Сучасний етап реформування системи кримінальної юстиції пов´язаний з посиленням захисту прав і свобод людини, подальшою гуманізацією сфери виконання покарань відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов´язань України перед європейським та світовим співтовариством.

Тенденція до гуманізації при призначенні судами кримінального покарання зберігається з часу запровадження у новому Кримінальному кодексі України 2001 року (далі — КК) інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, який увібрав найкращі якості інститутів умовного засудження та відстрочки виконання вироку, що передбачалися Кримінальним кодексом України 1960 року [1].

Як захід кримінально-правового впливу вказаний правовий інститут довів свою ефективність з точки зору виправлення осіб, щодо яких він застосовується судом. У структурі видів покарання частка засуджених до альтернативних позбавленню волі покарань поступово збільшується: наприклад, у 2004 р. вона складала 11,6%, у 2005 р. — 13, у 2006 р. — 15,8, у 2007 р. — 17,7%.

За статистичними даними Верховного Суду України у 2007 р. від відбування покарання суди звільнили 87,4 тис. засуджених, або 57,2%; із них 84,5 тис. осіб, або 55,3% від загальної кількості засуджених — з випробуванням. Серед неповнолітніх кількість звільнених від покарання з випробуванням склала за вказаний період 7,8 тис. підлітків, або 69,8%.

При звільнені від відбування покарання з випробуванням особа перебуває під правовим режимом, що являє собою систему заходів і правил, до яких слід віднести нагляд і контроль, які здійснюють щодо вказаної категорії засуджених кримінально-виконавча інспекція Державної кримінально-виконавчої служби України (далі — КВІ), органи внутрішніх справ (далі — ОВС), органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також громадські формування.

Ми підтримуємо точку зору дослідників, які вважають, що органи, які виконують покарання, не пов´язані з позбавленням волі, загалом здійснюють нагляд, до якого слід віднести контроль як його складову [3]. Метою вказаного контролю та нагляду є виправлення засудженого і спеціальна превенція, що, у свою чергу, не виключає можливості досягнення загальної превенції [4].

Відповідно до ст. 164 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі — КВК), п. 1.5 розділу IV Інструкції про порядок виконання покарань, не пов´язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 19.12.2003 р. № 270/1560 (далі — Інструкція), контроль за звільненими від відбування покарання з випробуванням передбачає: ведення їх персонального обліку протягом іспитового строку; проведення спільно з ОВС та громадськими формуваннями індивідуально-профілактичної роботи з вказаними особами; перевірки щодо дотримання ними громадського порядку і виконання обов´язків, покладених на них судом; їх привід, у разі неявки за викликом до інспекції; проведення початкових розшукових заходів осіб, звільнених від відбування покаранняз випробуванням, місцезнаходження яких невідоме.

Станом на 01.08.2008 р. серед 139,018 тис. осіб, які перебували на обліку в КВІ, кількість звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79, 83, 104 КК) складала 124,027 тис. осіб (89,2%) [5].

Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008, вказує на застосування невиправдано ускладнених формальних процедур, що не дає змоги забезпечити додержання принципу верховенства права у сфері виконання судових рішень та нерідко призводить до повторного скоєння злочинів. Прикладом цього є недостатньо врегульований порядок звернення до виконання судових рішень щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням щодо початку встановлення контролю за їх поведінкою з боку КВІ.

Проблеми контролю і нагляду органів, що здійснюють покарання, які не пов´язані з позбавленням волі, розглядалися багатьма вченими.

У більшості публікацій порушувалося питання про вдосконалення правової регламентації контролю за умовно засудженими чи особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, проте праці відображали стан наукової розробки питання з точки зору вже застарілого законодавства або висвітлювали проблеми виконання покарань країн пострадянського простору.

Сучасне кримінально-виконавче законодавство України пов´язує початок здійснення контролю КВІ щодо осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням з формальною підставою — отримання КВІ копії вироку (постанови, ухвали) суду, хоча фактично контроль та нагляд розпочинаються з моменту реєстрації такого вироку, що на практиці може бути подовжено у часі за різних обставин. Це призводить до порушення терміну звернення до виконання судового вироку, фактичної безконтрольності осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

У своєму дослідженні стадій здійснення контролю за умовно засудженими

0. М. ружніков підкреслював важливість початкового етапу — взяття їх на облік до КВІ за місцем проживання [6].

1. М. Аґзамов акцентував, що несвоєчасна постановка на облік КВІ може призвести до негативних наслідків для подальшого процесу здійснення контролю за поведінкою вказаної категорії засуджених: звільнені від відбування покарання з випробуванням стають на шлях ухилення від виконання встановлених судом обов´язків, змінюють місце проживання або знову вчиняють злочини тощо. Цим самим втрачається час для початку профілактично-виховного впливу з боку КВІ та ОВС на цих осіб, обмежуються досягнення цілей загальної превенції [7].

