Розпочинати вивчення теми слід з базових понять гірничого за­конодавства, зокрема таких, як “надра”, “родовища корисних копалин”, “техногенні родовища корисних копалин”, “державний фонд надр”, “державний фонд родовищ корисних копалин”. Необхідно мати на увазі, що надра є винятково державною власністю і не можуть переда­ватися у приватну чи комунальну власність. Потрібно також врахову­вати, що деякі норми Кодексу України про надра застосовуються з урахуванням змін, що відбулися в системі органів управління в галузі використання та охорони надр. При цьому до тексту Кодексу відпові­дні зміни не вносилися (наприклад, у частині повноважень ліквідова­ного Державного комітету геології і використання надр, основана ма­са функцій якого виконується нині Державною геологічною службою в складі Мінприроди України).

Право користування надрами може розглядатися в об’єктивному значенні — як інститут гірничого права — та в суб’єктивному — як право конкретної особи здійснювати експлуатацію надр з метою задоволен­ня різноманітних потреб. Об’єктами права користування надрами ви­ступають індивідуалізовані ділянки надр (гірничі відводи). Користу­вачами надр можуть бути спеціалізовані підприємства та організації, а також громадяни, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально- технічні та економічні можливості для користування надрами та заре­єстровані як суб’єкти підприємницької діяльності.

Класифікація права користування надрами здійснюється за стро­ками користування і за цільовою ознакою, яка має вирішальне значення. Від мети користування залежить зміст прав та обов’язків надрокорис- тувачів, їх суб’єктний склад, умови користування тощо. В Україні здій­снюються такі види користування надрами: 1) для геологічного вив­чення, зокрема й дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; 2) для видобування корисних копалин; 3) для будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання сті­чних вод; 4) для створення геологічних територій та об’єктів, що ма­ють важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (нау­кові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); 5) для задоволення інших по­треб. Слід чітко знати правовий режим кожного виду користування,

маючи при цьому на увазі, що чинне законодавство не розкриває зміст останнього виду (для задоволення інших потреб), очевидно, з розрахун­ку, що інші потреби можуть виникнути в перспективі. Далі слід роз­глянути права та обов’язки користувачів надр як загалом, так і в розрі­зі кожного з названих видів користування, а також підстави та порядок виникнення права користування надрами, підстави припи­нення права цього права, повноваження органів, які здійснюють управління в галузі використання та охорони надр, правове регулю­вання плати за користування надрами.

Окрему увагу необхідно приділити питанням надрокористування, врегульованим спеціальним законодавством, зокрема особливостям ко­ристування нафтогазоносними нарами; використання надр на умовах угод про розподіл продукції як специфічного виду концесійних догово­рів; використання надр континентального шельфу та виключної (морсь­кої) економічної зони. Необхідно вивчити правовий режим такої ді­яльності, визначений законами України “Про нафту і газ”, “Про газ (метан) вугільних родовищ”, “Про угоди про розподіл продукції”, “Про виключну (морську) економічну зону України”, а також Конвен­цією ООН з морського права.

Завершується вивчення теми розглядом положень щодо правової охорони надр, а також відповідальності за порушення гірничого зако­нодавства України.