Правові акти державного управління
- Правові акти державного управління
- Практична частина
Використана література
1. Правові акти державного управління
Поняття правових актів державного управління. Існування суспільства і держави, вся організація суспільного життя неможливі без повсякденної державно-владної діяльності з управління економікою, адміністративно-правовою сферою, соціально-культурним будівництвом, міжгалузевими зв'язками.
Неодмінним інструментом, за допомогою якого держава здійснює управління, є правові акти державного управління. З ними пов'язані виконання державних функцій і розв'язання будь-якої соціальної проблеми. Саме в них міститься переважна частина всіх наявних у державі правових приписів, які поширюються практично на всі державні органи, недержавні структури, посадових осіб чи громадян.
Здійснюючись повсюдно, на різних рівнях керівництва, великою кількістю державних органів, акти державного управління здебільшого становлять значну і різноманітну систему правових засобів щодо реалізації законів, закріплення і розвитку сучасних громадських відносин.
Отже, встановлення і застосування правових норм безпосередньо пов'язано з актами управління. Більше того, акти управління — це єдиний спосіб створення і застосування правових норм у процесі управлінської діяльності. Визначення поняття правових актів управління — одна з найскладніших проблем сучасного адміністративного права. В юридичній літературі, в тому числі й навчальній, їх найчастіше визначають як форму державного управління, документ, волевиявлення, припис, дію.
Основні труднощі щодо визначення поняття державного управління полягають, головним чином, у з'ясуванні характеру його соціальної природи. Він зумовлений насамперед одночасною належністю актів до правових та управлінських явищ. Зрозуміло, державне управління розглядати у відриві від права не можна, так само як і право неможливо розглядати без його регулюючих, управлінських функцій. Проте саме акти виявилися в епіцентрі взаємозалежностей права й управління, саме їх генетична двоєдність дала змогу виділити таку категорію, як юридичний механізм управління.
Отже, акти управління мають два джерела особливостей: по-перше, правове, по-друге, управлінське. Без правових актів не може бути державного управління як такого, водночас без них правова система держави втрачає своє регулююче призначення у сфері дій виконавчої влади.
Ця обставина стала якщо не єдиною, то, в усякому разі, головною й основною причиною значно різних підходів до визначення поняття правових актів державного управління.
Аналіз різних підходів дозволяє впевнено говорити про існування, принаймні, трьох найпоширеніших поглядів на цю проблему.
По-перше, правові акти державного управління визначають як форми управлінської діяльності держави.
По-друге, правові акти державного управління визначають як документи, що виходять від компетентних органів.
По-третє, правові акти державного управління визначають як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів.
Кожна з зазначених позицій відображає особливості та властивості цих актів і може використовуватися для їх характеристики та визначення поняття. Проте ці властивості й особливості можуть бути або основними, тобто такими, що відображають найістотніші риси усієї сукупності правових актів державного управління, або додатковими, супутніми, тобто деталізуючими і конкретизуючими ці основні властивості. Важливість одних і других безперечна. Водночас вони мають різне значення для з'ясування змісту й сутності актів. Головне смислове навантаження припадає на основні властивості, а додаткові дозволяють глибше та точніше розкрити зміст і визначити сутність правових актів державного управління.
З цього й випливає наше завдання: за допомогою аналізу зазначених вище підходів встановити основні властивості й визначити поняття правових актів державного управління.
Якщо цілком погодитися з першим варіантом визначення, то виявиться, що категорія «правові акти державного управління» збігається з категорією «правові форми державного управління», що вірно лише частково. Акти державного управління збігаються у такий спосіб лише з двома видами форм. Перша — встановлення норм права (видання нормативних актів управління, адміністративна правотворчість); друга — застосування норм права (видання ненормативних актів управління, індивідуальних актів управління, актів застосування норм права, адміністративне розпорядництво).
Отже, цей підхід не можна брати за основу, хоч він відображає одну з істотних властивостей актів державного управління.
Стосовно другого визначення, то очевидно, що характеристика акта тільки як документа не розкриває сутності цього правового явища. Саме визначення документа свідчить про те, що правовий акт управління не лише документ, оскільки не можна його роль і сутність звести до закріплення відповідної інформації різними способами на спеціальному матеріалі. Безумовно, документальна форма існування правових актів управління відіграє важливу роль у розв'язанні проблеми їх систематизації, зберігання, а також у правозастосовпій практиці. Отже, документ — це форма існування акта управління. За нинішніх умов можна впевнено говорити й щодо інших форм, що виконують аналогічні функції, наприклад, магнітні носії.
Отже, визначення акта як документа справедливе лише частково, та й то стосовно конкретних умов і обставин.
Найменш вразливою з позицій виокремлення значущих ознак правового акта управління є третя думка визначення.
Саме слово «акт»[1] (лат. actus, від ago — приводжу в рух) найчастіше вживається у значенні «вчинок, дія». Наприклад, терористичний акт. Категорія «державне управління» визначається як діяльність державних органів. Тобто, якщо будь-яке управління є діяльністю, а будь-який управлінський процес — комплексом послідовних дій суб'єктів управління, то управляти не діючи не можна. Не випадково іноді замість управління вживають поняття «управлінська діяльність» чи «діяльність з управління».
