розглядаються дуже вузько й односторонньо і згадуються хіба що під час характеристики видів юридичних осіб. Немає і значних вітчизняних економіко-правових досліджень ефективності командитних  товариств. І рідко які учені-юристи, вивчаючи діяльність командитних  товариств, висловлюють пропозиції з реформування законодавства в даній сфері.

Крім того, слід зазначити, що Закон «Про господарські товариства», якому вже понад 10 років, не здатний відповісти на всі запитання, які виникають у процесі діяльності командитних  товариств.

Крім того, практика показує, що притягнення учасників командитного товариства до додаткової субсидіарної відповідальності не завжди можливо, оскільки:

1)       не контролюється фінансовий стан учасників командитного товариства, наявність у них ліквідного майна як на момент створення товариства, так і надалі; тому до моменту притягання до відповідальності в учасника просто може не бути майна для сплати боргів товариства;

2)       існує можливість заховання особистого майна за наявності загрози притягання до додаткової відповідальності шляхом здійснення операцій з розпорядження майном, передачі майна на зберігання іншим особам, реорганізації або ліквідації юридичної особи — учасника командитного товариства. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року // Відомості ВРУ. — 2003. — № 18-21.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року // Відомості ВРУ. — 2003. — № 40-44.
3. Про господарські товариства: Закон України № 1576-ХІІ від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України від 03 грудня 1991 року. — 1991. — № 49. — Ст 682.
4. Закон Австрійської Республіки про акціонерні товариства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : /Aktiengesetz http://www.jusline.at/Aktiengesetz_ (AktG). html.
5. Закон Австрійської Республіки про товариства з обмеженою відповідальністю [Електронний ресурс]. — Режим доступу : / Gesetz uber Gesellschaften mit beschrankter Haftung від 06.03. 1906 року http:// www.jusline.at/GmbH-Gesetz_(GmbHG).html.
6. Вінник О. М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення : монографія / О. М. Вінник. — К., Атіка, 2003. — 352 с.
7. Вінник О. М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах : дис. на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук : спец. 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право» / О. М. Вінник. — К.: Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2004. — 631 с.
8. Ковалишин О. Р. Види суб’єктів господарювання за правом Австрії / О. Р. Ковалишин // Кор-поративне право Австрії та України : монографія / Васильєва В. А., Ковалишин О. Р., Вікторія Робертсон [та ін.]; за ред. проф. В. А. Васильєвої. — Івано- Франківськ, 2015. — С. 44-54.
9. Ковалишин О. Р. Командитне товариство із компанією на правах комплементарного учасника / О.Р. Ковалишин // Корпоративне право Австрії та України : монографія / Васильєва В. А., Ковалишин О. Р., Вікторія Робертсон [та ін.]; за ред. проф. B. А. Васильєвої. — Івано-Франківськ, 2015. — C.        102-104.
10. Ковалишин О. Р. Перспективи удосконалення правового статусу командитного товариства в Україні // Корпоративне право України та інших європейських країн: шляхи гармонізації [текст]: збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної науково- практичної конференції (2-3 жовтня 2015 р., м. Івано-Франківськ) / НДІ приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України; за ред. д-ра юрид. наук, акад. НАПрН України В. В. Луця. Івано-Франківськ, 2015. С. 121-124.
11. Коссак В. М. До питання про статус повних та командитних товариств в умовах гармонізації законодавства України з правом ЄС // Адаптація корпоративного законодавства України до права Європейського Союзу [текст]: збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції (30 вересня — 1 жовтня 2016 р., м. Івано- Франківськ) / НДІ приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України; за ред. д-ра юрид. наук, акад. НАПрН України В. В. Луця. Івано- Франківськ, 2016. С. 122-126.
12. Кучеренко І. Повні та командитні товариства / І. Кучеренко // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 7. — С. 36.
13. Лукач І. В. Реалізація похідного позову в країнах Європейського Союзу та Україні / І. В. Лукач // Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної науково-практичної конференції «Адаптація корпоративного законодавства України до права Європейського Союзу», (30 вересня — 1 жовтня 2016 р., м. Івано-Франківськ) / НДІ приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України; за ред. д-ра юрид. наук, акад. НАПрН України В. В. Луця. — Івано-Франківськ, 2016. — С. 137-142.
14. Спасибо-Фатєєва І. В. Акціонерне товариства з позиції теорії юридичних осіб / І. В. Спасибо-Фатєєва // Проблеми законності. — 2005. — № 40. — С. 57-67.
15. Спасибо-Фатєєва І. В. Акціонерне товариство як акумуляція, синтез та суперечливість інтересів / І.В. Спасибо-Фатєєва // Право України. — 1999. — № 12. — С. 44-48.
16. Тарасенко Ю. А. О развитии коммерческих организационно-правовых форм в России (на при-мере хозяйственных товариществ и обществ) / Ю. А. Тарасенко // Корпорации и учреждения : Сборник статей. — С. 46.
17. Халаса Міхал. командитне товариство / Міхал Халаса // Корпоративне право Польщі та України : монографія / Васильєва В. А., Гербет Анджей, Ковалишин О. Р. [та ін.]; за заг. ред. проф. В. А. Васильєвої. — Івано-Франківськ, 2016. — С. 77-81.
18. Казанцев С. В. Правила лояльності у командитному товаристві / С. В. Казанцев // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 93-й річниці з дня народження д-ра юрид. наук, проф.., чл.-кор. АН УРСР В. П. Маслова «Актуальні проблеми приват-ного права» (Харків, 27 лютого 2015 р.). — Х. : Право, 2015. — С. 301-304.
19. Шуба Б. В. Відповідальність учасників гос-подарського товариства як засіб захисту інтересів його кредиторів (порівняльно-правовий аналіз німецького і українського права) : автореф. дис… канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивіль-ний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Б. В. Шуба. — Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого, 2005. — 19 с.
20. Kodeks spółek handlowych. Ustawa z dnia 15 wrzesnia 2000 r. // Dz.U. 2000 nr 94 poz. 1037. [Елек-тронний ресурс]. — Режим доступу : http://isap.sejm. gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20000941037.
21. Premysl Raban: Obchodni zakonik, komentar, in : Eurounion, Praha 1997. — 591 str.