Характеристика правового режиму використання і охорони вод повинна розпочинатися з вивчення основних понять водного законо­давства, насамперед таких термінів, як “води”, “водний об’єкт”, “во­дойма”, “водні ресурси”. Згідно з законодавством водні об’єкти, залежно від правового режиму, поділяються на об’єкти загальнодержавного та місцевого значення. За природними характеристиками виділяються поверхневі і підземні водні об’єкти; штучні та природного походжен­ня. Коло суб’єктів права водокористування законодавством практично не обмежується — ними можуть бути фізичні та юридичні особи, зок­рема й іноземні. Серед суб’єктів слід виділяти первинних — тих, що мають власні водозбірні споруди і відповідне обладнання для забору води, та вторинних — тих, що таких споруд і обладнання не мають, отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів і скидають стічні води в їхні системи на погоджених умовах.

Важливе значення має вивчення видів права водокористування. Слід знати класифікацію цих видів залежно від мети користування, суб’єктного складу, строків здійснення права, умов надання водного об’єкта в користування, а також правовий режим кожного з визначе­них видів.

Логічним продовженням розгляду видів права водокористування є вивчення системи прав та обов’язків водокористувачів, а також під­став обмеження, зміни або зупинення цих прав. Обмеження, зміна або зупинення прав водокористувачів можливі лише на визначених у законі підставах, наприклад, у разі маловоддя, загрози поширення ін­фекційних захворювань тощо. Застосовувати такі заходи можуть лише спеціально уповноважені на це суб’єкти.

Одним із найбільш складних питань у рамках теми, що вивчаєть­ся, є визначення підстав і порядку виникнення права водокористуван­ня. Зокрема, слід розглянути порядок погодження та видачі дозволу на право водокористування, його основні стадії (етапи); коло органів, які видають дозволи на право водокористування, особливості надання в користування водних об’єктів загальнодержавного й місцевого зна­чення; підстави і порядок припинення права водокористування.

Реформування відносин власності на природні об’єкти торкнулося й водних відносин, тому положення чинного Водного кодексу України, згідно з якими всі води (водні об’єкти) є державною власністю, втрати­ли силу. Слід мати на увазі, що, відповідно до ЦК і ЗК України, водні об’єкти можуть перебувати також у комунальній і приватній власності та визначити режим такої власності, повторивши відповідну тему За­гальної частини.

Водні об’єкти можуть передаватися в оренду, тому необхідно звер­нути увагу і на цей вид права водокористування та з’ясувати правове регулювання оренди водних об’єктів.

При вивченні основних положень правової охорони вод слід зве­рнути увагу на види шкідливого впливу на води (водні об’єкти) — за­бруднення, засмічення та вичерпання вод, а також систему заходів, які становлять зміст правової охорони вод. Основними напрямками пра­вової охорони вод є такі: охорона морських вод; охорона підземних вод; охорона рибогосподарських водних об’єктів; охорона вод при здійсненні сільськогосподарської діяльності; охорона вод від шкідливого впливу промислових об’єктів; охорона лікувальних водних об’єктів; охорона водних об’єктів, що є джерелами питного водопостачання. Відповідно слід знати заходи, які законодавство вимагає вживати в кожному на­прямку, а також визначені ВК України шляхи попередження шкідли­вої дії вод і подолання наслідків такої дії.

Аналіз проблем відповідальності за порушення водного законодав­ства та видів його порушень має ґрунтуватися на знаннях, отриманих при вивченні Загальної частини екологічного права, з урахуванням специфіки регулювання водних відносин.