Отже, ми визначили першу і найзагальнішу властивість такого правового явища, як правовий акт державного управління. Ці акти — це насамперед дії. Саме дія може братися за основу в розкритті поняття й виробленні визначення правового акта державного управління. Проте слід мати на увазі, що зробити це можна лише з урахуванням усіх інших властивостей даного правового явища.
Виділена була й друга властивість — правові акти державного управління є двома формами державного управління, причому формами правовими.
Третя властивість правових актів державного управління полягає в їх вольовому характері відповідно до вольової сутності самого права. Отже, правові акти державного управління — не просто дії, а вольові дії чи волевиявлення.
Четверта властивість: ці акти не тільки волевиявлення. Це волевиявлення, що створюють певний правовий чи юридичний ефект. Завдання юридичного ефекту безпосередньо пов'язане з метою управління. Розглянуті акти використовуються для досягнення певної мети в ході здійснення завдань і функцій державного управління. Це цілком зрозуміло, бо йдеться про акти управління.
Загальним, спонукальним мотивом прийняття будь-якого акта управління є потреба в юридичному впливі на існуючі у сфері державного управління відносини. Тому юридичний ефект — безпосередня мета юридичного акта. Говорячи про юридичний ефект правових актів державного управління, завжди мають на увазі вплив на відповідні відносини у вигляді встановлення (зміни, скасування) правових норм чи у вигляді встановлення (зміни, припинення) конкретних правовідносин.
Щодо цього слід зазначити, що певне юридичне значення, як відомо, мають і деякі службові документи, проте вони безпосередньо не вносять змін до системи чинних правових норм і не змінюють конкретні правовідносини, тобто вони не мають юридичних властивостей нормативного і правозастосовното характеру, властивостей, що роблять акт управління правовим. Ця ознака відмежовує правові акти державного управління від інших управлінських дій у цій сфері.
П'ята властивість: однією з найважливіших властивостей актів державного управління є їх державно-владний характер. Саме звідси випливає характер адміністративно-правових відносин як відносин влади і підпорядкування. Крім того, за ознакою владності правові акти управління відмежовуються від інших управлінських дій і від правових актів, здійснюваних суб'єктами правовідносин.
Шоста властивість правових актів державного управління — їх під-законність. Владний характер правового акта управління не означає, що орган, який його видає, діє на свій розсуд, поза будь-якими межами. Під-законність правового акта управління означає, що він має відповідати усім вимогам законів та інших актів вищестоящих органів як за змістом, так і за порядком видання та формою закріплення.
Наголошуючи на важливості підзаконності як властивості правових актів управління, слід враховувати і таку специфічну особливість, як участь у підготовці актів багатьох людей. На жаль, більшість учасників цього процесу не мають необхідної правової підготовки. За таких умов завжди є небезпека виникнення у частини суб'єктів управлінської діяльності помилкових уявлень про те, що вираження їх волі в актах управління залежить в основному від їх власного погляду.
Сьома: правовий акт державного управління може виступати варіантом управлінського рішення.
Восьма: правовий акт державного управління приймається виключно повноважним суб'єктом державно-управлінської діяльності.
Дев'ята: правовий акт державного управління — це одностороннє волевиявлення повноважного суб'єкта державного управління.
Десята: правовий акт визначає правила належної поведінки у сфері державного управління.
Одинадцята: правовий акт державного управління може бути опротестований у встановленому чинним законодавством порядку.
Дванадцята: правовий акт державного управління у разі недодержання вміщених у ньому юридично-владних приписів спричинює особливі юридичні наслідки — відповідальність винної сторони.
Тринадцята: наявність певної форми провадження (видання) правового акта державного управління. Такі акти провадяться у встановленому порядку й згідно з офіційно передбаченою процедурою. Слід зазначити, що такі загальні правила, на жаль, відсутні, а існують лише положення відомчого характеру.
Все зазначене вище дозволяє дати визначення актам державного управління.
Правові акти державного управління — це владні, підзаконні, втілені у встановлену форму волевиявлення суб'єктів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми і відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів.[2]
Згідно зі своїм призначенням акти управління можуть виконувати різноманітні завдання. Зокрема, можуть виступати як юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини. Яскравим прикладом цього можуть бути випадки встановлення за конкретною особою адміністративного нагляду (для таких осіб встановлюється низка специфічних зобов'язань-обмежень).
Правовий акт державного управління може стати підставою для прийняття інших актів управління. Наприклад, введення карантинного режиму у певній місцевості є підставою для прийняття рішень про обмеження виїзду транспортних засобів та їх огляду, технічну переробку або знищення підкарантинних матеріалів та інших заходів, передбачених законодавством.
Акт державного управління є доказом для органів виконавчої та судової влади. Так, наявність рішення про виділення особі квартири є доказом її права на вселення в цю квартиру.