На думкуМ.В.Ольховика,обставина-ми, що ускладнюють процес постановки на облік та початок здійснення комплексу контрольних заходів щодо виконання обов´язків, покладених на особу судом, є:

— прогалини в кримінально-процесуальному законодавстві, яке не встановлює спеціального терміну виконання вироку;

— порушення судами вимог кримінально-процесуального законодавства в частині звернення вироків та інших судових рішень;

— неналежне надання послуг зв´язку;

— неналежне виконання своїх функціональних обов´язків співробітникамиКВІ;

— існуючий порядок отримання кореспонденції КВІ та інші чинники [8].

У науці кримінально-виконавчого права ще не знайшло свого теоретичного обґрунтування питання про розмежування формальної та фактичної підстав для контролю та нагляду за поведінкою взятих на облік КВІ осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Вищезазначене спонукає до постановки таких завдань (цілей) даної публікації: проаналізувати чинне кримінально-виконавче законодавство щодо підстав для здійснення контролю та нагляду КВІ щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням; обґрунтувати та розмежувати формальну і фактичну підстави, умови контролю КВІ; запропонувати відповідні доповнення до КВК та Інструкції.

Перш за все, необхідно з´ясувати етимологічний зміст поняття «підстава», який слід розуміти як вихідні і головні положення, що дають достатній привід для діяльності [9]. Термін «підстава» застосовано у ст. 2 КК щодо кримінальної відповідальності, а також у ст. 4 КВК щодо виконання і відбування покарання. Саме остання вказує на те, що підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили.

На думку О. О. Книженко, підставами звільнення від відбування покарання з випробуванням є вихідні, головні положення, які пояснюють його застосування, на відміну від умов, які лише становлять те середовище, у якому виникають, існують і розвиваються останні [10]. Зазначений підхід ми вважаємо прийнятним і щодо визначення підстав контролю і нагляду КВІ. З нашої точки зору, такі підстави повинні давати саме право на застосування нагляду і контролю КВІ і визначати початок здійснення комплексу контрольних заходів.

Розглядаючи недосконалість правової регламентації процесу здійснення контролю за особою, щодо якої умовно не застосовано покарання, П. Ф. Пашкевич наголошував на тому, що не можна пасивно очікувати, поки вона скоїть новий злочин, а необхідно належним чином реагувати, для чого контролюючому органу необхідно мати право і практичну можливість [11].

О. О. Книженко констатує, що фактично з моменту винесення вироку й до набрання ним законної сили особа, звільнена від відбування покарання з випробуванням, не перебуває в режимі випробування, оскільки він (вирок. — О. З.)над-силається органами, які здійснюють нагляд за такими засудженими, лише після набрання законної силу [12].

Пункт 4.1 Інструкції вказує на те, що підставою для взяття засудженої особи на облік до КВІ та здійснення контролю за виконанням покладених на неї судом обов´язків є копія вироку (постанови, ухвали) суду та розпорядження про його виконання, які завірені підписом судді та пе-чаткою.Відповіднодоч.1ст.401 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) обвинувальний вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, тобто через п´ятнадцять діб з моменту його проголошення і виконується після набрання ним законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 403 КПК вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який його постановив, але не пізніше як через три доби. Частина 4 вказаної статті передбачає, що у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК суд надсилає копію вироку до КВІ за місцем проживання засудженого.

Отже, від моменту проголошення обвинувального вироку і до прийняття до виконання судового рішення КВІ повинно пройти не більше ніж 18 діб.

У день отримання КВІ копії вироку (постанови, ухвали) суду стосовно засудженої особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням, заводиться особова справа, в якій надалі зосереджуються всі матеріали, на підставі яких особу взято на облік, та матеріали щодо виконання нею покладених судом обов´язків, допущення порушень, перелік застосованих до неї заходів впливу, характеристики з місця роботи, навчання або проживання (надаються до кримінально-виконавчої інспекції один раз на півріччя) та інші матеріали [13].

При виявленні неточності в копіях документів, що надійшли з суду, інспектор КВІ, згідно з п. 4.3 Інструкції, повинен протягом трьох діб надіслати до суду та прокурора інформацію про виявлені неточності, що на практиці зводиться до подовження строку початку звернення до виконання вироку чи терміну, вказаного розпорядження про його виконання. На наше переконання, співробітників КВІ необхідно зобов´язати інформувати суд та прокурора про порушення строків надсилання вироку суду чи виявлені неточності у копіях документів уже в день отримання копії вироку суду, що надасть можливість своєчасно взяти на облік особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, та розпочати контроль за її поведінкою.

