Протягом 18 років незалежності в Україні сформувалась систе­ма законодавчих актів, які ста­ли основою для діяльності численних організаційно-правових форм юри­дичних осіб приватного права. У су­часних умовах економічної нестабіль­ності все більшу увагу привертають фермерські господарства (далі — ФГ), які є ефективним інструментом забез­печення стабілізації та подальшого розвитку сільськогосподарської діяль­ності в Україні. В. Семчик наголошує на тому що саме форма ФГ є якісним засобом трансформації сільського гос­подарства шляхом переведення його на приватну систему [1, 21].

Правовий статус ФГ визначається ГК, ЦК та ЗК України, спеціальним Законом України «Про фермерські господарства» (редакція від 2003 р.) та іншими нормативно-правовими акта­ми України.

Правові аспекти діяльності ФГ досліджували такі вчені-аграрники: В. Семчик, О. Погрібний, Т. Проценко, Н. Титова, М. Долинська та ін. Окре­мим аспектам зазначеної теми присвя­чували свої праці відомі вчені-цивілісти: В. Луць, І. Кучеренко, І. Спасибо-Фатєєва, О. Вінник та ін.

Однак чинне законодавство Ук­раїни є непослідовним у питаннях підходів до визначення статусу ФГ, що зумовило наявність у його нормах численних неузгоджень та суперечно­стей. Тому спробуємо на основі ана­лізу положень відповідних норматив­но-правових актів виокремити не­доліки у правовому регулюванні ФГ як юридичних осіб, що дасть змогу сформувати окремі пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у цій сфері.

Незважаючи на той факт, що ЦК України не передбачив організаційно-правової форми ФГ, останні за своєю правовою природою є корпоративни­ми юридичними особами. Підтвер­дженням такого висновку є створення ФГ шляхом об´єднання осіб та/або майна з метою отримання прибутку.

Отже, можна стверджувати, що во­ни наділені ознаками, властивими для товариств. Слід погодитися з науков­цями, які наголошують на тому, що ЦК України не встановив вичерпного переліку юридичних осіб, а відтак вони можуть створюватися на підставі та у формах, передбачених окремими законами. До створення та діяльності таких юридичних осіб мають субсидіарно застосовуватися положення ЦК України стосовно інституту юри­дичних осіб [2, 138]. До вказаних юри­дичних осіб належать і ФГ.

ГК України фермерські господарст­ва передбачені главою 11 «Приватні підприємства. Інші види підприємств». Однак наведений кодифікований акт містить лише загальні положення сто­совно ФГ, покладаючи завдання регу­лювання їх правового статусу на спеціальні закони, зокрема Закон України «Про фермерське господарст­во» (далі — Закон). ГК України визна­чає ФГ як «форму підприємництва громадян з метою виробництва, пере­робки та реалізації товарної сільсько­господарської продукції». Таке визна­чення не зовсім відповідає сутності ФГ як самостійних суб´єктів господа­рювання, оскільки не вказує на на­явність у них статусу юридичної осо­би, що зумовлює необхідність внесен­ня змін до положень ГК України.

Спеціальним нормативно-право­вим актом, який визначає правовий статус ФГ, є Закон. Однак він навряд чи містить послідовні концептуальні підходи до регулювання статусу фер­мерських господарств.

Адже відповідно до ст. 1 Закону ФГ є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробля­ти товарну сільськогосподарську про­дукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання при­бутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення ФГ відповідно до зако­ну. З огляду на наведену дефініцію, ФГ є самостійним суб´єктом права — юридичною особою, яка характери­зується такими ознаками: створення і реєстрація у встановленому законом порядку; можливість мати цивільну право- і дієздатність; право бути пози­вачем і відповідачем у суді; організа­ційна єдність; можливість нести са­мостійно майнову відповідальність; здатність виступати від свого імені в цивільному обороті [3, 88].

Проте ст. 22 Закону визначає ФГ як об´єкт майнових прав — цілісний май­новий комплекс, що включає майно, передане до складеного капіталу, не­розподілений прибуток, майнові та інші зобов´язання. За рішенням членів ФГ та відповідно до Закону ФГ як цілісний майновий комплекс може бути відчужено на підставі цивільно-правових угод.

Наведене дає можливість ствер­джувати, що ФГ розглядаються зако­нодавцем одночасно як суб´єкт і об´єкт права. Цілком очевидно, що така «по­двійність» не може сприяти ефектив­ному регулюванню їх діяльності.