Акти управління відрізняються від суміжних державних актів та актів громадських організацій.
Насамперед вони відмінні від законів. Верховенство закону щодо акта управління незаперечне, оскільки він має найбільшу юридичну силу. Закон може мінювати, скасовувати, призупиняти дію акта управління, останній же аналогічного впливу на закон не здійснює.
Відрізняються акти управління й від судових актів. Судові акти приймаються у зв'язку з конкретними порушеннями правових норм, є наслідком розгляду на судових засіданнях фактів конкретних відхилень від встановленого правопорядку; вони не встановлюють нових правил поведінки.
Акти ж управління приймаються не лише і не стільки у зв'язку з порушенням правових норм. Значна частина правових актів державного управління приймається у зв'язку з розв'язанням конкретних завдань повсякденного керівництва господарським, політичним, соціально-культурним будівництвом. До того ж багато актів управління (правові акти) містять нові правила поведінки, розраховані на тривалий час.
Судові акти приймаються в особливому процесуальному порядку, як правило, колегіально, акти ж управління часто приймаються одноосібне посадовими особами управлінського апарату, що, зрозуміло, не виключає можливості прийняття їх колегіально, наприклад, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України.
Відрізняються акти управління і від цивільно-правових договорів, угод. Останні є результатом взаємної згоди двох чи кількох сторін. Акти управління — це однобічні, державно-владні волевиявлення конкретних органів управління та їх посадових осіб. За незаконне прийняття акта управління несе відповідальність тільки той, хто його видав, а за незаконне укладання цивільно-правової угоди — обидва її контрагенти.
Істотно відрізняються акти органів управління і від актів громадських організацій. Акти останніх містять лише волю органу управління громадської організації, вони імперативні лише всередині самих громадських організацій. Акти органів державного управління є державно-владними. Вони обов'язкові для виконання усіма суб'єктами, до яких звернені.
Нарешті, акти державного управління відрізняються від службових документів. Юридичні службові документи хоч і мають юридичне значення (дипломи, атестати, трудові книжки, посвідчення, паспорти тощо), проте вони не містять норм права, що властиво більшості актів державного управління, які мають підзаконний характер,
Види правових актів державного управління. Відображаючи усю різноманітність державного управління як найширшої діяльності держави, акти управління також різноманітні й багаточисленні.
Вони можуть бути класифіковані, упорядковані в однопорядкові групи, що дає можливість чітко визначити місце кожного акта управління в їх загальній кількості, віднайти вірний, науковий підхід до відбору актів управління при їх систематизації.
Наукова класифікація актів управління дає можливість глибше з'ясувати їх правову природу, визначити роль і значення в управлінськомупроцесі, в розв'язанні загальних і спеціальних завдань державного управління, виробити найбільш чіткий і досконалий порядок їх видання, розробити дійові заходи щодо забезпечення контролю за їх здійсненням.
За основу класифікації правових актів державного управління беруться найзагальніші та найістотніші їх ознаки і властивості, щовідігра-ють визначальну роль у характеристиці правової природи конкретних актів. Важливо зазначити, що класифікація має не лише суто теоретичне, а й практичне значення.
У теорії адміністративного права правові акти державного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:
• за юридичними властивостями;
• за межею дії;
• за характером компетенції органів, які видають акти;
• за становищем органів, що видають акти в управлінській ієрархії.
1. За юридичними властивостями усі правові акти державного управління поділяються на дві великі групи: нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовні, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адміністративного права).
Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Ці акти розраховані на довготривале, багаторазове застосування з метою регулювання однотипних суспільних відносин і не мають персоніфікованого (конкретного) адресата.
Правотворче призначення — важлива властивість нормативних актів. Нормативний акт не просто викладає відповідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.
Правотворча роль нормативних актів державного управління виявляється у:
а) конкретизації норм вищої юридичної сили;
б) визначенні типових правил поведінки в галузі державного управління (митні правила, правила дозвільної системи);
в) втіленні в життя різних соціально-економічних програм (програмиприватизації);
г) визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права;
д) встановленні необхідних обмежень і заборон;
е) формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємодії різних учасників управлінських відносин;
є) забезпеченні охорони встановленого у галузі державного управління порядку відносин.
Ненормативні (індивідуальні) правові акти державного управління мають яскраво виражений правозастосовний (правовиконавчий) характер. Ці акти завжди є актами застосування норм права. Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державно-владний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.
Основні ознаки акта застосування норм адміністративного права такі:
а) індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, щовін вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньомувказується конкретний адресат, який має додержуватися вміщеного в акті припису;
б) державно-владний характер і обов'язковий для всіх адресатів. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою
силою держави.
