Особливості земельних і сільськогосподарських відносин

Земельні і сільськогосподарські відносини посідають особливе місце в історії нашої держави. Наші пращури здавна займалися землеробством, котре переважало над всіма іншими видами сільськогосподарської діяльності. Проблеми земельних відносин знайшли своє відображення у найдавнішій пам’ятці вітчизняної правової культури – “Руській Правді”. Згодом протягом багатьох століть процес становлення демократії проходив під гаслом “Земля і воля”, що добре Вам відомо з курсу вітчизняної історії.

Специфіка земельних відносин визначається тим, що земля займає домінуюче положення серед природних компонентів. Щоб переконатися у цьому, уявіть лише природу без землі або принаймі річку без берегів.

Земля – об’єкт, обмежений у просторі. І цей об’єкт нерухомий, більш нерухомий, ніж будинки чи споруди. Земля – не лише екологічний об’єкт і засіб сільськогосподарського виробництва, а ще й майно. Конституція України визначає землю як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14).

Земельна реформа

Радянський період показав, що земельні відносини, які грунтуються лише на коллективних формах господарювання, не є найеффективністю в 1992р. відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” від 13 березня 1992р. Земельна реформа мала декілька цілей:

· Забезпечення на принципово нових земельних відносинах високоефективного використання земельних угідь;

· Створення умов рівноправного розвитку всіх форм господарювання на землі;

· Формування багатоукладної економіки;

· Раціональне використання та охорона земельних ресурсів;

· Створення високотоварногго та ефективного фермерського господарства;

· Ведення економічного та ефективного фермерського господарства;

· Створення конкурентноспроможного на світовому ринку національного агропромислового комплексу.

Досягнення вказаних цілей було малоймовірним за правової бази, що існувала в той час і яка потребувала радикального оновлення.

Земельний кодекс

Нині чинний Земельний кодекс України було прийнято 18 грудня 1990р. і затверджено у новій редакції 13 березня 1992р. Важливою рисою кодекс є забезпечення різноманітності форм власності на землю

На жаль, колективне господарювання на землі в багатьох випадках привело до байдужого, безгосподарського, а часом і шкідливого ставлення до власності, зокрема до власності на землю.

Проте колективна форма господарства, яка багато в чому відповідає давнім традиціям громадського землекористування, ще далеко не вичерпала себе і поки що становить гідну конкуренцію приватним фермерським господарствам, які лише стають на ноги.

З юридичної точки зору принципово те, що користуватись землею можна лише на двох основних правових підставах: бути або її власником, або лише користувачем (орендарем).

Приватна власність на землю

Право приватної власності на землю — один з проявів права громадян на власність, яке гарантовано Конституцією України. Це зовсім не означає, що можуть бути передані у приватну власність (приватизовані) будь-які земельні ділянки. Відповідно до цільового призначення зараз землі поділяються на сім категорій:

1. Землі сільськогосподарського призначення;

2. Землі населених пунктів;

3. Землі промисловості, транспорту, зв'язку та оборони;

4. Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5. Землі лісового фонду;

6. Землі водного фонду;

7. Землі запасу.

Землі 3-7 категорій залишаються у державній власності і, як правило, передаватися в іншу власність не можуть.

Однак, як свідчить досвід передових держав, приватний землевласник — дбайливий господар і високоефективний товаровиробник. Тому законодавством передбачено, що земля може надаватися у приватну власність для наступних потреб:

1. Для ведення селянського господарства

2. Для ведення особистого підсобного господарства

3. Для ведення садівництва як колективного, так і індивідуального

4. Під гаражне, дачне, індивідуальне житлове будівництво.