Однією з визначальних ознак ФГ як юридичних осіб є наявність у них відокремленого майна. Саме ця харак­теристика, зауважує В. Примак, є передумовою функціонування органі­зації як суб´єкта права, оскільки зу­мовлює можливість несення нею са­мостійної відповідальності всім своїм майном [4, 158].

Закон визначає, що майном ФГ є складений капітал, порядок форму­вання якого врегульовується у статуті.

Окремі зауваження викликає приро­да складеного капіталу ФГ (ч. 4 ст. 1). Традиційно сукупність внесків заснов­ників, призначених для забезпечення діяльності створеної ними юридичної особи, називають статутним капіталом [5, 497]. Цей термін справді є харак­терним для юридичних осіб, які здійс­нюють свою діяльність на основі ста­туту. Чим саме зумовлене визначення капіталу ФГ як складеного, є не зовсім зрозумілим. Якщо проаналізувати по­ложення ЦК України, то термін «скла­дений капітал» використовується законодавцем до повних та командитних товариств, які, як відомо, діють не на підставі статуту, а на основі заснов­ницького договору. Тому доцільним буде стверджувати, що до ФГ більш вдалим буде застосовувати термін «статутний капітал».

Керуючись ч. 4 статей 1, 19 Закону, можна дійти висновку, що законодавець ототожнює поняття майна та складено­го капіталу ФГ. У цьому випадку слід погодитися з позицією В. Кравчука, який наголошує, що «статутний ка­пітал помилково ототожнюють з усім майном (активами юридичної особи). Статутний капітал — це не майно, а джерело його утворення» [5, 497].

Отже, Закон України «Про фер­мерські господарства» містить не цілком правильні концептуальні під­ходи до визначення правового режиму майна фермерського господарства.

Цікавими є норми ч. 2 ст. 20 Закону згідно з яким майнові права, що вхо­дять до складеного капіталу ФГ, пере­даються йому на визначений у статуті термін. Законодавець не деталізує, якими критеріями визначається такий термін. Мабуть, мається на увазі строк, протягом якого буде здійснювати свою діяльність ФГ. Однак щодо наведеного припущення існує більше здогадок, ніж реальних нормативних положень.

До того ж деякі заперечення викли­кає передбачена у ст. 20 можливість урегулювання в статуті внесення вкладів у вигляді майнових прав до складеного капіталу ФГ. Адже самої вказівки у статуті про передачу майно­вих прав недостатньо. Під час внесен­ня таких вкладів доцільним є укладен­ня окремого цивільно-правового дого­вору [6, 52].

Відповідно до ст. 19 Закону до скла­ду майна ФГ (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, об­лаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті госпо­дарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користуван­ня землею, водою та іншими природ­ними ресурсами, будівлями, споруда­ми, обладнанням, а також інші майнові права (зокрема на інтелектуальну власність), грошові кошти, які переда­ються членами ФГ до його складеного капіталу.

Слід зазначити, що серед об´єктів, які можуть належати ФГ, у ст. 19 Зако­ну не вказано земельні ділянки, а ли­ше право користування ними. Стат­тя 20 Закону містить норму, згідно з якою у власності ФГ може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки… Водночас ст. 12 Закону містить положення, згідно з якими землі ФГ можуть складатися із:

а)земельної ділянки, що належить на праві власності ФГ як юридичній особі;

б)земельних ділянок, що належать громадянам — членам ФГ на праві приватної власності;

в)земельної ділянки, що використовується ФГ на умовах оренди.

Як бачимо, ст. 12 передбачає мож­ливість належності земельної ділянки на праві власності ФГ, тоді як ст. 19 не передбачає можливості включення такого об´єкта до його складеного капі­талу.

На жаль, положення Закону не да­ють змоги з´ясувати, чи є земельні ділянки внеском до складеного капіта­лу і які правові підстави у ФГ для ко­ристування земельними ділянками, що належать на праві приватної влас­ності його членам.

Окремі зауваження викликає вклю­чення у ст. 12 Закону до земель ФГ зе­мельних ділянок, що належать грома­дянам — членам ФГ на праві приватної власності. Це положення суперечить статусу ФГ як юридичної особи. У цьому випадку слід вести мову про можливість передачі членами ФГ до складеного капіталу права користу­вання земельною ділянкою, про що має бути зазначено у статуті. У резуль­таті закріплення у статуті вказаних по­ложень земельна ділянка залишається у власності членів ФГ.

Якщо земельна ділянка належить на праві приватної власності громадя­нину — члену ФГ, а в статуті не перед­бачено передачі права користування земельною ділянкою до складеного капіталу, то, відповідно, немає право­вих підстав відносити таку земельну ділянку до земель ФГ, яке як юридич­на особа здійснює свою діяльність на основі відокремленого майна — скла­деного капіталу.