Слід зазначити, що такі акти не завжди містять владні приписи особі, до якої звернена норма безпосередньо. Іншими словами, сам акт може бути звернений до однієї особи, а вміщені в ньому приписи — до іншої. Наприклад, наказ щодо нагородження цінним подарунком. Такий акт безпосередньо звернений до тієї особи, яка таким подарунком нагороджена. Водночас вміщені в ньому державне-влад ні приписи спрямовані органу, що зобов'язаний цей подарунок видати:
в) завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять відкомпетентного органу (посадової особи) — суб'єкта застосування нормадміністративного права. Ця обставина залишається в силі й тоді, колиакт є результатом погодження волі учасників правовідносин. Наприклад,акти щодо призначення пенсії, надання відпустки, матеріальної допомогитощо;
г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адміністративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Водночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції. Норми адміністративного права регулюють абстрактні управлінські відносини. Ця абстрактність нормативних приписів не дозволяє використовувати їх для безпосереднього впливу. З цією метою використовуються акти застосуваннянорм права, які стають самостійним засобом управління соціальнимипроцесами.
2. За межею дії (дії актів у просторі й часі) акти поділяються на такі:
а) що діють на всій території без обмежень у часі (до актів такого виду належать ті, чия юридична сила поширюється на всю територію України і не обмежується будь-якими часовими рамками);
б) що діють на всій території протягом певного строку (такими є акти, юридична сила яких поширюється на всю територію України, Алетільки на певний, спеціально обумовлений термін. Іноді їх називаютьстроковими актами, тобто такими, що мають термін дії. До них слід віднести; акти, що регламентують питання постачання продукції державі,розміщення державних замовлень, формування державних контрактів, встановлення тимчасових норм тощо);
в) що діють на частині території без обмежень у часі (в основному цеакти місцевих державних адміністрацій. Наприклад, правила благоустрою територій міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на базарах тощо. Проте такі акти часто приймаються Президентом, КабінетомМіністрів, міністерствами, комітетами);
г) що діють на частині території протягом певного терміну (це в основному акти місцевих адміністрацій). Проте такі акти часто приймаються Президентом України, Кабінетом Міністрів, міністерствами, комітетами.
Розглядаючи межі дії правових актів державного управління, слід зазначити, що можливий їх «вихід» за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном.
Питання про дію актів управління в часі та просторі безпосередньо стосується проблеми припинення їх дії. В умовах режиму законності припинення дії акта зумовлене низкою об'єктивних факторів, їх дослідження дозволило виділити шість найзагальніших, за якими акти припиняють свою дію. Ними є:
а) виконання вміщеної в акті вимоги (наприклад, сплата штрафузгідно з постановою). Проте слід зазначити, що виконання акта не у всіхвипадках означає припинення його дії. Так, постанова щодо утворенняоргану управління не припиняє своєї дії у зв'язку з фактичним створенням органу. Такі акти припиняють свою дію тільки в результаті скасування;
б) настання юридичної події. Наприклад, смерть громадянина анулює дію акта щодо призначення йому пенсії;
в) волевиявлення зацікавленої сторони, коли акт пов'язаний із здійсненням суб'єктивних прав. У більшості випадків тут необхідне видання нового акта;
г) закінчення строку дії акта, що обумовлений в ньому;
д) поглинання змісту акта новим актом;
е) скасування акта у встановленому порядку.
3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні поділяються на акти загального, галузевого і функціонального управління. Перші регулюють управлінські відносини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'язані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті регулюють одну чи кілька державних функцій. Найбільш характерними актами першої групи є акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій; другої — акти управління галузевих міністерств, комітетів, керівників галузевих і служб місцевих державних адміністрацій; третьої — акти функціональних органів управління (наприклад, податкової адміністрації).
4. За становищем органів, які приймають акти, в управлінській ієрархії. Останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому різні органи управління видають різні за назвами акти:
• Президент України — укази і розпорядження;
• Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.
Акти управління Президента і Кабінету Міністрів можуть бути нормативними й індивідуальними, їх нормативні акти, разом з законами, становлять правову основу всіх інших актів державного управління.
• Міністерства, комітети, відомства, як правило, — накази й інструкції;
• голови державних адміністрацій — розпорядження;
• керівники структурних підрозділів державних адміністрацій — накази.
Накази — самостійний різновид актів управління. Вони можуть бутияк нормативними, так й індивідуальними. Наказами міністрів та керівників інших відомств можуть вводитися в дію положення, статути, правила, інструкції.
Інструкція завжди є нормативним актом, який встановлює порядок застосування (виконання) законів, указів, актів вищих органів управління, проведення організаційних заходів або матеріально-технічних операцій.
За загальним правилом, акти управління, що приймаються міністрами і керівниками інших центральних органів виконавчої влади, діють у сфері функціонування даного органу й обов'язкові для виконання усіма підвідомчими їм установами, організаціями та їх посадовими особами.
У деяких випадках їхні акти управління мають надвідомчий характер, поширюють свою дію за межі цієї управлінської системи, обов'язкові для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами, що не входять до даної системи.
Вимоги, що ставляться до актів державного управління. Акти державного управління мають відповідати законам і підзаконним актам органів державного управління вищого рівня.