Тобто, для дотримання строків звернення до виконання вироку суду та початку здійснення контролю і нагляду КВІ необхідна реалізація формальної підстави (вироку суду) через фактичну підставу, на яку вказує Інструкція, — момент реєстрації даних про таку особу в журналі обліку з одночасним заведенням особової справи.

Таким чином, при вирішенні КВІ питання про підставу здійснення контролю необхідно розрізняти формальну і фактичну підстави.

Формальною підставою здійснення нагляду і контролю КВІ слід вважати вирок суду (копію вироку та розпорядження про його виконання), який утворює вихідні положення для подальшого його застосування.

Фактичною підставою, що є похідною від формальної, слід вважати момент реєстрації особи, щодо якої надійшов вирок суду до КВІ. Саме фактична підстава дає реальну можливість КВІ розпочати процес контролю і нагляду за поведінкою особи, звільненої від відбування покарання з випробуванням.

Умовами звернення до виконання вироку суду щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням слід вважати: своєчасне надсилання копії вироку судом до КВІ, отримання копії вироку КВІ через фіксування його у журналі реєстрації кореспонденції, безперервна робота пошти, сумлінне ставлення інспектора КВІ до виконання усіх процедур взяття на облік вказаної категорії осіб та інше.

З цією метою пропонуємо:

1. Доповнити п. 2 ст. 164 КВК частиною першою у такій редакції: «Підставою для взяття на облік засуджених та здійснення контролю за їх поведінкою є реєстрація у встановленому законодавством порядку кримінально-виконавчою інспекцією копії вироку (постанови, ухвали) суду, який набрав законної сили та розпорядження про її виконання» і далі за текстом.

2. Викласти п. 4.3 Інструкції у такій редакції:

«Якщо документи, перелічені у п. 4.1 і 4.2, надійшли до інспекції з порушенням строків звернення до виконання вироку суду або в них виявлені неточності, що перешкоджають виконанню покарання, то працівник інспекції у день їх отримання надсилає до суду, який виніс дане рішення, та прокуророві інформацію про порушення строків звернення до виконання вироку суду та виявлені в них неточності».

Таким чином, чітке нормативне визначення підстав здійснення нагляду і контролю КВІ за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням допоможе усунути прогалини кримінально-виконавчого законодавства, визначити момент початку здійснення нагляду і контролю за вказаною категорією засуджених, досягти цілей кримінальної відповідальності — виправлення засуджених, загальної та спеціальної превенції.

ПРИМІТКИ

1. Книженко О. О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за кримінальним правом України : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.08 / О. О. Книженко. — X., 2003. — С. 4.

2. Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 році [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховного Суду України. — Режим доступу :

3. Книженко О. О. Зазнач. праця. — С. 83.

4. Див: Ефимов М. Надзор и перевоспитание / М. Ефимов, В. Колосова // Советская милиция. — 1973. — № 3. — С. 52.; Миклин С. А. Условное осуждение к лишению свободы с обязательным привлечением осужденного к труду и его исполнение органами внутренних дел / С. А. Миклин. — М. : Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1977. — С. 62, 69; Звенигородський О. М. Нагляд і контроль кримінально-виконавчої інспекції за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням як інститут кримінально-виконавчого права / О. М. Звенигородський // Наук. вісник Дніпропетровського державного ун-ту внутрішніх справ : зб. наук. праць. — 2007. — Спец. вип. № 1 (36) «Актуальні проблеми протидії злочинності». — С. 131—139.

5. Оперативний звіт щодо виконання покарань, не пов´язаних з позбавленням волі станом на 01.08.2008 р. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державного департаменту України з питань виконання покарань. — Режим доступу :

6. Ружников А. Н. Условное осуждение и отсрочка исполнения приговора / А. Н. Ружников. — М., 1994. — С. 42.

7. АгзамовИ.М.Условноеосуждение(проблемы правовой регламентации и исполнения) :дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : 12.00.08 / И. М. Агзамов. — М., 2005. —С. 107.

8. Ольховик Н. В. Режим испытания при условном осуждении : дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : 12.00.08 / Н. В. Ольховик. — Томск, 2003. — С. 110—112.

9. Новий тлумачний словник української мови : у 4 т. / уклад : В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. — К., 1998. — Т. 3. — С. 391.

10. Книженко О. О. Зазнач. праця. — С. 84.

11. Пашкевич П. Ф. Контроль над условно осужденными и условно-досрочно освобожденными / П. Ф. Пашкевич // Советское государство и право. — 1975. — № 10. — С. 74—78.

12. Книженко О. О. Зазнач. праця. — С. 161.

13. Шкадюк В. Д. Організація виконання покарань, не пов´язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей вікомдотрьох років:метод. посіб. /В.Д.Шкадюк;за заг. ред. проф.Н.Г.Калашник. — К.,2007. — С. 128.