Отже, можна дійти висновку, що у Законі відсутня чітка регламентація того, які земельні ділянки належать ФГ як юридичній особі. Проте це пи­тання має, безумовно, важливе зна­чення, враховуючи норму ч. 2 ст. 21 Закону, відповідно до якої звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення ФГ, допус­кається у випадках, коли у ФГ від­сутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. У разі якщо до зе­мель ФГ включати земельні ділянки, що належать на праві приватної влас­ності членам ФГ, то виникає мож­ливість звернення на них стягнення за зобов´язаннями ФГ у разі відсутності в нього іншого майна.

Зазначене кардинально суперечить основоположним принципам інститу­ту юридичної особи, закріпленим у ст. 96 ЦК України, а саме: юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов´язаннями; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зо­бов´язаннями юридичної особи, а юри­дична особа не відповідає за зобо­в´язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установ­чими документами та законом. Ана­логічні положення відображені у ч. 1 ст. 21 Закону: ФГ несе відповідаль­ність за своїми зобов´язаннями у ме­жах майна, яке є власністю ФГ.

Під час дослідження зазначеної проблематики слід погодитися з твер­дженням І. Кучеренко про те, що Закон «Про фермерське господарство» не визначив фактично об´єкта права власності членів ФГ [7, 220]. І справді, з огляду на аналіз норм Закону ФГ визнане самостійним суб´єктом права власності на майно (складений капі­тал). Водночас, наголошує І. Кучерен­ко, ст. 22 визначає ФГ як цілісний май­новий комплекс, що включає не лише передане до складеного капіталу май­но, а й майнові права, які теж входять до складеного капіталу відповідно до ст. 21 Закону. Враховуючи те, що ФГ як цілісний майновий комплекс може відчужуватися на підставі рішення його членів, то воно виступає об´єктом права власності членів ФГ [7,218-219]. Однак не слід забувати, що ФГ є кор­поративною юридичною особою, а тому в членів, які передали до складе­ного капіталу майно чи земельну ділянку, виникає сукупність корпора­тивних прав (майнових та органі­заційних), пов´язаних із наявністю їх частки у складеному капіталі. Зокрема, відповідно до ст. 20 Закону член ФГ має право на отримання частки майна ФГ при його ліквідації або у разі при­пинення членства у ФГ. Розмір такої частки визначається статутом.

Отже, Закон неоднозначно підхо­дить до визначення об´єктів права власності членів ФГ, передбачаючи, фактично, що ними може бути або ФГ як цілісний майновий комплекс, або частка у складеному капіталі.

Розглянуті положення свідчать про те, що Закон України «Про фер­мерські господарства» фактично роз­рахований не на юридичних осіб, а на здійснення спільної діяльності без створення юридичної особи. Тому слід погодитися з існуючою в науці ци­вільного права думкою, відповідно до якої для ФГ більш близькою є конст­рукція простого товариства, ніж юридичної особи [8, 30].

А тому можна стверджувати про відсутність у Законі єдиного концеп­туального підходу до регулювання діяльності ФГ як юридичних осіб, що є самостійними суб´єктами правовід­носин. Доцільно підкреслити необхід­ність здійснення подальших дослі­джень правового регулювання діяль­ності ФГ, зокрема питань, пов´язаних із здійсненням ФГ повноважень влас­ника, стосовно належного йому майна, з реалізацією членами ФГ майнових та організаційних прав, пов´язаних із участю у ньому шляхом передачі май­на (у тому числі земельних ділянок) чи майнових прав до складеного капіталу ФГ.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1.Інвестиційна діяльність у сільському господарстві: правові питання : моногр. / кол. авторів ; за ред. В. Семчика. — К., 2008. — 252 с.

2.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за відп. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. — К., 2005. — Т. 1. — 2005. — 832 с.

3.Цивільний кодекс України : наук.-практ. комент. 5-те вид., переробл. і доповн. / за заг. ред. Е. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. — X., 2009. — 1208 с.

4.Примак В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб : моногр. — К., 2007. — 432 с.

5.Кравчук В. М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики. — К., 2005. — 720 с.

6.Кравчук В. М. Формування статутного капіталу юридичної особи // Право України. — 2007. — № 6. — С. 49-53.

7.Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права : моногр. — К., 2004. — 328 с.

8.Кучеренко І. М. Право власності і виникнення нових форм виробництва у сільському госпо­дарстві // Нові форми сільськогосподарського виробництва. — К., 1994. — 149 с.