Будь-який акт державного управління має бути прийнятий компетентним органом і в межах його повноважень. Чітке визначення компетенції кожного органу державного управління на видання акта управління, тобто забезпечення правильного уявлення щодо кола питань, які підлягають віданню цього органу, є обов'язковою умовою правильного виконання функцій і завдань кожним органом державного управління.
Акти державного управління мають видаватися в певному порядку з додержанням процесуальних правил. Наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші просто доводяться до відома виконавців тощо.
Однією з важливих вимог, які ставляться до актів державного управління, є додержання певної форми акта.
Найчастіше акти державного управління втілюються у письмовій формі, мають певну назву, підписуються певними посадовими особами,нумеруються, датуються, забезпечуються іншими реквізитами. Деякі акти державного управління втілюються, у так звану конклюдентну форму(дорожні знаки).
До актів державного управління іноді можуть ставитися й інші додаткові вимоги. Так, деякі з них можуть бути видані лише за наявності спеціального дозволу вищого органу; деякі можуть бути прийняті лише в межах певного терміну; деякі вимагають затвердження вищестоящим органом. Письмові акти державного управління мають бути викладені грамотно, чітко, загальнодоступною мовою, конкретно формулювати вимоги.
За порушення певних вимог закону акти державного управління можуть бути визнані неправомірними, і, залежно від характеру порушень, не породжувати юридичних наслідків з моменту їх прийняття (порушення закону); виявитися заперечними, тобто такими дефектними актами, які обов'язкові до виконання, але можуть бути заперечені заінтересованими органами чи особами у судовому або адміністративному порядку.
У праві, зокрема і в адміністративному, діє презумпція законності прийнятих актів управління. Питання щодо визнання даного акта неправильним, дефектним вирішується компетентним державним органом.
2. Практична частина
7-А За результатами дослідження статей гл. 15 КУпАП складіть таблицю щодо визначення підвідомчості справ про дані правопорушення.
ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
| Стаття 219. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад | Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбаченістаттями 92, 99 (коли правопорушення вчинено громадянином),статтями 104, 141, 142, 152, 159, 179, статтею 180 (крім справщодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиноючетвертою статті 181, статтями 182, 183, 186-1. |
| Стаття 220. ( Стаття 220 виключена на підставі Закону N 244/94-вр від 15.11.94 ) Комісії в справах неповнолітніх | Районні (міські), районні у містах комісії в справах неповнолітніх розглядають справи про адміністративніправопорушення неповнолітніх, крім справ про правопорушення,передбачені статтею 185 цього Кодексу. Справи про правопорушення,передбачені статтями 51, 121-127, частинами першою і другою статті 130, частинами першою і другою статті 131, статтями 173, 174,190-195 цього Кодексу, розглядаються ними лише в тих випадках,коли орган (посадова особа), до якого надійшла справа прозазначені правопорушення, передає справу на розгляд цих комісій.Комісії в справах неповнолітніх розглядають також справи щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють, про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 180, частинами першою, третьою, четвертою і п'ятою статті 184 цього Кодексу. |
| Стаття 221. Районні (міські) суди (судді) | Судді районних (міських) судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті41, статтями 41-1 — 41-3, 42-1 — 42-3, частиною першою статті 44,статтями 44-1, 46-1, 51 — 51-2, 85, 85-1, 88 — 88-2, 90, 91, 96-1,98, 101-103, частиною першою статті 106-1, статтями 106-2, 107-1,частиною другою статті 112, статтями 121, 122, 122-1, 122-2, 123,124, 130, 132, частиною третьою статті 133, статтею 146, частиноюдругою статті 154, частинами першою і третьою статті 156, статтями 157, 160, 160-2, 162, 164, 164-3, 164-5 — 164-13, 166-1 — 166-4, 166-7, 166-8, 173 — 174, 177-2, частиною третьою статті 178,частинами першою, другою і третьою статті 181, статтями 184 -185-11, 186-2, 186-4 — 188-1, 188-13, 188-14, частиною першоюстатті 189-1, статтями 190, 191, 193, 195-1 — 195-4, 204-1, 212-2цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення,вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років. |
| Стаття 222. Органи внутрішніх справ (міліція) | Органи внутрішніх справ (міліція) розглядають справи про такіадміністративні правопорушення: про порушення громадськогопорядку, за порушення правил паспортної системи, правилперебування в Україні і транзитного проїзду через територіюУкраїни іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху,правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих назабезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також пронезаконний відпуск і незаконне придбання бензину або іншихпаливно-мастильних матеріалів (частина перша статті 44, частинадруга статті 106-1, частини перша, друга, третя і четверта статті109, статті 110, 111, частина третя статті 114, частина першастатті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини першаі друга статті 119, статті 122-3, 124-1 — 128-1, частини перша і друга статті 129, стаття 132, частини перша, друга, четверта іп'ята статті 133, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), статті 137, 139,140, 161, 164-4, 173, 176, 177, частини перша і друга статті 178,статті 192, 194, 195, статті 197-201, 203, 204, 205, 206). Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядатисправи про адміністративні правопорушення і накладатиадміністративні стягнення мають право: 1) за адміністративні правопорушення, передбачені частиноюпершою статті 44, частиною другою статті 106-1, частинами першою,другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110, 111,частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115, статтею116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 119, частинами першою, другою і п'ятою статті 133, частиноюдругою статті 135, статтею 136 (за винятком порушень наавтомобільному транспорті), статтями 137, 161, статтями 164-4,173, статтею 203 цього Кодексу, — начальники органів внутрішніхсправ та їх заступники, а статтями 176, 177, частинами першою ідругою статті 178, статтями 192, 194, 195, 197-201, 203, 204, 205,206 цього Кодексу — начальники або заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь)внутрішніх справ; за адміністративні правопорушення, передбачені частинамипершою, другою, третьою і четвертою статті 109, статтями 110,111, частиною третьою статті 114, частиною першою статті 115,статтею 116-2, частиною другою статті 117, частинами першою і другою статті 133, частиною другою статті 135 цього Кодексу, крімтого, — начальники лінійних пунктів міліції, а за порушення,передбачені частиною третьою статті 109, статтею 110 цьогоКодексу, — також і інші працівники міліції, на яких покладенонагляд за додержанням відповідних правил. Розмір штрафу, щонакладається начальниками лінійних пунктів міліції, не може перевищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян; за адміністративні правопорушення, передбачені частиноюпершою статті 44, статтями 176, 177 частинами першою і другоюстатті 178 цього Кодексу, крім того — начальники або заступникиначальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органіввнутрішніх справ, прирівнених до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відділеньміліції, що є в системі органів внутрішніх справ, а заправопорушення, передбачені статтею 177 і частинами першою тадругою статті 178 цього Кодексу, — також дільничні інспектори(старші дільничні інспектори) міліції; ( Абзац четвертий пункту 1 частини другої статті 222 виключено на підставі Закону N 2342-III ( 2342-14 ) від 05.04.2001) 2) за адміністративні правопорушення, передбачені статями121-1, 122-3, 124-1, частинами першою і другою статті 126,частинами третьою і четвертою статті 127, статтями 128, 128-1,частинами першою і другою статті 129, частиною четвертою статті133, статтями 139, 140 цього Кодексу, — начальник або заступникначальника відділення (відділу, управління, Головного управління) Державної автомобільної інспекції, начальник або заступникначальника відділу (управління, Головного управління) дорожньоїміліції, командир або заступник командира окремого підрозділудорожньо-патрульної служби. В разі відсутності у районному, міському, районному у місті відділі внутрішніх справ відділення(відділу) Державної автомобільної інспекції зазначені справирозглядаються начальником або заступником начальника відділувнутрішніх справ. У розгляді таких справ можуть брати участьпредставники трудових колективів і громадських організацій; 3) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею125, частиною третьою статті 126, частинами першою і другою статті127 цього Кодексу, — працівники Державної автомобільної інспекції,які мають спеціальні звання. |
| Стаття 222-1. Прикордонні війська України | Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннямприкордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державнийкордон України (стаття 202). Від імені Прикордонних військ України розглядати справи проадміністративні правопорушення і накладати адміністративністягнення мають право: командири військових частин, які охороняють державний кордонУкраїни, та їх заступники; командири військових підрозділів, які безпосередньо виконуютьзавдання з охорони державного кордону України, та їх заступники. |
| Стаття 223. Органи державного пожежного нагляду | Органи державного пожежного нагляду розглядають справи проадміністративні правопорушення, пов'язані з порушеннямвстановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконаннямприписів та постанов посадових осіб органів державного пожежногонагляду (статті 120, 175, 188-8). Від імені органів державного пожежного нагляду розглядатисправи про адміністративні правопорушення і накладатиадміністративні стягнення мають право: 1) головні державні інспектори з пожежного нагляду центрального та територіальних органів державного пожежногонагляду та їх заступники — штраф на громадян до семинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) головні державні інспектори з пожежного нагляду місцевихорганів державного пожежного нагляду, державні інспектори зпожежного нагляду центрального та територіальних органівдержавного пожежного нагляду — штраф на громадян до шестинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 3) державні інспектори з пожежного нагляду — штраф нагромадян до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадяні на посадових осіб — до шести неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян. |
| Стаття 224. Органи залізничного транспорту | Органи залізничного транспорту розглядають справи про такіадміністративні правопорушення: про порушення правил користуваннязасобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпекируху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів назалізничному транспорті, правил пожежної безпекина залізничному транспорті (статті 109, 110, частина перша статті120, частина перша статті 133, частина перша статті 134, частиниперша і третя статті 135, стаття 136). Від імені органів залізничного транспорту розглядати справипро адміністративні правопорушення і накладати адміністративністягнення мають право: начальники станцій та їх заступники, начальники локомотивних(вагонних) депо, начальники пасажирських поїздів(механіки-бригадири пасажирських поїздів); контролери-ревізори пасажирських поїздів, ревізори-інструктори пасажирських поїздів, ревізори по контролюдоходів, дорожні майстри, начальники дистанцій колії, начальникидистанцій сигналізації та зв'язку; начальник відділу Управління воєнізованої охорони Міністерства транспорту України та його заступник, начальникивідділів (загонів, команд, пожежних поїздів) та їх заступники,старші інструктори та інструктори по протипожежній профілактиці,начальники відділень (караулів) команд, пожежних поїздіввоєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, старші в місці розташування станцій посадові особи воєнізованої охорони; |
| Стаття 225. Органи морського і річкового транспорту | Органи морського і річкового транспорту розглядають справипро такі адміністративні правопорушення: про порушення правил поохороні порядку і безпеки руху на морському транспорті, правилкористування засобами морського транспорту, правил по охороніпорядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах, правил випуску судна в плавання або допуск до керуваннясудном осіб, які не мають відповідного документа, правил, щозабезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх воднихшляхах, правил реєстрації торговельних суден, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (споруд) длястоянки маломірних суден, правил пожежної безпеки на морському ірічковому транспорті, допуск до керування річковим або маломірнимсудном осіб, які перебувають у стані сп'яніння, передачу керування судном особі, яка перебуває у стані сп'яніння, керування річковимиабо маломірними суднами судноводіями у стані сп'яніння, у томучислі вчинене особами, які не мають права керування плавучимизасобами, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння,порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті, перевезення ручної кладі понадустановлені норми на морському і річковому транспорті,безквитковий проїзд на суднах водного транспорту, порушенняправил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів наморському і річковому транспорті, невиконання законних вимог посадових осіб органів морського і річкового транспорту (статті114, 115, 116, 116-1, 116-2, 116-3, 117, 118, частина перша статті120, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті130, стаття 131, частина друга статті 133, частина перша статті134, абзац десятий статті 135, статті 136 і 188-15 цього Кодексу). Від імені органів морського і річкового транспорту розглядатисправи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею114, частиною другою статті 133 цього Кодексу, — начальникГоловної державної інспекції України з безпеки судноплавства тайого заступники, капітан морського порту; 2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 115цього Кодексу, — начальник Головної державної інспекції України збезпеки судноплавства та його заступники, капітан морського порту,капітан судна; 3) за адміністративні правопорушення, передбачені статями116, 116-1, 116-2, 117, 118, частиною третьою статті 129,частинами третьою і четвертою статті 130, статтею 131 цьогоКодексу, — начальник Головної державної інспекції України збезпеки судноплавства та його заступники, капітан річкового порту; 4) за адміністративні правопорушення, передбачені частиноюпершою статті 116-3 цього Кодексу, — Головний державний реєстраторфлоту України та його заступники; 5) за адміністративні правопорушення, передбачені частиноюдругою статті 116-3 цього Кодексу, — Головний державний реєстраторфлоту України та його заступники, капітан порту; 6) за адміністративні правопорушення, передбачені частиноюпершою статті 120 цього Кодексу, — начальник Головної державноїінспекції України з безпеки судноплавства та його заступники,капітан порту, капітан судна; 7) за адміністративні правопорушення, передбачені частиноюпершою статті 134 та абзацом десятим статті 135 цього Кодексу, -начальник порту та його заступники, начальник пристані і вокзалу,капітан судна; 8) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 136цього Кодексу, — начальник порту та його заступники, начальникирайонів порту (виробничо-перевантажувального комплексу в порту), начальник морського вокзалу та його заступники, капітан судна; 9) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею188-15 цього Кодексу, — начальник Головної державної інспекціїУкраїни з безпеки судноплавства та його заступники, Головнийдержавний реєстратор флоту України та його заступники. |
| Стаття 228. Органи повітряного транспорту | Органи повітряного транспорту розглядають справи про такіадміністративні правопорушення: про порушення правил користуваннязасобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпекиавіації, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажівна повітряному транспорті, правил пожежної безпеки на повітряному транспорті, правил про міжнародні польоти (стаття 111 (крімпорушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державногореєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та напосадкових майданчиках), частина перша статті 112, стаття 113,частина друга статті 120, частина друга статті 135, стаття 137). Від імені органів повітряного транспорту розглядати справипро адміністративні правопорушення і накладати адміністративністягнення мають право: 1) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 111(крім порушень, вчинених на аеродромах, не внесених до державногореєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та напосадкових майданчиках), частиною першою статті 112, частиноюдругою статті 120, частиною другою статті 135, статтею 137 цього Кодексу: керівник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади угалузі цивільної авіації України та його заступники, начальникінспекції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади угалузі цивільної авіації України та його заступник, інспектори тарегіональні інспектори спеціально уповноваженого органу виконавчоївлади у галузі цивільної авіації України, керівникиавіапідприємств та аеропортів або їх заступники, начальники служб організації перевезень авіапідприємств та аеропортів, командириповітряних суден; посадові особи спеціально уповноваженого центрального органувиконавчої влади в галузі транспорту, що виконуютьконтрольно-ревізійні функції; ( Абзац четвертий пункту першого частини другої статті 228виключено на підставі Закону N 352-XIV ( 352-14 ) від 23.12.98 ) начальник санітарно-епідеміологічного відділу, головний санітарнийлікар центральної санітарно-епідеміологічної станції Міністерствацивільної авіації СРСР, головний лікар санітарно-епідеміологічноїстанції цивільної авіації; начальники загонів і окремих команд воєнізованої охорониавіапідприємств (аеропортів). Розмір штрафу, що накладається посадовими особами спеціальноуповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузітранспорту, що виконують контрольно-ревізійні функції,начальниками служби організації перевезень авіапідприємств(аеропортів), начальниками окремих команд воєнізованої охорони авіапідприємств (аеропортів), не може перевищувати чотирьохнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 113цього Кодексу, — керівник спеціально уповноваженого органувиконавчої влади у галузі цивільної авіації України та йогозаступники. |
| Стаття 229. Органи автомобільного транспорту та електротранспорту | Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративніправопорушення, зв'язані з порушенням правил надання послугпасажирського автомобільного транспорту, правил користуванняавтомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина п'ята статті 133, статті 133-1, 133-2, частина друга статті 134, частина четверта статті 135). Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративніправопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) на автомобільному транспорті — директор Державногодепартаменту автомобільного транспорту — штраф до станеоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступники директораДержавного департаменту автомобільного транспорту, начальники автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України вАвтономній Республіці Крим та областях — штраф до станеоподатковуваних мінімумів доходів громадян; заступникиначальників автотранспортних управлінь Міністерства транспортуУкраїни в Автономній Республіці Крим та областях — штраф додвадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; контролери автотранспортних управлінь Міністерства транспорту України вАвтономній Республіці Крим та областях — штраф до трьохнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) на пасажирському електротранспорті (тролейбус, трамвай) -начальники трамвайно-тролейбусних управлінь, начальникитрамвайно-тролейбусних депо, начальники служб руху і районів рухутрамвайно-тролейбусних управлінь, контролери трамвайно-тролейбусних управлінь. |
| Стаття 218. Адміністративні комісії | Адміністративні комісії при виконавчих органах міських радрозглядають справи про адміністративні правопорушення, передбаченістаттями 45, 46, 92, 92-1, 99, 103-1 — 105, частинами першою,третьою, четвертою і п'ятою статті 111 (за порушення, вчинені нааеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України,поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках), статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статями138, 141, 142, 149-152, частиною першою статті 154, статями155-1, 159, 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертоюстатті 181, статтями 181-1, 182, 183, 186, 186-1, 189, 189-1, 196,212-1 цього Кодексу. Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських,селищних рад розглядають справи про адміністративніправопорушення, передбачені статтями 92, 92-1, статтею 99 (колиправопорушення вчинено громадянином), статтями 103-1, 103-2, 104,статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті),статтями 141, 142, 150-152, 155, 156, 159, 179, статтею 180 (крімсправ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтями 182, 183, 186, 186-1, 196,212-1 цього Кодексу. |
7-БІнспектор ДПС ДАІ наклав на водія Чабаненка штраф у розмірі 8, 5 грн.
за те, що він перевищив швидкість та порушив правила проїзду перехрестя. Чабаненко оскаржив дії інспектора, мотивуючи тим, що йому необхідно було негайно відвезти до лікарні дружину, яка знаходилась у тяжкому стані.
Оцініть дану ситуацію. Як повинен діяти начальник ДПС ДАІ при розгляді скарги?
Інспектор ДПС ДАІ наклав на водія Чабаненка штраф на підставі статті 122 КупАП – його дії відповідали закону.
Стаття 122. [3] Перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху. Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху більш як на 20 кілометрів на годину, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху, зміни напрямку руху, проїзду спеціальних транспортних засобів — тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,5до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів або безпечної дистанції, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування механічних транспортнихзасобів, перевезення людей або руху тротуарами чи пішохіднимидоріжками — тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 0,2до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само інші порушення правил проїзду пішохідних переходів — тягнуть за собою накладення штрафу від 0,5 до одногонеоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Порушення, передбачені частинами першою або другою чи третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, — тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьохнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленняправа керування транспортним засобом на строк від шести місяців до одного року.
Використана література
- Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.- 543 с.
- Адміністративне право України: Підручник/ Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. -543 с.
- Перепелюк В.Г. Адміністративний процес: Загальга частина: Навчальний посібник -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.
- Беленчук І.А. Адміністративне право України: Навчальний посібник. -К.: А.С.К., 2004. -175 с.
- Адміністративний процесуальний кодексУкраїни:(Проект)/ Верховний Суд України. -К.: Вид. дім "Ін Юре", 2001. -159 с.
[1] Від лат. actus, від ago — приводжу в рух
[2] Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003
[3] Кодекс України про адміністративні правопорушення